• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЛЕКЦІЯ 3

Б) Синтаксичний

План

Науковий стиль у системі стильової диференціації української мови

Лекція 2

1 Мета, завдання, сфера застосування наукового стилю.

2 Підстилі та жанри наукового стилю.

3 Репрезентація української наукової мови на лексичному рівні.

4 Граматичні ресурси української наукової мови:

а) морфологічні засоби наукового стилю;

б) синтаксичні засоби наукового стилю.

1 Науковий стиль належить до книжних стилів літературної мови, яким властиві попередня підготовленість висловлювання, ґрунтовна обізнаність з проблемами і темами, моно логічність, унормованість мови. Сфера його використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства.

Зміст стилю – теоретичні відомості та практичні знання про людство, природу і Всесвіт.

Мета стилю – повідомлення нового знання про дійсність і доведення його істинності.

Основними стильовими ознаками наукового стилю є абстрагованість, узагальненість, підкреслена логічність, однозначність і точність, ясність і об’ктивність викладу, доказовість, логізована оцінність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових відношень, висновки та ін.

У науковому стилі добір і поєднання мовних засобів значною мірою залежить від підстилю, змісту наукової праці, мети наукового повідомлення і ситуації. Спільним для більшості текстів цього стилю є використання абстрактної лексики, символів, великої кількості термінів, схем, таблиць, графіків, часто іншомовних слів, наукової фразеології, цитат, посилань, однозначної загальновживаної лексики, відсутності тих мовних засобів, які б указували на особу автора, його уподобання (особових займенників, особових форм дієслів, емоційно-експресивних суфіксів тощо).

Наукові тексти мають типову композиційну структуру: вони послідовно членуються на розділи, параграфи, пункти, підпункти.

2У науковому стилі виокремлюють такі підстилі:

· власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези), у межах якого виділяють науково-інформативний різновид (реферат, анотація, огляд) та науково-довідковий (довідники, словники, каталоги);

· науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців – книги, статті у неспеціальних журналах, лекції тощо);

· науково-навчальний (підручники, посібники, лекції, словники тощо).

Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний підстиль і жанр характеризується своїми особливостями використання мовних засобів. Власне науковий підстиль має інтернаціональні загальнонаукові терміни; науково-популярний – використовує й елементи художнього мовлення (епітети, порівняння, метафори), щоб зацікавити слухача; науково-навчальний – характеризується доступністю викладу інформації, спрощеністю системи доведень, поступовим та послідовним уведенням термінологічної лексики.

3Провідна і постійна ознака лексичного рівня наукового стилю – термінологічність, тобто наявність термінологічної лексики і фразеології (баланс, аналіз, диференціація). Вживання великої кількості термінів, слів у прямому значенні, обмеження синонімічних замін творять точність наукового стилю. Основний компонент – загальновживана лексика. ЇЇ характерна ознака – однозначність. Багатозначні слова виступають у текстах наукового стилю лише в одному чітко визначеному контекстом значенні, завдяки чому досягається однозначність висловлювань. Наприклад, із 7 зафіксованих у 11-томному Словнику української мови значень дієслова «займати» науковий текст реалізує лише значення «заповнювати собою якийсь простір» і т. ін.

Загальновживані слова набувають узагальненого значення. Називаючи предмет, говорячи про явище, автор наукового твору має на увазі не конкретний предмет чи явище, а клас предметів, ряд явищ, наприклад: Вакуум – це перший бар’єр, який стоїть між людиною і космічним простором. Ідеться не про конкретну особу, а про конкретний вид високоорганізованих мислячих істот.

У науковому тесті багато прізвищ авторів, власних назв, цифрових даних, які аргументують наукові положення і підсилюють достовірність висловленого.

Широко представлена літературно-книжна лексика, професіоналізми.

Незважаючи на розмаїття лексичних засобів наукової мови, лексичну основу наукового тексту становлять терміни.

Сучасна мова науки та техніки висуває до термінів кілька вимог. Найважливішими з них є такі:

1. Термін повинен відповідати правилам і нормам певної мови.

2. Термін повинен бути систематичним.

Термінові притаманна властивість дефінітивності, тобто кожен термін зіставляється з чітким окресленим визначенням, що орієнтує на відповідне поняття. Дефініція – лінгвістичний опис значення.

3. Термінові властива відносна незалежність від контексту.

4. Термін повинен бути точним.

5. Термін повинен бути коротким, хоча дана вимога нерідко суперечить вимозі точності, тобто повноти терміна.

6. Термін повинен бути однозначним в межах певної терміносистеми.

7. Термінові не притаманна синонімічність, яка заважає взаєморозумінню.

8. Термін повинен бути милозвучним.

9. Терміни експресивно нейтральні.

4 а) Морфологічний

У науковому стилі частотність вживання іменників порівняно з іншими частинами мови дуже висока, що визначає іменний характер цього стилю.

Широковживані іменники з абстрактним значенням із суфіксами –ість, ств(о), от(а), изм та ін.: гнучкість, дотація, ефективність, рентабельність, новаторство, виробництво, інтеграція, інновація, знецінення, новизна, нарахування, банкрутство.

Іменники, які в загальновживаній мові не мають множини, набувають такого значення в наукових текстах: широти, води, температури, вартості.

Серед прикметників відносні переважають над якісними.

Одна з особливостей стилю – відсутність особового займенника я. Часто вживані вказівні займенники цей, той, такий. Вони забезпечують зв’язність логічного викладу думки.

Однією із характерних особливостей є узагальнене, абстраговане, «позачасове» вживання дієслівної категорії часу. Дієслово позначає дію і стан як властиві предметам постійні ознаки.

Час представлений найбільше теперішнім постійної дії, що позначає її безперервність, або абстрактним теперішнім та абстрактним майбутнім. Наприклад: Банківським договором вважають домовленість про касово-розрахункове обслуговування.

Визначальною особливістю є вживання першої особи множини теперішнього часу для підкреслення скромності автора та для залучення читача до спільних з ним дій. Наприклад: Ми не обмежуємо себе виключно ліцензійною діяльністю.

Як засіб зв’язку мікротем тексту, логічного переходу в розгортанні думок вживаються форми майбутнього часу: «Звернімось до головних компонентів державності».

У науковому стилі дієслова часто використовуються у ролі компонентів дієслівно-іменних сполучень, у яких основне смислове навантаження виражається іменниками: проводити дослідження, здійснювати аналіз, знаходити застосування. Це пов’язано з тим, що в науковій літературі визначення понять переважає над назвою дій. Широко вживаються у текстах наукового стилю дієслова-зв’язки, що сприяє створенню узагальнено-відстороненого колориту: бути, являти (собою), служити, володіти.

Переважають дієслова недоконаного виду, оскільки, як правило, йдеться про розвиток чогось.

Типові сполучники і відносні слова відповідно до того, що; внаслідок того, що; після того, як; залежно від того, що; часті парні конструкції із сполучниками: не тільки (не лише), але (а) й; як …, так і.

Послідовність логічного міркування передають словосполученнями і словами наприклад, так, крім, тобто, а саме, за винятком, на відміну, таким чином та деяких інших.

На синтаксичному рівні узагальнено-відстороненість виражається у виведенні із структури речення суб’єкта дії і зосередженні уваги на самій дії. Такими є неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові речення.

У мові наукових текстів особливо часто трапляються великі за обсягом складної будови речення. Переважають складні сполучникові речення (складносурядні та складнопідрядні), оскільки сполучники дають змогу членувати зміст і чіткіше передавати смислові і логічні зв’язки між частинами змісту і речення. Складні речення є зручною формою вираження складної системи наукових понять, установлення певних відношень між ними: причина і наслідок, доведення і висновки тощо. Усі види речень часто ускладнені відокремленими членами речення, що підвищує їх спаяність.

Підкреслена логічність викладу виявляється також у вживанні однорідних членів речення із узагальню вальним словом, які розкривають родове поняття за допомогою вужчих, видових понять.

Широко вживаються у наукових текстах вставні слова і словосполучення, які увиразнюють логіку мислення, послідовність викладу (по-перше, по-друге, відповідно, отже). Для об’єднання частин тексту, зокрема тісно пов’язаних логічними зв’язками абзаців, використовуються слова і словосполучення, які вказують на цей зв’язок: тому, спочатку, потім, насамперед, насамкінець тощо. Підкресленій логічності і послідовності викладу сприяє також і прямий порядок слів у реченні.

Характерні усталені словосполучення: має (мають) місце; існує думка; виходячи з.

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вступна лекція
7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
8. Клітинна селекція рослин.
9. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
10. ЛЕКЦІЯ (4): Мануфактурний період світової економіки
11. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені
12. Лекція 02.04.2013

Переглядів: 1526