• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Інновації в теоріях економічного розвитку. Становлення теорії інноватики та її сучасні концепції

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ

Література

1. Адаменко О. Екологічна геологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів екологічних, геологічних, географічних спеціальностей. / О. Адаменко, Г. Рудько. – Київ: Манускрипт, 1998. – 348 c.

2. Васійчук В.О. Основи цивільного захисту: навч. посіб. / В.О. Васійчук, В.Є. Гончарук, С.І. Качан, С.М. Мохняк. – Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2010. – 384 с.

3. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій. Т.1. Техногенна та природна небезпека./ За заг. ред. В.В. Могильченка. – К.: КІМ, 2007. – 636 с.

4. Методика оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. Постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 № 175 (http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi)

5. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в Україні (http://www.mns.gov.ua/content/nasdopov2010.html).

6. Стеблюк М.І. Цивільна оборона та цивільний захист: Підручник. – К.: Знання, 2010. – 487 с.

7. Шоботов В.М. Цивільна оборона: Навчальний посібник: Вид. 2-ге, – К.: Центр начальної літератури, 2006.- 438 с.

8. Методика оценки инженерной обстановки при гидродинамической аварии.- ГОЧС НГТУ

(http://www1.nntu.nnov.ru/RUS/otd_sl/gochs/posobiya/posob7/posob7glava1_2_1.htm)

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

Васійчук Віктор Олексійович

Гончарук Володимир Євтихієвич

Дацько Олександра Сергіївна

Качан Степан Іванович

Козій Оксана Іванівна

Ляхов Володимир Володимирович

Мохняк Сильвестр Михайлович

Петрук Марія Петрівна

Романів Анна Степанівна

Скіра Володимир Васильович

для студентів всіх спеціальностей і форм навчання

Редактор

Комп’ютерне верстання

1.3. Інновації в теоріях економічного розвитку. Становлення теорії інноватики та її сучасні концепції

Теорія циклічних економічних криз.

Сформульована вона в 60-ті роки XIX ст. німецьким економістом Карлом Марксом (1818—1883). Маркс доводив, що невпинне роз­ширення виробництва вимагає вкладення капіталу в ос­новні засоби і що циклічний рух економіки пояснюється середнім терміном життя основного капіталу, вкладеного у засоби виробництва (на той час — 10—13 років).

Впровадження нового, досконалішого обладнання є ос­новою технічних революцій, які поширюються на інші сектори і галузі економіки, охоплюючи всю сферу суспіль­ного виробництва. Завдяки цьому виникають нові галузі економіки, підвищуються темпи накопичення капіталу і приросту виробництва. Однак з часом технічні нововведен­ня в них стають ординарнішими, що сповільнює розвиток виробництва, призводить до криз і депресій. Технічний прогрес переважно зосереджується на працеощадних інно­ваціях, наслідком чого є зростання безробіття. Високий його рівень, а також перенакопичення капіталу створюють умови для нових змін у технічному способі виробництва. Так завершується середньостроковий цикл економічного розвитку.

Маркс, як і більшість його послідовників, вважав при­чинами циклічності економічного розвитку зовнішні по­дії. Технічний прогрес він пояснював результатом науко­вої роботи винахідників, які розробляють нові конструкції суто на основі бажання матеріалізувати свій талант, пізна­ючи закони природи. Український економіст Михайло Туган-Барановський (1865—1919) схилявся до дум­ки, що причинами коливань є екзогенні (зовнішні) фак­тори: війни та революції, поява нових ринків, збільшен­ня запасів золота, введення нових технологій тощо. С. де Вольф основою періодичності циклічного руху економіки вважав середній термін життя основного капі­талу, вкладеного не лише у засоби виробництва (як у Мар­кса), а й у транспортну інфраструктуру, оборот капіталу в якій триває приблизно 40 років. Він припускав, що існує фіксоване співвідношення між середньостроковими і трива­лими циклічними кризами: в одному довгому циклі вини­кає п'ять циклічних криз. Дещо відрізнялась від позиції голландських економістів точка зору М. Тугана-Барановського, який зауважував, що перешкодою для безперер­вного розвитку виробництва є не так зовнішні, як внутріш­ні особливості економічної системи, які, власне, і поро­джують циклічність її розвитку — зростання виробництва обумовлює зростання споживання.

Теорія довгих хвиль

Ії автор, російський економіст Микола Кондратьєв (1892—1938), стверджував про існу­вання довгого циклу економічної кон'юнктури з триваліс­тю 50—55 років. Основними причинами виникнення дов­гих хвиль М. Кондратьєв вважав нововведення, війни та революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота тощо. Він також вказав на зв'язок довгих хвиль з науково-технічними відкриттями, винаходами та їх упро­вадженням, зазначаючи, що оновлення «основних матері­альних благ» відбувається не плавно, а стрибками, і є ма­теріальною основою великих циклів кон'юнктури (циклів Кондратьєва). Вчений наголошував на ендогенному (внут­рішньому) характері довготривалих коливань і до причин їх технологічних змін відносив запити виробництва та створення таких умов, за яких упровадження нових технічних засобів, використання винаходів стає можливим. Хвилеподібні коливання, за Кондратьєвим, — це про-відхилення від рівноваги, до якої прагне ринкова економіка. На його думку, існує три види рівноваги:

—рівновага «першого порядку»: між звичайним ринковим попитом і пропозицією; відхилення від неї породжуються короткотерміновими коливаннями тривалістю З—3,5 роки;

—рівновага «другого порядку»: досягається в процесі формування цін виробництва шляхом міжгалузевого переливу капіталу, що вкладається в обладнання; відхилення від цієї рівноваги Кондратьєв пов'язує з циклами середньої тривалості (5—7 років);

—рівновага «третього порядку»: стосується «основних капітальних благ», до яких належать промислові споруди, інфраструктура промисловості, а також кваліфікована робоча сила, що обслуговує цей технічний спосіб виробниц­тва (цикл триває 40—60 років).

Теорія економічного розвитку Й. Шумпетера.

Австрій­ський економіст Йозеф Шумпетер запропонував власну концепцію циклічного розвитку. Причиною довгих хвиль він вважав концентрацію важливих нововведень в окре­мих галузях, внаслідок чого кожне базове нововведення спричинює вторинні нововведення, які вдосконалюють уже існуючі продукти (товари), формуючи вторинну хви­лю. Шумпетер висловив припущення, що нововведення з'являються в економічній системі не рівномірно, а у ви­гляді майже одночасно освоюваних поєднаних новацій — кластерів — сукупності базисних нововведень, що визначають технологічний устрій еконо­міки протягом тривалого часу.

Й. Шумпетер розробив класифікацію хвиль, визначив­ши ключовий фактор кожної хвилі, що дав імпульс її по­ширенню, і сформував відповідний технологічний устрій:

1) 1790—1840 рр. (в її основі — механізація праці в текстильній промисловості);

2) 1840—1890 рр. (її виникнення пов'язане з винаходом парового двигуна та розвитком залізничного транспорту);

3) 1890—1940 рр. (активізована глобальною електрифікацією та розвитком чорної металургії);

4) 1940—1990 рр. (поштовхом був розвиток нафтової промисловості і продуктів органічної хімії).

Сучасні науковці визначили початок 5-ї хвилі у 90-ті роки XX ст. Вона пов'язана з розвитком мікроелектроніки і комп'ютерної техніки. Стрімко наближається і 6-та хвиля — хвиля розвитку нано- і біотехнологій.

Принциповим положенням теорії Й. Шумпетера є те, що нове, як правило, не виростає зі старого, а з'являється поряд із ним і витісняє його. Подальший розвиток — це не продовження попереднього, а новий виток, породжений іншими умовами і почасти іншими людьми.

Й. Шумпетер пояснив, чому нові виробництва, а відпо­відно й підприємці-новатори, з'являються не безперервно, а одночасно у великій кількості («табуном»). Річ у тім, що прорив нового здійснюється невеликою кількістю талано­витих підприємців-новаторів, які по-новому бачать закла­дені у ресурсах можливості і мають сильний характер, який дає їм змогу здолати інерцію традицій. Без підприєм­ця ці можливості хоча й існують, проте не здатні реалізува­тися. Один чи кілька таких підприємців полегшують шлях іншим, які, у свою чергу, сприяють появі третіх, і т. д.

Учений запровадив в економічну теорію термін «інно­вація». Інновації, за Шумпетером, — не просто нововве­дення, а нова функція виробництва; це зміна технології виробництва речей, яка має історичне значення і є необхід­ною; це стрибок від старої виробничої функції до нової.

Основні положення теорії Й. Шумпетера стали підґрунтям усіх інноваційних концепцій, розроблених захід­ними економістами. Вони полягають у тому, що рушієм прогресу у формі циклічного руху є не будь-яке інвесту­вання у виробництво, а лише інновації, тобто введення принципово нових товарів, техніки, форм виробництва та обміну; кожна інновація має життєвий цикл, який можна розглядати як «процес творчого руйнування»; численні життєві цикли окремих нововведень зливаються у вигляді пучків, або згустків (кластерів); різні види інновацій спричиняють порушення статичної і формування динамічної рівноваги.

Дослідження С.-С. Кузнеця. Відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії, виходець із України Саймон-Сміт Кузнець (1901—1985) полемізував з Й. Шумпетером щодо причин циклічності економічного розвитку, стверджуючи, що в бажанні підприємців інвестувати принципово нові види техніки чи товари немає ніякої за­кономірності. На його думку, революційні інновації вини­кають переважно випадково, під впливом певних зовнішніх обставин (зміни в політиці, економіці, поява нових відкрит­тів тощо). Тобто, визнаючи існування економічних циклів, він пов'язує їх із циклами інноваційних технологій, наголо­шуючи водночас на випадковості появи інновацій.

Дослідження Г. Менша. Німецький вчений Герхард Менш, аналізуючи показники стану ринку праці і капіта­лу на початку 70-х років, розпізнав наближення нової еко­номічної кризи, хоча ознак стагнації ще не було. Він на­звав її «технологічним патом», тобто закономірною пау­зою у поступальному розвитку економіки, до того ж та­кою, що виникає регулярно. Г. Менш зауважив, що кожна країна у певний період свого розвитку опиняється в кризі, вихід з якої неможливий за наявної техніки, відсутності революційних (базисних) нововведень.

Вчений вважав, що довгий економічний цикл має фор­му 8-подібної логістичної кривої, в основі якої — життє­вий цикл певного технічного способу виробництва. На за­вершальній стадії старої технологічної бази виникає нова. Проте попередня 8-подібна крива не плавно переходить у нову, їх накладання породжує нестабільність і навіть тур­булентність. Момент зіткнення двох послідовних життєвих цик­лів і є «технологічним патом» (часом структурної перебу­дови чи кризи), вихід з якого можливий лише за появи принципово нових технологій.

Інноваційні технології Г. Менш поділив на дві групи — базисні (сукупність таких виробничих процесів, які потен­ційно можуть створювати велику кількість нових робочих місць, що потребують іншої кваліфікації) і поліпшувальні (розкривають усі можливості базисних). Обидві форми інновацій перебувають у постійній конкуренції, яка і спри­чиняє періодичні 8-подібні хвилі, що відповідають циклам Кондратьєва.

Нерівномірність інноваційної активності Г. Менш по­яснює особливостями функціонування ринкової економі­ки. Орієнтуючись на поточний прибуток, підприємці керу­ються економічною кон'юнктурою, не зважаючи на дов­гострокові альтернативи технічного розвитку і надаючи перевагу поліпшувальним інноваціям, оскільки вони менш ризиковані і дешевші. Впроваджувати радикальні інновації вони починають тільки після різкого зниження ефективності інвестицій у традиційних напрямах, коли вже накопичено надлишкові потужності і уникнути сповзання економіки у фазу глибокої затяжної депресії не вдається. У фазі депресії впровадження базисних інновацій стає єдиною можливістю прибуткового інвестування. Незважаючи на те що прибуток у фазі депресії малий, власники вважають, що вкладати капітал в інновації менш ризиковане, ніж у стару продукцію і технологію. Зрештою інноваціїпереборюють депресію. Отже, згідно з Меншем, генератором умов для по­яви інновацій, які становлять технологічний базис нової довгої хвилі, є депресія. Найбільша кількість базисних ін­новацій припадає на важкі і тривалі депресії.

Г. Менш дійшов висновку, що технічний прогрес від­бувається не безперервно, а дискретно. Гіпотеза дискретності пояснила проти­річчя між періодами надлишку інновацій та їх нестачею: динаміка потоків, припливи і відпливи базисних іннова­цій визначають зміни у періодичності зростання і стагна­ції економіки.

Концепція технологічних устроїв Д. Львова і С. Глазьєва. Російські економісти Дмитро Львов і Сергій Глазьєв є прихильниками інноваційної концепції циклічного еко­номічного розвитку. Вони досліджували міжгалузеві тех­нологічні ланцюги поєднаних виробництв, які виникають унаслідок процесів кооперації та спеціалізації і мають за­звичай стійкий характер. Сукупність таких технологічних ланцюгів вони називають технологічним устроєм, який належить одній техніко-технологічній парадигмі і утворює стабільний елемент відтворювальної структури економіки. У кожному технологічному устрої, на думку авторів, можна виділити ядро, в якому зосереджені базисні технології, що відповідають цьому устрою. При послідовній зміні технологічних устроїв відбуваються довготривалі коливання економічної кон'юнктури Д. Львов і С. Глазьєв виокремили три етапи науково-технічного прогресу (технологічні устрої), що мали місце в XX ст.

I етап — початок XX ст. Його основою є електроенергетика, автомобілебудування, неорганічна хімія; провідний енергоносій — вугілля; конструкційний матеріал — ча­вун; основний сухопутний транспорт — залізничний.

II етап — 50—60-ті роки XX ст. Базується він на органічному синтезі, автомобілебудуванні, радіо- та авіакосмічній промисловості.

III етап — середина 70-х років XX ст. Його ядром є електроніка та мікропроцесорна технологія. На їх основі утворилися нові інформаційні мережі (Інтернет), космічні засоби зв'язку; здійснюється промислове виробництво ма­теріалів із заданими властивостями.

Теорія інноваційної економіки і підприємницького сус­пільства. Розробив цю теорію американський економіст Пі­тер Друкер (нар. 1909) у працях «Інновація та підприємниц­тво» і «Посткапіталістичне суспільство». Головною рисою економіки 90-х років вчений вважає нові ідеї, які заперечу­ють традиційні рішення, товари, послуги і виробництва, їй притаманні такі характеристики:

1)головною продукцією і головною «начинкою» усіх то­варів і послуг є нові рішення; саме зростання економіки є безпосереднім результатом безперервних інноваційних змін;

2)провідна роль в економіці належить мільйонам малих і середніх підприємств, очолюваних підприємцями, Що діють на свій страх і ризик;

3)знання є основним, пануючим фактором продуктивності і в масовому виробництві; тепер вони стають головним предметом і головним результатом праці, що зумовлює реорганізацію галузей навколо створення знань і реструктуризацію всієї економіки країни навколо сфери накопичення інформації;

4)інтелектуалізація праці є основним процесом розвит­ку виробництва, а витрати на нього і поширення знань — головною формою інвестицій; завдання науки — сприяння інноваціям, що зароджуються, системне, організоване застосування знань у створенні самих знань, що робить їх продуктивними (чого не може зробити держава чи ринок);

5) головна форма власності — інтелектуальна власність, що структурує суспільство і визначає його розвиток;

6)метою оподатковування є підтримання усього необ­хідного для довгострокових інвестицій, а головною рисою податків, важливою для всієї інноваційної економіки, — їх передбачуваність;

7)для розуміння найважливіших економічних процесів, крім мікро- і макроекономіки, необхідна мегаекономіка, що враховує вплив демографії, освіти, нових технологій, еколо­гії, рівня культури тощо. Водночас і у взаємодії з інновацій­ною економікою формується підприємницьке суспільство (чи «суспільство знань», «інформаційне суспільство»), яке характеризується тим, що інновації та підприємництво
охоплюють значну частину суспільства, стають щоденною
практикою.

Еволюція парадигми економічного розвитку

Наведений огляд основних теорій і моделей економіч­ного зростання, що ґрунтуються на інноваційних факто­рах, показує поступову зміну поглядів науковців на роль інноваційних чинників в економічному розвитку. Йдеться про зміну парадигми — за­гальновизнаних наукових досягнень, які протягом певно­го часу дають науковому співтовариству модель постанов­ки проблем та їх розв'язання.

Ранні теорії циклічного економічного зростання ґрунтувалися на технологічній парадигмі, згідно з якою причиною циклічного розвитку вважали зміну поколінь тех­ніки в процесі її відтворення та інфраструктури, яка об­слуговує даний технологічний устрій. Нові зразки техніки і нова технологія, на думку прихильників цієї парадигми, з'являються внаслідок «вільного польоту думки» науков­ців і винахідників, які займаються дослідженнями лише для задоволення власної цікавості. Якщо винахідник зу­міє переконати власників капіталу у перспективності сво­єї новинки, то вона прийде на зміну традиційній техноло­гії, якщо ж ні — то новинка залишиться незатребуваною. Слабкою ланкою цієї парадигми є нерозуміння того, чому саме одна технічна новинка є перспективною і підприємці інвестують капітал у її впровадження, а інша — залиша­ється поза їхньою увагою.

Технологічну парадигму доповнила техніко-економічна, сформована Й. Шумпетером і його послідовниками. Вони стверджують, що зміна технологій відбувається не через фізичне зношення, а внаслідок того, що тривале ви­користання певної технології та її поширення у відповід­ній сфері діяльності знижує норму прибутку підприємців. Прагнучи її збільшити, вони впроваджують принципово нові види техніки. Вслід за підприємцями, які першими йдуть на ризик, інновації починають використовувати й інші фірми, впевнившись у їх здатності збільшувати відда­чу від вкладеного капіталу. В межах нової технології з'яв­ляються поліпшувальні інновації, які дають змогу далі на­рощувати прибуток. Однак можливості будь-якого нового напряму у техніці вичерпуються, що призводить у галузі до економічного спаду. Це вимагає від суб'єктів господа­рювання радикальних змін у динаміці капіталовкладень: значно більше коштів спрямовується на пошук принципо­во нових технологічних чи організаційних рішень.

Концепція техніко-економічної парадигми виходить з того, що зміна технологічного устрою тісно пов'язана зі змінами у способах управління економікою на макрорівні. Це створює сприятливіші умови для спрямування капіта­лу в ризикові інноваційні галузі. В свою чергу, поширення нових технологій сприяє змінам в інституційній структурі Держави. Період, протягом якого відбуваються кардиналь­ні зміни в соціально-економічній структурі, і є періодом становлення техніко-економічної парадигми, яка відпові­дає новим принципам управління в різних сферах, що ста­ють загальновизнаними для нової фази розвитку. Це становлення триває 48—68 років, що відповідає довгій хвилі Кондратьєва (нині ці процеси прискорюються, і зміна техніко-економічної парадигми відбувається значно швид­ше). Зміна техніко-економічної парадигми має всі ознаки загальної техніко-управлінської революції, яка зумовлює ефективнішу систему суспільно-економічного устрою.

Оскільки революційні технічні ідеї з'являються рідко і обумовлені загальними темпами науково-технічного прогресу, то цикл «піднесення — стагнація — спад — кри­за — пожвавлення — піднесення» триває майже 50 років. Скороченню тривалості кризового періоду сприяють нові ідеї, їх часта поява стає можливою за умов залучення у сферу продукування знань більшої кількості людей, ство­рення такого інноваційного середовища та його інфра­структури, де відкриття випробовуються шляхом їх прак­тичного застосування у безперервному потоці спроб і поми­лок. Таке середовище починає генерувати власну динаміку, приваблюючи знання, таланти та інвестиції звідусіль.

Більшість центрів інформаційно-технічної революції зосереджені у метрополісах, здатних генеруватисинергію — підсилення резуль­туючої окремих складових системи завдяки їх взаємодії — на базі знань та інформації. Ця здатність безпосередньо пов'язана із промисловим виробництвом і комерційним застосуванням інновацій, із культурною та економічною могутністю метрополісу, що формує його привілейоване становище і приваблює ініціативних творчих людей. Адже для того, щоб інноваціяреалізувалась, необхідні: конкрет­не інституційне та індустріальне середовище; певна квалі­фікація для концептуального осмислення і розв'язання технологічної проблеми; економічна ментальність, щоб зробити застосування інновації вигідним; мережа вироб­ників та користувачів, що можуть обмінюватися досвідом, який здобувають у процесі творення базисної інновації.

Усвідомлення цього зумовило появу техно-соціо-еконо­мічної парадигми, яка ключовим фактором економічного розвитку вважає людський капітал, що трансформується у нові знання. Завдяки інформаційним технологіям суттєво зросла можливість вільного доступу до інформації, а це впливає не лише на технологічні зміни, а й на перебіг соці­альних процесів. Люди прагнуть бути мобільнішими, на­магаючись знайти застосування своїм знанням і здібнос­тям, щоб поліпшити якість свого життя.

Визнання ролі соціальних інститутів (зокрема, держа­ви) у процесі технологічних змін є важливим висновком техно-соціо-економічної парадигми. Держава, гальмуючи, прискорюючи чи очолюючи технологічні інновації, є вирі­шальним фактором усього процесу розвитку, фактором, який організовує і відображає сутність соціальних і куль­турних сил, що домінують у країні. Здатність держави до­сягти світового технологічного панування залежить від досконалості її соціальних інститутів, які підтримують прагнення громадян до поліпшення свого життя, заохочу­ючи їхню активність у здобутті нових знань і в їх практич­ному застосуванні.

Читайте також:

1. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
2. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
3. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
4. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
5. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
6. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
7. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
8. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
9. Аксіологія як наука про цінності. Філософські концепції цінностей.
10. Аксіоматичний метод у математиці та суть аксіоматичної побудови теорії.
11. Алгоритм розробки техніко-економічного обґрунтування будівництва нового та реконструкції діючих підприємств харчування.
12. Альтернативні теорії вартості

Переглядів: 3059