Насильницькі статеві злочини

Стаття 152. Згвалтування

1. Згвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.
2. Згвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 цього Кодексу, -
карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
3. Згвалтування, вчинене групою осіб, або згвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього -
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.
4. Згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також згвалтування малолітньої чи малолітнього -
карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

1. Родовим об’єктом злочинів, передбачених розд. IV, є прийнятий у суспільстві уклад сексуальних зносин, що передбачає статеву свободу особи, а в деяких відповідних випадках її статеву недоторканість.
Безпосереднім об’єктом зґвалтування є прийнятий у суспільстві уклад сексуальних зносин у тій його частині, що передбачає статеву свободу повнолітніх осіб, неприпустимість статевих зносин з ними всупереч їх волі та статеву недоторканість неповнолітніх. Потерпілим від цього злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.
2. З об’єктивної сторони цей злочин являє собою дію, тобто статеві зносини з потерпілою особою всупереч її волі. При цьому статеві зносини за своїм характером є природними, що головним чином відрізняє зґвалтування від злочину, передбаченого ст.153.
3. Специфічною ознакою зґвалтування і водночас рисою, яка свідчить про підвищений ступінь його небезпеки, є спосіб вчинення цього злочину, описаний у диспозиції ст.152 у вигляді трьох альтернативно визначених різновидів: а) фізичне насильство; б) погроза його застосування; в) використання безпорадного стану потерпілої особи.
Дії особи, яка домоглася згоди потерпілої на статевий акт шляхом зловживання довірою, наприклад пообіцявши укласти шлюб, не можуть розглядатися як зґвалтування, оскільки закон не передбачає такої ознаки цього злочину, як застосування обману (див. абз. 2 п.6 постанови ПВСУ “Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини” від 27 березня 1992 р. № 4).
4. Фізичне насильство може виражатися в утриманні, зв’язуванні потерпілої особи, нанесенні їй ударів, побоїв, тілесних ушкоджень тощо, спрямованих на упередження або подолання опору з боку цієї особи.
Зґвалтування або замах на зґвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, підлягає кваліфікації за ст.152. Додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потрібно, оскільки заподіяння шкоди здоров’ю у вказаних межах охоплюється диспозицією закону про відповідальність за зґвалтування.
5. Під погрозою, що застосовується як засіб подолання опору потерпілої особи, слід розуміти її залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів (наприклад, до дитини).
В усякому разі погроза повинна сприйматись як реальна. Слід мати на увазі, що погроза може сприйматись потерпілою особою як реальна виходячи з обстановки, що склалася (оточення потерпілої групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статевий зв’язок тощо).
Погроза вбивством повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ст.152, і додаткової кваліфікації за ст.129 не потребує (п.7 зазначеної постанови).
Як фізичне насильство, так і погроза його застосування при вчиненні зґвалтування спрямовані на упередження або подолання дійсного, не удаваного опору з боку потерпілої особи, що свідчить про її очевидне небажання вступати у статеві зносини.
6. Зґвалтування слід визнавати вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи у випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний стан тощо) не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір насильнику, який міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла знаходиться саме в такому стані.
Для визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок алкогольного, наркотичного сп’яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильнодіючих речовин не має значення, чи винний привів потерпілу до такого стану (наприклад, дав наркотик, снотворне тощо), чи вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дій.
Для визначення, чи була потерпіла особа в безпорадному стані внаслідок застосування лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, механізм впливу яких на організм людини вимагає спеціальних знань, слід призначати відповідну експертизу (пп.9-10 зазначеної постанови).
7. Зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку насильницького статевого акту. Закінчення насильником статевого акту в фізіологічному розумінні для визнання зґвалтування закінченим не вимагається.
Пленум Верховного Суду України у пп.18-19 зазначеної постанови роз’яснив, що у справах про замах на зґвалтування судам необхідно встановлювати, чи діяв підсудний з метою вчинення статевого акту і чи було застосовано фізичне насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої особи та з яких причин злочин не було доведено до кінця. У зв’язку з цим потрібно відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканність особи (задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо).
Відповідно до ст.17 добровільна відмова від вчинення зґвалтування виключає відповідальність за замах на даний злочин. Для визнання відмови від зґвалтування добровільною потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести злочин до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії. У таких випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину.
Разом з тим суди повинні мати на увазі, що не може визнаватись добровільною відмова від зґвалтування, котра викликана неможливістю продовження злочинних дій з причин, незалежних від волі винного (наприклад, коли цьому перешкодили інші особи, або насильник не зміг подолати опору потерпілої, не міг закінчити злочин з фізіологічних причин тощо).
8. З суб’єктивної сторони для цього злочину характерна вина в формі прямого умислу. Мотиви вчиненого діяння для кваліфікації злочину значення не мають.
9. Суб’єкт злочину - особа, що досягла 14-річного віку.
10. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.152, є тотожна або однорідна повторність. Мається на увазі, що особа вчинила два або більше актів зґвалтування або скоїла хоч би один із злочинів, передбачених ст.153-155, а після цього - зґвалтування.
Такі ознаки матимуть місце незалежно від того, чи була особа засуджена за раніше вчинений злочин і чи була вона виконавцем або іншим співучасником цих злочинів.
Однак такої ознаки не буде, якщо:
а) особа за раніше вчинений злочин була у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності;
б) особа не була притягнута до відповідальності і закінчився строк давності притягнення її до такої відповідальності;
в) судимість за попередній злочин була погашена чи знята;
г) призначена судом міра покарання була повністю скасована через амністію або помилування.
Якщо суб’єкт злочину без значної перерви у часі, діючи з єдиним умислом, вчинив два або більше статевих актів з однією і тією ж потерпілою особою, то його дії не можуть розглядатись як зґвалтування, вчинене повторно.
При вчиненні двох і більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст.152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті в ньому, а в іншому - закінченого зґвалтування дії винного слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів.
Зґвалтування потерпілої особи без обтяжуючих ознак цього злочину, а потім повторне зґвалтування за наявності ознак ч.3 чи ч.4 ст.152 повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст.152 та відповідно ч.3 чи ч.4 цієї статті. У таких випадках кваліфікація дій винного за ч.2 цієї статті не потрібна. Проте вказана ознака має бути зазначена в постанові про притягнення особи як обвинуваченого, в обвинувальному висновку та у вироку.
Згідно зі ст.27 КПК справи про зґвалтування без обтяжуючих обставин порушуються не інакше, як за скаргою потерпілої особи, тому при вчиненні двох зґвалтувань без обтяжуючих ознак приводом до порушення справи за ч.2 ст.152 КК є подача скарги потерпілою особою від першого злочину або подача скарг обома потерпілими особами. Якщо потерпіла особа від першого злочину не порушувала питання про притягнення винного до кримінальної відповідальності, то наступне вчинення ним зґвалтування іншої потерпілої не може розцінюватись як повторний злочин. У такому випадку за наявності скарги про порушення справи лише потерпілою особою від другого зґвалтування дії винного мають кваліфікуватися за ч.1 ст.152.
11. Згідно з ч.3 ст.152 однією з особливо кваліфікуючих ознак зґвалтування є вчинення цього злочину групою осіб.
Група осіб - це одна з форм співучасті, загальні ознаки якої зазначені у ст.26 та ч.1 ст.28. Зокрема, це спільна участь двох або більше виконавців, які є суб’єктом злочину, без попередньої змови між собою. За змістом ч.3 ст.152 кваліфікація зґвалтування, вчиненого групою осіб, може мати місце у разі, коли група осіб діяла хоча й без попередньої змови, але погоджено, з метою вчинення насильницького статевого акту з потерпілою особою.
Якщо винні діяли погоджено щодо кількох потерпілих, хоча кожен винний мав на меті і зґвалтував одну потерпілу особу, дії кожного винного підлягають кваліфікації як зґвалтування, вчинене групою осіб.
Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу особу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою, повинні розглядатися як співвиконавство у цьому злочині (п.13, абз. 1 п.14 зазначеної постанови).
12. Особливо кваліфікуючими ознаками зґвалтування є вчинення цього злочину щодо неповнолітньої або малолітньої особи (відповідно ч.3 та 4 ст.152).
Неповнолітніми потерпілими від зґвалтування слід вважати осіб віком від 14 до 18 років, малолітніми - осіб, яким на момент вчинення злочину не виповнилося 14 років.
Застосовуючи закон про кримінальну відповідальність за зґвалтування неповнолітньої або малолітньої особи, слід мати на увазі, що кваліфікація цих злочинів за ч.3 або ч.4 ст.152 можлива лише у випадках, коли суб’єкт злочину знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з неповнолітньою або малолітньою особою, а так само коли він міг і повинен був це передбачати. Неповнолітній або малолітній вік потерпілої особи не може бути підставою для кваліфікації зґвалтування за ч.3 чи ч.4 цієї статті, якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої.
13. Особливо тяжкими наслідками, що дають підстави кваліфікувати дії винного за ч.4 ст.152, можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої особи, втрата будь-якого органа чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок зґвалтування.
Слід мати на увазі, що відповідальність за особливо тяжкі наслідки зґвалтування настає як тоді, коли винний передбачав їх можливість, так і коли він міг і повинен був їх передбачити.
Зґвалтування чи замах на зґвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій особі тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння, не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст.121 і 152.
Не є особливо тяжкими наслідками при зґвалтуванні свідоме поставлення потерпілої особи в загрозу зараження вірусом імунодефіциту людини, якщо захворювання не настало. Такі дії належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст.152 і ч.1 ст.130.
Заподіяння при зґвалтуванні тяжких тілесних ушкоджень, від яких сталася смерть потерпілої особи, слід розглядати як настання особливо тяжких наслідків, передбачених ч.4 ст.152, тому додаткова кваліфікація за ч.2 ст.121 не потрібна.
Умисне вбивство тягне за собою відповідальність за п.10 ч.2 ст.115, якщо воно було поєднане зі зґвалтуванням потерпілої особи або насильницьким задоволенням із нею статевої пристрасті неприродним способом, тобто мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після нього. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч.4 ст.152 чи ч.3 ст.153 або ще й за відповідною частиною ст.15.
У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час після її зґвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст.152 або ст.153 та п.9 ч.2 ст.115 (п.14 постанови ПВСУ “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” від 7 лютого 2003 р. № 2).

Стаття 153. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

1. Задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи -
карається позбавленням волі на строк до п’яти років.
2. Те саме діяння, вчинене повторно або групою осіб, або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 або 154 цього Кодексу, а також вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
3. Те саме діяння, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього, або якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки, -
карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є прийнятий у суспільстві уклад сексуальних зносин у тій його частині, що передбачає неприпустимість вчинення дій статевого характеру щодо особи всупереч її волі.
Потерпілою стороною від цього злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.
2. Об’єктивну сторону складу злочину утворюють дії та спосіб їх вчинення.
Дії полягають у задоволенні статевої пристрасті неприродним шляхом - головним чином це здійснення статевого акту, пов’язаного з використанням частин тіла людини, які для цього природно не призначені (оральний, анальний секс тощо). Це можуть бути й інші дії сексуального характеру, наприклад примушування до мастурбації. Однак такі дії не є статевими зносинами у природній формі, якщо вони навіть відзначалися проявами садизму або інших збочень. У цьому основна відмінність злочину, передбаченого ст.153, від зґвалтування.
3. Ознакою об’єктивної сторони складу злочину може бути один із способів його вчинення: фізичне насильство, погроза його астосування або використання безпорадного стану потерпілої особи. Ці поняття розкрито у пп.5-6 коментаря до ст.153.
4. Склад даного злочину - формальний: він вважається закінченим з початку виконання дій, спрямованих на задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом у спосіб, визначений вище. Задоволення статевої пристрасті винної особи, як фізіологічного результату її дій, для визнання злочину закінченим не є обов’язковим.
5. З суб’єктивної сторони характерним для цього злочину є прямий умисел, змістом якого є усвідомлення суспільно небезпечного характеру дій та намір їх вчинити. Мотивом злочинної поведінки найчастіше є прагнення задовольнити статеву пристрасть, однак не виключаються й інші спонукання, наприклад помста. Може такий злочин мотивуватись і бажанням принизити потерпілу особу.
6. Суб’єкт злочину - особа, що досягла 14-річного віку.
7. Кваліфікуючими ознаками складу злочину є вчинення діяння повторно, або групою осіб, або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених ст.152 або 154, а так само вчинення діяння щодо неповнолітньої чи неповнолітнього. Ці ознаки визначені у ч.2 ст.152 як альтернативні. Особливо кваліфікуючими ознаками є вчинення діяння щодо малолітньої чи малолітнього та спричинення таким діянням особливо тяжких наслідків. Вказані ознаки аналогічні ознакам, зазначеним у ч.2-4 ст.152 (див. пп.10-13 коментаря до цієї статті).
8. Задоволення статевої пристрасті неприродним способом і вчинення поряд з цим зґвалтування тягне за собою відповідальність за сукупністю злочинів (див. п.23 постанови ПВСУ “Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини” від 27 березня 1992 р. № 4).

Стаття 154. Примушування до вступу в статевий зв’язок

1. Примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв’язок природним або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріально або службово залежні, -
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.
2. Ті самі дії, поєднані з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів, -
караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Безпосереднім об’єктом цього злочину є прийнятий в суспільстві уклад сексуальних відносин у тій його частині, що передбачає неприпустимість обмеження статевої свободи людини, користуючись її матеріальною або службовою залежністю.
Потерпілою особою від цього злочину може бути жінка чи чоловік, тобто особи, що досягли, як мінімум, статевої зрілості.
2. Діяння, що утворює об’єктивну сторону цього злочину, полягає у примушуванні жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв’язок.
Примушування - це протиправний вплив на потерпілу особу, щоб домогтися від неї згоди на статевий зв’язок всупереч її волі. Мається на увазі висловлена погроза або певна поведінка, що дають підставу побоюватись порушення прав та законних інтересів потерпілої (потерпілого). Найчастіше це дія, але може бути й поєднання активної поведінки, наприклад висловлення погрози, і водночас бездіяльності - безпідставно не підвищується заробітна плата потерпілої особи, вона не просувається по службі, хоч на це й заслуговує, тощо.
3. Склад злочину, передбаченого ст.154, може мати місце лише за умови доведеності, що на потерпілу особу здійснювався вплив з використанням її матеріальної чи службової залежності від суб’єкта злочину. Йдеться про випадки, коли потерпіла особа є підлеглою такого суб’єкта по роботі, знаходиться на його утриманні тощо. За такої ситуації загроза порушення прав і заподіяння шкоди службовим, матеріальним та іншим законним інтересам потерпілої особи є реальною.
За відсутності такої загрози складу даного злочину немає. Так, не є примушуванням дії, спрямовані на те, щоб спокусити особу обіцянками безпідставного надання їй певних благ, поблажливого ставлення, незважаючи на неналежне виконання професійних обов’язків, тощо.
4. Діяння, передбачене ст.154, є злочином з формальним складом. Для визнання його закінченим злочином настання певних суспільно небезпечних наслідків не обов’язкове.
5. З суб’єктивної сторони для цього злочину характерний прямий умисел. Найчастіше такі діяння вчиняються з мотивів сексуального характеру, але можуть мати місце й інші спонукання - прагнення принизити потерпілу особу, “поставити її на місце” тощо.
6. Ознаками кваліфікованого виду складу злочину є поєднання примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв’язок з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів (поняття “близькі родичі” визначено в п.11 ст.32 КПК).
Погроза знищення, пошкодження або вилучення майна означає загрозу приведення його у повну або часткову непридатність для використання за призначенням або позбавлення можливості користуватись. Розголошення відомостей, що ганьблять особу чи її близьких родичів, як один з різновидів погрози, означає, що суб’єкт злочину погрожує повідомити третіх осіб щодо дійсних або вигаданих фактів, які дискредитують потерпілу особу чи її близьких родичів. Від вимагання злочин, передбачений ст.154, відрізняється тим, що суб’єкт цього злочину не вимагає передачі майна потерпілої (потерпілого) або права на майно для обернення його на свою користь чи вчинення дій майнового характеру. Для цього діяння характерною є інша спрямованість - примусити потерпілу особу до статевого зв’язку. Поряд з цим, якщо суб’єкт злочину одночасно має на меті обернення майна потерпілої особи на свою користь, такі дії утворюють сукупність злочину, передбаченого ст.154, та вимагання чужого майна.
7. На відміну від зґвалтування, для злочину, передбаченого ст.154, не є характерним застосування насильства, погрози такого насильства або використання безпорадного стану потерпілої особи.
8. Суб’єкт цього злочину - спеціальний, тобто особа, щодо якої потерпіла або потерпілий перебуває у матеріальній чи службовій залежності. Це може бути керівник за місцем роботи потерпілої особи, опікун тощо.
9. Примушування до вступу в статевий зв’язок особи, що не досягла статевої зрілості, кваліфікується як готування до злочину, передбаченого ст.155.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи	\|	Ненасильницькі статеві зносини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.