Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Завдання

Запитання

— Наведіть приклади національного інтересу українців.

Вивчаючи історію розвитку націй і народностей, виділяють такі процеси, як міжнаціональна диференціація і міжнаціональна інтеграція.

Міжнаціональна диференціація — це процес роз'єднання, розділення, протистояння різних націй, етносів, народів у різних планах.

Міжнаціональна інтеграція — це процес поступового об'єднання різних етносів, народів і націй через сфери суспільного життя.

Причини міжнаціональної інтеграції

1.Неможливість держав жити ізольовано, що пов'язано з конкретними змінами в економіці практично всіх сучасних країн.

2. Економічний та політичний взаємозв'язок держав.

Прикладом міжнаціональної інтеграції в сучасному світі є країни Європи, об'єднані в Європейський Союз (ЄС).

— Наведіть інші приклади міжнаціональної інтеграції, які ви знаєте.

►► Розвиток міжнаціональних відносин в Україні

Національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою титульної нації — українців. За даними перепису населення 2001р., українці становили понад 77,82 % усіх жителів України. До того ж значна кількість українців проживають у близькому та далекому зарубіжжі. Поряд з українцями на території України проживають представники понад 100національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни — понад 17,28 % усього населення країни.

Далі йдуть, білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї та вірмени. Крім цих національностей,в Україні проживають греки, цигани, азербайджанці, німці, грузини, гагаузи та ін.

Протягом історичного періоду національний склад населення України змінювався, тож сучасні державні кордони країни суттєво відрізняються від етнічних меж проживання українців. Українці проживають не лише на суміжних з Україною територіях, а й у багатьох віддалених від неї країнах світу. Але найбільша кількість українців проживає в Росії — понад 4,4 млн осіб. Це друга за чисельністю нація, що проживає в Росії. Значна частина українців постійно проживає в Польщі, Білорусі, Словаччині, Молдові, США, Канаді, Аргентині, Австралії, Німеччині та багатьох інших країнах світу.

Національний склад населення України постійно змінюється також під впливом міграції. За останні роки з України виїжджало більше населення, ніж поверталось. Серед національностей, що виїжджають з України, найбільш численну групу становлять росіяни, євреї, молдавани. Населення України зростало також за рахунок татар, азербайджанців, білорусів, вірмен, болгар, грузинів.

Зміни у національному складі населення України зумовлені й поверненням на її територію примусово виселених раніше в Росію та інші республіки колишнього Союзу кримських татар і німців. Вони проживають переважно в Криму та на півдні України. У складі населення Автономної Республіки Крим кримські татари становлять вже 12,1 %. Упродовж майже 60 років депортації радянська влада розвивала та підтримувала негативні стереотипи щодо кримських татар як «народу зрадника», стереотипи, що їх продукували ще за часів царської Росії починаючи від анексії території Криму російською імператрицею Катериною II.

Поліетнічність населення, яка утворилася в Україні, має виразну специфіку: з усіх етнічних неукраїнців понад 80 % становили етнічні росіяни. Іншим аспектом української поліетнічності є питання визначення мовної ідентичності. Зокрема, 5 544 729 етнічних українців, згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, вважають рідною російську мову. Сьогодні в Україні існує 3 мегамовні групи — україномовні українці, російськомовні українці та російськомовні росіяни.

Окремо потрібно звернути увагу на взаємини «більшості» з ромами та основні проблеми, які існують у цього народу в Україні. За даними Всеукраїнського перепису населення на 2001 рік, громада ромів України налічувала близько 47,6 тис. осіб, з яких близько 14 тис. проживає на Закарпатті і понад 4 тис. у Донецькій, Дніпропетровській та Одеській областях. Проте, на думку деяких науковців, чисельність ромів, що проживають в Україні, значно більша.

Актуальності набувають міжнаціональні взаємини, пов'язані з міграцією до України представників тих громад, які традиційно не проживали на її теренах. Внаслідок міграційних процесів за останні роки в Україні зросла кількість азербайджанців. Численність більшості інших національних груп, зокрема болгар, молдаван, білорусів, євреїв, татар, циган, німців, скоротилася. Навіть порівняно з офіційними даними Всесоюзного перепису населення 1989 року, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні вдвічі збільшилася кількість вірмен — вона сягнула 100 тисяч громадян, азербайджанців тут нині проживає 45 тисяч (ця етнічна група демонструє 20 % зростання). Збільшилася кількість корейців: в Україні їх нараховується 13 тисяч, тобто зростання сягнуло 50 %. Збільшилась кількість арабів: якщо під час Всесоюзного перепису населення 1989 р. їх було зафіксовано 1 240 осіб, то 2001 року — 6 575 осіб. Зросло число в'єтнамців і вихідців з Індії, Пакистану, країн Південно-Східної Азії.

Актуальною для України є проблема нелегальної міграції. Кількість нелегальних мігрантів, які перетинають кордон України, постійно зростає. Більшість нелегалів прагнуть потрапити до країн Західної Європи і розглядають Україну як транзитну територію, принаймні про це свідчать українські прикордонники. Проте реальні міграційні наміри цієї категорії осіб ще тільки комплексно досліджуються. Сьогодні існують свідчення про створення в Україні новітніх етнічних компактів. За різними даними, в Україні кількість мігрантів коливається від 100 тисяч до 6 млн осіб. Це здебільшого вихідці з країн Азії та Африки. В Одеській області вказують на наявність індійської, в'єтнамської та китайської громад. Відповідні свідчення про збільшення кількості громад — вихідців з країн південної Азії, Китаю — з'являються в інших українських регіонах. Отже, це свідчить, що у складі населення України фактично зростає кількість представників тих етносів, які мігрують до України з несприятливих у соціальному і міжетнічному сенсі країн, тобто з тих держав, де вирують міжетнічні конфлікти і де низький рівень життя. Це, за свідченнями експертів, демонструє не тільки те, що Україна є транзитною територією, але й те, що країна розглядається новітніми мігрантами як відносно стабільна держава у сфері міжнаціональних взаємин.

Стабільність життя представників різних національностей неможлива без шанобливого ставлення і поваги кожного народу до

іншого. Це стосується як українців, так і національних меншин, які є жителями однієї держави — України.

Важлива роль у збереженні міжетнічної злагоди в усіх регіонах України належить створенню державою сприятливих умов для національно-культурного розвитку як національних меншин в Україні, так і українців, які проживають у країнах близького і далекого зарубіжжя. Ці питання повинні бути предметом розвитку міждержавних відносин і розв'язуватися на користь народів усіх країн.

►► Націоналізм. Міжнаціональні конфлікти та шляхи їх подолання

Націоналізм — ідеологія і політика, основу якої складають ідеї національної винятковості і переваги, прагнення до національної замкнутості, місництва, недовіра до інших націй.

Яскравий прояв націоналізму в сучасному світі продемонстрував німецький фашизм, що призвів світ до Другої світової війни 1939-1945 рр. Синонімами фашизму стали терміни «расизм», «нацизм», «шовінізм», «геноцид», «голокост».

Запитання

— Як на вашу думку, чи можна вважати національне питання
однією з причин розпаду СРСР?

Міжнаціональний конфлікт — одна із форм відносин між національними спільнотами, що характеризується станом взаємних претензій, відкритим протистоянням етносів, народів і націй, що мають тенденцію до наростання протистояння аж до збройних зіткнень.

Завдання

— Назвіть причини міжнаціональних конфліктів.

1.Ускладнення соціально-економічного розвитку країн світу, відчутне відставання багатьох з них.

2. Непродумана або відверто екстремістська політика низки державних діячів.

3. Колонізація населення інших країн.

4. Помилки і прорахунки керівництва ряду країн у розв'язанні національних питань.

Види міжнаціональних конфліктів

1.З приводу спірних територій.

2. Через вигнання народу зі своєї території і повернення депортованого народу на свою історичну батьківщину.

3. Через довільну зміну адміністративних кордонів.

4. Через насильницьке включення території народу до сусідньої держави.

5. Між етнічною більшістю і компактною меншістю (корінна національність).

6. З приводу відсутності у народу власної держави або розподіл його території між іншими державами.

Типи міжнаціональних конфліктів

1.Державно-правові (незадоволення правовим становищем нації, прагнення власної державності, конфлікт з владними органами держави, у складі якої перебуває нація).

2. Етнотериторіальні (визначення кордонів нації).

3. Етнодемографічні (захист прав корінної національності).

4. Соціально-психологічні (зміна способу життя, порушення прав людини).

Шляхи розв'язання міжнаціональних конфліктів

1.Усвідомлення усіма людьми неприйнятності насильства, формування поваги до національних почуттів всіх етнічних груп.

2. Провадження лояльної, продуманої політики з урахуванням інтересів усіх народів і народностей.

3. Створення ефективно діючих міжнародних комісій, рад, інших організацій для мирного розв'язання національних суперечок.

4. Надання національно-культурної автономії усім бажаючим національним меншинам, що дозволить їм зберегти свою мову, культуру, релігію і традиції.

Шляхи врегулювання міжнаціональних конфліктів

1.Визнання міжнаціональних проблем і розв'язання їх шляхом продуманої національної політики.

2. Використання економічних важелів для нормалізації ситуації.

3. Створення культурної інфраструктури консенсусу, дотримання принципу паритетності, коли йдеться про призначення людей різних національностей на державні посади, підтримка національної культури.

►► Формування української політичної нації

Аналіз історико-політичного контексту формування української національної ідентичності дозволяє розглянути специфіку сучасної національної ідентичності та перспективи поширення

загальнонаціональної ідентичності на громадян України, що мають різні етнічні, мовно-культурні, регіональні, конфесійні ідентичності тощо. Особливу увагу приділено потребам формування української загальнонаціональної ідентичності виходячи з вимог забезпечення національних інтересів України: зміцнення державної і національної єдності, забезпечення міжетнічного миру, суспільної інтеграції представників етнічних спільнот, розвитку унікальних етнічних ідентичностей в контексті цілісної загальноукраїнської ідентичності, ліквідації загрози сепаратизму.

Проблема становлення єдиної національної ідентичності громадян України є однією з визначальних для українського суспільства та для подальшого формування його як повноцінної нації. Політичний контекст проблематики (необхідність збереження цілісності держави та її зміцнення, становлення громадянського суспільства, з'ясування місця країни у системі культурних і геополітичних координат тощо) зумовлює необхідність вироблення адекватної політики щодо кризових явищ в українській національній ідентичності. Теоретичні та практичні дослідження безпосередньо стосуються проблем зменшення потенціалу сепаратизму, залучення до державотворчого процесу представників усіх етнічних груп, зміцнення можливостей держави у справі протистояння зовнішньому тискові.

Складовою частиною політичної діяльності держави, покликаної врегулювати міжнаціональні відносини в різних сферах життя суспільства, є національна політика.

Українська національна ідентичність проходить складний і суперечливий процес становлення. Нині її ознаками є амбівалентність суспільної свідомості, брак консенсусу стосовно базових цінностей, етнопсихологічні та мовно-культурні деформації у свідомості.

Таку ситуацію ускладнюють:

розриви у загальнодержавному комунікативному просторі внаслідок суперечностей у мовній, ідеологічній сферах; брак історичних знань або їх викривлене тлумачення і, як наслідок, слабкість ідеологічної основи для формування національної ідентичності;

деформації національної і громадянської свідомості, соціальної структури суспільства та невиразність соціальної ідентифікації в умовах ослаблення суспільства.

Висновок.Отже, на сьогодні в Україні ресурси для формування і зміцнення сприятливої для суспільства, держави цілісної національної ідентичності використано не повністю. Це відбувається, по-перше, через недооцінювання з боку державної влади цінності цього явища; по-друге, через надмірний вплив в Україні тих політичних сил, які виступають за консервацію наявного «постколоні-ального» стану ідентичностей.

Серед фундаментальних інтересів української держави і політичної нації мають бути:

збереження територіальної цілісності;

розвиток власної національної, культурної, мовної тощо самобутності;

подальша консолідація всередині суспільства і нації; рівноправні і повноцінні відносини з іншими державами і націями.

Таким чином, визрівання єдиної національної ідентичності за збереження і розвитку етнічних, культурних тощо ідентичностей усіх спільнот здатне суттєво сприяти зміцненню державної єдності країни, суспільства, істотно посилити державу. Це, у свою чергу, дозволить посилити сприйняття української держави представниками різних етнічних груп як «своєї»; зменшити або нівелювати можливість виникнення сепаратистських тенденцій серед етнічних груп компактного розселення в Україні; залучити повною мірою потенціал усіх громадян України. Досягнення таких цілей повністю відповідає інтересам України.

IV. Підсумок ЗАНЯТТЯ

Робота з текстом

Прочитайте фрагмент казки Є. Шварца «Дракон» і сформулюйте свою думку щодо описаної ситуації.

«Отже, коли лицар Ланцелот прибув до міста, поневолений жорстоким Драконом, він, на свій подив, почув про доброту Дракона. По-перше, під час епідемії холери Дракон, дихнувши на озеро, скип'ятив в ньому воду. По-друге, він позбавив місто від циган. «Але ж цигани дуже милі люди», — здивувався Ланцелот. «Що ви! Який жах! — вигукнув архіваріус Шарлемань. — Я, правда, в житті не бачив жодного цигана. Але я ще в школі проходив, що це жахливі люди. Це волоцюги за своєю природою, по крові. Вони вороги будь-якої панівної системи, інакше вони жили б де-небудь, а не вештались туди-сюди. їх пісні позбавлені мужності, а ідеї руйнівні. Вони крадуть людей. Вони проникають всюди».

Висловлювання учнів.

Коментар.Зверніть увагу, що хоч архіваріус ніколи сам не бачив циган, але він не сумнівається в їх негативних якостях. Для нього навіть реальний Дракон краще міфологічних циган. Але найважливіше те, що джерелом інформації про «циганську загрозу» став сам Дракон. Саме таким чином і складаються негативні стереотипи в масовій свідомості.

Тестування

1. Розташуйте етнічні спільноти у порядку їх історичного роз
витку.

А Народність; Б рід; В клан; Г плем'я; Д нація.

2. За якими ознаками можна визначити сучасну націю?
А Єдина територія;

Б спільна мова;

В специфіка господарської діяльності;

Г духовна єдність;

Д кровно-родинна спорідненість.

3. До історично сформованих груп людей належать:
А народності;

Б класи;

В держави.

Відповіді: 1Б, В, Г, А,Д; 2 Д; З А.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Підготувати електронну презентацію «Національні проблеми України».

Тема 13. ПОЛІКУЛЬТУРНІСТЬ

ЗАНЯТТЯ 13

Поняття полі культурності як добросусідства культур. Шляхи розв'язання міжнаціональних, міжконфесійних конфліктів

Мета:

Навчальна:

  • ознайомити учнів з тлумаченням понять «культура», «національна культура», «загальнолюдська культура», «полікультурність», визначити основні шляхи розв'язання міжнаціональних та міжконфесійних конфліктів; розвивати міжпредметні зв'язки.

Розвиваюча:

· сформувати вміння уважно слухати, осмислювати сказане викладачем та конспектувати аргументи під час лекції; навчити виділяти нові компоненти знань із теми, формувати вміння робити аналіз даного матеріалу.

Виховна:

· розвивати вміння самостійно мислити; виховувати активну життєву позицію; виховувати негативне ставлення до міжнаціональних конфліктів.

Тип ЗАНЯТТЯ:вивчення нового матеріалу.

ХІД ЗАНЯТТЯ

I. Організаційний момент ЗАНЯТТЯ

II. Мотивація навчальної діяльності

Викладач формулює тему та мету ЗАНЯТТЯ.

Бесіда

1. Що таке культура?

2. На що впливає рівень культури особистості та рівень культури в суспільстві?

3. Яка роль соціальних явищ та процесів для формування культури?

4. Чи можливе співіснування декількох культур?

5. Чому важливо поважати культуру інших народів?

6. Як повага до культури іншого народу пов'язана з міжнаціональними та міжконфесійними конфліктами?

Перевірка домашнього завдання

Виступ учнів з електронною презентацією «Національні проблеми України».

III. Вивчення нового матеріалу
►► Поняття «культура»

Культура (від лат. сиlturа — обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Поняття «культура» вживається для характеристики певних історичних епох (антична культура), конкретних суспільств, народностей і націй (культура майя), а також специфічних сфер діяльності або життя (культура праці, політична культура, художня культура); у більш вузькому сенсі — сфера духовного життя людей.

Сучасне людство налічує тисячі народів, майже 200 держав, понад 6 млрд населення. Серед усієї маси людей немає двох однакових, кожен має свої особливості. Окрім індивідуальних відмінностей, існують і групові: сімейні, статеві, вікові, професійні, національні і т. ін. Будь-яка нація, соціальна група бере із системи загальнокультурних людських цінностей тільки те, що відповідає їхньому духовному настрою, рівневі розвитку й можливостей. Регіональні і національні культури пов'язані між собою, впливаючи одна на одну. Разом з тим відчутною є потужна тенденція до збереження власної ідентичності національної культури.

►► Національна культура та її основні компоненти

Поняття «нація» (від лат. пatіо — плем'я, народ) зазвичай розглядають як історичну спільноту людей, що постає в процесі формування спільності їхньої території, економічних зв'язків, літературної мови, етнічних особливостей культури і характеру. Складається з різних племен і народностей. Говорячи про національну культуру, зазвичай застосовують термін «цивілізація». Цей термін часто вживають як синонім культури або на позначення рівня, ступеня суспільного розвитку, матеріальної і духовної культури (антична цивілізація, сучасна цивілізація).

Більшість учених визначають цивілізацію «як соціокультур-ну спільність, що має якісну специфіку», «як цілісне конкретно-історичне утворення, що вирізняється характером свого ставлення до світу природи і внутрішніми особливостями самобутньої культури».

Основними компонентами національної культури є національна мова, традиції, звичаї, релігія.

Існують різні типи національних культур.Якщо класифікувати культури на окремі типи, то можна виділити західноєвропейську культуру, північноамериканську, південноазійську. Характеризуючи кожний із цих видів, можна виявити їх загальні та індивідуальні ознаки.

Західноєвропейська культура успадкувала 7 попередніх циві-лізаційних досягнень і культуру декількох імперій. Єдиного культурного простору в Європі немає, вона розділена на Західну і Східну. У Західній Європі культури народів, наприклад, Скандинавії та Середземномор'я значно різняться між собою. Машинна (техногенна) цивілізація Заходу виникла як традиційний шлях розвитку. Людина Заходу — володар природи. «Екологізація» сучасної моделі техногенної цивілізації, заснованої на ідеї панування людини над природою, призвела до активного пошуку «точок дотикання» з національними культурами в різних регіонах планети. Але європейська культура прагне перетворити світ, а китайська, наприклад, вважає світ «кращим з можливих» і панівною є ідея пристосуватися до нього.

Французи схильні уявляти картину світу за схемами розуму, вони не вдаються до колективних спогадів, на відміну від німців. Скандинавія через пуританську етику з її прагматизмом для слов'ян є незбагненною.

Незважаючи на те, що Європу і Америку об'єднують деякі загальні проблеми, між їхніми культурами існують значні відмінності. У США існує культ сили й успіху, там відчутна потреба в учителі, наставнику. Характерною ознакою північноамериканської культури є культ речей. Цей культ був створений переселенцями, які починали життя на порожньому місці. Ще однією ознакою американської культури є шанування професіоналізму, майстерності в будь-якій справі. В основі «великої американської мрії» лежить надія кожного американця виграти мільйон, а кожного чистильника взуття стати президентом. У 70-80-х рр. XX ст. принципи індивідуалізму, незалежності і самостійності були обов'язковим атрибутом успішної реалізації «американської мрії». Спосіб дій і навіть думок у американця не такий, як у європейця. Для американця як носія англосаксонської цивілізаційної традиції загальними цінностями є свобода і демократія, плюралізм, власність та ринкова економіка. Європейця турбує інший суб'єкт історії — народ, нація, національна меншина і т. ін. Американець віддає перевагу кар'єрі, а не родинним стосункам. У розумінні європейця в основі концепції нації лежить цілісність етносу. Європейцям увесь час треба відчувати себе в історії — історії сім'ї, народу, нації. Американцям як молодій нації не притаманне почуття історії.

Країни Стародавнього Сходу: Межиріччя, (Месопотамія), Індія, Китай — вважають колискою цивілізації. Ще у XII ст. Європа знала, що вся влада і мудрість людини беруть початок на Сході. Традиційне, або східне, суспільство може вести один і той же спосіб життя століттями і навіть тисячоліттями. Але і на Сході існує кілька культур. Надзвичайна стабільність соціальних умов Сходу йде на користь ефективності цивілізації. Прямою протилежністю йому є цивілізація Заходу. Характерною її ознакою є рухливість, різноманітність, мінливість. Південноазіиськии вид культури існує на густонаселених територіях і містах. Тут культивується володіння своїм тілом і волею, що об'єднується з масовою схильністю до задоволень. Загибель одних східних культур і виникнення інших не змінює власне типу культури. Види діяльності, їх способи та цілі на Сході консервативні. її основною культурною ідеєю є традиційні міфи, канонізовані стилі мислення. Для людини Сходу важливе взаєморозуміння людини і природи, рівновага між людиною та її землею. Східна людина вважає себе частиною природи і ніколи не виокремлює себе з неї. Китайській культурі притаманний оптимістичний світогляд, спокійне ставлення до життя і смерті. Людина живе в єдиному Всесвіті, де між живими і мертвими наявний тісний зв'язок. Це єдиний світ, де небуття і буття взаємно переходять і взаємно обумовлюють одне одного. На рівні повсякденної свідомості ця філософська мудрість виражається у різного роду обрядах, культі предків, вірі в існування померлих серед живих. Звідси і дивні, на думку європейця, звичаї, наприклад дарування труни небезпечно хворій людині. У Китаї так роблять на знак поваги і доброго ставлення. Смерть треба сприймати без страху, із задоволенням. Помираючий подібний до людини, що вирушає в далеку подорож. Звідси і характерне для китайської культури уявлення про одвічну єдність світу.

►► Принципи формування загальнолюдської культури

Сучасне людство є лише одним із майже двох мільйонів видів рослин і тварин. Біомаса людства становить одну п'ятитисячну від загальної маси усіх живих істот. За час існування роду людського змінилося близько тисячі поколінь (якщо тривалість життя кожного з них становить приблизно 60 років). Що ж об'єднує таких різних людей в єдину спільноту? Насамперед єдина загальнолюдська культура, що виникає на основі цілісного світу. Цілісність світу — це взаємозв'язок і взаємозалежність людей і народів, що з'явився як наслідок розвитку виробництва у світовому масштабі і виникнення глобальних проблем. Цілісність світу послужила основою для становлення сучасного людства і єдиної загальнолюдської культури.

Сучасна культура, що поєднує людство, заснована на загальнолюдських цінностях, русі захисту прав особистості, гуманізмі, творчому розвитку особистості, поширенні наукового знання і передових технологій, взаємозбагаченні національних культур, екологічному ставленні до життя й навколишнього середовища.

Рух до загальнолюдської культури, що знімає первісне протиставлення «ми — вони», процес не простий. Суперечності ці не можна вирішити, просто знехтувавши іншими поглядами, точкою зору, культурною позицією. Такий шлях є безперспективним, він повертає людство до часів варварства. Загальнолюдська культура — це найкращі форми, зразки художньо-поетичної, наукової, виробничої діяльності, єдині способи світовідчуття і світосприйняття дійсності, вироблені різними народами, поколіннями, на основі яких людство зараз будує єдину цивілізацію Землі, де немає місця класовій і расовій ненависті, нехтуванню правами людини і народів, убозтву і неграмотності, економічному і культурному колоніалізму.

В основі формування єдиної планетарної цивілізації лежить зростаюча інтенсивність різного роду зв'язків — комунікаційних, політичних, економічних, культурних. У результаті виникає нова системна якість — загальнолюдська культура, посилюється взаємозв'язок різних країн, народів. Кризові й антикультурні явища, що відбуваються в одному секторі єдиної цивілізації, відбиваються і на інших регіонах. Водночас спостерігається більш інтенсивний глобальний взаємозв'язок, коли культурні зразки, наукові досягнення, твори мистецтва, нові форми соціального або політичного життя транслюються і засвоюються протягом досить нетривалого часу в усьому цивілізованому просторі.

Розвиток культури як цілісності — суперечливий процес. Становлення світової культури в XX ст. супроводжувалося потужним ростом національних культур. Саме наш час продемонстрував обмеженість європоцентристського погляду на культуру, коли техногенна європейська культура стала провідною, базисною щодо усіх інших, регіональних і національних. Так, східні країни цілком змогли адаптувати цінності західної культури до своїх систем виробництва й освіти. Країни Тихоокеанського регіону перетворилися на один з локомотивів науково-технічного прогресу. При цьому культурні засади їхнього життя залишились специфічними, особливими.

Розв'язання проблеми співвідношення національного і загальнолюдського в культурі залежить від конкретної філософської інтерпретації багатьох інших проблем, зокрема єдності та розмаїття світової історії, сутності суспільного прогресу, природи національного, співвідношення змісту і форми в культурі.

Відповідно до такої інтерпретації культури національне та загальнолюдське у ній розглядаються як діалектична єдність. Власне національна культура трактується ширше і не зводиться до національно-особливого, тобто етнічної неповторності. Тому визначити співвідношення національного і загальнолюдського можна лише за допомогою поняття «національна культура». її слід вважати «процесом становлення і розкриття сутності людської цивілізації у конкретному народі (нації) упродовж усієї цієї історії», а також «сукупністю матеріальних і духовних цінностей, створених як самим народом, так і запозичених в інших і використовуваних народом у своєму розвитку».

Таким чином, національна культура — це поєднання загальнолюдського та етнічно неповторного (національно-особливого).

Загальнолюдське характеризує не лише загальне в культурі різних народів, а насамперед соціальність людини та її буття.

►► Міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти та шляхи їх розв'язання

Міжетнічні (міжнаціональні) відносини — відносини між етносами (народами), що охоплюють усі сфери суспільного життя.

Рівні міжетнічних взаємин:

1)взаємодія народів у різних сферах суспільного життя;

2) міжособистісні відносини людей різної етнічної приналежності.

У сучасному світі відбувається економічне, культурне і навіть політичне зближення (інтеграція) націй (ЄС — Європейський Союз).

Європейський Союз, утворений 1993р. відповідно до Маастрихтського договору 1992р. на базі Європейського Співтовариства, об'єднує: Бельгію, Великобританію, Німеччину, Грецію, Данію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, Францію, Ірландію, Австрію, Швецію, Фінляндію, Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Естонію, Латвію, Литву, Словенію, Кіпр, Мальту, Болгарію і Румунію.

У червні 2004 р. була прийнята Європейська конституція. її було розкритиковано з боку Ватикану через відсутність згадки про «християнське коріння» європейської цивілізації. До того ж Іспанія і Польща спробували переглянути порядок прийняття ріпіень в ЄС (замість нинішнього, коли враховується «питома вага» економік країн-членів, перейти до процедури, за якої кількість голосів від кожної країни була б пропорційною до її населення). Проте після приходу до влади в Іспанії уряду соціалістів ця країна відмовилася від своїх намірів. Нова Конституція була підписана 29 жовтня 2004 р. у Римі. Для того щоб вона набула чинності, її мали ратифікувати парламенти усіх країн-членів. У деяких країнах цей процес відбувався шляхом всенародних референдумів. 2005 р. референдуми у Франції та Нідерландах відкинули Конституцію. 2009 р. Конституцію нарешті (з деякими застереженнями — заборона на аборти) підтримали Ірландія та Польща.

Інший шлях міжнаціональної інтеграції здійснювався в США (стратегія «плавильного котла»).

«Плавильний котел» (melting pot) — концепція, згідно з якою США являють собою своєрідний «плавильний котел» (тигель), що перетворює представників різних етнічних груп на американців.

Етнічна міксація — змішування різних етнічних груп і поява нового етносу (Латинська Америка).

Асиміляція (від лат. аssiтilatio — злиття, уподібнення, засвоєння) — в етнографії злиття одного народу з іншим, що супроводжується втратою одним з них власної мови, культури, національної самосвідомості. Розрізняють природну асиміляцію, що виникає через контакт етнічно різнорідних груп населення, змішані шлюби і т. ін., і насильницьку асиміляцію, характерну для країн, де національності нерівноправні.

Аккультурація (від лат. аccumulare — накопичувати + сиlturа — обробіток) — взаємне уподібнення і пристосування різних культур народів і окремих явищ цих культур за умов домінування більш високорозвиненої культури народу.

З іншого боку, зростає прагнення народів знайти національну самостійність (диференціація), протистояти експансії наддержав.

Мультикультуралізм — політика, спрямована на розвиток і збереження в окремо взятій країні та у світі загалом культурних відмінностей, а обґрунтовує таку політику теорія або ідеологія.

Мультикультуралізм протиставлений концепції «плавильного казана», де передбачено злиття всіх культур в одну.

Націоналізм — ідеологія, політика, психологія і соціальна практика відокремлення і протиставлення однієї нації іншим, пропаганда національної винятковості окремої нації.

Види націоналізму:етнічний, державно-державний, побутовий.

Шовінізм — за ім'ям солдата Н. Шовена, палкого прихильника завойовницької політики Наполеона — крайня, агресивна форма націоналізму.

Дискримінація (від лат. (dіscriтіпаtіо — розрізнення) — обмеження (фактично чи юридично) прав будь-якої групи громадян за національною, расовою, статевою, релігійною ознаками. У галузі міжнародних відносин — надання громадянам і організаціям будь-якої держави менших прав і привілеїв, ніж громадянам і організаціям інших дер-ткав.

Сегрегація (від пізньолат. segregаtіо — відділення) — політика примусового відокремлення будь-якої групи населення за расовою чи етнічною ознакою, одна з форм расової дискримінації.

Апартеїд (апартхейда)(мовою африкаанс apartheid — роздільне проживання) — крайня форма расової дискримінації. Означає позбавлення певних груп населення, залежно від їх расової приналежності, політичних, соціально-економічних і громадянських прав, аж до територіальної ізоляції. Сучасне міжнародне право вважає апартеїд злочином проти людства.

Геноцид (від грец. gепоs — рід, плем'я і лат. саеdо — вбиваю) — один із найтяжчих злочинів проти людства, винищення окремих груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними ознаками, а також навмисне створення умов існування, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення цих груп, так само як і заходи щодо запобігання дітонародженню в їх середовищі (біологічний геноцид).

Геноцид у масових масштабах вчиняли гітлерівці під час Другої світової війни, особливо проти слов'янського та єврейського населення.

У гітлерівській Німеччині було знищено в таборах смерті (Треблінка, Освенцім) близько 6 млн євреїв. Цю трагедію називають грецьким словом «холокост» (загальне знищення через спалення).

Голокост (холокауст) (англ. Holocaust)— загибель значної частини єврейського населення Європи внаслідок систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми посібниками у Німеччині і на захоплених нею територіях протягом 1933-1945 рр.

Сепаратизм (від лат. separatus — окремий) — прагнення відокремлення, відособлення; рух за відокремлення частини держави і створення нового державного утворення (сікхи, баски, таміли) або за надання частині країни автономії.

Іредентизм (від італ. irredento — незвільнені) — 1) ідея возз'єднання з основним ядром нації (ірландці в Ольстері), 2) політичний і суспільний рух в Італії наприкінці XIX — на початку XX ст. за приєднання до Італії прикордонних земель Австро-Угорщини з італійським населенням — Трієста, Трентіно та ін.

Міжнаціональні конфлікти (у вузькому сенсі) відбуваються між державами або всередині конфедерації, яку складає низка політично самостійних країн, населених різними етносами. Міжетнічні конфлікти виникають всередині держави.

Міжнаціональний конфлікт (у широкому сенсі) — це будь-яка конкуренція (суперництво) між групами — від протиборства за володіння обмеженими ресурсами до соціальної конкуренції в усіх тих випадках, коли протистояння зумовлено етнічною приналежністю її членів.

Причини міжнаціональних конфліктів

1.Економічні причини — боротьба етносів за володіння власністю, матеріальними ресурсами (земля, надра).

2. Соціальні причини — вимоги цивільного рівноправ'я, рівності перед законом в освіті, оплаті праці, під час прийому на роботу, особливо на престижні місця в органах влади.

3. Культурно-мовні причини — вимоги збереження чи відродження, розвитку рідної мови, об'єднання етносу в єдине ціле.

4. Конфесійні, релігійні відмінності.

5. Історичне минуле взаємин народів.

6. Етнодемографічні — швидка зміна співвідношення чисельності контактуючих народів внаслідок міграції та відмінностей у рівні природного приросту населення.

Типи міжнаціональних конфліктів

1.Конфлікти стереотипів (етнічні групи чітко не усвідомлюють причини суперечностей, але щодо опонента створюють негативний образ «небажаного сусіда», наприклад вірмено-азербайджанський конфлікт).

2. Конфлікт ідей: висунення тих чи інших домагань, обґрунтування «історичного права» на державність, на територію (Естонія, Литва, Татарстан).

3. Конфлікт дій: мітинги, демонстрації, пікети, прийняття інсти-туціональних рішень, відкриті зіткнення.

Способи розв'язання конфліктів:

1.Відкинути найбільш радикальні елементи або групи і підтримати сили, більш схильні до компромісів; важливо виключити будь-які чинники, що сприяють консолідації конфліктуючих сторін (загроза застосування сили, наприклад).

2. Застосувати широкий спектр санкцій — від символічних до військових. Слід враховувати, що санкції можуть спрацювати на екстремістські сили, призвести до посилення конфлікту. Збройне втручання можливе лише в разі, якщо конфлікт, який набув форми збройних зіткнень, призвів до масових порушень прав людини.

3. Поділити глобальні цілей на ряд послідовних завдань, які розв'язують послідовно — від простих до складних.

4. Запобігти конфліктам, докладаючи максимум зусиль, щоб не допустити подій, що призводять до конфліктів.

IV. Підсумок ЗАНЯТТЯ

Культура будь-якого народу розвивається не ізольовано, поза культурою інших народів, а закономірно перебуває в контексті світового культурного процесу. Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, запозичуючи й творчо осмислюючи надбання інших народів.

Одним із найважливіших факторів, що сприяє успішному розвиткові національних культур, є засвоєння художнього досвіду інших народів. Інтенсивність і плодотворність цього процесу забезпечуються соціально-економічними зв'язками, зумовленими прагненням народів до порозуміння і взаємозбагачення.

Так формується загальнолюдська культура, до складу якої входять автономні культури усіх народів. Проте кожен окремий індивід, кожен творець оперує конкретними поняттями, творить конкретною мовою, перебуває під впливом свого середовища. Тобто він належить до національної культури, без якої немає культури загальнолюдської, так само як неможлива національна культура без індивідуального творця.

Становлення світового ринку планетарного типу та стрімке розгортання інформаційної революції свідчить про те, що людство вступає в нову глобальну планетарну еру, переходить до нової універсальної технічної та інформаційної цивілізації.

Сьогодні постає проблема, пов'язана з формуванням єдності етнокультурного розмаїття, яке є головною умовою існування світової культури як цілісного феномена.

«Полікультурність» — це такий принцип функціонування та співіснування в певному соціумі різноманітних етнокультурних спільнот з притаманним їм усвідомленням власної ідентичності, що забезпечує їх рівноправність, толерантність та органічність зв'язку з широкою кроскультурною спільнотою, взаємозбагачення культур, а також наявність та визначення спільної загальнодержавної системи норм і цінностей, які становлять основу громадянської свідомості кожного члена соціуму.

Здатність людини розвиватися на мультикультурній основі, засвоювати нові культурні цінності стає дедалі більш соціально значущою. Це один з ефективних механізмів соціокультурної динаміки, власне процесу культуротворчості.

У процесі інтеркультурної освіти і виховання здійснюється формування кроскультурної свідомості як прояву комунікативної раціональності. Вона є цілісним стійким соціально-психологічним утворенням, що включає толерантність, повагу до інших поглядів, культур, релігій, уміння спілкуватися й адаптуватися в полікуль-турному середовищі.

V. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Тема 14. УКРАЇНА І СВІТ

ЗАНЯТТЯ 14

Місце України в інтеграційних процесах в Європі та у світі

Мета:

Навчальна:

  • визначити сутність понять «інтеграція», «інтегрційні процеси»; визначити місце України в інтеграційних процесах Європи.

Розвиваюча:

· сформувати вміння уважно слухати, осмислювати сказане викладачем та конспектувати аргументи під час лекції; навчити виділяти нові компоненти знань із теми, формувати вміння робити аналіз даного матеріалу.

Виховна:

· виховувати почуття патріотизму, гордістю за свою країну та культуру України

Тип ЗАНЯТТЯ: вивчення нового матеріалу.

ХІД ЗАНЯТТЯ

I. Організаційний момент ЗАНЯТТЯ

II. Мотивація навчальної діяльності

Повідомлення теми ЗАНЯТТЯ.

Інтеграція (від лат. іпtegrum — ціле, integratio — відновлення) — поєднання, взаємопроникнення. Це процес об'єднання будь-яких елементів (частин) в одне ціле. Процес взаємозближення й утворення зв'язків.

III. Вивчення нового матеріалу

s

►► Тенденції розширення Європейського Союзу на схід

Одним із найбільш значущих трансформаційних процесів після розпаду Радянського Союзу є розширення Європейського Союзу на схід. Цей процес створює абсолютно нову ситуацію на європейському континенті і наближує кордони ЄС безпосередньо до України. Водночас цей процес складний і громіздкий, оскільки остання хвиля охоплювала значну кількість держав. Отже, розглянемо основні аспекти та проблеми розширення ЄС на схід.

Спочатку (1952 р.) до Європейських Співтовариств входило шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція. Економічне піднесення Співтовариств, а разом з тим і зростання політичної ваги держав-членів підтвердили успішність інтеграційних процесів. За часи свого існування Європейське Співтовариство пережило чотири хвилі розширення. 1973 року до них приєдналася Великобританія, Ірландія, Данія, 1981 р. — Греція, 1986 р. — Іспанія та Португалія, 1995 р. — Швеція, Фінляндія та Австрія.

Після розпуску Варшавського Договору та Ради Економічної Взаємодопомоги Європейський Союз вирішив переглянути свої відносини з країнами Центрально-Східної Європи. Головну фінансово-технічну допомогу було надано Польщі та Угорщині, оскільки саме в цих державах найшвидше проводились економічні та політичні реформи, створювалося відкрите, ринково орієнтоване суспільство. Так ЄС розпочав підготовку до п'ятої хвилі розширення.

Наступним етапом було укладення угод про асоційоване членство між ЄС та державами-кандидатами: 1991 р. — з Польщею, Угорщиною та Чехословаччиною; 1993 р. — з Болгарією, Румунією та Словаччиною; 1995 р. — з державами Прибалтики, 1996 р. — зі Словенією. Хоча ці угоди надають можливість у майбутньому у майбутньому стати повноправним членом ЄС, проте не гарантують його.

Враховуючи складну політичну обстановку в регіоні (війна в колишній Югославії, загострення політичної ситуацій в Росії тощо), Європейська Рада на засіданні у Копенгагені (червень 1993 р.) прийняла рішення про розширення членства. Також було затверджено критерії, яким повинна відповідати держава, щоб стати повноправним членом ЄС.

1997 року на засіданні Європейської Ради в Люксембурзі прийнято рішення розпочати переговори про вступ до ЄС із Польщею, Угорщиною, Естонією, Чехією, Словенією та Кіпром. На засіданні Європейської Ради в Гельсінкі (1999 р.) аналогічне рішення було прийняте стосовно Болгарії, балтійських держав, Румунії, Словаччини, Мальти та Туреччини. Протягом березня 2003 р. — лютого 2004 року до Євросоюзу вступило 10 нових членів. Із 2007 р. членства в ЄС набули Болгарія і Румунія.

Політики та дослідники вважають, що «ЄС ще ніколи не стояв перед перспективою такого дивовижного розширення...». Унікальність подій полягає в тому, що в разі зростання чисельності населення майже на чверть ВВП збільшується лише на 5 %, а дохід у розрахунку на душу населення становить 43 % середнього рівня ЄС. За відносно низького рівня економічного розвитку країн ЄС залишається недосконалою структура виробництва та зайнятості. Це свідчить про додаткове навантаження на бюджет ЄС. Трансформація економік країн Центральної Європи, формування ринкових відносин та структур, подібних до європейських, дозволило забезпечити країнам стабільно високі темпи зростання макроекономіч-них показників. Внаслідок значного розширення до ЄС увійшли країни, які мають вдвічі-втричі нижчий рівень економічного розвитку, проте відносно дешеві природні і трудові ресурси. Лише тому старі члени Євросоюзу можуть витримувати конкуренцію з боку нових динамічних регіонів світу.

Проте площа всіх країн нової «дванадцятки» ЄС становить лише 10 881,1 тис. км, а кількість населення близько 105 млн осіб. Якщо порівняти ці показники з параметрами України, то стає зрозумілим, що наша держава просто необхідна для формування повноцінної європейської інтеграційної системи.

Підбиваючи підсумки, можна зауважити, що оцінити наслідки розширення ЄС для країн Центральної Європи досить складно. Фахівці центру досліджень ім. О. Разумкова наголошують, що значних змін у східноєвропейських країнах унаслідок вступу до ЄС не варто сподіватися, оскільки очевидні економічні вигоди уже досягнуті.

►► Проблеми та перспективи входження України до ЄС

1 грудня 1991 р. Україна постала перед світовою спільнотою як незалежна держава. «Повернення до Європи» було проголошено ключовим напрямом політики України. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі стали стратегічною метою України як найкращий спосіб реалізації національних інтересів — побудови економічно розвиненої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Україна, успадкувавши від комуністичного режиму неефективну ресурсовитратну економіку, вкрай занедбане довкілля та індустріально-суспільну свідомість, упродовж часу, що минув, не змогла подолати негативні тенденції свого попереднього розвитку в СРСР.

На сьогодні позитивним є те, що Україна здобула статус країни з ринковою економікою. Після вступу до СОТ шанси України на вступ до ЄС помітно зросли. Адже принципи СОТ за своєю суттю збігаються з юридичними критеріями, необхідними для членства в ЄС, тобто вони передбачають лібералізацію торговельного режиму, поліпшення умов конкуренції, створення сприятливого інвестиційного клімату. Членство України у СОТ означає лібералізацію режиму торгівлі між Україною та ЄС і надає можливість реально розпочати роботу з укладення угоди про асоційоване членство України в Євросоюзі. За словами Пітте Мендельсона, комісара ЄС з питань торгівлі: «Вступ до СОТ започатковує новий етап в економічних відносинах України та Євросоюзу. Розпочатий процес стосується не лише торговельних та інвестиційних потоків, він знаменує собою неухильну політичну та економічну інтеграцію до світової економіки та поглиблення партнерства між Україною та Євросоюзом».

Таким чином, власне вступ України до ЄС не означатиме автоматичної ліквідації безробіття, гострих соціальних та економічних проблем. Але разом з тим наближення до ЄС дозволить залучити інвестиції потужних ТНК, що поряд з ефективним використанням коштів фінансово-промислових груп і населення дозволить модернізувати українську економіку у найближчі 10-15 років. При цьому зміниться стан структури промисловості, у якій тепер переважають паливно-енергетичні та металургійні галузі, різко зменшиться використання сировини та енергії, ефективніше використовуватиметься трудоресурсний потенціал нашої держави, зменшаться екологічні проблеми. Водночас не варто замовчувати або применшувати складність європейської інтеграції. Зрозуміло, що цей процес буде тривалим і непростим. Зокрема для України інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм-членів ЄС. Для окремих секторів виробництва, навіть регіонів, це може мати досить несприятливі наслідки, проте потенційні втрати та здобутки від зближення з Європою перевищують можливі витрати та ризики.

Для України основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і поваги до прав людини тощо.

Соціальні вигоди інтеграції полягають у підвищенні рівня життя і добробуту, наближенні до високих європейських стандартів особистої безпеки, освіти, охорони здоров'я, якості інформації, екології, вільного руху праці.

У культурно-цивілізаційному аспекті європейська інтеграція — це входження до єдиної сім'ї європейських народів, повернення до європейських культурних традицій. Орієнтація на Європу дозволить Україні вирішити також багато проблем культурного розвитку, оскільки урядові кола Росії для збереження України у своїй зоні впливу, окрім політичних та економічних засобів, активно використовують експансіоністську культурну політику. Російська музика, що абсолютно неконкурентоспроможна на світовому ринку, активно поширюється на українських теренах. Вихід на захищений від неліцензованих підробок світовий культурний ринок дозволить покращити матеріальний стан наших митців.

IV. Підсумок ЗАНЯТТЯ

Викладач. Процес європейської інтеграції та розширення спроможний внутрішньо консолідувати країни, які бажають стати членами єдиної Європи, сприятиме зменшенню та ліквідації історичних суперечностей між сусідніми країнами. Так само перспектива членства в ЄЄ для України (навіть у віддаленому майбутньому) повинна стати додатковим вагомим стимулом та мотиваційним фактором внутрішніх реформ, цивілізованого врегулювання всіх внутрішніх та зовнішніх неузгодженостей. Нарешті від інтеграції України до ЄС виграють не тільки ці дві сторони, але й уся центральноконтинентальна Європа, адже після розширення Європейського Союзу за рахунок країн Центрально-Східної Європи та держав Балтії Європейський союз максимально наблизився до України, що надає особливого статусу їхнім відносинам і створює реальні можливості для співпраці.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Підготуватися до «круглого столу» за темою «Я — член сім'ї, громадянин держави, громадянин планети Земля».

ЗАНЯТТЯ 15

Я — член сім'ї, громадянин держави,громадянин планети Земля

Мета:

Навчальна:

  • прищепити почуття патріотизму та відповідальності за свою Батьківщину; виробити певні позитивні цінності;

Розвиваюча:

· сформувати вміння уважно слухати, осмислювати сказане викладачем та конспектувати аргументи під час лекції; навчити виділяти нові компоненти знань із теми, формувати вміння робити аналіз даного матеріалу.

Виховна:

· виховувати почуття поваги і любові до державних символів, до культури і традицій народів, що проживають на території України; виховувати почуття толерантності та патріотизму.

 

Тип заняття: систематизації та узагальнення.

Форма проведення ЗАНЯТТЯ:«круглий стіл».

ХІД ЗАНЯТТЯ

I. Організаційний момент ЗАНЯТТЯ


Читайте також:

  1. V. Завдання.
  2. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
  3. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
  4. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  5. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
  6. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
  7. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
  8. Аудит, його мета та завдання
  9. Багатокритеріальні завдання оптимального керування
  10. Багатокритерійні завдання і можливі шляхи їхнього рішення.
  11. Безпека життєдіяльності людини – найважливіше завдання людської цивілізації
  12. Бухгалтерська звітність, її значення, завдання і вимоги




Переглядів: 1261

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Колективна робота | II. Основна частина ЗАНЯТТЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.016 сек.