Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Теорія музейної справи

1. Музейний менеджмент.

2.Маркетинг музейної справи.

3. Фонди музею.

4. Експозиційна робота.

Основні поняття та терміни: музейний менеджмент, музейний маркетинг, фонди, інвентарна книга, експозиція.

1. Останнім часом скорочен­ня державного фінансування та зниження кількості відвідувачів потягли за собою втрату музе­ями впевненості у завтрашньому дні. Задля недопущення фінан­сового краху вони мають ефективно конкурувати на ринку дозвілля, боротися за увагу туристів і ство­рювати додаткові можливості для освіти, запозичуючи методи комерції. Нова стратегія вижи­вання принесла до традиційно музейної термінології поняття „менеджмент” та „маркетинг”. Ознайомлення зосновами менеджменту та маркетингу му­зейної справи потребує використання знання курсів основ економіки, правознавства, економічної гео­графії.

Поняття „менеджмент”озна­чає сукупність принципів, ме­тодів, засобів і форм управління виробництвом, а також інтелек­туальними, фінансовими й інши­ми ресурсами; управління уста­новою та її персоналом.

Одним із основних інстру­ментів менеджменту є перспек­тивний план, у процесі розробки якого формуються завдання та визначаються методи їх досяг­нення. Він допомагає чітко ви­вчити ситуацію, що склалась у музеї щодо розподілу фінансу­вання та обов'язків персоналу. Роджер Майлз, один ізпровідних спеціалістів музейного менедж­менту, впевнений, що у процесі планування необхідно врахову­вати три ключових моменти:

1. Виявити аудиторію, чітко ви­значити, на кого створюється план.

2.Вибудувати ієрархію мети і завдань, досягнути чіткого розуміння, чого власне прагне музей.

3.Проаналізувати фактори, що заважають реалізації проекту.

До розроблення плану необ­хідно залучити працівників му­зею, спеціалістів, зацікавлених людей, представників влади, відвідувачів, дослідників, спон­сорів, друзів музею.

Відповідно до методики Р. Майлза, розробка перспектив­ного плану складається з таких етапів:

1. Переосмислення мети і за­вдань музею залежно від умов та
місця розташування музею.

2. Аналіз наявного стану справ. При цьому особлива увага приділяється виявленню сильних і слабких сторін музею, а також розкриттю його
можливостей. Аналізуються ключові зовнішні та внутрішні фактори, що можуть вплинути на вирішення найважливіших для музею проблем.

3. Визначення загального на­прямку розвитку, при цьому мета і завдання мають бути актуальними, реальними, прийнятними, відображати інтереси широкого кола зацікавлених осіб.

4. Розробка стратегії, що відповідає поставленій меті, включаючи чітко визначені конкретні завдання, вирішення яких дасть змогу отримати ба­жані результати.

5. Матеріальне забезпечення.

6. Розробка механізму моні­торингу й оцінки ефективності роботи.

Для реалізації плану музею необхідно розширювати джере­ла фінансування, адже пробле­ма самофінансування є новою. Зарубіжні музеї накопичили до­статній досвід багатоканальної системи формування бюджету музею, що включає державні, громадські, приватні, корпора­тивні, некомерційні джерела фі­нансування. Визначальну роль відіграє податкова політика та правовий режим сприяння розвитку культури країни.

Одним із важливих факторів, який забезпечує ефективність діяльності музею, є люд­ські ресурси. Стиль управління музеєм, його внутрішня організація повинні забезпечувати найбільшу результативність роботи, а для цього там мають бути команда, у якій кожен чітко виконує свої обов'язки, а також можливість пропонувати і реалі­зувати прогресивні ідеї. Для на­шої держави традиційною поки що залишається ситуація, коли музейна політика формується згори, керівними органами куль­тури та освіти, і рядовий пра­цівник має мало можливостей впливати на неї.

Популярним у світі залиша­ється і метод проектної діяль­ності, що використовується для вирішення конкретних разових завдань.

Одним із найважливіших на­прямків ділової активності су­часних музеїв стало освоєння технологій зв'язків із громад­ськістю, яка поділяється на вну­трішню (створення позитивного мікроклімату та творчої актив­ності в самому колективі) та зо­внішню (підтримка на досить високому рівні вже сформова­ного ставлення громадськості до музею та планомірний його роз­виток). Вони складаються з ком­плексу взаємопов'язаних акцій та заходів, що доповнюють одне одного. Зв'язки з громадськістю здійснюються різними шляхами, перш за все через засоби масової інформації (прес-релізи, прес-довідки, прес-пакети). Також музеї можуть організовувати брифінги, прес-конференції, пу­блічні дискусії, презентації, ви­ставки тощо.

2. Маркетинг — це система заходів, спрямованих на макси­мально вигідний прибутковий збут товару, продукції, а також організація реклами, вивчення та формування попиту. Незва­жаючи на те, що музей є некомерційною установою, марке­тингові технології дедалі актив­ніше впроваджуються у музейну справу.

Музейний маркетинг допо­магає не тільки визначати, про­гнозувати й задовольняти запити споживача музейних послуг, у деяких випадках ефективно впли­вати на їх формування, а також відповідним чином і формувати їх. Низка заходів має сприяти збільшенню відвідування музею, розширенню музейної аудиторії та поширенню інформації про музей.

Що за товар може запро­понувати музей? Це, перш за все, експозиційні виставки, різні фор­ми культурно-просвітницької діяльності, книжки, каталоги, буклети, відеофільми, слайди, компакт-диски. Одним із видів доходу є продаж права на вироб­ництво репродукцій, здача при­міщень в оренду для проведення різнопланових культурних захо­дів, продаж сувенірної продукції товарів із символікою та назвою музею. Важливим елементом сервісної інфраструктури є кафе. Основним джерелом надходжень є вхідна плата й оплата екскур­сій залежно від категорії відві­дувачів.

Відповідно до базової схеми споживачі поділяються на 4 ка­тегорії:

• Ті, хто не знає про запропо­новані товари та послуги і тому ними не користується.

• Ті, хто знає і не користу­ється.

• Ті, хто і знає, і користу­ється.

• Ті, хто знає і користується послугами конкурентів.

У нашій державі більшість не знає про музейний продукт і не стає споживачем. Тому в су­часних умовах особливу роль відіграють так звані технології завоювання музейної аудиторії та реклама музейної пропозиції. Для відвідувачів музеїв застосовуються стимулюючі марке­тингові стратегії. Актуальними є міжмузейна співпраця, спільні програми, партнерські проекти з туристичними організаціями, навчальними закладами, підпри­ємствами сфери дозвілля.

Величезні можливості для інформування аудиторії дає Інтернет, де музей може мати свій сайт, на якому представлено пер­спективні та діючі напрямки ді­яльності, анонс заходів, реклам­ні послуги. Він надає можливості для інтерактивного спілкування професійних груп та аудиторій, для представлення широкому за­галу музейного продукту за ра­хунок різного виду електронних публікацій тощо.

Однією з форм презентації є видання каталогів, альбомів, путівників, буклетів. Їх метою є популяризація музеїв, різнома­нітних колекцій. Твор­чі доробки працівників музеїв можна публікувати у фахових, популярних виданнях і розміщу­вати на відповідних сайтах.

Єдиного рецепта успіху му­зею не може бути, кожен із них має розробляти свій власний ме­ханізм виживання і процвітання в умовах ринкової економіки.

3. Фонди музею.

Основою будь-якого музею є музейна збірка, так звані фон­ди. Це поняття означає всю на­уково організовану сукупність матеріалів, що прийнята до му­зею на збереження. При цьому їх можуть не тільки зберігати у фондах та експозиції, а й пе­редавати на експертизу чи рес­таврацію, а також на тимчасове зберігання іншій установі чи музею.

У природі та суспільстві існує чимало об'єктів і предметів, які мають наукову, історичну та ху­дожню цінність, їх прийнято на­зивати предметами музейного значення. Музейний предмет — це рухомий об'єкт природи чи ма­теріальний результат людської діяльності, який завдяки його значенню для музейного вико­ристання включено до музейного зібрання.

Музейні предмети — пам'ятки історії, культури та природи, що взяті з середо­вища існування та пере­дають певну інфор­мацію про нього. Вони становлять так званий основний фонд музею. Окрім них до фондів входять і допоміжні ма­теріали, які не ма­ють ознак музейних предметів, але допо­магають їх вивчати й експо­нувати. Це різні схеми, таблиці, графіки, плани, карти, моделі, макети, реконструкції, що ста­новлять науково-допоміжний фонд. Крім матеріалів, що спеціально створюються для потреб експозиції, до науково-допоміжного фонду належать фо­токопії та фотографії масового виготовлення, що за змістом не мають значення пам'яток; дублетні матеріали масового випуску, зраз­ки сільськогосподарських культур, об'єкти природи, що не мають зна­чення пам'яток, але використову­ються для наочного показу деяких особливостей природи та її явищ.

Музейні предмети під­лягають охороні відповідно до чинного законодавства. Нерівно­значна і цінність самих музейних предметів, що знаходить своє ви­раження у поняттях «типовість» і «унікальність».

Типовий музейний предмет відображає типове явище та має ознаки, характерні для значної кількості предметів. Прикладом можуть слугувати типові доку­менти, промислові зразки тощо. Сукупність усіх музейних предметів називають музейним зібранням, хоча деякі науков­ці вважають музейним зібран­ням сукупність не тільки му­зейних предметів, а й науково-допоміжних матеріалів. Для шкільного музею доцільним є саме такий погляд, оскільки науково-допоміжні матеріали використовуються з освітньою метою нарівні з музейними пред­метами.

Разом з тим, якщо предмет відображає типове явище, але зберігся в дуже малій кількості, він вважається унікальним предметом, оскільки наявна в ньому інформація набуває унікального характеру. Унікальні предмети - це предмети, що мають історичну, художню, наукову цінність, а також предмети, що відображають типові явища, але збереглися в одному примірнику або в дуже обмеженій кількості. Неповторними і своєрідними є меморіальні предмети - особисті речі видатних і знаменитих людей або речі, пов’язані з видатними подіями. Серед них виділяють реліквії - предмети, що мають високий ступінь емоційного впливу й особливо виділені як пам’ять про видатну людину чи подію.

Важливим питаниям у роботі музею при закладі освіти є кла­сифікація музейних предметів, які різняться своїми ознаками та властивостями, а також способом фіксації інформації, що взято за основу під час їх визначення та збереження.

Наступною одиницею класи­фікації є вид музейних предме­тів, який визначається за однією чи кількома ознаками. Це можуть бути матеріал, функціональне призначення, техніка виготов­лення тощо. Наприклад, речові джерела розрізняють за матері­алом — дерево, метал, камінь, скло тощо. За функціональною ознакою предмети поділяються на знаряддя праці, зброю, пред­мети побуту. Твори мистецтва визначають спочатку за видами (живопис, скульптура, графіка), а потім — за часом створення, жанрами, авторською належніс­тю тощо.

Фонди є основою музейної збір­ки, на якій будується вся музейна діяльність. Якщо музей планує успішно здійснювати свої функ­ції, його фонди мають відповідати профілю музею, бути правильно організованими та постійно попо­внюватися.

Облік експонатів музею проводиться для їх юридичної, фактичної та наукової охорони. Не­достатньо зберегти експонат, але необхідно зберегти відомос­ті про нього, без яких він інколи втрачає свою цінність. Тому на кожен предмет, який надходить до музею, складається легенда — по­яснювальна записка, що містить відомості про походження, призна­чення, побутування, час виготов­лення та використання предмета, історичне і меморіальне його зна­чення. Вона складається на під­ставі розповіді того, хто передає експонат, або інших джерел і до­дається до двостороннього акта, що обов'язково складається під час пе­редачі експонату до музею.

Складання актів

Акти потрібно писати на чистих аркушах паперу зі штампом школи в двох примірниках за такою фор­мою:

(назва та адреса музею)

Акт прийому-здачі №

«_ _»__________

Ми, що нижче підписалися, представник (шкільного) музею

(прізвище, ім'я, по батькові)

(назва установи, прізвище, ім'я, по батькові, посада особи, що здає предмет) склали цей акт у тому, що перший прийняв, а другий здав до музею на постійне (або тимчасове) користування такі предмети музейного значення:

з/п Назва предмета Кількість Стан предмету Примітки
         

Всього за актом прийнято ___ експонатів

(написати цифри літерами)

Акт складено в двох примірниках.

Підписи:

Здав:

Прийняв:

М.П.

Один примірник акта залишається у того, хто здав експонат, а інший зберігається у музеї. Видаючи експонат для користування на уроці, пересувній виставці, хоронитель музею робить запис у спе­ціальному журналі — коли і кому та на який час видано експонат.

Вивчення музейних предметів становить основу комплек­тування та є одним із найваж­ливіших напрямків діяльності музею.

Головна інвентарна книга музею

Основний фонд музею облікується у книзі надходжень — головній інвентарній книзі музею, яка ведеться за такою формою:

№ з/п Час, джерело, спосіб надходження, супровідні документи, № акта Найменування та короткий опис предмета (автор, назва, дата, місце походження, надписи, підписи та ін.) К-ть предметів Матеріал і техніка Розмір, вага (для дорогоцінних) матеріалів) Схоронність У який відділ надійшов Примітки: Місце перебування предмету (запис олівцем), номери актів про тимчасову передачу, вилучення і т. д.

 

Сторінки інвентарної книги слід пронумерувати, скріпити пе­чаткою закладу або відділу осві­ти, або державного музею, з яким співпрацює музей. Ви­ривати аркуші з книги, виправляти написане забороняється.

Інвентарний иомер присвоюється кожному музейному предмету основного фонду. Під одним номе­ром записуються музейні експона­ти, що складаються з кількох час­тин, але кожна з них нумерується окремою літерою (наприклад, ку­деля — 7-а, веретено — 7-6 і т. д.). Одночасно із записом в інвентар­ну книгу на кожному предметі пи­шеться інвентарний номер так, щоб не пошкодити предмет і щоб но­мер не впадав у вічі. На малюнках, фотографіях, документах чи інших матеріалах на паперовій основі ін­вентарний номер пишеться на зво­ротному боці в лівому нижньому куті звичайним м'яким олівцем. Писати ручкою чи чорнилом, чи іншою фарбою категорично забо­роняється. Якщо інвентарний номер написа­ти не можна (костюми, опудала, значки), до нього прикріпляється бирка з картону, на якій позначено номер. Інвентарні номери монет, пам'ятних медалей пишуться на коробках чи конвертах, у яких ті зберігаються.

До облікових даних на музей­ному предметі належить шифр му­зею, номер головної інвентарної книги і номер запису в ній. Наприклад,

МВРЦПРДТ-2,

125,

що означає, що музейний екс­понат перебуває у музеї Вознесенського районного Центру позашкіль­ної роботи і дитячої творчості, має інвентарний номер 125 і записаний у головній інвентарній книзі (книзі надходжень) під № 2.

Найменування та опис експо­ната слід починати з предметного слова, наприклад «куріпка сіра», а далі, за потреби, подається видове визначення. Опис документальних матеріалів починається з назви са­мого документа, якщо він не має визначеного автора. Якщо ж ав­тор або укладач відомий - на пер­ше місце ставиться його прізвище. Опис творів живопису, графіки, скульптури починається з пріз­вища, імені і по-батькові автора художнього твору, зазначаються роки його життя. Якщо ж автор не­відомий, запис починається зі слів «невідомий автор». Далі подається назва твору й опис сюжету.

Опис фотовідбитків і негативів, що відображають події, виробничі процеси, місцевість, різні предме­ти, починається з найменування сюжету, а фотопортретів — з пріз­вища особи, яка сфотографована. В описі подаються типові ознаки портрета (голова, погруддя, пояс­ний, на зріст). Якщо фото групове, спочатку подається загальна назва групи, потім — прізвище кожної особи. Опис фотографій, негати­вів передбачає зазначення часу та місця зйомки, прізвище того, хто фотографував. Описуючи книжки, зошити, альбоми, слід зазначити кількість аркушів. Під час опису музейного експонату треба виклас­ти його попередню історію, при­значення та спосіб використання.

У книзі надходжень слід також зазначити, хто знайшов або пода­рував предмет, дати назву пошуко­вої групи, експедиції учнів, уста­нови або прізвище, ім'я, по-батько­ві та адресу людини, яка передала річ, номер акту приймання. Описуючи геологічні, палеонтологічні, бота­нічні, археологічні та істо­ричні музейні предмети і колекції, зібрані під час походів, по­трібно зазначитиназву місцевості, де вони знайде­ні, а також обставини, за яких були виявле­ні. Якщо музейний експонат купований, потрібно зазначити його вартість. В останній графі заповнюють додаткові ві­домості про експонати, отримані вже після їх запису в інвентарну книгу.

У музеях, де добре налагоджено облік, систематизація та вивчення експонатів, створюються проміж­ні форми обліку для сприяння дослідницькій та науковій роботі. Це можуть бути інвентарна, топогра­фічна, тематична, хронологічна, географічна, іменна, предметна картотеки. Вони дають змогу за певними ознаками знайти відпо­відний експонат. Облік музейних експонатівзабезпечує їх юридич­ну та наукову охорону.

Вивчення музейних предметів

Вивчення складається з 3-х послідовних етапів:

Атрибуція або визначення — має завдання виявити характер­ні саме цьому предмету ознаки: фізичні властивості, історію по­ходження й існування. На цьому етапі здійснюється його опис, під час якого значну роль відіграють довідники, каталоги, а також визначальники, спеціальні видання для визначення та характеристи­ки предметів.

Класифікація та систематизація допомагають установити взаємозв'язки предметів, їх поділ на групи залежно від змісту фон­дів та профілю музею. На основі загальноприйнятих підходів до классифікації здійснюється систематиза­ція, групування музейних пред­метів за допомогою карток або електронних засобів системати­зації, таким чином створюється систематичний каталог.

Інтерпретація -- критичний аналіз, тлумачення їх як джерел знань та емоцій, при цьому встановлюються оригінальність, достовірність, репрезентативність, обсяг інформації, його атрактивні та комунікативні властивості, належність до типових чи унікальних предметів, а в цілому — музейна цінність.

Вивчення предмета розпочи­нається ще під час його виявлен­ня у середовищі побутування.

Особлива увага має приділи­тись відбору музейних предметів сучасності, важливо виділити їх музейне значення, адже питання типовості й унікальності недо­оцінюється освітянськими музе­ями. Проблемами є: складність процесів сучасного історичного розвитку, відсутність досвіду роботи з предметами сучаснос­ті, співставлення минулого та сучасного, завершеність і неза­вершеність історичних процесів, їхніх історичних оцінок, характе­ру зв'язків між предметом і сере­довищем його побутування.

Позитивним є те, що є можливість отримати більше інформації про музейні предме­ти, повні дані про їх походження, точне датування, місце створен­ня, історію, що з ними пов'язана. Тож слід привчати дітей до зби­рання не тільки предметів ста­ровини, а й цікавих матеріалів сучасності, які ілюструватимуть згодом і наш час.

Правила зберігання експонатів

Для збереження музейних предметів використовуються такі музейні меблі, як шафи, скрині, комоди, подіуми, стелажі, завіше­ні поліетиленовою плівкою. Дріб­ні об'ємні предмети (геологічні, нумізматичні колекції та інше) зберігаються в коробках відповідних розмірів. Фотографії та негативи вміщені в конверти з чорного паперу і розміщуються в коробках вертикально.Для збереження ма­рок, етикеток, листівок використо­вуються альбоми, папки. Нормаль­ні умови зберігання експонатів вимагають дотримання у фондо-сховищі та експозиції певної тем­ператури та вологості повітря.

Правила експонування музейних предметів

Оригінальні твори графіки, акварельного і гуашевого живопису, фотографії не можна приклеювати до стендів, прикріпляти кнопками або гвіздками, приклеювати на картон або фанеру.

Одяг зберігається і екс­понується в шафах, спеціальних вітринах, на вішалках, обшитих по краю м'якою прокладкою.

Ботанічні та зоологічні матеріа­ли експонуються тільки в закритих вітринах або на планшетах, закри­тих склом і окантованих. Колекції комах експонуються в коробках, обклеєних у середині білим папером.

Слід запобігти вигоранню та нагріванню творів графіки і доку­ментів, фотографій, тому на вікнах мають бути штори.

 

4. Експозиційна робота.

Вимоги до оформлення музейної експозиції

Для оформлення експозицій має бути перш за все фонд музейних матеріалів (зі­брані та зареєстровані в інвентарній книзі експонати, з яких складається експозиція і які зберігаються у фондосховищах — це в тих випадках, коли не всі експонати виставлено у експозиціях), окреме приміщення та відповідне обладнання, які забезпе­чують збереження, вивчення й екс­понування музейних колекцій. Від­повідне обладнання — це стелажі, діаграми, експозиційні виставочні стенди і т. д.

Музейну експозицію необхідно оформити згідно з вимогами,що ставляться до певного виду музею, відповідно до змісту профілю му­зею. Наприклад, краєзнавчий му­зейможе включати такі розділи:

• «Поселення XVI—XX ст.»;

• «Українське народне житло»;

• «Український народ­ний одяг»;

•«Українська народна земле­робська техніка»;

•«Українська народна їжа»;

•«Традиційні промисли та ре­месла»;

•«Свята й обряди»;

•«Усна народна творчість»;

• «Народні іграшки та ігри» тощо.

Можна оформити й інші роз­діли, якщо є достатня кількість експонатів, наприклад, «Природа рідного краю» або «Флора і фауна степового Побужжя», «Історія школи» і т. д.

План майбутньої експозиції складається з двох склад­ників: тематичної структури й тематико-експозиційного плану. Тематична структура — це перелік тем, підтем і вузлових питань майбутньої експозиції. Екс­позиційною визначається тема, зміст якої можна відкрити че­рез музейні предмети. Тематичну структуру складають або у вигляді тез, або як короткий спи­сок тем, підтем та їх елементів.

Тематична структураму­зейної експозиції складається за такою схемою:

розділ; тема; підтема.

Кожен розділ має кілька тем, а кожна тема — кілька підтем. Це залежить від змісту експози­ції та наявності експонатів, по­трібних для висвітлення тієї чи іншої теми.

Наступним етапом є складан­ня тематико-експозиційного плану. Це повний опис майбут­ньої експозиції з викладенням її мети, завдань і послідовним переліком тем, підтем, комплек­сів, текстів до усіх експонатів, за допомогою яких ці теми буде ви­світлено в експозиції.

Тематико-експозиційний план складається за такою формою:

  Тема, тема­тична струк­тура експо­зиції   № з/п експонатів Перелік експонатів   Тексти цитат, анотацій, етикеток   Місце експонату в експозиції   Місце експонату в фондах   Стан експона- ту
Вид експоната Короткі відомості про експонат
               

Опрацьовуючи тематико-експозиційний план, треба бути обізнаним не тільки з історією та природою рідного краю, ай з екс­понатами. Це потрібно для того, щоб одразу ж визначити співвідно­шення в експозиції оригінальних і допоміжних матеріалів. Перевага завжди надається оригінальним пам'яткам та документам.

Складаючи тематико-експозиційний план, треба прагнути до пропорційності у висвітленні окремих частин змісту експозиції. Не можна допускати, щоб важливі події, факти, явища розкривалися окремими штрихами, а незначні — повніше тільки тому, що в музеї одні матеріали є, а інших немає.

Важливим етапом експози­ційної роботи є підготовка пояс­нювальних матеріалів, оскіль­ки вони допомагають розкрити зміст, пов'язують окремі части­ни, пояснюють кожен експонат і надають експозиції наукового характеру. До виготовлення по­яснювальних текстів слід стави­тися з належною увагою. Працю­ючи над їх змістом, потрібно у лаконічній формі дати пояснення історичного і музейного значення предметів на основі тих наукових даних, які є в розпорядженні му­зею. Водночас потрібно створити систему текстово-анотаційного матеріалу експозицій, де усі складові частини мають бути взаємопов'язані і не дублювати, а доповнювати одна одну. Го­тувати ці матеріали необхідно з моменту формування музейної колекції, фіксуючи усі вихідні дані предмета, щоб у подальшо­му дати йому повне та правиль­не тлумачення в експозиції. Весь текстово-анотаційний матеріал за призначенням і оформлен­ням умовно поділяють на кілька груп: провідні тексти, анотації, етикетки.

Провідні тексти — це текс­ти, що сприяють виявленню зміс­тової спрямованості музейної експозиції в цілому, тематичних розділів та експозиційних комп­лексів. Тексти мають бути ціле­спрямованими, закінченими за думкою, лаконічними, без зна­чних пропусків під час цитуван­ня, дохідливими, легко читатися. Вони дають відвідувачам певні настанови для сприйнят­тя експозиції та її окремих тем, формуючи одночасно у них ставлення до побаченого. Залеж­но від призначення тексту його вміщують на початку, в середині або кінці експозиції.

Анотація — цс коротка характеристика за змістом та оформленням. Вона є важливою ланкою всієї системи текстового матеріалу експозиції, оскільки немовби пов'язує провідні текс­ти зконкретними експонатами, допомагає виявити і підкреслити специфічно музейне в експоно­ваних предметах. Анотації умов­но поділяють на заголовні (назви розділів, тем, підтем) та поясню­вальні. Головне їх призначен­ня — у поглибленому розкритті змісту окремих груп експонатів, подачі нових додаткових даних про ці експонати, характеристи­ці тієї чи іншої історичної епохи, періоду, оцінці явищ, які розкри­вають.експонати. За допомогою анотацій досягається бажана єд­ність і цілеспрямованість усієї експозиції.

Найменшою одиницею текс­тового матеріалу є етикетка — пояснення до окремого предме­та. Вона складається звласної назви предмета й пояснювальної частини. Сама етикетка має бути гранично стислою, досконалою за формою, ретельно відредаго­ваною.

Складаючи тематико-експозиційний план, не треба забувати про те, що матеріали одного експозиційного комплексу мають бути якомога різноманітнішими за формою. Елементи одного експо­зиційного комплексу — це тексти, фотографії, документи, натуральні експонати, макети, діаграми або інтер'єр, демонстраційна установ­ка тощо.

Складовою частиною і наслід­ком теоретичної розробки експози­ції є масштабний план розміщення експонатів.

Масштабний план розміщення експонатів

Складаючи масштабний план розміщення експонатів, слід вра­ховувати розміри експозиційної площі, музейних матеріалів. Важ­ливі теми та експонати необхідно розміщувати на видних місцях, правильно чергувати об'ємні та плоскі експонати, щоб уникнути одноманітності. Необхідно дотримуватися хронологічного і логічного поряд­ку показу матеріалів, правильно визначити маршрут їхнього огля­ду. Оглядають експозицію, руха­ючись уздовж її зліва направо за маршрутом, який дає можливість уникати повернення відвідувача музею на місце, де він уже був.

Самостійну архітектурну ком­позицію з тематично та конструк­тивно об'єднаними матеріалами (основного й допоміжного фондів) та елементами площинної експози­ції у музеєзнавстві іноді називають стендом. Він включає пристендову вітрину, щит для планшетів із площинними матеріалами, подіум для розміщення великогабаритних матеріалів (експонатів). Крім стен­дів, в експозиціях створюють діо­рами, інтер'єри, демонстраційні установки.

Діорама є художнім елементом двопланового вирішення експози­ції, в якому об'ємний передній план органічно об'єднується з жи­вописним фондом.

Інтер'єр — відтворення в екс­позиції частини внутрішнього об­ладнання виробничого, побутово­го чи архітектурного комплексу.

Робота починається з підготов­ки експозиційного приміщення. Щоб збільшити експозиційну пло­щу, іноді досить використати неве­ликі щити — стенди, розмістивши їх перпендикулярно до стіни.

Розміщення експонатів можли­ве тільки в межах так званого екс­позиційного поясу. Кожна стіна музейної кімнати умовно ділиться на три пояси: нижній — до 90 см від підлоги, середній — у межах 120 см безпосередньо над нижнім, верхній — уся площа над середнім поясом.

У нижньому експозиційному поясі встановлюються вітрини,
демонструються різноманітні експонати на підставках (макети, скульптура тощо). Площа серед­нього поясу відводиться для пока­зу переважно площинних експо­натів. Верхній призначається для експонування великоформатних картин, малюнків, портретів, пла­катів, гравюр, фотографій. Іноді у верхньому поясі створюється тематичний фриз. Вітрини, шафи, стенди розміщуються так, щоб вони були добре освітлені. У разі бокового освітлення музею їх мож­на ставити перпендикулярно до простінків вікон, за верхнього — вздовж стін.

Монтуючи експозицію, треба правильно згрупувати експозицій­ні матеріали за розділами, темами, підтемами. Можна використати метод центрального групування експонатів. Він передбачає виділен­ня головного за змістом тематич­ного плану експоната і розміщення навколо нього інших. Експонати розміщують так, щоб проміжок про­стору між кожним із них становив не менше ніж 5-10 см між площи­нами, настінними — І см. Відстань між експонатами залежить від їх розміру.

Різні експонати розміщуються по-різному. У горизонтальних витринах, що мають нахил, експонуються книжки, значки, ювілейні медалі. У вертикальних вітринах — різнома­нітні речі, одяг тощо. На подіумах — скульптура, керамічні вироби, маке­ти. Фото, документи, малюнки, пла­кати, гравюри розміщуються на сті­нах, стендах, планшетах під склом. При цьому суворо забороняється користуватися силікатним клеєм, від якого вони жовтіють і гинуть. Вер­тикальні вітрини роблять не вищими ніж 2,1 м, завширшки — від 35 см до І м залежно від призначення і типу експонатів, які в них експонувати­муться. Довжина горизонтальних пристінних вітрин повинна бути не більша ніж 1,5 м, глибина — 20— 15 см. Закріплюються вони на висоті 0,8—1,0 м за допомогою кронштей­нів або встановлюються на ніжках. Пристінні вітрини мають задню глу­ху стінку, а верхня, передня і бокова стінки — засклені. Стінки централь­них вітрин скляні. У турнікетах, ви­готовлених з органічного скла, екс­понуються фото, документи, малюн­ки, тощо.

 

Питання та завдання для самоконтролю:

1. Чим, на Вашу думку, можна пояснити появу таких понять, як «менеджмент» і «маркетинг» в сучасній музейній справі?

2. Що називають музейним зібранням?

3. Назвіть одиниці класифікації музейних предметів.

4. В чому полягають вимоги до оформлення музейної експозиції?

5. Складіть тематико-експозиційний план музейної виставки (за вибором).

6. Які форми музейної діяльності, на Ваш погляд, є недостатньо розвиненими? Чому?

7. Підготуйте рекламний буклет музею, якого ще не існує.


Читайте також:

  1. E) теорія раціонального вибору.
  2. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
  3. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
  4. Адміністративні справи, пов'язані із реалізацією вибор­чих прав (ст.ст. 172, 173, 174, 175, 176).
  5. Аналіз фактичних обставин справи.
  6. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
  7. Апеляційний розгляд справи у судовому засіданні
  8. АРХІВНОЇ СПРАВИ ТА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА
  9. Балансова теорія визначення статі. Диференціація статі і роль гормонів у цьому процесі.
  10. Біхевіоральна теорія
  11. В межах наукового підходу існує велика кількість концепцій, але найбільш переконлива – еволюційна теорія.
  12. Взаємозв’язок психодинамічної теорії АСПН з іншими теоріями




Переглядів: 3977

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Класифікація методів активізації навчально-пізнавальної діяльності. | Музейна педагогіка

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.022 сек.