Індекс розвиненості економіки знань

Країна	Місце серед 27 країн	Згрупований індекс	Субіндекси
інноваційність	економічне стимулювання	освіта	інформаційна інфраструктура
США		8,81	9,91	7,97	8,28	9,09
Японія		8,41	9,78	7,42	8,09	8,35
Ізраїль		7,44	7,44	7,31	6,78	8,21
Мексика		5,77	7,37	5,79	4,43	5,51
Бразилія		5,82	8,08	3,94	5,75	5,50
АР		5,21	6,54	4,55	4,47	5,26
Китай		4,95	9,00	2,55	3,74	4,50
Індія		3,97	8,59	2,91	2,33	2,06
Кенія		2,62	5,31	1,29	2,07	1,83
Камерун		1,41	1,78	0,55	3,93	1,38

Характеризуючи постіндустріальне суспільство, Д. Белл називає його домінуючою ознакою вступ людства до інформаційної ери: „У міру того, як ми наближаємося до кінця двадцятого століття, стає все більш очевидним, що ми вступаємо в інформаційну еру. Це означає не просто розвиток способів комунікації, що існували раніше, а викликає до життя нові принциписоціальної і технологічної організації... Нова інформаційна ера базується не на механічній техніці, а на „інтелектуальній технології”, що дає нам підстави говорити про новий принципгромадської організації і соціальні зміни. Це інтерпретує теоретичне знання як джерело оновлення і змінює природу технічного прогресу. Відповідно, робить важливою й ідею глобалізації, концепцію, що докорінно відрізняється від сучасних уявлень про міжнародну економіку, і ставить перед кожною державою абсолютно нові проблеми.

Визначальні риси інформаційної ери – провідна роль комп'ютерів і телекомунікацій, мікропроцесорів, фундаментальне значення теоретичного знання. Тобто в усіх підходах до характеристики суспільства, що формується, виокремлюється глобальність процесів та визначальна роль інформаційно – комунікаційних технологій. Як зазначає І. Осадча: „Глобалізм – за суттю черговий етап інтернаціоналізації, оснований на розвитку інформаційних технологій. Саме сучасні технології зв′язку та інформації створили зовсім інші умови для руху капіталу, для швидкого його переливу з однієї країни в іншу”.

Ідею зв'язку суспільного прогресу через поліпшення матеріальних умов життя людини досить активно розглядали вчені XVIII століття (соціальні ідеї епохи Відродження, доби капіталізму). Водночас, найбільш очевидно тенденція виділення технологічної ознаки як основного критерію періодизації людського суспільства проявилася в другій половині XIX століття у дослідженнях історичної школи, а остаточно цей підхід сформувався в роботах представників нової історичної школи на початку XX століття. Одночасно формувався і розвивався інституціоналізм, що розглядав потенціал суспільства з погляду його інституційної структури, причому особливо аналізувалися технологічні аспекти суспільного виробництва: ідея виділення стадій технологічного прогресу доповнюється у роботах інституціоналістів концепцією структуризації секторів суспільного виробництва.

Поява терміна „постіндустріальне суспільство” приписується іноді американському соціологові Д. Рінсмену, що вжив його у назві своєї відомої статті. В інших випадках авторство цього терміна віддають іншому американському соціологові, Д. Беллу, що у виступі на міжнародному соціологічному семінарі в Зальцбурзі в 1959 р. вперше вжив це поняття в тому значенні, у якому воно вживається сьогодні. Мається на увазі позначення цим терміном суспільства, де індустріальний сектор втрачає домінуючу роль через зростання значимості технологічного компонента, а основна продуктивна функція надається науці, знанням.

Поступово формується теорія інформаційного суспільства, у рамках якої наукове знання і технологічний прогрес підкреслюються у яскраво вираженій формі. Термін „інформаційне суспільство” вводиться в науку на початку 1960-х років незалежно один від одного Ф. Махлупом у США і Т. Умесао – у Японії.

Інформаційні технології тим часом продовжують розвиватися і починають впливати на всі сторони життя суспільства. У процесі формування інформаційного суспільства можна виділити три етапи: створення ЕОМ, перша з яких з'явилася в 1945 р., створення працюючих на мікропроцесорах комп'ютерів і розвиток мобільного зв'язку. В середині 1970-х років у Японії був розроблений Проект інформаційного суспільства — національна ідея до 2000 року, керівником якого був японський економіст Й. Масуда. Знання, інформація і способи її обробки стають вирішальним фактором розвитку суспільства. Саме Й. Масуда визначає інформаційне суспільство як таке суспільство, у якому точкою опори є інформаційні цінності, більшою мірою матеріальні цінності, і економіка якого оцінює капітал, втілений у знання,вище, ніж капітал у матеріальній формі.

Прихильники теорії інформаційного суспільства пов'язують його становлення з домінуванням четвертого сектора економіки, який є наступним після сільського господарства, промисловості і сектора послуг, у той час, як капітал і праця (основа індустріального суспільства) поступаються місцем інформації – основі інформаційного суспільства.

Відповідно до теорії інформаційного суспільства, останнє принципово відрізняється від індустріального. Насамперед змінюється форма організації виробництва. Немає більше необхідності в настільки сильній концентрації виробництва, як це було в індустріальному суспільстві. Людина може тепер повноправно брати участь у виробничих процесах, перебуваючи на віддалі від великих економічних центрів. О. Тоффлер висловлює ідею про те, що ми цілком можемо наблизитися до нової форми „кустарного промислу”, заснованого на суперсучасній технології.

В інформаційному суспільстві знижується значення бюрократичного керування, і працівники при виконанні своїх основних функцій стають більш самостійними, а кожна організаційна одиниця є окремим модулем, спрямованим на розв′язання конкретних задач. Змінюється система цінностей, коли суспільство вимагає від компаній розв′язання не тільки економічних, але і соціальних проблем: виникають й активізуються товариства захисту прав споживачів та інші організації, причому їхня діяльність стає усе більш різнобічною, враховуючи інтереси різних споживачів.

Нарешті, поглиблюється взаємне переплетення і взаємодія економічних процесів у світовому масштабі, отже, зростає роль наднаціонального регулювання і наднаціональних інститутів. Усе менше вироблених благ володіє чіткою національною приналежністю. Блага можуть вироблятися в різних країнах і регіонах, а потім формуватися у вигляді якогось кінцевого блага з наступною реалізацією в різних кутках земної кулі. ТНК модифікуються в настільки глобальні структури, що найчастіше складно буває визначити їхню національну приналежність з погляду як фінансових джерел, так і виробничого процесу. Так само в інтернаціональному напрямі змінюється і склад акціонерів, що перетворюються в якусь невизначену інтернаціональну масу. Такими є наслідки сучасних інформаційних процесів, що дають підстави говорити про принципово новий етап розвитку в порівнянні з індустріальним суспільством.

Показники таблиці 4 дають уяву про функціонування окремих галузей промисловості та сфери послуг, зокрема тих, що формують ринок інформаційних технологій. За показниками біржової капіталізації, тільки нафто-, газова промисловість випереджує окремі галузі інформаційних технологій. Це свідчить про активне формування матеріальної основи інформаційної складової глобальної виробничої інфраструктури.

Таблиця 4

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функції, предмет ведення і фінансові показники регулюючих органів окремих країн	\|	Порівняльні дані по компаніях провідних галузей промисловості і

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.