Демографічні процеси і проблема на українськиї землях к. 17- п. 19 ст. Багаттонаціональність як фактор соціальної історії

У вітчизняній історії малодослідженими залишаються питання історичної демографії, особливо так званої достатистичної доби, тобто до XVIII ст. Такий стан демографічної проблематики пояснюється як суб'єктивними, так і об'єктивними причинами. Чисельність населення України вперше можна визначити на початок XVII століття - 5-6 млн. чоловік (1629).

Важливим чинником розвитку українського народу стало освоєння нових земель після приєднання до Росії - в XVII столітті на північному сході і в XVIII столітті на півдні сучасної України. До 1870 року чисельність населення досягла 18,7 млн. чоловік.

Демографічні дослідження Лівобережної України другої половини XVII ст. належать В.О.Романовському. Критично проаналізувавши переписні книги 1666 р., він обраховував населення Лівобережжя у 500 тис. На підставі дванадцятикратного розміру сплати поборового податку 1628 р. в Київському воєводстві О.С.Компан зробила висновок, що податковою одиницею виступало велике дворище, у якому вона рахувала пересічно 12 димів. Виходячи з цього й опрацювавши дані подимних реєстрів Київського і Чернігівського воєводств за 1629, 1631 та 1640 роки, дослідниця визначила їхнє населення в 1 млн. 750 тис. мешканців, а Київського, Чернігівського, Волинського, Подільського і Брацлавського воєводств разом на середину XVII ст. – у 3 млн. 200тис.

Здавалося б, що тепер, маючи більш-менш уточнене число населених пунктів і житлових споруд у них, за тодішньою термінологією – "димів", можна легко вирахувати чисельність населення як окремих воєводств, так і всієї України XVI – XVII ст. Однак тут постає проблема середнього коефіцієнту, себто пересічного числа мешканців одного диму. Практично майже всі вітчизняні дослідники виходять з коефіцієнта, що дорівнює 6. М.Г.Крикун, виводячи свій коефіцієнт залюдненості диму на підставі списків поголовного оподаткування населення 1662 р., обчислив пересічно на один дим-родину 6,89 осіб. З урахуванням дітей віком до 10 років, він підніс цей показник до 10.

Крім того, наявні оцінки українського населення є абсолютно статичними, вони не враховують впливу тогочасної історичної ситуації на демографічні процеси. Зокрема, у вітчизняній історіографії зовсім не вивчено питання про вплив війн і природних катаклізмів (пошестей, неврожайних років, голоду) на демографічний стан і масову демографічну поведінку. За згубністю впливу на демографічний стан українських земель М.Ф.Владимирський-Буданов порівнював події 1648 – 1654 рр. навіть із наслідками татарської навали на давньоруські землі. Констатуючи жахливий вплив воєнних дій на становище цивільного населення, що потерпало як від польських жовнірів, литовської армії, так і від козацького війська та його союзника кримського хана, він під час збору подимного податку протягом 1648 – 1654 рр. нарахував 176 поселень тільки одного Кременецького повіту, де, в результаті воєнних дій, не залишилося жодного житлового приміщення, жодної людини. У місті Луцьку у 1629 р. нараховувалося 546 димів, то в 1649 р. їх було 409, у 1650 р. – 182, 1653 р. – 50, а в 1658 р. – лише 14. У центральному місті Володимирського повіту Володимирі на 1658 р. лишилося тільки 2 житлових приміщення з 544. Оскільки через військові дії в багатьох селах не засівалися поля, велика кількість населення загинула від голоду. Значна частина мешканців Правобережної України, шукаючи спокійніші місця проживання, залишала свої оселі й переселялася до східної частини України. Однак, жоден з дослідників досі не взявся підрахувати втрати українського населення внаслідок зазначених подій.

К. Зиновіїв - фундатором демографічної думки в Україні, що відзначає такі демографічні парадокси, як неплідність, народження близнюків, народження дітей поза шлюбом, дітовбивство. Відомості про чисельність дворів, спостереження про міру заселеності з'являються вже у 20—30-ті роки XVIII сторіччя у працях І. К. Кирилова та Г. Ф. Юнкера. Г. Ф. Юнкер був першим, хто звернув увагу на причини, що стримували зростання заселеності краю. Ця тема дістала розвиток в "Екстракті про знесилення слобідських полків", складеному наприкінці 50 — на початку 60-х років XVIII сторіччя у Військовій колегії. Г. Ф. Юнкер відзначав вплив державної політики на заселення степових окраїн країни, в першу чергу територій слобідських полків. Він же зазначив, що політика військово-державної експлуатації й свавілля старшин викликали масову втечу людей, що мешкали в полках, у результаті чого за 1733—1759 роки в них поменшало більш ніж на 82 тисячі душ чоловічої статі. Наприкінці 60-х років XVIII сторіччя було укладено описання земель донських казаків відомим українським істориком О. І. Ригельманом. Тут уперше було наведено загальну чисельність і становий склад чоловічого населення Донського краю, які доти залишалися невідомими. Він застосував принципи політичної арифметики, що було новиною у тогочасному державознавстві. Йому ж належить пріоритет (1785—1786 рр.) у визначенні чисельності населення України на середину XVII сторіччя. Використовуючи метод політичної арифметики, О. І. Ригельман визначив кількість мешканців на території, що перебувала під владою уряду Б. Хмельницького під час возз'єднання України з Росією 1654 року. Обрахована ним чисельність населення становила 4 млн чоловік. Розвиткові демографічної думки в Лівобережній Україні аж до 60-х років XVIII сторіччя перешкоджало те, що у регіональних ревізіях враховували лише кількість дворів або, як її офіційно іменували в ревізійній документації,"подвірну кількість". Тому в 1763—1764 роках при проведенні чергової регіональної ревізії козаків і посполитих подвірний принцип обліку був доповнений принципом подушного обліку чоловіків відповідних станових категорій, ззаписом їхнього віку та відношення до глави господарства й сім'ї. Ревізія 1763—1764 рр. виявила, що демографічний потенціал України або не поступається за чисельністю, або переважає розміри населення багатьох держав Європи того часу. Малоросійська колегія на чолі з П. О. Румянцев 1765—1782 р. вперше поєднала проведення демографічного перепису із складанням майнового цензу. Генеральне описання завершилось загалом невдачею через опір українських поміщиків його проведенню. Дані про "подвірну кількість" та "чисельність народу" впродовж XVIII сторіччя становили державну таємницю, що, безперечно, не могло не позначитись на рівні розвитку демографічних знань. Саме з цієї причини праці І. К. Кирилова, Г. Ф. Юнкера й О. І. Ригельмана не могли бути опубліковані й залишалися в рукописах.

Тільки наприкінці 60-х років XVIII сторіччя, після виходу в світ 1767 року "Наказу" Катерини II, з'являються перші публікації окремих статистичних даних про кількість мешканців у країні та її регіонах і природний рух населення.

Зовнішні міграційні рухи ХІV - першої половини ХVІІІ ст. призвели до утворення кількох різних за чисельністю етнічних груп, представлених в Україні і сьогодні. Це обумовлювались як економічними та політичними причинами. Так наприкінці ХІХ ст. окрім 7,5 млн. українців, тут проживали понад 1,2 млн. євреїв, близько 332 тис. поляків, а також німці, чехи, білоруси та представники інших національностей.

Вагомими є наукові дослідження польського історика Здзіслава Будзинський що охоплюють, в основному, історико-демографічні аспекти життя українсько-польського пограниччя. Вагомість його внеску в дослідження демографічних аспектів українсько-польського пограниччя другої половини XVIII ст. Аналіз колоніального режиму Польщі, який намагався звести нанівець традиції державотворення у Правобережній Україні в другій половині ХVІІ-ХVІІІ століть, опосередковано вказуючи на довготривалість конфлікту. Важливим аспектом у дослідженні цього конфлікту є формування української нації під впливом Польщі.

Таким чином, етнополітична ситуація в першій третині ХІХ століття на території Правобережної України визначалася тяжкою історичною спадщиною, яка часто-густо унеможливлювала порозуміння. Польська шляхта, в умовах тимчасової відсутності державності, намагалася використати українців у боротьбі із спільним ворогом – Російською імперією. А Російською імперією послідовно здійснювала політику колонізації територій, що колись належали Речі Посполитій.

Росiйсько-українськi вiдносини у Правобережнiй Українi, говорячи словами академiка В.I.Вернадського, зводилися до поступового поглинення i переварювання Росiєю України як iнородного полiтичного тiла, в ході яких лiквiдовувалися основи мiсцевого культурного життя i переслiдувалися етнографiчнi вiдмiнностi.

Українська літературна мова здавна пов’язана не лише з російською, а й з білоруською, польською мовами, що пояснюється спільністю історичної долі українського і білоруського народів у період литовсько-польського панування в українських і білоруських землях. Із західнослов’янських літературних мов українська літературна мова у своєму історичному розвиткові найбільше пов’язана з польською, чеською, сербською та словацькою мовами.

Таким чином, геополітичне розташування Правобережжя було до певної міри специфічним, оскільки призводило до поширення на його теренах російських, українських, польських політичних, культурних та ідеологічних впливів.

Питання взаємозв’язків і взаємовпливів між мовами різних народів, що проживали і проживають на теренах України, привертало і привертає серйозну увагу дослідників. За силою та роллю цього впливу для збагачення і розвитку української літературної мови найбільше значення мають її зв’язки з російською мовою. Слід зазначити, що, мабуть, саме з цих причин значна частина класиків українського слова фактично була “двомовною”. В історії українського слова трапляються випадки, коли майстрами слова ставали постаті неукраїнського походження – А. Кримський, М. Вовчок, О. Теліга та ін.

Узагальнююче дослідження населення України в період з кінця XVII-початку XIX століття можна зробити висновок, що історична демографія України залишається широким полем для досліджень. Нерівномірність розвитку складових демографічного знання та їх помітна відсутність були характерні для стану демографічної науки XVII-XIX століття. В розвитку демографія величезну роль відіграла підтримка з боку передової наукової громадськості Росії, яка виражалася в обміні ідеями, в їх публічній пропаганді та в особистих контактах учених.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лютнева революція	\|	Територіально-географічний фактор України під кутом зору соціальної історії. Поняття кордонів, Великого кордону, рухомості кордонів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.