• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ОСНОВНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ

СЛОВНИК

Ресурси флори й фауни, рекреаційна та заповідна справа.Стратегія лісокористування визначається зростаючими потребами в деревинній сировині в умовах значного лісодефіциту та різким зростан­ням кліматорегулювальної, захисної, санітарно-гігієнічної, рекреаційно-туристичної та естетичної ролі лісів в умовах екологічної кризи. Визна­чальним принципом раціонального використання деревинних ресурсів має стати безвідходне лісокористування. Потужним резервом додаткового одержання сировини є значне збільшення використання деревинної біо­маси (до 80 % порівняно із сучасним – 48 %) без шкідливого впливу на родючість ґрунтів та рослинні ресурси. Це забезпечуватиметься за раху­нок створення і широкого впровадження безвідходних та маловідходних технологій.

Атмосферне повітря.З метою стабілізації стану повітряного басейну та поліпшення якості повітря потрібно розробити стандарти якості атмосферного повітря. При цьому слід узгодити їх з міжнародною системою стандартів і створити нову систему екологічного нормування шляхом введення технологічних стандартів і нормативів утворення забруднювальних речовин під час здійс­нення технологічних процесів. Потрібно також розробити технологічні нормативи на основні забруднювальні речовини з урахуванням можли­востей новітніх технологій та здійснити перехід до міжнародних стандар­тів і нормативів.

Водні ресурси.Раціональне використання та відтворення водних ресурсів і екосистем спрямоване на забезпечення стійкого функціонування водних екосистем, захист, збереження та відновлення водних ресурсів. Використання вод­них ресурсів має спрямовуватись на забезпечення здоров’я населення та створення достатнього водно-ресурсного потенціалу для потреб сіль­ського, комунального та рибного господарства, промисловості, енерге­тики, транспорту тощо.

Стратегія гармонійного розвитку виробництва та водоохоронних за­ходів має сприяти як задоволенню потреб у продукції та послугах, так і екологічній безпеці людини та водних екосистем. Цього можна досягти в разі ефективного розвитку техніки і технологій виробництва, застосуван­ня передових методів очищення стічних вод, перероблення відходів та реалізації заходів щодо запобігання аваріям і удосконалення системи управління й моніторингу.

Для досягнення поставленої мети потрібно сформувати ефективну ор­ганізаційно-правову систему функціонування водних об’єктів, здійснити зонування території за показником екологічного ризику, формування за­повідних територій та вдосконалення методів контролю й оцінки стану водних об’єктів і антропогенного впливу на них. Слід запровадити платне водоспоживання з урахуванням складу і властивостей стічних вод та роз­робити нормативи якості природних вод для різних водокористувачів.

Одночасно зі структурною й технологічною перебудовою промисло­вості, передусім у паливно-енергетичному комплексі, чорній металургії та хімічній промисловості, потрібно запровадити високоефективні систе­ми очищення стічних вод, системи оборотного та повторного водокорис­тування, ефективні системи очищення викидів в атмосферу, системи захис­ту від шкідливого впливу поверхневого стоку. Потрібно розробити і впро­вадити новітні технології очищення поверхневого стоку, промислових і господарсько-побутових стічних вод на основі застосування модульно-ланцюгової системи поступового відбору та утилізації важких металів і хіміко-токсичних речовин з кінцевим доочищенням на загальноміських чи районних очисних спорудах.

Корисні копалини.Програма охорони, раціонального використання та відновлення надр передбачає:

– збалансоване видобування та перероблення мінерально-сировинних ресурсів за умов економічно достатнього забезпечення промислово­сті, енергетики, сільського господарства, будівництва тощо;

– забезпечення максимального резервування покладів корисних ко­палин;

– рекультивацію земель від відходів та відпрацьованих підземних виро­бок і відкритих кар’єрів;

– мінімізацію використання надр для поховання відходів у зв’язку з практичною відсутністю закритих геологічних структур. Розвиток мінерально-сировинного комплексу передбачається здійсню­вати за такими основними напрямами:

– розширення мінерально-сировинної бази діючих підприємств, що використовують власну сировину (нафту, природний газ, вугілля, чорні метали, титанову сировину, уран, неметали та будівельні матеріали);

– максимальне використання техногенних родовищ корисних копалин;

– створення національної мінерально-сировинної бази для діючих підприємств, які використовують імпортовану сировину (мідь, цинк, свинець, олово, вольфрам, молібден, ніобій, тантал, фосфорити та ін.) та мінерально-сировинної бази нових, нетрадиційних для України, ко­рисних копалин (лантаноїди, ітрій, скандій, золото, алмази, платиноїди) для забезпечення потреб авіаційної та космічної промислово­сті, приладобудування, електроніки, радіотехніки та інших галузей промисловості;

– геологічне вивчення й оцінка мінерально-сировинної бази Світового океану, насамперед, у межах акваторій Чорного й Азовського морів.

Розширення сировинної бази целюлозно-паперової промисловості на основі плантаційного лісорозведення, впровадження в лісопереробному комплексі ресурсозберігаючих технологій, використання замінників і вто­ринної сировини дадуть змогу, починаючи з 2015 р., щороку економити 2220 тис. м³ деревини. Відновлення сировинної бази дикорослих плодів, грибів, ягід та лікарських рослин стане можливим завдяки створенню штучних агроплантацій. Раціональне використання та відтворення лісо­вих ресурсів потребує створення системи моніторингу лісів, що стане засо­бом управління лісовим господарством шляхом оптимізації системи лісо­користування та запобігання критичним екологічним явищам і процесам. Розвиток заповідної справи і збереження біоресурсів передбачає ство­рення оптимальної репрезентативної мережі природно-заповідного фон­ду України і резервування в процесі земельної реформи цінних для запові­дання природних територій та об’єктів. Зберігання та раціональне вико­ристання ресурсів флори й фауни здійснюватиметься на основі:

– організації комплексного моніторингу стану популяцій тваринного й рослинного світу та створення і ведення державного кадастру;

– розроблення та впровадження сучасних наукових методів оцінки оптимальних рівнів використання біологічних ресурсів;

– розроблення та впровадження державних регіональних і міждержав­них програм з охорони, використання та відтворення видів рослинно­го й тваринного світу, яким загрожує зникнення внаслідок негативно­го впливу господарської діяльності.

Програма реабілітації та раціонального використання природних лі­кувальних ресурсів передбачає здійснити наукові розробки оцінки перспективних рекреаційних територій державного значення, картування й затвердження їх як зон чи територій, що не підлягають приватизації, про­вести роботи з медичного зонування курортно-рекреаційних територій України, а також складання територіальних комплексних схем охорони навколишнього природного середовища основних курортно-рекреацій­них регіонів.

Абіотичні екологічні фактори – це фактори неживої природи: хімічні та фізичні – хімічний склад повітря, води, ґрунтів; температура; світло; радіація; тиск, сонячна енергія, вологість, течії, пожежі, фізичні поля тощо.

Абсорбція – це явище, що полягає у поглинанні газів певними рідинами (абсорбентами), які розчиняють або зв’язують гази, що пропускають через них.

Агроценози – це молоді біоценози, що формуються результаті господарської діяльності, для яких характерним є видова бідність і одноманітність, і, які підтримуються людиною завдяки розробленій нею системі агротехнічних та агрохімічних заходів.

Адсорбція – це явище, що полягає у поглинанні газів поверхнею твердих тіл (адсорбентів).

Активна (позитивна) відповідальність– це такий вид відповідальності, при якій виконання вимог щодо охорони природи здійснюється шляхом запровадження безвідходних і маловідходних технологій, виділення значних коштів на будівництво очисних споруд, різних установок і пристроїв, що зменшують забруднення НПС, і захищають здоров’я людей.

Аменсалізм – це така форма взаємодії між живими організмами, коли взаємозв’язок між організмами носить односторонній характер: для одного партнера він сприятливий, а для іншого байдужий.

Антропогенні екологічні фактори – це форми діяльності людини.

Атмосфера – це газоподібна оболонка Землі.

Аутекологія – це розділ екології, що вивчає фактори середовища та їх вплив на живі організми.

Біогенні речовини – це органічні та органомінеральні продукти, створені живими організмами.

Біоекологія – це розділ екології, що вивчає середовище життя живих організмів, тобто відносини живих організмів між собою та з навколишнім середовищем.

Біокосні речовини – це продукти розкладу та переробки гірських та осадових порід живими організмами.

Біомаса – це загальна маса особин одного виду, груп видів чи спільноти в цілому (рослини, тварини, мікроорганізми), що припадає на одиницю поверхні (об’єму), місця проживання (в сирому чи сухому вигляді).

Біопродуктивність – це швидкість продукування біомаси на даній площі за одиницю часу.

Біосфера – це зовнішня оболонка (сфера) земної кулі, що зайнята живими речовинами, які діють як геологічна сила, що формує вигляд Землі.

Біосферний моніторинг – це система досліджень, що дає можливість визначити глобально-фонові зміни у природі (радіацію, озон, тепло, вуглекислий газ СО₂, циркуляцію газів між океанами, запиленість, міграцію тварин, погодно-кліматичні зміни на планеті).

Біотичні екологічні фактори – це форми взаємодії між організмами типу «хазяїн-паразит».

Біотоп – це однорідний за абіотичними факторами середовища простір, зайнятий біоценозом; тобто, біотоп – місце життя виду організмів.

Біоценоз– це спільнота організмів, що мешкають у межах одного біотопу.

Великий (геологічний) кругообіг – це кругообіг речовин у межах планети, між океанами і континентами.

Вертикальна просторова структура (ярусність) – це явище вертикального розшарування екосистеми на структурні частини (яруси).

Види-домінанти – це види, що переважають у рослинних асоціаціях (за своєю біомасою). Становлять 4/5 від загальної біомаси.

Види-едифікатори– це види, що мають велике значення у створенні біосередовища екосистеми, у формуванні структури біоценозу. Становлять 1/5 від загальної біомаси.

Вичерпні природні ресурси – ті, які при експлуатації можуть бути повністю вичерпані.

Відвернені збитки – це збитки, яких вдалось запобігти внаслідок проведення природоохоронних заходів.

Відновні природні ресурси – ті, що здатні до самовідновлення за період господарської діяльності людини.

Відносно-відновні природні ресурси – ті, що відновлюються за достатньо великий проміжок часу.

Геоекологія – це розділ екології, щовивчає взаємовідносини організмів та середовища з точки зору їх географічної приналежності

Гідросфера – це водна оболонка Землі, яка включає Світовий океан, води суші (ріки, озера, болота, льодовики) та підземні води між атмосферою і земною корою, сукупність вод Землі: океани, моря, континентальні водойми (озера, річки) та льодові покриви.

Горизонтальна просторова структура екосистем (мозаїчність)–це нерівномірність у розподілі живих істот по біотипу (переважно залежить від ґрунтово-кліматичних умов).

Гранично допустимі викиди (ГДВ) – це така кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітрі за одиницю часу, щоб концентрація забруднювачів повітря на межі санітарної зони не була вищою від ГДК.

Гранично-допустима концентрація (ГДК) полютанта – це такий його вміст у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров’ю в разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

Гранично-допустимі екологічні навантаження (ГДЕН) – це сумарні обсяги забруднень, що може витримати екосистема без порушення стану природної динамічної рівноваги.

Гранично-допустимі скиди (ГДС) – це така маса речовин у стічних водах, що є максимально допустимою до відведення з установленим режимом у даному пункті водного об’єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольному пункті (контрольному створі).

Ґрунт – це родючий шар земної кори, що виник внаслідок впливу атмосфери на живі організми та літосферу.

Еврибіонти – це живі організми, що мають велике пристосування до змін умов довкілля.

Екоклімакс – це стан стійкої рівноваги між живими угрупованнями і середовищем системи; кінцевий результат сукцесій.

Екологізація – це поширен­ня екологічних принципів та підходів на всі сфери життєдіяльності люд­ського суспільства: культуру, науку, виробництво та соціальні явища.

Екологізація виробництва – це поступове розши­рення дії екологічних пріоритетів у виробничій діяльності, підвищення екологічної освіченості й свідомості управлінського персоналу, поступо­ве проникнення екологічних нововведень у виробництво, екологічна мо­дернізація виробництва.

Екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження як його погіршення, так і виникнення небезпеки для здоров’я громадян.

Екологічна валентність – це здатність організму пристосовуватися до змін умов середовища.

Екологічна експертиза в Україні – це вид науково-практичної діяльності спеціально-уповноважених на це державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати, або впливає на стан довкілля та здоров’я людей і спрямована на підготовку висновків про відповідальність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Екологічна катастрофа – це істот­не порушення екологічної рівноваги в природі, руйнування стійкого видового складу живих організмів, повне знищення або суттєве змен­шення їх чисельності, порушення циклів сезонних змін біологічного колообігу речовин та біологічних процесів.

Екологічна сукцесія – це зміна угруповань організмів і біотопу під впливом взаємодії організмів між собою та неживою природою.

Еко­логічний аудит – це інструмент управління, який системно охоплює всі питання екологічної оцінки діяльності підприємства, удосконалення систе­ми регулювання впливу на довкілля та його інвестиційної привабливості.

Екологічний інжиніринг – це еколого-інженерна діяльність, що має на меті техніко-еколого-економічне обґрунтування комплексу заходів та їх виконання, які спрямовані на «зелену» модернізацію виробництва.

Екологічний марке­тинг – це управлінська функціональна діяльність у складі загальної сис­теми менеджменту підприємства, спрямована на визначення, прогнозу­вання та задоволення споживчих потреб таким чином, щоб не порушувати екологічної рівноваги навколишнього природного середовища і не впли­вати на стан здоров’я суспільства.

Екологічний менеджмент – це система державного управління в галузі охорони довкілля, основною метою якої є реалізація законо­давства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпе­чення проведення ефективних заходів щодо охорони навколишнього при­родного середовища і раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості державних і громадських органів у галузі охо­рони довкілля.

Екологічний моніторинг – це система режимних довгострокових безперервних спостережень за станом довкілля з метою використання, одержаної геоекологічної та біоекологічної інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень і складанням прогнозів динаміки екологічних ситуації в різних регіонах планети.

Екологічний паспорт – це один з видів основної проектно-технологічної документації, в якому відображається вся природоохоронна діяльність підприємства.

Екологічними називаються піраміди, що відображають трофічні взаємовідносини (бувають піраміди – чисел, енергії, живлення).

Екологічні фактори– це всі складові природного середовища, які впливають на розвиток та існування організмів і на які живі істоти реагують реакціями пристосування.

Екологічноюназиваєтьсятехнологія покликана на основі вивчення взаємодії суспільного виробництва з навколишнім середовищем розробляти екологічно безпечні прийоми та засоби інженерно-господарської діяльності людей.

Екологія Космосу – це розділ екології, що вивчає екологічний стан планет Сонячної системи та космічного обладнання.

Еколого-економічний принцип природокористування: критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої вигоди при якнайменших впливах на природне середовище.

Еколого-правова відповідальність – це юридична відповідальність за екологічне правопорушення, тобто виконання затверджених законом про охорону природи обов’язків.

Економіка природокористування – це спільний підрозділ економіки та екології, що вивчає виробничі відносини людей у процесі взаємодії суспільства і природи і займається економічними аспектами гармонізації цієї взаємодії.

Економічний принцип природокористування: критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої вигоди при якнайменших затратах.

Економічні збитки –це виражені у вартісній формі фактичні та можливі збитки, котрі завдаються об’єктам господарювання забрудненням НПС, або додаткові видатки на компенсацію цих збитків.

Екосистема – це єдиний природний комплекс, створений за довгий період живими організмами та середовищем, в якому вони співіснують, і де всі компоненти тісно пов’язані обміном речовин і енергії.

Екоцид – це масове знищення рослинного і тварин­ного світу, отруєння повітря, води, ґрунтів а також інші дії, здатні спричи­нити екологічну катастрофу .

Зоогенні речовини – це речовини, що складаються із залишків тваринних організмів (крейда, вапняк та інші осадові породи).

Зооценоз – цесукупність усіх видів тварин.

Конкуренція – це така форма взаємодії між живими організмами, коли два види організмів або особини одного виду використовують один і той же подільний ресурс або намагаються витіснити один одного.

Консументи(абогетеротрофи)– організми, що одержують енергію за рахунок харчування автотрофами чи іншими консументами.

Консументи 1-го порядку – споживачі, що існують безпосередньо за рахунок продуцентів.

Консументи 2-го порядку – споживачі, що живляться консументами 1-го порядку.

Консументи 3-го порядку – організми, що живуть за рахунок консументів 2-го порядку – хижаки.

Косна (нежива) речовина – це гірські породи магматичного, неорганічного походження, що створюють земну кору, і вода.

Кругообігречовин – це багаторазова участь речовин у природних процесах, що споконвічно відбуваються в геосферах.

Ланцюг живлення (трофічний ланцюг) – це взаємовідносини між організмами під час переносу енергії їжі від джерела (зеленої рослини) через ряд організмів (шляхом поїдання) на більш високі трофічні рівні.

Літосфера– це зовнішня тверда оболонка земної кулі, що складається з осадових, вивержених і метаморфічних порід.

Майнова відповідальність – це такий вид відповідальності, що передбачає покладання обов’язків на підприємства, організації, установи та громадян відшкодувати збитки, заподіяні природі або екологічним правам людини, а також шкоду, завдану в результаті протиправної поведінки.

Малий (біологічний, біотичний) кругообіг – кругообіг речовин в межах малих екосистем.

Меліорація – це сукупність організаційно-господарських, технічних та біологічних заходів, спрямованих на тривале й докорінне поліпшення природних властивостей земель з метою отримання стійких врожаїв всіх сільськогосподарських та лісових культур.

Мікоценоз – цесукупність усіх видів грибів.

Мікробоценоз – це сукупність усіх видів бактерій.

Можливі збитки – це збитки,які могли б бути завдані об’єктам господарювання через відсутність природоохоронних заходів.

Моніторинг – це глобальна система нагляду і контролю за станом навколишнього середовища.

Монофаги – це організми, що живляться одним видом їжі.

Мутуалізм (співробітництво) – така форма взаємодії між живими організмами, коли при сумісному проживанні організми сприяють розвитку один одному.

Невичерпні природні ресурси – ті, нестача яких не відбувається тепер і не передбачається у майбутньому (наприклад, енергія морських хвиль, вітру, сонячної радіації, морських припливів і відпливів тощо).

Невідновні природні ресурси – ті, що не відновлюються в процесі використання людиною.

Нейтралізм – така форма взаємодії між живими організмами, коли при сумісному проживанні організми не чинять один на одного ні позитивного, ні негативного впливу.

Опосередковані збитки – це збитки, що виникають внаслідок негативного впливу на продуктивні сили суспільства і на людину зокрема.

Паразитизм (хижацтво) – це така форма взаємодії між живими організмами, коли один з видів використовує організми іншого виду як трофічний ресурс.

Пасивна форма юридичної відповідальності – це такий вид відповідальності, при якій організації утримуються від виконання певних дій, які можуть призвести до екологічної шкоди, погіршення здоров’я людей тощо.

Поліфаги – це істоти, що живляться різними організмами.

Популяція – це реальна біологічна одиниця, у формі якої існують види рослин, мікроорганізмів та тварин.

Потенційні природні ресурси – ті, що поки ще не можуть бути використані людиною в народному господарстві.

Природне середовище– це все живе і неживе, що оточує організми і з чим вони взаємодіють.

Природні ресурси – це об’єкти, умови, процеси природи, які використовуються або можуть бути використані в суспільному виробництві як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних, наукових і культурних потреб людини тощо.

Природно-господарські системи – це територіальні системи, що охоплюють різні господарські об’єкти (промислові, енергетичні, транспортні, комунальні сільськогосподарські тощо) та певну частину навколишнього природного середовища, на яку вони безпосередньо впливають.

Продуценти (або автотрофи)–це організми, що створюють органічну речовину за рахунок утилізації сонячної енергії, води, вуглекислого газу, мінеральних солей.

Прямі збитки – це збитки, що виникають внаслідок безпосереднього знищення матеріальних цінностей, погіршення умов господарювання або впливу на здоров’я людини.

Раціональне природокористування – це збалансована взаємодія суспільства і природи, що забезпечує досягнення компромісу між соціально-економічними потребами суспільства і здатністю природи задовольняти їх без суттєвої шкоди для свого нормального функціонування.

Реальні природні ресурси – ті, що використовуються у виробництві з урахуванням сучасного рівня розвитку продуктивних сил.

Редуценти(абосапрофаги)– це мікроорганізми, що розкладають мертві залишки продуцентів і консументів до води, вуглекислого газу і мінеральних солей.

Ризик – це усвідомлена можливість небезпеки, або ж ймовірність небезпеки, яка визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками до максимально можливого їх числа за конкретний період часу.

Санітарно-захисні зони (СЗЗ) – це ділянки землі навколо підприємств, що створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людей.

Санітарно-токсичний моніторинг – це система досліджень, що забезпечує нагляд за ступенем забрудненості природних ресурсів шкідливими речовинами і впливом їх на організм людини, фітоценоз і зооценоз.

Соціоекологічний принцип природокористування: критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при обов'язковому збереженні динамічної рівноваги геоекосистем, що досягається неперевищенням антропогенними навантаженнями гранично допустимих меж.

Соціоекологія – це розділ екології, що вивчає відношення суспільства і навколишнього природного середовища.

Сталий розвиток – це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення необхідних потреб всіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей всіх поколінь.

Стенобіонти – живі організми, що мають мале пристосування до змін умов середовища.

Техноекологія – це розділ екології, що вивчає взаємодію природних і техногенних процесів.

Тимчасово погоджені викидиабоскиди (ТПВ/ТПС)– це кількість забруднюючих речовин, що викидається або скидається в навколишнє середовище з окремого джерела забруднення за одиницю часу, яка встановлюється на відповідний строк – до досягнення гранично допустимих викидів або скидів.

Фактичні (розрахункові) збитки – це фактичні втрати, збитки, котрі завдаються об’єктам господарювання внаслідок забруднення навколишнього середовища;

Фітогенні речовини – це речовини, що складаються з рослинних залишків (кам’яне вугілля, бітум, горючі гази, нафта, торф, ґрунтовий гумус).

Фітоценоз – це сукупність популяцій усіх видів рослин.

Хімічне перетворення газів – це спалювання або каталітичне перетворення газів, внаслідок чого шкідливі газоподібні речовини трансформуються у нешкідливі, які викидаються в атмосферу або використовуються у виробництві.

Читайте також:

1. Амортизація основних засобів
2. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
3. Амортизація основних засобів.
4. Амортизація основних фондів
5. Амортизація основних фондів
6. Амортизація основних фондів підприємства. Методи нарахування амортизації
7. Амортизація основних фондів підприємства. Методи нарахування амортизації.
8. Амортизація основних фондів, методи її нарахування.
9. Аналіз ефективності використання основних засобів.
10. Аналіз основних засобів
11. Аналіз основних систем трудового і професійного навчання: предметної, предметно-операційної, операційної, операційно-предметної, системи ЦІП, операційно-комплексної тощо.
12. Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємств будіндустрії

Переглядів: 647