Територіально-географічний фактор України під кутом зору соціальної історії. Поняття кордонів, Великого кордону, рухомості кордонів

Сучасна Україна — велика держава, що відновила свою незалежність наприкінці другого тисячоліття. Країна має вигідне географічне і геополітичне положення, потужний природно-ресурсний, трудовий і виробничий потенціал, великі можливості для економічного розвитку. Україна розташована в основному на південному заході Східноєвропейської рівнини, в Центрально-Східній Європі. Лише невелику частину її території займають Карпатські і Кримські гори — складові великої Гімалайсько-Альпійської гірської системи.

Територія України лежить у помірному кліматичному поясі Північної півкулі. В її межах чітко (як ні в жодній іншій країні Європи) простежуються три фізико-географічні зони — лісова, лісостепова і степова, а в Карпатах і Кримських горах — висотна поясність. Фізико-географічні зони України помітно змінюються із заходу на схід (насамперед за кліматичними і ґрунтово-рослинними ознаками).

Географічні та етнічні особливості території визначають розвиток своєрідної і специфічної культурної традиції. Регіони з індивідуальними природно-кліматичними умовами, етнічним складом, природними ресурсами утворюють своєрідний комплекс зі своїми неповторними рисами.

Подніпровський територіальний комплекс, об’єднує басейни Подніпров’я та Придністров’я, з їх водними шляхами, які формують природні кордони системи розселення. Велике етнокультурне поле територіального комплексу поділяється на менші етнічно-географічні групи, які мають свою специфіку походження, як природну так і історичну. А саме, Верхнє Придніпров’я — лісова зона, Середнє Придніпров’я — лісова і лісо-степова зони, Нижнє Придніпров’я — лісо-степова і степова зони. Природно — кліматичні умови — один найважливіших факторів, що різнобічно впливають на формування культур народу, на забудову міст і сел, форми жилих і громадських споруд. Клімат зумовлює певні якості споруд, конструкцій і обладнання будинків.

Географічне розташування України, родючі грунти, водні ресурси, вигідні шляхи

сполучення, брак надійних природних кордонів по всьому периметру, протягом тривалого

історичного періоду, робили її територію об’єктом численних експансій.

Доля народу визначається його географічним розташування. Історія України і українського народу значною мірою визначалась і визначається Великим кордонами. На землях України можна знайти найтиповіші для історії людських спільнот кордони: цивілізаційний. Військовий, соціально-економічний, культурно-релігійний, заселення, землеробства та інші. Головна особливість найдавнішого Великого кордону України полягала у тому, що він був стабільним протягом близько трьох тисячоріч, більш-менш від початків господарчої спеціалізації племен на землеробстві і козівництві. Від виникнення кочового скотарства цивілізаційних кордон проходив по межі землеробських і кочових етносів, яка визначалась поділом на степову та лісостепову природно-кліматичні зони. На карті сучасної України це майже пряма лінія, яка йде приблизно від півночі Одеської області повз Черкаси на Харків. Цей природний бар’єр було майже неможливо подолати в економічному плані протягом багатьох сторіч. Кочівники не потребували лісу для випас у коней і худоби. З іншого боку, демографічний тиск наблизив землеробське населення безпосередньо до степової зони лише на п. 17 ст., а потім вруге, після демографічної катастрофи Руїни середини 17 ст., аж в середині 18 ст. Крім того, українські землероби практично до початку 19 ст. не мали ефективних засобів, щоб підняти важку чорноземну цілину. Адже для цього були потрібні досконали металевий плуг і упряжка з кількох пар волів.

В теорії Великого кордону освоєння земель для сільського господарства є основою, але не єдиною формою внутрішніх кордонів. Є так звані „гірничі кордони”, тобто мова йде про освоєння корисних копалин. Природні ресурси ССР були значною мірою освоєнні руками мільйони українців, які були заслані і поселені таборами на Далекому сході.Також нафтові і газові родовища розроблялись переважно українськими руками, найбільше- робітниками й інженерами Зх. України. Активна участь українців в господарському та культурному освоєнні нових прсторів задля інтересів інших держав нагадує долю бездержавних, які мають великий демографічний та інтелектуальний потенціал націй. Історія українського народу дійсно унікальна тим, що його довготривалий Великий кордон був насамперед кордоном землеробської цивілізації, і, незважаючи на всі трансформації. Або залишався тим, або містив його елементи фактично до середини ХХ ст..

Українці ж, попри статус прикордонного народу, були насамперед не воїнами, а хліборобами, з відповідною ментальністю, мало залежно від соціальної приналежності її носіїв. Це сталося тому, що безпосередньо на кордоні проживала лише частина українського етносу і навіть витворена українцями прикордонна військова спільнота – козацтво – значною мірою зберігала хліборобський і щодо військових обставин, оборонний характер. Можна вважати, що серед всіх кордонів українців найважливіше значення мав землеробський кордон, який у видозмінених формах існував майже всю історію українського народу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Демографічні процеси і проблема на українськиї землях к. 17- п. 19 ст. Багаттонаціональність як фактор соціальної історії	\|	Вплив географічних та кліматичних умов на соціально-економічний розвиток. Природні ресурси України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.