Окремі види злочинів проти волі, честі та гідності особи

Поняття і загальна характеристика злочинів проти волі, честі та гідності особи

План

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ

ЛЕКЦІЯ

1. Поняття і загальна характеристика злочинів проти волі, честі та гідності особи.

2. Окремі види злочинів проти волі, честі та гідності особи.

Злочини проти волі, честі та гідності особи вперше в історії вітчизняного кримінального права виділені в КК України 2001 р. в окремий розділ (розділ III Особливої частини). Це пов'язано з необхідністю підкреслити той факт, що завданням КК України (ст. 1) є передусім правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, адже честь і гідність людини, її недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).

Родовим об'єктомрозглядуваних злочинів є воля, честь і гідність особи. Додатковим факультативним об'єктом злочинів, передбачених статтями 149 і 150 КК, може виступати здоров'я людини.

З об'єктивної сторонирозглядувані злочини, як правило, вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного суспільно небезпечного діяння, тобто є формальними за конструкцією свого складу. Злочини, передбачені статтями 146, 147, 149, 150 і 151 КК, мають склади, кваліфіковані за наслідками.

Відповідно, характерною рисою суб'єктивної сторонизлочинів проти волі, честі та гідності особи є те, що всі вони вчинюються з прямим умислом. Це підкреслюється, зокрема, і тим, що для злочинів, передбачених статтями 147, 149 і 150, характерною є спеціальна мета. Ставлення до наслідків, які є кваліфікуючими чи особливо кваліфікуючими ознаками злочинів, передбачених ч. З ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 3 ст. 149, ч. 2 ст. 150 і ч. 2 ст. 151, характеризується необережністю.

Суб'єктамизлочинів проти волі, честі та гідності особи є особи, які досягли 16-річного віку, а захоплення заручників (ст. 147) -14-річного. Суб'єкт незаконного поміщення в психіатричний заклад (ст. 151) та кваліфікованого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149,- спеціальний: це, відповідно, лікар, який приймає рішення про поміщення особи у психіатричний заклад, та службова особа і особа, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності.

На підставі вищезазначеного злочини проти волі, честі та гідності особиможна визначити як передбачені Кримінальним кодексом України суспільно небезпечні діяння, що спричинюють істотну шкоду волі, честі та гідності особи або загрожують спричиненням такої шкоди.

Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

Конституція України проголосила невідчужувані і непорушні права людини як найвищу соціальну цінність. Серед них, поряд з правом на життя, центральне місце посідають право на повагу до її гідності (ст.28) та право на свободу та особисту недоторканність (ст.29). Зазначені в заголовку розділу ІІІ права, які захищає закон, належать до категорії невідчужуваних природних прав людини (поряд з правом на життя), а тому їх злочинне порушення повинно розцінюватись як посягання на першооснову людського суспільства, що утворюється, існує і розвивається саме з окремих людей - носіїв даних їм незалежно ні від кого природніх прав.
***
1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини-
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу,-
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,-
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Суспільна небезпечність незаконного позбавлення волі або викрадення людини визначається положеннями, викладеними у преамбулі коментаря до цього розділу. Вона стає особливо відчутною в умовах протікання складних політичних процесів, спрямованих на утвердження і розвиток основних (головних) цінностей Української держави, які проголошені в ст.1 її Конституції.
2. Родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом ІІІ Особливої частини цього Кодексу, є суспільні відносини, які забезпечують захист волі, честі та гідності особи у нашому суспільстві, а безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.146, є фізична свобода (воля) людини та її особиста недоторканність в частині права на свободу пересування, вільний вибір місця проживання.
3. Об’єктивна сторона злочину -діяння, яке полягає у незаконному позбавленні волі або викраденні людини. Це діяння може відбуватися як дія або бездіяльність, мати негативні наслідки і причиновий зв’язок між діянням і наслідками.
Незаконне позбавленні волі полягає у протиправному створенні зовнішніх перешкод вільного пересування потерпілого, вибору місця перебування.
Способи незаконного позбавлення волі полягають в утриманні потерпілого в будь-якому місці, де він не бажає знаходитися, або поміщенні його в місце, яке він не може вільно залишити. Цим місцем може бути будь-яке приміщення (квартира, погріб, транспортний засіб, склад, камера в місцях позбавлення волі тощо) або місцевість, в якій потерпіла особа не може одержати допомогу щодо звільнення (острів, лісовий масив та ін.).
Для позбавлення волі можуть застосовуватись до потерпілого фізичне або психічне насильство, погрози застосування такого насильства, обман. У той же час можливе незаконне позбавлення волі особи й без застосування насильства, з використанням безпорадного стану потерпілого.
Викрадення людини - це протиправне таємне чи відкрите заволодіння людиною шляхом застосування насильства або обману. Зрозуміло, що способи викрадення людини за своїм змістом охоплюються поняттями крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства і навіть вимагання (див. відповідно диспозиції статей 185, 186, 187, 190 та 189). Проте ці терміни вживати не слід, бо людина не є предметом злочинного посягання, оскільки її викрадення вмотивовується не саме викраденням, а слугує засобом задоволення інших мотивів. І хоча законодавець називає лише один, корисливий мотив викрадення людини (ч.2 ст.146) як кваліфікуючу ознаку цього злочину, для визнання особи винуватою мотив і мета викрадення повинні бути встановлені однозначно, бо інакше не можна визнати дослідженою повно і всебічно суб’єктивну сторону даного злочину, а отже і весь його склад. Мотивами викрадення людини, крім корисливого, можуть бути жага помсти, хвастливе демонстрування своєї зверхності, задоволення кар’єристських планів тощо.
У випадку, коли викрадення людини в подальшому супроводжується позбавленням її волі, обидва злочини кваліфікуються за відповідною частиною ст.146, не утворюючи ні сукупності, ні повторності.
4. Злочин вважається закінченим з моменту фактичного захоплення і позбавлення потерпілого можливості вільного пересування або обрання місця свого перебування. При вирішенні питання про відповідальність необхідно враховувати, що незаконне позбавлення волі або викрадення людини належать до так званих триваючих злочинів. Тут треба звернути увагу на дві обставини. По-перше, тривалість цього злочину може коливатись від кількох хвилин до багатьох місяців і може бути визнана навіть кваліфікуючою ознакою (ч.2 ст.146), але у всіх випадках вона повинна бути достатньою для унеможливлювання потерпілому вільно пересуватися, вибирати місце перебування.
По-друге, особа, яка приєдналася до виконання дій щодо утримання потерпілого в неволі після початку злочину, повинна нести відповідальність як співвиконавець.
5. Частини 2 та 3 ст.146 передбачають відповідальність за вчинення цього злочину за наявності таких кваліфікуючих ознак: вчинення незаконного позбавлення волі або викрадення людини щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб, або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або якщо вчинення злочину супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу (ч.2); вчинення злочину організованою групою або спричинення злочином тяжких наслідків (ч.3).
6. Позбавлення волі або викрадення малолітнього як кваліфікуюча ознака має місце у тому випадку, коли потерпілому на момент злочину не виповнилося 14 років. Винна особа має усвідомлювати малолітній вік потерпілого. Ця ознака має застосовуватись при кваліфікації викрадення, коли зловмисник і не знав про точний вік потерпілого, але ставився до цього байдуже, або хоча й не передбачав, що потерпілий є малолітнім, але за даних конкретних обставин повинен був і міг це передбачати.
7. Про корисливі мотиви див. детальний коментар до п.6 ч.2 ст.115.
8. Незаконне позбавлення волі або викрадення двох чи більше осіб повинно охоплюватись умислом на позбавлення волі або викрадення двох або більше потерпілих, причому особи можуть бути викрадені як одночасно, так і з певним розривом у часі. Якщо був намір незаконно позбавити волі або викрасти двох або більше потерпілих, але фактично вчинено злочин щодо одного потерпілого, а щодо інших з незалежних від зловмисника причин задум здійснити не вдалося, такі дії слід кваліфікувати як закінчений злочин щодо одного потерпілого та замах на злочин, передбачений ч.2 ст.146. Повторне позбавлення волі одного, а потім іншого потерпілого не утворює цієї кваліфікуючої ознаки, а може розцінюватись як обтяжуюча обставина у разі призначення покарання за другий злочин (п.1 ч.1 ст.67).
9. Вчиненням злочину способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, слід визнавати незаконне позбавлення волі або викрадення людини у разі усвідомлення винним того, що спосіб вчинення злочину є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, тобто реально можуть настати тяжкі наслідки для нього безпосередньо.
10. Під заподіянням потерпілому фізичних страждань слід розуміти насильство, яке викликає сильний біль, створення нестерпних для людини умов перебування в ізоляції (надто висока або надто низька температура в приміщенні, ненадання їжі, води та ін.). Детально про насильство див. коментар до ст.187.
11. Вчинення позбавлення волі або викрадення за попередньою змовою групою осіб буде тоді, коли його вчинили дві або більше особи, які до початку злочину домовилися про спільну участь у вчиненні злочину (ч.2 ст.28). Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь три і більше осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та інших злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч.3 ст.28).
12. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини із застосуванням зброї кваліфікується за ч.2 ст.146 в разі, коли при вчиненні злочину для фізичного або психічного впливу фактично застосовувалась зброя. Слід підкреслити, що під терміном “застосування зброї” розуміється як використання бойових властивостей предметів, офіційно визнаних будь-яким видом зброї (у тому числі експертним шляхом), для фізичного і навіть шкідливого впливу, так і погроза такого впливу. Наслідки застосування зброї у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень чи смерті вимагають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 або 3 ст.146 та відповідною статтею розділу про злочини проти життя та здоров’я особи.
13. Прийнято вважати, що позбавлення волі можна розцінювати як здійснюване протягом тривалого часу, коли час фактичного обмеження потерпілого у виборі місця перебування та у вільному пересуванні перевищує три доби. Ця кваліфікуюча ознака має оціночний характер, а тому названа цифра є досить умовною, певною мінімальною межею на рівні здорового глузду. Безумовно, для визнання часу позбавлення волі тривалим не можуть не братись до уваги, крім кількісних параметрів, місце, способи утримання потерпілого та умови його перебування в ізоляції.
14. Частина 3 ст.146 передбачає особливо кваліфіковані види цього злочину, які полягають у незаконному позбавленні волі або викраденні людини, які спричинили тяжкі наслідки або скоєні організованою групою.
Тяжкими наслідками повинні бути визнані смерть потерпілого, його самогубство, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, психічне захворювання, переривання вагітності, заподіяння майнової шкоди у великих та особливо великих розмірах. До тяжких наслідків небезпідставно відносять заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості кільком особам та смерть близької потерпілому особи, якщо вона сталася внаслідок стресу, викликаного повідомленням про викрадення або раптовим зникненням потерпілого.
Ставлення зловмисника до наслідків може бути як необережним, так і умисним. При цьому слід пам’ятати, що вчинення умисного вбивства викраденого або утримуваного в неволі або умисне заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень, або доведення до самогубства неповнолітнього (до 18 років) повинно кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст.146 та відповідно ч.1 чи 2 ст.115, ч.2 ст.121, ч.3 ст.120.
15. Про вчинення злочину організованою групою див. ч.3 ст.28 та коментар до неї.
16. Суб’єкт злочину - фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.
У разі вчинення злочину службовою особою з використанням влади або своїх службових повноважень її дії підлягають кваліфікації за відповідними частинами ст.365 або ст.371, 375, 424 без додаткової кваліфікації за ст.146.
17. Суб’єктивна сторона злочину - це вина у формі прямого умислу. Обов’язковим моментом умислу є усвідомлення зловмисником незаконності діяння.

Стаття 147. Захоплення заручників

1. Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника-
карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,-
караються позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

1. Об’єктом злочину, передбаченого ст.147, є фізична свобода (воля) людини, право її на вільне пересування, особиста недоторканність. Крім того, безумовно, цей злочин посягає на суспільну безпеку, оскільки кожен член суспільства має право на безпечні зовнішні умови існування.
Потерпілими від цього злочину є захоплені як заручники особи та будь-які особи, що постраждали під час захоплення чи утримування заручників. Захоплення як заручників працівника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів є самостійним складом злочину, відповідальність за який передбачена ст.349. Захоплення як заручника особи, що має міжнародний захист, повинно кваліфікуватись за ст.444.
2. Об’єктивна сторона полягає у захопленні або триманні особи як заручника. Для констатації наявності об’єктивної сторони цього злочину достатньо вчинення одного із зазначених в диспозиції ч.1 ст.147 діянь.
Поняття заручника з вичерпною повнотою дано в диспозиції цієї статті, яка визначає його як особу, захоплення або тримання котрої має на меті спонукати її родичів, керівників державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичну або службову особу вчинити чи утриматись від вчинення будь-якої дії як умови звільнення. Саме цей останній елемент поняття (наявність умови звільнення) принципово відрізняє заручника від інших категорій потерпілих, щодо яких здійснювалось обмеження особистої волі і порушувалась їх особиста безпека. Причому ця умова повинна обов’язково бути доведена до тих суб’єктів, яким вона адресована. Захоплення заручників здійснюється шляхом нападу на потерпілих із застосуванням насильства або з погрозою його застосування, можливий і обман, і використання безпорадного стану потерпілих.
Тримання особи як заручника передбачає фактичний контроль над заручником, який забезпечує заподіяння йому певної шкоди, здійснення висловлених погроз.
Якщо захоплення особи як заручника вчиняється шляхом викрадення, то за наявності кваліфікуючих ознак злочину, передбачених ч.2 ст.146, кваліфікація відбувається за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.146 та ст.147.
Так само додатково кваліфікуються за ч.2 ст.146 дії зловмисника, пов’язані з триманням особи як заручника.
Якщо під час вчинення цього злочину потерпілим заподіяні тілесні ушкодження та щодо них вживалися інші насильницькі дії, потрібна додаткова кваліфікація за відповідними частинами ст.125, 126, 127 та ч.1 ст.147. Потребують додаткової кваліфікації за ст.342, 345, 347, 350 або 352, в залежності від обставин вчиненого, дії винного щодо працівників правоохоронних органів або осіб, які виконували свій громадський обов’язок, коли останні вживали заходів щодо припинення злочину і звільнення заручників. Так само за сукупністю треба кваліфікувати захоплення заручників з числа осіб, що відбувають покарання у виправній установі, з наступною злісною непокорою вимогам адміністрації установи про їх звільнення (ст.147 і 391) та незаконне поводження зловмисників зі зброєю, вибуховими речовинами і пристроями (ст.147 і 263).
3. Злочин, передбачений ст.147, вважається закінченим з моменту захоплення потерпілого або з моменту фактичного позбавлення потерпілого права вільно пересуватися. Тривалість тримання особи як заручника на кваліфікацію не впливає.
4. Кваліфікуючими ознаками захоплення заручників є вчинення цього злочину щодо неповнолітнього або організованою групою, або якщо він був поєднаний з погрозою знищення людей, або спричинив тяжкі наслідки.
5. Неповнолітнім заручником є особа у віці до 18 років. Винна особа повинна була усвідомлювати або мала можливість усвідомлювати неповнолітній вік потерпілого.
6. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь три і більше осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та інших злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення плану, відомого всім учасникам групи (див. коментар до ст.28).
7. Захоплення заручників, поєднане з погрозою знищення людей, може кваліфікуватися, коли погроза вбивством доведена до відома заручника чи до відома перелічених в ч.1 ст.147 адресатів або погроза вбивством стосувалася іншої особи. Кількість людей, щодо яких висловлена погроза вбивством, на кваліфікацію не впливає. Додаткова кваліфікація за ст.129 тут не потрібна.
8. Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть хоча б одного потерпілого або будь-кого з його рідних чи близьких йому осіб, самогубство потерпілого, заподіяння хоча б одному потерпілому або будь-кому із зазначених осіб тяжкого тілесного ушкодження, спричинення великої матеріальної шкоди, тривала дезорганізація роботи установи, підприємства чи організації. Ставлення винного до наслідків може бути умисним і необережним.
Дії винного, який скоїв злочин, передбачений ст.147, і умисно вбив заручника, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.147 та п.3 ч.2 ст.115. Якщо умисно вбито сторонню особу, яка намагалася припинити злочин, потрібна кваліфікація за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.147 та п.8 ч.2 ст.115. Якщо стороння особа була працівником правоохоронного органу і про це було відомо винному, дії останнього мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів за ч.2 ст.147 і ст.348.
9. Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 14 років.
У разі вчинення злочину службовою особою з використанням своїх службових повноважень її дії підлягають кваліфікації за відповідними частинами ст.147 та 365.
10. Суб’єктивна сторона злочину - це вина у формі прямого умислу. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета - спонукання певних осіб до виконання деяких дій як умови звільнення заручників.

Стаття 148. Підміна дитини

Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мотивів, -
карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Об’єктом злочинного посягання є суспільні відносини, які забезпечують особисту недоторканність людини, незалежно від її віку. Безпосередній об’єкт - особиста свобода дитини і сім’я як блага, що охороняються Конституцією України.
Поняттям “чужа дитина”, яке використовується у цій статті, повинно позначатися чуже для зловмисника новонароджене або грудне немовля, ідентифікація якого батьками або іншими законними представниками за індивідуальними ознаками з тих чи інших причин повною мірою є дуже утрудненою.
2. Об’єктивна сторона злочину полягає в підміні, тобто заміні іншою, новонародженої або грудної дитини (немовляти). Підміна може здійснюватись у формі заміни суб’єктом злочину однієї чужої дитини на іншу, заміни власної дитини на чужу або чужої дитини на власну. У всякому разі акт підміни передбачає участь двох дітей, яких міняють місцями. Тому видавання якоїсь дитини за іншу не може кваліфікуватися за ст.148, а за певних обставин і умов (мета, мотив, спосіб) кваліфікуватиметься як шахрайство. Згода батьків однієї дитини на підміну не змінює злочинної сутності діяння.
Місцем вчинення злочину може бути лікарня, пологовий будинок (державні або приватні), дитячі установи та заклади незалежно від форми власності, квартира батьків дитини тощо.
3. Злочин вважається закінченим з моменту завершення обопільної заміни дітей.
4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, коли особа усвідомлює підміну і бажає її настання. Обов’язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст.148, є корисливі мотиви, які полягають у прагненні винного до збагачення, або інші особисті мотиви, наприклад заміна своєї хворої дитини на здорову чужу дитину.
5. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16 років і для якої одне з немовлят або обоє немовлят є чужими.
Якщо підміна дитини вчинена службовою особою з використанням влади або свого службового становища, такі дії мають кваліфікуватися додатково за ст.364.
Неналежне виконання медичним працівником, який не є службовою особою, своїх професійних обов’язків, внаслідок чого сталася підміна (заміна) дитини, може кваліфікуватися за ст.140.

Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини

1. Продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або пов’язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

1. У практиці міжнародних відносин вже давно чітко і принципово декларуються заборони будь-яких порушень прав людини, її волі і гідності та вживаються конкретні заходи щодо заборони торгівлі людьми, рабства, різних принизливих форм незаконної експлуатації. Україна (раніше УРСР) приєдналася до багатьох міжнародних актів чи ратифікувала їх, серед яких особливе значення мають Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 р., Протокол до конвенції про рабство від 7 грудня 1953 р., Конвенція Міжнародної організації праці про примусову чи обов’язкову працю від 28 червня 1930 р., Конвенція ООН про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами від 21 березня 1950 р., Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 р., Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р., та ін.
Ці злочини набули досить широкого поширення і їх суспільна небезпечність стає все більш відчутною у зв’язку зі створенням для їх вчинення міжнародних груп і організацій. Боротьбі з цим злом певною мірою сприяє встановлена кримінальна відповідальність за ст.149.
2. Безпосереднім об’єктом злочину є фізична свобода (воля) та особиста недоторканність людини. Потерпілим може бути особа будь-якої статі і будь-якого віку, причому якщо потерпілому не виповнилось 18 років, відповідальність настає за ч.2 ст.149. Наявність або відсутність у потерпілої особи громадянства України значення не має.
3. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.149, може виявлятися в таких формах: продаж людини; інша оплатна передача людини; здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам).
Для констатації наявності об’єктивної сторони складу злочину достатньо вчинення дій хоча б в одній із зазначених форм.
4. Продаж людини полягає у здійсненні щодо потерпілого угоди купівлі-продажу, в якій продавець передає у фактичну незаконну власність покупцеві людину за певну грошову суму. Угода може бути укладена як письмово, так і в усній формі.
5. Іншою оплатною передачею людини є передача людини однією особою іншій особі за певну майнову, але не грошову винагороду. Наприклад, передача людини замість повернення боргу, в обмін на якісь речі, під заставу тощо.
6. Здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам), передбачає, по-перше, незаконність угоди стосовно потерпілої особи, по-друге, переміщення потерпілої особи через державний кордон України для реалізації продажу чи іншої передачі.
Для скоєння цього злочину перетинання кордону України може здійснюватись як за її межі, так і ззовні в Україну. Переміщення потерпілої особи через державний кордон для зловмисника не потребує додаткової кваліфікації його дій за ст.332.
7. Злочин вважається закінченим із моменту фактичного прийняття людини, стосовно якої здійснено продаж або іншу незаконну угоду, іншою особою (перші дві форми) або з моменту переміщення людини через державний кордон України. Закон не вимагає обов’язкового досягнення мети. Злочин буде закінченим, коли мета не буде досягнута з незалежних від винного причин, але всі дії, передбачені в ч.1, 2 або 3 ст.149, виконано.
8. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності (ч.2 ст.149). Особливо кваліфікованими видами цього злочину є його вчинення організованою групою, або якщо злочинні дії пов’язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки (ч.3 ст.149).
9. За частиною 2 ст.149 кваліфікується торгівля людьми в разі, коли завідомо для винного хоча б один з потерпілих на момент укладення незаконної угоди був неповнолітнім, тобто не досяг віку 18 років.
10. Торгівля людьми, вчинена щодо кількох осіб, означає здійснення винним продажу, оплатної передачі або іншої незаконної угоди з метою експлуатації двох або більше осіб і якщо ці дії становили єдиний за задумом і способом здійснення злочин. Якщо ж особа мала намір вчинити злочин щодо кількох осіб, але фактично здійснила незаконну угоду щодо однієї особи, її дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.149 та як замах на злочин, передбачений ч.2 ст.149 за ознакою його вчинення щодо кількох осіб.
11. За ознакою повторності за ч.2 ст.149 мають кваліфікуватися дії винного, вчинені щодо різних потерпілих, у різний проміжок часу, не об’єднані єдиним умислом. Див. коментар до ст.32.
12. Відповідно до ч.2 ст.28 вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб буде тоді, коли у його скоєнні брали участь дві або більше осіб, які до початку злочину домовилися про спільне його вчинення.
13. Вчинення цього злочину може бути обтяжене використанням особою свого службового становища, у тому числі і з перевищенням своїх повноважень. Дії такої особи повністю охоплюються ч.2 ст.149 і додаткової кваліфікації не потребують, за винятком випадків, коли службовою особою є працівник правоохоронних органів, дії якого кваліфікуються у даному разі за ч.2 або 3 ст.149 та за ч.3 ст.364.
14. Вчинення злочину особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, робить цю загальну обставину, що обтяжує покарання (п.8 ч.1 ст.67), обов’язковою для врахування. Залежність може тлумачитись найширшим чином - це і перебування на утриманні, і проживання на площі винного, і залежність неповнолітніх від батьків, опікунів, хворих - від лікарів, і службова підпорядкованість тощо. У всіх випадках становище потерпілого визначається обмеженням свободи вибору поведінки і дій у зв’язку з вимушеним повним чи частковим підкоренням волі зловмисника на основі поваги, якихось зобов’язань, страху.
15. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь три і більше осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та інших злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (див. коментар до ст.28). Злочин належить до особливо кваліфікованих видів торгівлі людьми (ч.3 ст.149).
16. Так само за ч.3 ст.149 кваліфікується торгівля людьми, пов’язана з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну. Слід звернути увагу, по-перше, що потерпілими дітьми є особи віком до 18 років. По-друге, вивезення їх за кордон чи неповернення в Україну може бути лише незаконним, бо в іншому випадку кваліфікація дій, передбачених ч.1 ст.149, щодо неповнолітніх буде відбуватись за ч.2 ст.149.
17. До особливо кваліфікованого виду торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини належить вчинення цих дій з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства. Ця мета повинна з’явитись у зловмисника до чи під час вчинення дій, зазначених в ч.1 чи ч.2 ст.149. Сам факт наявності такої мети є достатнім для кваліфікації коментованих діянь за ч.3 ст.149, а тому кінцевий результат реалізації встановленої мети на кваліфікацію злочину не впливає. Усі питання, пов’язані з намаганням без згоди потерпілого здійснити хірургічне втручання в його організм для трансплантації органів чи з насильницьким донорством, розглянуто в коментарях до ст.143 та ст.144.
18. Тяжкими наслідками торгівлі людьми можуть визнаватися настання смерті потерпілої особи, її самогубство, тяжка хвороба, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, заподіяння майнової шкоди у великих або в особливо великих розмірах. Умисне вбивство особи під час вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.149, кваліфікується за сукупністю злочинів - за ч.3 ст.149 та ч.2 ст.115.
19. Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу на торгівлю людьми та мети, визначеної у ч.1, 3 ст.149.
Мета є обов’язковою ознакою цього злочину і передбачає досягнення сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатацію праці (ч.2 ст.149), вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства (ч.3 ст.149).
20. Суб’єкт злочину - осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років. У ч.2 ст.149 передбачена відповідальність за вчинення злочину спеціальним суб’єктом - службовою особою або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності.

Стаття 150. Експлуатація дітей

1. Експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку -
карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві, -
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Експлуатація дітей забороняється Конституцією України (ст.52) та Конвенцією про права дитини, прийнятою Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р.
2. Об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують особисту свободу, вільний розвиток, фізичне і психічне здоров’я дитини.
Потерпілими від злочину можуть бути діти, які на час вчинення злочину щодо них не досягли віку, з якого Кодекс законів про працю України (КЗпП) дозволяє працевлаштування на певні види робіт. Це означає, що потерпілими від злочину будуть діти віком до 14 років без усяких винятків, діти віком від 14 до 15 років, стосовно яких порушувались умови праці, передбачені ч.3 ст.188 КЗП, та діти віком від 15 до 16 років, стосовно яких порушувались умови праці, передбачені ч.2 ст.188 КЗП.
3. Об’єктивна сторона злочину полягає в експлуатації дітей шляхом використання їх праці з отриманням прибутку.
Способом експлуатації дітей у цьому злочині є використання їх праці з метою отримання прибутку. Експлуатацією такого роду будуть визнані праця дитини, за яку вона не одержуватиме винагороди, або якщо винагорода за її працю буде меншою за належну, або якщо навіть дитина одержуватиме належну винагороду, забезпечуючи при цьому своєю працею прибуток винуватому. У даному випадку на кваліфікацію злочину за ст.150 не впливає наявність обліку праці, прибутків та розрахунків за працю.
4. Кваліфікуючими ознаками експлуатації дітей є вчинення цього злочину щодо кількох дітей, або спричинення злочином істотної шкоди для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або експлуатація дітей, поєднана з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві. За наявності цих ознак настає відповідальність за ч.2 ст.150.
5. Вчинення злочину щодо кількох дітей означає, що винний вчинює експлуатацію двох або більше дітей, які мають ознаки потерпілих, викладені у п.2 коментаря до цієї статті, причому експлуатуватись може кілька дітей одночасно або в різний час хоча б і по одному.
6. Спричинення злочином істотної шкоди для здоров’я під час експлуатації або внаслідок неї означає необережне заподіяння тілесних ушкоджень тяжких або середньої тяжкості; істотною шкодою для фізичного розвитку є його суттєве гальмування, а істотною шкодою для освітнього рівня дитини - суттєве відставання її освітнього рівня взагалі і від рівня ровесників. У всіх випадках слід призначати комплексну медико-психологічну експертизу щодо неповнолітнього потерпілого.
7. Шкідливе виробництво щодо дітей віком до 18 років визначається у ст.190 Кодексу законів про працю України. Таким може бути визнане також будь-яке виробництво з умовами праці, які відповідно до законодавства України визнані шкідливими.
8. Суб’єктивна сторона злочину - прямий умисел на експлуатацію дітей з метою отримання прибутку.
Мета отримання прибутку є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст.150.
9. Суб’єкт злочину - осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Стаття 151. Незаконне поміщення в психіатричний заклад

1. Поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи-
карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, що спричинило тяжкі наслідки,-
карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об’єктом злочину є воля людини, її гідність, недоторканність, а також здоров’я.
2. Потерпілою може бути особа завідомо для винуватого психічно здорова. Слід зазначити, що особа може мати психічні розлади, але вона не потребує лікування в стаціонарних умовах.
3. Об’єктивна сторона злочину полягає у діях, спрямованих на незаконне поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи.
Для кваліфікації дій винного за ст.151 не має значення, до якого типу і якої форми власності психіатричного закладу поміщено потерпілого, але цей заклад повинен бути тільки стаціонарним.
4. Коментована стаття передбачає відповідальність не за утримування особи в психіатричному закладі, а за поміщення в нього, тому злочин вважається закінченим з моменту фактичного поміщення потерпілого на стаціонарне обстеження або лікування в психіатричний заклад.
5. Кваліфікуючою ознакою незаконного поміщення в психіатричний заклад є спричинення тяжких наслідків, якими можуть бути смерть потерпілого, заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження, самогубство, тяжка хвороба, заподіяння матеріальної шкоди у великих чи особливо великих розмірах.
Якщо поміщення завідомо психічно здорової людини в стаціонар психіатричного закладу поєдналося з умисним або через необережність вбивством потерпілого, заподіянням йому тяжких тілесних ушкоджень, тілесних ушкоджень середньої тяжкості за обтяжуючих обставин, доведенням до самогубства неповнолітнього, дії зловмисника потребують кваліфікації за ч.2 ст.151 та за сукупністю відповідно за ч.1 або 2 ст.115, ч.1 або 2 ст.119, ч.1 або 2 ст.121, ч.2 ст.122, ч.3 ст.120.
6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу. Мотиви на кваліфікацію не впливають.
7. Суб’єкт злочину - спеціальний. Це може бути лікар-психіатр, головний психіатр.
Службова особа, яка організувала поміщення потерпілого в психіатричний заклад, може нести відповідальність за ст.364 (зловживання владою або службовим становищем) або ст.365 (перевищення влади або службових повноважень).
8. Санкція обох частин ст.151 передбачає обов’язкове застосування до засудженого додаткового покарання - позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Інші злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я особи	\|	Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.