Поняття підприємницької діяльності та її кваліфікаційні ознаки

Термін «підприємництво» був запозичений з Франції. Він був уведений в економічний лексикон на початку ХVІІІ ст. французьким економістом Рішаром Кантильйоном.

Класична економічна теорія при визначенні підприємництва концентрує увагу вирішення питань вилучення максимального прибутку з ресурсів і досягнення рівноваги.

Нетрадиційна економічна теорія пояснює сутність підприємництва з позицій економічної теорії динамічної нерівноваги. Так, основоположник цієї теорії Йозеф Шумпетер стверджував, що «нормою» здорової економіки є не рівновага або оптимізація, а спричинена діяльністю новатора-підприємця динамічна нерівновага, яка спрямована на створення нового споживчого попиту, на поліпшення чогось іншого, відмінного від попереднього, що повніше забезпечує потреби.

При визначенні теоретичної основи підприємництва чимало провідних економістів світу концентрують увагу на підприємництві як процесі, що відбувається постійно і цілеспрямовано має інноваційний характер;

Сьогодні підприємництво є не лише економічною, але й правовою категорією. Існує значна кількість наукових визначень цієї категорії. Наведемо декілька з них.

Підприємницька діяльність – це діяльність, що ставить за мету одержання прибутку за рахунок залучення власних коштів, або опосередкованої участі в такій діяльності шляхом вкладення у діло власного капіталу.

Під підприємництвом також розуміють діяльність, яка здійснюється приватними особами, підприємствами та організаціями щодо виробництва, надання послуг, придбання та продажу товарів в обмін на інші товари або гроші для взаємної вигоди зацікавлених осіб, підприємств та організацій.

Підприємництво – незаборонена законом ініціативна, систематична діяльність приватних осіб (підприємців) і юридичних осіб, що базується на приватній або будь-якій іншій формі власності, спрямовану на отримання прибутку від виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, здійснювану на власний ризик і під свою відповідальність.

Підприємницька діяльність – це сукупність правомірних вольових дій, які здійснюються професійно, систематично і на свій ризик особою, зареєстрова- ною як підприємець, з метою одержання прибутку.

Підприємництво – це реалізація фізичною або юридичною особою своєї правоздатності шляхом складання і виконання цивільно-правових договорів неспоживчого характеру з метою одержання прибутку. Фізичні та юридичні особи при цьому діють за власною ініціативою, на власний ризик та за власні кошти.

Легальне визначення підприємництва сьогодні містить ст. 42 Господарського Кодексу України. Так, підприємництво – є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Ознаки підприємницької діяльності випливають з її визначення (нормативно закріплені ознаки): безпосередня, самостійна, систематична, ризикована; з метою одержання прибутку; здійснюється в порядку встановленому законом (легальна).

Перша ознака підприємницької діяльності – безпосередність і самостійність її здійснення. Вона вбачається в тому, що кожен підприємниць безпосередньо та самостійно вирішує всі питання діяльності свого підприємства, виходячи з економічної вигоди і ринкової кон’юнктури. Саме тому, створення (заснування) суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, а також володіння корпоративними правами, за загальним правилом, не є підприємницькою діяльністю. В юридичній літературі, на думку одних учених, термін «самостійність» підкреслює той факт, що втручання в підприємницьку діяльність органів влади й управління можливе лише у встановлених законом межах. підприємець починає діяльність на свій розсуд, і здійснює її в своїх інтересах.

Друга ознака підприємницької діяльності – її систематичність. Вельми часто, при визначенні кількісних критеріїв систематичності підприємницької діяльності виходять з Декрету Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» від 17.03.93 р., зі змісту якого начебто випливає висновок, що коли продаж товару здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року, то така діяльність вважається систематичною. Однак, положення Декрету прийнятні лише для мети оподаткування. Тому, слід погодитися із думкою тих вчених, які вважають перспективнішим «метод вилучення» – епізодична або одинична діяльність не може вважатися підприємницькою, в той час як регулярна, професійна, постійна діяльність є такою. У разі ж виникнення спору про систематичність – питання повинне вирішуватися з урахуванням конкретних обставин.

Третя ознака підприємницької діяльності – ризиковий характер. Вона полягає в тім, що на підприємця покладений тягар можливих несприятливих наслідків (збитків) підприємницької діяльності. Під ризиком слід розуміти можливість наступу певної події, яка викликає майновий збиток.

Четверта ознака – це одержання прибутку як головна мета здійснення підприємницької діяльності. Мету одержання прибутку, як ознаку підприємницької діяльності, визнають як законодавець, так і вчені (майже одностайно). Тобто, та чи інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької, якщо її метою не є одержання прибутку. Проте якщо прибуток не отриманий, незважаючи на цільове спрямування діяльності на її досягнення, то сам по собі цей факт не може служити підставою для вилучення її з числа підприємницької. Отже, визначальною є наявність саме мети одержання прибутку, а не досягнення її на будь-якому етапі цієї комплексної діяльності. Разом з тим, більшість вчених відмічають, що мета одержання прибутку є основною, але не єдиною метою. Так, поряд з основною метою одержання прибутку, підприємці можуть мати на меті й інше (наприклад, благодійність. задоволення потреб суспільства).

П’ята ознака – це здійснення підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством (легальність). Легальність підприємницької діяльності повинна розглядатись у двох аспектах:

1) особа повинна пройти всю процедуру легалізації для того, щоб займатися відповідним різновидом підприємницької діяльності (державна реєстрація, ліцензування, патентування);

2) підприємці не повинні порушувати норми господарського законодавства, зокрема, антимонопольного тощо.

Відповідно до ст. 45 ГК України підприємництво здійснюється на основі:

▪ вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

▪ самостійного формування підприємцем програми діяльності; вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється; залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом; встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

▪ вільного найму підприємцем працівників;

▪ комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

▪ вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

▪ самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності; використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Господарське право як галузь законодавства	\|	Суб’єкти господарської діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.039 сек.