• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПЛАНУВАННЯ ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ

Таблиця 4.3. Склад витрат на рекламу

Таблиця 4.2. Пріоритетні напрями використання основних засобів реклами

Планування рекламної кампанії передбачає наступні послідовні етапи:

»- визначення цілей та об' єктів рекламної кампанії;

>■ визначення цільової аудиторії реклами;

»- вибір засобів реклами;

>• підготовка рекламного звернення;

>■ розробка графіків виходу реклами;

>• складання бюджету просування товару;

>- попередня оцінка ефективності реклами.

Складання кошторису на рекламні витрати пов'язане з вибором методу їх визна­чення. Найбільш поширеними є п'ять методів:

1.Метод визначення бюджету просування з орієнтацією на збут. Бюджет визначається як відсоток від обсягу збуту минулого року або середнього показника за минулі роки, або очікуваного збуту у плановому періоді. Вважається, що 80% під­приємств використовують збут як орієнтир для визначення бюджету просування. При­чини цього полягають у конкретній базі розрахунку, простоті орієнтирів, адже метод покладається на результати діяльності підприємства у минулому і прогнози збуту у майбутньому, що випливають із виявлених тенденцій. Водночас до суттєвих недоліків методу можна віднести:

перебільшення ролі інтуїції;

-> бюджет просування майже не пов'язаний з іншими цілями;

-» важко передбачити результат рекламної кампанії або заходи із стимулювання збуту, успіх або, навпаки, невдачу.

2. Метод з орієнтацією на загальний бюджет маркетингу. Для визначення витрат на маркетинг користуються формулою розрахунку прибутку:

П = N *Р - [N*( В_тк + ЗВ)+ ПВ + (В_р + В₃)],

де П - прибуток;

А'- обсяг продажу, шт.; Р- прейскурантна ціна, грн.;

В_тк-транспортні, комісійні та інші витрати на продаж одиниці товару, грн.;

ЗВ - змінні витрати на виробництво одиниці товару, що залежать від обсягів вироб­ництва і не пов'язані з маркетингом, грн.;

ПВ- постійні витрати, що не залежать від обсягів виробництв і не пов'язані з мар­кетингом, грн.;

В - витрати на рекламу, грн.;

В_з - витрати на стимулювання збуту, грн.

Отже, витрати на просування визначають за формулою:

В_Р + В₃=N*Р-П-[N* (B_тк + ЗВ)+ ПВ].

Суттєвим недоліком такого підходу є залишковий принцип формування бюджету. Це може призвести до того, що реклама, через брак або обмеженість коштів, не вико­нує свого призначення.

3. Метод паритету з конкурентами. Назва методу визначає його сутність: бюд­жет збільшується або зменшується адекватно діям конкурентів. Але, по-перше, відсут­ня вичерпна інформація щодо витрат конкурентів, а по-друге, не існує двох однакових підприємств. Вони різняться за популярністю, лояльністю покупців до торгової марки, певними характеристиками товару. Водночас, метод виходить із припущення, що імідж підприємств-конкурентів, а також продукти, які вони виготовляють, схожі між собою.

4. Метод визначення бюджету із розрахунку на одиницю продукції. Якщо структура асортименту продукції підприємства є стабільною, а також стабільними є показники збуту, буде доречним використання цього методу.

5. Метод визначення бюджету за цілями і завданнями рекламної кампанії. Цей метод є одним із найкращих. Адже чітко визначені цілі підкріплюються певними коштами, легко піддаються контролю.

Наприклад,щомісячні витрати на рекламу підприємства-виробника можуть складатися з таких статей (табл. 4.3):

Визначений тим чи іншим способом рекламний бюджет розподіляється за видами робіт залежно від їхнього обсягу, який у свою чергу залежить від засобів реклами, діючих кількісних нормативів за одну хвилину мовлення, якщо це радіо або телебачен­ня, за одну сторінку аркуша - для друкованої реклами і вартості одиниці використання засобу інформації.

У плані рекламної діяльності підприємства вказуються основні види реклами, кон­кретні рекламні засоби, які будуть застосовуватись у плановому періоді, їх накладання або кількість необхідного часу мовлення, кількість охоплених споживачів, вартість рекламних послуг, терміни подачі рекламних матеріалів.

Ефективність реклами оцінюється з погдяду на комунікаційну та збутову діяльність. Перший показник - це витрати на рекламу в розрахунку на одного покупця, а другий -витрати на рекламу в розрахунку на одиницю обсягу збуту продукції. У процесі ана­лізу рекламної діяльності за звітний період визначаються фактичні відхилення від пла­нових показників. Зменшення відносних витрат свідчить про ефективну рекламну діяльність підприємства.

Але в будь-якому випадку цінність реклами визначається кінцевими показниками господарської діяльності підприємства, насамперед, приростом збуту продукції, товаро­обігу, одержанням прибутку, хоча є і такі види реклами, що розраховані на довгострокове замовлення і спрямовані тільки на підтримку марки, престижу фірми перед споживача­ми. Дослідження реклами вказує керівництву підприємства також на необхідність по­силення рекламної кампанії, пошук нових засобів впливу на споживача, підвищення його інтересу до продукції підприємства, і як наслідок - на збільшення її збуту.

Для того, щоб рекламна кампанія підприємства була ефективною в умовах ринку, при плануванні необхідно дотримуватися наступних рекомендацій, які підтверджені досвідом багатьох прибуткових фірм США і країн Західної Європи:

1. Чітко усвідомлювати відношення того, для кого призначена продукція підприємства на ринку, кому повинна бути адресована реклама. Всі акценти в рекламній кампанії повинні бути розставлені таким чином, щоб максимально проде­монструвати споживачу, які саме вигоди він зможе одержати від її використання, про­ілюструвати її неповторні й унікальні риси, поліпшені характеристики і т.п.

2. Робити усе можливе, щоб товарний знак, марка підприємства були помітні на ринку, щоб їх не могли переплутати. З цього починається підвищен­ня престижу марки. Інакше буде важко розраховувати на постійне залучення уваги споживачів до виробів, які б засоби реклами на ринку не використовували. Потрібно також знайти будь-який яскравий, що запам'ятовується символ чи товарний знак, марку для підприємства.

3. Реклама продукції не повинна бути занадто настирливою;

4. У рекламі, як пі в якій іншій сфері бізнесу, потрібні нововведення, винахід­ливість.Необхідно прагнути дати початок новим тенденціям. Ризик тут, звичайно, більший, ніж при використанні традиційних підходів, проте і віддача вища.

5. Спиратися в рекламі потрібно не на емоції, а на факти. Один із підходів може бути такий. Потрібно зрозуміти, з якими проблемами стикаються споживачі, і продемонструвати їм за допомогою реклами, як вони зможуть їх задовольнити, якщо придбають продукцію Вашого підприємства. Доцільно заручитися в рекламній кам­панії офіційно зареєстрованою думкою експертів про виріб (фахівців із професійних асоціацій, визнаних авторитетів у тій чи іншій сфері, представників спілок по захисту прав споживачів) і послатися на неї в рекламі.

6. Формулювати помітні заголовки і підзаголовки в рекламних проспектах продукції. Використовувати в рекламі просту мову, загальнодоступні терміни і ви­словлювання. Дослідження рекламних оголошень, проведені в універмагах США, показали, що споживачі найкраще запам'ятовують рекламні заголовки і звертання, що складаються не більш як з 8-10 слів. На довші повідомлення споживачі зверта­ють увагу рідше. Але зовсім інакша справа з рекламними проспектами. Дослідження показують, що в рекламі товарів виробничого призначення проспекти, що містять більш як 350 слів, значно ефективніші. У той же час варто уникати великих рекламних по­відомлень на телебаченні.

7. Використовувати в рекламі ілюстрації і наглядні приклади.Використо­вувати у рекламі фотографії завжди краще, ніж рисунки. Вони привертають більше уваги, створюють в очах споживачів привабливий образ товару, люди їм більше до­віряють.

8. Використовувати купони й інші форми преміювання споживачів у рек­ламних проспектах і каталогах. Купони повинні бути оздоблені малюнком, який пояснює покупцям їхнє призначення й умови використання. На купонах обов'язково повинен стояти торговий знак чи марка, символ підприємства.

9. Створювати навколо підприємства і виробів атмосферу широкої глас­ності. Інформація про підприємство повинна бути доступною споживачам.

10. Не «знімати» рекламу не переконавшись в тому, що вона цілком вичерпала свій потенціал. При цьому потрібно пам'ятати, що повторні звернення завжди дають більший результат, ніж разові.

План збуту продукції- це обсяг продукції і послуг, який визначається попитом у процесі дослідження ринку й буде реалізований у плановому році.

У будь-якому плані збуту, як правило, вказується кількість продукції кожного виду, а також робіт і послуг, які будуть реалізовані в запланованому періоді.

При рівномірних поставках обсяг продажу на плановий період можна визначити як добуток середньодобового випуску продукції на період часу за наступною формулою:

Q зб= О_с* Тпер

де Q зб- запланований обсяг збуту продукції, грн.;

О_с - середньодобовий випуск (обсяг) продажів, грн.;

Тпер - запланований період збуту (днів, місяць, квартал, рік).

При нерівномірному чи нестабільному виробництві, наприклад, при сезонних коли­ваннях виробництва, план збуту, як правило, складається на кожний місяць. В річний план збуту продукції підприємства включають: обсяг реалізації продукції на внутріш­ньому ринку, вартість реалізованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів власно­го виробництва, величина експортних поставок товарів, нормативи запасів готової про­дукції, обсяги наданих робіт і послуг виробничого характеру у ринкових цінах.

План обсягу продажів може мати наступну структуру:

Розділ 1. Дослідження кон'юнктури ринку.

/ аналіз продажу за попередній період;

/ сегментація ринку;

/ вибір цільового ринку;

/ прогноз розвитку ринку.

Розділ 2. Планування асортименту.

/ формування структури асортименту;

/ планування освоєння нових виробів.

Розділ 3. Оцінка конкурентноздатності.

Розділ 4. Планування ціни.

Розділ 5. Прогнозування великими групами та за індивідуальними замовленнями. У процесі аналізу продажу розраховуються і аналізуються наступні показники:

1) абсолютний приріст обсягу продажів у натуральному і вартісному вигляді;

2) зміна номенклатури (асортименту) продукції;

3) індивідуальний індекс фізичного обсягу реалізованої продукції, як відношення кількості даного виду продукції, реалізованої у звітному році до кількості продукції, реалізованої у базовому періоді;

4) коефіцієнт відповідності асортименту продукції структурі потреб у ній;

5) загальний вартісний індекс продажу;

6) залишок нереалізованої продукції;

7) відмова покупців від раніше укладених договорів;

8) повернення продукції споживачами в зв'язку з низькою якістю;

9) рентабельність продажу;

10) рентабельність обороту, як питома вага прибутку підприємства від реалізації продукції, на товарному ринку по відпускних цінах підприємства.

При плануванні ціни на продукцію в процесі обґрунтування обсягу продажу мо­жуть застосовуватись наступні альтернативні методи ціноутворення:

-> на основі витрат;

з орієнтацією на рівень конкуренції;

-> параметричні (ті, що залежать від характеристики товару та його якості).

План збуту продукції визначається виходячи з обсягу товарної продукції з ураху­ванням зміни нереалізованих залишків на початок і кінець розрахункового періоду.

До залишку нереалізованої продукції належать:

>- запаси готової продукції на складі постачальника;

>» товари, відвантажені споживачам, але не оплачені ним.

Залишок готової продукції на складі на початок планового періоду визначається за даними на кінець звітного року (перепланованого), на кінець планового - за нормати­вом власних обігових коштів на плановий період. Але оскільки у складі обігових коштів продукція рахується за плановою виробничою собівартістю, то для включення в роз­рахунок залишків, її необхідно перевести у вартість за гуртовими цінами за допомогою коефіцієнта, який визначається відношенням товарної продукції у планових цінах до її виробничої собівартості. Якщо ж норматив готової продукції на складі встановлюєть­ся у днях, то відношення добового випуску у вартісному вигляді на норматив продукції на складі у днях.

Залишки відвантаженої, але не сплаченої на початок планового періоду продукції визначаються заданими на кінець звітного періоду, на кінець планового періоду - роз­раховуються на основі встановленого за фактичними даними минулих періодів співвідно­шення між залишками відвантаженої продукції, але не сплаченої, і залишками готової продукції на складі.

Після розрахунку всіх показників, з яких складається обсяг збуту, визначається план реалізації (збуту) продукції підприємства за такою формулою:

РП = ТП + НРПп - НРПк,

де РП-плановий обсяг реалізації (збуту), грн.; 777-плановий обсяг товарної продукції, грн.;

НРПп - залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду, грн.; НРП^к - залишки нереалізованої продукції на кінець планового періоду, грн. План обсягу збуту продукції визначається у діючих цінах на час складання плану. Фактичний обсяг реалізованої продукції визначається:

❖ за фактично діючими цінами протягом звітного періоду, це необхідно для роз­рахунку валового прибутку від реалізації продукції;

❖ за плановими цінами - для оцінки виконання плану збуту продукції. Умовно етапи розробки плану збуту можна відобразити алгоритмом розробки пла­ну (рис. 4.4).

На першому етапі на основі планових показників виробництва визначаються обся­ги потреб у ресурсах та їх основні постачальники. При недостатності тих чи інших ресурсів необхідно узгодити план виробництва і збуту продукції з урахуванням фінан­сово-економічних і матеріально-технічних пріоритетів.

Другий етап розробки плану збуту передбачає розробку програми руху потоків ви­робів по всьому розподільчому ланцюгу: від виробничих підрозділів підприємства до торгових центрів кінцевого продажу, чи навіть до окремих споживачів продукції. Ця стадія пов'язана з плануванням потреби у складських приміщеннях і транспортних засобах. При дефіциті останніх, за необхідністю переглядаються вже намічені програ­ми товарообігу.

На заключному етапі розробки плану збуту складається програма масових пере­міщень товарів, оптимізується схема розміщення складських приміщень і транспорт­них потоків, складаються календарні плани-графіки підготовки товарів для відванта­ження і поставок.

Важливою характеристикою ефективності розроблених планів збуту можуть бути витрати на збут, які коливаються у зарубіжних підприємствах, залежно від виду продук­ції і умов поставок, у межах від 2 до 20% загального обсягу продажу товарів.

На вітчизняних підприємствах витрати, пов'язані зі збутом продукції, плануються і визначаються фактично за звітний період у статті "витрати на збут". Вони розрахову­ються на плановий період і включаються у кошторис витрат.

Витрати на збут до конкретної продукції належать по-різному, залежно від того, які це витрати: прямі чи непрямі. Прямі витрати можна віднести безпосередньо до окре­мих виробів (витрати на тару, рекламу, транспортування у зазначений район ринку).

Непрямі витрати (комісійні виплати організаціям збуту, дослідження ринку та виявлен­ня потреби у продукції, проведення ярмарків, презентація товару та інші маркетингові витрати) при калькулюванні собівартості окремих виробів розподіляються між виро­бами пропорційно виробничої собівартості.

Значну частину у непрямих витратах на збут займають комісійні виплати організа­ціям збуту, їх розмір залежить від каналів збуту продукції.

Із метою зниження цін на товари підприємства скорочують канали збуту, реалізу­ють свою продукцію у фірмових магазинах підприємства або застосовують методи прямого продажу - безпосередньо кінцевому споживачу.

ТЕМА 5. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ

5.1. ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА, ЇЇ ЗМІСТ, КАЛЕНДАРНИЙ РОЗПОДІЛ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ

Важливим розділом поточного плану підприємства е виробнича програма або план виробництва та реалізації продукції.

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції у планово­му періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажу. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужнос­тей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо. Цей розділ плану тісно пов'язаний із планом праці і заробітної плати, планом по витратах виробництва, прибутку і рентабельності, фінансовим планом.

Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена у плановий період і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприєм­ства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб спо­живачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотри-.\гуватися наступних вимог: 1) правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обгрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів; 2) повне ув'язування нату­ральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції; 3) обгрунтуван­ня плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.

Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) вигляді та плану виробництва у вар­тісному вигляді.

В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів за розгорнутою номенклатурою виробів.

Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропо­нованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали:

1) перспективний план виробництва продукції і послуг;

2) прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;

3) державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства - якщо таке існує;

4) результати вивчення поточного попиту на продукцію;

5) договори на виробництво та постачання продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

6) заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;

7) заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;

8) дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді. Послідовність раціональної розробки виробничої програми зображена на рис. 5.1.

Рис. 5.1. Схема планування виробничої програми

Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель за­мовлень і господарські договори.

Обсяг випуску по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обгрунтування на підприємствах з'являються внутрішньовиробничі дис­пропорції у завантаженні устаткування, розробляються шляхи їхнього усунення, а та­кож заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.

Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загаль­ний обсяг продукції у вартісному вигляді: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції.

Розробка завдань із випуску виробів у натуральному вигляді є найважливішою ча­стиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конк­ретних виробів.

Планування виробничої програми в натуральному вигляді передбачає: визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається; розрахунок потреби в про­дукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обгрун­тування планованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матері­альними і трудовими ресурсами.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка містить натуральні та вартісні показники.

Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель за­мовлень і господарські договори.

Обсяг випуску по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обгрунтування на підприємствах з'являються внутрішньовиробничі дис­пропорції у завантаженні устаткування, розробляються шляхи їхнього усунення, а та­кож заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.

Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загаль­ний обсяг продукції у вартісному вигляді: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції.

Розробка завдань із випуску виробів у натуральному вигляді є найважливішою ча­стиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конк­ретних виробів.

Планування виробничої програми в натуральному вигляді передбачає: визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається; розрахунок потреби в про­дукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обгрун­тування планованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матері­альними і трудовими ресурсами.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка містить натуральні та вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натураль­них одиницях за номенклатурою і асортиментом.

Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновид виробів у межах даної номенклатури. Натуральні показники представлені у різичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри).

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізо­ваною.

Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних кон­трактів і державних замовлень.

Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на ос­нові вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів у певних товарах із врахуванням якісної характеристики товарів.

Одним із найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потре­би в ресурсах.

Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відпо­відно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розрахо­вується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові об­сяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресив­них норм продуктивності.

Поряд із цим враховується потреба на капітальне будівництво, створення резервів і т.п.

Потреба в продукції погоджується з можливостями її виробництва. При цьому ме­тоди такого ув'язування мають свої особливості залежно від рівня планування. Голов­ним засобом ув'язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенк­латурі і загальному обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість най­менувань виготовлених окремих видів продукції у натуральному вигляді. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам за номенклату­рою, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаю­чих (складальних) цехів програма складається за найменуванням та кількістю готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиночному і серійному вироб­ництві для заготівельних та обробних цехів номенклатурне завдання встановлюється, заз­вичай, в комплектах деталей на сторону, виробах, вузлах. В умовах масового виробництва цим цехам планується випуск заготовок і деталей за окремими найменуваннями.

Виробнича програма кожного цеху обґрунтовується виробничою потужністю окре­мих груп обладнання, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та заванта­ження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити "вузькі місця" в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні обладнання.

На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їхній продукції та послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключ­ним етапом планування виробництва є доведення завдань із виконання окремих ви­робничих процесів та виготовлення продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, виключаю­чи державний контракт та державне замовлення.

Державний контракт і державне замовлення формується на основі пропозицій міністерств і відомств - державних замовників. Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення - за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відпо­відальність замовників (споживачів) та виконавців за виконання державного контрак­ту і державного замовлення визначається укладеними договорами (контрактами) та законодавством України.

Система державного замовлення розповсюджена у всіх країнах з розвинутою рин­ковою економікою та не суперечить її принципам. Більше того, державне замовлен­ня є престижним для підприємства і отримується, як правило, на конкурсній основі шляхом проведення тендерів. Державне замовлення надається тим підприємствам, які забезпечують більш ефективне його виконання.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно, шляхом укладання прямих договорів із підприємствами-постачальниками та посередницькими організаціями.

Виробнича програма є важливим розділом, на основі якого проводиться плануван­ня потреби матеріально-технічних, трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники.

У поточному плануванні виробнича програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішнього та зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на довший період не доцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починається з її розподілу по кварталах і місяцях. Оскільки ритмічність виробництва має виключно велике значення для підвищення його ефектив­ності, покращення якості продукції і всієї роботи, необхідно більш детально розподіляти річний обсяг виробництва та реалізації продукції по кварталах і місяцях.

Розподіл річних завдань по кварталах (місяцях) необхідно здійснювати з врахуван­ням наступних факторів:

/ встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;

/ збільшення випуску продукції за рахунок приросту і покращення використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів, передбачених планом інновацій;

у/ терміна введення в дію нових потужностей та обладнання;

/ забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;

/ підвищення серійності (масовості) виробництва;

/ кількості робочих днів у кожному кварталі;

/ можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;

/ зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасному рівню розвитку науки і техніки, і таких, що не користуються попитом, та їх заміна на нові;

/ сезонності і змінності роботи (надходження сировини);

/ сезонності збуту продукції.

У масовому і багатосерійному виробництві, коли споживання продукції не несе се­зонного характеру (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів, будівельних мате­ріалів), розподіл виробничої програми по планових періодах проводиться пропорційно кількості робочих днів. В інших випадках розподіл завдань проводиться з врахуван­ням термінів постачання продукції споживачам.

Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.

Оптимальна виробнича програма - це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

1) планування оптимальної структури номенклатури продукції;

2) визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економіч­ної межі нарощування виробництва.

Перша проблема може бути вирішена за допомогою економіко-математичних методів:

>- симплекс-методу лінійного програмування, при якому вибирається критерій оп-тимізації та його математична форма - цільова функція, якою можуть бути: макси­мальний прибуток, максимальний обсяг виробництва, рівномірне завантаження устат­кування, та приймаються наступні обмеження: повне завантаження кожної групи ус­таткування, трудомісткість програми, витрати матеріальних ресурсів;

>- метод "гілок і обмежень" відсіювання неефективних розробок плану;

>- більш простий та доступний метод оптимального формування виробничої про­грами за допомогою інтегральних показників, при якому формування плану продов­жується до виконання встановленого критерію оптимальності.

Як зазначає О. Орлов, ще в 1939 р. лауреат Нобелівської премії академік Л. Канто-рович запропонував вирішення проблеми вибору оптимального плану з метою макси-мізації прибутку:

де с_і - прибуток від реалізації продукції; х_і - кількість і-ї продукції.

У модель вводяться обмеження щодо ресурсів, фонду часу роботи устаткування, за обсягами виробництва конкретних виробів. Із погляду математичної постановки завдання вона не викликає сумнівів. Однак, як вважає автор, некоректним є використання в моделі показника прибутку від реалізації і-ї продукції, і пропонує для моделі оптимізації асортименту використання маржинального прибутку. Цей метод викладений у під­ручнику О. Орлова "Планування діяльності промислового підприємства" (С. 38-39).

Читайте також:

1. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
2. Алгоритм планування податкових платежів. Вибір оптимального варіанту оподаткування та сплати податків.
3. Аналіз асортименту й структури випуску продукції.
4. АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ
5. Аналіз витрат на 1 грн. вартості продукції
6. Аналіз витрат на гривню товарної продукції
7. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції.
8. Аналіз обсягу виробництва продукції в натуральному й вартісному вираженні.
9. Аналіз показників валового прибутку і собівартості реалізованої продукції
10. Аналіз рентабельності продукції
11. Аналіз рентабельності продукції.
12. Аналіз рівня, динаміки і структури обсягу виробленої та реалізованої продукції

Переглядів: 3422