Еволюція взаємовідносин людства і природи

Вступ. Предмет,задачі і структура сучасної екології. Основні екологічні поняття та закони. Гіпотези походження життя на Землі

1 Вступ. Джерела загроз для довкілля

2 Предмет, завдання екології

3 Структура сучасної екології

4 Основні екологічні поняття та закони

5 Гіпотези походження життя на Землі

1 Вступ. Джерела загроз для довкілля

XІ ст. — надзвичайно складний, вирішальний період в історії людства — період небаченого досі, загрозливого для існування цивілізації посилення низки негативних факторів, до яких передовсім належать:

• занепад людської моралі;

• зростання бідності, злочинності;

• підвищення агресивності;

• поширення хвороб (особливо СНІДу й злоякісних пухлин);

• деградація природи;

• загострення до критичного рівня конфлікту між техносферою та біосферою.

Шляхи виходу зі стану екологічної кризи:

• вивчаються причини, динаміка й особливості розвитку зазначених негативних факторів та виявляються закономірності формування складних взаємозв'язків між ними;

• моделюються численні сценарії різноманітних природних і антропогенних процесів;

• складаються прогнози й розробляються рекомендації щодо подальшого збалансованого еколого-економічного розвитку суспільства й біосфери в цілому;

• детальніше досліджуються особливості функціонування екосистем усіх рівнів в умовах зростання забруднень;

• виявляються нові закономірності у взаємовідносинах людини й природи;

• укладаються нові міжнародні угоди в галузі охорони біосфери та її складових.

До розвитку глобальної екологічної й тісно пов'язаної з нею соціально-економічної кризи, які сьогодні загрожують існуванню нашої цивілізації, призвели, образно кажучи, два «вибухи» — демографічний й промислово-енергетичний, а також спричинені ними катастрофічні ресурсопоглинання й продукування відходів.

Наслідком такої діяльності людини стало: зменшення біорізноманітності, спустелювання, урбанізація,загибель водних екосистем, деградація грунтів, забруднення атмосфери, знищення лісів.

Розвиток першої глобальної екологічної кризи.Першого удару природі люди завдали, почавши інтенсивно розвивати землеробство, особливо коли для підготовки площ під сільськогосподарські угіддя стали випалювати тисячі гектарів лісів (пізній неоліт), полювали на диких звірів, завдаючи відчутних збитків природі. А розвиток скотарства супроводжувався виїданням худобою трав'янистих масивів на великих площах аж до їх повної деградації.

Почалася перша глобальна екологічна криза.

Та освоївши землеробство й приручивши тварин (розвиток скотарства), люди створили собі нову екологічну нішу. Це була неолітична революція свідомості й буття людства: населення земної кулі скоротилось у 8—10 разів, стали швидко розвиватися сільське господарство, тваринництво, а потім — почалось інтенсивне використання мінеральних та енергетичних ресурсів літосфери, розвиток промисловості.

Розвиток другої глобальної екологічної кризи. З розвитком землеробства й скотарства пов'язані перші локальні й регіональні екологічні кризи, спричинені різкою зміною мікроклімату, складу й стану флори, фауни, грунтів, зменшенням природних біологічних ресурсів. Наступний етап збільшення тиску людини на природу повязаний із розвитком промисловості в XV—XVIII ст., коли кількість населення перевищила 500 млн чоловік і були досягнуті значні успіхи в будівництві, техніці, хімії, почалося вивчення й освоєння Світового океану.

Концентрування великої кількості людей у перших містах супроводжувалось активним винищенням лісів навколо них (деревина йшла на будівництво, опалення, випалювання цегли, виготовлення меблів і знарядь праці, транспортних засобів тощо), спустошенням луків, пасовиськ, виснаженням сільськогосподарських угідь. Міста поступово ставали районами екологічних напружень, а процес урбанізації обернувся на негативний екологічний фактор.

Від кінця XVIII і до першої половини XX ст., в період бурхливого розвитку фізики, хімії, техніки, винайдення парового й електричного двигунів, освоєння атомної енергії, розвитку авіації, коли кількість населення перевищила 3,5 млрд чоловік, негативні екологічні процеси почали набувати глобального характеру, хоча ще не досягли масштабів кризи. Особливості ставлення людини до природи в цей період полягали в активному «підкоренні» її, в боротьбі з нею, хижацькому споживанні всіх її ресурсів з упевненістю в тому, що вони невичерпні.

Останні 35—40 років XX ст. — це період атомної енергетики й комп'ютеризації, на який припадає активний розвиток другої глобальної екологічної кризи. Вона проявляється в перевиснаженні природних ресурсів, часом — у вичерпанні їх, у перезабрудненні довкілля, деградації біосфери, до чого призвели суперінду-стріалізація, суперхімізація. супермілі-таризація та суперспоживання.

Важлива особливість останнього періоду — поява спочатку окремих учених і «друзів природи», потім — колективів учених і багатьох громадських «зелених» організацій і рухів у всьому світі (лише в Україні в 1999 р. офіційно зареєстровано понад 400), які, усвідомивши значення природи для життя людини, необхідність зберігати її, раціонально використовувати й відновлювати, визначивши безпосередню залежність між добробутом людей, їхнім здоров'ям та різноманітністю природи, почали активну боротьбу за збереження й охорону довкілля. Зміцнюється міжнародне співробітництво в галузі охорони природи, укладено важливі екологічні угоди, більшість держав прийняли природоохоронні закони, широко розвивається екологічна освіта.

Екологічна криза другої половини XX ст. в історії людства — найбільш глибока й трагічна, і подолати її буде надзвичайно важко. Вона призвела (процес уже активізується) до значних міграцій народів і може спровокувати війни, інші соціальні потрясіння локального, регіонального й навіть глобального масштабу, передусім через дефіцит прісної питної води й енергоресурсів.

Тому людству залишається одне: почавши з підвищення рівня освіченості народів, їхньої загальної культури, формування в них екологічної свідомості, із забезпечення технологічної дисципліни на виробництві, підвищення екологічної ефективності науки, поступово, але якомога швидше, створити нову спільноту — високоінформаційну, з могутнім колективним інтелектом, здатну організувати свій збалансований розвиток у злагоді з Природою.

2 Предмет, завдання екології

Екологія – це наука про взаємодію живих істот між собою і з навколишньою неорганічною природою; про зв’язки в надорганізмових системах, структуру і функціювання цих систем.

Предметом дослідження екології є детальне вивчення основ структури та функціонування природних та створених людиною систем.

Жива природа, що оточує нас, — це не безладне, випадкове поєднання живих істот. Вона є стійкою організованою системою органічного світу, що склалася в процесі його еволюції. Центральне місце в екології посідає проблема динаміки та чисельності популяцій і механізмів її регулювання.

Тому серед основних завдань екології можна виділити такі:

1. Дослідження особливостей організації життя, в тому числі у зв’язку з антропогенним впливом, тобто результатом людської діяльності, на природні системи;

2. Виявлення специфіки впливу видозміненого антропогенною діяльністю середовища на саму людину;

3. Створення наукової основи раціональної експлуатації природних, зокрема біологічних ресурсів;

4. Прогнозування змін природи під впливом діяльності людини;

5. Збереження середовища існування людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Модуль 1 Закони екології та природоохоронне законодавство	\|	Методи екологічних досліджень

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.