Історія соціального захисту в Україні

Зміст лекції

Дидактична мета та завдання

Ключові поняття

Тема лекції: Поняття та становлення соціально-психологічної захисту.

Лекція № 1

Соціалізація, соціальний розвиток, самовиховання.

З'ясувати особливості соціального захисту насселення та встановити зв’язки з психологією.

Виховна мета:

Виховувати зацікавленість дисципліною, прагнення отримувати нові знання самостійно.

План лекційного заняття:

1. Історія соціального захисту в Україні

2. Поняття і основні напрямки соціального захисту

3. Завдання соціального захисту населення

4. Психологічні знання соціальних працівників

5. Загальна характеристика психологічних знань у системі соціального захисту і допомоги

6. Психологічні риси соціальних працівників в системі соціального захисту

7. Практичне використання психологічних знань в діяльності соціальних працівників

Література:

Законодавчі

1. Конституція України, від 28 червня 1996 р.

2. Закон України «Про соціальні послуги», від 19 червня 2003 року, N 966-IV.

Основні

3. Соціальна робота в Україні. Навчальний посібник. За загальною редакцією І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. - Київ. Видавництво «Науковий світ», 2003 рік.

4. Гапоненко О. О. Соціальна робота та роль соціально орієнтованих неурядових організацій. Журнал «Соціальна політика і соціальна робота», № 4, 2005 рік.

5. Соціально-правові основи діяльності психологічної служби в системі освіти. Навчально-методичний посібник. Ред. І. В. Козубовської, В.В. Сагарди. - Ужгород, видавництво Ужгородського Державного університету, 2000 рік.

Історико-теоретичний аналіз підходів до вивчення феномену соціальної роботи дав можливість встановити, що її становлення, як професії, здійснювалося не одне десятиліття. Цей історичний процес передбачив такі стадії професіоналізації: перетворення діяльності в основне заняття для цілої групи людей, організація спеціальних навчальних закладів даного профілю, формування професійної асоціації, політична кампанія, спрямована на прийняття законодавчих актів, які надають професійній асоціації офіційні повноваження, розробка і затвердження етичного кодексу професії.

Поняття «соціальний працівник» стало вживатися наприкінці ХІХ - на початку ХХ сторіччя. Перший у світі Інститут підготовки соціальних працівників був заснований в Амстердамі у 1899 році. Реалізація ідеї професіоналізму у ХХ столітті призвела до виникнення професії соціального працівника. Але як професія і академічна дисципліна соціальна робота отримала визнання лише після Другої світової війни. Згідно з ідеєю держави «загального добробуту» у США в 30-х роках і у Західній Європі в 40-х роках визнавалися права кожної людини на певний мінімум гідного існування, а держава перетворювалася на гаранта реалізації цього права. Потрібна була система індивідуальної допомоги людям, які з тих чи інших причин не вписувалися в сучасне суспільство, опинилися «за бортом». Урядові циркуляри і державні асигнування на соціальні потреби повинні були знайти конкретного адресата, бути тонко підігнаними до потреб конкретних людей, а іноді й радикально переглянуті відповідно до сучасних вимог. Цю функцію і взяли на себе соціальні працівники.

Останнє десятиліття ХХ сторіччя ознаменувалося змінами: розпад Радянського Союзу та економічний розлад на його колишній території, поглиблення соціальної кризи у капіталістичних країнах і глобальне скорочення соціальних програм, зникнення формальних причин для подальшої гонки озброєнь, процес стирання кордонів і водночас - вибух крайнього націоналізму і різних куточках планети, руйнування ідеологічних догм. Все частіше відчувається порожнеча там, де поколіннями зберігалися усталені теорії та уявлення. У цей історичний відтинок часу особливого значення у політиці країн різного рівня розвитку і державного устрою набуває соціальна політика. Поміж її традиційних складових значне місце відводиться соціальній роботі. У межах кожної країни питання про зміст професії «соціальна робота» зазвичай узгоджене, але тривалий час не існувало універсального, визнаного на міжнародному рівні визначення фаху. Не було єдиного розуміння й того, зо може бути включене у соціальну роботу, зо, власне, є її об'єктом, хто є клієнтами, які її методи, хто такі соціальні працівники.

У червні 2002 року Міжнародна асоціація соціальних працівників та Міжнародна асоціація Шкіл соціальної роботи ухвалили міжнародне визначення соціальної роботи. Воно сформульовано так: «Професія «соціальний працівник» заохочує соціальні зміни, вирішення проблем у людських стосунках, просуває ідею наснаження та визволення людей з метою поліпшення їхнього життя. Використовуючи теорії людської поведінки та соціальних систем, соціальна робота виникає там, де має місце взаємодія людей з їхнім оточенням. Фундаментальними в соціальній роботі є принципи соціальної справедливості й дотримання людських прав».

Громадська думка дуже часто пов'язує із соціальною роботою уявлення, які не відповідають дійсності, проте є дуже поширеними. Існує думка, що соціальна робота - це просто сучасний варіант релігійної благодійності, яка своїм корінням сягає середніх віків. Професійна соціальна робота була започаткована, коли деякі благодійні організації почали пошук нових моделей систематичної роботи зі своїми підопічними. Розглянемо декілька зарубіжних моделей політики в соціальній роботі.

У 90-х роках посилюється увага до проблем соціальної роботи в Україні. Офіційне введення цієї професії в нашій державі (як і в колишньому Радянському Союзі в цілому) відбулося весною 1991 року. Ініціатором його виступив тимчасовий науково-дослідний колектив (ТНДК) «Школа-мікрорайон» у Донбасі. Цей колектив було створено для апробування нових підходів до виховної роботи за місцем проживання. У країні все більшої підтримки набуває концепція соціального виховання - педагогічно орієнтованої і доцільної системи подання допомоги особистості дитини в оптимальній реалізації здібностей і можливостей у суспільстві. За умов нашого недавнього минулого система шкільної освіти та виховання була орієнтована на підготовку слухняних виконавців, об'єктів зовнішнього впливу. А конче потрібно виховання вільної, творчої та відповідальної особи, здатної витримати конкуренцію, утвердитися і свідомо, активно діяти в динамічному суспільству. Відоме на Заході під різними назвами (соціальне, громадянське, гігієнічне, моральне та інше) воно має за мету сприяти власному благополуччю дитини, органічною частиною якого є турбота про благополуччя інших людей. Його дієвим механізмом може стати соціальна робота серед батьків та дітей.

Поступово під нову професію готується законодавча база. У статті 15 Закону України «Про освіту» наприклад, проголошено необхідність створення в школах України служб соціально-педагогічного патронажу (від французького patronage- заступництво, піклування).

Сьогодні в Україні соціальна робота переживає бурхливий розвиток. Це пов'язано з двома протилежними тенденціями, що сформувались і досягли досить великої потужності на терені України за останніх десять - п'ятнадцять років. Одна з них є інстинктивною реакцією соціального організму країни на катастрофічне зубожіння українського народу під час переходу від тоталітарно-патерналістської моделі соціального захисту населення до ліберально-демократичної. А друга визначається потребами оновлення українського суспільства на засадах загальнолюдських цінностей, що вимагає принципово нових підходів до соціальної політики держави у контексті її загальноєвропейської орієнтації.

Головною проблемою формування соціальної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства є переоцінка матеріального чинника. Безумовно, в країні з глибокою кризою складно взагалі говорити про його переоцінку. Проте сподіватися на вирішення соціальних проблем тільки шляхом матеріальних дотацій також не раціонально. Сьогодні соціальна робота в Україні перебуває на тому етапі. Соціальна робота спрямована на викоренення бідності, надання свободи знедоленим та пригніченим людям з метою забезпечення соціального включення, що ми й спостерігаємо на сучасному етапі розвитку в Україні. Тим не менш сьогодні в Україні ми спостерігаємо вельми неприємні тенденції. Це перебування за межею бідності певних верств населення, збільшення кількості розлучень, а отже, і проблемних сімей, старіння населення, зубожіння. А тому поширюється жебрацтво, через недостатній рівень медичного обслуговування зростає кількість неповноцінних дітей, інвалідів, широкого розвитку набули захворювання на венеричні хвороби, у тому числі на СНІД, що зазвичай характеризує рівень суспільних негараздів, зростає захворюваність на наркоманію, злочинність.

На соціальну сферу впливає економічна ситуація в країні: спад виробництва і, як наслідок, рівня продуктивності праці, знецінення заощаджень населення внаслідок інфляції реальної заробітної плати та пенсій, падіння рівня зайнятості, зростання кількості незахищених верств населення, що деморалізується. Тому на цьому тлі діяльність соціальних працівників, роль як держави, так і неурядових організацій є вкрай важливою і необхідною.

Сьогодні з вуст офіційних осіб можна почути думку про те, що нагніт достатньої кількості добре підготовлених соціальних працівників допоможе розв'язати більшість проблем українського суспільства. Тому створено десятки тисяч робочих місць, де мають працювати соціальні працівники різних рівнів підготовки, відкрито понад два десятки кафедр, факультетів, відділень, які готують соціальних працівників. Щороку виникають усе нові і масштабніші проекти як для впровадження нових підходів до розв»язання соціальних проблем з використанням теорій і методів соціальної роботи, так і для підготовки і перепідготовки соціальних працівників. Найбільшу активність виявляють у цьому Міністерство праці та соціальної політики України, а також Державний комітет у справах сім»ї та молоді, значних зусиль по впровадженню нової спеціальності докладають Міністерство внутрішніх справ та Міністерство оборони України. Починає придивлятись до нової спеціальності потенційно найбільший, як свідчить світовий досвід, замовник на працівників соціальної роботи - Міністерство охорони здоров'я.

Іншим важливим кроком можна вважати розпочатий процес самоусвідомлення молодої української соціальної роботи, що поширюється в двох напрямах. З одного боку, це створення професійних об`єднань. До Української асоціації соціальних педагогів та соціальних працівників, яка працює вже близько 10 років і є членом міжнародних організацій, додаються Ліга соціальних працівників та Асоціація шкіл соціальної роботи. Окремий соціальний працівник чи установа тепер матимуть можливість вибору професійної спілки, до якої змолоду хотіли б належати. Той факт, що професіонали об'єднаються і формалізують свої організації, свідчить про їхню зрілість і бажання існувати в Україні на рівні з іншими професійними спільнотами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПР як засіб протидії кризовим ситуаціям	\|	Завдання соціального захисту населення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.