Теоретичні методи наукового пізнання

Абстрагування – це мислене відсторонення від несуттєвих властивостей, зв’язків, відношень предметів і відокремлення сторін, які цікавлять дослідника. Воно, як правило, здійснюється в два етапи. На першому етапі визначаються суттєві властивості, зв’язки й т. ін.; на другому – об’єкт, що досліджується, заміняють іншим, більш простим, який є спрощеною моделлю, яка зберігає головне. Жодне дослідження не відбувається без абстракцій, тому що абстракція надає можливість дослідити об’єкт як ідеальний, який став представником класу об’єктів, та перенести отримані дані на весь клас. Залежно від мети, предмета, а також похідної концепції дослідника утворюються різні абстракції того чи іншого об’єкта. У таких випадках ми маємо справу з різними засобами ідеалізації реальних об’єктів. У методології науки існує метод ідеалізації, який базується на абстрагуванні, але передбачає мислене (в думках) конструювання таких об’єктів, у яких та чи інша властивість уявляється у крайньому значенні.

Ідеалізація – це уявне конструювання об’єктів, які практично невідтворювані (наприклад, ідеальний газ, абсолютно тверде тіло). В результаті ідеалізації реальні об’єкти позбавляються деяких притаманних їм властивостей і наділяються гіпотетичними властивостями.

Із такими ж об’єктами має справу й уявний експеримент – специфічний теоретичний метод, що конструює ситуації та стани, що ідеалізуються, нездійсненні, досліджуючи процеси в „чистому вигляді”. Особливість цього методу в тому, що він дозволяє вченому опертися на чуттєві уявлення, зробити наочним об’єкт і процес, що ідеалізується, поняття теорії наповнити чуттєвим змістом. В уявному експерименті, наприклад, може брати участь візок, що рухається без опору навколишнього середовища; ракети, що летять із швидкістю світла; ліфти, падаючі в безповітряний простір і т. п.

У тих випадках, коли об’єкт, що вивчається, не доступний для прямого втручання дослідника або таке втручання з низки причин недоцільне, вдаються до методу моделювання. Сутність моделювання як методу пізнання полягає в заміщенні об’єкта дослідження моделлю. Як модель можуть бути використані об’єкти як природного, так і штучного походження. Моделювання припускає перенесення дослідницької діяльності на інший об’єкт, що виступає в ролі замінника об’єкта, що вивчається. Об’єкт-замінник називається моделлю, а об’єкт дослідження – оригіналом (прототипом).

Для всіх наукових моделей характерне те, що вони виступають замінником об’єкта дослідження. Моделі знаходяться з останнім у такій схожості (відповідності), яка дозволяє здобути нове знання про даний об’єкт. Абстрактно-теоретично можливі будь-які види моделей. Традиційним є розділення моделей на матеріальні та ідеальні. Разом із тим, таке розділення доповнюється розподілом їх на наочно-подібні (речовинні, субстанційні й т. д.) і символічні (математичні, знакові й т. д.). Моделі можна підрозділяти на об’єктні (схожість установлюється між об’єктом-моделлю та об’єктом-прототипом) та діяльнісні (схожість установлюється між видами діяльності, в які включені модель і прототип).

Універсальність методу моделювання означає його застосовність до всіх галузей і етапів наукового дослідження. Уявні моделі підрозділяються на образні (іконічні) і знакові (символічні). Прикладом образної моделі може служити планетарна модель атома, а знакової – структурні формули класичної хімії. Виділяють також змішані моделі, які поєднують елементи образотворчої та знакової.

Уявні моделі виконують одночасно функції спрощення, ідеалізації й заміщення реально існуючих складних об’єктів. У процесі доведення ці моделі стають основою наукової теорії (моделі газів і атомів т. д.). Подібні моделі застосовуються і в суспільних дисциплінах (модель простого товарного господарства і т. д.).

Найважливішим засобом побудови й дослідження теоретичного об’єкта, що ідеалізується, є формалізація. Формалізація – відображення об’єкта або явища в знаковій формі якої-небудь штучної мови (математики, хімії і т. д.) та забезпечення можливості дослідження реальних об’єктів і їх властивостей через дослідження відповідних знаків.

Уведення символіки забезпечує повноту спостереження певного кола проблем, стислість і чіткість фіксації знання, дозволяє уникнути багатозначності термінів.

Створення алгоритмічних формалізованих описів має не тільки власне пізнавальну цінність, але є умовою для використання на теоретичному рівні наукового пізнання математичного моделювання. Математична модель – знакова структура, що має справу з абстрактними об’єктами – математичними величинами, поняттями, відношеннями, які допускають різні інтерпретації. Одна і та ж модель може застосовуватися в різних науках. Значення математичної моделі при розробленні теорії визначається тим, що вона, відображаючи певні властивості й відношення оригіналу, заміщає його в певному відношенні і дає нову, більш глибоку та повну інформацію про оригінал. Математична модель, як правило, має вид рівняння або системи рівнянь різного типу разом із необхідними для її розв’язання початковими і граничними умовами значеннями коефіцієнтів рівнянь та іншими параметрами. Побудова ідеального об’єкта й подальше його дослідження завершують перехід від емпіричного рівня до теоретичного.

Аксіоматичний метод – спосіб побудови теорії, при якій в її основу кладуться деякі її положення – аксіоми або постулати, з яких уся решта положень теорії виводиться шляхом міркувань, званих доказами. Правила, за якими повинні проводитися ці міркування, розглядаються в логіці – в ученні про дедукцію. Всі поняття, з якими мають справу в доказах, окрім невеликої кількості первинних понять, уводяться на основі визначень, що роз’яснюють їх значення через раніше введені або відомі поняття. В аксіоматичному методі деякі твердження (аксіоми) приймаються без доведень і потім використовуються для здобуття знань за визначеними логічними правилами. Аксіоматичні системи побудовані для всіх головних розділів сучасної математики й логіки. Якщо аксіоматичний метод використовується до емпіричного природознавчого та суспільно-наукового знання, то в якості вихідних положень застосовують гіпотези, тобто твердження, відносно яких у ході розвитку теорії може бути доведена істинність або хибність.

При використанні до емпіричного знання аксіоматичний метод виступає як гіпотетико-дедуктивний метод. Його широко застосовують у біології, психології, лінгвістиці. Сутність гіпотетико-дедуктивного методу розгортання й обґрунтування теорії полягає в тому, що пояснення причин і закономірностей емпіричних явищ спочатку виражається у формі гіпотез. Умови перевірки гіпотези передбачають її дедуктивне розгортання: з положень-посилок гіпотези за правилами виведення отримують результати, які принципово перевіряються в експерименті. Необхідність таких процедур пояснюється тим, що робляться судження про суттєві відношення, які безпосередньо недоступні спостереженню, що потребують догадки, уявлення.

Гіпотетичний метод пізнання передбачає висування наукової гіпотези на основі вивчення фізичної, хімічної тощо сутності явища за допомогою наукових методів пізнання. Потім проводиться теоретичний аналіз її положень, розробляються засоби її перевірки.

У сучасній науці все більше застосовується історичний метод пізнання. Якщо раніше він використовувався переважно в соціально-економічних і гуманітарних науках, то зараз він усе більше поширюється в природознавчих і технічних науках. Цей метод передбачає дослідження, виникнення, формування і розвиток об’єктів у хронологічній послідовності, в результаті чого дослідник здобуває додаткові знання про об’єкт (явище), що вивчається в процесі розвитку. Історичний метод потребує мисленнєвої реконструкції конкретного історичного процесу розвитку. Його специфіка зумовлюється особливостями самого історичного процесу: послідовністю подій у часі і проявом історичної необхідності через множинність випадкових подій.

Доведеність – головна вимога наукового знання. Під доведеністю в широкому значенні слова розуміють будь-яку процедуру встановлення істинності деякого судження за допомогою послідовного логічного аналізу або емпіричних методів. У вузькому значенні доведеність передбачає встановлення об’єктивної істини завдяки всьому апарату методологічних засобів. Доведеність у широкому значенні часто використовується в гуманітарних науках. У природознавчих науках застосовуються як теоретичні, так і емпіричні доведення, які ґрунтуються на даних спостереження й експериментів. Доведеність у вузькому значенні слова звичайно використовується в логіці, математиці, теоретичній фізиці. Такі доведення являють собою ланцюжки правильних умовиводів, які ведуться від істинних посилок (вихідних для даного доведення суджень) до тез, які потрібно довести. Істинність посилок при цьому не обґрунтовується в самому доведенні, а якимось чином установлюється раніше.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Емпіричні методи наукового пізнання	\|	Загальнонаукові методи наукового пізнання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.