Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






ПЛАНУВАННЯ ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ

Таблиця 4.3. Склад витрат на рекламу

Таблиця 4.2. Пріоритетні напрями використання основних засобів реклами

Засоби реклами Пріоритет можливого використання реклами для окремих груп товарів, продукції, послуг
1
1. Друкована реклама Майже для всіх видів товарів, промислової продукції та послуг, для товарів масового попиту.
2. Реклама у пресі Майже для всіх видів товарів, промислової продукції та послуг: громадсько-політичні видання застосовують переважно для реклами товарів та послуг широкого вжитку; спеціалізовані видання - для реклами промислової продукції та послуг.
3. Реклама на радіо Для товарів та послуг масового попиту. Ефективна як додат­ковий захід під час проведення ярмарок та виставок.
4. Реклама на телебаченні Для товарів масового попиту з великими обсягами реалізації, ін­коли - для промислової продукції (послуг широкої сфери вжитку).
5. Кіно- та відеореклама Майже для усіх видів товарів, промислової продукції. Для товарів масового попиту - короткі рекламні ролики; для реклами промислової продукції та послуг - рекламно-технічні та рекламно-престижні фільми.
6. Виставки та ярмарки Для всіх видів товарів та продукції (товари масового попиту рекламують переважно на загальногалузевих ярмарках, виставках та виставках-продажах).
7. Рекламні сувеніри Дорогі сувенірні вироби для реклами промислової продукції (послуг); недорогі сувенірні вироби із символікою випускаються у великій кількості для реклами товарів масового попиту.
8. Пряма пош­това реклама Переважно для промислової продукції (послуг) із відносно вузькою цільовою аудиторією.
9. Зовнішня реклама Для товарів масового попиту, для товарних знаків промислових підприємств, що випускають як товари масо­вого попиту, так і продукцію промислового призначення.
10. Комп'ютери­зована реклама Для промислової продукції (послуг), для товарів масового попиту при гуртовій торгівлі.

Планування рекламної кампанії передбачає наступні послідовні етапи:

»- визначення цілей та об' єктів рекламної кампанії;

>■ визначення цільової аудиторії реклами;

»- вибір засобів реклами;

>• підготовка рекламного звернення;

>■ розробка графіків виходу реклами;

>• складання бюджету просування товару;

>- попередня оцінка ефективності реклами.

Складання кошторису на рекламні витрати пов'язане з вибором методу їх визна­чення. Найбільш поширеними є п'ять методів:

1.Метод визначення бюджету просування з орієнтацією на збут. Бюджет визначається як відсоток від обсягу збуту минулого року або середнього показника за минулі роки, або очікуваного збуту у плановому періоді. Вважається, що 80% під­приємств використовують збут як орієнтир для визначення бюджету просування. При­чини цього полягають у конкретній базі розрахунку, простоті орієнтирів, адже метод покладається на результати діяльності підприємства у минулому і прогнози збуту у майбутньому, що випливають із виявлених тенденцій. Водночас до суттєвих недоліків методу можна віднести:

перебільшення ролі інтуїції;

-> бюджет просування майже не пов'язаний з іншими цілями;

-» важко передбачити результат рекламної кампанії або заходи із стимулювання збуту, успіх або, навпаки, невдачу.

2. Метод з орієнтацією на загальний бюджет маркетингу. Для визначення витрат на маркетинг користуються формулою розрахунку прибутку:

П = N *Р - [N*( Втк + ЗВ)+ ПВ + (Вр + В3)],

де П - прибуток;

А'- обсяг продажу, шт.; Р- прейскурантна ціна, грн.;

Втк-транспортні, комісійні та інші витрати на продаж одиниці товару, грн.;

ЗВ - змінні витрати на виробництво одиниці товару, що залежать від обсягів вироб­ництва і не пов'язані з маркетингом, грн.;

ПВ- постійні витрати, що не залежать від обсягів виробництв і не пов'язані з мар­кетингом, грн.;

В - витрати на рекламу, грн.;

Вз - витрати на стимулювання збуту, грн.

Отже, витрати на просування визначають за формулою:

ВР + В3=N*Р-П-[N* (Bтк + ЗВ)+ ПВ].

Суттєвим недоліком такого підходу є залишковий принцип формування бюджету. Це може призвести до того, що реклама, через брак або обмеженість коштів, не вико­нує свого призначення.

3. Метод паритету з конкурентами. Назва методу визначає його сутність: бюд­жет збільшується або зменшується адекватно діям конкурентів. Але, по-перше, відсут­ня вичерпна інформація щодо витрат конкурентів, а по-друге, не існує двох однакових підприємств. Вони різняться за популярністю, лояльністю покупців до торгової марки, певними характеристиками товару. Водночас, метод виходить із припущення, що імідж підприємств-конкурентів, а також продукти, які вони виготовляють, схожі між собою.

4. Метод визначення бюджету із розрахунку на одиницю продукції. Якщо структура асортименту продукції підприємства є стабільною, а також стабільними є показники збуту, буде доречним використання цього методу.

5. Метод визначення бюджету за цілями і завданнями рекламної кампанії. Цей метод є одним із найкращих. Адже чітко визначені цілі підкріплюються певними коштами, легко піддаються контролю.

Наприклад,щомісячні витрати на рекламу підприємства-виробника можуть складатися з таких статей (табл. 4.3):

Складові витрат Сума, грн.
1. Реклама у пресі (4 рази) 2. Участь у спеціалізованій виставці 3. Реклама на телебаченні (ефір 5 разів на тиждень) 4. Публікація у газеті "Авізо" 2040,00 5000,00 12100,00 1100,00
Бюджет витрат на рекламу 20240,00

Визначений тим чи іншим способом рекламний бюджет розподіляється за видами робіт залежно від їхнього обсягу, який у свою чергу залежить від засобів реклами, діючих кількісних нормативів за одну хвилину мовлення, якщо це радіо або телебачен­ня, за одну сторінку аркуша - для друкованої реклами і вартості одиниці використання засобу інформації.

У плані рекламної діяльності підприємства вказуються основні види реклами, кон­кретні рекламні засоби, які будуть застосовуватись у плановому періоді, їх накладання або кількість необхідного часу мовлення, кількість охоплених споживачів, вартість рекламних послуг, терміни подачі рекламних матеріалів.

Ефективність реклами оцінюється з погдяду на комунікаційну та збутову діяльність. Перший показник - це витрати на рекламу в розрахунку на одного покупця, а другий -витрати на рекламу в розрахунку на одиницю обсягу збуту продукції. У процесі ана­лізу рекламної діяльності за звітний період визначаються фактичні відхилення від пла­нових показників. Зменшення відносних витрат свідчить про ефективну рекламну діяльність підприємства.

Але в будь-якому випадку цінність реклами визначається кінцевими показниками господарської діяльності підприємства, насамперед, приростом збуту продукції, товаро­обігу, одержанням прибутку, хоча є і такі види реклами, що розраховані на довгострокове замовлення і спрямовані тільки на підтримку марки, престижу фірми перед споживача­ми. Дослідження реклами вказує керівництву підприємства також на необхідність по­силення рекламної кампанії, пошук нових засобів впливу на споживача, підвищення його інтересу до продукції підприємства, і як наслідок - на збільшення її збуту.

Для того, щоб рекламна кампанія підприємства була ефективною в умовах ринку, при плануванні необхідно дотримуватися наступних рекомендацій, які підтверджені досвідом багатьох прибуткових фірм США і країн Західної Європи:

1. Чітко усвідомлювати відношення того, для кого призначена продукція підприємства на ринку, кому повинна бути адресована реклама. Всі акценти в рекламній кампанії повинні бути розставлені таким чином, щоб максимально проде­монструвати споживачу, які саме вигоди він зможе одержати від її використання, про­ілюструвати її неповторні й унікальні риси, поліпшені характеристики і т.п.

2. Робити усе можливе, щоб товарний знак, марка підприємства були помітні на ринку, щоб їх не могли переплутати. З цього починається підвищен­ня престижу марки. Інакше буде важко розраховувати на постійне залучення уваги споживачів до виробів, які б засоби реклами на ринку не використовували. Потрібно також знайти будь-який яскравий, що запам'ятовується символ чи товарний знак, марку для підприємства.

3. Реклама продукції не повинна бути занадто настирливою;

4. У рекламі, як пі в якій іншій сфері бізнесу, потрібні нововведення, винахід­ливість.Необхідно прагнути дати початок новим тенденціям. Ризик тут, звичайно, більший, ніж при використанні традиційних підходів, проте і віддача вища.

5. Спиратися в рекламі потрібно не на емоції, а на факти. Один із підходів може бути такий. Потрібно зрозуміти, з якими проблемами стикаються споживачі, і продемонструвати їм за допомогою реклами, як вони зможуть їх задовольнити, якщо придбають продукцію Вашого підприємства. Доцільно заручитися в рекламній кам­панії офіційно зареєстрованою думкою експертів про виріб (фахівців із професійних асоціацій, визнаних авторитетів у тій чи іншій сфері, представників спілок по захисту прав споживачів) і послатися на неї в рекламі.

6. Формулювати помітні заголовки і підзаголовки в рекламних проспектах продукції. Використовувати в рекламі просту мову, загальнодоступні терміни і ви­словлювання. Дослідження рекламних оголошень, проведені в універмагах США, показали, що споживачі найкраще запам'ятовують рекламні заголовки і звертання, що складаються не більш як з 8-10 слів. На довші повідомлення споживачі зверта­ють увагу рідше. Але зовсім інакша справа з рекламними проспектами. Дослідження показують, що в рекламі товарів виробничого призначення проспекти, що містять більш як 350 слів, значно ефективніші. У той же час варто уникати великих рекламних по­відомлень на телебаченні.

7. Використовувати в рекламі ілюстрації і наглядні приклади.Використо­вувати у рекламі фотографії завжди краще, ніж рисунки. Вони привертають більше уваги, створюють в очах споживачів привабливий образ товару, люди їм більше до­віряють.

8. Використовувати купони й інші форми преміювання споживачів у рек­ламних проспектах і каталогах. Купони повинні бути оздоблені малюнком, який пояснює покупцям їхнє призначення й умови використання. На купонах обов'язково повинен стояти торговий знак чи марка, символ підприємства.

9. Створювати навколо підприємства і виробів атмосферу широкої глас­ності. Інформація про підприємство повинна бути доступною споживачам.

10. Не «знімати» рекламу не переконавшись в тому, що вона цілком вичерпала свій потенціал. При цьому потрібно пам'ятати, що повторні звернення завжди дають більший результат, ніж разові.

План збуту продукції- це обсяг продукції і послуг, який визначається попитом у процесі дослідження ринку й буде реалізований у плановому році.

У будь-якому плані збуту, як правило, вказується кількість продукції кожного виду, а також робіт і послуг, які будуть реалізовані в запланованому періоді.

При рівномірних поставках обсяг продажу на плановий період можна визначити як добуток середньодобового випуску продукції на період часу за наступною формулою:

Q зб= Ос* Тпер

де Q зб- запланований обсяг збуту продукції, грн.;

Ос - середньодобовий випуск (обсяг) продажів, грн.;

Тпер - запланований період збуту (днів, місяць, квартал, рік).

При нерівномірному чи нестабільному виробництві, наприклад, при сезонних коли­ваннях виробництва, план збуту, як правило, складається на кожний місяць. В річний план збуту продукції підприємства включають: обсяг реалізації продукції на внутріш­ньому ринку, вартість реалізованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів власно­го виробництва, величина експортних поставок товарів, нормативи запасів готової про­дукції, обсяги наданих робіт і послуг виробничого характеру у ринкових цінах.

План обсягу продажів може мати наступну структуру:

Розділ 1. Дослідження кон'юнктури ринку.

/ аналіз продажу за попередній період;

/ сегментація ринку;

/ вибір цільового ринку;

/ прогноз розвитку ринку.

Розділ 2. Планування асортименту.

/ формування структури асортименту;

/ планування освоєння нових виробів.

Розділ 3. Оцінка конкурентноздатності.

Розділ 4. Планування ціни.

Розділ 5. Прогнозування великими групами та за індивідуальними замовленнями. У процесі аналізу продажу розраховуються і аналізуються наступні показники:

1) абсолютний приріст обсягу продажів у натуральному і вартісному вигляді;

2) зміна номенклатури (асортименту) продукції;

3) індивідуальний індекс фізичного обсягу реалізованої продукції, як відношення кількості даного виду продукції, реалізованої у звітному році до кількості продукції, реалізованої у базовому періоді;

4) коефіцієнт відповідності асортименту продукції структурі потреб у ній;

5) загальний вартісний індекс продажу;

6) залишок нереалізованої продукції;

7) відмова покупців від раніше укладених договорів;

8) повернення продукції споживачами в зв'язку з низькою якістю;

9) рентабельність продажу;

10) рентабельність обороту, як питома вага прибутку підприємства від реалізації продукції, на товарному ринку по відпускних цінах підприємства.

При плануванні ціни на продукцію в процесі обґрунтування обсягу продажу мо­жуть застосовуватись наступні альтернативні методи ціноутворення:

-> на основі витрат;

з орієнтацією на рівень конкуренції;

-> параметричні (ті, що залежать від характеристики товару та його якості).

План збуту продукції визначається виходячи з обсягу товарної продукції з ураху­ванням зміни нереалізованих залишків на початок і кінець розрахункового періоду.

До залишку нереалізованої продукції належать:

>- запаси готової продукції на складі постачальника;

>» товари, відвантажені споживачам, але не оплачені ним.

Залишок готової продукції на складі на початок планового періоду визначається за даними на кінець звітного року (перепланованого), на кінець планового - за нормати­вом власних обігових коштів на плановий період. Але оскільки у складі обігових коштів продукція рахується за плановою виробничою собівартістю, то для включення в роз­рахунок залишків, її необхідно перевести у вартість за гуртовими цінами за допомогою коефіцієнта, який визначається відношенням товарної продукції у планових цінах до її виробничої собівартості. Якщо ж норматив готової продукції на складі встановлюєть­ся у днях, то відношення добового випуску у вартісному вигляді на норматив продукції на складі у днях.

Залишки відвантаженої, але не сплаченої на початок планового періоду продукції визначаються заданими на кінець звітного періоду, на кінець планового періоду - роз­раховуються на основі встановленого за фактичними даними минулих періодів співвідно­шення між залишками відвантаженої продукції, але не сплаченої, і залишками готової продукції на складі.

Після розрахунку всіх показників, з яких складається обсяг збуту, визначається план реалізації (збуту) продукції підприємства за такою формулою:

РП = ТП + НРПп - НРПк,

де РП-плановий обсяг реалізації (збуту), грн.; 777-плановий обсяг товарної продукції, грн.;

НРПп - залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду, грн.; НРПк - залишки нереалізованої продукції на кінець планового періоду, грн. План обсягу збуту продукції визначається у діючих цінах на час складання плану. Фактичний обсяг реалізованої продукції визначається:

❖ за фактично діючими цінами протягом звітного періоду, це необхідно для роз­рахунку валового прибутку від реалізації продукції;

❖ за плановими цінами - для оцінки виконання плану збуту продукції. Умовно етапи розробки плану збуту можна відобразити алгоритмом розробки пла­ну (рис. 4.4).

На першому етапі на основі планових показників виробництва визначаються обся­ги потреб у ресурсах та їх основні постачальники. При недостатності тих чи інших ресурсів необхідно узгодити план виробництва і збуту продукції з урахуванням фінан­сово-економічних і матеріально-технічних пріоритетів.

Другий етап розробки плану збуту передбачає розробку програми руху потоків ви­робів по всьому розподільчому ланцюгу: від виробничих підрозділів підприємства до торгових центрів кінцевого продажу, чи навіть до окремих споживачів продукції. Ця стадія пов'язана з плануванням потреби у складських приміщеннях і транспортних засобах. При дефіциті останніх, за необхідністю переглядаються вже намічені програ­ми товарообігу.

На заключному етапі розробки плану збуту складається програма масових пере­міщень товарів, оптимізується схема розміщення складських приміщень і транспорт­них потоків, складаються календарні плани-графіки підготовки товарів для відванта­ження і поставок.

Важливою характеристикою ефективності розроблених планів збуту можуть бути витрати на збут, які коливаються у зарубіжних підприємствах, залежно від виду продук­ції і умов поставок, у межах від 2 до 20% загального обсягу продажу товарів.

На вітчизняних підприємствах витрати, пов'язані зі збутом продукції, плануються і визначаються фактично за звітний період у статті "витрати на збут". Вони розрахову­ються на плановий період і включаються у кошторис витрат.

Витрати на збут до конкретної продукції належать по-різному, залежно від того, які це витрати: прямі чи непрямі. Прямі витрати можна віднести безпосередньо до окре­мих виробів (витрати на тару, рекламу, транспортування у зазначений район ринку).

Непрямі витрати (комісійні виплати організаціям збуту, дослідження ринку та виявлен­ня потреби у продукції, проведення ярмарків, презентація товару та інші маркетингові витрати) при калькулюванні собівартості окремих виробів розподіляються між виро­бами пропорційно виробничої собівартості.

Значну частину у непрямих витратах на збут займають комісійні виплати організа­ціям збуту, їх розмір залежить від каналів збуту продукції.

Із метою зниження цін на товари підприємства скорочують канали збуту, реалізу­ють свою продукцію у фірмових магазинах підприємства або застосовують методи прямого продажу - безпосередньо кінцевому споживачу.


ТЕМА 5. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ

5.1. ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА, ЇЇ ЗМІСТ, КАЛЕНДАРНИЙ РОЗПОДІЛ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ

Важливим розділом поточного плану підприємства е виробнича програма або план виробництва та реалізації продукції.

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції у планово­му періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажу. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужнос­тей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо. Цей розділ плану тісно пов'язаний із планом праці і заробітної плати, планом по витратах виробництва, прибутку і рентабельності, фінансовим планом.

Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена у плановий період і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприєм­ства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб спо­живачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотри-.\гуватися наступних вимог: 1) правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обгрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів; 2) повне ув'язування нату­ральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції; 3) обгрунтуван­ня плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.

Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) вигляді та плану виробництва у вар­тісному вигляді.

В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів за розгорнутою номенклатурою виробів.

Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропо­нованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали:

1) перспективний план виробництва продукції і послуг;

2) прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;

3) державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства - якщо таке існує;

4) результати вивчення поточного попиту на продукцію;

5) договори на виробництво та постачання продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

6) заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;

7) заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;

8) дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді. Послідовність раціональної розробки виробничої програми зображена на рис. 5.1.

Рис. 5.1. Схема планування виробничої програми

Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель за­мовлень і господарські договори.

Обсяг випуску по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обгрунтування на підприємствах з'являються внутрішньовиробничі дис­пропорції у завантаженні устаткування, розробляються шляхи їхнього усунення, а та­кож заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.

Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загаль­ний обсяг продукції у вартісному вигляді: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції.

Розробка завдань із випуску виробів у натуральному вигляді є найважливішою ча­стиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конк­ретних виробів.

Планування виробничої програми в натуральному вигляді передбачає: визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається; розрахунок потреби в про­дукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обгрун­тування планованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матері­альними і трудовими ресурсами.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка містить натуральні та вартісні показники.

Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель за­мовлень і господарські договори.

Обсяг випуску по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обгрунтування на підприємствах з'являються внутрішньовиробничі дис­пропорції у завантаженні устаткування, розробляються шляхи їхнього усунення, а та­кож заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.

Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загаль­ний обсяг продукції у вартісному вигляді: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції.

Розробка завдань із випуску виробів у натуральному вигляді є найважливішою ча­стиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конк­ретних виробів.

Планування виробничої програми в натуральному вигляді передбачає: визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається; розрахунок потреби в про­дукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обгрун­тування планованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матері­альними і трудовими ресурсами.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка містить натуральні та вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натураль­них одиницях за номенклатурою і асортиментом.

Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновид виробів у межах даної номенклатури. Натуральні показники представлені у різичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри).

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізо­ваною.

Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних кон­трактів і державних замовлень.

Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на ос­нові вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів у певних товарах із врахуванням якісної характеристики товарів.

Одним із найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потре­би в ресурсах.

Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відпо­відно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розрахо­вується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові об­сяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресив­них норм продуктивності.

Поряд із цим враховується потреба на капітальне будівництво, створення резервів і т.п.

Потреба в продукції погоджується з можливостями її виробництва. При цьому ме­тоди такого ув'язування мають свої особливості залежно від рівня планування. Голов­ним засобом ув'язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенк­латурі і загальному обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість най­менувань виготовлених окремих видів продукції у натуральному вигляді. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам за номенклату­рою, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаю­чих (складальних) цехів програма складається за найменуванням та кількістю готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиночному і серійному вироб­ництві для заготівельних та обробних цехів номенклатурне завдання встановлюється, заз­вичай, в комплектах деталей на сторону, виробах, вузлах. В умовах масового виробництва цим цехам планується випуск заготовок і деталей за окремими найменуваннями.

Виробнича програма кожного цеху обґрунтовується виробничою потужністю окре­мих груп обладнання, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та заванта­ження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити "вузькі місця" в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні обладнання.

На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їхній продукції та послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключ­ним етапом планування виробництва є доведення завдань із виконання окремих ви­робничих процесів та виготовлення продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, виключаю­чи державний контракт та державне замовлення.

Державний контракт і державне замовлення формується на основі пропозицій міністерств і відомств - державних замовників. Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення - за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відпо­відальність замовників (споживачів) та виконавців за виконання державного контрак­ту і державного замовлення визначається укладеними договорами (контрактами) та законодавством України.

Система державного замовлення розповсюджена у всіх країнах з розвинутою рин­ковою економікою та не суперечить її принципам. Більше того, державне замовлен­ня є престижним для підприємства і отримується, як правило, на конкурсній основі шляхом проведення тендерів. Державне замовлення надається тим підприємствам, які забезпечують більш ефективне його виконання.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно, шляхом укладання прямих договорів із підприємствами-постачальниками та посередницькими організаціями.

Виробнича програма є важливим розділом, на основі якого проводиться плануван­ня потреби матеріально-технічних, трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники.

У поточному плануванні виробнича програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішнього та зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на довший період не доцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починається з її розподілу по кварталах і місяцях. Оскільки ритмічність виробництва має виключно велике значення для підвищення його ефектив­ності, покращення якості продукції і всієї роботи, необхідно більш детально розподіляти річний обсяг виробництва та реалізації продукції по кварталах і місяцях.

Розподіл річних завдань по кварталах (місяцях) необхідно здійснювати з врахуван­ням наступних факторів:

/ встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;

/ збільшення випуску продукції за рахунок приросту і покращення використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів, передбачених планом інновацій;

у/ терміна введення в дію нових потужностей та обладнання;

/ забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;

/ підвищення серійності (масовості) виробництва;

/ кількості робочих днів у кожному кварталі;

/ можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;

/ зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасному рівню розвитку науки і техніки, і таких, що не користуються попитом, та їх заміна на нові;

/ сезонності і змінності роботи (надходження сировини);

/ сезонності збуту продукції.

У масовому і багатосерійному виробництві, коли споживання продукції не несе се­зонного характеру (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів, будівельних мате­ріалів), розподіл виробничої програми по планових періодах проводиться пропорційно кількості робочих днів. В інших випадках розподіл завдань проводиться з врахуван­ням термінів постачання продукції споживачам.

Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.

Оптимальна виробнича програма - це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

1) планування оптимальної структури номенклатури продукції;

2) визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економіч­ної межі нарощування виробництва.

Перша проблема може бути вирішена за допомогою економіко-математичних методів:

>- симплекс-методу лінійного програмування, при якому вибирається критерій оп-тимізації та його математична форма - цільова функція, якою можуть бути: макси­мальний прибуток, максимальний обсяг виробництва, рівномірне завантаження устат­кування, та приймаються наступні обмеження: повне завантаження кожної групи ус­таткування, трудомісткість програми, витрати матеріальних ресурсів;

>- метод "гілок і обмежень" відсіювання неефективних розробок плану;

>- більш простий та доступний метод оптимального формування виробничої про­грами за допомогою інтегральних показників, при якому формування плану продов­жується до виконання встановленого критерію оптимальності.

Як зазначає О. Орлов, ще в 1939 р. лауреат Нобелівської премії академік Л. Канто-рович запропонував вирішення проблеми вибору оптимального плану з метою макси-мізації прибутку:

де сі - прибуток від реалізації продукції; хі - кількість і-ї продукції.

У модель вводяться обмеження щодо ресурсів, фонду часу роботи устаткування, за обсягами виробництва конкретних виробів. Із погляду математичної постановки завдання вона не викликає сумнівів. Однак, як вважає автор, некоректним є використання в моделі показника прибутку від реалізації і-ї продукції, і пропонує для моделі оптимізації асортименту використання маржинального прибутку. Цей метод викладений у під­ручнику О. Орлова "Планування діяльності промислового підприємства" (С. 38-39).


Читайте також:

  1. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
  2. Алгоритм планування податкових платежів. Вибір оптимального варіанту оподаткування та сплати податків.
  3. Аналіз асортименту й структури випуску продукції.
  4. АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ
  5. Аналіз витрат на 1 грн. вартості продукції
  6. Аналіз витрат на гривню товарної продукції
  7. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції.
  8. Аналіз обсягу виробництва продукції в натуральному й вартісному вираженні.
  9. Аналіз показників валового прибутку і собівартості реалізованої продукції
  10. Аналіз рентабельності продукції
  11. Аналіз рентабельності продукції.
  12. Аналіз рівня, динаміки і структури обсягу виробленої та реалізованої продукції




Переглядів: 3374

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ПЛАНУВАННЯ РЕКЛАМИ | ПЛАНУВАННЯ ОБСЯГІВ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ У ВАРТІСНОМУ ВИРАЗІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.022 сек.