• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Законодавче оформлення державно-арбітражного розгляду господарських спорів в Україні при радянській владі.

Правові норми, що регулюють порядок вирішення господарських спорів, відображають розвиток народного господарства на відповідній території.

За часів радянської України таким актом, зокрема, був Декрет про суд № 2, який заборонив можливість провадження справ у суді між казенними підприємствами. Такий акт негативного характеру не супроводжувався будь-якою позитивною нормою стосовно порядку вирішення спорів між соціалістичними організаціями, тому що в період іноземної воєнної інтервенції (1918-1920 рр.) і громадянської війни все народне господарство фактично прийшлось перелаштовувати на військовий лад. Управління господарством було суворо централізованим, зосереджене в головкомах, сировина розподілялась в плановому порядку, так як і готова продукція, договори не укладались, ніяких грошових розрахунків не велось. В цих умовах не було підґрунтя для спорів між державними підприємствами і організаціями, а якщо виникали будь-які розбіжності, то вони вирішувалися в порядку підлеглості[7].

В наступні роки іде боротьба за відновлення народного господарства.

В 1921 році за рішенням десятого з'їзду РКП почала здійснюватись нова економічна політика, яка означала використання в інтересах побудови соціалізму товарного виробництва, товарно-грошових відносин і економічних методів управління господарством за допомогою госпрозрахунку і матеріального стимулювання.

В цих умовах між соціалістичними підприємствами, установами, організаціями виникли господарські спори. Це фактично було наслідком початку НЕПу, суть якого полягала, насамперед, у відмові від адміністративних і переході до економічних методів управління економікою. Для забезпечення успішного проведення цієї політики були також вжиті законодавчі заходи щодо наділення державних підприємств господарсько-оперативною самостійністю[8].

Тому 21 вересня 1922 року ЦВК РСФСР затвердило положення про порядок вирішення майнових спорів міждержавними підприємствами і організаціями і закладами, згідно з яким було створено Вищу арбітражну комісію при Раді праці і оборони, арбітражні комісії при обласних економічних радах, а згодом при губернських нарадах. До цього було створено Арбітражну комісію при Вищій Раді Народного господарства і арбітражні комісії при його місцевих органах (профбюро, губнаргоспи) від 3 квітня 1922 року цим комісіям підлягали спори тільки між підприємствами і організаціями, підпорядкованими Вищій Раді Народного господарства і його місцевим органам.

Вважається, що днем утворення системи господарських (арбітражних) судів України є 21 листопада 1922 року, коли була прийнята Постанова Ради Народних Комісарів УСРР про затвердження Положення про порядок вирішення майнових спорів між державними установами та підприємствами.Відповідно до цього Положення було створено арбітражні комісії: Вища арбітражна комісія при Українській Економічній Раді та арбітражні комісії на місцях - при губернських Економічних Радах. Вищевказане положення містило норми, що визначали склад арбітражних комісій відповідного рівня, їх компетенцію, порядок розгляду і вирішенню спорів, порядок оскарження рішень комісій, інші процесуальні питання вирішувалися правилами Вищої арбітражної комісії при УЕН[9].

Організація арбітражних комісій органів з відповідною компетенцією була завершена фактично до 1924 року. 27 серпня 1923 року була створена арбітражна комісія в РСФСР. В зв'язку зі створенням Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) була створена арбітражна комісія при Раді Праці і Оборони СРСР.

В Україні Вища Арбітражна комісія при Вищій Раді Народного господарства була утворена постановою Ради Народних комісарів УСРР від 3 січня 1924 року, основою діяльності якої було вирішення майнових спорів між держпідприємствами, що підпорядковувались безпосередньо Вищій Раді Народного господарства УСРР.

Арбітражні комісії розглядали справи в складі трьох членів, за обов'язкової участі юриста і господарського керівного працівника. За характером діяльності арбітражні комісії нагадували суди. Провадження в них велося за правилами цивільно-процесуальних кодексів союзних республік, за деякими відхиленнями, що обумовлювалися особливостями підвідомчих арбітражним комісіям справ. Рішення місцевих арбітражних комісій можна було оскаржити у Вищу арбітражну Комісію при Економічній Раді союзної республіки.

Наприкінці 20-х років XX століття СРСР взяв курс на інтенсивне згортання НЕПу, формування індустріалізації, колективізацію сільського господарства.

В Українській Радянській Соціалістичній Республіці, як і у всьому Радянському Союзі почала створюватися сувора централізована командно-адміністративна система управління народним господарством, яка базувалася на засадах директивного планування. В цих умовах відбувалися зміни у всіх ланках державного апарату. Торкнулися ці зміни і системи органів щодо розгляду і вирішення господарських спорів.

На початку 30-х років відомчі арбітражні комісії скасовуються з передачею справ на розгляд міжвідомчих комісій. Проте противники арбітражних комісій почали добиватись скасування і арбітражних комісій взагалі.

Як наслідок, ЦВК і РНК СРСР від 4 березня 1931 року своєю постановою ліквідували міжвідомчі арбітражні комісії, з передачею їх справ судам.

Проте помилковість такого кроку була очевидною і була викрита буквально на протязі двох тижнів. Комісії фактично навіть не встигли передати справи судам, коли радянська влада робить різкий поворот - 20 березня 1931 року в Декреті РНК СРСР "Про зміну в системі кредитування, зміцнення кредитної роботи і забезпечення господарського розрахунку у всіх господарських органах" було встановлено, що спори між господарськими органами, пов'язані з майновою відповідальністю їх друг перед другом, вирішуються органами державного арбітражу.

3 травня 1931 року ЦВК і РНК СРСР затвердили Положення про Державний арбітраж. У ньому підкреслювалося, що державний арбітраж засновується для вирішення майнових спорів між організаціями, що забезпечує зміцнення договірної і планової дисципліни та господарського розрахунку.

В зв’язку з прийняттям постанови ЦВК і РНК України "Про державний арбітраж УРСР" від 5 червня 1931 року та на підставі вищевказаного Положення в УРСР був утворений Держарбітраж при Раді Народних Комісарів УРСР та міжрайонні органи Державного арбітражу в містах Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську та Донецьку.

Положення про державний арбітраж на Україні було затверджене постановою РНК УРСР від 30 травня 1945 року ним вносились зміни в систему державного арбітражу України, передбачалось, що вони діють при Раді Міністрів УРСР і при виконкомах обласних рад депутатів трудящих.

В такому вигляді органи державного арбітражу проіснували з незначними змінами в деякі періоди.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 15 березня 1953 року Держарбітражі були передані до відання Міністерства Юстиції СРСР і його органів на місцях. Однак, не потрібно було багато часу, щоб пересвідчитись в помилковості такого кроку.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 10 червня 1954 року Держарбітражі знов стали підлеглими безпосередньо виконавчо-розпорядчим органам державної влади.

Прийняття в травні 1957 року Закону "Про подальше удосконалення організації управління промисловістю і будівництвом" верховною радою УРСР зумовило необхідність істотних змін в організації і діяльності судово-арбітражних органів.

В 1959 році Рада Міністрів СРСР в Постанові "Про поліпшення роботи державного арбітражу" визначає, що діяльність вказаних органів не відповідає розвитку народного господарства в нових умовах, запропонувавши ряд негайних заходів щодо перебудови і поліпшення роботи арбітражу. Тут мається на увазі те, що вказані органи арбітражу повинні активно впливати на поліпшення роботи соціалістичних господарських організацій, на виконання планових завдань, на зміцнення госпрозрахунку, запобіганню необґрунтованих господарських спорів.

Рада міністрів СРСР неодноразово зверталася до питання роботи арбітражу. Так, 7 серпня 1970 року було прийнято постанову "Про підвищення ролі органів державного арбітражу, арбітражів міністерств і відомств в народному господарстві", а також постанова "Про покращення правової роботи в народному господарстві". В цих постановах відмічалося, що в міністерствах, установах, організаціях стали ширше застосовуватись правові засоби при втіленні нової системи планування і економічного стимулювання, проте все ж існують певні недоліки, в тому числі і те, що органи арбітражу не в повній мірі використовують майнові санкції і другі міри для випливу на підприємства і організації, що не виконують завдань і обов'язків[10].

Надзвичайно велике значення також має постанова Ради Міністрів СРСР "Про подальше вдосконалення організації діяльності органів державного арбітражу", а також відповідна її редакція Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР.

Метою вказаних нормативних актів була необхідність підвищення ролі органів державного арбітражу в забезпеченні правильного і єдиного застосування законодавства при вирішенні господарських спорів, посиленні впливу цих органів на установи, заклади, організації щодо дотримання державної дисципліни, виконання планових завдань і договірних зобов'язань, а також підвищення рівня керівництва органами державного арбітражу, чіткого дотримання законності в їх діяльності.

Таким чином, державні арбітражі автономних республік, областей, міст знаходяться при виконкомах відповідних Рад народних депутатів, а в оперативній роботі підпорядковуються вищестоящим арбітражам.

Державний арбітраж УРСР при Раді Міністрів УРСР підпорядковувався в оперативній діяльності державному арбітражу СРСР. Лінія розподілу керівної діяльності органів Радянської влади, з однієї сторони і вищестоящих арбітражів – з другої, досить чітко помітна з даної постанови Ради Міністрів СРСР, наступного законодавства[11].

Послідуюча законодавча діяльність в сфері забезпечення організація судово-арбітражних органів була зумовлена прийняттям конституції СРСР і, відповідно, прийняття Конституцій союзними республіками. Нові нормативні акти не були прийняті в розрив від попередніх, всесторонньо враховувався накопичений досвід їх застосування.

В Конституції УРСР 1977 року зазначалось, що вирішення господарських спорів між підприємствами, установами організаціями здійснюється органами державного арбітражу в межах їх компетенції. Це означало визнання органів, що розглядають господарські спори, конституційними органами.

Крім того, Верховною Радою Української РСР 30 листопада 1979 року було прийнято Закон «Про Державний арбітраж у СРСР». Але навіть у відповідному Законі СРСР Державний арбітраж не визнавався судовим органом. Такий статус арбітражу не надавав йому необхідних гарантій незалежності та не міг задовольнити потреб ринкового механізму, що зароджувався в Україні.

Читайте також:

1. VI. Оформлення маршрутної документації на проведення туристичних походів та експедицій
2. Автоматизація банківської діяльності в Україні
3. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
6. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
7. Адміністративне судочинство в Україні
8. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
9. АКТИВІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
10. АНаліЗ СТанУ ЗДОРОВ'Я ДІТеЙ І ДОРОСЛИХ В УКРАЇНІ
11. Аналіз стану та проблем реалізації Болонського процесу в Україні за ключовими напрямками.
12. АРХІВНА СПРАВА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ, НА БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ У 1920-1930-Х РР.

Переглядів: 891