Модель туристичної поведінки

У сучасній соціології для пояснення і пізнання складних соціальних фактів, явищ, до яких належить і поведінка людини, використовують метод соціального моделювання. Зокрема, В.І. Добреньков і А.І. Кравченко характеризують модель поведінки як складне соціокультурне явище, порівнюючи її з художнім фільмом. Як фільм в цілому складається з окремих кадрів, так і модель поведінки складається з окремих типів соціальної дії.

Отже, для розуміння сутності та механізмів туристичної поведінки людини доцільно скористатися науковим методом соціального моделювання - методом пізнання соціальних явищ та процесів за допомогою відтворення їх характеристик на спеціально створених для цього моделях. Модель (лат. modulus - міра, зразок) - об'єкт-замісник, що за певних умов відтворює риси і характеристики оригіналу як в предметному, так і в знаковому вигляді, зокрема, в теоретичних конструктах (абстрактному поданні теорії). Прикладом останнього є "ідеальні типи" М. Вебера.

Типологія соціальних дій М. Вебера включає чотири типи: ціле-раціональна (інша назва-інструментально-раціональна), цінністно-раціональна, традиційна й афективна поведінка.

Перший тип - цілераціональна або інструментально-раціональна поведінка, що припускає вільний й усвідомлений вибір мети, наприклад просування на службі, купівля туристичної послуги або іншого товару, ділова зустріч. Така поведінка обов'язково вільна. Воля означає відсутність якого-небудь примусу з боку колективу або юрби. Інша характеристика - орієнтація на поведінку інших людей, передбачен ня його, використання такого передбачення як "засобу" побудови власних дій.

Дійсно, з одного боку, вибір подорожі як засобу проведення вільного часу здійснюється людиною вільно. З другого боку - місце і час, вартість туристичних послуг, що обираються, орієнтуються на їх престижність, статусну значимість, моду та ін.

Другий тип - ціннісно-раціональна поведінка, що базується на свідомій орієнтації або на вірі в моральні чи релігійні ідеали. Ідеали цінуються вище за хвилинні цілі, розрахунки, бажання вигоди. Діловий успіх відходить на другий план. Людина може навіть не цікавитися думкою оточення: засуджують вони її чи ні. Вона думає тільки про вищі цінності, наприклад про порятунок душі або про виконання обов'язку. З ними вона порівнює свої вчинки.

Подібний тип туристичної поведінки притаманний таким видам туризму, як паломництво, ностальгійний туризм та ін.

Третій тип - традиційна поведінка, яку не можна навіть назвати свідомою, тому що в її основі лежить притуплена реакція на звичні подразники. Вона реалізується за якоюсь прийнятою схемою. Подразниками виступають різні табу й заборони, норми й правила, звичаї й традиції, які передаються з покоління в покоління. Таким є, наприклад, звичай гостинності, що існує у всіх народів, якого треба автоматично, за звичкою дотримуватися.

Прикладом такої туристичної поведінки може бути обрання подорожі людиною, яка виросла в сім'ї туристів, де подорожі з дитячих років стали традиційною формою проведення відпустки. До такого типу поведінки можна також віднести поведінку людини, що проводить своє дозвілля у групі за певними інтересами туристичного спрямування - туристична секція, клуб туристів та ін.

Четвертий тип - афективна, або реактивна, поведінка. Афект - це щиросердечне хвилювання, що переростає в пристрасть, сильний щиросердечний порив. Афект іде зсередини, під його впливом людина поводиться несвідомо. Будучи короткочасним емоційним станом, афективна поведінка не орієнтована на оцінку інших або свідомий вибір мети. Розгубленість перед несподіванкою, щиросердне піднесення й ентузіазм, роздратування від оточення, пригнічений стан і меланхолія - все це афективні форми поведінки.

Цей тип має місце і в туристичній поведінці, зокрема, якщо рішення про подорож приймається під впливом вражень і емоцій від розповідей друзів і родичів або під впливом засобів масової комунікації.

Зрозуміло, що складність та полімотиваційний характер туристичної поведінки вимагає синтезувати всі чотири (або декілька) типів в цілісну картину, утворюючи певну модель туристичної поведінки, зокрема у вигляді теоретичних конструктів - певних концептів і теорій.

Виходячи зі складності та плюралістичного характеру впливу факторів на комунікативну поведінку людини, її соціальна модель має характер не одного, а декількох теоретичних конструктів, кожен з яких пояснює і розкриває ті чи інші характеристики об'єкта.

Деякі з цих теорій описують найбільш загальні закономірності та механізми людської поведінки.

1. Плюралістична теорія поведінки людини П.О. Сорокіна. Згідно з нею поведінка людини, зокрема туристична, обумовлена взаємодією трьох груп факторів: космічних, біологічних та соціально-психопогіч-них. Серед соціально-психологічних "моторів" поведінки виділяють як прості:

1) ідеї (уявлення, поняття і теорії), сукупність яких складають знання та вірування людини;

2) почуття-емоції, що притаманні людині і складаються з переживань болю чи задоволення, любові, ненависті, гніву, страху і т.д.;

3) прагнення людей, що полягає у свідомій підготовці цілей, пов'язаних з найдорожчими сторонами власного "Я", та в бажанні здійснити ці цілі.

Пусковими механізмами, що "запускають" ці мотори поведінки, є природні для людини потреби мислити, переживати, хотіти (прагнути). Всі інші соціально-психологічні фактори вважають складними, оскільки вони являють собою або поєднання ряду простих соціально-психологічних факторів, або космічних, біологічних та соціально-психічних факторів.

Особливості впливу соціально-психологічних факторів на вибір подорожування як виду поведінки, на відміну від космічних і біологічних, полягають в тому, що все залежне від космічних і біологічних подразників сприймається людиною як обмеження свободи її поведінки. А вплив соціально-психологічних факторів сприймається як прояв свободи, як виявлення спрямувань власного "Я", що є фокусом перетину власних ідей, прагнень та почуттів, тобто фокусом соціально-психологічних сил. Таким чином, зростання впливу останніх на туристичну поведінку сприймається як зростання особистої свободи, як зменшення залежності від умов, сторонніх та чужих особистісному "Я". Ось чому соціально-психологічні подразники туристичної поведінки здаються такими, що звільняють. Цей суб'єктивно невідворотний факт багато в чому пояснює, чому, з одного боку, так сильно впливають соціально-психологічні фактори (і засоби масової комунікації, зокрема) на туристичну поведінку людей. А з другого боку - чому люди "не помічають" цього впливу. Адже такий вплив сприймається не як обмеження свободи, а як її зростання, як своє¬рідне "вивільнення" від зовнішніх сил при виборі виду і часу подорожі.

2. Системно-структурний підхід до поведінки людини (І.І. Хоміч).

Поведінка людини як відкритої багаторівневої біопсихосоціальної системи розглядається як неперервний процес обміну енергією, речовиною і інформацією. Отже, інформація розглядається як один з головних атрибутів життя. При цьому туристична поведінка розглядається як важлива атрибутивна характеристика забезпечення життя людини.

Таким чином, системна інтеграція плюралістичного підходу дає можливість уточнити роль комунікаційної складової у поведінці людини, чіткіше зрозуміти механізми і характеристики комунікаційної поведінки.

3. Модель комунікативної поведінки (В.П. Конецька) – пояснює комунікативну поведінку як таку, що мотивується комунікативною потребою. Ця модель, як і дві попередні, ґрунтується на мотиваційни теоріях, згідно з якими будь-яка поведінка людини (у т.ч. і комунікативна) обумовлюється (мотивується) необхідністю задовольнити потребу, що набула найвагомішої для людини актуальності. Так у теорії П. Сорокіна такими потребами визначено такі важливі для життєзабезпечення потреби, як потреба мислити, потреба в емоційних переживаннях і потреба у прагненнях. У моделі поведінки І.І. Хоміча такою потребою є потреба в обміні з навколишнім середовищем речовиною, енергією та інформацією. Актуальні нині потреби в обміні інформацією і мотивація відповідної комунікативної поведінки настає внаслідок порушення рівноваги щодо обміну інформацією.

У моделі В.П. Конецької комунікативна потреба визначається стійкою необхідністю індивідів в обміні змістовною і оціночною інформацією з метою взаємодії в різних сферах свого існування та впливу один на одного в умовах комунікації різного типу.

Зрозуміло, що потреба у спілкуванні як одна із важливих щодо подорожі, займає чільне місце в системі мотивації туристичної поведінки. Отже, модель В.П. Конецької може бути залучена до інтеграційної теоретичної поліпарадигмальної моделі пояснення і дослідження туристичної поведінки.

Звернімо увагу, що в цій моделі, як і у двох попередніх, нема чіткої відповіді на питання, актуалізація якої (або яких) потреби слугує "пусковим механізмом" туристичної поведінки у відповідь на зміни в оточенні. Прояснити цю ситуацію дозволяє дальша теоретична модель поведінки.

4. Адаптивно-соціалізаційна модель туристичної поведінки (М.П. Лукашевич) - розглядає туристичну поведінку як різновид адаптивної поведінки, що мотивується актуалізацією орієнтовної потреби людини у відповідь на появу новизни в навколишньому середовищі.

Орієнтовні потреби закладеш у процес саморегуляції поведінки для забезпечення адекватної оцінки змін у життєвій ситуації і вибору на цій основі відповідної моделі поведінкової взаємодії з ситуацією.

Орієнтовні потреби мають свою структуру, яка включає пізнавальну потребу, потребу в емоційному контакті, а також потребу в змісті життя. Кожна із складових орієнтовних потреб зумовлює відповідні види адаптивної поведінки людини.

Так, під впливом пізнавальної потреби мотивується прагнення до пізнання незрозумілих індивіду явищ. Потребі в емоційному контакті відповідає регулювання поведінки людини в залежності від емоційних відносин інших людей. У відповідь на потребу у змісті життя формується прагнення співвідносити цінність власної особистості з різними рівнями колективних та загальнолюдських цінностей.

Таким чином, реалізація орієнтовних потреб мотивує таку поведінку людини, яка спрямована на дослідження та аналіз нової ситуації оточення, що складається не тільки з урахуванням предметних співвідносин, але й емоційних оцінок інших людей, а також співвідношення з сукупністю суспільних цінностей. В результаті виникає можливість не тільки констатувати події, але й передбачати, планувати їх. Завершальним етапом і результатом мотивації адаптивної поведінки є формування мети діяльності і програми з її реалізації. Мотивація адаптивної поведінки відбувається за такою схемою.

Зміни в навколишньому природному чи соціальному середовищі, що стосуються конкретної людини, створюють елемент новизни ситуації, який є джерелом виникнення у неї орієнтовних потреб. Під впливом останніх здійснюється мотивація її поведінки (назвемо її адаптивною), спрямованої на задоволення орієнтовних потреб, формуються у свідомості мета та програма цієї поведінки. Метою поведінки стає досягнення адекватної оцінки змін навколишнього середовища та нової ситуації в цілому, визначення значимості цих змін для себе та для успішної взаємодії з оточенням, необхідності його ко¬рекцій, шляхів здійснення. Програма поведінки включає в себе вивчення та аналіз інформації про зміни, розширення для цього рівня емоційних контактів, співвідношення особистих інтересів та цінностей з суспільною значимістю та цінностями змін.

Неважко зрозуміти, що описаний процес цілком придатний для описання туристичної поведінки. Адже за умов глобалізаційних впливів, масштаби і простір ситуацій навколишнього середовища, які є значними для людей в різних країнах світу, динамічно поширюється. Відповідно розширюється спонукальний простір і масштаби значущої новизни, що може викликати актуалізацію адаптивної потреби. А можливість її задовольнити вимагатиме подорожі у досить віддалені регіони, щоб "вочевидь", за власною участю оцінити цю новиз¬ну, визначити значимість цих змін не за інформацією ЗМК (яка нерідко формує дещо викривлене уявлення про події), а за отриманою власноруч.

Отже, стартовим механізмом туристичної поведінки, згідно з цією концепцією виступає актуалізація орієнтовних потреб людини у відповідь на появу новизни в оточуючому середовищі, яку людина визначає як значиму для себе.

5. Модель, побудована на основі двох парадигм - екоантропологічної та семіосоціопсихологічної (Т.М. Дрідзе).

Туристична поведінка, що розуміється як вид комунікаційної поведінки, згідно з цією моделлю може розглядатися як механізм інтерактивного обміну (метаболізму) людини з її природним, культурним і соціальним оточенням, що відбувається у подальшій соціокультурній ситуації. Рушійною силою такої поведінки виступають інтенції взаємодії, що лежать в основі зародження, становлення й поширення зразків поведінки, спілкування і взаємодії людей з усіма елементами їх життєвої ситуації. Взаємодії передує "програвання" в людській уяві цієї ситуації текстової діяльності - перебору комунікативно-пізнавальних програм, в результаті чого з'являється модель конкретної життєвої ситуації, як сукупності значимих, тобто "втягнутих" в орбіту життєдіяльності людини подій і обставин, що здійснюють безпосередній або опосередкований вплив на її світогляд і поведінку в кожний конкретний період її життєвого циклу.

Особливість цієї моделі полягає в залученні до пояснення будь-якої, зокрема туристичної, поведінки текстової діяльності. Тексти, певні зразки (образи), стереотипи поведінки людей у тій чи іншій життєвій ситуації, сприяють включенню їх в орбіту текстової діяль¬ності, відповідно - у створення мисленнєвої моделі взаємодії людей у конкретній життєвій ситуації.

Інтегруючи розглянуті підходи щодо моделювання туристичної поведінки людини і залучаючи їх до створення узагальненої моделі, можна подати її в такому вигляді.

Потреба людини у безперервному обміні речовиною, енергією та інформацією реалізується шляхом переживання нею неперервної послідовності конкретних життєвих ситуацій, необхідність оцінки яких актуалізує орієнтовну потребу у поєднанні з потребою осмислення цієї ситуації і створення у свідомості людини мисленнєвої моделі ситуації. Для цього в процесі текстової діяльності здійснюється мис-леннєвий "перегляд" набору текстів (моделей, зразків і програм дій у схожих ситуаціях) як тих, що є у пам'яті людини, так і тих, які можливо отримати через текстовий діалог з носіями потрібної інформації (до них належать як інші люди, так і інші носії інформації, зокрема ЗМК). Сформована в процесі діалогу модель конкретної життєвої ситуації стає основою для розробки програми взаємодії людини з цією ситуацією. Ця програма реалізується в процесі поведінки щодо продовження метаболізму, зокрема в туристичній поведінці.

Отже, туристична поведінка є невід'ємною складовою життєдіяльності людини, однією з важливих умов і механізмів збереження і відтворення як життя людини, так і людства в цілому.

Таким чином, модель туристичної поведінки може бути представлена як поліпарадигмальний теоретичний конструкт, що утворений взаємодією декількох парадигмі концепцій: плюралістичної теорії поведінки (П.О. Сорокін), системно-структурної парадигми (І.І. Хоміч), моделі комунікативної поведінки (В.П. Конецька), адаптивно-соціалізаційної моделі поведінки (М.П. Лукашевич), екоантропоцентричної та семіосоціопсихологічної парадигм (Т.М. Дрідзе). Вага впливу чи домінування тієї чи іншої парадигми (або декількох) в інтеграційній моделі туристичної поведінки обумовлюється конкретною ситуацією, сукупністю природних та соціально-психологічних умов, в яких здійснюється туристична подорож.

Висновки

1. В сучасній туризмології поняття "туристична поведінка" ще не набуло наукової усталеності і широкого вжитку, хоча такі складові туристичної поведінки, як туристичні потреби, мотиви, цілі, очікування, активно використовуються як об'єкт дослідження та вивчення, а також як термінологічний інструмент опису туризму як соціокультурного процесу.

2. У зарубіжній і вітчизняній літературі представлене розуміння туристичної поведінки, що обумовлена одним головним мотивом раціональності. Такий моністичний підхід не в змозі пояснити туристичну поведінку людини, що підкоряється впливу сил неорганічного, біологічного та соціально-психологічного характеру.

3. У розумінні туристичної поведінки слід спиратися не на моністичні соціологічні теорії, що виходять із залежності поведінки людини від якоїсь однієї умови, а на плюралістичні, що визнають залежність поведінки від багатьох умов і факторів.

4. Сукупність умов, що визначають поведінку людини, і туристичну зокрема, зводяться до основних: природні (космічні), біологічні, психічні та соціальні. Взаємодія цих умов і ступінь співвідношення визначають зміст та спрямованість поведінки людей. У дослідженні туристичної поведінки потрібно обов'язково враховувати такі сили, їхні пріоритети і роль у конкретній ситуації подорожування.

5. Системно-структурний підхід, що розглядає туристичну поведінку людини як взаємодію багаторівневої системи з навколишнім природно-соціальним середовищем, дає змогу врахувати різноманітність зв'язків, відносин, станів людини в навколишньому світі, їх спрямованість на збереження цілісності та життєвості людини-туриста. Застосування такого підходу до розуміння туристичної поведінки дало змогу враховувати вплив на неї навколишнього природного та соціального середовища, спираючись на єдність біологічних, психічних та соціальних механізмів, на всю сукупність компонентів людини-систе-ми, що регулюють таку поведінку.

6. Такий підхід створює додаткові теоретичні можливості для розробки сучасної інтегративної соціологічної моделі туристичної поведінки людини, залучаючи для цього ідеї та положення інших теорій.

7. Інтегративна модель туристичної поведінки об'єднує евристичні можливості таких теорій і моделей: плюралістичної теорії поведінки (П.О. Сорокін), системно-структурної парадигми поведінки людини (І.І. Хоміч), модель комунікативної поведінки (В.П. Конецька), адаптивно-соціалізаційної моделі комунікаційної поведінки (М.П. Лукашевич), екоантропоцентричної та семіосоціопсихолопчної парадигм (Т.М.Дрідзе).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Системно-структурний підхід до розуміння туристичної поведінки	\|	Туристична діяльність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.058 сек.