Чому усна народна творчість є основою писемної літератури?

Розстріляного Відродження». Упродовж віків Харків, всупереч очікуванням імперської, а згодом і радянської влади, був центром розвитку і поширення саме українського слова, української думки, української ідеї.

Висновок: розвиток художнього слова на Слобожанщині пройшов тривалий, позначений злетами і трагедіями: від перших народних пісень, які лунали над Диким Полем до високохудожніх творів світового рівня доби

Першим показовим процесом над українським письменством став проведений у 1929-1930 р. в Харкові суд над так званою Спілкою визволення України, інспірований, як тепер стало відомо, вищими партійними органами. Це був початок масової кампанії на знищення української інтелігенції, і в першу чергу письменників. Ця доба української літератури позначена красномовним терміном – «Розстріляне відродження».

Термін «Розстріляне Відродження» вперше запропонував Ю. Лавріненко, використавши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920- 30-х рр. У 1959 р. у Парижі побачила світ найголовніша праця Ю. Лавріненка – антологія «Розстріляне відродження». Це видання нелегально поширювалося в Україні в 60-х рр. і справило значний вплив на формування світогляду шестидесятників. Понад тридцять літ книга, як і інші його праці, навіть не згадувалися в Україні і тільки останні роки вони почали активно

«працювати». Цим твором укладач довів, що за це десятиліття (1921 – 1931 рр.) українська культура спромоглася не лише компенсувати трьохсотрічне відставання, а й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема.

Трагедію харківських літератури у 30-ті рр. не можливо уявити без історії сумнозвісного будинку «Слово», в якому й проживав весь цвіт тогочасного українського письменства. Його спорудження почалося в 1928 р. спеціально для українських митців. Син Миколи Куліша Володимир згадував:

«…маючи всіх пишучих українців в одній купі, легше було контролювати їхнє життя-буття. НКВД мало тут свої вуха і очі, за допомогою яких знало дуже докладно про все, що діялось у будинку. До цього треба додати телефони, які в тих часах приватним особам було просто неможливо дістати. І раптом одного дня, хотіли ви чи ні, їх запроваджено в усіх мешканнях. Чи варто згадувати, що на слідстві проти того чи іншого письменника його телефонічні розмови наводили слово в слово як доказ для обвинувачення».

З грудня 1930-го п’ятиповерховий будинок у вигляді літери «П» (хтось побачив там «С») у будинку № 9 по колишній Барачній, а тоді Червоних письменників, нині – Культури, почали заселяти ощасливлені українські діячі культури. Після затісних комуналок 68 окремих помешкань видавалися справжнім раєм. До того ж і розподілялися по-чесному – звичайним жеребкуванням. Серед тодішніх мешканців «Слова» – Остап Вишня, Василь Вражливий, Іван Дніпровський, Олесь Досвітній, Григорій Епік, Майк Йогансен, Антін Крушельницькій, Микола Куліш, Лесь Курбас, Аркадій Любченко, Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Олекса Слісаренко, Юрій Смолич, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Юрій Яновський… Одне слово, весь «тогочасний літературний Олімп».

Примарна свобода, посаджених у велику клітку письменників була нетривалою. На початку 30-х забрали Г. Епіка, В. Поліщука, С. Пилипенка, М. Куліша, В. Підмогильного, О. Влизька, багатьох-багатьох інших, навіть партійного критика В.Коряка. Масовими стали арешти особливо наприкінці 1934 р., після вбивства 1 грудня секретаря Ленінградського ВКП(б) С.Кірова Про ті далекі події харків’янам нагадує лише меморіальна дошка із

прізвищами 122 митців, які проживали тут у різний час.

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 р. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції – цвіту української нації.

Покоління літераторів 20-30-х рр. продемонструвало всю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху розвитку, який, в умовах українізації дозволив витворити справжні перлини світової літератури. Однак сталінська репресивна система не могла співіснувати із вільними митцями, які й стали жертвами тоталітарного режиму.

Запитання для самоконтролю

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
У 1925 р. у Харкові виходили 61 часопис українською мовою і 12 – російською.	\|	Як вплинули репресій літераторів 30 - ті рр. ХХ ст. на подальший стан розвитку літератури на Слобожанщині?

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.