Міжнародні валютні відносини. Валютний курс

Важливою складовою ланкою світового господарства є міжнародні валютні відносини. Їх функціонування і розвиток пов'язаний з обслуговуванням усього комплексу економічних зв'язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб'єктами ринку і приватними особами.

Валютна система - це певна форма організації валютних відносин. Розрізняють національну, міжнародну (регіональну) та світову валютні системи.

Валютна система національна - це державно-правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міжнародними економічними та політичними структурами. Вона визначається національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Основними елементами національної валютної системи є: національна валюта; склад, режим формування та використання золотовалютних резервів; валютний паритет та режим курсу національної валюти; режим оборотності національної валюти та характер валютних обмежень та ін.

Міжнародна (регіональна) валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Прикладом такої системи є створена в 1979 р. Європейська валютна система.

Основними елементами регіональної валютної системи є: міжнародна грошова одиниця (в ЄЕС - спочатку ЕКЮ, зараз - Євро); міжнародні (регіональні) валютні фонди; узгоджений режим регулювання валютних курсів; міжнародні (регіональні) кредитно-розрахункові установи.

Світова валютна система - спеціально розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин між усіма чи значною кількістю країн світу. Включає ряд окремих елементів, кожний з яких юридично визначається відповідними міжнародними договорами та угодами:

Розрізняють три світові валютні системи:

1. Система золотого стандарту, або система фіксованих валютних курсів за золотого стандарту.

2. Система золотовалютного (золото-доларового) стандарту, або система регульовано-фіксованих курсів (Бреттон-Вудська система).

3. Система вільно плаваючих курсів, або кероване плавання валютних курсів у нинішній (Ямайській) валютній системі.

Перша система склалась наприкінці XIX ст. і проіснувала до середини 30-х років XX століття (з 1879 до 1939 р.). Вона передбачала практично фіксовані валютні курси, в основі яких був золотий паритет грошової одиниці. Вважалось, що країна входить у систему золотого стандарту, якщо виконує три умови:

* 1)встановлює золотий зміст своєї грошової одиниці.

* 2)підтримує строге співвідношення між своїм запасом золота і внутрішньою пропозицією грошей.

* 3)дозволяє вільний експорт та імпорт золота.

Наприклад, в 1925-1935 рр. англійський фунт стерлінгів містив 7,322382 г. золота, а американський долар - 1,504663 г. Звідси монетарний паритет фунта до долара становив: 1 ф.ст.=7,322382:1,504663=4,867дол.

Золотий стандарт не лише фіксував курси валют, а й автоматично коригував дефіцит і надлишки платіжних балансів.

Хоча золотий стандарт мав такі переваги, як стабільні валютні курси та автоматичне коригування дефіцитів і надлишків платіжного балансу, в ньому були й недоліки. Головний - жорстке "прив'язування" національної валюти, а отже, і всієї економіки, до золота.

Найбільш повно недоліки системи золотого стандарту дали про себе знати в період світової економічної кризи (Великої депресії) 1929-1933 рр. Унаслідок цього система золотого стандарту потерпіла крах.

Для закладення підвалин нової міжнародної валютної системи у 1944 р. в американському місті Бреттон-Вудсі, відбулася міжнародна конференція союзних у Другій світовій війні, країн. На цій конференції було досягнуто домовленості про створення системи регульовано-фіксованих валютних курсів. Цю систему назвали Бреттон-Вудською.

Бреттон-Вудська система характеризувалась такими ознаками:

1)кожна країна - член МВФ установлювала номінальний золотий вміст своєї грошової одиниці, що визначало паритет валют, а відтак і валютний курс;

2)кожна країна зобов'язувалася дотримуватися незмінного курсу своєї валюти щодо валют будь-якої іншої країни;

3)країни - члени втратили право на необмежену кількість девальвацій своєї валюти. Девальвацію можна було провести лише з дозволу МВФ.

Поряд із золотом роль світових грошей офіційно було закріплено за доларом США.

У січні 1976 року в місті Кінгстон (Ямайка) на нараді представників країн-членів МВФ була підписана угода, що започаткувала створення третьої (нинішньої) валютної системи, яку звуть Ямайською або Кінгстонською.

У цій системі валюти "плавають" і час від часу центральні банки здійснюють інтервенції, щоб стабілізувати або змінити ці курси. Проте загалом нинішня система валютних курсів досить складна, бо частина валют у своєму плаванні прив'язана до інших валют. Країни використовують дві основні системи плаваючих вільних курсів:

- вільні курси, або незалежне плавання валют.

- регульовані курси, кероване плавання валют.

Фіксовані валютні курси діють на основі міждержавних угод. Об'єктивною основою фіксованого валютного курсу валюти є її реальна купівельна спроможність. Співвідношення купівельної спроможності валют визначають через вартість однакового набору товарів і послуг у різних країнах.

Плаваючі валютні курси складаються на валютних ринках під впливом взаємодії попиту та пропозиції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міжнародний рух капіталів. Міжнародний кредит	\|	Платіжний баланс і його регулювання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.