Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Сучасні концепції культури миру: історія формування.

Політична культура і культура миру.

Вступ до курсу.

ДЕМОКРАТИЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ

ЛЕКЦІЯ 1. СТАНОВЛЕННЯ КУЛЬТУРИ МИРУ В ПРОЦЕСІ

1.Культура миру - це багатогранне поняття, що увійшло в науковий обіг порівняно нещодавно. Воно виражає бажання світового співтовариства на зламі двох століть покінчити з культом війни та сили, укорінити у свідомості людей необхідність замінити їх терпимістю й доброзичливістю. Оволодіння культурою миру та її розповсюдження зможуть запобігти конфліктам або ж локалізувати їх, виробити механізми мирного вирішення спірних ситуацій, що виникають чи можуть виникнути.

Поняття культури миру пов’язують, таким чином, із конкретною політикою, з аналізом існуючих конфліктів та пошуком шляхів їх припинення.

Не менш важливим є гуманістичний аспект культури миру. По суті йдеться про те, щоб мобілізувати весь величезний гуманістичний потенціал, нагромаджений людством. Діалог культур і цивілізацій - це також важливий засіб у розповсюдженні ідей культури миру. Вся світова історія з глибини віків дає нам величезну кількість прикладів діалогу культур та цивілізацій. Форми цього діалогу та взаємодії надзвичайно різноманітні: це і взаємне збагачення досягненнями матеріальної та духовної культури, і функціонування так званих “контактних зон”, в яких відбувалося переплетіння різних культур.

У сферу цього діалогу входило формування взаємних уявлень народів, держав та окремих особистостей один про одного. На їх основі складалися певні, часто досить стійкі стереотипи. Вони могли бути позитивними, тобто такими, які містять у собі взаємоповагу та терпимість, а могли нести в собі несприйняття й ворожість. Ці стереотипи настільки міцно входили у свідомість людей, що на довгі роки визначали характер взаємовідносин між народами та державами.

Велику роль у цьому процесі відігравали й політичні чинники. Протягом багатьох століть війна та сила розглядались як природний та нормальний засіб вирішення міжнародних і внутрішніх проблем, а тому застосовувались всюди - в Європі і в Азії, в Африці та в Америці.

Останнім часом історики та політологи підраховували число воєн та воєнних конфліктів в історії людства. Їх кількість дорівнює багатьом тисячам. І всі вони створили певну традицію сили та виправдання війни, незважаючи на величезні жертви і втрати, з якими пов’язана будь-яка війна.

Особливою трагічністю в цьому сенсі позначене ХХ століття. Дві кровопролитні світові війни багато в чому змінили наш світ, залишивши по собі десятки мільйонів вбитих і поранених, знищені міста, пам’ятки історії та культури. На завершальному етапі Другої світової війни людство побачило атомну зброю, яка згодом зовсім по-іншому поставила питання про війну та мир.

Здавалося, що загроза знищення назавжди покінчить у свідомості людей з ідеєю використання війни та сили для вирішення різних проблем. Але й сьогодні людство знову готове застосувати зброю, світ знову переповнений конфліктами - міждержавними, міжнаціональними, міжконфесійними.

Кінець “холодної війни” означав кінець загрози ядерної війни. Але людська свідомість та психологія народів кардинальним чином не змінились; тому і в нових умовах лозунги культури миру та їх реалізація на практиці можуть і повинні змінити свідомість та уявлення людей.

Для утвердження культури миру дуже важливим моментом є розвиток “мирної” традиції в історії. Багатовікова історія людства свідчить, що у світі завжди існували не тільки ідеї війни, але й заклики до миру.

З часів Середньовіччя почала формуватися концепція “вічного й справедливого миру”, яка поступово перетворилася на важливий напрямок світової політичної думки. Її аналіз може надати суттєву допомогу в розумінні сучасних реалій, в роз'ясненні та утвердженні культури миру.

Необхідно також підкреслити, що з давніх часів у багатьох випадках ідеї вічного миру як загальнолюдського ідеалу, багато в чому пов'язувалися з перебудовою світу на демократичних засадах, із вирішенням завдань соціальної справедливості, рівності та свободи. Саме тому ми часто поєднуємо ці поняття - культури миру та демократії.

Поняття культури миру включає в себе різні компоненти. Тут і чисто філософська проблема, що передбачає аналіз самого феномена “культури миру”, і морально-етична, що являє собою зв'язок культури миру з етичними нормами та настановами. Дуже важливим є міжнародно-політичний контекст культури миру, який дозволяє вичленити, насамперед, проблему конфлікту - його причини, механізм визрівання та функціонування, можливості передбачення його наслідків, локалізації та, зрештою, його вирішення. При цьому до сфери уваги культури миру включається увесь комплекс проблем сучасної конфліктології.

Останнім часом все більший інтерес викликає проблема формування уявлень людей один про одного. Це також дуже важливий момент в утвердженні та розповсюдженні ідеї культури миру. Питання полягає в тому, наскільки швидко та ефективно можна утвердити позитивні стереотипи, прищепити людям поняття терпимості та добросусідства у ставленні до інших. Із цим пов'язана й проблема виховання людей у дусі ненасилля та відмови від воєнно-силового мислення.

У формулі “культура миру” дуже важливим є розкриття обох її складових. З одного боку - це аналіз можливостей самої культури у всіх її проявах - від культури в "академічному значенні", як явища, пов'язаного з інтелектом і художніми образами, аж до культури масової повсякденної свідомості, що включає поняття політичної культури людей, їх здатність цивілізовано спілкуватися один із одним та вирішувати різноманітні ситуації.

Інша частина формули, стосується поняття миру як антитези війни. Тут важливо проаналізувати й зрозуміти сутність миру, його структуру та форми утвердження в практиці міжнародних відносин і в спілкуванні людей між собою.

Після того, як ЮНЕСКО виступила ініціатором ідеї культури миру, уже пройшли десятки конференцій та зустрічей, на яких обговорювались різноманітні аспекти програми культури миру. Були опубліковані десятки монографій та збірників статей. Наслідком стало значне зростання інтересу до проблематики культури миру. І все ж доводиться констатувати, що культура миру ще не стала нормою поведінки для мільйонів людей. Тому залишається важливим завдання популяризації сутності поняття і програми культури миру в масовій свідомості, особливо, у молодого покоління.

Крім того, важливим, на нашу думку, є те, що навчальний курс з питань демократичного врядування та культури миру розпочали викладати і в навчальних закладах України та інших країнах пострадянського простору, які перебувають на етапі формування громадянського суспільства та правової держави, адже в деяких з них тривають досить небезпечні та важко вирішувані конфлікти. Ця обставина також є певним стимулом у створенні й розповсюдженні ідей культури миру в Україні.

Пропонований навчальний курс складається з двох основних частин: перша - присвячується проблемам становлення культури миру, друга - взаємозв’язку культури миру та демократії.

Основним завданням курсу є теоретичний аналіз і загальний компаративістський огляд вітчизняної та зарубіжної практики культури миру.

 

2.Культура миру – багатопланове поняття, яке виражає прагнення світового співтовариства зменшити кількість міжнародних конфліктів, пом’якшити їх гостроту шляхом змін у свідомості людей, замінивши культ сили та війни терпимістю і взаєморозумінням. Культура миру має стати невід’ємною складовою політичної культури, яка у свою чергу є частиною соціальної культури і, таким чином, загальної культури суспільства.

Під культурою ми розуміємо певну сукупність матеріальних і духовних цінностей, специфічний спосіб людської діяльності, що виробляється у процесі історичного розвитку. Культура є тим, що виділяє людину з природи і вирізняє її від інших живих істот. Кожна людина функціонує одночасно у двох середовищах – природному і суспільно-культурному. Подібно як біологічна інформація, що передається за допомогою генів, забезпечує існування, правильний розвиток і взаємодію з довкіллям кожного людського організму, так і культурні цінності‚ що передаються за допомогою систем символів‚ є відповідальними за взаємодію людини з суспільством.

Складовою частиною загальної культури суспільства є соціальна культура, тобто складний і переплетений набір духовних цінностей і орієнтацій, що визначають поведінку людини у суспільстві.

Нарешті, політична культура виступає як комплекс знань, відносин і символів, за допомогою яких визначаються зміст і цілі політики, що розуміється як певна послідовність процедур, пов’язаних з розподілом та здійсненням влади у людській спільноті. Вона впливає на спосіб здійснення влади і‚ в свою чергу‚ залежить від політичних перетворень.

Політична культура є тією ланкою, через яку кожен з членів суспільства як особистість взаємодіє з його політичною системою. Змінивши політичну культуру таким чином, щоб кожен з перерахованих елементів наповнився додатковим гуманістичним змістом, ми створимо у її рамках культуру миру, що сприятиме попередженню конфліктів, чи, у всякому разі, створить міцні механізми мирного вирішення спірних ситуацій‚ що часто виникають у суспільстві.

У політології існують два підходи до політичної культури. Обидва визначають її через поняття „цінності”, але розуміють по-різному.

Перший, так званий „об’єктивний” підхід здійснюється у рамках структурного функціоналізму (Т.Парсонс, Д.Істон), соціологічної течії, яка розглядає цінності як найвищі принципи, на основі яких забезпечується згода у суспільстві і в малих групах. Цінності вважаються об’єктивним явищем, що підтримує функціонування соціальних систем. Виходячи з цього, Д.Істон визначив політичну культуру як сукупність лише тих вірувань і уявлень, які явно визначають політичні дії.

Другий „суб’єктивний” або психологічний підхід, прибічниками якого є Г.Альмонд і С.Верба‚ бачить в політичній культурі систему політичних орієнтацій й переконань тієї чи іншої особистості. Політична культура є сукупністю її політичних знань, духовних цінностей, принципів, досвіду, світогляду, уявлень про форми і засоби політичної діяльності, а також політичного розвитку та вміння впроваджувати свої політичні знання і переконання у практику.

Ці орієнтації можуть не поділятися більшістю членів суспільства, навіть протидіяти функціонуванню політичного режиму. Головним є їхня присутність в індивідуальній свідомості членів суспільства.

Поєднуючи обидва підходи, можна стверджувати, що політична культура – це складний “об’єктивно-суб’єктивний” феномен, що включає у себе цінності, уявлення, установки, зразки та стереотипиполітичної поведінки. Формування культури миру передбачає низку змін у кожному з цих елементів.

Пригадаймо, що цінності - це сукупність уявлень, які надають сенс вчинкам суб’єктів політичної дії. Цінності творять мотиваційну базу політичної культури. Формування культури миру передбачає сприйняття суспільством загальнолюдських цінностей, що утверджують недоторканність основних прав і свобод особистості, принципів поваги, суспільної солідарності, загальнонаціональної згуртованості, толерантності до людей інших рас, конфесійної приналежності, політичних переконань чи уподобань.

Необхідно міняти й уявлення про різні аспекти політичного життя, зокрема про власну поведінку у випадку політичного конфлікту, форми і методи його розв’язання. Такі уявлення часто спираються на традицію, тобто акумульований у людській свідомості досвід минулих поколінь. Формування культури миру передбачає розуміння всіма членами суспільства виняткової значущості будь-якої культури, сприйняття терпимості, волі до діалогу як єдино прийнятної форми розв’язання конфліктів, виключення застосування сили при цьому. Для утвердження культури миру важливе значення має також розповсюдження так званої мирної традиції в історії. Багатовікова історія людства демонструє, що в світі завжди існували не тільки ідеї війни, але й заклики до миру. “Роззброїти історію” (Ф.Майор) означає переорієнтувати систему історичної освіти у всіх державах на підкреслення історичного досвіду толерантності та мирного співіснування різноманітних суспільних груп‚ людей різного етнічного походження‚ кольору шкіри‚ конфесійної приналежності тощо.

Змінити потрібно також і установки, тобто ставлення суб’єкта до політичних явищ. Адже саме вони сприяють переводу уявлень і цінностей у площину практичної реалізації. Саме вони у випадку конфліктів визначають позитивне чи негативне ставлення до мирних ініціатив, принципової можливості укладення миру з протилежною стороною, готовність піти для цього на певні поступки тощо. Формування культури миру передбачає заміну таких установок як протиставлення і неприязнь відвертістю й справжньою увагою до усього інакшого, несхожого, пробудженням інтересу до історії та культури, особливостей‚ устрою і традицій інших країн.

Особливе місце належить зміні зразків та стереотипів політичної поведінки, до яких належать три домінуючі типи політичної поведінки, що, в свою чергу, визначаються політичними орієнтаціями. Це - політично активна поведінка, політично пасивна поведінка і політичне відчуження. Формування культури миру передбачає активне залучення більшості членів суспільства до участі у громадському та політичному житті, недопущення маргіналізації окремих груп, формування почуття спільної відповідальності за розв’язання існуючих конфліктів ненасильницькими засобами.

Розповсюдження культури миру вимагає також формування позитивних уявлень народів, держав й окремих особистостей один про одного, подолання негативних стереотипів, що несуть в собі заряд відторгнення, несприйняття і навіть ворожості, заміна їх позитивними стереотипами, тобто тими, що мають в собі взаємоповагу і взаємну терпимість.

Змін вимагають і норми, адже саме за допомогою норм здійснюється орієнтація поведінки людей на політичні цінності і ідеали, політична соціалізація тощо. До норм належать норми-звичаї (у тому числі, звичаї щодо методів розв’язання суперечок і ведення війн), норми-приписи (писане право, програми політичних партій, регламенти діяльності органів влади тощо), політичні символи (зображення, предмети, знаки чи музичні твори, яким приписується додаткове значення наочного втілення певних абстрактних ідей). Класичним символом ідеї загального миру стало, наприклад, зображення голубки відомого іспанського художника ХХ століття П. Пікассо.

Сприйняття символів‚ що формують безконечно велику кількість символічних систем у нашій свідомості‚ відбувається через сприйняття творів науки‚ культури і мистецтва. Через це художня література, високі зразки мистецтва, що представляють гуманістичні ідеали та цінності, мають вільно поширюватися і бути однаково доступними для всіх верств населення.

Таким чином, модернізація політичної культури у напрямку формування культури миру передбачає зміни у кожному з перерахованих вище аспектів.

Будь-яка політична культура віддзеркалює інтереси, громадське становище і особливості історичного розвитку відповідної соціальної спільноти. Для віддзеркалення процесу зміни політичної культури Г.Альмондом та С.Вербою було введене поняття типу політичної культури. Вони виділяють три ідеальні типи, зосереджуючи увагу на цінностях, зразках поведінки та способах організації влади.

1. Патріархальна політична культура, основною ознакою якої є відсутність інтересу широких суспільних мас щодо участі в політичному житті.

2. Підданська політична культура – існує сильна орієнтація на політичну систему, що поєднується із слабкою участю громадян у її функціонуванні.

3. Активістська політична культура, яка віддзеркалює зацікавленість у політичній системі та активну участь у ній.

На практиці ці типи взаємодіють, творячи змішані форми. У сучасних політичних системах країн Азії, Африки та Латинської Америки переважають поєднання першого та другого типів, а у країн Європи та Північної Америки – другого та третього.

Розвиваючи подану типологію, В.Розенбаум (США) виділяє „фрагментовані” та „інтегровані” типи політичної культури. Фрагментований тип характеризується відсутністю консенсусу щодо базових принципів політичного устрою суспільства. Цей тип панує у більшості африканських та латиноамериканських держав, частково у Північній Ірландії, США та Канаді. В його основі лежить соціокультурна, конфесійна, національно-етнічна й інша фрагментація суспільства. Це створює сприятливі умови для ідеологічної нетерпимості і безкомпромісної налаштованості конфліктуючих груп, створює перешкоди для формування та інституалізації загальноприйнятих правил політичної гри тощо.

Інтегрований тип відрізняється наявністю порівняно високого ступеня консенсусу з базових питань політичного устрою, переважанням громадянських процедур в залагоджені суперечок та конфліктів, низьким рівнем політичного насилля, високим ступенем різноманітних форм плюралізму. Цей тип переважає у більшості країн Західної, Північної та Центральної Європи, в Японії, Австралії, Новій Зеландії.

Оцінюючи обидва перераховані вище типи політичної культури з точки зору формування в них культури миру, зазначимо, що інтегрований тип створює кращі передумови для функціонування таких суспільних цінностей‚ як толерантність, недискримінація тощо. Але й фрагментований тип не може бути перешкодою для розповсюдження ідей миру, толерантності, рівної участі усіх існуючих груп у суспільному житті та управлінні суспільством.

Окремі дослідники здійснюють типологізацію політичної культури на підставі інших критеріїв. Зокрема, у літературі виділяються такі типи політичної культури як замкнений на противагу відкритому, прогресистськийреакційному, ліберальний як антитеза до консервативного, консенсусний – до конфронтаційного.

З цієї точки зору, формування культури миру в умовах наростаючої глобалізації передбачає з одного боку, необхідність переходу від конфронтаційного до консенсусного та від замкненого до відкритого типів політичної культури, а з іншого – формування у суспільстві толерантного ставлення до людей інших переконань і поглядів незалежно від того, чи належить певне суспільство до прогресистського, реакційного, ліберального чи консервативного типів. Адже засадами згуртованості й солідарності соціальних та етнічних груп населення залишається збереження їхньої винятковості, відмінності від інших з одночасним збереженням рівності основних прав і свобод.

Політична культура засвоюється у процесі політичної соціалізації, тобто засвоєння політичних орієнтацій, форм політичної поведінки, традицій політичної системи, прийнятних для даного суспільства, а також формування навичок політичної участі. Існують два типи політичної соціалізації: пряма і непряма (первісна і вторинна). Пряма соціалізація – це безпосереднє набуття політичних знань та установок. В процесі соціалізації взаємодіють між собою декілька суб’єктів: соціалізант, тобто та особа, на яку спрямований процес соціалізації; агентури соціалізації – інституції, які її здійснюють (освітні установи, партії, громадські організації, засоби масової інформації тощо), агенти соціалізації (соціалізатори), тобто безпосередні „провідники” соціалізуючої дії – батьки, викладачі, активісти громадських організацій, громадські діячі, журналісти тощо. Їхня взаємодія у формуванні культури миру стане предметом розгляду наступних розділів.

Непряма соціалізація – це свого роду віддзеркалення на політичні установки рис характеру, раннього дитячого досвіду, безпосереднього оточення особи. Найважливіший інструмент в розповсюдженні ідей культури миру за допомогою непрямої соціалізації являє собою діалог культур і цивілізацій. Форми такого діалогу дуже різноманітні. Це, зокрема, взаємне збагачення досягненнями матеріальної та духовної культури, функціонування так званих „контактних зон”, в яких відбувалося і відбувається переплетіння різноманітних культур.

Але необхідно пам’ятати, що повсякденна культура міжнаціональної взаємодії, яка складається переважно стихійно – під впливом туризму, shop-турів, легальної і нелегальної трудової міграції‚ – втілюється в більш або менш стійкі, але далеко не завжди позитивні образи інших країн і народів у масовій свідомості. Тому у повсякденному житті механізми формування культури насильства все ще сильніші за механізми формування культури миру. Як справедливо зазначає з цього приводу В.А.Смолій, тут знаходиться сфера стихійного виробництва таких зразків взаємодії між представниками різних націй і віросповідань, що не контролюються суспільством і урядами.

Таким чином‚ формування культури миру у рамках політичної культури суспільства – це складний процес‚ у процесі якого мають відбутися:

* зміни в системах норм‚ цінностей, установок‚ зразків та стереотипівполітичної поведінки;

* трансформація політичної культури у напрямку від патріархальної та підданської до активістської;

* подолання соціокультурної, конфесійної, національно-етнічної й іншої фрагментації суспільства на основі залучення всіх наявних груп до активної участі у політичному процесі.

 

3.За останні роки термін “культура миру” стає все більш популярним завдяки ЮНЕСКО (Організації ООН з питань культури, науки та освіти), але поки що не вироблене більш-менш чітке тлумачення цього терміну. Існують різноманітні підходи щодо пояснення даного терміну, деякі з них ми розглянемо нижче. Чи повинна це бути “культура миру” – спільна для всіх країн концепція чи “культура миру”, властива тільки окремо взятому народові? Чи цей термін можна тлумачити більш плюралістично, як “культури світу”, тим самим відображаючи ту частину визначення ЮНЕСКО що “культура миру” не може бути імпортована чи кимось нав’язана, а повинна отримати розвиток з середини самої культури народу?

Яке б визначення “культури миру” не використовувалося, важливо враховувати, що культура має локальний або мікрорівень, глобальний або макрорівень, наприклад, Захід та Схід. Існує велика кількість різноманітних культурних традицій, які необхідно включити до концепції “культури миру”.

Також важливо розрізняти питання миру в середині культури та між культурами. З позиції системного підходу різноманітні визначення “культури миру” повинні застосовуватися як в середині, так і між системами, належати і локальним частинам, і глобальному цілому.

Проблема визначення значення терміну “культура(и) миру” ускладнюється різними тлумаченнями двох ключових елементів – “культури” та “миру”. Після розгляду різноманітних визначень “культури”, та еволюції шести різних перспектив миру (базуючись на західних дослідженнях), нижче будуть розглянуті шість теорій культури миру, шість перспектив ненасилля, відносно миру в кожній з цих шести областей, діяльності міжнародних і національних організацій в кожній з даних галузей, можливих міжнародних та національних систем раннього попередження конфліктів для виявлення негативного розвитку в кожній з цих галузей та важливості розвитку позитивного, багатокультурного бачення цих шести типів миру, який ми можемо сформувати в ХХІ столітті.

Існує велика кількість різноманітних визначень культури. По-перше, існує вузьке та широке тлумачення культури.

Вузьке визначення сфокусоване на мистецтвах: літературі, поезії, музиці, театрі, живописі, танцях тощо. Широке визначення, яке використовується в антропології та галузях міжкультурного спілкування, включає всю нашу поведінку. набуту в суспільстві. Наведемо одне з антропологічних визначень культури: “набута, прийнята, стереотипна поведінка, відображена в технології (знаряддях) праці, соціальних організаціях (включаючи економічні. політичні, соціальні, релігійні, освітні, сімейні та інші організації) та в ідеях (віруваннях)”. Ключовим моментом є те, що культура не дається людині від народження, а набувається нею після народження, протягом життя і передається з покоління в покоління. Культура також є спільною для групи людей на певній території, а всі інші аспекти культури індивіда повинні вписуватися в загальну модель.

Наведемо інше визначення культури: “культура – це те, що надає життю сенс”. Третє визначення культури дається через більш глибокі, приховані рівні сенсу, в доповнення до поверхневих, більш очевидних значень. Тут культура визначається як “спільні символи, ритуали та фігури героїв, що поділяються групою людей та базуються на системі цінностей та прихованих припущень про реальність”.

Термін “мир” так само як і термін “культура” має широкий спектр визначень. Ми розглянемо шість широких категорій розуміння миру, що сформувалися історично в рамках західної традиції дослідження миру, зокрема за останні п’ятдесят років (після ІІ світової війни). Ці шість категорій приблизно відповідають еволюції цієї проблеми в західних дослідженнях. Це не означає, що всі дослідники дотримувалися раніше однієї точки зору, зараз іншої, що сьогодні більшість дослідників цієї галузі приймають шосту категорію: цілісну парадигму внутрішнього та зовнішнього миру. Навпаки, еволюція містилася в русі від розуміння миру як відсутності війни до усвідомлення більш цілісної точки зору.

Етапи еволюції цього поняття:

І. Мир як відсутність війни. Варто відзначити, що всі представлені тут шість визначень миру передбачають відсутність війни як необхідну умову для миру. Разом з тим, перша перспектива, мир як відсутність війни, відноситься до силових конфліктів між державами та в середині держав – війна та громадянська війна. Це розуміння миру до сьогодні широко закріпилося в масовій свідомості та серед політиків. У деяких випадках з цим можна посперечатися, хоча це залишається законною метою, доки продовжується кровопролитний конфлікт.

ІІ. Мир як баланс сил в міжнародній системі. Квінсі Райт (1890-1970), професор Чикагського університету, президент американської асоціації політичних наук (з 1949 – воєнний історик) модифікував ідею миру як відсутність війни в тлумачення миру як динамічного балансу, що включає політичні, соціальні, культурні та технологічні фактори; війна для нього – наслідок порушення цього балансу. Райт стверджував, що даний баланс сил існував в міжнародній системі, визначеній для нього через всезагальну модель відносин як між, так і в середині держав. Його модель передбачала, що будь-яка значна зміна одного з факторів призведе до відповідних змін інших факторів для збереження балансу. Наприклад, Роберт Оппенгеймер – не визнаний “батько” ядерної бомби – прийняв точку зору Райта, коли наполягав на продовженні розробки бомби, для того, щоб були створені глобальні політичні інститути (ООН) для забезпечення контролю за новими глобальними воєнними технологіями.

ІІІ, Мир як негативний мир (відсутність війни) і позитивний мир (відсутність структурного насильства). Розвинув теорію Райта, використовуючи категорію "негативного миру" та "позитивного миру", Галтунг, який зазначає, що негативний мир - це відсутність війни, а позитивний мир – відсутність "структурного насильства". Іншими словами, якщо люди помирають від голоду, коли у світі є можливість їх нагодувати, чи помирають від хвороб, коли є необхідні ліки, то тоді ми можемо говорити про існування структурного насильства, оскільки альтернативні структури теоретично можуть не допустити ці смерті. Мир в цьому тлумаченні включає як позитивний, так і негативний мир. Модель Галтунга (в доповнення до аналізу на внутрішньому/міждержавному та міжнародному рівні) включає глобальний рівень аналізу, наприклад, глобальної економіки, що знаходиться під впливом транснаціональних корпорацій (ТНК).

ІV. Феміністський мир: макро- та мікрорівні миру. Протягом 1970-80 років в рамках феміністського напрямку була розроблена четверта концепція дослідження миру, яка розширила розуміння негативного та позитивного миру до особистісного рівня. Нове визначення миру передбачало не тільки виключення організованого насильства на макрорівні (наприклад, війна), але й неорганізоване насильство на мікрорівні (знущання на війні чи домашнє насильство). До того ж, концепція структурного насильства таким чином була розповсюджена на індивідуальні, макро- і мікро рівневі структури, що шкодять чи дискримінують окремих індивідів чи групи. Виходило, що феміністична модель миру включала в себе в широкому сенсі всі види насильства над людьми від індивідуального до глобального рівня, доводячи, що це є необхідною умовою для мирного існування планети.

V. Цілісний мир Гайя: мир з навколишнім середовищем. У 1990-х роках сформувалися два види теорій цілісного миру. Тут як і в феміністичній моделі, мир між людьми розглядається на всіх рівнях аналізу – від особистісного рівня до глобального. Теорія миру Гайя надає великого значення відношенню людей до біосистем – аналіз на рівні відношення до навколишнього середовища. Мир з навколишнім середовищем розглядається як центральний пункт даної теорії миру, в якій людина є однією із багатьох живих істот, що населяють Землю, а доля планети представляється найважливішою метою. Цей вид теорії цілісного миру не має духовного виміру, мир в ньому визначається з урахуванням всіх форм фізичного насильства над людьми та навколишнім середовищем.

VІ. Цілісний внутрішній та зовнішній мир. Шоста теорія миру відводить головне значення внутрішнім, езотеричним (духовним) аспектам миру. Ця теорія миру базується на духовності, фокусується на внутрішньому мирі, вважаючи, що всі аспекти зовнішнього миру, від індивідуального рівня до рівня навколишнього середовища, повинні базуватися на внутрішньому мирі. В доповнення до відносин людей один з одним та з миром, включаючи навколишнє середовище, до теорії миру Гайя додається духовний вимір. Цей вимір по різному визначається дослідниками миру в залежності від їх культурного середовища. Ця нова парадигма в дослідженні миру резонує з світовими духовними та релігійними традиціями.

Наведені вище теорії ілюструють ряд важливих змін в концепції миру в західних дослідженнях, що відбулися за останні 50 років. Ідея, що мир може визначатися єдиним фактором, “відчутністю війни”, була замінена в наступних теоріях миру багатофакторністю, що включала такі вимоги, як відсутність структурного насильства чи мир з навколишнім середовищем.

Хоча відсутність війни залишається необхідною умовою для всіх визначень миру, вона все ж не завжди є достатньою в більшості формулювань миру. В той же час відбулося зрушення від включення просто державного рівня аналізу визначень миру як відсутності війни до теорій миру, що включають в себе багаторівневий аналіз від індивідуального рівня до рівня навколишнього середовища. Звідси, багатофакторні та багаторівневі концепції миру значно більш складні, ніж прості теорії “відсутності війни”.

Два інших важливих питання еволюції західної концепції миру відносяться до різноманітних інтерпретацій “позитивного миру” та “ненасильства”, Тут необхідно зупинитися на розгляді еволюції від негативної до позитивної точки зору на мир, включаючи еволюцію самої концепції “позитивного миру”.

Шмідт в своєму критичному марксистському аналізі “Політика та дослідження миру” (1968) стверджував, що позитивні концепції миру приречені на невдачу, тому що неможливо досягнути згоди з питання позитивного бачення миру. Він висунув ідею, що вчені можуть прийти до згоди тільки по пунктах, проти яких вони виступають: війна, голод, бідність. Стаття Шмідта була. можливо, головним стимулом для відповіді Галтунга в 1969 р., в якій він переглянув концепцію “позитивного миру”, висунуту Квінсі Райтом, щоб визначити відсутність “структурного насильства” – соціальних, політичних та економічних структур, винних в смертях людей, яких можна було уникнути шляхом недопущення голоду та вилікування хвороб. Позитивна концепція миру Галтунга – відсутність структурного насильства, подібно до його негативної концепції – відсутності війни, не включала внутрішнього чи духовного виміру. За його теорією, і той і інший мир мав місце в зовнішньому мирі, а позитивний мир – це функція соціальних структур.

Феміністична теорія, четверта в нашому переліку, розширила концепцію позитивного миру, щоб включити мікроструктури, такі як сім’я, та макроструктури Галтунга.

Поява цілісної парадигми миру в дослідженнях (з духовними категоріями навколишнього середовища) ознаменувалась збільшеним інтересом до позитивної концепції миру. Частково це пояснюється розумінням того, що незалежно від нашої національності, культури та релігійних традицій ми всі взаємопов’язані та взаємозалежні. Нове мислення передбачає визнання взаємозалежності в середині глобальної екосистеми, важливості культури в контексті глобальної культурної системи та різноманітних віровчень світових релігій.

Цілісні парадигми миру включають духовні категорії навколишнього середовища, які резонують з нашим досвідом позитивного миру, і, як результат, додають позитивні образи до своїх інтелектуальних розробок. Тобто, позитивний мир може розглядатися як концепція, що розвивається, концепція, яка не існувала в початковому визначенні миру як “відсутності війни”, концепція, яка поступово набуває різноманітних значень з розширенням цієї теорії.


Читайте також:

  1. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
  2. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  3. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
  4. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
  5. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
  6. Аксіологія як наука про цінності. Філософські концепції цінностей.
  7. Амстердам, Дельфт — осередки культури Нідерландів
  8. Антропогенний вплив на природне середовище та сучасні екологічні проблеми
  9. Артефакти культури. Знання, цінності і регулятиви як три основних види смислів культури.
  10. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
  11. Атрибутивні ознаки і властивості культури
  12. Багатозначність слів у сучасній українській мові




Переглядів: 1169

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ТЕМА 8. Демократичне врядування і культура миру в країнах Центрально-Східної Європи та СНД | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.077 сек.