РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

ТЕМА 1: ПОНЯТТЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА СИСТЕМА ЇЇ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

1.1. Загальні положення.

1.2. Класифікація об’єктів інтелектуальної власності.

1.3. Основні інститути права інтелектуальної власності.

1.4. Теоретичні питання

1.1. Загальні положення

Інтелектуальна власність (англ. Intellectual property) - у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших сферах.

Згідно визначень тлумачного словника під терміном «власність» розуміють:

1) матеріальні цінності, майно, що належать кому-небудь чи знаходяться в повному розпорядженні кого-небудь;

2) право на володіння чимось матеріальним.

Поняття "інтелектуальна власність" виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Термін "інтелектуальна власність" виник у процесі тривалої (починаючи з XVIII століття) практики юридичного закріплення за певними особами прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва, літератури тощо. У науковій термінології цей термін використовується з 50-х років XX століття. Інтелектуальну власність зачисляють до особливого виду власності, що має віртуальний характер. Саме це значно ускладнює усвідомлення її сутності та визначення.

Під «власністю» зазвичай розуміють суспільні відносини, що історично склалися, щодо привласнення або розподілу матеріальних об'єктів, які і є об'єктами власності. Найважливішою характеристикою власності є те, що її власник може використовувати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший за законом не може використати цю власність без дозволу її власника. Проте існують принципові відмінності між матеріальними й нематеріальними продуктами інтелектуальної діяльності як об'єктами привласнення.

Матеріальний об'єкт можна мати й утримувати, тобто встановити над ним фізичне панування, що й називається володінням. Володіння будь-яким об'єктом (річчю) - неодмінна передумова користування цим об'єктом, і розпоряджатись об'єктом може тільки той, хто ним володіє.

Інтелект (здатність до мислення, раціонального пізнання) матеріальних об'єктів не створює, і тому результати інтелектуальної діяльності не є об'єктом відносин власності в класичному розумінні. Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки, літератури, мистецтва, винаходом та іншими результатами інтелектуальної праці; ними не можна володіти, проте їх можна використовувати одночасно в різних місцях і різними особами, чого не можна робити з матеріальним об'єктом.

Отже, інтелектуальна власність як право на результати розумової діяльності людини - благо нематеріальне, зберігається за його творцями й може використовуватись іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законодавстві.При цьому сам процес інтелектуальної діяльності як такої право на власність зазвичай не регулює. Лише після завершення цієї діяльності внаслідок створення нових результатів у сфері науки, літератури, мистецтва, техніки й технології починають діяти норми цивільного права, що забезпечують суспільне визнання відповідного об'єкта, встановлюють його правовий режим, а також охорону прав і законних інтересів його творця. До того ж об'єктам інтелектуальної власності майнові права не надаються. Будь-який винахід, промисловий зразок тощо - це вирішення проблеми (завдання), яке стає товаром лише тоді, коли воно має споживчу вартість.

Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що виникає у творця на результат інтелектуальної діяльності, подібне до права власності, що має особа, працею якої створено матеріальний об'єкт. Право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд і дає змогу передавати іншим особам (або надавати дозвіл на його використання). За цілим рядом ознак це право може належати до майнових прав і подібне до права власності.

Водночас існують й інші відносини особистісного спрямування, які набувають юридичної чинності відповідно до права авторства. Автор (фізична особа, творчою працею якої створено результат інтелектуальної діяльності) володіє сукупністю особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть бути відчужені від їх власника внаслідок самої їхньої природи. І якщо у відносинах економічного привласнення визначається, кому дозволено використовувати певний, наприклад, твір промисловим або комерційним чином, то у відносинах особистісного привласнення міститься відповідь на запитання «Хто творець цього твору?».

Майнові й немайнові права взаємопов'язані. Цей зв'язок виявляється в тому, що внаслідок використання об'єктів інтелектуальної власності з'являється майно (матеріальні об'єкти) і право власності на нього.

На думку Л.Б. Гальперіна і Л.А. Михайлової [22], інтелектуальна власність — це умовне поняття, яке використовується для позначення сукупності виключних прав на результати інтелектуальної, насамперед, творчої діяльності, а також прирівняних до них за правовим режимом засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу. Це визначення уточнює О.А. Підопригора [94], який вважає, що результат інтелектуальної діяльності має бути втіленим у певну об'єктивну форму і здатним до відтворення.

Загалом, категорія "власність" віддзеркалює історично вже сформовані суспільні відносини присвоєння, розподілу й розпорядження стосовно матеріальних благ, речей, предметів, що є об'єктами власності. При цьому власник може використовувати свою власність на свій розсуд, і ніхто інший не може законним шляхом використати його власність (скористатись його власністю) без його дозволу, згоди. Законодавче врегулювання економічних відносин з приводу власності утворює "право власності", за яким авторитет держави гарантує відповідне присвоєння майна.

У пандектній системі права (наприклад, німецькій) немає місця "праву власності" на "нетілесні" об'єкти як "праву речовому".

Результати досліджень еволюції поняття „інтелектуальна власність", починаючи із "Статуту про монополії" англійського короля Якова Стюарта (1623 р.), викладені А. Сергєєвим [124], пропонують поширену точку зору, за якої можливим є використання цього поняття перечисленням конкретних його об'єктів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теплонасосні установки для опалення.	\|	Класифікація об’єктів інтелектуальної власності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.