МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Проблема вікової типології в соціальній роботі.Лекція № 16 Технології соціальної робот з клієнтами різного віку (4 години). Проблеми бездоглядності та безпритульності неповнолітніх. Безпритульні діти – діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ї або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання (відповідно до Закону України „Про охорону дитинства ”). Бездоглядні діти – діти, не забезпечені сприятливими умовами для фізичного, духовного та інтелектуального розвитку (матеріальне благополуччя сім’ї, належне виховання, догляд та дбайливе ставлення до дитини, здорова моральна атмосфера тощо). Відповідно дитяча бездоглядність – це послаблення чи відсутність нагляду за поведінкою, розвитком, самопочуттям дитини з боку батьків чи осіб, які їх замінюють. Феномен безпритульності і бездоглядності дітей, які виховуються в умовах вулиці, – багатоаспектний. Дитяча бездоглядність – один із кроків до соціальної дезадаптації, безпритульності. Водночас усі безпритульні діти є бездоглядними. Складність феномена підтверджує неможливість інколи чітко визначити, до якої категорії – „бездоглядна” чи „безпритульна” – належить дитина. Тому під час ідентифікації важливі не стільки наявність певного місця проживання, скільки термін її перебування на вулиці (досвід „вуличного життя”), бажання повернутися у рідну домівку чи державний заклад і можливість реабілітації асоціальних батьків. На запитання бездоглядною чи безпритульною вважати дитину, яка два роки проживає на вулиці, мандрує з місця на місце, при цьому має домівку, де живуть її батьки-алкоголіки, але не хоче туди повертатися, можна дати відповідь – і бездоглядна, і безпритульна. Тому ці два поняття потрібно розглядати паралельно, не намагаючись у всіх випадках розмежовувати їх. Проблема дитячої безпритульності та бездоглядності не нова для України. На думку вітчизняних вчених, безпритульність є відображенням політико-економічного і культурного стану соціуму, це закономірний наслідок криз перехідного етапу у розвитку країни.
Під віковою структурою населення розуміється співвідношення чисельності різних вікових груп людей, що створює базу для всіх розрахунків демографічного, соціального, економічного характеру. Вікова структура населення формується під впливом природного й механічного руху населення, людських втрат у періоди природних і соціальних катаклізмів. Існують різні класифікації віку. У статистиці, наприклад, найчастіше використовують класифікацію віку Б. Урланіса: · 0-2 роки - ясельний вік; · 3-6 років - дошкільний вік дитинства; · 7-15 років - шкільний вік дитинства; · 16-24 роки - юність; · 25-44 - зрілість; · 45-59 років - повна зрілість; · 60-69 років - літній вік; · 70-79 років - рання старість, · 80-89 років - повна старість, · 90 років і більше - глибока старість. Більшість вітчизняних соціальних працівників користується соціально- педагогічною класифікацією, де вікова періодизація зазвичай співвідноситься з етапами соціалізації. Тут існують різні періодизації. На думку відомого російського вченого А. Мудрика, досить зручною із соціально-педагогічної точки зору є така вікова класифікація: · дитинство (від народження до 1 року), · раннє дитинство (1-3 роки), · дошкільне дитинство (3-6 років), · молодший шкільний вік (6-10 років), · молодший підлітковий (10-12 років), · старший підлітковий (12-14 років), · ранній юнацький (15-17 років), · юнацький (18-23 роки) вік, · молодість (23-30 років), · рання зрілість (30-40 років), · пізня зрілість (40-55 років), · літній вік (55-65 років), · старість (65-75 років), · довголіття (понад 70 років) [18, с 10]. Крім того, у руслі індивідуальної соціальної роботи з клієнтом на базі вікового підходу йому необхідно надавати конкретну допомогу з вирішення завдань (проблем), які перед ним стоять. З тією чи іншою мірою умовності можна виділити три групи завдань кожного віку: · S природно-культурні (досягнення на кожному віковому етапі визначеного рівня біологічного дозрівання, фізичного і статевого розвитку, що мають певні нормативні розходження в тих чи інших регіонально культурологічних умовах); · S соціально-культурні (пізнавальні, моральні, ціннісно-смислові), специфічними для кожного віку в конкретному соціумі, з одного боку, пред'являються особистості у вербалізованій формі інститутами й агентами соціалізації, а з іншого, що існують у вигляді визначених норм і цінностей у суспільній практиці, не збігаючись один з одним і нерідко взаємно суперечачи; · S соціально-психологічні (становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в актуальному житті й на перспективу, самоактуалізація й самоствердження), які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і способи їх вирішення. Якщо якесь завдання залишається невиконаним, то це або затримує розвиток особистості, робить його недосконалим, або спотворює особистість. Можливий і варіант, коли те чи інше завдання, не розв'язане в певному віці, спочатку зовні не виявляється в розвитку особистості, але через певний період воно «спливає», що призводить до нібито немотивованих вчинків, рішень, змін в особистості. Читайте також:
|
||||||||
|