• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

РЕГУЛЮВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ

ОСНОВНІ ЦІЛІ СУБ’ЄКТІВ ФОНДОВОГО РИНКУ

Усі постачальники ринку, вкладаючи свої капітали в цінні папери, намагаються досягти власних різноманітних цілей, котрі можна об’єднати як цілі:

дохідності;

безпеки (зниження ризику);

ліквідності.

Стрижнем процесу фондової торгівлі є життєвий цикл паперу: випуск – обіг – погашення. Цей цикл охоплює процедуру емісії та реєстрації цінного паперу, зміну його власника, одержання результату і завершення обороту. У межах цього циклу фіксуються операції первинного ринку, коли емітент продає цінний папір першому покупцеві, і вторинного ринку, де і розгортається боротьба за одержання зиску від обороту цінного паперу.

Правове регулювання ринку цінних паперів має на меті впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою узгодження інтересів всіх його суб’єктів.

Правове регулювання поділяється на міжнародне, державне регулювання і саморегулювання. Воно є системою, що включає:

органи, котрі регулюють ринок;

законодавчі та підзаконні акти;

етику фондового ринку;

традиції та звичаї.

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України передбачено, що національна система правового регулювання ринку має виконувати такі функції:

визначення головних напрямків розвитку фондового ринку та ролі учасників цього ринку;

створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення;

створення перешкод та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції та омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, зокрема щодо довірчих операцій.

Нині українська модель фондового ринку ґрунтується на детальних правилах і процедурах, що охоплюють майже всі аспекти діяльності суб’єктів ринку. Разом з цим, фондовому ринку притаманні певні негативні риси, зокрема: інформаційна недостатність, обмеженість прав акціонерів, ігнорування деяких законодавчих вимог.

Головним принципом регулювання обігу цінних паперів є зіставлення всього попиту і пропозиції цінних паперів незалежно від місця існування такого попиту і пропозиції. Таке регулювання має на меті:

включити у процес котирування всі зацікавлені сторони;

встановити єдину ціну на ті чи інші цінні папери;

запобігти можливості монопольного встановлення цін;

обмежити ризики інвесторів;

уникнути роздроблення національного фондового ринку на окремі нерівноцінні сегменти.

Зазначену мету регулювання можна досягти за рахунок створення єдиної національної системи котирування та обліку цінних паперів. Однак, функціонування такої системи зовсім не означає, що в країні має існувати лише одна фондова біржа, на якій котируються всі цінні папери (наприклад, у США є 7 фондових бірж і єдина система котирування полягає в тому, що відповідними цінними паперами торгують на відповідних біржах; у Франції цінні папери котируються в єдиній системі бірж, а зберігаються й обліковуються в одному національному депозитарії; більшість країн має по одній фондовій біржі і одному національному депозитарію).

В Україні нині не існує єдиної системи котирування цінних паперів, торги проводяться окремо на п’ятьох біржах: Українській фондовій біржі, Київській міжнародній фондовій біржі, Донецькій фондовій біржі, Придніпровській фондовій біржі, а також на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі (державними цінними паперами). Окремо від біржового функціонує позабіржовий ринок. Національний депозитарій знаходиться в початковій стадії, оскільки його було створено лише у березні 1999 року. Засновники: Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (430 акцій за ціною 10 тис грн. за 1 акцію) і НБУ (22 акції), комерційні банки, інвестиційні компанії і саморегулювальні організації (48 акцій).

Національний депозитарій є центральним елементом депозитарної системи країни і забезпечує функціонування єдиної системи обліку та обігу цінних паперів, а також інтеграцію національної депозитарної системи в міжнародну систему депозитарних організацій.

Водночас необхідно зупинитися на міжнародному правовому регулюванні фондового ринку, яке здійснюється двома способами: в системі окремих міжнародних договорів і в системі міжнародних організацій. У першому випадку дві або декілька країн домовляються про режим допуску і обігу своїх цінних паперів на територіях шляхом укладання договорів між ними. У другому – міжнародне правове регулювання – це регулювання поведінки учасників ринку цінних паперів, що встановлюється в системі конкретної міжнародної організації (Європейського Союзу – European Union і Міжнародної організації комісій з цінних паперів – International Organization of Securities Commissions – IOSCO).

Крім міжнародного правового регулювання фондового ринку є державне регулювання та саморегулювання.

Під державно-правовим регулюванням фондового ринку розуміють регулювання ринкових відносин щодо цінних паперів, яке здійснюється уповноваженими державними органами країн шляхом створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма суб’єктами ринку.

Основними елементами державного регулювання фондового ринку є:

законодавчі та підзаконні акти;

органи державного управління, що забезпечують пряме втручання у діяльність суб’єктів ринку цінних паперів;

непряме втручання держави у фондовий ринок.

Отже, головним завданням державного регулювання фондового ринку є узгодження інтересів всіх суб’єктів ринку встановленням необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність.

1. За допомогою державних нормативних актів регулюються такі відносини на ринку цінних паперів:

механізм реєстрації емісії цінних паперів;

відкритість інформації про емітентів;

порядок реєстрації фондових бірж та їхніх членів;

мінімум норм поведінки учасників ринку;

процеси корпоратизації, приєднання та поглинання;

облік та звітність.

Основні законодавчі акти, що регулюють український ринок цінних паперів, подані в таблиці 9.3.

Таблиця 9.3

ОСНОВНІ ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ,

ЩО РЕГУЛЮЮТЬ РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ

Ці законодавчі акти характеризують загальний аспект держрегулювання, тобто впроваджених правил , обов’язкових для всіх чи більшості учасників фондового ринку. Однак, існує і конкретний аспект регулювання – конкретні нормативні документи, які впорядковують окремі аспекти діяльності на ринку (реєстрація емісії, ліцензування діяльності тощо).

2. У всіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою.

У більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства щодо фондового ринку його учасниками.

В Україні – це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, основними завданнями якої є:

формування і забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку і функціонування ринку цінних паперів в країні, сприяння адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування в Україні фондового ринку;

забезпечення державного контролю за додержанням законодавства України з питань функціонування фондового ринку;

організаційне забезпечення запровадження системи заходів щодо захисту інтересів суб’єктів фондового ринку, упорядкування діяльності емітентів, торговців цінними паперами та інших фінансових посередників;

підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації фондового ринку, створення умов для розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового ринку та здійснення контролю за їх реалізацією;

узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розробка пропозицій щодо його вдосконалення;

узагальнення та поширення досвіду іноземних держав щодо формування та розвитку добросовісної конкуренції на фондовому ринку.

3. Важелями непрямого втручання держави на фондовий ринок є:

ú податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак на потребу у фінансових ресурсах;

ú регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового відсотка;

ú зовнішньоекономічна політика – регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій тощо;

ú гарантії держави за позиками приватного сектора;

ú вихід держави на ринок позикових капіталів, що створюють пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

Загалом засадами державного регулювання фондового ринку є законодавство і контроль. Контрольну функцію держави на ринку цінних паперів виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Механізм контролю за учасниками фондового ринку включає такі заходи:

проведення планових і позапланових перевірок діяльності учасників;

на підставі аналізу різноманітної інформації з’ясування всіх обставин порушення законодавства;

створення системи внутрішнього контролю з допомогою впровадження в діяльність професійних учасників процедур самоконтролю.

Світовий фондовий ринок знає такі види контролю:

перевірка учасників “на вході” до ринку;

реєстрація приватних осіб на “відфільтровування” потенційних порушників;

моніторинг фондової діяльності;

виїзди на місця та надання права співробітникам контролюючих органів самостійно вирішувати питання проведення перевірок.

Саморегулювання фондового ринку – це нормативне регулювання ринкових відносин щодо цінних паперів, яке здійснюється саморегулювальними організаціями (інститутами).

Саморегулювальні організації фондового ринку – це об’єднання суб’єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури.

Основними рисами саморегулювання фондового ринку є:

саморегулювання здійснюється на підставі або у відповідності до державного регулювання, але не замінює останнього;

саморегулювання ґрунтується на принципах добровільності та вигідності участі;

самоорганізація і владні повноваження, які виходять із самоуправлінських початків – це основа саморегулювання фондового ринку.

Головними функціями саморегулювання фондового ринку є:

1) виступає допоміжним засобом (по відношенню до державного регулювання) впорядкування фондового ринку;

2) здійснює регулювання замість державних органів у випадках, коли останні делегують частину своїх повноважень саморегулювальним організаціям;

3) сприяє забезпеченню ринку цінних паперів;

4) інші.

Для того, щоб саморегулювання змогло виконувати свої функції, воно повинно відповідати таким вимогам як:

послідовність;

раціональність;

концептуальність.

Основні ознаки організацій, що саморегулюють фондовий ринок:

добровільність об’єднання;

наявність різноманітних видів діяльності;

захист інтересів членів організації;

встановлення для своїх членів “правил гри” на ринку;

виконання низки регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі.

Саморегулювальна організація:

забезпечує захист від неправомірних дій інших учасників СРО;

розробляє правила, які обмежують маніпулювання цінами під час проведення операцій з цінними паперами;

здійснює контроль за виконанням санкцій та заходів, що застосовуються до учасників СРО;

розробляє правила та стандарти здійснення своїми учасниками професійної діяльності і здійснює контроль за їх дотриманням.

Учасники СРО мають право:

брати у встановленому порядку участь у роботі СРО;

виступати з пропозиціями та зауваженнями, пов’язаними з діяльністю СРО, її органів;

безкоштовно брати участь у первинних торгах акціями приватизованих підприємств, що виставляються на продаж Фондом держмайна України;

бути звільненими від сплати разового абонемента споживача на первинних торгах ФДМУ;

бути звільненими від сплати реєстраційного збору за акредитацію брокерської контори на фондовій біржі;

довгострокової оренди брокерського місця на пільгових умовах.

До саморегулювальних організацій відносяться: фондові біржі, асоціації дилерів і брокерів, інвестиційних фондів, банківських установ та інших (на середину 1999 року в Україні було 9 СРО: Донецька фондова біржа, Київська МФБ, Позабіржова фондова торговельна система, Придніпровська ФБ, Українська ФБ, Південно-українська торговельно-інформаційна система, Асоціація учасників фондового ринку, Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв, Українська асоціація інвестиційного бізнесу).

Біржове регулювання фондового ринку здійснюється з допомогою фондових бірж, головним принципом роботи яких є забезпечення ліквідності ринку за рахунок укладання масових угод, встановлення незначної різниці між цінами покупця і продавця, а також між цінами послідовно укладених угод.

Для цього біржа обмежує кожен крок емітента, покупця і продавця жорсткими правилами, серед яких:

à порядок допуску цінних паперів до торгів;

à порядок торгівлі;

à умови і порядок оплати цінних паперів;

à зобов’язання членів біржі щодо організації належної інформації;

à внутрішній розпорядок роботи тощо.

Великий досвід операцій з цінними паперами, що нагромаджуються протягом століть, втілився у традиції ведення цього бізнесу, які відображають історію розвитку фондового ринку та особливості національної політики й менталітету нації.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
3. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
4. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
5. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
6. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
7. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
8. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
9. Автоматичне регулювання.
10. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
11. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
12. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.

Переглядів: 1889