• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Демократіє свободи

Тропи

Тропіка

Традиційні терміни «троп» і «фігура» позначають такі мовні явища, які мають між собою спільне і відмінне.

Спільним є те, що ці явища є відхиленням від загальноприйня­тих висловлень, які можна вважати нульовим ступенем, тобто відхи­лення, і є властиво фігуральністю. Стосовно нульового ступеня, який називають нейтральним, і фігури, і тропи не є нейтральними. Вони є суб'єктивно-емоційними, це виражають у змісті, мають кон­кретного автора-мовця і одночасно є аксіологічними, бо містять певну оцінність, заради чого вони, власне, і утворюються. Зреш­тою, і тропи, і фігури – це певне переосмислення з різною мірою зміни семантики. Тому тривалий час терміном «фігури» називали і фігури, і тропи в тому розумінні, що і першим, і другим властива фігуральність (образність).

Розрізняють тропи і фігури за дивергентними (лат. розходження) ознаками:

тропи – це операція фігураль­ності (відхилення) одного чи двох слів (щоправда, на фоні контексту); тропи – малі; тропи – це зміна (перетворен­ня) основного значення одно­го слова чи словосполучення; тропи – це зміна значення слова за законами логіки, шля­хом аналогії; тропи – це варіації значень;

З погляду семіотики тропи можна розглядати як транспозицію знаків, тобто операцію аналогічного типу (за аналогією), при якій одна мовна одиниця займає місце іншої, яка матеріально відсутня, а виявляється лише ідеально – через значення (Ну ти й герой! – ска­зав я малюку; нахабність– друге щастя [нахабні люди щасливі]).

Про тропи Є. Клюєв фігурально (тобто також тропом) висло­вився так: «...маючи троп, ми маємо одну мовну одиницю (слово чи словосполучення) і привидіншої мовної одиниці», а для фігур використав троп «привид порядку» (там, де немає смислової впо­рядкованості, наприклад анафора) і «привид безпорядку»¹ (там, де вона є, наприклад інверсія і т. ін.).

У сучасній літературознавчій стилістиці, лексикології назива­ють переважно три тропи: метафору, метоніміюі синекдоху,що виникають в результаті семантико-функціонального переносу. До того ж існують пошуки першотропу, тобто одного основного, най­першого, якому б мали підпорядковуватися інші як його різнови­ди, бо вже давно помічено, що вони якось споріднені і взаємопе-рехідні. Цю думку висловив ще в 1910 р. у праці «Символізм» Андрій Бєлий: «...форми зображальності невіддільні одна від одної: вони переходять одна в одну...; один і той самий процес живопи­сання, переходячи різні фази, постає перед нами то як епітет, то як порівняння, то як синекдоха, то як метонімія, то як метафора...»².

Були і є спроби звести всі тропи до метафори як основного, ви­хідного тропу, до метонімії (Умберто Еко) і навіть до синекдохи («Група т»).

Основними спільними ознаками тропів є їх аналогійний харак­тер і паралогічність, тому що перенос відбувається за аналогією, що є ніби логічною помилкою, але такою, яка відкриває нові риси явища і збагачує читача новими знаннями (глобус капусти, конвертики хат – Л. Костенко; жоржини хмар – В. Свідзінський; вечори з Євангелія – Б.-І. Антонич; в'язалимисліу тугий сніпок – М. Осадчий; вишня колише гілкою світ, сонце снідає росою, вишня пасе солов'я, метелик білим рукавом утерся – Т. Мельничук).

Здатність мови до тропеїчності робить її багатшою на переносні значення й відтінки, динамічнішою, свіжішою й образнішою.

2. МЕТАФОРА

Метафора – це найпоширеніший і найпродуктивніший у рито­риці троп, а тому найвідоміший мовцям і найбільше досліджений мовознавцями.

Намагаючись дістатися до суті метафори, дослідити її природу і механізм такого продуктивного процесу, як метафоризація, вчені висловлюють різні думки стосовно того, чим є метафора, що ле­жить в її основі³ – порівняння, аналогія, тотожність чи подібність. І те, що кожний дослідник має рацію, бо аналізований ним матеріал дає йому підстави висловити саме таку думку, вже переконує нас утому, наскільки складним і різноаспектним явищем є метафоризація ^наскільки розгалуженою і багатовимірною є метафора як троп. Йосип Мандельштам вважав, що «тільки через метафору розкрива­ється матерія, бо немає буття без порівняння, бо й саме буття – це порівняння»¹. Звичайно, поет, мабуть, мав на увазі порівняння в широкому розумінні цього поняття, яке включає в себе і зіставлення.

Порівняння має тричленну структуру: суб'єкт порівняння, об'єкт порівняння й ознака, за якою відбувається порівняння: дівчина гар­на, як калина. Метафора відрізняється від порівняння тим, що третій член не названий, він тільки вгадується як «привид», а тому нечіткий, розсіяний. Це залишає великий простір для творчого уявлення слухача (читача) самому «вгадати» ту ознаку, яку він «ба­чить» або «хоче бачити» (дівчина така свіжа,як калина; дівчина така ніжна,як калина; дівчина така красива,як калина).

Метафори класифікуються за двома принципами: традиційним риторичним і лексико-граматичним.

За традиційним риторичним принципом серед метафор виділя­ють такі:

—стерті метафори,або загальномовні, такі, в яких уже втрачено свіжість, несподіваність асоціативного зв'язку між віддаленими предметами. їх вживають усі мовці, не відчуваючи фігуральності, відхилення. Значення цих метафор стає ніби прямим: ніжка сто­ла, носик чайника, вушко голки, ручка дверей;

—до стертих метафор близькими є фразеологічні метафори, або метафори-формули:пуд солі з'їсти, сіль землі; камінь за душею, наріжний камінь, камінь спотикання; нагріти руки, тягти руку, мати руку, своя рука владика, дати по руках, під гарячу руку, їсти очима тощо;

—різку метафоруможна побудувати на протилежному полюсі асоціацій. Ця метафора вражає новизною, несподіваністю і непередбачуваністю асоціативного зв'язку. На перший погляд, такого зв'язку ніби немає. Тільки на фоні дискурсу, добре знаючи текст і підтекст, поміркувавши, повіриш у його істинність:

Цей став повісплений,осінній, чорний став,

як антрацит видінь,як кремінь крикувилискує Люципера очима.

І не спіши вперед, бо чагарями спогадівпрослалася

твоя дорога дальня. (В.Стус)

Отаке ти, людське горе,

отака ти, чорна хлань,

і свободо німувань.(В.Стус)

Розгорнена метафорамістить кілька метафоризованих компо­нентів і охоплює більший семантичний простір у висловленні:

Зажурених двоє віч, криві терези рамен,

гербарій дзвінких долонь –

з ночі.

Ти десь живеш на призабутім березі

моїх змілілих пам'ятей.Блукаєш

пустелею моїх молодощасть,

як біла тінь суворої скорботи.

Наді мною синє віко неба:

сіро-чорна шлакова труна

геть обшила душу.(В.Стус)

Метафора з часів античної риторики й філософії була і є в центрі уваги вчених-лінгвістів, філософів, психологів, бо це один з основ­них шляхів пізнання реальності й ідеалу шляхом перенесення по­нять з однієї сфери в іншу: від конкретно-чуттєвої до абстрактної, від матеріальної до духовної. Метафору можна назвати логікою в образі, настільки точно вона може передати сутність обраного яви­ща, субстанції в образі.

Метафора є в науці, культурі, освіті. В часи розвитку інформа­ційних технологій, інтенсивного розвитку реклами, коли вимагаєть­ся короткий, чіткий, але ємкий та образний вербальний текст, який би швидко запам'ятався, засвоївся і «збудив» свідомість саме на цей, актуалізований предмет, роль метафори у мовному спілкуванні зростає. Визначний філософ і письменник X. Ортега-і-Гассет вва­жав, що метафора подовжує «руку» інтелекту, її роль у логіці мож­на уподібнити до вудочки на рибалці чи рушниці на полюванні.

Метафора виконує кілька функцій: пізнавальну, номінативну й образну. Метафорою користуються для опису і пояснення склад­них явищ у процесі наукового дослідження. В результаті сформу­вався цілий клас наукових метафор.

Метафору використовують як назву для нових предметів, ре­чей, явищ: мишка (для управління комп'ютером), лапка (у швейній машині), собачка (деталь), кросівки, вітрівка, в'єтнамки, бікіні та багато інших. Так виникають загальномовні метафори, які че­рез часту вживаність і поширеність втрачають свою фігуральну ознаку.

Проте найбільш помітною й експлуатованою є первинна і основ­на функція метафори – образна. Вона здатна швидко й точно акти­візувати перцептивні можливості слухача, викликати спрогнозо-ваний відгук у свідомості й почуттях. Вміння мовця творити свої, оригінальні метафори – це великий талант. Про це говорив ще Арістотель. Навчитися метафоризувати важко, але можливо. Ме­ханізм конструювання метафори складається з кількох етапів.

Перший етап – це формування ідеї і пошук основного образу для її вираження – суб'єкта метафори.

Другий етап – пошук додаткового об'єкта, який міг би стати образним компонентом і збудити у свідомості слухача певну асоціа­цію об'єкта метафори.

Третій етап – це синтез обраних об'єктів – суб'єкта та об'єк­та, при якому ознаки обох створюють новий образ.

Як приклад можна навести пошук і створення метафори для рекламування мобільного телефону «Нокіа», описані А. Бичковою у журналі «Реклама»:

Наступний етап – зіставлення між собою асоціацій, в результаті чого народилася розгорнена метафора, в якій використано

мініатюрний – птах

постійний зв'язок – мобільний телефон

надійність – не підведе, Штірліц

відома торгова марка – популярний герой

престижний – супермен

зручний – ти не один (а з телефоном)

В результаті відбору варіантів метафора втілилася в такий рек­ламний малюнок: Штірліц на фоні весняного неба з мобільним телефоном у руці мрійно дивиться на журавлів. Внизу напис: «Кра­ще «Нокіа» в руці, ніж журавель у небі», модифікований з відомої приказки «Краще синиця в жмені, ніж журавель у небі».

Синестезія (від гр. одночасне сприйняття) – різновид метафори, побудований на поєднанні лексем, що позна­чають різні сфери чуттів або щось сприйняте одночасно різними органами відчуттів. В результаті синестезії утворюються синте­тичні художні образи з акустичними компонентами:

Читайте також:

1. Власність — основа свободи людини і громадянина в громадянському суспільстві
2. Втрата непараметричними критеріями згоди „свободи від розподілу” при складних гіпотезах
3. Демократіє свободи
4. Економіка та права і свободи людини.
5. Економічні права та свободи людини і громадянина в Україні
6. Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи
7. Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи
8. Злочини проти свободи совісті
9. Злочини проти свободи совісті
10. І. Соціальні права і свободи людини і громадянина
11. Конституційні права, свободи і обов'язки людини і громадянина в Україні.

Переглядів: 705