Погляди вітчизняних учених неї психологічну структуру особистості

Тема 16. Особистість у радянській психології

Логотерапія В.Франкла

Інтерактивна психологія

Ерік Берн (1902 - 1970) - американський психотерапевт і психолог, творець трансактного аналізу. За аналогією з класичним психоаналізом трансактний аналіз орієнтований на виявлення сценаріїв життєвих планів індивіда, які часто нав'язуються батьками. Цей аналіз був розширений за рахунок структурного аналізу, за допомогою якого в Я індивіда, що знаходиться в різних комунікативних ситуаціях, виділяються три стани:

Батько, що діє по типу ставлення батьків до дитини.

Дорослий, що об'єктивно, без власних нарікань оцінює ситуацію.

Дитина, що діє по типу ставлення дитини до своїх батьків.

Ця модель стосунків застосовується в терапевтичній практиці – інтерактивній психотерапії (від англ. interactive – ті, що взаємодіють однин з одним).

Віктор Франкл (р. 1905) - австрійський психолог і психіатр. Одержав психоаналітичну освіту, але надалі відійшов від класичного психоаналізу. Під час другої світової війни був ув'язнений в німецькому концтаборі.

Розробив власне психологічне вчення, у якому було постульовано, що основною рушійною силою розвитку особистості виступають пошуки людиною смислу свого життя. При відсутності смислу виникає вакуум, що виявляється як невроз. Допомогти пацієнту можна лише ініціювавши його власну активність. На основі цих ідей розробив комплекс психотерапевтичних заходів, названий їм логотерапією (від гр. logos - слово і therapeia - турбота, відхід, лікування).

Логотерапія, розроблена В.Франклом, заснована на припущенні, що розвиток особистості обумовлений прагненням до пошуку і реалізації смислу життя. Якщо в людини нема смислу життя чи вона не може досягти смислу, то виникає фрустрація, що виявляється в неврозах. У рамках логотерапії ставиться завдання допомоги людині в знаходженні смислу її життя, що не може бути просто запозичений в інших.

Для вирішення цього завдання Франклом був застосований метод сократівського діалогу, у якому відбувається обговорення особистого досвіду, що стосується, насамперед, трьох сфер, у яких може бути знайдений індивідуальний смисл життя. Це творчість, переживання й усвідомлене ставлення до обставин, на які не можна вплинути. Однією з основних сфер, де індивід може одержати підтримку в пошуках смислу, є релігійна віра.

План лекції

1. Погляди вітчизняних учених на психологічну структуру особистості

2. Ленінградська школа

3. Московська школа

4. Київська школа

У вітчизняній психології робилися неодноразові спроби розробки теоретичних основ психологічної структури особистості. Найчастіше вони здійснювалися в руслі розробки загальної теорії особистості (Л. С. Виготський, Д. М. Узнадзе, О. М. Леонтьєв, О. Р. Лурія, В. Г.Ананьєв, В. М. М'ясіщев, Л. І. Божович, В. В. Давидов, 0. В. Запорожець, П. Я. Гальперін та ін.). У наш час найбільш поширеними є теоретичні розробки структури особистості С. Л. Рубінштейна, К. К. Платонова, О. Г. Ковальова, А. В. Петровського.

Напрям досліджень структури особистості у радянській психології багато в чому визначило таке твердження С. Л. Рубінштейна: "Виокремлюють різні сфери рис, які характеризують різні аспекти склистості, але при всьому розмаїтті, несхожості й суперечливості, основні властивості особистості взаємодіючи між собою у конкретній діяльності людини і взаємопроникаючи одна в одну, об'єднуються е реальній особистості. Тому хибним є той погляд, за яким цілісність особистості виражається в аморфній єдності, що перетворює її вигляд на безформну туманність, так і інший, протилежний до нього, який бачить в особистості окремі риси і, втрачаючи будь-яку справжню, внутрішню єдність особистості, марно потім шукає "кореляцій" між зовнішніми виявами цих рис".

Одним із пертих дослідників, які застосували наведене твердження Рубінштейна в описі структури особистості, став О. Г. Ковальов, який зазначав у другому виданні своєї монографії: "Із психічних про цесів на тлі станів утворюються властивості особистості. У процесі діяльності властивості певним чином пов'язуються одна з одною відповідно до вимог діяльності й утворюють складні структури, до яких ми відносимо темперамент (система природних властивостей), спрямованість (система потреб, інтересів, ідеалів), здібності (ансамбль інтелектуальних, вольових і емоційних властивостей), характер (синтез відносин і способів поведінки)".

Подальший розвиток уявлень про структуру особистості представлено у працях Б. Г. Ананьєва і В. С. Мерліна, присвячених проблемі індивідуальності. У праці "Людина як предмет пізнання" Ананьєв так визначає свій підхід: "Окрему людину як індивідуальність можна зрозуміти лише як єдність і взаємозв'язок ЇЇ властивостей як особистості, суб'єкта діяльності, у структурі яких функціонують природні властивості людини як індивіда. Інакше кажучи, індивідуальність людини можна зрозуміти лише за умови повного набору характеристик людини. Отже, людина як вид і як людство (суспільство в його історичному існуванні) становить підставу для будь-якого визначення станів кожної окремої, одиничної людини, яка є індивідом, особистістю й індивідуальністю".

Мерлін, один із послідовників Ананьєва, розвиваючи теорію інтегральної індивідуальності, спеціально підкреслював, що "структуру особистості не можна характеризувати як систему, котра складається з різних груп психічних властивостей: темпераменту, характеру, здібностей і спрямованості. Одні з них (властивості темпераменту) взагалі не є властивостями особистості; інші ж (характер, здібності та спрямованість) являють собою не різні "підсистеми", а різні функції тих самих властивостей особистості".

У працях Ананьєва, Мерліна та їхніх послідовників накопичено великий емпіричний матеріал щодо зв'язків між елементами розглянутих структур. Тут здійснено спроби аналізу процесу формування властивостей індивідуальності й особистості залежно від їхньої належності до тієї або іншої підструктури.

Найдокладніше проблему структури особистості відображено у працях К. К. Платонова. Проаналізувавши сучасні дослідження і провівши порівняння слів російської, грузинської й болгарської мов, які використовуються для опису особистісних властивостей, Платонов висунув ідею ієрархічної структури особистості, підсистеми якої він розглядає "як рівні ієрархічної градації, в якої нижчі ступені керовані (субординовані) вищими і підпорядковані їм, а вищі, включаючи в себе нижчі й спираючись на них, не зводяться до їх суми, тому що переходи від рівня до рівня здійснюються як стрибки на основі появи системних якостей ".

Крім згаданих авторів, проблеми структури особистості в різних аспектах розглядали у своїх працях Л. І. Анциферова, Л. І. Божович, Б. В. Зейгарник, О. М. Леонтьев, Б. Ф. Ломов, В. М. М'ясищев, В. М. Русалов тощо .

Загальним недоліком більшості з цих праць, присвячених проблемі структури особистості, є недостатнє підкріплення теоретичних положень результатами емпіричних досліджень. Однією з основних причин такого становища, безумовно, було ідеологічне спрямування самого терміна "особистість" ("гармонійна, всебічно розвинута особистість", "нова історична спільність людей - радянський народ", "радянська людина може все" та ін.).

Цілком очевидно, що об'єктивний природничо-науковий підхід до дослідження такого роду "святинь" був неможливим. Не могло не позначитися на стані прикладних досліджень і негативне ставлення до тестів та інших психометричних методів, характерне для радянської психології після постанови ЦК ВКПБ 1936 р. "Про педологічні перекручення в системі Нарком просі в".

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Потрпеби і їх ієрархія за А. Маслоу	\|	Ленінградська школа

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.