Завдання соціального захисту населення

Поняття і основні напрямки соціального захисту

Соціальний захист – це система законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій, засобів і мір, завдяки яким створюються рівні для членів суспільства умови, що перешкоджають несприятливим впливам середовища на людину, що забезпечують гідну і соціально прийнятну якість їхнього життя.

Соціальний захист являє собою, з одного боку, функціональну систему, тобто систему напрямків, по яких вона здійснюється, а з іншого боку – інституціональну , тобто систему інститутів, що її забезпечують (державу, суд, профспілки й інші громадські організації).

У повному своєму прояві соціальний захист повинен охоплювати наступні напрямки:

· забезпечення членам суспільства прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна, захист від чинників, що знижують життєвий рівень;

· створення умов, що дозволяють громадянам безперешкодно заробляти собі на життя будь-якими, що не суперечать закону способами;

· створення умов, що забезпечують задоволення визначеного мінімуму (в об'ємі суспільних можливостей із урахуванням національно-історичної специфіки) потреб громадян в освіті, медичній допомозі і т.п.;

· забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів індустріального виробництва;

· забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;

· захист громадян від злочинних зазіхань;

· захист цивільних і політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової; демократичної держави;

· створення умов, що виключають збройні соціальні і міжнаціональні конфлікти;

· захист від політичного переслідування й адміністративного свавілля;

· забезпечення вільного духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

· створення сприятливого психологічного клімату в суспільстві в цілому, в окремих осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

· забезпечення максимально можливої стабільності громадського життя

Основним Законом нашої держави, який гарантує здійснення соціальної політики щодо соціального захисту, допомоги та підтримки дітей, молоді, жінок, сім'ї є Конституція України. Вона, зокрема, проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Нині тривають пошуки власної моделі соціального захисту населення, формується мережа соціальних служб, які б відповідали сучасним уявленням про соціальні послуги. Теперішній Уряд України представив власну програму своєї діяльності, головними завданнями якого є:

- удосконалення системи соціального захисту населення,

- розв'язання проблеми бідності,

- підвищення якості соціальних послуг для наближення їх до європейського рівня,

- розширення кола надавачів таких послуг.

Перевагу, у відповідності з програмою Уряду України, матимуть соціально незахищені громадяни похилого віку, малозабезпечені сім'ї, інваліди та сім'ї з дітьми.

Зокрема, програмою теперішнього Уряду держави передбачається:

- реформування системи соціального захисту через посилення цільової спрямованості соціальних програм,

- поглиблення адресності державної соціальної допомоги,

- удосконалення міжбюджетних відносин.

У всіх регіонах України буде запроваджуватися прогресивна технологія обслуговування малозабезпечених громадян. Мається на увазі надання всіх видів державної допомоги за однією заявою, формування єдиної бази даних і реєстру отримувачів всіх видів соціальної допомоги та пільг. Це сприятиме якісному і комплексному обслуговуванню громадян, забезпечить доступ малозабезпечених верств населення до соціальних послуг та уніфікацію підходу при визначенні права на призначення всіх видів соціальної допомоги. Створюватимуться умови для людей з особливими потребами.

Про важливість соціальної роботи і увагу Уряду до цих проблем свідчить відзначення на державному рівні Дня працівника соціальної сфери, який відзначається в Україні з 1999 року. Адже саме ці люди безпосередньо причетні до того, що сьогодні наша держава впевнено рухається курсом на запровадження євро стандартів, які базуються на прогнозованих перспективах економічної та соціальної стабільності країни.

Сучасний соціальний працівник вбачає своє завдання в тому, щоб людина, якій він допомагає, у подальшому мала змогу обходитися без цієї допомоги, що і є показником професійного успіху. Процес, за допомогою якого цього досягають, називають по різному: реабілітацією, нормалізацією, реадаптацією.

Головне завдання соціальної роботи полягає в тому, щоб повернути «клієнтові» здатність діяти самостійно за певних соціальних умов. Ідея «професіоналізму», яка задає відповідну модель і стандарт поведінки, істотно вплинула і на організацію соціальної роботи в цілому - від низової до глобальної. Вона обумовила ідейну єдність, що характеризує професію як деяку спілку. соціальний захист психологічний населення

Незважаючи на різноманітність сфер спеціалізації (різні категорії клієнтів, різні стилі роботи, різні теоретичні підходи), в соціальній роботі визначилася загальна специфіка, яка дозволяє вважати її професією, а не просто строкатим переліком функцій.

Характер проблем, з якими стикаються соціальні працівники, не дозволяє запропонувати однозначні методи їх ефективного вирішення. Будь-які недоліки тут найбільш помітні. Тому прорахунки сім»ї, суспільства у багатьох країнах вважаються виною саме соціальних працівників. «Молодість» професії пояснює відсутність у неї міцних позицій в академічному та адміністративному світі. Спроби спеціалістів соціальної сфери розробити об'єктивно наукові способи вирішення людських проблем часто викликають недовіру у зв'язку з тим, що ця сфера розглядається перш за все як особиста і побутова.

Позиція соціальних працівників, як спеціалістів-професіоналів передбачає об'єктивність і неупередженість. Проте на практиці, в повсякденному житті вони рідко залишаються байдужими, постійно стикаючись з потужним зарядом людських страждань.

Сьогодні більшість соціальних працівників, як і вчителі, лікарі, інші представники гуманітарних професій, працюють у державних та інших офіційних установах. Але при цьому (це особливість даної професії) не є виконавцями «наказу зверху», бюрократами, які турбуються лише про раціональність діяльності, про те, щоб при мінімальних затратах отримати максимальну віддачу для себе і для держави.

Професіоналів соціальної роботи відрізняють особливий статус і знання, спираючись на які, вони об'єктивно оцінюють ситуацію. Основою професійних знань соціальних працівників є дві функціональні концепції:

- по-перше, власне ідея професіоналізму,

- по-друге, ставлення до прав людини.

Розглянемо основні завдання соціальних працівників у роботі з клієнтами. Перше з них - проведення первинного оцінювання. Соціальний працівник може бути першим фахівцем, з яким клієнт зустрічається і Центрі соціальної допомоги. Тому під час першого інтерв'ю важливо зібрати корисну інформацію про історію клієнта, його потреби, бажання, познайомити з можливостями Центру. Під час психосоціального впливу особливе значення надається першому контакту. Тож важливо розмовляти з клієнтом стоячи чи сидячи не один напроти іншого, а під кутом, майже поруч. Можна також прилаштовуватися під позу та жести співрозмовника. Ці нюанси разом з емпатією, активним слуханням допоможуть ефективному утриманню афекту гніву, який часто володіє людиною, що опинилася в скрутному становищі, та створення атмосфери довіри між соціальним працівником і клієнтом Центру соціальної допомоги.

Наступний крок - надання інформації про існуючі послуги. Надання інформації - це важлива частина роботи. Важливо зібрати якомога більше потрібної для клієнта інформації, тому що саме вона може зробити життя клієнтів спокійніше та полегшити їхні моральні страждання. Для оцінки ефективності роботи, планування важливо організувати зворотній зв»язок з клієнтами. Але часто люди бояться відкрито говорити про свої проблеми, незадоволення, вимоги. Тож можна розмітити спеціальну скриньку для скарг (краще написати «Для рекомендацій і порад»), куди клієнти анонімно зможуть вкидати свої листочки. Буває так, що інколи люди бажають відкрито висловити свої думки (частіше це подяки). Тож біля інформаційної дошки можна розмістити книгу відвідувачів.

Наступне - організація зв'язків з іншими спеціалістами. Часто соціальний працівник є ключовим спеціалістом професійної бригади. В таку спеціальну бригаду, яка працює з клієнтом, можуть входити: психіатр, лікар, медична сестра, психолог, юрист, реєстратор та інші спеціалісти. Оцінюючи ситуацію і дізнаючись про бажання клієнта, соціальний працівник, як правило, рекомендує відвідати інших спеціалістів Центру.

Психологічне консультування. Оволодівши спеціальними навичками та знаннями, соціальний працівник може проводити психологічне консультування. Адже відомо, що клієнти часто відчувають себе краще навіть просто тому, що їм була надана можливість виговоритися, і коли при цьому їх уважно слухали. Часто саме соціальний працівник може допомогти клієнтові виговоритися. Але для цього потрібно бути дуже гарним слухачем. Аби бесіда насправді принесла полегшення для клієнта, для цього потрібно знати деякі неважкі прийоми. Зокрема:

- треба сісти обличчям до співрозмовника,

- дивитися йому прямо в очі,

- свою увагу сконцентрувати на тому, що говорить співрозмовник,

- час від часу кивати головою або говорити «я розумію», щоб співрозмовник знав, що його слухають.

Дуже велику помилку роблять ті соціальні працівники, хто вважає, що ще до співбесіди вже знає, як саме відчуває себе клієнт. Треба вміти слухати те, що він хоче сказати.

Юридичне консультування. Як не дивно, але соціальний працівник може надавати і юридичні послуги. Відомо, що в усьому світі послуги фахового юриста, адвокати коштують дуже дорого. Не кожен Центр соціальної допомоги може дозволити собі мати в штаті фахового юриста. А от мати юриста як консультанта дуже бажано кожному Центру соціальної допомоги. Адже дуже часто люди попадають в глухий кут, тому що не знають своїх прав та шляхів вирішення своїх проблем. Соціальний працівник може надавати клієнтові інформацію про його права, може порадити, куди саме звертатися за допомогою, як правильно оформити документи.

Організація груп самодопомоги. Серед клієнтів часто знаходяться люди активні, які хочуть і готові допомагати іншим постраждалим. Якщо серед клієнтів Центру соціальної допомоги знайдуться такі люди, обов»язково треба допомогти їм створити групу самодопомоги. Як і багато добрих справ, група самодопомоги може початися з однієї людини. Кількість не є важливим фактором. Важливо не прогаяти саме зародження цього цінного явища. Соціальний працівник може допомогти розповсюдити інформацію про створення такої групи самодопомоги, порадити людей серед своїх клієнтів, яких, на його думку, ця ідея може зацікавити. На початковому етапі соціальний працівник може виступати як носій інформації, розповідаючи клієнтам про рух самодопомоги. Але як тільки група почне набирати сили, проводити свої зібрання, роль соціального працівника повинна змінитися. Він має відмовитися від функції ініціатора і його участь треба обмежити створенням необхідних умов для ефективної роботи групи самодопомоги. Дуже важливо, аби лідерство взяли на себе самі клієнти Центру соціальної допомоги, а соціальний працівник повинен лише якомога непомітніше, ненів»язливо допомогти цьому. Зокрема, соціальний працівник може допомогти в організації приміщення для зборів членів групи самодопомоги, наданні фінансової підтримки для організації чаю, кави з печивом тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історія соціального захисту в Україні	\|	Психологічні знання соціальних працівників

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.