• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Роль фізичного знання в житті.

6.

5.

4.

3.

2.

1.

Земельне право України – це правовідносини, що виникають у процесі відносин володіння, користування та розпорядження землею між суб’єктами земельних відносин.

Основним нормативним документом, що розглядає ці правовідносини є Земельний кодекс України, який прийнято 25 жовтня 2001 р., набрав чинності 1 січня 2002 р.

Завданням цього кодексу є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, а також створення умов для раціонального використання й охорони зе-мель, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища.

Кодекс визначає такі принципи земельного законодавства:

− поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

− забезпечення рівності права власності на землю громадян,юридичних осіб, територіальних громад та держави;

− невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

− забезпечення раціонального використання та охорони земель;

− забезпечення гарантій на землю;

− пріоритет екологічної безпеки.

Суб’єктами земельних відносин є фізичні та юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до призначення землі поділяються на такі категорії:

− землі сільськогосподарського призначення – сільськогосподарські угіддя та несільськогосподарські угіддя;

− землі житлової та громадської забудови – ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд;

− землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

− землі оздоровчого призначення;

− землі рекреаційного призначення – призначені для організованого масового відпочинку і туризму та проведення спортивних заходів;

− землі історико-культурного призначення – заповідники, меморіальні кладовища, історичні садиби, кургани;

− землі лісового фонду;

− землі водного фонду – зайняті водоймами, виділені по берегах під захисні смуги;

− землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони тощо.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Екологічне право – це комплексна галузь права, нормами якої регулюються суспільні відносини щодо раціонального використання природних ресурсів, їх ефективної охорони та відтворення; забезпечення якості навколишнього природного середовища; гарантування екологічної безпеки.

Правові засади використання та охорони окремих видів природних ресурсів встановлюють наступні нормативно-правові акти:

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р.;

Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. (в редакції від 8 лютого 2006 р.);

Водний кодекс України від 6 червня 1995 р.;

Кодекс України про надра від 27 липня 1994 р.;

Закон України „Про рослинний світ” від 9 квітня 1999 р.;

Закон України „Про тваринний світ” від 13 грудня 2001 р.

Основні принципи охорони навколишнього природного середовища

регламентуються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»^[1].

Основними принципами охорони навколишнього природного середовища є:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

е) науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

є) обов'язковість екологічної експертизи;

ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

з) науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

и) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

і) стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

Екологічні права та обов'язки громадян України — система юридично закріплених за громадянами повноважень та зобов'язань в екологічній сфері. Найповніше екологічні права та обов'язки закріплено в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (статті 9-12).

Кожний громадянин України має право на:

а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;

б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;

в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

ґ) об'єднання в громадські природоохоронні формування;

д) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;

е) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи;

є) одержання екологічної освіти;

ж) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;

з) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

ОБОВЯЗКИ:

1. Загальні обов'язки громадян передбачені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»:

· Берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства;

· Здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів та лімітів природовикористання;

· Не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

· Вносити плату за спеціальне природовикористання;

· Сплачувати штрафи за екологічні правопорушення;

2. Спеціальні обов'язки громадян передбачені системою екологічного законодавства та випливають із умов права власності на природні ресурси, природокористування і реалізації громадянами екологічно небезпечної діяльності:
а. Обов'язки майнові:

· Своєчасно вносити плату за забруднення навколишнього природного середовища та понадлімітне використання природних ресурсів;

· Ефективно використовувати природні ресурси, здійснювати комплекс заходів щодо їх відновлення;

· Проводити заходи щодо попередження негативного впливу діяльності на стан навколишнього середовища (забруднення, засмічення, виснаження);

· Запроваджувати новітні технології, устаткування та методи діяльності спроможної негативно впливати на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей.

б. Обов'язки немайнові:

· Одержувати дозволи на здійснення діяльності, спроможної негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей;

· Передавати екологічно небезпечні об'єкти на екологічну експертизу;

· Дотримуватись висновків державної екологічної експертизи;

· Надавати органам екологічного контролю відомості про характер екологічно небезпечної діяльності;

Згідно з Законом України «Про охорону тваринного світу» громадяни зобов'язані: охороняти тваринний світ і середовище перебування диких тварин; сприяти відтворенню відновлюваних об'єктів тваринного світу; використовувати об'єкти тваринного світу відповідно до закону; відшкодовувати шкоду, заподіяну ними тваринному світу внаслідок порушення вимог законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу.

Право природокористування – це можливості раціонального використання фізичними та юридичними особами природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів.

Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер, плановість і тривалість, ліцензування, врахування надзвичайного значення в житті суспільства і т. д.

При цьому вирізняються такі групи природокористування, як право загального і спеціального використання землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів.

Суб'єктами права загального користування природними ресурсами можуть бути, згідно з Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", всі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб та інтересів. Воно здійснюється громадянами безкоштовно та безліцензійно, тобто для цього не треба відповідного дозволу уповноважених органів та осіб.

Загальним є, наприклад, право використання парків, скверів, водоймищ, лісів, збирання дикорослих ягід, грибів, горіхів тощо.

Похідним від загального природокористування є спеціальне використання природних ресурсів. На відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів здійснюється громадянами, підприємствами, установами та організаціями у випадках, коли відповідна, визначена в законодавстві, частина природних ресурсів передається їм для використання. Зазвичай така передача є коштовною і такою, що визначена у часі.

Надання природних ресурсів відбувається на основі спеціальних дозволів - державних актів на право постійного користування, наприклад, землею, договорів оренди землі, лісорубських білетів та ордерів, ліцензій, мисливських карток.

Цілі спеціального використання можуть бути різними, але вони завжди обумовлюються. Так, землі використовуються для потреб сільськогосподарського виробництва, розвитку рослинництва і тваринництва та їхньої інфраструктури; надра - для видобутку корисних копалин; вода - для пиття води і побутових потреб населення та для виробництва.

Окрім того, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" покладає на громадян і підприємства, установи та організації, як на суб'єктів спеціального використання природних ресурсів, спеціальні обов'язки.

Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється на основі нормативів плати і лімітів використання природних ресурсів. До того ж суб'єкти спеціального природокористування зобов'язані вносити плату за забруднення навколишнього природного середовища, яка встановлюється за викиди в атмосферу забруднювальних речовин, скидання забруднювальних речовин на поверхню води, в територіальні та морські води, а також під землю і т. д.

Контроль у сфері природовикористання та охорони навколишнього природного середовища здійснюється через перевірку, нагляд, обстеження, інвентаризацію та експертизи. Він може здійснюватись як уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями. Державний контроль покладається на ради народних депутатів, державні адміністрації, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та його органи на місцях.

Право власності на природні ресурси - система юридичних норм та інших правових засобів, які регулюють правовідносини на землю, надра, ліси, рослинний і тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду та забезпечують реалізацію повноважень власників і користувачів щодо володіння, користування та розпорядження цими ресурсами.

Форми права власності на природні ресурси - юридичне оформлені напрями суб'єктно-об'єктної належності природних ресурсів та їх організаційно-правове забезпечення.

В Україні юридичне виголошені такі форми власності (ст. 13, 14, 41 Конституції України): державна, колективна (комунальна), приватна, загальнонародна.

Виникнення права власності на конкретний природний об'єкт є: припинення права власності на цей об'єкт у іншої особи, спадщина, застава, дарування, купівля-продаж, обмін тощо.

Об'єкти права власності на природні ресурси розрізняються залежно від форм власності: державної, колективної чи приватної.

Спеціальні об'єкти права власності:

1) землі:

• державної власності (лісового фонду, транспорту, зв'язку, оборони тощо);

• колективної власності (колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, садівничих товариств тощо);

• приватної власності (земельні ділянки, садові ділянки, дачні ділянки тощо);

2) водні об'єкти:

• державної власності (територіальні моря, підземні; води, внутрішні моря тощо);

• колективної власності (водойми колективних сільськогосподарських підприємств тощо);

• приватної власності (копанки фермерів тощо);

3) лісові об'єкти:

• державної власності (ліси загальнодержавного значення);

• колективної власності (ліси колективних сільськогосподарських підприємств до 5 га);

• приватної власності (ліси фермерських господарств до 5га);

4) надра як об'єкт:

• державної власності (корисні копалини);

• колективної власності (торф);

• приватної власності (загальнопоширені корисні копалини);

5) тваринний світ як об'єкт:

• державної власності (дикі тварини у стані природної волі);

• колективної власності (ферми тощо);,

• приватної власності (ферми тощо);

6) природно-заповідний фонд як об'єкт:

• державної власності (заповідники, надра, парки тощо);

• колективної власності (заказники, заповідні урочища, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки тощо);

• приватної власності (заказники, заповідні урочища пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки тощо).

Суб'єктом права власності на природні ресурси виступає народ України, який поклав здійснення правомочностей власника на Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (обласні, районні, міські, селищні, сільські).

Природні ресурси можуть належати на праві колективної власності громадянам України. Однак суб'єкт права колективної власності чітко визначено тільки у земельному законодавстві (колективні сільськогосподарські підприємства, кооперативи, садові товариства тощо).

Як суб'єкти права власності на природні ресурси можуть виступати громадяни України:

• які будують житловий будинок і господарські споруди;

• які ведуть особисте підсобне господарство;

• власники дач;

• власники гаражів.

Червона книга в Україніведеться з 1976 р. До неї занесено понад 150 видів вищих рослин і близько 90 видів і підвидів тварин. Положення “Про Червону книгу України” затверджене постановою Верховної Ради України 29 жовтня 1992 р.

Відповідно до цього Положення Червона книга України є основним державним документом, у якому містяться узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення, та заходи щодо їх збереження і науково обґрунтованого відтворення.

Червона книга України є основною для розробки подальших дій, спрямованих на охорону занесених до неї видів тварин і рослин.

Залежно від стану та ступеня загрози зникнення видів тваринного і рослинного світу, що заносяться до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії:

− зниклі – види, про які після неодноразових пошуків відсутня будь-яка інформація про наявність їх в природі чи спеціально створених умовах;

− зниклі в природі – види, які зникли в природі, але збереглися у спеціально створених умовах;

− зникаючі – види, які перебувають під загрозою зникнення у природних умовах і збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяції;

− вразливі – види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії зникаючих, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;

− рідкісні – види, популяції яких невеликі та на даний час не належать до категорії зникаючих чи вразливих, хоча їм і загрожує небезпека;

− неоцінені – види, про які відомо, що вони можуть належати до категорії зникаючих, вразливих чи рідкісних, але ще не віднесені до неї;

− недостатньо відомі – види, які не можна віднести до жодної іззазначених категорій через відсутність необхідної повної і достовірної інформації.

Ведення Червоної книги України покладене на Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Кабінет Міністрів України забезпечує офіційне видання та розповсюдження Червоної книги України не рідше одного разу на 10 років.

Порушення правових екологічних вимог тягне застосування заходів юридичної відповідальності.

Екологічні правопорушення - це дії або бездіяльності, навмисне або необережно порушують норми екологічного права. Дія або бездіяльність визнається екологічним правопорушенням, якщо воно є екологічно значущим.

Екологічно значиме поводження означає обов'язкове використання природних об'єктів, які виступають предметом посягання, і спрямованість на таку зміну станунавколишнього середовища, яке заборонене правом.

За скоєння екологічних правопорушень передбачається застосування заходів кримінальної, адміністративної, цивільно-правової і дисциплінарної відповідальності.

Злочином вважається:

Самовільне зайняття земельної ділянки

Забруднення водойм і атмосферного повітря

Забруднення моря шкідливими речовинами

Приховування або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки

Незаконне видобування корисних копалин

Навмисне знищення або збут радіоактивних продуктів

Незаконне полювання суттєве пошкодження лісових масивів шляхом підпалу

Незаконне зайняття рибним, тваринним та ін. водним добуваючим промислом

Жорстоке поводження з тваринами континентального шельфу України

Незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ:

• штраф;

• вилучення об'єктів правопорушення;

• позбавлення права заняття спеціальною діяльністю;

• конфіскація знарядь правопорушення;

• обмеження, зупинення, припинення діяльності чи експлуатації об'єктів;

• виправні роботи;

• позбавлення волі.

2. Основна задача механіки та способи її розв’язання в кінематиці.

3. Система відліку. Відносність механічного руху.

4. Траєкторія руху. Шлях і переміщення.

5. Рівномірний прямолінійний рух. Швидкість руху. Закон додавання швидкостей.

Читайте також:

1. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
2. Агностик, суб’єкт пізнання, субстанція
3. Агрегатний індекс фізичного обсягу
4. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
5. Англійська система фізичного виховання. Діяльність Томаса Арнольда.
6. Антропологія права в структурі філософсько-правового знання.
7. Артефакти культури. Знання, цінності і регулятиви як три основних види смислів культури.
8. Базові поняття теорії і методики фізичного виховання.
9. В галузі фізичного виховання
10. В основу визначення витрат певного періоду покладено можливість одночасного визнання доходу, для отримання якого вони здійснені, і навпаки.
11. Види й форми рефлексії наукового знання
12. Визнання витрат

Переглядів: 529