МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Теорія музейної справи1. Музейний менеджмент. 2.Маркетинг музейної справи. 3. Фонди музею. 4. Експозиційна робота. Основні поняття та терміни: музейний менеджмент, музейний маркетинг, фонди, інвентарна книга, експозиція. 1. Останнім часом скорочення державного фінансування та зниження кількості відвідувачів потягли за собою втрату музеями впевненості у завтрашньому дні. Задля недопущення фінансового краху вони мають ефективно конкурувати на ринку дозвілля, боротися за увагу туристів і створювати додаткові можливості для освіти, запозичуючи методи комерції. Нова стратегія виживання принесла до традиційно музейної термінології поняття „менеджмент” та „маркетинг”. Ознайомлення зосновами менеджменту та маркетингу музейної справи потребує використання знання курсів основ економіки, правознавства, економічної географії. Поняття „менеджмент”означає сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, а також інтелектуальними, фінансовими й іншими ресурсами; управління установою та її персоналом. Одним із основних інструментів менеджменту є перспективний план, у процесі розробки якого формуються завдання та визначаються методи їх досягнення. Він допомагає чітко вивчити ситуацію, що склалась у музеї щодо розподілу фінансування та обов'язків персоналу. Роджер Майлз, один ізпровідних спеціалістів музейного менеджменту, впевнений, що у процесі планування необхідно враховувати три ключових моменти: 1. Виявити аудиторію, чітко визначити, на кого створюється план. 2.Вибудувати ієрархію мети і завдань, досягнути чіткого розуміння, чого власне прагне музей. 3.Проаналізувати фактори, що заважають реалізації проекту. До розроблення плану необхідно залучити працівників музею, спеціалістів, зацікавлених людей, представників влади, відвідувачів, дослідників, спонсорів, друзів музею. Відповідно до методики Р. Майлза, розробка перспективного плану складається з таких етапів: 1. Переосмислення мети і завдань музею залежно від умов та 2. Аналіз наявного стану справ. При цьому особлива увага приділяється виявленню сильних і слабких сторін музею, а також розкриттю його 3. Визначення загального напрямку розвитку, при цьому мета і завдання мають бути актуальними, реальними, прийнятними, відображати інтереси широкого кола зацікавлених осіб. 4. Розробка стратегії, що відповідає поставленій меті, включаючи чітко визначені конкретні завдання, вирішення яких дасть змогу отримати бажані результати. 5. Матеріальне забезпечення. 6. Розробка механізму моніторингу й оцінки ефективності роботи. Для реалізації плану музею необхідно розширювати джерела фінансування, адже проблема самофінансування є новою. Зарубіжні музеї накопичили достатній досвід багатоканальної системи формування бюджету музею, що включає державні, громадські, приватні, корпоративні, некомерційні джерела фінансування. Визначальну роль відіграє податкова політика та правовий режим сприяння розвитку культури країни. Одним із важливих факторів, який забезпечує ефективність діяльності музею, є людські ресурси. Стиль управління музеєм, його внутрішня організація повинні забезпечувати найбільшу результативність роботи, а для цього там мають бути команда, у якій кожен чітко виконує свої обов'язки, а також можливість пропонувати і реалізувати прогресивні ідеї. Для нашої держави традиційною поки що залишається ситуація, коли музейна політика формується згори, керівними органами культури та освіти, і рядовий працівник має мало можливостей впливати на неї. Популярним у світі залишається і метод проектної діяльності, що використовується для вирішення конкретних разових завдань. Одним із найважливіших напрямків ділової активності сучасних музеїв стало освоєння технологій зв'язків із громадськістю, яка поділяється на внутрішню (створення позитивного мікроклімату та творчої активності в самому колективі) та зовнішню (підтримка на досить високому рівні вже сформованого ставлення громадськості до музею та планомірний його розвиток). Вони складаються з комплексу взаємопов'язаних акцій та заходів, що доповнюють одне одного. Зв'язки з громадськістю здійснюються різними шляхами, перш за все через засоби масової інформації (прес-релізи, прес-довідки, прес-пакети). Також музеї можуть організовувати брифінги, прес-конференції, публічні дискусії, презентації, виставки тощо. 2. Маркетинг — це система заходів, спрямованих на максимально вигідний прибутковий збут товару, продукції, а також організація реклами, вивчення та формування попиту. Незважаючи на те, що музей є некомерційною установою, маркетингові технології дедалі активніше впроваджуються у музейну справу. Музейний маркетинг допомагає не тільки визначати, прогнозувати й задовольняти запити споживача музейних послуг, у деяких випадках ефективно впливати на їх формування, а також відповідним чином і формувати їх. Низка заходів має сприяти збільшенню відвідування музею, розширенню музейної аудиторії та поширенню інформації про музей. Що за товар може запропонувати музей? Це, перш за все, експозиційні виставки, різні форми культурно-просвітницької діяльності, книжки, каталоги, буклети, відеофільми, слайди, компакт-диски. Одним із видів доходу є продаж права на виробництво репродукцій, здача приміщень в оренду для проведення різнопланових культурних заходів, продаж сувенірної продукції товарів із символікою та назвою музею. Важливим елементом сервісної інфраструктури є кафе. Основним джерелом надходжень є вхідна плата й оплата екскурсій залежно від категорії відвідувачів. Відповідно до базової схеми споживачі поділяються на 4 категорії: • Ті, хто не знає про запропоновані товари та послуги і тому ними не користується. • Ті, хто знає і не користується. • Ті, хто і знає, і користується. • Ті, хто знає і користується послугами конкурентів. У нашій державі більшість не знає про музейний продукт і не стає споживачем. Тому в сучасних умовах особливу роль відіграють так звані технології завоювання музейної аудиторії та реклама музейної пропозиції. Для відвідувачів музеїв застосовуються стимулюючі маркетингові стратегії. Актуальними є міжмузейна співпраця, спільні програми, партнерські проекти з туристичними організаціями, навчальними закладами, підприємствами сфери дозвілля. Величезні можливості для інформування аудиторії дає Інтернет, де музей може мати свій сайт, на якому представлено перспективні та діючі напрямки діяльності, анонс заходів, рекламні послуги. Він надає можливості для інтерактивного спілкування професійних груп та аудиторій, для представлення широкому загалу музейного продукту за рахунок різного виду електронних публікацій тощо. Однією з форм презентації є видання каталогів, альбомів, путівників, буклетів. Їх метою є популяризація музеїв, різноманітних колекцій. Творчі доробки працівників музеїв можна публікувати у фахових, популярних виданнях і розміщувати на відповідних сайтах. Єдиного рецепта успіху музею не може бути, кожен із них має розробляти свій власний механізм виживання і процвітання в умовах ринкової економіки. 3. Фонди музею. Основою будь-якого музею є музейна збірка, так звані фонди. Це поняття означає всю науково організовану сукупність матеріалів, що прийнята до музею на збереження. При цьому їх можуть не тільки зберігати у фондах та експозиції, а й передавати на експертизу чи реставрацію, а також на тимчасове зберігання іншій установі чи музею. У природі та суспільстві існує чимало об'єктів і предметів, які мають наукову, історичну та художню цінність, їх прийнято називати предметами музейного значення. Музейний предмет — це рухомий об'єкт природи чи матеріальний результат людської діяльності, який завдяки його значенню для музейного використання включено до музейного зібрання. Музейні предмети — пам'ятки історії, культури та природи, що взяті з середовища існування та передають певну інформацію про нього. Вони становлять так званий основний фонд музею. Окрім них до фондів входять і допоміжні матеріали, які не мають ознак музейних предметів, але допомагають їх вивчати й експонувати. Це різні схеми, таблиці, графіки, плани, карти, моделі, макети, реконструкції, що становлять науково-допоміжний фонд. Крім матеріалів, що спеціально створюються для потреб експозиції, до науково-допоміжного фонду належать фотокопії та фотографії масового виготовлення, що за змістом не мають значення пам'яток; дублетні матеріали масового випуску, зразки сільськогосподарських культур, об'єкти природи, що не мають значення пам'яток, але використовуються для наочного показу деяких особливостей природи та її явищ. Музейні предмети підлягають охороні відповідно до чинного законодавства. Нерівнозначна і цінність самих музейних предметів, що знаходить своє вираження у поняттях «типовість» і «унікальність». Типовий музейний предмет відображає типове явище та має ознаки, характерні для значної кількості предметів. Прикладом можуть слугувати типові документи, промислові зразки тощо. Сукупність усіх музейних предметів називають музейним зібранням, хоча деякі науковці вважають музейним зібранням сукупність не тільки музейних предметів, а й науково-допоміжних матеріалів. Для шкільного музею доцільним є саме такий погляд, оскільки науково-допоміжні матеріали використовуються з освітньою метою нарівні з музейними предметами. Разом з тим, якщо предмет відображає типове явище, але зберігся в дуже малій кількості, він вважається унікальним предметом, оскільки наявна в ньому інформація набуває унікального характеру. Унікальні предмети - це предмети, що мають історичну, художню, наукову цінність, а також предмети, що відображають типові явища, але збереглися в одному примірнику або в дуже обмеженій кількості. Неповторними і своєрідними є меморіальні предмети - особисті речі видатних і знаменитих людей або речі, пов’язані з видатними подіями. Серед них виділяють реліквії - предмети, що мають високий ступінь емоційного впливу й особливо виділені як пам’ять про видатну людину чи подію. Важливим питаниям у роботі музею при закладі освіти є класифікація музейних предметів, які різняться своїми ознаками та властивостями, а також способом фіксації інформації, що взято за основу під час їх визначення та збереження. Наступною одиницею класифікації є вид музейних предметів, який визначається за однією чи кількома ознаками. Це можуть бути матеріал, функціональне призначення, техніка виготовлення тощо. Наприклад, речові джерела розрізняють за матеріалом — дерево, метал, камінь, скло тощо. За функціональною ознакою предмети поділяються на знаряддя праці, зброю, предмети побуту. Твори мистецтва визначають спочатку за видами (живопис, скульптура, графіка), а потім — за часом створення, жанрами, авторською належністю тощо. Фонди є основою музейної збірки, на якій будується вся музейна діяльність. Якщо музей планує успішно здійснювати свої функції, його фонди мають відповідати профілю музею, бути правильно організованими та постійно поповнюватися. Облік експонатів музею проводиться для їх юридичної, фактичної та наукової охорони. Недостатньо зберегти експонат, але необхідно зберегти відомості про нього, без яких він інколи втрачає свою цінність. Тому на кожен предмет, який надходить до музею, складається легенда — пояснювальна записка, що містить відомості про походження, призначення, побутування, час виготовлення та використання предмета, історичне і меморіальне його значення. Вона складається на підставі розповіді того, хто передає експонат, або інших джерел і додається до двостороннього акта, що обов'язково складається під час передачі експонату до музею. Складання актів Акти потрібно писати на чистих аркушах паперу зі штампом школи в двох примірниках за такою формою: (назва та адреса музею) Акт прийому-здачі № «_ _»__________ Ми, що нижче підписалися, представник (шкільного) музею (прізвище, ім'я, по батькові) (назва установи, прізвище, ім'я, по батькові, посада особи, що здає предмет) склали цей акт у тому, що перший прийняв, а другий здав до музею на постійне (або тимчасове) користування такі предмети музейного значення:
Всього за актом прийнято ___ експонатів (написати цифри літерами) Акт складено в двох примірниках. Підписи: Здав: Прийняв: М.П. Один примірник акта залишається у того, хто здав експонат, а інший зберігається у музеї. Видаючи експонат для користування на уроці, пересувній виставці, хоронитель музею робить запис у спеціальному журналі — коли і кому та на який час видано експонат. Вивчення музейних предметів становить основу комплектування та є одним із найважливіших напрямків діяльності музею. Головна інвентарна книга музею Основний фонд музею облікується у книзі надходжень — головній інвентарній книзі музею, яка ведеться за такою формою:
Сторінки інвентарної книги слід пронумерувати, скріпити печаткою закладу або відділу освіти, або державного музею, з яким співпрацює музей. Виривати аркуші з книги, виправляти написане забороняється. Інвентарний иомер присвоюється кожному музейному предмету основного фонду. Під одним номером записуються музейні експонати, що складаються з кількох частин, але кожна з них нумерується окремою літерою (наприклад, куделя — 7-а, веретено — 7-6 і т. д.). Одночасно із записом в інвентарну книгу на кожному предметі пишеться інвентарний номер так, щоб не пошкодити предмет і щоб номер не впадав у вічі. На малюнках, фотографіях, документах чи інших матеріалах на паперовій основі інвентарний номер пишеться на зворотному боці в лівому нижньому куті звичайним м'яким олівцем. Писати ручкою чи чорнилом, чи іншою фарбою категорично забороняється. Якщо інвентарний номер написати не можна (костюми, опудала, значки), до нього прикріпляється бирка з картону, на якій позначено номер. Інвентарні номери монет, пам'ятних медалей пишуться на коробках чи конвертах, у яких ті зберігаються. До облікових даних на музейному предметі належить шифр музею, номер головної інвентарної книги і номер запису в ній. Наприклад, МВРЦПРДТ-2, 125, що означає, що музейний експонат перебуває у музеї Вознесенського районного Центру позашкільної роботи і дитячої творчості, має інвентарний номер 125 і записаний у головній інвентарній книзі (книзі надходжень) під № 2. Найменування та опис експоната слід починати з предметного слова, наприклад «куріпка сіра», а далі, за потреби, подається видове визначення. Опис документальних матеріалів починається з назви самого документа, якщо він не має визначеного автора. Якщо ж автор або укладач відомий - на перше місце ставиться його прізвище. Опис творів живопису, графіки, скульптури починається з прізвища, імені і по-батькові автора художнього твору, зазначаються роки його життя. Якщо ж автор невідомий, запис починається зі слів «невідомий автор». Далі подається назва твору й опис сюжету. Опис фотовідбитків і негативів, що відображають події, виробничі процеси, місцевість, різні предмети, починається з найменування сюжету, а фотопортретів — з прізвища особи, яка сфотографована. В описі подаються типові ознаки портрета (голова, погруддя, поясний, на зріст). Якщо фото групове, спочатку подається загальна назва групи, потім — прізвище кожної особи. Опис фотографій, негативів передбачає зазначення часу та місця зйомки, прізвище того, хто фотографував. Описуючи книжки, зошити, альбоми, слід зазначити кількість аркушів. Під час опису музейного експонату треба викласти його попередню історію, призначення та спосіб використання. У книзі надходжень слід також зазначити, хто знайшов або подарував предмет, дати назву пошукової групи, експедиції учнів, установи або прізвище, ім'я, по-батькові та адресу людини, яка передала річ, номер акту приймання. Описуючи геологічні, палеонтологічні, ботанічні, археологічні та історичні музейні предмети і колекції, зібрані під час походів, потрібно зазначитиназву місцевості, де вони знайдені, а також обставини, за яких були виявлені. Якщо музейний експонат купований, потрібно зазначити його вартість. В останній графі заповнюють додаткові відомості про експонати, отримані вже після їх запису в інвентарну книгу. У музеях, де добре налагоджено облік, систематизація та вивчення експонатів, створюються проміжні форми обліку для сприяння дослідницькій та науковій роботі. Це можуть бути інвентарна, топографічна, тематична, хронологічна, географічна, іменна, предметна картотеки. Вони дають змогу за певними ознаками знайти відповідний експонат. Облік музейних експонатівзабезпечує їх юридичну та наукову охорону. Вивчення музейних предметів Вивчення складається з 3-х послідовних етапів: Атрибуція або визначення — має завдання виявити характерні саме цьому предмету ознаки: фізичні властивості, історію походження й існування. На цьому етапі здійснюється його опис, під час якого значну роль відіграють довідники, каталоги, а також визначальники, спеціальні видання для визначення та характеристики предметів. Класифікація та систематизація допомагають установити взаємозв'язки предметів, їх поділ на групи залежно від змісту фондів та профілю музею. На основі загальноприйнятих підходів до классифікації здійснюється систематизація, групування музейних предметів за допомогою карток або електронних засобів систематизації, таким чином створюється систематичний каталог. Інтерпретація -- критичний аналіз, тлумачення їх як джерел знань та емоцій, при цьому встановлюються оригінальність, достовірність, репрезентативність, обсяг інформації, його атрактивні та комунікативні властивості, належність до типових чи унікальних предметів, а в цілому — музейна цінність. Вивчення предмета розпочинається ще під час його виявлення у середовищі побутування. Особлива увага має приділитись відбору музейних предметів сучасності, важливо виділити їх музейне значення, адже питання типовості й унікальності недооцінюється освітянськими музеями. Проблемами є: складність процесів сучасного історичного розвитку, відсутність досвіду роботи з предметами сучасності, співставлення минулого та сучасного, завершеність і незавершеність історичних процесів, їхніх історичних оцінок, характеру зв'язків між предметом і середовищем його побутування. Позитивним є те, що є можливість отримати більше інформації про музейні предмети, повні дані про їх походження, точне датування, місце створення, історію, що з ними пов'язана. Тож слід привчати дітей до збирання не тільки предметів старовини, а й цікавих матеріалів сучасності, які ілюструватимуть згодом і наш час. Правила зберігання експонатів Для збереження музейних предметів використовуються такі музейні меблі, як шафи, скрині, комоди, подіуми, стелажі, завішені поліетиленовою плівкою. Дрібні об'ємні предмети (геологічні, нумізматичні колекції та інше) зберігаються в коробках відповідних розмірів. Фотографії та негативи вміщені в конверти з чорного паперу і розміщуються в коробках вертикально.Для збереження марок, етикеток, листівок використовуються альбоми, папки. Нормальні умови зберігання експонатів вимагають дотримання у фондо-сховищі та експозиції певної температури та вологості повітря. Правила експонування музейних предметів Оригінальні твори графіки, акварельного і гуашевого живопису, фотографії не можна приклеювати до стендів, прикріпляти кнопками або гвіздками, приклеювати на картон або фанеру. Одяг зберігається і експонується в шафах, спеціальних вітринах, на вішалках, обшитих по краю м'якою прокладкою. Ботанічні та зоологічні матеріали експонуються тільки в закритих вітринах або на планшетах, закритих склом і окантованих. Колекції комах експонуються в коробках, обклеєних у середині білим папером. Слід запобігти вигоранню та нагріванню творів графіки і документів, фотографій, тому на вікнах мають бути штори.
4. Експозиційна робота. Вимоги до оформлення музейної експозиції Для оформлення експозицій має бути перш за все фонд музейних матеріалів (зібрані та зареєстровані в інвентарній книзі експонати, з яких складається експозиція і які зберігаються у фондосховищах — це в тих випадках, коли не всі експонати виставлено у експозиціях), окреме приміщення та відповідне обладнання, які забезпечують збереження, вивчення й експонування музейних колекцій. Відповідне обладнання — це стелажі, діаграми, експозиційні виставочні стенди і т. д. Музейну експозицію необхідно оформити згідно з вимогами,що ставляться до певного виду музею, відповідно до змісту профілю музею. Наприклад, краєзнавчий музейможе включати такі розділи: • «Поселення XVI—XX ст.»; • «Українське народне житло»; • «Український народний одяг»; •«Українська народна землеробська техніка»; •«Українська народна їжа»; •«Традиційні промисли та ремесла»; •«Свята й обряди»; •«Усна народна творчість»; • «Народні іграшки та ігри» тощо. Можна оформити й інші розділи, якщо є достатня кількість експонатів, наприклад, «Природа рідного краю» або «Флора і фауна степового Побужжя», «Історія школи» і т. д. План майбутньої експозиції складається з двох складників: тематичної структури й тематико-експозиційного плану. Тематична структура — це перелік тем, підтем і вузлових питань майбутньої експозиції. Експозиційною визначається тема, зміст якої можна відкрити через музейні предмети. Тематичну структуру складають або у вигляді тез, або як короткий список тем, підтем та їх елементів. Тематична структурамузейної експозиції складається за такою схемою: розділ; тема; підтема. Кожен розділ має кілька тем, а кожна тема — кілька підтем. Це залежить від змісту експозиції та наявності експонатів, потрібних для висвітлення тієї чи іншої теми. Наступним етапом є складання тематико-експозиційного плану. Це повний опис майбутньої експозиції з викладенням її мети, завдань і послідовним переліком тем, підтем, комплексів, текстів до усіх експонатів, за допомогою яких ці теми буде висвітлено в експозиції. Тематико-експозиційний план складається за такою формою:
Опрацьовуючи тематико-експозиційний план, треба бути обізнаним не тільки з історією та природою рідного краю, ай з експонатами. Це потрібно для того, щоб одразу ж визначити співвідношення в експозиції оригінальних і допоміжних матеріалів. Перевага завжди надається оригінальним пам'яткам та документам. Складаючи тематико-експозиційний план, треба прагнути до пропорційності у висвітленні окремих частин змісту експозиції. Не можна допускати, щоб важливі події, факти, явища розкривалися окремими штрихами, а незначні — повніше тільки тому, що в музеї одні матеріали є, а інших немає. Важливим етапом експозиційної роботи є підготовка пояснювальних матеріалів, оскільки вони допомагають розкрити зміст, пов'язують окремі частини, пояснюють кожен експонат і надають експозиції наукового характеру. До виготовлення пояснювальних текстів слід ставитися з належною увагою. Працюючи над їх змістом, потрібно у лаконічній формі дати пояснення історичного і музейного значення предметів на основі тих наукових даних, які є в розпорядженні музею. Водночас потрібно створити систему текстово-анотаційного матеріалу експозицій, де усі складові частини мають бути взаємопов'язані і не дублювати, а доповнювати одна одну. Готувати ці матеріали необхідно з моменту формування музейної колекції, фіксуючи усі вихідні дані предмета, щоб у подальшому дати йому повне та правильне тлумачення в експозиції. Весь текстово-анотаційний матеріал за призначенням і оформленням умовно поділяють на кілька груп: провідні тексти, анотації, етикетки. Провідні тексти — це тексти, що сприяють виявленню змістової спрямованості музейної експозиції в цілому, тематичних розділів та експозиційних комплексів. Тексти мають бути цілеспрямованими, закінченими за думкою, лаконічними, без значних пропусків під час цитування, дохідливими, легко читатися. Вони дають відвідувачам певні настанови для сприйняття експозиції та її окремих тем, формуючи одночасно у них ставлення до побаченого. Залежно від призначення тексту його вміщують на початку, в середині або кінці експозиції. Анотація — цс коротка характеристика за змістом та оформленням. Вона є важливою ланкою всієї системи текстового матеріалу експозиції, оскільки немовби пов'язує провідні тексти зконкретними експонатами, допомагає виявити і підкреслити специфічно музейне в експонованих предметах. Анотації умовно поділяють на заголовні (назви розділів, тем, підтем) та пояснювальні. Головне їх призначення — у поглибленому розкритті змісту окремих груп експонатів, подачі нових додаткових даних про ці експонати, характеристиці тієї чи іншої історичної епохи, періоду, оцінці явищ, які розкривають.експонати. За допомогою анотацій досягається бажана єдність і цілеспрямованість усієї експозиції. Найменшою одиницею текстового матеріалу є етикетка — пояснення до окремого предмета. Вона складається звласної назви предмета й пояснювальної частини. Сама етикетка має бути гранично стислою, досконалою за формою, ретельно відредагованою. Складаючи тематико-експозиційний план, не треба забувати про те, що матеріали одного експозиційного комплексу мають бути якомога різноманітнішими за формою. Елементи одного експозиційного комплексу — це тексти, фотографії, документи, натуральні експонати, макети, діаграми або інтер'єр, демонстраційна установка тощо. Складовою частиною і наслідком теоретичної розробки експозиції є масштабний план розміщення експонатів. Масштабний план розміщення експонатів Складаючи масштабний план розміщення експонатів, слід враховувати розміри експозиційної площі, музейних матеріалів. Важливі теми та експонати необхідно розміщувати на видних місцях, правильно чергувати об'ємні та плоскі експонати, щоб уникнути одноманітності. Необхідно дотримуватися хронологічного і логічного порядку показу матеріалів, правильно визначити маршрут їхнього огляду. Оглядають експозицію, рухаючись уздовж її зліва направо за маршрутом, який дає можливість уникати повернення відвідувача музею на місце, де він уже був. Самостійну архітектурну композицію з тематично та конструктивно об'єднаними матеріалами (основного й допоміжного фондів) та елементами площинної експозиції у музеєзнавстві іноді називають стендом. Він включає пристендову вітрину, щит для планшетів із площинними матеріалами, подіум для розміщення великогабаритних матеріалів (експонатів). Крім стендів, в експозиціях створюють діорами, інтер'єри, демонстраційні установки. Діорама є художнім елементом двопланового вирішення експозиції, в якому об'ємний передній план органічно об'єднується з живописним фондом. Інтер'єр — відтворення в експозиції частини внутрішнього обладнання виробничого, побутового чи архітектурного комплексу. Робота починається з підготовки експозиційного приміщення. Щоб збільшити експозиційну площу, іноді досить використати невеликі щити — стенди, розмістивши їх перпендикулярно до стіни. Розміщення експонатів можливе тільки в межах так званого експозиційного поясу. Кожна стіна музейної кімнати умовно ділиться на три пояси: нижній — до 90 см від підлоги, середній — у межах 120 см безпосередньо над нижнім, верхній — уся площа над середнім поясом. У нижньому експозиційному поясі встановлюються вітрини, Монтуючи експозицію, треба правильно згрупувати експозиційні матеріали за розділами, темами, підтемами. Можна використати метод центрального групування експонатів. Він передбачає виділення головного за змістом тематичного плану експоната і розміщення навколо нього інших. Експонати розміщують так, щоб проміжок простору між кожним із них становив не менше ніж 5-10 см між площинами, настінними — І см. Відстань між експонатами залежить від їх розміру. Різні експонати розміщуються по-різному. У горизонтальних витринах, що мають нахил, експонуються книжки, значки, ювілейні медалі. У вертикальних вітринах — різноманітні речі, одяг тощо. На подіумах — скульптура, керамічні вироби, макети. Фото, документи, малюнки, плакати, гравюри розміщуються на стінах, стендах, планшетах під склом. При цьому суворо забороняється користуватися силікатним клеєм, від якого вони жовтіють і гинуть. Вертикальні вітрини роблять не вищими ніж 2,1 м, завширшки — від 35 см до І м залежно від призначення і типу експонатів, які в них експонуватимуться. Довжина горизонтальних пристінних вітрин повинна бути не більша ніж 1,5 м, глибина — 20— 15 см. Закріплюються вони на висоті 0,8—1,0 м за допомогою кронштейнів або встановлюються на ніжках. Пристінні вітрини мають задню глуху стінку, а верхня, передня і бокова стінки — засклені. Стінки центральних вітрин скляні. У турнікетах, виготовлених з органічного скла, експонуються фото, документи, малюнки, тощо.
Питання та завдання для самоконтролю: 1. Чим, на Вашу думку, можна пояснити появу таких понять, як «менеджмент» і «маркетинг» в сучасній музейній справі? 2. Що називають музейним зібранням? 3. Назвіть одиниці класифікації музейних предметів. 4. В чому полягають вимоги до оформлення музейної експозиції? 5. Складіть тематико-експозиційний план музейної виставки (за вибором). 6. Які форми музейної діяльності, на Ваш погляд, є недостатньо розвиненими? Чому? 7. Підготуйте рекламний буклет музею, якого ще не існує. Читайте також:
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|