• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Пошук, вибір та встановлення контакту із закордонним партнером

Рис. 6. Зовнішньоторгові операції

Рис. 5. Міжнародні комерційні операції

Рис. 4. Схема алгоритму чисельного визначення і прогнозування кон’юнктури

Рис. 3. Структурна підпорядкованість складових кон’юнктури

Рис.2. Зміна функції стану ринку з часом при двох сценаріях розвитку

Рис. 1. Рівновага на світовому ринку.

Ринкова рівновага попиту і пропозиції в країні 1 досягається в точці Е, де ціна товару становить Р, а в країні 2 - в точці Е^*,, де ціна товару складає Р^*. Оскільки Р<Р^*, то країні 1 вигідно експортувати даний товар, а країні 2- імпортувати. Причому рівноважні ціни двох країн будуть визначати верхню межу попиту та нижню межу пропозиції на світовому ринку. Якщо на світовому ринку встановиться баланс попиту і пропозиції (точка Е_w ), то товар на світовому ринку буде реалізуватися за ціною Р_w, що передбачає рівність експорту країни 1 АВ імпорту країни 2 А^*В^*.

Якщо виникне ситуація, коли ціна світового ринку з будь-яких причин стане вищою, ніж Р_w, розширивши тим самим об’єм експорту АВ, то обмеженість попиту величиною А^*В^* знизить ціну до рівня Р_w. Якщо ціна світового ринку стане нижчою, ніж Р_w, то попит на імпорт товару перевищить існуючий обсяг експорту і ціна повернеться до світового рівня Р_w.

Ринкова система як спосіб організації та функціонування суспільного виробництва розвивається під дією багатьох факторів, які впливають на всі стадії процесу виробництва, розподілу, обміну та споживання. Ці детермінуючі та не детермінуючі фактори, які діють у просторі та часі змінюють характер та динаміку даної системи. Зовнішнім проявом внутрішнього стану даної економічної системи у конкретний період є економічна кон’юнктура. Дане поняття в економічній науці має відносно короткий вік, менше століття, і незважаючи на досить широке використання в термінології економістів-теоретиків і тих, хто займається практичною діяльністю в сфері ринкових відносин, його сутність трактується неоднозначно. В силу цього виникає потреба дослідити та уточнити сутність цього поняття, яке є ключовим для змісту та логіки даної роботи.

Вперше термін кон’юнктура був введений на початку 20-го століття Ф. Лассалем, який дав визначення цього поняття наступним чином: „ ... зв’язок взаємовідносин, цей ланцюг, який зв’язує воєдино всі існуючі невідомі обставини, називається в нашому меркантильному світі кон’юнктура”. Ще М.Кондратьєв відзначив, що це визначення є досить широким і не досить придатним для наукового застосування, з чим, безумовно, слід погодитися. Але слід відзначити, що позитивний елемент у зазначенні Ф.Лассаля, який вважав кон’юнктурою власне зв’язки обставин, які формуються певною сукупністю чинників. Цей момент є одним з найбільш важливих у визначенні сутності кон’юнктури, який відрізняє динамічний підхід, започаткований Ф.Лассалем, від статичного.

Необхідно відмітити ще один принциповий момент, на який не звертають увагу більшість сучасних дослідників, але який є одним з визначальних для поняття кон’юнктури, у першому її визначенні Ф.Лассалем. Автор підкреслює те, що обставини, які визначають суспільні процеси, є невідомими, а раз невідомими, то і такими, на які цілеспрямовано вплинути з боку суб’єкта неможливо. Неможливо також в реальності відстежити дію кожної окремої обставини в силу їх невідомості.

З дещо іншої позиції розглядає поняття кон’юнктури А. Шеффле, який розуміє під цим терміном сукупність непередбачених і незалежних зовнішніх впливів, які діють на суб’єкта господарювання в кожний даний момент. Дане визначення, яке піддав глибокому розгляду М.Кондратьєв, має цінність для розуміння сутності кон’юнктури завдяки введенню поняття „зовнішній вплив”. Але разом з тим, на нашу думку, за такого визначення випускаються три суттєві моменти.

По-перше, в поняття „кон’юнктура”, яке дав А.Шеффле, включаються тільки ті впливи, які незалежні від суб’єкта. В цьому плані доцільно звернути увагу на питання: чи існують такі взагалі? Це залежить від „розміру” суб’єкта господарювання. Мала компанія може впливати на обмежену кількість дій зовнішнього середовища, в той час як велика корпорація зі значною часткою національного або світового ринку здатна впливати на досить велику кількість зовнішніх чинників, на що звертається увага в ряді досліджень, присвячених взаємодії корпорацій з різними елементами зовнішнього середовища. В цьому випадку більш коректно говорити не стільки про дію зовнішнього середовища на суб’єкта, скільки про їхню взаємодію.

По-друге, наявність кон’юнктури ставиться в залежність від наявності суб’єкта господарювання. Частково це вірно, так як з вищевикладених міркувань стосовно взаємодії зовнішнього середовища і суб’єкта випливає, що кожен суб’єкт у більшій чи меншій мірі сам впливає на зовнішні чинники, змінюючи їх. Але чи може говорити про участь в кон’юнктурі суб’єкта, який в реальності не діє на ринку, а лише гіпотетично розглядає можливість започаткувати таку діяльность? Відповідь може бути ствердною. Тому, якщо виходити з позиції А.Шеффле, кон’юнктуру більш правильно було б пов’язувати як з реальною, так і з гіпотетичною дією на суб’єкт з боку зовнішніх чинників.

По-третє, поняття „кон’юнктура” пов’язується лише з певним моментом часу, тобто йому надається статичний зміст, що спотворює саму природу даного поняття, так як поняття кон’юнктура є відносним, і для нього завжди існує „точка відліку”, адже вираз „сприятлива кон’юнктура” має на увазі „більш сприятлива ніж ...”. Саме тому кон’юнктуру наразі пов’язують в основному з циклами економічного розвитку, тобто з динамічними процесами.

Тлумачення кон’юнктури, наведене і піддане критиці в роботі М.Кондратьєва, дає А.Вагнер. Останній розуміє під кон’юнктурою всю сукупність технічних, економічних, соціальних і правових умов, які наявні в народному господарстві, що базується на розподілі праці і приватної власності у відношенні засобів виробництва, і визначають собою виробництво благ для обміну, їх попит і пропозицію, в результаті цього і визначається їх цінність, особливо мінова цінність і ціна, і при цьому, це відбувається, як правило, абсолютно незалежно від волі і зусиль суб’єкта господарювання.

Дане визначення є більш звуженим, так як на відміну від двох попередніх у поняття кон’юнктури включаються не всі зовнішні чинники (які названі умовами), а лише ті, що зумовлюють попит і пропозицію, але при цьому, як і в попередньому визначенні, не враховується той факт, що на умови, в яких працює суб’єкт, він може впливати в більшій чи меншій мірі. Проте не потребує доведення теза, що будь-яке підприємство від самого початку свого існування не є пасивним „приймачем” зовнішніх впливів, воно неодмінно починає роботу по співпраці з місцевими партнерами, адміністративно-бюрократичним апаратом, владними структурами, суспільними організаціями з метою формування максимально сприятливого середовища для свого існування.

Слід звернути увагу і на те, що дане визначення є статичним за своєю суттю, так як прив’язане до певного моменту часу, в який є конкретний попит і конкретна пропозиція. Принциповим також є виділення автором умов, які мають вплив на попит і пропозицію, тобто ним передбачаються і умови, які начебто такого впливу не мають. В цьому контексті важливо зробити уточнення щодо того, що абсолютно всі суспільні і економічні процеси мають прямий або побічний вплив на попит і пропозицію, але одні з них діють прямо, і їх зміна викликає значну зміну попиту чи пропозиції, а інші – побічно (через вплив на фактори прямої дії), і їх зміна викликає зміну попиту (пропозиції) в незначній мірі.

Тому більш коректно було б розмежувати про фактори (умови), які мають найбільший вплив на попит (пропозицію), і умови (фактори), впливом яких у даній ситуації можна знехтувати. Проте, навіть з врахуванням вищесказаного, слабким місцем цього визначення є його статичний характер, що лишає поза його межами зв’язок кон’юнктури з динамікою економічних і суспільних процесів.

Вперше зв’язок кон’юнктури з динамікою економічних процесів віднайшов В.Зомбарт, який прийшов до необхідності введення поняття кон’юнктури при вивченні криз. Досліджуючи кризові явища, він прийшов до висновку, що криза сама по собі є частковим наслідком розвитку більш широкого процесу, а саме кон’юнктури. Він же дає визначення кон’юнктури як форми руху капіталістичної економічної дійсності, яка виражається в зміні станів експансії і занепаду. В цьому визначенні зроблено значний крок вперед у тому плані, що автор не прив’язує сутність кон’юнктури до попиту і пропозиції, а визначає її більш глибоко, а саме як форму зміни економічної дійсності. Проте і в даному визначенні не з усім можна погодитися. Зокрема, автор пов’язує поняття кон’юнктури лише з експансією і занепадом промислово-економічного циклу, лишаючи осторонь всі інші динамічні процеси в суспільстві, в той час, як уже було зазначено вище, необхідно визнати існування взаємозв’язку загалом між усіма суспільно-економічними процесами, включаючи і ті, що відбуваються в суспільному житті.

Слід відзначити, що, з початку 20-го століття, в фаховій літературі переважає визначення кон’юнктури як відношення попиту до пропозиції на ринку, яке схильне до постійних змін і важко піддається обліку. Зауважимо, що в різних модифікаціях дане визначення кон’юнктури дається у вітчизняній економічній літературі останніх років, яке дозволяє говорити про переважання спрощеного підходу до розуміння кон’юнктури. Розглядаючи кон’юнктуру як співвідношення чи динаміку співвідношення попит/пропозиція, вказані автори зводять кон’юнктуру до ціни, адже, як відомо, ціна виступає індикатором співвідношення попиту і пропозиції. Як зауважив ще в свій час М.Кондратьєв, за такого підходу „поняття про кон’юнктуру цілком зводиться до поняття про зміну ціни”. Але зведення в даному аспекті кон’юнктури до співвідношення попит/пропозиція є невиправдано звуженим. Вже було зазначено, що ще В.Зомбарт наголошував на більш широкому понятті кон’юнктури є більш широким ніж економічні кризи, і саме такий підхід був розвинутий М.Туган-Барановським, Й.Шумпетером, а, найбільш послідовно, М.Кондратьєвим у знамениту теорію циклів або хвиль економічного розвитку. В цьому плані відзначимо, що значна кількість досліджень цього напряму вказує, що при вивченні зміни кон’юнктури у кожному конкретному випадку дослідники мають справу з регулярними або іррегулярними змінами кон’юнктури. Регулярні коливання кон’юнктури у свою чергу можуть бути сезонними або циклічними. Цикли економічного розвитку мають різну природу і тривалість. Й.Шумпетером була висунута ідея про трирівневу схему циклічності в економіці, а цикли названі іменами М.Кондратьєва, К.Жюгляра і Дж.Кітчина. На його думку розвиток є рухом від одного кругообігу до іншого, стихійно породжуваним самою економікою. Наразі можна говорити, що склалася наступна класифікація ділових циклів в економіці, якої дотримуються багато учених:

- цикли М.Кондратьєва тривалістю 40 - 60 років, коли здійснюються найважливіші технічні нововведення, відбуваються якісні зміни в економічному розвитку;

- цикли С.Кузнєца тривалістю 15-23 року, які представляють зміни у відтворювальній структурі економіки, будівельному комплексі;

- цикли К.Жюгляра тривалістю 7-11 років, які є результатом взаємодії інфляції та інвестиційних витрат;

- цикли Дж.Кітчина, що тривають 2-4 роки і породжуються динамікою зміни товарно-матеріальних запасів на підприємствах.

Ці цикли можна поділити на функціональні (три останні) і цикли розвитку, до яких відносяться великі цикли (довгі хвилі) економічної динаміки, названі ім’ям М.Кондратьєва, який довів їх існування на основі дослідження статистичних даних за тривалий період. Відмінність цих двох груп циклів полягає в тому, що функціональні цикли на відміну від циклів розвитку не зачіпають принципово основи функціонування економічної системи, її структуру і взаємозв'язки.

При вивченні кон’юнктури економісти зосередили переважну увагу на вивченні малих циклів кон’юнктури і частково на сезонних коливаннях. Необхідно погодитися з М.Кондратьєвим, що нема ніяких підстав для того, щоб обмежувати задачу вивчення кон’юнктури тільки двома згаданими видами її коливань. Великі цикли мають бути враховані при вивченні кон’юнктури, особливо в довгострокових періодах. В той же час, якщо ринок перебуває на стадії становлення, вплив усіх видів коливань може бути суттєво обмеженим, а тому може не враховуватись без втрати точності аналізу або прогнозу кон’юнктури.

В умовах перехідної економіки, де багато елементів її відзначаються нестабільністю, суттєвим має бути, насамперед, вивчення іррегулярних змін кон’юнктури, адже такі зміни можуть мати навіть більший вплив на динаміку кон’юнктури в короткостроковому та середньостроковому періодах, ніж циклічні коливання.

Поглиблений аналіз кон’юнктури вимагає розгляду цієї проблеми в контексті змін світового ринку, який слід віднести до складної, нестійкої системи, здатної до самоорганізації, в процесі функціонування змінює свої внутрішні взаємозв'язки, порядок і організацію залежно від діючих на неї чинників. Така система має переважно відкритий характер, що передбачає відносно вільне переміщення товарних, фінансових і інформаційних потоків, обмін з навколишнім середовищем. Відповідно до теорії самоорганізації такі системи є нерівноважними, квазістабільними. Розвиваючись випадковим чином, вони спочатку кількісно накопичують нові властивості, що чинять певну дію на структуру системи і викликають її нестійкість, а потім в деякій точці переходу з одного стану в інший, яка має назву точки біфуркації, відбувається їх якісна зміна. З погляду економічної теорії процеси, передуючі такому переходу, визначаються як економічна криза.

За таких умов ринок з його системою цін виступає, за словами М.Кондратьєва, „як центральний вузол, що зв'язує між собою окремі господарюючі одиниці”. Саме ринок у кінцевому підсумку визначає успіх і неуспіх господарської діяльності цих одиниць. В результаті різноманітних впливів поступово накопичуються нові властивості елементів економічної системи, що знаходить відображення на ринку. Не заглиблюючись у причини, але з практики відомо, що бувають періоди в економічному житті, які виявляються сприятливими для розвитку підприємницької і взагалі господарської діяльності. Сприятливість ринку проявляється насамперед у тому, що товари, з якими підприємство виходить на ринок, знаходять збут, а ціни при цьому підвищуються. Тобто найважливішими характеристиками ринку в такі періоди є ріст цін, попиту, доступність кредитів тощо. Такі періоди характеризуються інтенсифікацією багатьох процесів у економічному житті. Мова йде про розширення виробництва, посилення торгового обігу, зміцнення економічного становища підприємств, галузей, національних економік. І навпаки, існують періоди, в які господарська діяльність зустрічає об'єктивні перешкоди для свого розвитку. Ринок у такі періоди характеризується зниженням цін і скороченням попиту, а відповідно знижується й інтенсивність господарської діяльності: менше укладається контрактів, зменшується кількість наданих кредитів тощо.

Обидва типи періодів зумовлюються сукупною дією та переплетінням багатьох факторів, причому кожен з таких факторів по окремості не призводить до такого стану економічної системи, в тому числі і ринку. За влучним виразом М.Кондратьєва „бувають періоди, коли „збіг обставин” сприятливий для розвитку господарського життя і навпаки, коли він несприятливий”.

Слід зазначити, що існує певною мірою узгоджене коливання змін економічних елементів, яке зумовлене тісними зв’язками між цими елементами. У дослідженнях з теорії криз встановлено, що між коливальними змінами окремих елементів економічної системи існує тісний прямий або зворотний зв'язок. Коли спостерігається тенденція до підвищення одних елементів, то обов'язково помітна зміна в напряму підвищення чи пониження інших елементів. Це прямо випливає з властивості цілісності економічної системи, або, враховуючи властивість ієрархічності, цілісності більш загальної суспільно-економічної системи.

Дані зміни є наслідком реакції економічної системи на впливи, які можуть мати різну природу. Одночасно діє велика кількість зовнішніх впливів, на кожен з яких економічна система реагує по-різному, причому прослідкувати весь ланцюг „реакції” елементів економічної системи на дію окремо виділеного зовнішнього фактору часто дуже важко, а іноді просто неможливо. Ситуація вивчення реакції економічної системи на зовнішні впливи ускладнюється й тим, що дія різних чинників додається складним чином, при цьому сумарна дія на кожен елемент економічної системи не дорівнює алгебраїчній сумі дій окремого фактора.

Дослідження останніх років, зокрема нобелівських лауреатів Дж. Хекмана, Д. МакФаддена, Дж. Акерлофа, М. Спенса, Дж. Стігліца, показали, що ринкові механізми є досить складними. Так, Дж. Стігліц і М. Спенс, використовуючи різні підходи, звернули увагу і довели, що інформація здатна суттєво впливати на ринковий механізм, зокрема вона ставить у різне становище більш і менш інформованих суб’єктів ринку. Дж. Акерлоф дослідив і конкретизував це положення на прикладі ринку потриманих автомобілів, коли продавці знають більше про якість товарів ніж покупці. Він показав, що в цьому випадку автомобілі з низькою якістю починають домінувати на ринку, створюючи несприятливі умови для якісних автомобілів. У 2004 році Нобелівську премію було надано Ф. Кюдланду та Е. Прескотту. Вченим удалося об’єднати аналіз довгострокового економічного зростання з аналізом короткострокових циклічних коливань в основних макроекономічних показниках і переконливо довести, що найважливіший фактор довгострокового економічного зростання – технічний прогрес – також може породжувати короткострокові циклічні коливання у виробництві та рівні зайнятості. На відміну від Кейнсіанського підходу, у межах якого особливо акцентувалося увагу на нездатності ринку до врівноваження попиту та пропозиції, Ф.Кюндленд та Е. Прескотт, використовуючи в моделі такі мікроекономічні параметри, як ціни факторів виробництва, зарплата та відсоткова ставка, довели, що ринок здатний до самостійного відновлення. Таким чином вони продемонстрували, що періоди тимчасово низьких темпів виробництва не обов’язково є результатом нездатності ринку до самовідновлення, а можуть бути наслідком тимчасово низьких темпів технологічного розвитку.

Все це дає підставу зробити висновок, що реальну поведінку елементів економічної системи під дією сукупності факторів описати деталізовано є неможливим, що й логічно підводить до необхідності введення поняття кон’юнктури.

На основі наведених положень, можна стверджувати, що об’єктивна зміна сукупності елементів зовнішнього середовища (по відношенню до суб’єкта економічної діяльності) призводить до зміни умов ведення господарської діяльності з точки зору їх сприятливості чи не сприятливості для здійснення цієї діяльності. А оскільки ринок пов’язує окремі елементи економічної системи у єдине ціле, то всі вищеописані процеси зумовлюють зміну параметрів ринку, з яких найголовніші – ціна та обсяги реалізації. В силу того, що вплив кожного елемента (а якщо розглядати причинно-наслідкові зв’язки – кожного зовнішнього фактору) виділити неможливо, то логічним є застосування поняття, яке б було мірою змін умов господарювання у всій сукупності, тобто кон’юнктури. А зміна ціни в цьому контексті – це „зовнішній прояв” кон’юнктури як зміни вищезазначеної сукупності умов господарювання. При цьому важливо зауважити, що зміна ціни виступає індикатором кон’юнктури, оскільки зміна останньої пов’язана зі змінами сукупності елементів економічної системи, до того ж може бути неадекватна їй. Зауважимо, що таких індикаторів можна вибрати достатньо багато. Крім ціни це можуть бути обсяги реалізації продукції (наприклад, автомобілі у випадку автомобільного ринку), зміна процентних ставок за кредитами, показники зайнятості населення тощо.

Питання щодо кількості індикаторів є важливим при практичному дослідженні кон’юнктури і залежить від завдань, які ставляться у кожному конкретному випадку.

Найбільш конструктивне визначення кон’юнктури дав М.Кондратьєв. Він пише: „під економічною кон’юнктурою кожного даного моменту ми розуміємо напрям і ступінь зміни сукупності елементів народногосподарського життя в порівнянні з попередніми моментами”. У наведеному визначенні автор указує на два важливі аспекти сутності кон’юнктури: напрям зміни елементів народногосподарського життя і ступінь цієї зміни. Останнє положення потребує уточнення, адже характеризуючи кон’юнктуру сукупністю кривих, які є кривими її параметрів (у нашому визначенні - індикаторів), автор допускається певного протиріччя коли визначає кон’юнктуру як ступінь зміни певних показників і водночас заявляє, що кожен момент на ринку характеризується своєю унікальною кон’юнктурою. Наведемо уточнюючий умовний приклад. Виберемо в якості індикатора кон’юнктури автомобільного ринку ціну автомобіля певної марки. Нехай середній рівень цін у три послідовні моменти часу А,Б,В рівний відповідно 10, 20, 32 тис. ум. од. Ступінь зміни другого моменту відносно першого 50%, третього відносно другого 60%, але третього відносно першого 37,5%. Логічно постає питання, як визначати кон’юнктуру, яка відповідає моменту часу В, адже ступінь зміни ціни (а отже і кон’юнктура) суттєво залежить від того, відносно якого моменту розглядається ця зміна. Одночасно, говорячи про те, що кон’юнктура описується сукупністю кривих, автор, не вказуючи цього прямо, але фактично визначає ступінь зміни показників не просто відносно попереднього моменту, а відносно моменту часу, який є нескінченно близьким до того моменту, для якого власне і визначається кон’юнктура.

Нехай - функція стану ринку. Зрозуміло, що є функцією часу, тобто . Як відомо, в математиці границя відношення приросту функції до приросту аргументу, коли останній прямує до нуля, носить назву похідної і визначається як

, (1)

де , - значення функції в моменти часу та відповідно.

Вираз (1) і дає характеристику кон’юнктури в даний момент часу. При цьому знімається питання, відносно якого моменту часу визначати ступінь зміни і напрям зміни в тому визначенні кон’юнктури яке дав М.Кондратьєв.

Відмінність між запропонованим підходом до визначення кон’юнктури як похідної відповідної функції по часу та як ступеня зміни відносно попереднього моменту часу проілюстровано на рис. 1.1.

На рис. 2 кривими 1 та 2 наведено динаміку функції за різних сценаріїв. Якщо розглядати кон’юнктуру в точці Б відносно А, то і у ситуації 1, і у ситуації 2 кон’юнктура буде позитивна за напрямом і однакова за ступенем зміни показника. Однак, очевидно і те, що кон’юнктура у ситуації 1 суттєво відрізняється від кон’юнктури у ситуації 2. Це проявиться в наступні моменти часу, але не може бути визначене з відношення в точках А та Б. В той же час визначення похідних кривих 1 та 2 дозволяє чітко розділити наведені дві ситуації уже в точці Б, а не в майбутньому, так як похідна кривої 1 в точці Б є більша за значенням ніж кривої 2. Це відповідає тому, що в точці Б дотична до кривої 1 (лінія 3) має більший кут нахилу, ніж дотична в цій же точці до кривої 2 (лінія 4). Вони обидві мають однаковий напрям, так як похідна у обох випадках додатна, що відповідає зростанню кон’юнктури.

Виходячи із характеристики похідної по часу, під економічною міжнародною кон’юнктурою ми розуміємо ситуацію, яка склалася на ринку під впливом динаміки цін, процентних ставок, дивідендної політики, зміни валютного курсу, низки соціально-економічних показників, заробітної плати, а також динаміки виробництва та попиту/пропозиції з урахуванням впливу часового фактору.

Розглянемо залежність функції стану ринку від показників ринку. Строго кажучи, таких елементів існує безліч, і всі вони в тій чи іншій мірі чинять вплив на діяльність суб’єкта або ж потенційно можуть чинити такий вплив у випадку, коли суб’єкт лише розглядає можливість своєї діяльності на тих чи інших ринках. Але, очевидно, що вплив різних елементів на суб’єкта господарської діяльності є неоднаковий. По відношенню до конкретного суб’єкту є можливість провести ранжування елементів макросередовища та виділити найбільш значимі, які і будуть враховані при визначенні кон’юнктури ( за виключенням тих елементів, що є проблематичними для вираження у числовому вигляді, таких як демографічні тенденції, суспільні процеси тощо). Але, завжди можна визначити величини, які мають конкретне числове значення і які є індикаторами змін елементів макросередовища (індикаторами кон’юнктури). Тим не менш, навіть визначивши такі елементи не завжди можна отримати достовірний прогноз. Як пише відомий американський економіст Шискін Ю., “Труднощі при використанні індикаторів украй великі. Аналізуючи поточні зміни, нас часом спіткають хибні сигнали, припинення раніш існуючих тенденцій, нестабільність функціонування наших найнадійніших показників, змінами внаслідок непередбачуваних обставин та помилками вимірів.

Індикаторами можуть бути, скажімо, товарообіг ринку, процентна ставка, фондові індекси та інші показники, щодо яких справедливе припущення про кореляцію із загальним станом ринку. В конкретній практичній задачі, як правило, не бачиться доцільним розгляд великої кількості індикаторів. В найбільш простому випадку можна обмежитися навіть одним індикатором, наприклад товарообігом, але загалом точність визначення кон’юнктури буде залежати від кількості індикаторів, залучених до розгляду.

Введемо функцію стану ринку як функцію індикаторів кон’юнктури загальною кількістю . Кожному моменту часу будуть відповідати свої значення індикаторів кон’юнктури , а отже і своє значення функції .

Враховуючи (1) і правило диференціювання складної функції, показник кон’юнктури можна визначити як

, (2)

За економічною суттю є функціональною залежністю між індикаторами кон’юнктури і „сприятливістю ринкового середовища”. Остання як правило визначається зростанням товарообігу та динамікою цін. Більш детально і для автомобільного ринку будуть розглянуті в наступному розділі.

Наведене вище поняття кон’юнктури, пов’язане із зміною стану системи, є загальним. Крім загального, існують і видові поняття кон’юнктури. В цьому контексті можна виділити два напрями ієрархій систем, для яких застосовне поняття кон’юнктури (дві вісі диференціації кон’юнктури). В одному напряму можна говорити про кон’юнктуру світового господарства, конкретного регіону (в світовому масштабі, наприклад, Європи), країни чи її частини (наприклад, України чи її столичного регіону). В іншому напряму пропонується розглядати або кон’юнктуру економіки в цілому, або окремої галузі чи її підгалузей. Даний підхід проілюстрований на рис. 3.

Так, в залежності від обраного масштабу по кожній вісі, можна говорити про кон’юнктуру світового господарства в цілому, світового автомобільного ринку, світового ринку легкових автомобілів, економіки України в цілому, автомобільного ринку України, автомобільного ринку столичного регіону України, чи ринку вантажних автомобілів Київської області тощо.

У тому випадку, коли йдеться про кон’юнктуру господарства в цілому, необхідно, строго кажучи, мати на увазі напрям зміни всіх елементів економічної дійсності світового господарства, регіону чи країни (залежно від того, який масштаб обрано по першій вісі). У випадку, коли йдеться про кон’юнктуру спеціальної галузі народного господарства, дослідження акцентується на зміні елементів саме цієї галузі. Зрозуміло, що, за властивістю цілісності системи, кон’юнктура одного елементу буде впливати на кон’юнктуру всіх інших

Окремо слід спинитися на поняттях простої і диференціальної кон’юнктури. Кон’юнктура, як її визначено вище, - це ситуація, яка склалася на ринку під впливом динаміки цін, процентних ставок, дивідендної політики, зміни валютного курсу, низки соціально-економічних показників, заробітної плати, а також динаміки виробництва та попиту/пропозиції з урахуванням впливу часового фактору. Такого типу кон’юнктуру ще називають простою.

В той же час у ряді практичних ситуацій має інтерес не просто визначення кон’юнктур різних галузей, ринків, регіонів тощо, а порівняння їх між собою. В таких випадках доцільно використовувати поняття відносної кон’юнктури, як швидкості зміни елементів однієї господарсько-економічної системи відносно іншої. Адже кон’юнктура різних систем може бути різною, і дане питання представляє суттєвий інтерес для інвестора, який вирішує завдання оптимізації розподілу інвестиційних ресурсів по регіонах чи галузях (підгалузях).

Визначимо відносну кон’юнктуру як

, (3)

де - відносна кон’юнктура системи по відношенню до системи ; і - прості кон’юнктури систем і відповідно. Зауважимо, що обидві прості кон’юнктури мають бути визначені в один і той же момент часу.

В практичних цілях можуть порівнюватися як кон’юнктури систем різних ієрархій (наприклад, кон’юнктури автомобільних ринків України і Європи), так і ієрархій одного порядку (наприклад, кон’юнктури ринків легкових і вантажних автомобілів). Таким чином, додатна відносна кон’юнктура відповідає ситуації, коли швидкість зміни елементів в напряму сприяння веденню господарської діяльності системи більша ніж системи і, навпаки, від’ємна кон’юнктура відповідає оберненій ситуації.

Зрозуміло, що інвестора, який стоїть перед вибором регіону і галузі вкладання коштів, будуть цікавити, насамперед, відносні кон’юнктури, адже вони є одним з чинників вибору інвестором об’єкту інвестування, в той час як виробника, який працює на певному ринку, більше буде цікавити кон’юнктура його ринку.

Схоже поняття з відносною кон’юнктурою ввів М.Кондратьєв, який визначав „диференціальну кон’юнктуру” як „...просту кон’юнктуру даної галузі, але узяту у відношенні або в порівнянні з кон’юнктурою інших галузей, з якими в даному випадку можливо і доцільно зіставлення”.

Поняття відносної або диференціальної кон’юнктури доречне не лише для порівняння кон’юнктур галузей, а й до значно ширшого кола об’єктів (систем), причому як одного рангу, так і різних. При цьому проста кон’юнктура може вважатися як перше наближення в дослідженні кон’юнктури, а диференціальні – як наступні, так як згідно властивості ієрархічності будь-яку систему можна розглядати як сукупність елементів, що в свою чергу є системами, які також описуються поняттям кон’юнктури. Проста кон’юнктура вказує на загальні тенденції галузі чи економіки в цілому, а диференціальна показує положення галузі відносно інших галузей або, наприклад, економіки України відносно економік країн СНД з позицій сприяння умовам господарювання.

Встановлення залежності функції кон’юнктури ринку автомобілів від основних чинників, як уже відзначалось, не є самоціллю. В практичних цілях значно більший інтерес становлять значення цін та обсягів продажів автомобілів у майбутніх періодах. Тому визначення кон’юнктури по вищенаведеній послідовності має доповнюватися встановленням функціональних залежностей між ринковою ціною та обсягами реалізації і значеннями кон’юнктури, тобто знаходженням функцій і .

Розглянуту залежність можна прослідкувати за такою схемою (Рис. 4).

Таким чином, було проаналізовано економічну сутність кон’юнктури, здійснено уточнення цього поняття та запропоновано спосіб його кількісної оцінки шляхом введення функції кон’юнктури і визначення її як швидкості зміни стану ринку.

Маючи за основу наведений вище алгоритм (рис. 1.3) кількісного визначення кон’юнктури, перейдемо до розгляду чинників, що є найвпливовішими для світового ринку легкових автомобілів.

Будь-який вид зовнішньоекономічної діяльності супроводжується здійсненням комерційної операції. Ці операції обслуговують обмін матеріальними цінностями та послугами. Для здійснення обміну необхідно провести певні взаємозв 'язані дії:

• знайти покупця;

• укласти з ним угоду-договір (контракт), у якому обумовити всі умови: товар, його кількість, якість, ціну, терміни поставки тощо;

• виконати договір: підготувати товар до поставки, доставити товар покупцю, здійснити розрахунки за поставлений товар.

Такі дії мають комерційний характер, тобто здійснюються на оплачуваній основі, а операції обміну стають комерційними операціями.

Слід мати на увазі, що комерційна діяльність спрямована на реалізацію конкретних видів продукції, незалежно від того, коли вона здійснюється – до початку виробництва продукції (на підставі замовлень) або після його завершення: пошук покупців уже виробленого товару, коли виробник працює на невідомий ринок. Це – практика здійснення обміну.

Зовнішньоекономічна комерційна операція – це комплекс дій контрагентів різної державної належності з підготовки, укладення і виконання міжнародної торгової, науково-виробничої, інвестиційної чи іншої угоди економічного характеру.

Об'єктами комерційних операцій є матеріально-речова продукція, послуги, результати виробничого та науково-технічного співробітництва у вигляді знань, досвіду, технології тощо.

Міжнародні комерційні операції в залежності від виконуваних функцій поділяються на основні, які здійснюються між безпосередніми учасниками операції, та забезпечувальні (допоміжні, або товаропросування), пов'язані з переміщенням товару до покупця. Забезпечувальні операції здійснюються або безпосередньо самими продавцями (експортерами) та покупцями (імпортерами) або іншими фірмами та організаціями на основі окремих угод за відповідну винагороду. В залежності від складності основної операції на одну основну операцію може припадати до 10 і більше допоміжних операцій. Отже, зовнішньоекономічна комерційна операція (ЗЕКО) – це комплекс основних та забезпечувальних операцій.

Види основних та забезпечувальних операцій наведені на рис. 5.

Крім поділу ЗЕКО на основні та забезпечувальні, існує їх класифікація на три групи залежно від їх змістовної суті, тобто залежно від об'єкта угоди:

1. Операції купівлі-продажу товарів у матеріально-речовій формі:

• експортно-імпортні операції;

• реекспортні операції та реімпортні операції;

• операції зустрічної торгівлі;

• операції, які здійснюються на особливих товарних ринках – міжнародних біржах, торгах, аукціонах.

2. Операції купівлі-продажу послуг:

2.1. Операції купівлі-продажу основних послуг:

• інжинірингові операції;

• орендні операції;

• туристичні операції;

• аудиторські операції;

• представницькі операції та інші.

2.2. Операції купівлі-продажу послуг, що забезпечують процес товаропросування:

• транспортні операції;

• транспортно-експедиторські операції;.

• операції зі страхування товару;

• розрахунково-фінансові операції;

• митні операції;

• організація реклами;

• організація виставок, ярмарків та участь у них;

• операції з технічного обслуговування та забезпечення запасними частинами машинотехнічної продукції тощо.

3. Операції купівлі-продажу результатів творчої діяльності:

• ліцензійні операції;

• операції з передачі ноу-хау;

• операції зі спільного виробництва кіно- та телефільмів;

• операції з торгівлі об'єктами авторського права тощо.

Суть їх полягає в міжнародному обміні (торгівлі) продукцією в матеріально-речовій формі. До зовнішньоторгових операцій належать експортно-імпортні операції, реекспортні та реімпортні операції, операції зустрічної торгівлі (рис. 6). У світовій практиці використовуються також спеціальні форми зовнішньої торгівлі товарами у матеріально-речовій формі: торги, аукціони, біржі, які будуть розглядатись окремо.

Зовнішньоторгові операції становлять переважну частину усіх міжнародних комерційних операцій.

Друга стадія підготовчого етапу здійснення ЗТО передбачає вибір потенційних іноземних контрагентів та способу встановлення контактів з ними з урахуванням чисельних факторів, які були виявлені на попередній стадії маркетингового дослідження ЗР.

Експортер може використовувати такі способи встановлення контактів з контрагентами:

• направити пропозицію (оферту) безпосередньо одному або декільком можливим іноземним покупцям;

• прийняти та підтвердити замовлення покупця;

• направити покупцю пропозицію у відповідь на запит із зазначенням конкретних умов майбутнього контракту або з проформою контракту;

• взяти участь у торгах, подавши тендер організаторам торгів;

• взяти участь у торгово-промислових виставках та ярмарках (міжнародних, національних);

• направити можливому покупцю комерційний лист зінформацією про наміри вступити у переговори з приводу укладання конкретної угоди;

• направити проформу контракту вже відомому покупцю як результат узгодження умов контракту телефоном, телетайпом або телексом чи на підставі попередніх домовленостей;

• розмістити рекламні оголошення у засобах масової інформації, направити на адресу потенційних покупців каталоги, проспекти із товарами, що пропонуються, організувати та провести рекламну кампанію на ринку країни імпортера.

Імпортер може використовувати такі способи встановлення контактів з потенційним продавцем:

• направити потенційному або вже відомому продавцю замовлення;

• направити запит виробнику товарів, що цікавлять імпортера;

• оголосити торги з запрошенням до участі фірм, які можуть прийняти і виконати умови організаторів торгів;

• направити можливому виробнику комерційний лист про наміри вступити у переговори у відповідь на його пропозицію;

• направити експортеру безумовний акцепт його пропозиції.

Ініціативу встановлення контакту може виявити як продавець, так і покупець.

Читайте також:

1. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
2. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
3. Алгоритм планування податкових платежів. Вибір оптимального варіанту оподаткування та сплати податків.
4. Багатоконтурні частотно-вибірні системи
5. Більш широкий вибір товарів і послуг
6. Вал має 5 опорних шийок, зовнішні діаметри яких послідовно збільшуються для полегшення встановлення вала в головку.
7. Валютний курс. Режими встановлення валютних курсів
8. Вибір алгоритмів розрахунку комплексних порівняльних оцінок.
9. Вибір будівельних машин, механізмів і технологічного транспорту для комплексної механізації монтажних робіт
10. Вибір вентиляційного обладнання
11. Вибір виду транспортного засобу
12. Вибір вимірювальних приладів

Переглядів: 1162