Правове регулювання становлення та діяльності органів господарської юрисдикції в Україні в 1917-1921 рр.

За умови революційних переворотів, що відбувалися на території Росії, українська державність стала на шлях відродження. Створення такого державного утворення, як Центральна Рада, дало можливість початку національно-демократичної революції в Україні і до створення української держави. Чималу роль в цьому процесі відігравало прийняття Центральною Радою чотирьох Універсалів, якими було створено Українську Народну Республіку і в 1918 року проголошено її вільною і суверенною державою, визначивши її як парламентську республіку. Проте ці документи носили дещо декларативний характер в силу тогочасної військової обстановки на території України. Центральна Рада зазнала поразки, коли до влади прийшов гетьман П. Скоропадський, створивши Українську Гетьманську державу, яка також проіснувала недовго і згодом була переформована в Українську Народну Республіку на чолі з Директорією.

1 грудня 1918 року, тобто до офіційного приходу до влади, Директорія ухвалила: "Суд на території Української Народної Республіки твориться іменем УНР". Наприкінці грудня 1918 року Директорія повідомила про свій намір скасувати Державний Сенат, заснований гетьманом П. Скоропадським .

І вже 2 січня 1919 року Директорія затвердила закон про відновлення діяльності Генерального Суду але з назвою "Найвищий Суд" (або Народницький суд УНР). Згодом були відновлені апеляційні суди, засновані Центральною Радою.

Формально Директорія поновила судові установи, що існували в Російській імперії. Тобто, в основу судової системи "другої" УНР було покладено принципи судоустрою дореволюційної Росії, дещо модифіковані Центральною Радою і гетьманом. Але складна геополітична ситуація, в якій опинилася Україна, і передусім необхідність вести воєнні дії проти більшовиків, зумовлювали суттєві аномалії в судовому устрої УНР. На практиці існувала і діяла надзвичайна судова система, яка була далека від принципів, законодавчо проголошених Директорією[5].

Спочатку основними судовими установами УНР стали військово-польові суди, які за своїм станом були надзвичайними судовими органами. Вони почали формуватися через тиждень після створення самої Директорії, коли влада в Україні формально належала гетьману.

Внаслідок того, що до цього часу були збережені інститути дореволюційної російської судової влади, в період Директорії фактично продовжували діяти комерційні суди на основі відповідних постанов.

Проблемам судоустрою значна увага приділялась і Західноукраїнською Народною Республікою. 21 листопада Українська Національна Рада прийняла закон "Про тимчасову організацію судів і судової влади". Тимчасово судові функції в ЗУНР продовжували виконувати суди колишньої Австро-Угорської імперії під керівництвом Державного секретарства юстиції ЗУНР. Всі колишні судді, які не скомпрометували себе антинародною, антиукраїнською діяльністю і склали присягу чесно служити ЗУНР, залишалися служити на своїх посадах. Незабаром секретарство юстиції ЗУНР розгорнуло активну діяльність з перебудови судової системи. Було видано розпорядження про утворення на території ЗУНР 12 судових округів і 130 судових повітів. Точно визначивши національний склад населення, секретарство юстиції розпорядилося провести вибори суддів за певною квотою.

В цих умовах існували комерційні суди, а тимчасові судові функції продовжували здійснювати суди колишньої Австро-Угорської монархії під керівництвом держсекретаря юстиції.

Всеукраїнський з'їзд Рад прийняв у 1917 році резолюції "Про організацію влади на Україні" та "Про самовизначення України". Цим документом було започатковано радянську модель, – створювалась Українська радянська держава у вигляді республіки Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Створення судових органів почалося з ліквідації судових органів попередніх урядів.

Декретом про суд № 1 Радянська влада ліквідувала всі без винятку судові установи.

Діалектика розвитку владних органів радянської держави привела до зміни юрисдикціиних форм вирішення господарських спорів. У період військової інтервенції та громадянської війни керування господарством здійснювалося військово-адміністративними методами, було суворо централізованим і зосереджувалося у головкомах, що вели облік усіх наявних ресурсів і розподіляли сировину, матеріали і готову продукцію за нарядами. Підприємства ж, не маючи господарської самостійності, не тільки не укладали господарські договори, а навіть не здійснювали грошові розрахунки між собою. Спори, що виникали між ними, вирішувалися головкомами, що керували їхньою роботою. Вже згодом, після закінчення громадянської війни і переходу до нової економічної політики умови діяльності господарських організацій докорінно змінилися[6].

В умовах громадянської війни і військового комунізму потреби в таких органах не було, оскільки між державними підприємствами і організаціями не існувало товарно-грошових відносин. Всі питання, в тому числі спірні, вирішувалися в централізованому адміністративному порядку.

Ліквідувавши всі комерційні суди (як органи, що розглядали певні категорії справ) Радянська влада натомість не створила жодного альтернативного органу. Це було наслідком здійснення надмірної централізації управління народним господарством і впровадженням командно-адміністративних методів керівництва економікою України, припиненням розвитку ринкової економіки, розвитку різного роду підприємництва і формування приватного сектору економіки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історія становлення й розвитку господарських судів в Україні.	\|	Законодавче оформлення державно-арбітражного розгляду господарських спорів в Україні при радянській владі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.