Україна і Північна війна

Руїна

Українська культура наприкінці ХУП-ХУШ ст.

Соціально-економічний розвиток України в другій половині ХУП—ХУПІ ст.

Приєднання Північного Причорномор'я та Правобережної України до складу Російської імперії

Ліквідація автономії України у складі Російської імперії

Україна і Північна війна

Руїна

Тема 5. Політичне становище та соціально-економічний розвиток України наприкінці XVII—XVIII ст.

План:

4. Правобережні і західноукраїнські землі наприкінці XVII — у XVIIIст.

5. Визвольна боротьба народних мас України у XVIII ст. Слобідська Україна наприкінці ХУІІ-ХУШст.

Поділ України 1663 р. на Лівобережну і Правобережну, боротьба старшинських угруповань за владу, суперництво промосковської та пропольської партій (а згодом і протурецької), продовження війни з Польщею призвели до великих спустошень і розрухи, тому цей період в історії України (1663-1687) називається Руїною.

1664 р. польські війська здійснили новий похід на Лівобережну Україну, але зазнали поразки. На Правобережжі почалося повстання, яке призвело до фактичної ліквідації польської влади у цьому регіоні. Гетьман П. Тетеря тікає у Польщу, на його місце обирають Петра Дорошенка (1665-1676). Він народився 1627 р., його дід — Михайло Дорошенко — був гетьманом, а батько — полковником. Вже 1654 р. він сам став полковником, а при гетьмані Тетері — генеральним осавулом. Петро Дорошенко поставив собі за мету об'єднати усі українські землі. 1667 р. разом з татарами йому вдалося вигнати поляків з Правобережжя і встановити кордон по р. Горинь.

У цей час лівобережний гетьман І. Брюховецький, намагаючись зміцнити свої позиції, посилив залежність України від Москви, підписавши Московські статті 1665 р. Гетьмана мали обирати за вказівкою цари, кількість гарнізонів московських військ в Україні значно збільшувалась, царські воєводи могли збирати податі на свою користь. Частина старшини отримала московське дворянст-но, а сам Брюховецький одружився на княжні Долгоруковій, отримав маєтностіу своє володіння.

Посилення податкового гніту викликало народні повстання 1666 і 1668 рр. Цим скористався П.Дорошенко, який ввів свої війська на Лівобережну Україну. Лівобережні козаки перейшли на його бік, а Брюховецького вбили. Дорошенко на деякий час стає гетьманом по обидва боки Дніпра, об'єднавши Україну. Але неприємності у власній сім'ї змусили його повернутись у Чигирин. Цим скористались московські урядовці, які сприяли обранню нового гетьмана Лівобережної України —Дем'яна Многогрішного (1668-1672). Враховуючи уроки повстань 1666 і 1668 рр., Москва змушена була дещо послабити свій наступ на права України. За Глухівськими статтями 1669 р. кількість залог у містах України зменшувалась, збирання податків перекладалося на козацьку старшину. Резиденцією гетьмана стало м. Батурин. Але швидко діяльність нового гетьмана, який дбав, перш за все, про власне збагачення і збагачення своїх родичів, викликала незадоволення старшини, якій вдалося дискредитувати його. Многогрішного скинули з гетьманства і заслали у Сибір. Гетьманом обрали Івана Самойловича (1672-1687).

В цей час на Правобережжі П. Дорошенко, розуміючи, що звільнитися від гніту Польщі і Москви йому самому не вдасться, приймає протекторат Туреччини на тих самих умовах, що й Молдавія і Волощина. Україна здобувала автономію, не повинна була навіть платити султанові ніякої податі, тільки постачати йому військо. Рішення про турецьку орієнтацію було прийняте на раді в Корсуні 1669 р.

1672 р. турецькі, татарські, молдавські та українські війська Дорошенка розгромили польську армію під м. Бучачем (нині Тернопільська обл.), і польський уряд змушений був підписати принизливий для себе Бучацький мирний договір.Поділля відходило до Туреччини, а Брацлавщина і Київщина — під владу Дорошенка. Таким чином, Польща втратила більшу частину України. Цим вирішила скористатися Москва і гетьман І. Самойлович. 1674 р. їхні війська вступили на Правобережжя. Міста здавалися їм без бою, не бажаючи бути під владою Туреччини і Дорошенка. У березні 1674 р. у Переяславі відбулася генеральна рада, в якій взяли участь представники 10 правобережних полків. Рада вирішила всі ці полки з'єднати з Лівобережжям у складі Московської держави. І. Самойлович стає на деякий час гетьманом обох частин України. Дорошенко зрікається булави.

Проте Туреччині не подобався такий перебіг подій, і 1677 р. вона проголошує гетьманом Правобережної України і «князем Сарматським» Юрія Хмельницького (1677-1681). 1677 і 1678 рр. Туреччина організовує нові походи на Україну («Чигиринські походи»), її військам вдалося взяти Чигирин, але в цілому походи закінчилися безрезультатно. 1681 р. між Москвою і Туреччиною було підписано Бахчисарайську мирну угоду, за якою остання відмовилася від претензій на Лівобережну Україну та Запоріжжя, але Правобережжя залишалось під її контролем.

До цього ж часу належить діяльність найзнаменитішого кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка. Він народився у м. Мерефі біля Харкова у козацькій сім'ї. За деякими даними, 1645 р. командував загоном козаків, що брали участь у бойових діях на території Франції проти іспанських військ. Активний учасник Визвольної війни, з 1654 р. — полковник, 1658-1660 рр. був вінницьким полковником. З 1660 р. неодноразово обирався кошовим отаманом Запорозької Січі. Він був єдиною в історії козацтва людиною, кого запорожці обирали на цю посаду 15 разів! За час своєї військової діяльності І. Сірко брав участь як командир у 55 битвах і скрізь, крім єдиного випадку, виходив переможцем. Неодноразово він ходив походами на Крим і Очаків, звільняючи полонених і захоплюючи багату здобич. Татари називали його Урус-шайтаном, тобто руським чортом. У політиці він був непостійний. То він був на боці московського царя, то польського короля, то підтримував П. Дорошенка, то ставав на бік його ворогів і навіть діяв заодно з

турецьким султаном проти московського царя. У результаті зрадництва 1672 р. був схоплений і засланий у Сибір, але цар змушений був повернути його через навалу турецької армії на Україну. «Нужда закон міняє» — любив говорити Сірко при зміні свого курсу. Головною причиною цих політичних поворотів Сірка було прагнення бути незалежним і вільним. Одна із найгучніших битв запорожців за Сірка відбулася у різдвяні дні 1675 р., коли турецький султан, прагнучи скористатися святами, вирішив знищити Запорозьку Січ. Для цього він направив 15 тис. кращих яничар і 20 тис. татар на Січ, щоб вони застали зненацька запорожців і всіх їх перебили. Проте операція турків провалилася. Вони проникли на центральну площу Січі, але тут їх впритул розстріляли запорожці зі своїх куренів. Загинуло 13,5 тис. яничар, 150 потрапило у полон. У козаків втрати були на декілька порядків менше — загинуло 50 і поранено було 80. Султан Махмуд IV у листі запропонував козаком здатися добровільно. Відповідь запорожців увійшла в історію як «Лист запорозьких козаків турецькому султану», увічнений у відомій картині І. Рспіна. Лист від імені запорожців підписав Іван Сірко. «Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш, і самого люципера секретар», — писали автори листа султану. Але не тільки султан писав Сірку. З ним мали листування польський король Ян Собеський, московський цар Федір, кримський хан, гетьмани України Ю. Хмельницький, П. Дорошенко, І. Самойлович. І. Сірко фактично врятував життя майбутньому гетьману України І. Мазепі. Прославлений воїн Іван Сірко помер своєю смертю 1 серпня 1680 р. на рідному хуторі і був похований у селі Капулівка біля теперішнього м. Нікополя. Після смерті Сірка запорожці вже ніколи не відігравали такої визначної ролі у військово-політичній історії, хоча вплив їх на хід подій у цьому регіоні лишався відчутним.

1686 р. Москва підписала з Польщею «Вічний мир»,який зберіг поділ України на дві частини. Москва приєдналась до антитурецької «Священної ліги». Через це 1687 р. був організований перший Кримський похід московських і українських військ, який закінчився невдачею. Вина за його провал була покладена на гетьмана Самойловича, якого скинули з посади і заслали у Сибір.

1687 р. гетьманом обрали Івана Степановича Мазепу (1687-1709). Він народився близько 1640 р., вчився у Києво-Могилянській та Варшавській колегіях. Знав 7 іноземних мов. З 1669 р. служив у Дорошенка, з 1674 р. — у Самойловича. Його характерною рисою було вміння завойовувати довір'я. 1682 р. — він уже генеральний осавул. Мазепа брав участь у другому Кримському (1689) та Азовських походах 1695-1696 рр. Петра І. Зміг завоювати авторитет у нового московського царя, здобути звання генерала, графа, найвищий орден Андрія Первозванного.

І. Мазепа зробив чимало корисного для розвитку освіти, науки і культури України, витрачаючи значні власні кошти на будівництво і реконструкцію храмів і монастирів (за роки його правління було побудовано 20 церков і монастирів, відреставровано храм Святої Софії), що дало підстави для формування особливого стилю архітектури — « мазепинського бароко». На потреби Києво-Печерської лаври він надав 73 тис. золотих, завдяки його зусиллям Києво-Могилянська колегія здобувала статус академії і нерідко у ті часи називалася Могилянсько-Мазепинською.

Разом з тим, 1701 р. він видав універсал про дводенну панщину для селян Ніжинського полку, що створювало прецедент для закріпачення селянства Лівобережжя.

1700 р. Московське царство починає в союзі з Польщею і Данією війну зі Швецією, яка дістала назву Північної війни.

Україна змушена була взяти участь у цій війні. Козаки воювали зі шведами поза межами України і зазнавали великих втрат. Страшним тягарем було будівництво фортець, утримання московського війська, збір податків, сума яких у зв'язку з війною значно зросла. Посилення централізації Московської держави, якої домагався Петро І, суперечило існуванню автономної України. Цар задумав переселити козацтво на східні землі, а Україну віддати під управління свого намісника.

Спочатку московське військо у Північній війні зазнавало невдач. 1704 р. бойові дії почалися безпосередньо н Україні, де українські війська успішно воювали проти поляків — на той час прибічників шведів і самих шведських військ. Полкам Мазепи «далося на деякий час зайняти Правобережну Україну, взяти участь у захопленні Варшави. Але 1706 р, Польща зазнала поразки, і основні сили шведів зосереджуються проти Москви. У вересні 1708 р. шведські війська вступають на територію України. На їхній бік з 5-тисячним військом переходить гетьман І. Мазепа. Він обіцяє шведському королю зимові квартири, продовольство і фураж, військову допомогу. Шведський король зобов'язується обороняти Україну, зберегти права старшини і козаків.

Чому Мазепа пішов на цей ризикований крок, поставивши на карту своє становище гетьмана, своє багатство (Мазепа мав понад 100 тис. селян у своєму володінні)? Адже навіть при ліквідації автономії України він міг отримати почесну відставку і мирно й багато доживати свій вік. Чи був його вчинок зрадою? На нашу думку, ні. Мазепа не зрадив свого народу, ризикнув своїм становищем і життям, щоб зробити Україну незалежною. Він розумів, що Швеція далеко, і впливати звідти на Україну буде набагато важче, ніж з Москви. До цього Москва неодноразово зраджувала Україну (Віденське перемир'я 1656 р., Андрусівське перемир'я з Польщею 1667 р., постійне обмеження прав України всупереч Березневим статтям 1654 р. тощо).

Коли Петро І дізнався про перехід Мазепи до шведів, він наказав провести масові репресії в Україні. Столиця гетьмана — Батурин була зруйнована, 15 тис. його жителів (в тому числі жінки й діти) були вбиті. Такої ж участі зазнали Лебедин, Ромни та багато інших міст і сіл. Основна частина народних мас була дезорієнтована і залишилася пасивною у війні, що продовжувалась на території України. Запорожці на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком підтримали Мазепу. За це царські війська зруйнували Січ, навіть мертвих виймаючи з могил і відрубуючи їм голови.

Вирішальна битва між московськими та шведськими військами відбулася 27 червня 1709 р. біля Полтави. (42 тис. московитів проти 24 тис. шведів). Шведські війська зазнали поразки. Вони втратили 9234 убитими, 2874 — полоненими, у тому числі 1 фельдмаршал, 4 генерали, а згодом ще 20 тис. здалося у полон біля переправи через Дніпро. Московські війська втратили 1345 убитими. Була захоплена основна казна шведської армії (2 млн монет), каси полків (400 тис. монет) і кошти І. Мазепи (300 тис. монет). Полтавська битва стала переломною у ході Північної війни. Значно зріс авторитет Москви і Петра І. Проте це стало катастрофою Мазепи і його планів щодо незалежності України. У вересні 1709 р., приголомшений поразкою і крахом своїх надій, Мазепа помирає. Мазепа мав добрі наміри щодо зміцнення державності України, але прорахувався і, тим самим, ще більше погіршив становище. Але, на відміну від багатьох інших гетьманів, він боровся і діяв, а не пристосовувався і мовчав.

На місце Мазепи ще 1708 р. Петро І наказує обрати гетьманом Івана Скоропадського (1708-1722). Послідовники і прихильники Мазепи обирають своїм гетьманом Пилипа Орлика, який створює проект першої Конституції України. Основним її положенням були тези про незалежність України на обох берегах Дніпра від усілякого іноземного панування. Гетьманські прерогативи дещо обмежувалися, тричі на рік мала збиратися генеральна рада у складі полкової й сотенної старшини, представників Запорозького війська. Усі посади мали бути виборними, православ'я — панівною релігією. Планувалося чітко розмежувати державний скарб, яким би керував генеральний підскарбій, і особисті фінанси гетьмана. Передбачалася перевірка державних земель, що знаходились у користуванні старшини, встановлення контролю за повинностями підданих, скасування деяких податків. Конституція П. Орлика була просякнута широким демократизмом, стала важливим досягненням правничої думки того часу.

1713 р. Петро І видав указ про перейменування Московії на Росію, а 1721 р., після перемоги у Північній війні, — на Російську імперію. Лівобережну Україну (Гетьманщину) офіційно почали називати Малоросією.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Політичне становище в Україні після Переяславського договору. Поділ України	\|	Приєднання Північного Причорномор'я та Правобережної України до складу Російської імперії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.