Проблема сумісності націоналізму і демократії.

У будь-якому випадку націоналізм висловлює і підносить інтереси окремої – етнічної, політичної чи повномасштабної нації всупереч інтересам інших спільнот, він так чи інакше відокремлює «своїх» від «інших». Якщо прихильність до своєї нації супроводжується зневагою і нетерпимістю до інших, то маємо справу з екстремальною формою націоналізму – шовінізмом. Цю форму націоналізму сучасний польський дослідник Є. Шацький абсолютно справедливо оцінив як «ідеологію від природи крайню та паскудну», її типовим прикладом є націонал-соціалістична ідеологія часів гітлерівської Німеччини, коли «істинні арійці» як «вищі істоти» протиставлялись напівлюдям – слов'янам чи євреям. Окремі вияви шовінізму зустрічаються й у цілком демократичних країнах. Наприклад у США він висловлюється через ідеал «стовідсоткового американця».

Далі звернімося до специфіки тієї форми українського націоналізму, яка розроблялась і була реалізована в ідеологічній і політичній активності Організації Українських Націоналістів (ОУН). Фахівці класифікують цю форму як український різновид відомого у світі «інтегрального націоналізму». Український інтегральний націоналізм або, як його ще інколи називають, «організований націоналізм» виник як природна реакція на поразку змагань за українську державність 1917-1920 pp. На думку сучасного американського дослідника О. Мотиля, український націоналізм того періоду був по суті спробою пояснити, чому втрачено українську державність і як належить її відтворювати. Розчарована у соціалістичних та демократичних ідеях, що не привели до успіху, молода генерація українців відкинула їх. Натомість вона закликала до створення нового типу українця, беззастережно відданого нації та справі національного самовизначення, готового скоріше до силових дій та героїчних жертв, ніж до поміркованих політичних переговорів і компромісів.

Предтечею українського інтегрального націоналізму був Д. Донцов (1883-1973) – виходець зі Східної України. «Зміцнювати волю нації до життя, до влади, до експансії, – означив я як першу підставу націоналізму... Другою такою підставою національної ідеї здорової нації повинно бути те стремління до боротьби, та свідомість її конечності, без якої неможливі ні вчинки героїзму, ні інтенсивне життя, ні віра в нього, ані тріумф жодної нової ідеї, що хоче змінити обличчя світу. Першу з цих підстав протиставляю тому духовному «кастратству», яке виключало волюнтаристичний чинник з міжнародного життя, вірячи сліпо в творчу силу інтелекту. Другу – протиставляю засадничому пацифізмові нашого провансальства, яке вірило у вічний мир ліги націй...». Висловлене у такий спосіб ірраціоналістичне та радикально-войовниче кредо українського націоналізму 20-их років цілком відповідало глобальній тенденції до радикалізації націоналістичних рухів після Першої світової війни.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості становлення української нації. Феномен націоналізму.	\|	Питання до самоконтролю.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.