Інші злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я особи

Стаття 134. Незаконне проведення аборту

1. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, -
карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої, -
карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Згідно зі ст.281 ЦК України фізична особа має невід’ємне право на життя і не може бути позбавлена життя. Частиною 6 цієї статті із змінами, внесеними Законом від 2 листопада 2004 р., які наберуть чинності з 1 січня 2005 р., штучне переривання вагітності, якщо воно не перевищує 12 тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки, а у випадках, встановлених законодавством - і при вагітності від 12 до 22 тижнів. Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності, встановлюється законодавством.
Цією ж статтею ЦК України до внесення зазначених змін передбачалось, відповідно до ст.50 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р., що за медичними та соціальними показаннями у випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від 12 до 28 тижнів.
2. З об’єктивної сторони проведення аборту дістає вияв у активних діях особи, яка його проводить, спрямованих на штучне переривання вагітності, які призвели до її фактичного переривання. Способи штучного переривання вагітності можуть бути різними:
1) механічний - введення в порожнину матки сторонніх предметів і рідин;
2) операційний - використання спеціально призначених інструментів;
3) токсичний - введення в організм жінки токсичних речовин;
4) вакуумно-респіраторний.
Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді переривання вагітності.
3. Суб’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч.1 ст.134, характеризується прямим умислом.
4. Частина 1 ст.134 передбачає відповідальність за проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти. Відповідно до Інструкції про порядок проведення операції штучного переривання вагітності такі операції можуть проводитись винятково лікарями акушерами-гінекологами у акредитованих стаціонарних лікувально-профілактичних закладах (пологові будинки, лікарні, у складі яких гінекологічні загально хірургічні відділення). Суб’єктом цього злочину може бути особа, яка досягла 16 років і яка не має спеціальної медичної освіти. До таких осіб відносяться і медичні працівники, в тому числі лікарі, які мають іншу фахову медичну підготовку. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, завжди є незаконним.
5. Частина 2 ст.134 передбачає відповідальність за незаконне проведення аборту, що спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої.
Незаконним має вважатись аборт, який 1) проведений особою, яка не має спеціальної медичної освіти, або 2) проведений лікарем акушером-гінекологом (медичним працівником, що має належну спеціальну медичну освіту, наявність якої надає право на проведення операції штучного переривання вагітності) з порушенням підстав та порядку його проведення.
6. Підстави і порядок проведення операцій штучного переривання вагітності строком до 12 тижнів регламентуються Інструкцією про порядок проведення операції штучного переривання вагітності та Інструкцією про порядок проведення операції штучного переривання вагітності методом вакуум-аспірації, які затверджені наказом МОЗ від 28 червня 1994 р. № 111, а підстави і порядок проведення медикаментозного штучного переривання вагітності ранніх строків (вагітності в терміні до 49 днів з першого дня останньої менструації) - Інструкцією про порядок проведення медикаментозного штучного переривання вагітності ранніх строків шляхом застосування препаратів міфепростону та мізопростону й інших зареєстрованих в Україні препаратів аналогічної дії, затвердженою наказом МОЗ від 5 травня 2003 р. № 192.
7. Закон надає право на аборт кожній жінці при дотриманні певних правил і відсутності медичних протипоказань. Дозволяється проведення аборту тільки в спеціальних акредитованих закладах охорони здоров’я і фахівцями, які мають необхідну кваліфікацію, підготовку і дозвіл на проведення аборту.
8. Переривання вагітності строком до 12 тижнів може проводитися будь-якій жінці за її бажанням за відсутності медичних протипоказань, які визначені в Інструкції про порядок проведення операції штучного переривання вагітності: гостра і підгостра гонорея; гострі і підгострі запальні процеси будь-якої локалізації; гострі інфекційні хвороби. Інші протипоказання для переривання вагітності строком до 12 тижнів в нормативних актах не передбачені. Перелік обставин, що дозволяють штучне переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності, згідно з ч.3 ст.6 і ст.281 ЦК України, встановлюється законодавством. На даний час такий перелік не встановлений. Переривання вагітності від 12 до 28 тижнів до 1 січня 2005 р. могло бути проведене за наявності медичних чи соціальних показань, перелік яких містився в додатках № 1 і № 2 до постанови КМУ “Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів” від 12 листопада 1993 р. № 926. При цьому за наявності медичних показань вагітність переривалась на підставі відповідного висновку лікарсько-консультаційної комісії лікувально-профілактичного закладу за місцем диспансерного нагляду хворої жінки, а за наявності соціальних показань - на підставі заяви жінки, до якої повинен бути доданий відповідний документ, що підтверджує необхідність штучного переривання вагітності. До соціальних показань вказаною постановою КМУ віднесені: наявність трьох і більше дітей; розлучення під час вагітності; смерть чоловіка під час вагітності; вагітність внаслідок зґвалтування; перебування жінки або її чоловіка у місцях позбавлення волі; позбавлення жінки батьківських прав; наявність у жінки дитини-інваліда; тяжке захворювання або травма чоловіка, що зумовили його інвалідність під час вагітності дружини. Крім того, постановою передбачалось, що при вагітності від 12 до 28 тижнів її штучне переривання могло бути проведено за наявності у вагітної жінки захворювань, що не зазначені в затвердженому постановою переліку, але при яких продовження вагітності та пологи становлять загрозу для здоров’я або життя вагітної, а також інших соціальних показань, що не обумовлені переліком, але визнані поважними для вагітної, на підставі дозволу постійно діючої комісії у складі, що затверджується відповідним органом охорони здоров’я.
9. Незаконним аборт, проведений лікарем акушером-гінекологом, буде у разі:
1) відсутності підстав для проведення аборту: а) наявність медичних протипоказань для проведення аборту (при терміні вагітності до 49 днів медичні протипоказання щодо медикаментозного аборту визначаються згідно з Інструкцією про медичне застосування засобів міфепристону та мізопростону (інформація для лікарів), затвердженими наказом МОЗ “Про державну реєстрацію лікарських засобів” від 29 липня 2002 р. № 289; при терміні вагітності до 12 тижнів медичні протипоказання визначаються згідно з Інструкцією про порядок проведення операції штучного переривання вагітності, затвердженої наказом МОЗ від 28 червня 1994 р. № 111; при терміні вагітності від 12 до 28 тижнів медичні показання визначались згідно з додатком № 1 до постанови КМУ “Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів” від 12 листопада 1993 р. № 926; при вагітності понад 28 тижнів проведення аборту заборонено, за винятком випадків, якщо необхідність її переривання зумовлена станом крайньої необхідності); б) відсутність соціальних показань для проведення аборту при строку вагітності від 12 до 28 тижнів (перелік соціальних показань містився в додатку № 2 до постанови КМУ “Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів” від 12 листопада 1993 р. № 926);
2) проведення аборту з порушенням визначеного названими нормативно-правовими актами порядку його проведення: а) не у спеціально акредитованих закладах охорони здоров’я; б) без відповідного документального оформлення, в тому числі без заповнення згоди на проведення штучного переривання вагітності ранніх строків та інформування вагітної жінки про можливі наслідки переривання вагітності певним способом; в) проведення аборту недозволеними чи забороненими способами (методами) або з порушенням Методики проведення аборту (наприклад, проведення медикаментозного штучного переривання вагітності в терміні до 49 днів з порушенням методики медикаментозного штучного переривання вагітності ранніх строків шляхом застосування препаратів міфепристону та мізопристону й інших зареєстрованих в Україні препаратів аналогічної дії (додаток до названої Інструкції МОЗ від 5 травня 2003 р.)).
10. Під тривалим розладом здоров’я треба розуміти такий розлад здоров’я, який пов’язаний з тривалим порушенням функцій яких-небудь органів потерпілої (зору, слуху, мови, кінцівок тощо), а так само втрату працездатності (тимчасову тривалістю понад 21 день, постійну - від 10 %).
Обов’язкова ознака об’єктивної сторони кваліфікованого виду незаконного проведення аборту - наявність причинового зв’язку між незаконним проведенням аборту і наслідками у вигляді смерті, безплідності чи тривалого розладу здоров’я потерпілої.
11. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст.134, характеризується різним психічним ставленням винного до факту проведення аборту (прямий умисел) і його подальших наслідків (необережна вина).
12. При умисному ставленні винного до наслідків незаконно проведеного аборту залежно від виду умислу і наслідків його дії необхідно кваліфікувати: а) за наявності прямого умислу до заподіяння смерті, тривалого розладу здоров’я чи безплідності потерпілої - як умисне вбивство чи умисне заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень; б) за наявності непрямого умислу до смерті безплідності потерпілої чи тривалого розладу її здоров’я, тобто коли винний усвідомлює можливість настання таких наслідків, не бажає їх, але свідомо припускає їх настання, - за сукупністю злочинів за ст.115 або 122 і ч.1 чи ч.2 ст.134.
13. Суб’єктом злочину за ч.2 ст.134 може бути як особа, яка не має спеціальної медичної освіти, оскільки проведення нею аборту завжди є незаконним, так і лікар акушер-гінеколог, який має право проводити операції штучного переривання вагітності, за умови, що передбачені ч.2 ст.134 наслідки спричинені проведенням ним аборту незаконно. Само по собі незаконне проведення аборту лікарем акушером-гінекологом, за що передбачалась відповідальність ч.1 ст.109 КК 1960 р., за відсутності наслідків у вигляді заподіяння шкоди життю чи здоров’ю потерпілої, кримінальної відповідальності не тягне.
14. Оскільки ч.2 ст.134 передбачає відповідальність за незаконне проведення аборту, що спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність чи смерть потерпілої, то настання таких наслідків внаслідок проведення аборту лікарем акушером-гінекологом на законних підставах при необережному ставленні до таких наслідків повинно кваліфікуватися за ст.128 чи ст.119 як необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження чи як вбивство через необережність.

Стаття 135. Залишення в небезпеці

1. Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, -
карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі дії, вчинені матір’ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані, -
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є життя та здоров’я людини.
Моральним обов’язком кожної людини є подання допомоги особам, що перебувають у небезпечному для життя стані, а для деяких осіб - і правовий обов’язок, за невиконання якого передбачена відповідальність.
2. Об’єктивна сторона злочину полягає в бездіяльності у вигляді ненадання чи неналежного надання необхідної допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, за наявності можливості надання такої допомоги.
3. Небезпечний для життя - це стан, у якому опинилася особа, коли вона без сторонньої допомоги не має можливості до самозбереження внаслідок безпорадного стану. Причиною такого стану є хвороба, старість, малолітство або інший безпорадний стан (непритомність, наркотичне або алкогольне сп’яніння, травма, нещасний випадок або відсутність необхідних навичок під час знаходження в екстремальній ситуації, наприклад невміння плавати, та ін.).
Такий стан може бути також обумовлений діями або поведінкою винного.
4. Злочин вважається закінченим з моменту залишення потерпілого, який перебуває у безпорадному стані, без допомоги. При цьому не суттєво, відвернула б чи ні надана допомога з боку винного можливу смерть або інші наслідки для особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані.
5. Для відповідальності за цією статтею обов’язковою ознакою є наявність можливості з боку винного надати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Відповідальність з боку такої особи виключається у разі відсутності такої можливості.
Якщо надання допомоги пов’язане із ризиком для життя, то питання про відповідальність повинне вирішуватися за правилами про крайню необхідність (див. коментар до ст.39). При цьому треба враховувати, що для певної категорії громадян така допомога є правовим обов’язком, зумовленим їх професійним чи службовим становищем (рятувальники, пожежники, працівники міліції та ін.).
6. Суб’єктивна сторона залишення потерпілого в небезпеці (ч.1 ст.135) характеризується умисною виною: винна особа усвідомлює небезпечність для життя і здоров’я потерпілого його стану і байдуже ставиться до настання смерті потерпілого чи тяжких наслідків для його здоров’я.
Мотиви залишення у небезпеці при цьому мають значення лише для індивідуалізації відповідальності і покарання, а на кваліфікацію дій винного не впливають.
7. Залишення матір’ю без допомоги своєї новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані (ч.2 ст.135), визнається кваліфікованим видом злочину.
При цьому під обумовленим пологами станом матері розуміють такий стан, у якому вона не може надати необхідну допомогу народженій нею дитині (безпорадний стан).
З суб’єктивної сторони злочин, передбачений ч.2 ст.135, характеризується умисною виною. Психічне ставлення до можливих наслідків може бути як у вигляді непрямого умислу, так і необережної вини.
Залишення матір’ю без допомоги своєї новонародженої дитини відразу ж після пологів, бажаючи її смерті, кваліфікується як замах на вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст.117).
8. Частина 3 цієї статті передбачає відповідальність у разі настання смерті потерпілого або інших тяжких наслідків - заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є причиновий зв’язок між залишенням у небезпеці та вказаними наслідками.
9. Суб’єктом злочину, передбаченого ст.135, є осудна особа, яка досягла 16 років.
Диспозиція статті передбачає три категорії осіб, які можуть бути притягнені до відповідальності за залишення в небезпеці: які зобов’язані були піклуватися про осіб, що перебувають в небезпечному для життя стані; які самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан; мати новонародженої дитини.
Зобов’язання піклування про осіб, що перебувають в небезпечному для життя стані, можуть бути зумовлені відповідними законами або іншими правовими актами.
Сімейний кодекс України, зокрема, зобов’язує батьків утримувати своїх неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх дітей і піклуватися про них; діти, у свою чергу, зобов’язані утримувати непрацездатних батьків; подружжя - матеріально підтримувати одне одного.
Це може бути договір довічного утримання або договір про догляд за хворим, дитиною та ін.
Поставлення потерпілого в небезпечний для життя стан може бути зумовлено попередньою поведінкою особи, яка своїми діями створила ситуацію, коли інша особа була поставлена в небезпечний для життя стан. Наприклад, дії водія транспортного засобу, зокрема коли ним не були порушені правила безпеки руху але внаслідок порушення правил потерпілим життя останнього поставлено під загрозу, а водій не виконав обов’язків по наданню невідкладної допомоги.
10. Винні, які вчинили проти потерпілого злочин (заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, аборт) і залишили його без допомоги, підлягають відповідальності за ст.121, 122, 134, 155.

Стаття 136. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані

1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження, -
караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.
2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам -
караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого, -
караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1. Злочин, передбачений ст.136, встановлює загальний юридичний обов’язок надати допомогу кожному, хто такої допомоги потребує, оскільки перебуває в небезпечному для життя стані.
2. Об’єктивна сторона злочину передбачає бездіяльність у вигляді:
- ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу;
- неповідомлення про такий стан належним установам чи особам.
Відповідальність за ч.1 ст.136 настає, якщо у разі цієї бездіяльності потерпілому спричинені тяжкі тілесні ушкодження і між бездіяльністю винного та суспільно небезпечними наслідками є причиновий зв’язок.
3. Обов’язковою умовою відповідальності за цей злочин є наявність у винного можливості надати допомогу потерпілому (відвезти, наприклад, до медичної установи, надати притулок, їжу та ін.) , а при відсутності такої можливості - повідомити про стан потерпілої особи належним установам (тобто тим, до функцій яких входить надання необхідної допомоги - медичним закладам, рятувальним та аварійним службам та ін., - або тим, що можуть у даних умовах надати таку допомогу чи вжити заходів для її надання (наприклад, органам місцевої влади) чи належним особам (службовим особам та особам, до професійних обов’язків яких входить надання необхідної допомоги, а також громадянам, які у конкретних умовах можуть надати таку допомогу).
4. Небезпечний для життя стан охарактеризований у п.3 коментаря до ст.135.
5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу (стосовно бездіяльності) та необережності (щодо наслідків).
6. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про це належним установам чи особам (без наслідків, передбачених ч.1 цієї статті) визнаються кваліфікованим видом злочину (ч.2 ст.136).
7. Частина 3 ст.136 передбачає відповідальність у разі настання смерті потерпілого. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є причиновий зв’язок між залишенням у небезпеці та вказаними наслідками.
8. Суб’єктом злочину, передбаченого ст.136, є осудна особа, яка досягла 16 років, не була зобов’язана піклуватися про потерпілого і сама не поставила його в небезпечний для життя стан.

Стаття 137. Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей

1. Невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду здоров’ю потерпілого, -
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, якщо вони спричинили смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки, -
караються обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст.137, полягає в неналежному та несумлінному виконанні своїх обов’язків особами, які займаються вихованням і навчанням дітей, внаслідок чого здоров’ю неповнолітніх спричиняється істотна шкода, або смерть, або інші тяжкі наслідки.
Потерпілим від цього злочину є дитина. Дитиною вважається неповнолітня особа, тобто особа, якій не виповнилося 18 років, якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше (ст.1 Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІІІ). Цивільним кодексом передбачено, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (ч.2 ст.34 ЦК).
2. Норми статті, що коментується, є новими для кримільного законодавства України та передбачають кримінальну відповідальність спеціальних суб’єктів за невиконання або за неналежне виконання ними професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх.
Мета зазначених норм полягає у правовому захисті суспільних відносин у сфері охорони життя і здоров’я дітей.
3. Об’єктом злочину є життя та здоров’я особи.
4. Об’єктивна сторона злочину передбачає:
1) діяння (дію або бездіяльність);
2) суспільно небезпечні наслідки;
3) причиновий зв’язок між діянням і наслідками.
Діяння полягає у невиконанні або неналежному виконанні професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх.
5. Невиконання професійних чи службових обов’язків - це бездіяльність особи (працівника навчально-виховних, професійно-технічних, соціальних, позашкільних, оздоровчо-профілактичних закладів, вихователя дошкільних навчальних закладів, вчителя та ін.), тобто невиконання особою передбачених як безумовних для виконання такою особою дій, які входять в коло її обов’язків, зафіксованих у трудових договорах (контрактах), службових інструкціях, кваліфікаційних вимогах до посади і професії, в інших подібних документах. Це, зокрема, ненадання безоплатної психологічної, медичної допомоги дітям, ненаправлення дітей, які працюють, на щорічні обов’язкові профілактичні огляди; непроведення безоплатного протезування дітям-інвалідам та дітям з вадами розумового або фізичного розвитку; недотримання санітарно-гігієнічних правил працівниками їдалень, харчоблоків у школах, дошкільних закладах, закладах для дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку, у школах-інтернатах; ненадання державної допомоги дітям, хворим на СНІД та інші невиліковні та тяжкі хвороби, та ін.
6. Неналежним виконанням службових і професійних обов’язків треба вважати дії, виконані особою не так, як вимагають інтереси служби чи престиж професії. Такі дії можуть полягати у недотриманні (порушенні) порядку використання праці дітей; прийнятті на роботу дітей без попереднього медичного огляду та за відсутності письмового медичного висновку про відсутність протипоказань для участі в трудовій діяльності та ін. Невиконання, а так само й неналежне виконання службових і професійних обов’язків можуть виявлятись не лише в одноразовій бездіяльності або дії, але й у тривалій бездіяльності або в ряді дій, виконаних неналежним чином.
7. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину, що розглядається, є наслідки. Частина 1 ст.137 передбачає спричинення істотної шкоди потерпілому. У зв’язку з цим необхідно встановити, які конкретно дії службового чи професійного характеру винна особа мала здійснити, але фактично не здійснила або здійснила неналежно, що обумовило негативні наслідки для здоров’я потерпілого у вигляді істотної шкоди.
8. Під істотною шкодою слід розуміти в даному випадку наслідки у вигляді спричинення короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, тобто заподіяння легкого тілесного ушкодження. Такими наслідками можуть бути випадки отруєння дітей, внаслідок, наприклад, залишення їх без нагляду з боку вихователя, спричинення травм, у тому числі і психічних, розповсюдження інфекційних хвороб та ін.
9. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину також є причиновий зв’язок між діянням і наслідками. Для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст.137 необхідно встановити, які саме обов’язки, передбачені законом, підзаконними нормативно-правовими актами (правилами, інструкціями, положеннями тощо), нею не виконані чи виконані неналежним чином, що в свою чергу призвело до настання наслідків.
10. Суб’єкт злочину - спеціальний. Ним можуть бути особи, уповноважені в силу службових обов’язків або своїх професійних якостей забезпечувати охорону життя і здоров’я дітей (наприклад, директори, вихователі, педагогічні працівники та обслуговуючий персонал шкіл, інтернатів, дитячих будинків тощо, керівники закладів позашкільної освіти, інструктор з плавання, туризму та ін.), в тому числі особи, на яких покладено обов’язки по контролю виконання таких обов’язків іншими особами. Суб’єктами злочину можуть бути службові особи і працівники органів та закладів охорони здоров’я і народної освіти, які відповідно до ст.62 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ зобов’язані здійснювати контроль за охороною здоров’я дітей та проведення оздоровчих заходів у дитячих виховних і навчальних закладах. Також ними можуть бути органи охорони здоров’я разом з органами управління освітою, які відповідно до ч.3 ст.34 Закону України “Про дошкільну освіту” від 11 липня 2001 р. № 2628-ІІІ здійснюють контроль за дотриманням санітарного законодавства у дошкільних навчальних закладах, щорічно забезпечують медичний огляд дітей, моніторинг і корекцію стану їх здоров’я, несуть відповідальність за додержання санітарно-гігієнічних норм, проведення лікувально-профілактичних заходів у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типу і форми власності; засновники (власники) дошкільних закладів, відповідні органи охорони здоров’я та відповідні органи управління освітою, на яких відповідно до ч.4 ст.35 цього Закону покладається контроль і державний нагляд за якістю харчування у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності.
11. У випадках бездіяльності влади суб’єктом злочину можуть визнаватись представники владних утворень: служби у справах неповнолітніх, кримінальної міліції у справах неповнолітніх та ін.
12. Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережністю у вигляді злочинної недбалості (винна особа не передбачає шкідливих наслідків своєї неналежної роботи, хоча повинна була і могла їх передбачити) або злочинної самовпевненості (винна особа передбачає можливість настання шкідливих наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховує на їх відвернення) щодо наслідків, передбачених ч.1 і ч.2 ст.137; саме діяння може бути вчинене як умисно, так і необережно.
13. Шкідливі наслідки, що настали через недосвідченість, недостатні кваліфікацію та професійні якості або через інші обставини, не залежні від особи, яка не справилась зі своїми службовими або професійними обов’язками, не дають підстав для кваліфікації її дії чи бездіяльності за ст.137.
14. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченими ч.2 ст.137, є смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки. Смерть неповнолітнього може настати як внаслідок дії інших людей, так і внаслідок дії різних фізичних, технічних, хімічних, біологічних та інших факторів або ж дій самих неповнолітніх. Інші тяжкі наслідки - це заподіяння хоча б одному неповнолітньому тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я особи	\|	Окремі види злочинів проти волі, честі та гідності особи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.057 сек.