Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Функції культури

Структура культури

В літературі існує загальноприйняте уявлення, що культура є складним, історично-мінливим, розмаїтим у конкретних зразках явищем, яке характеризує виключно життєдіяльність людини. Одначе щодо власне структури культури такої узгодженості точок зору немає.

У. Гуденау, наприклад, виділяє в структурі культури чотири елементи: поняття, зв’язки, цінності та правила; тобто культуру як таку складають зразки (образи) дійсності (те що існує, що закріплене в досвіді), інформація щодо яких може бути передана від особи до особи (в понятті), образи можливого і належного (те, що цінне), образ того, що і як слід з цим робити (норми, які регламентують дії людей).

З досліджень Е.Хобеля традиційним у складі культури стало виокремлення культурних елементів, культурних комплексів та інституціональної культури. Культурний елемент — найменша неподільна одиниця (атом), яка може бути виділена в культурі. Наприклад, молоток, тарілка, рукостискання, поцілунок на прощання тощо. Культуру кожної спільноти можна, таким чином, представити у вигляді сукупності культурних елементів, значна частина яких є спільною для різних груп людей. На основі подібності/відмінності складу цих елементів можна робити висновки про близькість/віддаленість та спорідненість двох порівнюваних культур.

Ряд елементів, одначе, перебувають між собою у стійкому відтворюваному зв’язку, утворюючи культурний комплекс. Наприклад, весільні танці, чайна церемонія, ранкові гігієнічні процедури тощо. Серія таких комплексів утворює інституціональну культуру суспільних інститутів, які представляють повний перелік найважливіших сфер життєдіяльності людини. Наприклад, інститут шлюбу включає в себе культурні комплекси знайомства (як, де, з ким, за яких умов, у який спосіб може відбуватись знайомство), залицяння, освідчення, вибору шлюбного партнера, сватання, реєстрації, покладання взаємних зобов’язань, святкування тощо.

Таким чином найважливішою функцією культури є адаптація людей до існуючих умов життя через відтворення в соціумі складових, потрібних для соціалізації особини і консолідованої (соціальної) дії. Через культуру здійснюється:

- соціалізація особини і соціальний контроль над нею;

- передача соціального досвіду;

- формування кругозору людини, розуміння нею світу і себе в ньому;

- підтримання норм (допустимих форм) взаємодії між людьми, відповідних обмежень та заохочень;

- формування спільної системи цінностей, яка забезпечує узгодженість дій людей;

- підтримання штучного середовища життя, яке є продуктом сукупної діяльності людей, яким користується декілька поколінь.

2.5 Поняття субкультури та контркультури.

Оскільки культура є складною системою, виділення поняття “субкультура” має важливе методологічне значення. Перш за все воно підкреслює внутрішню диференційованість культури.

Кожне суспільство має деяку сукупність культурних зразків, що приймаються і поділяються всіма членами суспільства. Цю сукупність прийнято називати домінуючою або загальною культурою. Водночас ми не можемо стверджувати, що наша культура однорідна. В усіх суспільствах існує безліч підгруп, що розрізняються за своїми культурними цінностями і традиціями. Наприклад, кожна з груп людей, що стоять на різних економічних сходинках у процесі розподілу суспільного продукту, зазвичай розвиває способи поводження, що відрізняють її від всього іншого суспільства, і створює свою культуру. Такі культурні групи, з одного боку, тісно пов'язані з домінуючою культурою, але, з іншого боку, те що відрізняється від неї, прийнято називати субкультурами. Вивчення субкультур має вагоме значення саме тому, що кожне суспільство має не просто загальний вид культури, але й досить строкату мозаїку по-різному взаємодіючих субкультур.

У широкому розумінні під субкультурами розуміють ті соціальні утворення всередині суспільства, що відрізняються від переважної і нормативної культури за деякими культурними ознаками, а саме: звичаями, нормами, ціннісними орієнтаціями, стилем поводження, а іноді й інститутами. Існування субкультур є неминучим наслідком культурної дезінтеграції, ситуації, коли кожний може і змушений відносно вільно вибирати з безлічі варіантів правила мислення і поводження.

Кожна субкультура має власні складові культурноо комплексу, які надають їй неповторних, а інколи унікальних рис (див. мал. 1).

Як методологічна категорія “субкультура” дає змогу відрізнити соціально прийнятні форми соціально-культурної диференціації (напр. професійні, молодіжні, наукові, релігійні субкультури, субкультури національних меншин) від антисоціальних (фашистських рухів, терористичних угруповань, злочинних груп тощо).

Утворення субкультур може виражати суспільну потребу в диференціації духовного життя і поводження, у виробленні більш адекватних форм поведінки і діяльності, що відповідає або типовій професії, або особливим соціальним умовам, або новим запитам розвитку. Наприклад, Н. Смелзер, до факторів, що впливають на формування субкультур відносить соціальний клас, етнічне походження, релігію і місце проживання. А К.П. Соколов виділяє такі види носіїв субкультур: статево-вікові спільноти (дитяча субкультура, молодіжна, чоловіча, жіноча тощо); соціально-професійні спільноти (субкультура робітників, інтелегенції, еліти, злочинні субкультури та ін.); релігійні спільноти.

Розходження соціальних типів культури простежується як у повсякденному житті (манерах, нормах, інтересах, мові), так і в духовних цінностях й ідеології. У зв'язку з цим виділяють найрізноманітніші субкультури. Скажімо, соціологи досліджують «культуру бідноти» і «культуру багатих». Нерідко принципом поділу культури служить розділення суспільства на столицю і провінцію. Субкультури також можуть відноситися до інститутів виробництва, утворення, керування тощо.

Окрім того, субкультура, на нашу думку, включає також специфічні соціальні і духовні потреби, продукти творчості, способи залучення до духовних цінностей, особливості їх освоєння, стиль та спосіб життя.

Отже, субкультура – це одне з базових понять культурології, система цінностей, установок, способів поведінки і життєвих стилів певної соціальної групи, яка відрізняється від пануючої, загальної, домінуючої в суспільстві культури, хоча і пов'язана з нею.

В тому або іншому ступені знаходження кожна людина належить до якоїсь субкультури, хоча субкультури більшості людей не мають ні самоназви, ні системи символів, що позначають їхні межі. Припускається, що самоідентифікація і символіка з'являються лише разом із необхідністю швидко й ефективно відрізняти своїх від чужих.

Субкультури характеризуються оперативністю і динамічністю реагування на широкий спектр змін соціально-культурного, політичного та економічного життя, а тому є важливою підсистемою забезпечення розвитку культури в умовах недостатньої визначеності її парадигм. Суспільство задля своєї стабільності зацікавлене в особливому збалансуванні співвідношення консервативних субкультур як носіїв ядра культури і інноваційних[1] субкультур, і в разі потреби – у стимулюванні розвитку інноваційних субкультур для підтримки нових сфер і напрямків культурного життя, для випробування нових культурних моделей, експерименту.

Виходячи із вищевикладеного загальнокультурні функції субкультур полягають:

· у забезпеченні цілісності культури;

· у формуванні нових можливостей її розвитку;

· у збагаченні загальнокультурного контексту, у тому числі соціального семіозису, культурного фонду як джерела можливого відлагодження нових культурних форм.

Серед інших функцій, спільних для всіх субкультур, слід виділити:

· комунікативну (забезпечує спілкування всередині групи);

· компенсаторну (дозволяє забезпечити високу чи достатню ступінь самооцінки члена угрупування);

· охоронну (спрямовану на підтримку рівня ідентичності і захист своєї специфічності);

· солідаризаційну (забезпечує екзистенційну і соціальну підтримку членів групи).

Кожна субкультура має свій специфічний профіль функцій, який забезпечує характер її взаємозв’язку і взаємовідносин з іншими субкультурами та базовою культурою, як і весь устрій її буття.

Особливу увагу слід звернути на соціальну значущість розмежувань в оцінках будь-якої субкультури її членами та членами інших субкультур. Так, деякі субкультури, наприклад, злочинні, можуть цілком задовольняти своїх членів, але водночас бути надзвичайно небезпечними для суспільства.

Слід підкреслити також, що впродовж свого життя, а в певні періоди – одночасно, людина включається в декілька субкультур, що забезпечує їй культурну багатогранність соціалізацій.

Оскільки за певних обставин субкультура може культивувати зразки поведінки, що виступають антитезою домінуючій культурі, то субкультури тих груп, які, крім того, що відрізняються від домінуючих зразків культури, ще й кидають їм виклик, називають контркультурами.

Поняття “контркультура” сучасна культурологія використовує в двох смислах:

1) Для позначення соціально-культурних установок, що протистоять фундаментальним принципам, пануючим в конкретній культурі. Йдеться про ті субкультури, що вступають у конфлікт з загальноприйнятими нормами та цінностями суспільства. А це і злочинні групи, кримінальні субкультури[2], фашистські рухи. Такі субкультури мають певні стандарти поведінки та моральні норми, нерідко яскраво виражені, проте цілком протилежні загальноприйнятим нормам даного суспільства.[3]

2) Як відмова від соціальних цінностей, моральних норм та ідеалів, стандартів та стереотипів масової культури, що склалися в умовах сучасної техногенної культури, яка в свою чергу представляється організованим насиллям над особистістю, системою обмеження її творчого потенціалу. Контркультура, що розуміється таким чином, ототожнюється з західною молодіжною субкультурою 60-х років, яка і відобразила критичне ставлення до сучасної культури та заперечення її як “культури батьків”.

Отже, схильність до інноваціі i творчості, невизнання будь-яких авторитетів, з одного боку, підкреслена автономія i незалежність — з iншого, і породжують особливе явище, котре називають молодіжною субкультурою, з притаманними їй власними елементами культури (мовою (сленг), символікою (зовнішня атрибутика), традиціями, нормами та цінностями).

Молодіжна субкультура з'явилася в Америці і Західній Європі приблизно в 50 - 60-і роки XX ст. Раніше про молодіжну субкультуру і підлітків як про самостійне явище ніхто не говорив.

Серед соціальних причин виникнення молодіжної субкультури на Заході, як правило, виділяють дві головні:

- зростання доходів середнього класу й особливо його молодіжного прошарку в 50-і роки XX ст.;

- поява нових засобів запису і поширення музичної культури (радіоприймачів, магнітофонів і т.п.)

Ще одним фактором появи і ствердження молодіжної субкультури називають прискорення технічного прогресу. Кожне нове покоління техніки відкриває перед людством нові можливості, а це означає - будить до життя нові цілі, ідеали, чекання, стилі моди й орієнтири. Електрогітара, що витиснула дерев'яну гітару, стала не лише технологічною зміною. З нею настала нова епоха в молодіжній субкультурі, носієм якої виступило нове покоління молодих людей. Тільки в сфері комп'ютерів за останні 20 років нараховується кілька поколінь молодих фанатів, які розмовляють різними мовами, вірять у різні цілі і життєві пріоритети, і які володіють різними професійними і життєвими навичками.

Прискорення технічного прогресу скоротило цикли змін технічної моди. Тільки 2-3 роки тримається мода на одне технологічне нововведення. Через короткий проміжок часу на зміну приходить нове захоплення. За подібним прогресом здатна погнатися тільки молодь.

Та й сама молодь встигла розділитися на кілька поколінь. Наприклад, те що з'явилося наприкінці 60-х років як рух “хіпі” до середини 70-х років розділилося на “стару генерацію”, “систему” і “пацифістів”. У 80-і роки усі вони іменувалися “системою”, у якій знову стали виділятися “покоління”. Перше покоління, що склало ядро “системи”, іменувало себе просто “хіппі”, друге називається “хайрасті” (від англ. Hair - волосся). На зміну їм прийшли панки, яких замінили металісти, а пізніше з'явилися “люгери”. На межі XX і XXI ст. з’явилися інші напрями котркультури - байкерів, реперів тощо; їхні сутнісні характеристики та ідейні основи тісно пов’язані з періодом зародження та розвитку молодіжних контркультур Заходу. Таким чином, кожна нова хвиля не тільки зберігала минулі традиції, але і вносила культурні інновації, будувала з іншими “поколіннями” не завжди прості взаємини.

При осмисленні молодіжних субкультур 60-х років XX ст. вчені помітили, що цінності та ідеали ліворадикальної молодіжної свідомості не зникли бесслідно, а були вплетені в сучасну західну культуру. Були висунуті здогади щодо культуротворчого заряду субкультур, уособлення в них нових орієнтацій, провісників культури майбутнього, прихованих можливостей перебудови культури та її удосконалення. Дані дослідження викликали ряд запитань стосовно самого статусу субкультури як в побудові теорії культури, так і в філософській трактовці історії.

Оскільки в реальності культурний процес породжує нові культурні епохи, які радикально відрізняються одна від одної, в культурі постійно відбуваються парадигмальні зрушення, то відповідь на питання, а що саме породжує ці глибинні перетворення культурфілософія дає лише одне - контркультура.

Щодо реалій сучасного світу, то значенням контркультура володіють не окремі феномени, а вся сукупність субкультур. На думку професора Гуревича, зберігаючи і поновлюючи себе, субкультури разом з тим спровокували справжню ціннісну революцію. Отже, контркультура, яка постійно проявляє себе у вигляді механіму культурних новацій, а тому має величезний потенціал оновлення, виступає як сукупний ефект пошуку нового ціннісного ядра сучасної культури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Генезис культури	\|	Діалог культур

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.