Інформаційна колонізація

Останнім часом до багатьох країн світу, які розвиваються, у тому числі й України, промислово розвинені країни все інтенсивніше застосовують нову форму державної експансії. Суть її полягає у завоюванні країн тільки інформаційними методами впливу шляхом впровадження у державні й суспільні інститути чужої країни носіїв власної ідеології та власних інтересів — громадян країни-агресора з перепрограмованою свідомістю.

Інформаційна колонізація — це комплексний вплив на супротивника інформаційними засобами, які дають можливість встановити з ним взаємний нерівноцінний інформаційний обмін. Інформаційна колонізація є високоефективним засобом власного випереджаючого економічного розвитку порівняно з державою, яка "колонізується" в інформаційному плані.

До методів інформаційної колонізації з урахуванням фактору часу і мети колонізації, відносяться: пряме й опосередковане інтелектуальне пограбування, мовний колоніалізм і глобальний інформаційний колоніалізм.

Розглянемо ці методи детальніше.

Прямий шлях інтелектуального пограбування полягає у тривіальному "викраденню умів" до якого вдаються розвиненіші країни, переманюючи з менш розвинених країн найперспективніших учених, створюючи їм умови роботи над науковими дослідженнями. Такий шлях застосовують до невеликих і досить слабких держав і народів.

Систематичні знання можна мати лише при постійному отриманні всього їхнього обсягу від іншої держави в обробленому вигляді. Використовуючи спеціальну технологію, виявляється можна змусити вчених цілої країни працювати на іншу, не виділяючи для цього жодних коштів, тобто організовуючи опосередковане інтелектуальне пограбування конкурента.

Так було в 1990-х роках, коли фонд "Відродження" під виглядом виділення грантів на наукові дослідження просив українських учених розробляти проекти перспективних досліджень, виявляючи отримані результати попередніх досліджень і передаючи все це американським експертам для аналізу. Скільки тоді перспективних досліджень було передано США?

А для створення ситуації, щоб учені України стали працювати на іншу державу було створено критичну ситуацію з фінансуванням, а точніше, з нефінансуванням української науки. Саме тут була задіяна стратегія "керованого хаосу". Ще й сьогодні багато українських учених паралельно працюють в лабораторіях США і України, що й є ознакою інформаційної колонізації країни.

Стимулюючим елементом будь-якої інформаційної колонізації країни є мовна, тобто використання у ній як мови державної чи неформального розповсюдження, з найбільшим цьому сприянням мови колонізатора. Неявний мовний колоніалізм спостерігається при розповсюдженні інформаційних технологій, коли їх намагаються зробити стандартними для всіх країн і народів, залишаючи за господарями техніки і програмного забезпечення право зміни стандартів. Персональні комп'ютери і програмне забезпечення — це ціла імперія Білла Гейтса — найбагатшої людини у світі. Його глобальна корпорація Microsoft утримує глобальний стандарт на операційні системи і багато прикладних програм, від яких залежить діяльність банків, науково-дослідних центрів, інформаційно-комунікаційних систем і багато інших сфер діяльності людини. Забезпечуючи контроль за своїми програмними продуктами, інформаційними мережами і системами, власники корпорації Microsoft мають можливість встановити глобальний інформаційний колоніалізм над народами і країнами, які використовують їхню техніку і технології.

Населення планети Земля сьогодні становить майже 6,5 млрд. Згідно із законом автосинхронізації достатньо, щоб один відсоток чисельності популяції діяв узгоджено, за єдиною програмою. Якщо у світі більше 65 млн чоловік використовують програми корпорації Microsoft, то такої кількості користувачів уже достатньо для управління натовпом, поза контролем свідомості.

Інформаційний колоніалізм вирішує два основні завдання: отримання цінної інформації (продукту праці) за низькою ціною, підтримання колонізованого народу на нижчому рівні розвитку, для ефективного вирішення першого завдання.

Досить важливу негативну функцію в інформаційній колонізації України відіграє система підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації, у тому числі й Вища атестаційна комісія (ВАК) України (сьогодні ДАК). Ще за часів Радянського Союзу спеціалісти в галузі інформаційних війн звернули увагу на різницю подання результатів наукових досліджень у наукових журналах СРСР і США. Радянські вчені намагалися підкреслити свої наукові досягнення, новизну отриманих результатів, описували детально технологію досліджень і експериментів. Таким чином, зарубіжні вчені фактично володіли інформацією про стан наукових розробок у СРСР у більшості галузей науки (за винятком досліджень з грифом "цілком таємно"). Така сама ситуація залишилася в Україні ще й сьогодні.

Західна наукова періодика мала одну особливість: більшість її — це науково-популярні видання, покликані не більше, ніж повідомити зацікавлених замовників чи розробників про стан справ у тій чи іншій галузі знань, а також зацікавити молодь до занять науковою діяльністю. Фактично, усі матеріали представляють собою, у кращому випадку, результати намірів. Отже, Захід систематично розповсюджує науково-популярну інформацію про те, які дослідження, де і як вони проводяться. Допуск зацікавлених людей до змістовної інформації її власник здійснює за окрему плату, на певних умовах, що гарантують її нерозповсюдження без відома власника.

У СРСР і в Україні до цього часу в періодичних виданнях систематично розповсюджується змістовна інформація, яка безпосередньо відображає оригінальні науково-технічні звіти. Це викликано певною мірою вимогами ДАК щодо публікацій перед захистом дисертацій, а також поганою системою забезпечення змістовною інформацією за запитами зацікавлених організацій.

Все це призводить до того, що Захід значно більше знайомий зі змістовною стороною досліджень як колись у СРСР, так і сьогодні в Україні, що надавало і надає змогу разом із науково-технічною літературою перекачувати змістовну фактологічну інформацію на Захід.

Ця особливість нашої науки ніколи не була таємницею для Заходу. Тому поряд із рекламою в усіх періодичних виданнях Заходу друкувалась і друкується науково-технічна дезінформація про гіпотетичні шляхи розвитку різних галузей науки і техніки. Керівництво нашої науки і країни й до сьогодні продовжує отримувати цю науково-технічну дезінформацію.

В умовах постійного відставання науково-технічного прогресу СРСР від Заходу, споживаючи науково-технічну дезінформацію, радянські керівники чекали від науки таких результатів, які дали б можливість перегнать Захід, не наздоганяючи його. В підсумку з'являлися екзотичні роботи і створювались умови для появи і розвитку псевдонауки.

Цікаво, що створений у СРСР спеціальний режим таємності сприяв вирішенню завдань його опосередкованого пограбування. Основною властивістю системи режиму таємності було те, що спеціаліст, приймаючи рішення, не володів повнотою інформації для прийняття правильного рішення. Це відбувалося, головним чином, через такі причини:

― щоб уникнути потенційно можливого витікання інформації, система режиму таємності не давала можливості керівнику напряму знати те, що робилося в інформаційно пов'язаних сферах діяльності;

― система прямо забороняла нагромадження інформації та її узагальнення для уникнення витікання великих обсягів узагальненої інформації, що ставало на перешкоді відслідковування процесів розвитку галузей знань для більшості сумлінних спеціалістів.

Це призводило до того, що спеціаліст, як правило, не знає всіх проблем, що стосуються його роботи, не бачить місця своєї тематики в загальній проблемі і тому, в принципі, не здатний приймати правильні рішення, не порушуючи режиму секретності робіт. Таким чином режим секретності не сприяє осягненню цілісного сприйняття процесів розвитку галузі, якою керує вузький спеціаліст. Такий керівник не здатний відрізнити дезінформацію від достовірних концепцій.

Використання дезінформаційних статей у західних науково-технічних журналах щодо перспективності того чи іншого напряму наукових досліджень, призводило до появи "перспективних" напрямів досліджень у сфері псевдонауки і дутих наукових авторитетів. Авторитет наукового керівника, який посилався на дезінформацію західних джерел стимулювали роботи з грифом "таємно" чи "цілком таємно", що гарантувало добре фінансування, захист дисертацій на закритих наукових радах, формування мафії майстрів науки й техніки. Все це є не що інше, як "відмивання негативної інформації" через авторитетного керівника.

Ті спеціалісти, які виступали проти дезінформації, не могли зробити наукової кар'єри і під різними приводами (не виняток — застосування підлості) витіснялися з науки в інші сфери діяльності. Така система організації науки з використанням авторитаризму псевдовчених, режиму таємності й тотальної дезінформації давало можливість Заходу використовувати науково-технічний і економічний потенціал СРСР у власних цілях, а саме: згортати перспективні дослідження в СРСР; проводити за його рахунок дослідження, на які в Заходу не було ресурсів.

Така практика використовується нині об'єктом інтелектуального пограбування в Україні, уже як незалежні державі.

Все це призводило і призводить до того, що до 80 відсотків оригінальних наукових розробок її вчених повертались до нас через 15—20 років як серійна продукція і технології через США, Німеччину і Японію.

Із розглянутих прикладів можна побачити дію закону управління суспільством: спеціаліст вузького профілю не може займати високі посади в структурі управління. Це ще раз підтверджує основний закон природи, все повинно бути збалансовано. Абсолютизація фактора структуризації є помилкою. Світова закуліса ефективно використовує знання цього закону при реалізації "інформаційного колоніалізму". В основі його методології лежать такі положення: основна направленість підготовки спеціалістів у США — це так звані проектанти і менеджери науки і виробництва. Отже, готуються, в основному, управлінці широкого профілю. Важливі ідеї з вузьких наукових напрямів або навіть спеціалісти того чи іншого профілю, як правило, імпортуються з інших країн (у тому числі й вчені фундаментальних наукових напрямів). Це дає можливість вважати США менеджером світової системи. А впровадження так званої "болонської системи", що уніфікує підготовку спеціалістів вузького профілю, є не що інше як глобальна інформаційна агресія.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Як працює зброя масового руйнування	\|	Методи викривлення інформації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.