Соціально-економічний розвиток України в другій половині ХУП—ХУПІ ст.

Основою української економіки у цей час продовжує залишатись сільське господарство. Розширюються посівні площі, що було викликано зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію. Збільшується старшинське землеволодіння, основною формою якого було рангове, — за службу відповідно до рангу на час зайняття посади.

Землеробство мало головним чином зерновий характер. Поглиблювалася його спеціалізація: якщо на Лівобережжі більше сіяли жита, то на Півдні – пшениці. З середини XVIII ст. в Україні почали вирощувати картоплю, що стало істотною зміною в розвитку не лише сільського господарства, але й життя українського населення в цілому. Починається культивування кукурудзи, цукрового буряка, соняшника, на наукову основу поступово переводиться садівництво і виноградарство.

Великі плантації займав тютюн. 1724 р. з України вивезено 37 884 пудів тютюну.

Удосконалюються сільськогосподарські знаряддя праці та агрокультура. Плуг стає масивнішим, придатним для оранки складних ґрунтів. Починає застосовуватися багатопільна система землеробства.

Важливого значення набуло тваринництво, особливо племінне конярство та вівчарство.

Селяни України у XVIII ст. розподілялися на різні групи, що відрізнялися між собою рівнем особистої залежності, розміром і характером повинностей, розміром наділу. Основними групами були поміщицькі і державні селяни, але перші значно переважали. До державних селян належали селяни, що жили на державних і власних землях, козаки Полтавської і Чернігівської губерній, селяни-однодворці, солдати, що відслужили військову службу, їхні сім'ї. Державні селяни поділялися на дві групи: 1)оброчні, тобто ті, що платили оброк (податок грошима або продуктами); 2) ті, що знаходилися на «господарському положенні».

Посилюється феодальна експлуатація селянства. Від дводенної на початку XVIII ст. панщина стає 4-5-денна у другій половині XVIII ст. Проте поступово спостерігається тенденція до заміни натуральних оброків грошовими. Крім цього, посполиті та рядові козаки сплачували значні державні податки. 1783 р. юридично оформляється кріпосне право — забороняється переходи селян з місця на місце. З 1785 р. українська старшина наділялася правами російського дворянства.

На початку XVIII ст. в Україні різко зростає кількість мануфактур (так званий «Петрівський вибух»). 1719 р. було закладено першу в Україні Путивльську суконну мануфактуру, яка 1791 р. виробила 450 000 аршинів сукна армії. У другій половині XVIII ст. було засновано пороховий завод у Шостці, київський завод «Арсенал». Наприкінці XVIII ст. в Україні нараховується 240 мануфактур. 1722 р. починається видобування кам'яного вугілля (в Бахмуті).

Торгівельні зв'язки між Україною і Росією були досить інтенсивними. Україна стала основним постачальником хліба і м'яса, шкіри і прядива для Росії і була ринком збуту товарів з Росії (хутро, голки, коси, папір). При цьому царським урядом проводилась протекціоністська політика. 1669 р. для підтримки державної монополії Москви заборонялося завозити з України горілку та тютюн. Українські купці платили на україно-російському кордоні мито за ввіз товарів з Росії — індикту, за вивіз — евекту, яке йшло до української скарбниці. Суттєво зростає кількість базарів. На Лівобережжі їх діяло понад 8 тис, а на Слобожанщині – майже 2 тис. Базари збиралися раз або двічі на тиждень.

Більшість населення Лівобережної України складали селяни (1782 р. – 59 %), козаки – 33 %, інші – 8 %. 1795 р. українці становили 17 % населення імперії.

У XVIII ст. значно зростають міста. Населення Києва 1786 р. досягло 35 тис, Охтирки – 13 тис, Харкова і Ніжина – 11 тис., Сум – 10 тис., Полтави – 7 тис. Основну частину їхнього населення становили міщани, які займалися ремеслами, вели дрібну торгівлю, сплачували податки за круговою порукою, охороняли місто, виконували рекрутську повинність. Кожен міщанин, маючи капітал понад 500 крб міг записатися в купці, які об'єднувалися у гільдії. Правове становище купця залежало від своєчасної сплати гільдійського внеску. У разі несплати купець переводився до міщанського стану і втрачав пільги (звільнення від подушного, рекрутчини та тілесних покарань).

Наприкінці XVIII ст. суспільний устрій України втрачає самобутні риси. Тут встановлюється така ж соціальна структура, що й в інших регіонах Російської імперії.

З середини XVII ст. на території України почали поширюватись російські гроші. За Петра І була введена десяткова монетна система: рубль, гривеник, копійка. Протягом XVIII ст. проводились заходи щодо стандартизації грошового обігу в Росії, в тому числі на Лівобережній Україні. Випускались мідні (копійки, п'ятаки), срібні (рублі, полтинники, гривеники), золоті (червінці, згодом 10-рублеві імперіали і 5-рублеві півімперіали) монети. З 1769 р. російський уряд почав випускати паперові гроші (асигнації). Російські гроші протягом XVIII ст. витіснили в Україні польсько-литовські. З ліквідацією в Україні гетьманського правління фінансова система України була об'єднана з фінансовою системою імперії. 1765 р. на Слобідську Україну було поширено подушний податок, а 1783 р. – на всю Україну.

Протягом XVIII ст. в Україні промислове виробництво набуло товарного характеру, але Україна втратила самостійність у зовнішньо-економічних відносинах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Приєднання Північного Причорномор'я та Правобережної України до складу Російської імперії	\|	Українська культура наприкінці ХУП-ХУШ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.025 сек.