Матриця співставлення переваг і недоліків спеціалізації та диверсифікації

	Переваги	Недоліки
Спеціалізація (“за все братися – нічого не вміти”)	· використання особливих умов · постійне удосконалення організації, технології, квалі-фікації персоналу · концентрація виробництва	· залежність від постачання · сезонність виробництва · небезпека зміни кон’юнкту-ри ринку · залежність від державної підтримки
Диверсифікація (“не варто класти яйця до одного кошика”)	· використання особливих умов · мінімізація ризиків · пом’якшення сезонності · скорочення залежності від постачання · економія масштабів · ефект “синергії бізнесів”	· небезпека вибору неперспе-ктивного напряму · недостатня компетентність щодо різних бізнесів · небезпека розпорошення ресурсів · значні витрати на входження до нових ринків

Спільною перевагою для обох стратегій є те, що вони передбачають ефективне використання наявних у підприємства внутрішніх активів у поєднанні з унікальними можливостями регіонів. Подібними є стратегії спеціалізації та диверсифікації щодо можливості використання ефекту масштабів виробництва, хоча й забезпечують її в різний спосіб. Так, спеціалізовані підприємства зазвичай зменшують витрати на одиницю продукції, нарощуючи обсяги виробництва товару. Багатоцільова ж фірма має можливість використати ефект економії завдяки матеріальному, технологічному, маркетинговому, кадровому забезпеченню одразу всіх своїх підрозділів в конкретному географічному районі та розподілу між ними загальних корпоративних витрат. Стратегії спеціалізації та диверсифікації мають і спільний недолік, який полягає в тому, що вони є достатньо дорогими, оскільки перша вимагає значних затрат на постійне вдосконалення технології виробництва, а друга – на входження до нового бізнесу. Неврахування вказаного недоліку може спричинити поглинання всього очікуваного прибутку понесеними витратами.

Між стратегіями одно- та багатопрофільності підприємства існують значні відмінності. Найбільш суттєва з них стосується здатності стратегії забезпечити стійкість підприємства в нестабільному ринковому середовищі. Головна перевага диверсифікованого підприємства полягає в тому, що воно є відносно стійким, оскільки в разі неуспіху одного з бізнесів підприємство має змогу компенсувати понесені втрати за рахунок інших напрямів діяльності. Крім того, багатопрофільність підприємства передбачає розподіл інвестиційного ризику шляхом ділення капіталів між різними сферами діяльності. Натомість спеціалізоване підприємство є значно вразливішим у разі зміни кон’юнктури ринку, оскільки не володіє достатньою маневреністю.

Теоретично диверсифікація, що передбачає інвестиції у виробництва, пов’язані з різними стадіями обробки одного продукту, забезпечує підприємству скорочення залежності від постачальників, несумлінних посередників, що вигідно відрізняє багатопрофільне підприємство від однопрофільного. Водночас завдяки спеціалізованим постачальникам, які зосереджують зусилля на обмеженій ділянці загального ланцюга витрат, підприємство має змогу скоротити власні.

Багатопрофільні та спеціалізовані підприємства суттєво відрізняються за повнотою та рівномірністю використання ресурсів підприємства протягом року. Диверсифікація на відміну від спеціалізації дає змогу пом’якшити недоліки сезонності виробництва. Перерозподіляючи матеріальні, технічні, фінансові та трудові ресурси між різними видами бізнесу протягом року, організація забезпечує ефективне їх використання. Крім того, спеціалізація підприємства часто унеможливлює раціональне застосовування побічної продукції.

Альтернативними ці дві стратегії також є відносно підвищення ефективності виробництва за рахунок його концентрації. Спеціалізоване підприємство має набагато більше шансів використати таку перевагу. Водночас занадто широка диверсифікація створює небезпеку розпорошення ресурсів і недостатньої їх концентрації за окремими напрямами діяльності. Тому для кожного підприємства, що дотримується стратегії диверсифікації, такою ж мірою актуальним, як і складним є питання економічно обґрунтованого визначення граничної межі розширення діяльності.

Унікальною перевагою диверсифікації є потенційно можлива для розширеного виробництва синергія бізнесів, що передбачає значно вищий загальний результат диверсифікованої діяльності, ніж ефект кожного окремого напряму. Однак, далеко не завжди багатопрофільні підприємства можуть скористатися з цієї переваги. Особливо це стосується підприємств, що обирають стратегію непов’язаної диверсифікації, які характеризуються низьким рівнем інтегрованості окремих видів діяльності, і тому не досягають ефекту синергії бізнесів.

В узагальненому вигляді сильною стороною однопрофільного підприємства є повне зосередження на виробництві одного продукту та на одному ринку, і, як наслідок, – постійне удосконалення виробництва та реалізації однорідної продукції. Диверсифікація, в свою чергу, створює умови для забезпечення відносної стійкості підприємства в мінливому ринковому середовищі. Отже, і спеціалізація, і диверсифікація передбачають значні конкурентні переваги підприємства, що скористалося тим чи іншим варіантом стратегічної орієнтації. З огляду на сучасні тенденції прискорення процесу заміни старих товарів новими та скорочення життєвих циклів товарів значна увага дослідників приділяється диверсифікації як стратегії підприємства, що здатна забезпечити йому стійкі конкурентні переваги й актуальність на ринку.

Проте життєздатна стратегічна орієнтація підприємства передбачає певний компроміс між стратегіями одно- та багатопрофільності, щоб використати сильні сторони диверсифікації і в той же час зберегти переваги спеціалізації. Оптимальним є баланс між головним видом ресурсів, на яких спеціалізується підприємство, та іншими, що диверсифікуються та спрямовуються на додаткові сфери діяльності. Ресурс, що є основним, з часом може змінюватися, і таким чином відбувається перехід від спеціалізації в галузі виробництва та технологій на спеціалізацію в галузі маркетингу й продажу.

Важливим для розуміння сутності диверсифікації є класифікація її видів та форм, які об’єднуються в групи за різними ознаками (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Види диверсифікації

В залежності від об’єкта диверсифікації розрізняють диверсифікацію виробництва, що передбачає перехід від однобічної виробничої структури до багатопрофільного виробництва та одночасний розвиток багатьох, не пов’язаних один з одним видів виробництва, розширення асортименту виробів. Диверсифікація продукції як інноваційна товарна стратегія пов’язана з виробництвом нових для підприємства товарів. В цілому політика диверсифікації номенклатури та асортименту пов’язана із збільшенням виробничих витрат, а тому, як правило, її використовують на ринках із стабільним попитом і відносно низькою конкуренцією. Крім того, поряд із реальною диверсифікацією вирізняють й так звану умовну диверсифікацію асортименту продукту, або стратегію модифікації товару, що передбачає варіацію функціональних, фізичних характеристик, дизайну, іміджу товару при незмінних якісних характеристиках товару.

Диверсифікація економічної діяльності – це розширення активності крупних фірм, об’єднань, підприємств і цілих галузей за рамки основного бізнесу, під яким розуміють виробництво товарів та послуг, що мають максимальні долі в чистому об’ємі продажів порівняно з іншими видами продукції, що випускається. Такий вид диверсифікації є найважливішою складовою структури сучасних ринкових економік, оскільки стимулює прагнення підприємства в умовах конкуренції зміцнити своє положення на ринку, своєчасно відреагувати на зміни економічної кон’юнктури, забезпечити ефективність своєї діяльності. При цьому підприємства із спеціалізованих перетворюються у багатогалузеві комплекси-конгломерати, складові частини яких не мають між собою функціональних зв’язків.

Диверсифікація капіталів розглядається як розподіл капіталів між різними об’єктами з метою зниження ризику втрат і збільшення прибутку. Під диверсифікацією кадрів розуміють відмінності між учасниками групи або організації за однією або більше важливими ознаками. Диверсифікація розміщення передбачає створення підприємством власної торговельної мережі.

Вирізняються три сфери застосування диверсифікації, а саме: виробнича (урізноманітнення на підприємстві видів виробництв, що забезпечують одержання різної продукції і / або розширення її асортименту), фінансова (урізноманітнення фінансової діяльності, яка досягається шляхом здійснення підприємством різних видів коротко- і довгострокових фінансових вкладень), маркетингова (створення підприємством власної торговельної мережі, розширення каналів збуту продукції, застосування більшої кількості маркетингових важелів просування товару на ринок).

За ступенем зв’язку різних напрямів діяльності підприємства між собою розрізняють пов’язану й непов’язану диверсифікацію. Підприємство, що обирає стратегію пов’язаної диверсифікації, отримує ряд переваг у вигляді зменшення загальних витрат, що необхідні для ведення декількох бізнесів одночасно, а також синергії бізнесів, коли загальний результат близьких бізнесів стає вищим, ніж сума ефектів кожного з них. Проте диверсифікація як стратегія повинна перевірятися на співвідношення очікуваних економічних результатів та економічного ризику, пов’язаного з її здійсненням. Диверсифікація знижує ризик лише в тому випадку, коли існує низька кореляція між підсумком різних операцій, які потрібно здійснювати в ході диверсифікації.

Множинність форм диверсифікації пояснюється різноманітним тлумаченням новизни товарів, оскільки новизна може визначатися принаймні з трьох точок зору: товари нові для компанії, для ринку або принципово нові. Таким чином за формою розрізняють 1) концентричну диверсифікацію, яка полягає у виробництві підприємством нових товарів, що технологічно або комерційно пов’язані з наявними товарами; 2) горизонтальну диверсифікацію, яка передбачає випуск підприємством нових товарів, які призначені для наявних клієнтів підприємства, але не пов’язані з наявними товарами технологічно; 3) конгломератна (корпоративна, латеральна) диверсифікація передбачає освоєння нових видів діяльності, які не пов’язані з наявними ані технологічно, ані комерційно, 4) вертикальна (ланцюгова) диверсифікація полягає у диверсифікації інвестицій у виробництва, пов’язані з різними стадіями обробки одного продукту, тобто у приєднанні до існуючого виробництва попередніх або наступних стадій. Для підприємств може бути застосовано всі названі форми диверсифікації, оскільки матеріально-технічне, фінансово-кредитне, енергетичне, науково-консультаційне обслуговування сільськогосподарських товаровиробників має велику кількість напрямів діяльності, а відтак і різноманітність форм розширення цієї діяльності.

Мотиви диверсифікації діяльності підприємства є досить різноманітними, хоча всі вони в кінцевому рахунку викликані необхідністю підвищити стійкість підприємства за рахунок можливості маневру ресурсами. Наприклад, диверсифікація часто застосовується у випадках, коли потрібно знизити залежність від одного ринку, ємність якого скорочується, або який є достатньо насиченим, врівноважити сезонні коливання ринку, забезпечити простір для зростання підприємства, зміцнити свої позиції в конкурентній боротьбі, забезпечити підприємству переваги в отриманні кредиту, ефективно використати вільні засоби, отримати деякі ресурси, що суттєво покращать показники підприємства, розподілити ризик між різним напрямами діяльності тощо. Вибір же підприємством того чи іншого виду диверсифікації власною стратегічною орієнтацією зумовлюються, зокрема, стадією життєвого циклу, на якій перебуває підприємство (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Диверсифікація як стратегія різних рівнів планування	\|	Залежність виду диверсифікації від стадії життєвого циклу підприємства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.