• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Функції, предмет ведення і фінансові показники регулюючих органів окремих країн

Узагальнення позицій зарубіжних дослідників щодо сутності та економічної природи інфраструктури доводить їхню спільність у тому, що основними елементами виробничої інфраструктури виступають: транспорт, енергосистеми, інформаційно-комунікаційні мережі, саме вони і забезпечують функціонування відтворювального процесу. Водночас більшість учених обмежувалися мікро-, мезо- та макрорівнями економічного аналізу зазначеної категорії. Останнє було зумовлено рівнями класифікації структури національної економіки. При цьому регіональний рівень не означає регіональне інтеграційне угрупування зразка Європейського Союзу, чи НАФТА.

Для будь-якої економічної системи, яка планує ефективно функціонувати, необхідно свідомо та цілеспрямовано формувати передумови для створення різних структурних підрозділів, які утворюють окремий господарський комплекс, що називається інфраструктурою. Основною функцією останньої виступає її діяльність, спрямована на обслуговування виробництва як процесу. Конкретизуючи економічну природу інфраструктури, можна стверджувати, що її найбільш суттєвою ознакою є продуктивна роль у створенні загальних передумов відтворювального процесу як на національному, так і на міжнародному рівні.

Не викликає сумніву і те, що інфраструктура як економічна категорія формувалася паралельно з розвитком та поглибленням міжнародного поділу праці. Функціональна діяльність скерована на задоволення певних суспільних потреб через поглиблення системи суспільного поділу праці. Якщо на перших етапах зрілості суспільних відносин формування та виокремлення інфраструктури як економічної категорії зумовлено тільки виробничими процесами, то пізніше, в умовах подальшої інтернаціоналізації виробництва почали впливати такі фактори: освоєння нових територій, зміни у територіальній організації праці, обмеженість ресурсів, формування регіональних союзів тощо.

Значну увагу проблемам інфраструктури приділяють російські вчені-економісти. Так, у дослідженнях Л. Ібрагімова: „Інфраструктура виступає сукупністю організаційно-правових форм, що опосередковують рух матеріальних ресурсів та ділових відносин, зв′язуючи ці відносини в єдине ціле, незважаючи на їх суб′єктивність та різнобічність... І залежно від того, наскільки таким є цей механізм, значною мірою залежить ефективність функціонування всієї економіки країни”.

Окремі дослідники при аналізі категорії „інфраструктура” використовують переважно галузевий підхід. Так, А. Шаріпов уважає, що „інфраструктура – це сукупність галузей і підгалузей народного господарства, які надають виробничі послуги матеріальному виробництву, забезпечують економічний оборот у народному господарстві, виробляють послуги та духовні блага для населення, і сприяють відтворенню навколишнього середовища”.

Визначаючи роль інфраструктури у процесі виробництва її класифікують як додаткові фактори виробництва, рівень і характер розвитку яких визначається господарюючим суб'єктом, виходячи з певних завдань розвитку галузі чи території. В. Красовський стверджує, що додаткові умови „створюються безпосередньо самим розвитком продуктивних сил та визначаються станом розвитку певних галузей, і передовсім – транспорту та зв'язку. І. Чернявський визначає інфраструктуру як „...сукупність спеціалізованих виробництв та видів діяльності, функції яких полягають у наданні основним галузям послуг виробничого та соціального призначення з метою забезпечення ефективного функціонування загальнонародної кооперації праці і отримання високих кінцевих результатів”.

Виходячи з того, що виробнича інфраструктура надає послуги і тим самим продовжує процес виробництва у сфері обігу, проаналізуємо співвідношення виробничої інфраструктури та сфери послуг і визначимо місце кожної у відтворювальному процесі. Окремі дослідники необгрунтовано ототожнюють сферу послуг та інфраструктуру, мимоволі вносячи суперечність у їх призначення. З приводу цього відомий російський економіст А.М.­ Румянцев зазначав: „Нерідко за загальну ознаку виділення сфери послуг береться специфіка вироблених споживчих вартостей, що набувають форми результату, невіддільного від процесу праці. Але цей процес характеризує далеко не всі галузі, які зазвичай належать до сфери послуг (він не може бути віднесений до науки, до підприємств побутового обслуговування, до торгівлі, кредитно-фінансової системи і т.д.). Мова йде про великий комплекс, що охоплює різноманітні галузі, які виділяються у результаті розвитку суспільного поділу праці. Тут галузі індустріальної і соціальної інфраструктури, що значною мірою є продовженням виробничих процесів у сфері розподілу, обігу та споживання, тут і галузі, що обслуговують виробництво, споживання і розподіл, а також політичну надбудову”.

Виходячи із вищезазначеного, можна виділити низку особливостей виробничої інфраструктури: по – перше, основним призначенням виробничої інфраструктури є створення умов для виробничого процесу як у межах національних економік, так і на міжнародному рівні. При цьому вона не може створювати нову споживну вартість у натурально-речовій формі, а тільки збільшує вартість попередньо існуючого результату праці; по – друге, надаючи корисний ефект, який невідділений від безпосереднього виробника, перший споживається у процесі виробництва, а виробник послуги не може бути одночасно її споживачем; по – третє, продукція інфраструктури може мати форму процесів транспортування, зберігання, передачі інформації, та не підлягає складуванню, зберіганню й нагромадженню.

Водночас, інтенсивний розвиток сфери послуг вимагає розкриття економічної природи послуги. Як уже зазначалося, найбільш важливою ознакою інфраструктури є здійснення її діяльності у формі послуг, що можуть бути як матеріальними, так і нематеріальними. Перші реалізуються у матеріальних благах, а другі – спрямовані на задоволення потреб особистості. Така класифікація безпосередньо зумовлює необхідність визначення меж матеріального виробництва, оскільки неможливо чітко провести водорозділ названих послуг. Тому процес праці з надання матеріальних послуг виступає своєрідним виробництвом матеріальних благ, який за своїм функціональним призначенням у відтворювальному процесі можна поділити на два види.

Перший різновид інфраструктури матеріального виробництва втілений в процесі праці, яка виступає загальною умовою процесу виробництва. При цьому продукт інфраструктури виступає у формі корисної дії праці, нерозривно зв'язаної з фазою виробництва, і тому корисний ефект можна споживати лише в процесі створення матеріальних благ. Другий вид суспільно корисної праці реалізується у сфері обслуговування і спрямований на відновлення споживчих властивостей, специфіка яких відзначається особливостями конкретної праці, втіленої у послугах.

Специфічна діяльність у сфері послуг, як і в будь-якій іншій, є продуктивною і спрямована на визначений предмет праці, що лише видозмінюється у результаті цієї діяльності. Але відмінною особливістю праці, яка створює послуги, є те, що вона реалізується одночасно в двох економічних функціях — та, що творить саму діяльність, і та, що створює своєрідну, особливу форму продукту. Перша притаманна усім видам людської праці, друга – лише праці в обслуговуванні, що і визначає поділ послуг на матеріальні і нематеріальні.

До матеріальних належать послуги, реалізація яких потребує прямих енергетичних і матеріальних затрат, що відповідають кількісно-якісним параметрам сфери послуг (транспортування вантажів, передача електроенергії, зберігання природного газу). Нематеріальними є такі послуги, суспільна корисність яких зумовлена соціальними потребами суспільства і вимагає значних затрат для їхнього забезпечення (наприклад, послуги освіти, науки, культури, охорони здоров'я тощо).

Послуги інфраструктурного комплексу реалізуються у міжгалузевому просторі та спрямовані на обслуговування національної економіки в цілому або її окремих сфер. Виступаючи комплексним системним утворенням, вона має діяти усіма структурними елементами та задовольняти потреби базових галузей економіки, а при відсутності належної обслуговуючої системи прослідковується гальмування розвитку та значні втрати у функціонуванні національних господарств.

У зв′язку з цим можна виділити критерії оцінювання якості функціонування виробничої інфраструктури, які зводяться до наступних: по-перше, відповідність і своєчасність матеріального, енергетичного та інформаційно-комунікаційного забезпечення галузей матеріального виробництва, а також самого інфраструктурного комплексу; по-друге, наявність та обов'язковість забезпечення відповідними ресурсами і транспортними засобами інших галузей, що дотичні до матеріального виробництва і створюють продуктивні послуги; по-третє, стуктурованість та ієрархічність елементів виробничої інфраструктури за рівнями функціонування – від мікросередовища до глобального масштабу. Необхідно зазначити і те, що виробнича інфраструктура в системі відтворювального процесу не має чітко визначених меж, вона реалізує свої функції упродовж усіх фаз суспільного відтворення, посилюючи дію залежно від конкретних потреб суб′єктів господарювання.

На нашу думку, важливо підкреслити, що традиційно в науковій літературі аналіз економічного змісту інфраструктури проводився тільки на рівні інфраструктурного забезпечення підприємства чи галузі, а територіальний аспект не завжди був у полі зору дослідників. Однак проблему масштабності виробничої інфраструктури ще у 80-ті роки минулого століття почала розглядати професор С.С. Носова. Власне вона вказала на необхідність створення системи виробничої інфраструктури не тільки в межах держави, але й світу в цілому. На сьогоднішній день дана теоретична передумова знайшла практичне втілення в об′єднанні зусиль країн світу у нафтовидобутку та транспортуванні нафти й газу, створенні інформаційно – комунікаційних мереж, освоєнні космосу тощо. Тобто кооперування країн світу зі створення та розвитку об'єктів виробничої інфраструктури дає підставу стверджувати про функціонування категорії „міжнародна виробнича інфраструктура”.

Розглядаючи глобальні процеси у світогосподарських відносинах, окрім аналізу сутності виробничої інфраструктури на національному рівні, ми маємо можливість дослідити генезис категорії „глобальна виробнича інфраструктура”. Аналіз останніх публікацій – як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, дає підставу для висновку, що тільки окремі аспекти глобальної виробничої інфраструктури стали предметом їхнього дослідження. Так, аналізуючи кількісні та якісні зміни у розвитку інтернаціональної виробничої інфраструктури Ю. Шишков зазначає: „На основі науково-технічного прогресу в останні десятиріччя суттєво удосконалилася міжнародна транспортна інфраструктура завдяки розвиткові нових поколінь авіаційного, автомобільного, водного та залізничного транспорту, а також швидкому нарощуванню мережі магістральних трубопроводів”. При цьому автор розглядає функціонування та якісне зростання одного з елементів глобальної виробничої інфраструктури – транспортної мережі світу.

Досліджуючи роль базових інфраструктурних елементів у національних економіках країн світу, В. Варнавський стверджує: „Електроенергетика відіграє надзвичайну роль в сучасному суспільстві та економіці, будучи однією з головних інфраструктурних галузей” .

Місце нових елементів глобальної виробничої інфраструктури визначає В. Загашвілі, розкриваючи характерні риси сучасного періоду глобалізації: „Світове господарство перебуває у процесі безперервних змін. Створюються нові регіональні інтеграційні угруповання, перекроюються імперії транснаціональних корпорацій, усебільша частина господарських операцій здійснюється в рамках глобальних виробничих комплексів та інформаційних мереж”.

І. Могільовкін, підсумовуючи тенденції розвитку транспорту у ХІХ та ХХ століттях пише: „Транспортно-комунікаційна інфраструктура виконує ключову функцію в процесі глобалізації... Швидкий розвиток електронних засобів зв'язку, що глибоко пронизують... транспортні системи, усе більше перетворюють транспортну інфраструктуру на матеріальну базу процесу глобалізації світової економіки”.

Виходячи із наведених визначень сутності та функцій глобальної виробничої інфраструктури, можна стверджувати, що усі автори у своїх дослідженнях акцентують увагу на окремих структурних елементах наднаціональної обслуговуючої системи, екстраполюючи галузевий підхід із національного рівня на міжнародний. Тому виникла необхідність комплексно дослідити функціонування усіх складових елементів, що формують нову якісну систему зовнішнього економічного простору – глобальну виробничу інфраструктуру.

В українській економічній літературі також домінує галузевий підхід до характеристики елементів наднаціональної обслуговуючої системи. Так, В. Новицький, завершуючи аналіз ролі міжнародних транспортних послуг, зазначає: „Транспорт стає кардинально значущим компонентом інфраструктури міжнародних економічних відносин, матеріально-технічною базою міжнародної торгівлі, туризму, кооперування виробництва”.

Якубовський М., Щукін В., при розгляді проблеми формування інноваційної інфраструктури, доходять думки: „Досить важливу ресурсну послугу надає інфраструктура з інформаційного забезпечення, розвиток інфраструктури має поліпшити доступ до цього ресурсу через глобальні інформаційні мережі, Інтернет, інформаційні бази даних”.

Перспективи інтернаціоналізації економіки України на початку третього тисячоліття досліджували Б. Губський, Д. Лук′яненко, В. Сіденко. Вони вважають, що: „Важливо взяти безпосередню участь у формуванні світової інституціональної інфраструктури через взаємодію з МВФ, Світовим банком..., спеціалізованими урядовими і неурядовими організаціями в галузі зв’язку та інформаційного обміну, транспорту, енергетики....”.

Заслуговує на увагу визначення наднаціональної виробничої інфраструктури, яке дає А. Хахлюк: „Міжнародна інфраструктура – сукупність національних елементів транспортних систем, інформації та зв’язку, міжнародних банків і сфери послуг світового рівня, що забезпечують зовнішньоекономічну діяльність і функціонування міжнародного капіталу, розвиток бізнесу та конкуренції”.

Здійснюючи теоретико-методологічне дослідження інфрастру-ктурних трансформацій в конкурентній економіці, П. Бєлєнький відзначає: „... дві найважливіші особливості інфраструктури. Перша – інфраструктура, безумовно, призначена для забезпечення виконання функцій у кількох галузях, тобто вона має міжгалузевий характер. Такими елементами інфраструктури є: транспорт, енергетичні системи, зв'язок, інформаційні мережі та ін. Внаслідок цього інфраструктура виконує інтеграційну функцію між галузями виробництва, між регіонами і державами. Друга особливість – інфраструктура не створює матеріальних благ, вона виконує функцію забезпечення”.

Аналіз основних точок зору українських економістів з проблем генезису категорії „глобальна виробнича інфраструктура світового господарства” свідчить, що вони розвивалися, як правило, у руслі галузевого підходу, і тільки окремі з них розглядали наднаціональний рівень її функціонування. Практика розвитку глобалістичних тенденцій у світовому господарстві показує, що саме міжнародні інфраструктурні елементи сприяють ефективному функціонуванню національних економік, а також світового відтворювального процесу.

Таким чином, глобальну виробничу інфраструктуру світового господарства можна визначити як інтегровану сукупність національних, регіональних та міжнародних виробничих інфраструктур, що забезпечують ефективне функціонування відтворювального процесу на інтернаціональному рівні. До її суттєвих рис можна віднести такі:

по – перше, глобальна виробнича інфраструктура світового господарства є результатом інтернаціоналізації господарського життя, наслідком подальшого поглиблення міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперування національних економік. Міжнародна кооперація „розтягує” галузеві виробничі потужності по регіонах світу. Технічна кооперація сприяє створенню винесених за національні рамки, але тісно пов'язаних, узгоджених одне з одним виробництв. Відповідно, більш розвинутою та однорідною стає виробнича інфраструктура (транспорт, комунікаційні мережі, енергопостачання тощо), яка розширюється, розростається у планетарному масштабі;

по – друге, формування глобальної виробничої інфраструктури світового господарства зумовлене глобалізаційними тенденціями його розвитку, адекватним втіленням їх мети у створенні наднаціональної обслуговуючої системи процесу виробництва планетарного типу. Йдеться про забезпечення функціонування інтернаціоналізованого відтворювального ядра, яке саме розпадається на дві складові: інтернаціоналізовану частину виробництва та інтернаціоналізовану частину сфери обігу;

по – третє, виступаючи елементом, підсистемою глобальної господарської системи, міжнародна виробнича інфраструктура виконує інтегруючу функцію на національному та наднаціональному рівнях. У межах національних економік інфраструктурні галузі забезпечують умови функціонування усіх елементів народногосподарських комплексів окремих країн. На інтернаціональному рівні об'єкти міжнародної інфраструктури формують, інтегрують послуги виробничого характеру у зовнішньому економічному просторі;

по – четверте, розвиток глобальної виробничої інфраструктури світового господарства забезпечується ефективним функціонуванням національних виробничих інфраструктур як складового елемента єдиної системи. Водночас інфраструктури багатьох національних економік не пов'язані через світовий ринок з передовими виробничо-технічними комплексами, що породжує проблеми створення адекватних інтернаціоналізованих виробничих об'єктів глобальної інфраструктури;

по – п'яте, міжнародна виробнича інфраструктура виступає перспективним елементом народження нової хвилі виробничої інтернаціоналізації. Подальший розвиток даного процесу визначено тим, що сучасна наука все більше перетворюється на продуктивну силу суспільства. Симбіоз науки та виробництва революціонізує процес інтернаціоналізації, оскільки, вийшовши за національні межі, науково-технічні ідеї виступають основою та орієнтиром для наступного етапу інтернаціоналізації адекватної виробничої інфраструктури – надання комплексу послуг виробничого характеру нового типу, зумовленого процесом глобалізації світогосподарських відносин.

Глобальна виробнича інфраструктура органічно вписується у систему категорій світового господарства, що характеризують сутнісні сторони інтернаціонального відтворювального процесу. У цьому зв′язку доцільно проаналізувати її діалектичні взаємозв’язки з адекватними категоріями в контексті глобалізаційних тенденцій розвитку міжнародного виробництва.

Процес формування глобальної виробничої інфраструктури як самостійної сфери обслуговування світового відтворювального процесу пройшов ряд етапів, пов’язаних із суспільним та міжнародним поділом праці. Якщо перший великий суспільний поділ праці тільки заклав умови для виникнення об’єктів інфраструктури в майбутньому, то другий відділивши ремесло від землеробства, зумовив необхідність продуктообміну між містом та селом, що закономірно призвело до виникнення елементів інфраструктури. Третій поділ праці почався тоді, коли торгівля стала самостійною сферою діяльності, в обіг було втягнуто нові території, виникла потреба у мережі торгових шляхів, засобів перевезення, що і заклало основу для створення інфраструктури світового господарства. Тому можна вважати, що розвиток глобальної інфраструктури завжди пов’язаний з розвитком та поглибленням поділу праці, який виступає передумовою створення інфраструктурної сфери в цілому. Адекватно зі своєї сторони виробнича інфраструктура створює необхідні умови для поглиблення міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва на національному рівні.

Сучасний механізм інтернаціоналізації як результат науково-технічної революції, відображає усі її тенденції, тому він досить гнучкий і реагує на всі зміни даної закономірності, тим більше, що НТР спричиняє стрибкоподібний характер процесу інтернаціоналізації. Це зумовлено тим, що наукові відкриття в умовах сучасного світу отримують інтернаціональну форму і стають передумовою для народження саме виробничої інтернаціоналізації, яка не може реалізуватися без міжнародної виробничої інфраструктури. Йдеться про формування нових економічних структур – зразка глобальної виробничої інфраструктури.

Але це тільки одна передумова для подальшого розвитку виробничої інтернаціоналізації. Розвиток даного процесу зумовлений тим, що сучасна наука все більше перетворюється на продуктивну силу суспільства. Єдність науки та виробництва революціонізує інтернаціоналізацію, оскільки вийшовши за національні межі, науково-технічні ідеї стають основою та орієнтиром для наступного етапу виробничої інтернаціоналізації – відповідної реакції міжнародної інфраструктури. Йдеться не тільки про національну, але й власне глобальну виробничу інфраструктуру, що забезпечує функціонування нових міжнародних виробництв.

Практична реалізація наукових ідей безпосередньо пов’язана зі створенням цілого комплексу підприємств, формуванням нових або удосконаленням існуючих об’єктів міжнародної інфраструктури. Це, своєю чергою, розширює кількість елементів інфраструктури і поглиблює процес інтернаціоналізації безпосередньо на виробничій основі. Поступове перетворення, поетапність господарської інтернаціоналізації є підставою того, що результати НТР, виходячи за національні межі, стимулюють виникнення нових об’єктів міжнародної інфраструктури, а остання посилює розширення інтернаціоналізації виробництва.

Варто виокремити ще одну рису сучасного процесу світогосподарської інтернаціоналізації. Якщо раніше виробниче співробітництво, виходячи за національні рамки, приєднувало нові господарські суб’єкти, то в сучасних умовах процес глобалізаціїпереходить в іншу площину – глобалізацію не тільки самого виробництва, але й елементів міжнародної виробничої інфраструктури, що його обслуговують. Як зазначає М. Портер, „глобалізація галузей проходить тому, що зміни технології, запитів покупців або інфраструктури в межах країни уможливлює фірмам з одних країн „піти у відрив” від конкурентів інших держав або підвищує значення переваг, що випливають з глобальної стратегії”.

Однією з важливих ознак функціонування світового співтовариства є інтенсивний розвиток інтеграційних процесів на мікро- та макрорівнях. Економічна взаємозалежність держав, інтернаціоналізація продуктивних сил сприяють подальшому розвитку інтеграційних процесів у світовій економіці. Тому основною метою економічної інтеграції як якісно нового етапу інтернаціоналізації господарських зв’язків є більш тісне співробітництво та взаємопроникнення окремих національних економік.Розвиток регіональної економічної інтеграції, яка, проходячи низку етапів формування, потребує адекватної інфраструктури, що забезпечить її ефективність. Регіональні виробничі системи, які сформувалися у Західній Європі, Південно–Східній Азії, Америці, Африці та Арабському Сході доводять необхідність та право на існування нових суб’єктів міжнародних економічних відносин.

Особливістю інтеграційних об’єднань у нинішніх умовах є регіоналізм, який, розвиваючись постійно, поступово усуває певні бар’єри між державами і створює передумови для більш ефективного виробництва та реалізації зовнішньоекономічних цілей. Нові регіональні утворення виступають фактором поступової інтеграції країн-учасниць у світову економічну систему, сприяють підняттю менш розвинених країн на вищий щабель економічного розвитку, тим самим послаблюючи їхню економічну залежність від індустріально розвинених держав. Окрім цього, варто зазначити, що регіональна інтеграція згладжує негативні наслідки глобалізації для країн, що інтегруються, та сприяє подальшому розгортанню глобалізаційних процесів, виступаючи при цьому їх доповнювальним елементом, закріплює позиції національного капіталу, створює умови для підвищення конкурентоспроможності регіональних економічних систем. У результаті створюються цілісні регіональні господарські комплекси, які не в змозі функціонувати без об’єктів регіональної інфраструктури. У зв’язку з цим М. Комаров зазначає „...чим вищий рівень розвитку інфраструктури, тим швидше та охочіше в регіон приходять інвестиції, прибуває робоча сила, прискорюється економічний розвиток...”.

Процес інтернаціоналізації господарського життя привів до виникнення міжнародних виробничих формувань – транснаціональних корпорацій, які є закономірним результатом розвитку та поглиблення міжнародного поділу праці і виступають, поки що, найефективнішою організаційною формою наднаціональних монополій в умовах глобалізації. „Транснаціоналізація – це процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій ТНК”. Сучасний етап транснаціоналізації характеризується тим, що міжнародні виробничі альянси є тією причиною і наслідком, котрі безпосередньо формують глобальну виробничу інфраструктуру. Прикладом виступають такі ТНК, як „Дженерал моторз”, „ІБМ”, „Роял Датч Шелл”, які створюють інфраструктурну мережу у транспорті, зв’язку, енергопостачанні, особливо в умовах розвитку глобалізаційних процесів. Так, зокрема транснаціональні корпорації досить активно проникають у країни розширеного ЄС, особливо автомобілебудівні. За період 1995 – 2005 рр. виробники автомобілів різних країн світу вклали у Центрально–Східну та Східну Європу більше 24 млрд дол., які першочергово скеровувалися у Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину та Румунію.

Останніми тенденціями у розвитку наднаціонального виробництва є те, що ТНК, зокрема американські, змінили тактику формування глобального виробництва. Якщо двадцять років тому основним напрямом було створення нових зарубіжних філій, то наприкінці XX ст. – злиття та “поглинання” іноземних компаній. Стимулом такого явища стало відкриття ринків послуг у зацікавлених регіонах (у сфері телекомунікацій, енергопостачання, транспорту). Так, у країнах, що розвиваються, обсяги угод колективних інвесторів у сфері послуг склали у 2005 році 15 млрд дол..

Основними мотивами, що штовхають транснаціональні корпорації до злиття та поглинання, виступають бажання отримати нові можливості для збуту продукції, посилити вплив на ринок, досягнути домінування на ньому, удосконалити методи управління та диверсифікувати ризики. Окрім цього, стимулом до транскордонних злиттів стало також відкриття у багатьох країнах ринків послуг у сфері телекомунікацій, енергопостачання, транспорту. Це ще один приклад безпосередньої участі ТНК у розвитку об'єктів глобальної виробничої інфраструктури.

Залежно від цілей створення того чи іншого міжнародного виробництва, в окремих країнах стратегія поглиблення інтеграції може набувати різних форм. Першою може бути здійснення материнською компанією за кордоном різних корпоративних функцій невиробничого характеру. Друга форма пов'язана зі створенням інтегрованої виробничої системи, у якій стадії виробничого процесу розподіляються між різними країнами, виходячи із середньої ціни продукції, що виробляється, а також переваг у матеріально-технічному забезпеченні. І третя форма стратегії глибокої інтеграції полягає у тому, щоб розділити функції системи, яка обслуговує безпосередньо виробництво, на декілька складових та їх виконання у різних країнах. Йдеться про місце, роль та внесок об'єктів виробничої інфраструктури у формування глобального інфраструктурного середовища.

Водночас механізми та напрями створення інтегрованої виробничої системи залежить від профілю виробництв, що переносяться за кордон, країни його базування та стратегії діяльності самої транснаціональної корпорації. Окремі виробництва можуть бути легко поділені на низку спеціалізованих процесів, розміщених у різних країнах. Необхідно зазначити й те, що деякі країни можуть бути швидше інтегровані у глобальну виробничу систему завдяки перевагам у географічному місцерозташуванні й політиці у сфері регулювання інвестицій, зовнішньоекономічній діяльності та рівні розвитку інфраструктури. Це засвідчує про діалектичний взаємозв'язок і взаємозумовленість між функціонуванням глобальної виробничої системи та адекватним обслуговуючим комплексом галузей міжнародного виробництва – глобальною виробничою інфраструктурою.

Поступовий процес інтернаціоналізації продуктивних сил, поглиблення інтеграційних процесів приводить до того, що національні господарські комплекси все більше доповнюють один одного, формуючи наднаціональний відтворювальний процес. Усе це зумовлює необхідність підтримання у світовому масштабі відповідності між зростаючим виробництвом та сферою , що його обслуговує – глобальною виробничою інфраструктурою. На інтернаціональному рівні за певних умов складаються стійкі міждержавні пропорції у розподілі товарів та послуг, капіталів, робочої сили, які відображають процес поступового поглиблення міжнародного поділу праці та розвитку міжнародного кооперування виробництва.

Підтримання та регулювання пропорцій, досягнення узгодженості між елементами розширеного відтворення та національними господарськими комплексами досягається через свідоме (планомірне, інколи стихійне) створення об’єктів глобальної інфраструктури як на регіональному, так і на міжнародному рівнях. Необхідність в об’єктах глобальної інфраструктури диктується об’єктивними потребами міжнародного відтворювального процесу в кожен даний період економічного розвитку. ХІХ та початок ХХ століття – епоха пароплавів, залізниць та зв’язку, кінець ХХ століття – мережі Інтернет та інших засобів комунікації. Важливим аспектом у процесі функціонування об’єктів глобальної виробничої інфраструктури є дотримання умови їхнього пропорційного розвитку та розміщення у межах регіонів і світового господарства в цілому, оскільки необхідність пропорційного розвитку зумовлена рівнем зрілості продуктивних сил, великим машинним виробництвом.

Об’єктивною основою формування пропорцій є, як відомо, суспільний поділ праці. Відповідно до його трьох (загального, часткового та одиничного) можна виділити загальні економічні пропорції, часткові (галузеві) та одиничні або, внутріфірмові. Адекватно до даних пропорцій формуються та функціонують об’єкти інфраструктури, які за своїм розвитком та вдосконаленням можуть випереджувати названі пропорції або відставати від них. Оскільки суспільний поділ праці включає у себе всі види поділу праці, то міждержавні пропорції у сферах обслуговування охоплюють усі групи пропорцій тією мірою, якою вони включилися в міжнародний поділ праці. Пропорційне співвідношення елементів глобальної інфраструктури часто змінюється, особливо під впливом інтернаціоналізації продуктивних сил. При цьому вирішальний вплив на їх розвиток здійснює науково-технічний прогрес, який породжує нові можливості та потреби в сучасних об’єктах міжнародної інфраструктури.

Досягнення пропорційного розвитку глобальної інфраструктури на всіх рівнях та в усіх площинах здійснюється через об’єктивну необхідність і потребу регулювання пропорцій у сферах міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперування і пов’язаного з ними економічного обміну. Глобалізація світогосподарських відносин зумовлює те, що міждержавні пропорції у розвитку міжнародної інфраструктури визначаються необхідністю й можливістю дотримання національної народногосподарської пропорційності у даній сфері. Тому загальнодержавні, міжгалузеві та внутрішньогалузеві пропорції національних економік часто залежать від того, як будуть реалізовані пропорційні співвідношення у наднаціональній інфраструктурі (співвідношення між окремими видами транспорту, обсягами перевезень, фінансування тощо). Міжнародний поділ праці тоді виражається у певних пропорціях при обміні товарами та послугами між країнами, і створюється видимість того, що пропорційність розвитку на міждержавному рівні проявляється тільки у сфері обігу і зводиться до узгодження взаємних поставок товарів та послуг. Реально ж, завдяки елементам інфраструктури забезпечується результативність функціонування сфери обігу, але варто зазначити і те, що попередньо міжнародна інфраструктура створює виробничі умови для наднаціонального відтворювального процесу, його пропорційного розвитку, що проявляється у наступному: удосконалюється пропорційне співвідношення між окремими елементами міжнародної інфраструктури згідно з процесами інтеграції та глобалізації господарського життя; процес переплетення національних економік приводить до розвитку стабільних зв’язків у міжнародній спеціалізації та кооперуванні виробництва, що зумовлює необхідність конкретної участі кожного елемента глобальної інфраструктури у даному процесі;

- стійке та довготривале переплетення національних відтворювальних процесів зумовлює виникнення міжнародних виробничих комплексів (типу ТНК), які можуть ефективно функціонувати завдяки об’єктам глобальної виробничої інфраструктури. Отже, досягнення пропорційного співвідношення у розвитку системи глобальної виробничої інфраструктури створює умови для динамічного та ефективного функціонування наднаціонального відтворювального процесу в умовах глобалізаційних тенденцій світового розвитку.

Реалізація економічних інтересів країн світу на інтернаціональному рівні проходить через здійснення міжнародного обміну товарами та послугами, який опосередкований товарно-грошовими відносинами, і передбачає та зумовлює необхідність дотримання принципу еквівалентності між партнерами на світовому ринку. На його основі забезпечуються необхідні умови відтворювального процесу на міжнародному рівні. „Еквівалент виражає умову відтворення продукту...”. Оскільки глобальна виробнича інфраструктура та її об’єкти функціонують у системі товарно-грошових відносин, то вони безпосередньо взаємодіють на міжнародному рівні з вартісними категоріями, які також модифікуються під впливом зовнішнього середовища.

Основні пропорції міжнародного економічного обміну формуються завдяки реалізації на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів та послуг. Її вплив на розвиток світогосподарських відносин відбувається через інтернаціоналізацію усієї системи відтворювального процесу: виробництва, обміну, певною мірою розподілу та перерозподілу і споживання. Тому зазначений процес паралельно передбачає врахування витрат на створення і функціонування об’єктів глобальної виробничої інфраструктури та їхнього співвідношення на міжнародному рівні.

У процесі інтернаціоналізації виробництва та обігу вартість як економічна категорія наповнюється елементами нового змісту, проходить її модифікація на міжнародному рівні. Створення та функціонування об’єктів глобальної інфраструктури передбачає широкі коопераційні зв’язки між фірмами різних країн. Звідси вартість послуг, наданих елементами міжнародної інфраструктури, і перетворюється на інтернаціональну. Тому визначення інтернаціональної вартості як основи руху зовнішньоторговельних контрактних цін і сам механізм коливання зазначених цін переміститься у системі більш повної та непрямої дії планомірності. Але при цьому необхідно враховувати національні інтереси кожного учасника обміну.

Об’єкти глобальної виробничої інфраструктури безпосередньо впливають на співвідношення еквівалентності обміну та рівня взаємної вигоди різних країн-учасниць світового ринку. Оскільки обмін здійснюється на основі руху зовнішньоторговельних цін навколо інтернаціональної вартості, без тривалого та стійкого їх коливання навколо останньої, то він характеризується як еквівалентний обмін. Отже, відхилення національних вартостей від інтернаціональних, при зміні цін на послуги міжнародної інфраструктури не суперечить принципу еквівалентності, а виступає механізмом його реалізації. Усі об’єкти міжнародного обміну рівні у застосуванні однакового критерію порівняння своїх затрат при використанні об’єктів інфраструктури. Але особливість вирівнювання національних суспільно необхідних затрат праці в інтернаціональну вартість пов’язана з тим, що більш продуктивна праця виступає як більш інтенсивна і тому створює більшу вартість. У даному випадку йдеться про використання більш ефективних, тобто продуктивніших елементів міжнародної виробничої інфраструктури (повітряний, трубопровідний транспорти, інформаційна інфраструктура). Тому об’єктивно створюється можливість для його обміну на більшу кількість послуг інфраструктури менш низької продуктивності. Зазначений факт не означає порушення еквівалентності в обміні послугами об’єктів міжнародної інфраструктури, але створює різні умови отримуваного ефекту.

Країни з високим загальнонаціональним рівнем суспільної продуктивності праці на основі еквівалентного обміну отримують додатковий обсяг вигоди, ніж країни з нижчою продуктивністю праці. Але і останнім вигідно вступати у зовнішньоторговельні відносини, оскільки за таких умов вони можуть отримати більший ефект від використання сучасних елементів глобальної інфраструктури, ніж організовувати власне виробництво необхідних об’єктів обслуговування. Таким чином, об’єкти глобальної інфраструктури, функціонуючи на міжнародному рівні, забезпечуючи світогосподарський відтворювальний процес, взаємодіючи з товарно-грошовими відносинами, створюють умови для еквівалентного обміну товарами та послугами зацікавлених держав та реалізації їх взаємної вигоди у даному процесі.

Важливу роль у функціонуванні об’єктів глобальної виробничої інфраструктури відіграють попит і пропозиція, які, враховуючи умови ринкової економіки, показують залежність цін на товари від цих двох основних підвалин економічної системи, що саморегулюється. Оскільки основним регулятивним поняттям є не просто потреба, а платоспроможна потреба, то, коли йдеться про функціонування об’єктів глобальної інфраструктури, варто зважити на ту кількість послуг, які вона може надати за певною ціною і за певний період. Попит на використання послуг глобальної інфраструктури розглядають, як правило, через призму вигідності, сприйнятливості ціни (у транспортній інфраструктурі, інформаційній – тарифи). У даному випадку попит показує кількість продукту (послуг), яку можуть отримати покупці за різними можливими цінами. Що вища ціна товару (послуги), то менше його придбають (отримають), і навпаки. Попит розкриває об’єктивний зв’язок між зміною ціни і зміною попиту за інших рівних умов.

Аналізуючи попит на послуги об’єктів міжнародної інфраструктури необхідно зазначити, що їхні високі ціни (тарифи) у кінці ХІХ – на початку ХХ століття обмежували обсяги реалізації на відповідному світовому ринку. Відсутність відповідних доходів переважної більшості споживачів також обмежувала попит на послуги більш ефективних об’єктів міжнародної інфраструктури – повітряного транспорту чи інформаційних технологій.

Зростання доходів споживачів та зниження цін на послуги формують відповідні умови цінової еластичності. Попит на послуги об’єктів міжнародної інфраструктури, зокрема автомобільного, залізничного транспорту, які останнім часом поповнили перелік послуг першої необхідності, характеризується низькою ціновою еластичністю, а товари (об’єкти інфраструктури та їх послуги – власні автомобілі та літаки) – високою ціновою еластичністю. Тобто включення чи не включення об’єкта міжнародної інфраструктури, або його послуги, до категорії першої необхідності зумовлене не їхніми внутрішніми особливостями, а тим, якому об’єкту чи послузі надає перевагу споживач.

Взаємозалежність між попитом на об’єкти міжнародної інфраструктури та ціною їхніх послуг – тільки одна зі сторін ринкової економіки. Пропозиція виражає взаємозв’язок між ціною та кількістю товарів і послуг, які пропонують на ринок виробники, і доводить, що зі зростанням цін зростатиме пропозиція. Тому виробники прагнуть виробляти і продавати за вищою ціною більшу кількість товару. Екстраполюючи вплив та вимоги пропозиції за ціною на об’єкти глобальної виробничої інфраструктури, необхідно проаналізувати два аспекти даного взаємозв’язку.

Перший – це процес створення об’єктів міжнародної інфраструктури. Як свідчить досвід, жоден елемент виробничої інфраструктури не відійшов від залежності між ціною та об’єктами його виробництва. Так, значні затрати на створення авіаційного транспорту, його висока ціна з боку виробника аж ніяк не впливає на зменшення обсягів його виробництва, а навпаки, кількість об’єктів зростає. У даному випадку це цінова залежність щодо створення об’єктів виробничої інфраструктури.

Другий аспект – нецінові фактори впливу на пропозицію. Серед них важливим напрямом є технологічні зміни. Нова досконала технологія дає змогу виробляти кожну одиницю виробничої інфраструктури, чи надавати послугу з боку її об’єктів з меншими витратами ресурсів, що знижує їхні ціни і тарифи. Так, стрімке зростання всесвітньої інформаційної „павутини” Інтернет базується на двох факторах: здешевленні електронної техніки та зниженні вартості послуг щодо передачі інформації. Ціна персональних комп’ютерів з 1960 р. до 2000 р. знизилася у 1869 разів, а вартість 3–хвилинної телефонної розмови між Нью-Йорком та Лондоном з 6,32 дол. у 1980 році – до 0,4 дол. у 2000. Отже, між створенням та функціонуванням об’єктів глобальної виробничої інфраструктури, їх пропозицією і попитом на них існує діалектична взаємозалежність як через цінові, так і нецінові фактори.

Розвиток, функціонування та удосконалення об’єктів глобальної виробничої інфраструктури передбачає також досягнення економії часу при здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності різних операцій на світовому ринку. Як уже зазначалося, роль глобальної виробничої інфраструктури полягає в тому, що вона створює умови для організації та функціонування міжнародного відтворювального процесу, а також є його продовженням, але саме у сфері обігу. Економія часу як одна з вимог до функціонування об’єктів міжнародної інфраструктури зумовлює необхідність орієнтації форм зовнішньоекономічної діяльності на підвищення ефективності використання усіх ресурсів в умовах їх обмеженості, а це, своєю чергою, ставить вимогу удосконалення форм і методів економічного та науково-технічного співробітництва.

Економія часу в умовах глобалізації виступає критерієм вибору найбільш раціональних та ефективних форм і методів регулювання зовнішньоекономічних зв’язків, а також об’єктів міжнародної інфраструктури, сприятиме їхньому подальшому удосконаленню. Якщо розглядати економію часу як загальну, глобальну проблему світового господарства, то варто зазначити, що саме завдяки глобальній інфраструктурі розроблено такі технології для безпосереднього виробництва, транспорту, зв’язку, мережі Інтернет, які реально дозволяють зекономити і робочий, і вільний час, і тим самим довести пріоритетну роль об’єктів глобальної виробничої інфраструктури у даному процесі.

Науково-технічний прогрес у другій половині ХХ століття стимулював використання у світовому відтворювальному процесі більш ефективних об’єктів міжнародної інфраструктури – нових поколінь авіаційного, автомобільного, водного та залізничного транспорту, а також швидкого нарощування мережі міжнародних трубопроводів. Завдяки наявності сучасних досконалих об’єктів транспортної інфраструктури, перевезення вантажів та пасажирів значно прискорились. Упровадження нових засобів виробництва, в даному випадку об’єктів міжнародної інфраструктури, є причиною того, що частка живої праці зменшується, а частка уречевленої – збільшується, але збільшується так, що загальна сума праці, втіленої у товарі, зменшується. Це свідчить про те, що, кількість живої праці зменшується швидше, ніж збільшується кількість минулої. Даний процес характеризує підвищення продуктивності праці як економії живої праці. Тому саме використання модернізованих та нових, сучасних об’єктів інфраструктури (зокрема інформаційних технологій) сприяє зростанню валового внутрішнього продукту та зменшенню затрат на одиницю продукції. „Капіталовкладення в інформаційні технології у розвинутих країнах забезпечували приблизно 35% приросту ВВП та 50% приросту продуктивності праці”. Хоча варто зазначити, що взаємозв’язок між використанням послуг об’єктів виробничої інфраструктури та зростанням продуктивності праці реалізується опосередковано, тобто не в процесі виробництва, а у сфері обігу.

Глобалізація міжнародної виробничої діяльності вимагає значних затрат капіталу, який виступає первинним фактором. У процесі нагромадження капіталу формуються матеріально–технічні умови для створення об’єктів виробничої інфраструктури світового господарства. Нагромадження капіталу проходить за багатьма напрямами та джерелами як на національному, так і на інтернаціональному рівнях. У межах національних господарських комплексів – це збереження фірм, компаній, домашніх господарств та держав. Проблема з наявністю внутрішніх джерел нагромадження розв’язується завдяки виходу держави та великих компаній на інтернаціональні ринки капіталів. Масштаби світової економіки, обсяги та структура інвестицій визначають рівень і темпи розвитку глобальної виробничої інфраструктури як необхідної умови ефективного функціонування світогосподарського відтворювального процесу. Аналіз функціонування окремих об’єктів міжнародної інфраструктури, національних за джерелом фінансування, але інтернаціональних за сферою дії, показує, що обсяги інвестицій, зокрема у транспортну інфраструктуру значною мірою залежать від рівня нагромадження капіталу.

У розвинених країнах Заходу норми нагромадження капіталу визначаються темпами їх соціально-економічного розвитку і проблемами оновлення основного капіталу, а також потребами модернізації галузей виробничої інфраструктури. Так, за 1990 – 2004 рр. середній рівень нагромадження в окремих групах країн світу: у Китаї, Малайзії, Португалії, Південній Кореї, Таїланді, Сінгапурі, Японії становив – 28,9%. ВВП. Аналогічна ситуація спостерігається і в іншій групі держав: Алжирі, Індонезії, Норвегії, ОАЕ, Саудівській Аравії, де відповідний показник склав – 23,5%.

Якщо виникає потреба в інвестуванні великомасштабних об’єктів глобальної інфраструктури (наприклад, тунель під Ла-Маншем), тоді можна використовувати доходи не тільки національних економік, але й нагромадження міжнародних фінансових організацій. Таким чином, глобальна виробнича інфраструктура як новий структурний елемент системи світового господарства, що забезпечує наднаціональний відтворювальний процес, займає адекватне місце серед категорій міжнародної економіки і це проявляється у наступному:

по–перше, глобальна виробнича інфраструктура як результат процесу інтернаціоналізації науково-технічного прогресу виступає категорією світової економіки та наднаціонального відтворювального процесу зокрема. При цьому прослідковуються діалектичний взаємозв'язок та взаємозумовленість між функціонуванням наднаціональної виробничої системи та адектватним обслуговуючим комплексом міжнародного виробництва – глобальною виробничою інфраструктурою.

По–друге, подальша інтернаціоналізація продуктивних сил, розширення та поглиблення інтеграційних процесів зумовлює взаємопереплетення і взаємодоповнення національних економік, що реалізується у новій якості – наднаціональному відтворювальному механізмі. З метою підтримання пропорційності функціонування його структурних елементів формується та функціонує глобальна виробнича інфраструктура.

По–третє, у процесі інтернаціоналізації виробництва та обігу елементи глобальної виробничої інфраструктури діалектично пов′язані і взаємодіють з системою товарно-грошових відносин. Об′єкти глобальної виробничої інфраструктури безпосередньо впливають на співвідношення еквівалентності обміну й рівень взаємної вигоди різних суб′єктів світового господарства і зумовлюють процес формування структури та величину зовнішньоконтрактних цін.

По–четверте, на функціонування об′єктів глобальної виробничої інфраструктури впливають базові категорії ринкової економіки – попит і пропозиція. Наявність оптимального співвідношення між послугами об′єктів виробничої інфраструктури та цінами на них сприяє розвиткові відповідних транспортних засобів, мережі сполучень та зв′язку. Водночас високі ціни (тарифи) на окремі послуги об′єктів глобальної виробничої інфраструктури обмежували та знижували попит на них.

По–п′яте, використання об′єктів наднаціональної інфраструктури у глобалізаційних процесах забезпечує досягнення економії часу при реалізації зовнішньоторговельних контрактів різними суб′єктами підприємницької діяльності на міжнародному рівні. Що прогресивніший об′єкт глобальної виробничої інфраструктури, то більший ефект економії часу у зовнішньому економічному просторі.

Перехід постіндустріальної економіки до інформаційної фази свого розвитку перетворює інформаційно – комунікаційні технології на потужний важіль економічного зростання. Упродовж усієї історії людства, а особливо індустріального суспільства, технічні винаходи та нововведення суттєво впливали на його прогрес. Завдяки інноваціям за попередні двісті років сформувалися основні об’єкти виробничої інфраструктури: транспортна мережа, енергетичне господарство, телеграф, телефон, Інтернет тощо. Саме останні відіграли провідну роль у глобалізації світової економіки і тим самим глобалізувалися не тільки за простором, але й за змістом.

Формування глобальної виробничої інфраструктури світового господарства розпочалося в основах індустріального суспільства, оскільки виникла необхідність у наявності та функціонуванні обслуговуючої системи наднаціонального відтворювального процесу. Перехід світової економіки на якісно новий інформаційний простір розвитку посилює взаємопереплетення національних відтворювальних структур, веде їх у нову економічну стадію розвитку. Значною мірою це зумовлено тим, що телекомунікаційна інфраструктура та її послуги є фундаментом інформаційної економіки.

Глобальна виробнича інфраструктура світового господарства, виступаючи структурним елементом інформаційної економіки, є як результатом, так і умовою її успішного функціонування. Американський економіст В. Мартін зазначає: „... телекомунікаційні мережі є на сьогоднішній момент базовою формою інфраструктури сучасної економічної системи, необхідною передумовою для здійснення перетворень економічних систем в інформаційну економіку”. Значення телекомунікацій у сучасній економіці особливо чітко прослідковується в останні роки при аналізі динаміки частки телекомунікаційних послуг у зростанні ВВП. Так, за 1990 – 2004 рр. даний показник збільшився з 1,7 до 3,1%, а частка телекомунікацій у загальному обсязі послуг зросла з 2,8 до 4,5%. За оцінками Міжнародного союзу електрозв’язку обсяг світового ринку телекомунікаційних послуг у 2004 р. склав понад 1200 млрд дол, а інвестиції у їх розвиток понад 200 млрд дол. При цьому світовий обсяг ринку інформаційних технологій склав 2006р. – 915 млрд. дол.. М. Кастельс говорить про зміну індустріального способу розвитку, головний двигун продуктивності якого – нові джерела енергії і здатність децентралізувати використання енергії у ході виробництва та розподілу, інформаційним способом розвитку, а головним джерелом продуктивності останнього він називає технологію генерування знань, обробки інформації і символічної комунікації.

Значна кількість учених у своїх працях підкреслюють домінуючу роль „знання” як категорії та розкривають його функції в усіх метаморфозах сучасного суспільства. Характеристика розвиненості економіки знань подана у таблиці 3.

Таблиця 3.

Читайте також:

1. B грудини зі здавленням чи пораненням органів.
2. I визначення впливу окремих факторів
3. I. Введення в розробку програмного забезпечення
4. I. Соціалістична течія в українському визвольному русі
5. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
6. II. Організація і проведення спортивних походів
7. III. Українські ліберальні партії.
8. IV група- показники надійності підприємства
9. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
10. VI. Оформлення маршрутної документації на проведення туристичних походів та експедицій
11. VII. Філо- та онтогенез органів виділення
12. VІІІ. Філогенез органів чуття

Переглядів: 537