Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

План

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ

ЛЕКЦІЯ

1. Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

2. Насильницькі статеві злочини.

3. Ненасильницькі статеві зносини.

Статева свобода і статева недоторканість особи виступають родовим об'єктомзлочинів, норми про відповідальність за які об'єднані в розділі IV Особливої частини КК. До злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи віднесені: зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153), примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154), статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155), розбещення неповнолітніх (ст. 156).

Під статевою свободою слід розуміти право дорослої і психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері таких зносин будь-якого примусу. Статева недоторканість - це абсолютна заборона вступати у сексуальні контакти з особою, яка не є носієм статевої свободи, всупереч справжньому волевиявленню такої особи або ігноруючи його.

Суспільна небезпекарозглядуваних злочинів визначається не лише посяганням на статеву свободу або статеву недоторканість особи, а й заподіянням шкоди іншим соціальним цінностям - нормальному фізичному й психічному розвитку дітей і підлітків, здоров'ю, честі і гідності особи тощо. Так, розбещення неповнолітніх здатне викликати у потерпілих від цього злочину різні статеві збочення, а передчасний (до досягнення статевої зрілості) вступ у статевий зв'язок може завдати серйозної шкоди здоров'ю неповнолітньої особи.

Злочини, передбачені розділом IV Особливої частини КК, залежно від того, чи застосовується під час їх скоєння фізичне та психічне насильство, можна класифікувати на: 1) насильницькі статеві злочини (статті 152, 153, 154КК); 2) ненасильницькі статеві злочини (статті 155, 156 КК).

Закріплена у кримінальному законодавстві тієї чи іншої країни система статевих злочинів має історично мінливий характер і визначається чималою кількістю факторів, зокрема, усталеним у конкретному суспільстві укладом статевих відносин, існуючими традиціями, проголошеними пріоритетами правового захисту. Наприклад, законодавство дореволюційної Росії визнавало злочином не лише насильницьке любодіяння (тобто зґвалтування), а й перелюбство (статевий зв'язок того, хто перебував у шлюбі, із сторонньою особою) та зваблювання (втягнення особи жіночої статі у статевий зв'язок шляхом урочистої обіцянки вступити з жінкою у шлюб). А в колишньому СРСР починаючи з 1934 р. існувала кримінальна відповідальність за добровільне мужолозтво. В сучасній Україні виходять з того, що здійснюваний на добровільних засадах гомосексуалізм, тобто сексуальний потяг до осіб своєї статі, має розглядатись не як діяння, заборонене під загрозою кримінального покарання, а як особливий стан організму людини, нетипова сексуальна поведінка.

Обов'язковою ознакою складів розглядуваних злочинів є потерпілий,який може виділятись за певними ознаками, зокрема, за залежністю від винного (ст. 154), недосягненням певного стану (ст. 155) або віку (ч. 3, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ч. 3 ст. 153, ст. 156). Характерною особливістю КК 2001 р. є те, що в ньому, на відміну від КК 1960 р., забезпечується універсальний кримінально-правовий захист осіб будь-якої статі у сфері сексуального життя, - потерпілими від цих злочинів може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі.

Об'єктивна сторонастатевих злочинів характеризується активною поведінкою винної особи - це фізичні та (або) інтелектуальні дії сексуальної спрямованості. За законодавчою конструкцією ці злочини здебільшого побудовані як формальні склади. Примушування до вступу в статевий зв'язок сконструйоване як усічений склад злочину. Кваліфіковані види зґвалтування, насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом і статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, передбачені відповідно ч. 4 ст. 152, ч. З ст. 153 і ч. 2 ст. 155, є злочинами з формально-матеріальними складами.

' До набрання чинності КК 2001 р. насильницькі посягання жінок на чоловіків у доктрині й судовій практиці тлумачились як злочини проти особи (наприклад, заподіяння тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі) або як хуліганство.

Суб'єктомстатевих злочинів є осудна особа, яка досягла 14-річного (статті 152, 153) або 16-річного віку (статті 154-156). У переважній більшості випадків суб'єкт є спеціальним - його ознаки або безпосередньо вказані у кримінальному законі (наприклад, у ч. 2 ст. 156 фігурує батько, мати або особа, що їх замінює), або встановлюються шляхом тлумачення закону з урахуванням особливостей об'єктивної сторони того чи іншого злочину та ознак потерпілого.

Із суб'єктивної сторонивсі злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи характеризуються прямим умислом. При цьому психічне ставлення суб'єкта до певних елементів деяких злочинів (наприклад, до малолітнього віку потерпілого від зґвалтування) може набувати вигляду необережної форми вини. Сексуальний мотив, тобто бажання задовольнити статеву потребу, є факультативною, а не обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони даних злочинів, які можуть вчинюватись і з інших спонукань.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Окремі види злочинів проти волі, честі та гідності особи	\|	Насильницькі статеві злочини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.