Огляд класифікацій правових систем

Проблема класифікації правових систем перебуває в центрі вивчення порівняльного правознавства з моменту його виникнення.

Однією з перших класифікацій правових систем уважається класифікація, запропонована на початку XX ст. А. Есмайном, основними критеріями якої були історія розвитку правових систем, їх структура та відмінні особливості. На цій основі ним були виділені такі правові сім'ї: романська, німецька, англосаксонська, слов'янська та ісламська. Не дивлячись на те, що цій класифікації дорікали у відсутності чітких критеріїв, проте вона, за словами К. Цвайгерта і X. Кьотца, є «щасливою знахідкою» для порівняльного правознавства.

Автором наступної класифікації був А. Леві-Ульман. В основу його класифікації було покладено критерій, що є одним із найважливіших компонентів правової системи, — правові джерела. На підставі ролі правових джерел у правовій системі він виділив континентально-європейську, англо-американську і мусульманську правові сім'ї.

У порівняльно-правовій літературі є класифікація правових систем, в основу якої покладено расовий і мовний критерії. Зокрема, Н. Созер-Холл на підставі цих критеріїв виділив: індоєвропейську (що поділяється на греко-римську, германську, англосаксонську, слов'янську, іранську й інші групи), семітську і монголоїдну, а також право нецивілізованих народів'.

Наступний етап в історії класифікації правових систем пов'язується з іменами відомих компаративістів А. Армінджона, Б. Нольде і М. Вольфа. Як критерій класифікації правових систем вони висунули такий змістовний принцип, як співвідношення загального і особливого, та виділили такі правові сім'ї: французьку, германську, скандинавську, англійську, російську, ісламську та індуську.

Однією з найпоширеніших і обґрунтованих класифікацій правових систем є класифікація, запропонована Р. Давидом. У її основі лежить ідея, згідно з якою класифікація правових систем повинна бути заснована на поєднанні двох критеріїв: ідеологічного, що включає релігійні, філософські особливості, економічні і соціальні структури, і юридичної техніки, що включає як основну складову джерела права. На цій підставі виділяються три основні правові сім'ї: романо-германська, англо-саксонська і соціалістична, до яких примикає решта правових сімей, зокрема релігійні і традиційні правові системи (мусульманське і індуське право, право країн Далекого Сходу), а також правові системи країн Африки.

Інша поширена класифікація правових систем належить К. Цвайгерту і X. Кьотцу, в основу якої покладено критерій «стилю права». Суть цієї класифікації полягає в тому, що окремі правопорядки і цілі групи правопорядків володіють своїм певним стилем, тому, порівнюючи правопорядки, необхідно прагнути виявити цей правовий стиль і провести їх групування в правові системи. Стиль права складається, на думку авторів, з п'яти чинників: походження і еволюції правової системи; своєрідності юридичного мислення; специфічних правових інститутів; природи джерел права і способів їх тлумачення; ідеологічних чинників.

На цій підставі К- Цвайгерт і X. Кьотц спробували визначити, з одного боку, критерії, що лежать в основі відмінності правових сімей, з іншого — критерії стилю і його наукове тлумачення, щоб виявити характерні риси правопорядків, які вивчаються, що дозволяють встановити їх належність до тієї чи іншої правової сім'ї. Згідно із цією класифікацією, усі національні правові системи згруповані у вісім правових сімей: романську, германську, скандинавську, загального права; соціалістичного права; права країн Далекого Сходу; ісламського права; індуського права.

На думку С.С. Алексеева, теорія «стилів» потребує певного корегування. Він уважає, що в порядку розвитку вказаної ідеї було б виправданим зробити акцент на трьох раніше вказаних правових сім'ях — групах якісно своєрідних, контрастних правових систем, що відрізняються особливим юридичним ладом і мають характер основних, «базових» юридичних типів. Як критерії основних «базових» юридичних типів правових систем С.С. Алексеев пропонує «загальний фон» або «клімат» правового життя даної країни, пануючу правову ідеологію і реальну структуру позитивного права, комплекс властивих йому специфічних правових інститутів. На цій підставі він виділяє класичні, базові сім'ї права: романо-германське право, загальне, прецедентне право віддеференційовані, і традиційні системи, що не віддиференціювали: китайське право, традиційне японське право, традиційне індуське право, ісламське право. Сюди ж належить і соціалістичне право2.

Заслуговує уваги класифікація правових систем, запропонована К. Осакве, побудована на принципах безлічі критеріїв та сукупності об'єктивних і суб'єктивних чинників. Дана класифікація правових систем відображає американську теорію права, відповідно до якої класифікація повинна проводитися на трьох рівнях, тобто на двох рівнях макрокласифікації — по правових традиціях, і на одному рівні мікрокласифікації — по правових сім'ях. На першому рівні макрокласифікації за критерієм релігійної орієнтації релігійні правові системи відмежовуються від нерелігійних. До основних релігійних правових систем належать мусульманське (ісламське) право, єврейське (іудейське) право, канонічне право католицької церкви та індуське право. На другому рівні макрокласифікації нерелігійні правові системи за критерієм праворозуміння і ролі права в суспільстві поділяються на дві основні традиції: західну і незахідну. На рівні мікрокласифікації західна правова традиція (тобто західне право), у свою чергу, поділяється на три правові сім'ї: романо-германську, англо-американську і скандинавську (північноєвропейську). Поняттям незахідної правової традиції об'єднано південно-східне азіатське право, африканське звичаєве право і племінне право американських індіанців.

Більш вузька класифікація правових систем, що входять у західну правову традицію, належить до мікрокласифікації. На цьому рівні, на думку К. Осакве, критерії для класифікації правових систем зводяться до п'яти чинників, таких як правова ідеологія, правовий стиль, філософія процесуального права, архітектура судової системи і інфраструктура права. Під правовою ідеологією розуміються ті основоположні філософські принципи права, які регулюють політичні, економічні і соціальні відносини в суспільстві. Поняття правового стилю включає історичну спадщину, розвиток і структуру права, форму правового мислення, форми і ієрархію джерел права, юридичні фікції, юридичну техніку. До питання про філософію процесуального права в сучасній компаративістиці існують два підходи. Перший побудований на принципі змагальності, другий — на принципі інквізиції. Таким чином, можна виділити два види судових процесів — змагальний та інквізиційний. В інфраструктуру права К. Осакве включає такі чинники, як систему юридичної освіти, структуру юридичної професії і відношення до кодифікації права1.

Наступна багаторівнева класифікація правових систем запропонована Є.О. Харитоновим і О.І. Харитоновою. До критеріїв класифікації першого рівня (макрорівня) належить тип цивілізації, що зумовлює відповідні традиції права. Критерієм класифікації другого рівня є особливість світогляду в рамках традиції, отже, концепції взаємовідносин держави і приватної особи, чим, у першу чергу, визначається тип правової сім'ї'.

Ідея біполярності історії людства розвивається між двома полюсами, якими виступають колективізм і індивідуалізм суспільства, і отримує дедалі більше визнання. Визнання колективістських і індивідуалістичних засад, як визначальних факторів в історії розвитку суспільства, вивело до розділення всіх цивілізацій, що існували після архаїчних (первісних) суспільств, на колективістські та індивідуалістичні цивілізації, залежно від стилю мислення, стилю відчуттів і своєрідності колективних дій.

Ця ідея має принципове значення і при класифікації правових систем. У порівняльно-правовій літературі поширено виділення правових систем (С.С. Алексеев) віддиференційованих і невіддиференційованих, яке має прямий вихід на різні типи праворозуміння, зумовлені різними правовими традиціями.

У невіддиференційованих правових системах функціонування права реалізується не просто в тісному зв'язку з релігією, мораллю, політикою, звичаями, але і під їх прямою дією. А в рамках віддиференційованих правових систем право функціонує відносно незалежно від політики, релігії, моралі, традицій.

У рамках віддиференційованих правових систем виділяються ро-мано-германське і загальне право, що сформувалися на основі західної традиції права. Як відомо, західна традиція права була закладена наприкінці XI—XII століть революцією, розпочатою в 1075 р. Папою римським Григорієм VII, і супроводжувалася громадянськими війнами, у той час називалася григоріанською Реформацією, а пізніше отримала назву Папської революції.

Під словом «західний» Г.Дж. Берман розуміє культуру народів Західної Європи, що розділяли з кінця XI до початку XVI століть загальну відданість римсько-католицькій папській ієрархії, а потім — з XVI по XX ст. — пережили ряд національних революцій, кожна з яких мала наслідки для всієї Європи.

Невіддиференційовані правові системи сформувалися на основі незахідної правової традиції. Іноді їх об'єднують у групу східних правових традицій. Схід у даному випадку — це не географічне поняття, а, швидше, історико-культурне, соціополітичне, цивілізаційне. Мова йде про гігантську загальнолюдську цінність, хай в чомусь дуже неоднорідну і суперечливу, але все таки майже монолітну цілісну у своїй глибинній основі — тій самій основі, яка, власне, і зумовила появу дихотомії Схід—Захід.

Не можна протиставляти різні правові традиції, уважати одні більш досконалими, ніж інші. Кожна з них відносно самостійна і володіє унікальними властивостями, що переходять із покоління в покоління. Ці властивості створюють різноманіття правових систем на правовій панорамі світу.

При класифікації правових систем деякі дослідники виділяли і виділяють соціалістичну правову сім'ю як самостійну. На думку К. Осакве, у теперішній час соціалістична правова сім'я об'єднує Китай, Лаос, КНДР, Камбоджу, Анголу, Кубу, Ефіопію, Мозамбік та ін.3

Причини існування соціалістичної правової сім'ї зумовлюються не особливостями юридичного мислення, правової доктрини, джерел і структури права, а пануючою марксистсько-ленінською ідеологією, принципами політичного устрою суспільства.

Як відзначає Р. Давид, можливе групування правових систем сучасності і за іншими критеріями, але відсутня єдина думка про те, яким шляхом повинно проводитися це групування і які «сім'ї права» будуть виділені в результаті. Тільки при такому підході кожна з класифікацій має свою цінність. Усе залежить від того, що хочуть вивчити, і яка при цьому поставлена мета. Не можна використовувати одну і ту саму класифікацію і тоді, коли вивчення йде в загальносвітовому масштабі, і тоді, коли воно обмежене європейськими рамками. Різними виявляються класифікації і залежно від того, береться за основу приватне або публічне право1. Резюмуючи існуючі класифікації правових систем, слід зазначити, що існуючий плюралізм концепцій зумовлений, перш за все, плюралізмом концепцій праворозуміння.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правова сім'я як специфічна категорія порівняльного правознавства.	\|	Критерії класифікації правових систем

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.