• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Підхід до лідерства з погляду манери поведінки керівника.

Важливим у менеджменті є питання про те, як повинен поводитися керівник (менеджер), які засоби впливу та стилі поведінки показали себе найбільш ефективними при зосередженні зусиль працівників на досяг­ненні цілей організації. Відповісти на ці питання допомагають три під­ходи до керівництва, розроблені американськими вченими-біхевіористами, та доповнені і розвинуті науковцями інших країн.

Підхід з позицій особистих якостей базується на використанні властивостей та особистісних характеристик „ефективних” керів­ників. Згідно з так званою „теорією великих людей” (особистісна теорія лідерства) найкращі керівники володіють певними особис­тими якостями, які є загальними для всіх (чесність, рівень інтеле­кту, знання, імпозантна зовнішність, ініціативність, дисциплінованість, освіта, великий ступінь впевненості в собі, здоровий глузд, мудрість). Але встановити перелік якостей, характерних для кращих керівників, не вда­лось (дослідження Стогділла). В різних ситуаціях вимагаються різні зді­бності та якості. Стогділл вказував, що структура особистих якостей ке­рівника повинна зіставлятись з особистими якостями, діяльністю і завданнями його підлеглих. Тому цей підхід поширення не набув.

Підхід з позицій поведінки визначає те, що ефективність керів­ництва залежить не від особистих якостей, а від манери поведінки керівника з підлеглими. В основі підходу лежить класифікація стилів керівництва (поведінки) на автократичний, демократичний, орієнтований на роботу, орієнтований на людину (працівника). Розроб­ники підходу (група американських вчених - біхевіористів) шукали най­більш оптимальний стиль керівництва (довго вважали таким стилем де­мократичний). Але виявилось, що такого стилю не існує — стиль керівництва змінюється залежно від ситуації.

Ситуаційний підхід. В основі підходу лежить установлення того, які стилі поведінки і особисті якості найбільш відповідають конкретним ситуаціям. Слід вибирати різні способи керівництва відповідно до характеру певної ситуації. Ситуаційні фактори вклю­чають: потреби і особисті якості підлеглих, характер завдання, вимоги і вплив середовища, інформацію, якою володіє керівник тощо. З метою встановлення залежності між стилем керівництва, привабливістю і про­дуктивністю праці американські теоретики почали визначати не тільки взаємовідносини керівників і підлеглих, а і ситуацію в цілому. В результаті було розроблено декілька ситуаційних моделей, які отримали широ­ке прикладне застосування.

Стиль керівництва, який характеризує даного лідера, зале­жить від обсягу делегованих повноважень, використовуваних форм влади, турботи про людські стосунки і виконання завдань органі­зації тощо. Розглянемо види стилів керівництва і механізми їх засто­сування докладніше.

Ø Авторитарний (автократичний) стиль керівництва базується на тому, що авторитарний керівник має достатню владу, щоб нав'язати свою волю виконавцям (орієнтація йде на потреби нижчого рівня). Автократ центра­лізує повноваження, структурує роботу підлеглих, відмовляє їм в свободі прийняття рішень, здійснює психологічний тиск, погрози. Якщо авто­крат використовує-винагороди, то його називають доброзичливим автократом.

Ø Демократичний (ліберальний) стиль керівництва апелює до потреб ви­щого рівня, а саме: потреби у причетності, прагнення до високих цілей, автономії і самовираження. Демократичний стиль характеризується ви­соким рівнем децентралізації повноважень, вільним прийняттям рішень і виконанням завдань, оцінкою роботи після її завершення, турботою про забезпечення працівників необхідними ресурсами, встановленням відповідності цілей організації і цілей груп працівників.

Отже, авторитарний і демократичний стилі керівництва є діаметра­льно протилежними стилями (див. рис.8.2). Спроба, як уже говорилось, на їх базі (особливо на засадах демократичного стилю) створити оптима­льний варіант не мала успіху. Розвиток керівництва показав, що тільки поєднання автократичного і демократичного стилів, так званий континтіум, сприятимуть формуванню ефективних стилів керівництва з ураху­ванням конкретних ситуацій. На рис.8.2 можливі варіанти комбінованих стилів показані «зірочкою».

Читайте також:

1. I. При підготовці до переговорів визначите склад делегації і її керівника.
2. III етап. Системний підхід
3. IV етап. Ситуаційний підхід
4. Автократичний тип керівника.
5. Аксіологічний підхід до вивчення педагогічних явищ.
6. Алфавітний підхід до вимірювання кількості інформації.
7. АНАЛІЗ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА
8. Асимптотичний підхід до порівняння оцінок
9. Багатоаспектний підхід до прийняття управлінськихрішень
10. Багаторівневий підхід. Протокол. Інтерфейс. Стек протоколів.
11. Види девіантної поведінки
12. Види політичної поведінки етногруп, які відстоюють власні інтереси

Переглядів: 2362