• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Оцінка результатів і формулювання висновків.

Умовно - вільні зразки- це рукописні тексти певної особи, котрі виконані в зв'язку з розслідуванням кримінальної справи, під час її розслідування, але не у зв'язку з необхідністю викори­стання в якості зразків для проведення почеркознавчих дослі­джень.

7.

6.

5.

4.

3.

2.

1.

Криміналістичне дослідження документів є галуззю криміналістичної

техніки, яка займається розробкою наукових основ встановлення справжності чи підробки документів, їх авторів та виконавців.

Система криміналістичного документознавства складається з криміналістичного дослідження письма та техніко-криміналістичного дослідження документів. У свою чергу криміналістичне дослідження письма поділяється на:

- дослідження почерку ( криміналістичне почеркознавство );

- дослідження писемної мови ( криміналістичне авторознавство ).

У процесі еволюції сформувалось певні типи письма:

1. піктографічне( від лат. pictus – розмальований і ...грама) – малюнкове спрощене зображення предметів, понять, що заміняло слова;

2. ідеографічне ( від гр. ίδέα –образ, поняття і ...графія ) – один з типів письма, знаки якого ( ідеограми ) передають цілі поняття. Наприклад, давньоєгипетська, месопотамська клинописна, китайська, американських індійців, матема-

тичні цифри і знаки тощо;

3. складове – із окремо складених літер чи знаків. Наприклад, англійська, французька та ін. писемність;

4. літературно – звукове – найпоширеніший тип письма у якому кожний графічний знак ( літера ) означає окремий звук. Це українська, російська, білоруська та ін мови.

Експертиза письма. З появою та поширенням писемності з’явились і пов’язані з нею правопорушення, зокрема при оформленні документів, а з ними зародилась експертиза письма.

Ще у Стародавньому Римі під час правління імператора Юстиніана судові спори про справжність документів вирішувались за допомогою експертизи письма.

У Росії вже наприкінці ХІV – початку ХV ст. у судочинстві серед інших видів доказів перевага надавалася письмовому акту. У зв’язку з цим, у процесі судового розгляду правопорушень виникла потреба залучати для дослідження спеціальні знання. Про поширеність дослідження документів, що потребує спеціальних знань, у літературі є досить багато свідчень.

Перші відомості про проведення експертизи письма у Росії належать до початку ХVІІ ст. Так, за «Русским Сводом законов» порівнянням почерків могли займатися люди, які володіли „таємницею” письма – секретарі, вчителі чистописання, діловоди, нотаріуси та ін. Отже, першим напрямком у дослідженні письма в Росії була каліграфічна експертиза( від гр.καλλίγραφία- гарний почерк ). Процес каліграфічного дослідження зводився до виявлення схожості або різниці написання окремих літер у порівнюваних рукописах.

Наступним етапом у дослідженні письма була прикметно–описова експертиза ( сигналетичний метод ). Слово походить від лат. signum – знак. Родоначальником цього методу був французький криміналіст Альфонсо Бертильйон.

В основу цього методу були покладені особливості почерку, аналогічні ознакам, які він розробив для опису зовнішності людини за методом «словесного портрета» і при цьому аналізувалися: форма, розмір, положення, нахил окремих елементів, розташування рядків, інтервалів між словами і рядками тощо.

Третім етапом у розвитку експертизи письма був графометричний метод, який спробував обґрунтувати відомий криміналіст Едмон Локар. Цей метод зводився до вимірювання відносних величин літер та їхніх елементів: висоти, нахилу, розгону, зв’язності тощо. Однак, цей метод був досить трудомістким, враховував тільки кількісні характеристики, що приводили до експертних помилок.

Іншим напрямом у дослідженні письма був графологічний метод. Першу працю з графології – вчення про розпізнавання за почерком характеру людини – написав у 1630р. італійський лікар Камілло Бальдо. Вона мала назву «Як упізнати природу життя, особисті якості людини за її письмом».

У 1872р. абат Жан Іпполіт Мішон у своїй праці «Система графології» проаналізував і класифікував почерки людей, що відрізнялись між собою за родом занять та індивідуальними особливостями. Таким чином, він є автором

терміну «графологія», а з 1879р. став видавати у Парижі однойменний журнал, організував перше графологічне товариство, яке і сьогодні носить його ім’я.

Процес почеркознавчих досліджень спрямований не лише на розв’язання ідентифікаційнихзавдань. Під час дослідження рукописів вирішуються питання, пов’язані зі встановленням умов написання тексту навмисно викривленим почерком, лівою рукою. Деякі ознаки письма інформують експерта про виконання рукопису особами, які зазнали травми мозку, які перебували у стані підвищеного збудження, стані алкогольного чи іншого сп’яніння тощо.

У процесі проведення криміналістичних почеркознавчих досліджень встановлюють групову належність з метою звуження кола пошуку ймовірного виконавця спірного рукопису, розробляють методики щодо визначення за почерком людини її професії, віку, статі тощо.

Праці сучасних графологів мають значення і для почеркознавців, які розв’язують завдання неідентифікаційного характеру:

- встановлення незвичайних умов письма;

- стану людини під час написання рукопису;

- встановлення статі, віку, професії;

- психічного стану тощо.

Дослідження письма – завдання спеціалістів багатьох галузей знань. Почерк є об’єктом дослідження не лише криміналістів, а й медиків, фізіологів, психологів та ін. спеціалістів.

У криміналістиці розпізнавання почерку використовується не тільки для ідентифікації особи, але й для оцінки стану людини:

- нервова напруга;

- психічний розлад;

- травма;

- алкогольне чи наркотичне сп’яніння тощо.

На почерку відбиваються безліч особливостей людини:

- риси характеру;

- схильність і здібності;

- інтелект;

- емоційно – чуттєві прояви;

- вольові якості;

- морально - психологічні якості;

- психологічні комплекси;

- психічні відхилення;

- темперамент та ін.

Термін "письмо" використовується для позначення декіль­кох понять:

- засіб фіксації думки;

- вид писемності;

- процес вико­нання рукописних документів.

У криміналістиці цей термін вживається головним чином у першому, найпоширенішому, його значенні. Графіка відбиває почерк людини як систему рухів, які властиві кожному вико­навцю письмових знаків.

Почерк - поняття, що тісно пов'язане з письмом як засобом комунікації у людському суспільстві. Письмо засноване на складній різноманітній системі навичок, які утворюють пись­мовий функціонально - динамічний комплекс, що підкоряється, як вже було сказано вище, одній меті - фіксації думок у рукопису для передачі їх на від­стань і для збереження у часі.

Технічно відображення людських думок на письмі відбуваєть­ся за допомогою письмових знаків. Власне з суб'єктивним ха­рактером письмово-рухового функціонально-динамічного комп­лексу пов'язується уявлення про почерк, індивідуальні особли­вості якого зробили це поняття синонімом усього своєрідного. Отже, почерк - це зафіксована в рукопису система звичних рухів особи, в основі формування якої лежить набутий письмово - руховий навик.

Процес формування письмово-рухових навичок проходить одночасно з навчанням письму і починається задовго до по­чатку навчання дитини у школі.

Початковим етапом формування почерку є елементне письмо, основною метою якого є озна­йомлення учня зі звуковим складом слів, графічним позначен­ням звуків, з вимогами, які ставляться до форми письмових елементів, правилам їх з'єднання.

Наступним етапом оволодіння письмово-руховими навичка­ми є письмо літерами, де головна увага учня зосереджена на правильному графічному зображенні окремих літер.

Третій етап формування письмово-рухових навичок - зв'язане пись­мо. На цьому етапі увага сконцентрована на правильному по­в'язуванні елементів письмових знаків, на з'єднанні літер у сло­ва, а також на дотриманні правил розташування письмових знаків відносно рядка. У процесі зв'язаного письма закріплю­ються і автоматизуються навички, що отримані на перших двох стадіях навчання.

Далі формування письмово-рухових навичок є скорописне письмо. На відміну від попередніх етапів, на цьо­му рівні, коли вже засвоєні технічні та графічні навички, учень має можливість сконцентрувати увагу повністю на змістовному боці, на змісті письма. На перший план виступають засвоєння навичок письма, зміст. У цей період в учня формуються орфо­графічні навички. Він одночасно з вибором змісту тексту відшу­кує необхідні слова.

Особливістю скорописного етапу формування почерку є цілісність цього процесу. Чим швидше людина пише, тим більш зв'язним стає її почерк. Велика швидкість у виконанні письмо­вих знаків можлива саме тому, що рухи, які необхідні для їх написання, людина виконує автоматично. Технічні та графічні навички особа, котра пише, зазвичай, не усвідомлює. Викону­ючи визначені рухи у процесі написання письмових знаків, слів, речень, людина контролює правильність їх написання. Якщо через причини об'єктивного чи суб'єктивного характеру виникають перешкоди написанню, людина уповільнює темп і починає контролювати свої рухи.

Властивості почерку особи та їх кримі­налістичне значення.

Із положень криміналістичної ідентифікації відомо, що для встановлення тотожності об'єкта необхідно, щоб він мав вла­стивості відображення, індивідуальності і відносної стійкості.

Індивідуальність почеркувиявляється у своєрідності, не­повторності його у різних людей і у специфічних змінах, допов­неннях та скороченнях щодо стандартного пропису.

Обставини, які впливають на формування письмово-рухових навичок, можна поділити на суб'єктивні, що зумовлені ана­томічними, фізіологічними та психологічними особливостями учня, і об'єктивні, до яких відносяться особливості сидіння та умови письма, умови, в яких проходить процес навчання письму, методика навчання письма.

Стійкістьпочерку означає збереженість у ньому на визна­чений більш-менш довгий термін індивідуальних особливостей. Завдяки автоматизації процесу письма у результаті багатократних повторень і тривалих вправ, письмово-рухові навички у людини стають настільки усталеними, що навіть свідомі спроби змінити свій почерк не призводять до бажаних результатів.

Під час формування почерку найбільш стійкими до змін бу­дуть зорово-рухові образи письмових знаків у цілому та їх еле­ментів, які відобразились у нервових центрах людини на почат­кових етапах навчання письма. Саме завдяки стереотипності рухів на письмі можлива ідентифікація особи за почерком. Не­зважаючи на відносну стійкість почерку конкретної особи, у ньому під впливом різних обставин можуть бути всілякі зміни.

Отже, збереження особливостей рухів людини на письмі в різних умовах, усталеність, стереотипність їх відтворення це властивості почерку, що необхідні для ідентифікації особи.

Загальні ознаки почерку

Факт індивідуальності та відносної усталеності почерків дає змогу тільки ставити питання про ідентифікацію особи. Знання лише якостей порівнювальних об'єктів недостатньо для ідентифі­кації особи. Необхідно виявити та вивчити у досліджуваних по­черках усі ті частини, сторони, елементи, які у своїй сукупності дозволяють встановити тотожність або різницю. Такими прикме­тами, за допомогою яких встановлюється особа за почерком, є загальні та окремі ознаки почерку, тобто особливості письмово-рухових навичок, які відобразились у рукопису. Загальними є ознаки, що характеризують почерк загалом як систему рухів.

Вони мають групове значення і поділяються на ознаки, що:

- характеризують просторову орієнтацію (розміщення) рухів;

- відображають ступінь і характер сформованості письмоворухових навичок;

- відображають структуру рухів за їх траєкторією.

Загальні ознаки почерку, що характеризують просто­рову орієнтацію рухів (розміщення), ще інакше називають топографічними. Вони дають уявлення про «звички особи, яка пише, визначеним чином розміщувати текст щодо полів аркуша паперу та окремих частин тексту й різних орієнтирів.

Загальні ознаки, що відображають просторову орієнтацію, стійкі, тому мають конкретно визначене значення для встанов­лення виконавця тексту. Не піддаються вони значним змінам і при навмисному викривленні почерку.

Такими ознаками є:

- розміщення окремих фрагментів документів - звернень, дат, підписів відносно основного тексту;

- наявність або відсутність полів, їх розмір, форма, конфігурація;

- розмір інтервалів між рядками ( ця ознака може вивчатися під час дослідження рукописів, які виконані на нелінійованому папері );

- розмір інтервалів між словами;

- розміщення рядка письма щодо бланкового рядка;

- положення рядка щодо горизонтального зрізу паперу;

- форма лінії письма у рядку;

- напрямок рухів у написанні розділових знаків.

Загальні ознаки, що відображають ступінь та харак­тер сформованості письмово - рухових навичок- це ви­робленість почерку та ступінь складності рухів, які відобража­ються на його будові у цілому.

Виробленістьпочерку означає здатність особи, яка пише, застосовувати загальноприйняту систему скоропису. Ступінь ви­робленості - один із загальних показників рівня володіння людиною письмово-руховими навичками. Ця ознака дає змогу робити висновок про ступінь сформованості почерку загалом. Про ступінь виробленості інформує темп рухів і координація рухів під час написання.

Залежно від рівня володіння письмово-руховими навичка­ми - темпу і координації рухів – розрізняються:

- мало вироблені;

- середньо вироблені;

- високовироблені почерки.

Загальні ознаки, що відображають структуру рухів за їх траєкторією.

Рухи особи, яка пише у площині аркуша паперу, характеризуються за формою, напрямом, нахилом, роз­міром, прогином. Рухи, які виконує особа у вертикальній пло­щині ( в результаті відривається знаряддя письма від паперу ), аналізуються щодо безперервності ( зв'язності ) та розподілу зусиль ( натиску).

Індивідуальні ознаки почерку

Індивідуальними ознаками почерку в криміналістиці називають сталі особливості, які виявляються в будові частин і елементів пись­мових знаків та їх з'єднань.

Вони відображають сталі особливості пись­мово-рухових навичок конкретної людини, які розкриваються у процесі виконання та з'єднання письмових знаків і їх елементів. Це відхилення від прописів, але на відміну від загальних ознак вони пов'язані з характеристикою окремих знаків та їх елементів. Ці ознаки мають великий ступінь стійкості до різних факторів об'єк­тивного та суб'єктивного характеру. Сукупність особливостей руху дає змогу встановити виконавця рукопису.

У процесі вивчення ознак почерку необхідно, насам­перед, звертати увагу на своєрідне відхилення рухів під час вико­нання елементів письмових знаків від загальноприйнятих прописів. Для аналізу цих відхилень необхідно знати, з яких елементів скла­даються письмові знаки, що передбачені прописом.

Усі індивідуальні ознаки почерку аналізуються з погляду їх склад­ності,

форми, напрямку, протяжності рухів, кількості елементів, що становлять письмовий знак, послідовності рухів у виконанні цих елементів, ступеня безперервності рухів під час написання і зв'язування літер.

Для завдань діагностичного характеру інформативними бу­дуть ті ознаки, які часто трапляються у представників будь-якої однієї групи осіб і рідко у представників іншої ( протилежної ) групи. Наприклад, "чоловічі" ознаки у почерках жінок.

Загалом комплекс ознак, що притаманні почерку окремої осо­би, неповторний. Отже, ідентифікація виконавця рукопису можли­ва на підставі збігу ознак, що утворюють індивідуальну сукупність, тобто сукупність, яка є неповторною у почерках інших осіб.

Індивідуальна сукупність ознак почерку, яка дає підстави для встановлення виконавця рукопису, в почеркознавстві нази­вається ідентифікаційною сукупністю.

Обсяг ознак, що мають ідентифікаційне значення, може бути у кожному конкретному випадку різним і залежить від частоти їх наявності в почерках різних людей. Чим менший збіг ознак, тим таких ознаку ідентифікаційній сукупності може бути менше. І навпаки, чим частіше трапляються ознаки, які входять у іденти­фікаційну сукупність, тим більше їх повинно бути за кількістю.

Можливості встановлення підроб­лення підпису особи

Підпис особи слугує засобом посвідчення документа і має такі ж індивідуальні особливості, що і почерк людини. У прак­тиці виокремлюють два види підроблення підпису - рукопис­ний і технічний. Перший вид підробки досліджують у межах судово-почеркознавчої експертизи, а другий - в межах техніко-криміналістичного дослідження документів.

Рукописне підроблення підпису передбачає виконання його певною особою шляхом наслідування почерку іншої особи.

Ознаками такого підроблення можуть бути:

- нетвердість рухів, що свідчитиме про уповільнений темп виконання підпису, не­достатню виробленість;

- сліди невиправданих зупинок приладу письма у вигляді стовщень або надривів штрихів;

- домальову­вання штрихів; істотні відхилення від загальної транскрипції справжнього підпису певної особи.

Технічне підроблення передбачає використання різноманітних технічних прийомів і засобів копіювання справжнього підпи­су.

Способами технічного підроблення підпису можуть бути:

- копіювання підпису на просвіт;

- тиснення справжнього підпису через копіювальний папір або гострим твердим предметом із наступним обведенням відбитка знаряддям письма;

- викори­стання проміжного кліше;

- виготовлення факсиміле з дійсного підпису;

- сканування підпису з використанням комп'ютерних можливостей і його наступний друк.

Для встановлення факту технічного підроблення підпису треба виявити ознаки, що характерні для певного способу. Так, копіювання підпису на просвіт чи з попереднім тисненням при­зводить до подвоєння штрихів, нерівномірності їх забарвлен­ня, а сліди тиснення помітні під навскісним освітленням та в разі збільшення підпису під мікроскопом. Якщо для поперед­ньої підготовки підпису застосовано простий олівець, то на папері під барвником залишаються мікрочастки графіту. Проміжне кліше не залишає на папері слідів тиснення знаряддя письма, утворює нерівномірне забарвлення штрихів.

Під час дослідження спірний підпис рекомендується по­рівнювати з експериментальними та вільними зразками підписів особи, від імені якої його виконано.

Підготовка матеріалів для призначен­ня почеркознавчої експертизи

До об'єктів, які необхідні для проведення почеркознавчого дослідження, належать рукописний документ, що досліджують, і зразки почерку ймовірних виконавців. Важливе значення має відбір зразків для порівняльного дослідження.

У криміналістиці виокремлюють вільні, експериментальні й умовно-вільні зразки.

1. Вільні зразки почерку - це рукописні тексти, що виконані особою не в зв'язку з розслідуванням кримінальної справи і, як правило, до її порушення. Це може бути особисте й служ­бове листування, заяви, автобіографії, анкети, розписки, бухгал­терські документи тощо.

Вимоги до них:

- імовірність ( відсутність будь-яких сумнівів ) походження від конкретної особи;

- відповідність зразку, який досліджують ( не мають великого розриву в часі виконання, виконані тією ж мовою, на такому ж матеріалі й аналогічним знаряддям письма, містять одно­йменні письмові знаки тощо );

- достатність зразків у їх кіль­кісному виразі ( 2 - 5 сторінок рукописного тексту, 10 - 20 підписів особи ).

2. Експериментальні зразки почерку - це рукописні тексти, що спеціально виконані ймовірним виконавцем на пропозицію органу розслідування чи суду у відповідності до вимог кримі­нально-процесуального законодавства( на підставі постанови, із складанням протоколу про відбір зразків у присутності понятих ).

Правилами отримання таких зразків почерку є:

- виконання зразків у звичних для особи умовах, а за необхідності - із зміною умов і знаряддя письма;

- з навмисною зміною почерку, з виконанням тексту незвичною для письма (лівою) рукою, друкованими літера­ми тощо;

- виконання заздалегідь підібраного тексту під диктовку з написанням слів і словосполучень, які є в зразку, що досліджу­ють;

- зразки отримують на різних аркушах і з певним розривом у часі виконання;

- виконавцю не слід показувати текст, який до­сліджують, щоб запобігти наслідуванню ознак письма;

- обсяг екс­периментальних зразків становить щонайменше 5 - 10 аркушів з рукописним текстом і 5 - 6 аркушів з 10 - 20-ма підписами.

Ними можуть бути:

- заява особи про злочин;

- пояснення або показання, що написані в протоколі власноруч;

- записи й підписи в протоколах слідчих дій тощо.

До них висувають за­гальні вимоги як до зразків рукописних текстів та підписів.

Стадії ідентифікаційного дослідження почерку :

Процес ідентифікаційного дослідження почерку для встановлення виконавця рукопису має ту саму послідовність, що і для всіх ідентифікаційних досліджень.

1. Попереднє дослідження:

- ознайомлення з матеріалами;

- з’ясування завдань;

- загальний огляд документів;

- роздільне дослідження.

2. Детальне дослідження:

- виявлення, аналіз і дослідження ознак;

- порівняльне дослідження;

- експертний експеримент.

Читайте також:

1. IV. Оцінка вигідності залучення короткотермінових кредитів
2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
3. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
4. Аналіз виявлених проблем і їхня оцінка
5. Аналіз і оцінка рівня соціальної відповідальності бізнесу
6. Аналіз і оцінка стану охорони праці
7. Аналіз результатів за відхиленнями
8. Аналіз результатів національного виробництва.
9. Аналіз результатів практичної діяльності Київського освітньо-методичного центру соціальної роботи
10. Аналіз рейтингових підходів і оцінка інвестиційної
11. Аналіз рівня, динаміки та структури фінансових результатів підприємства
12. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.

Переглядів: 1341