Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Реформи, що забезпечують перехід до ринкової економіки

· лібералізація політики, надання підприємствам прав самостійно приймати управлінські рішення, усунення бар'єрів у здійсненні підприємницької діяльності, вивільнення цін з-під державного контролю

· приватизація неефективних державних підприємств, створення системи приватної власності, формування конкурентного середовища

· досягнення макроекономічної стабілізації, проведення докорінних інституційних змін, формування адекватної законодавчої системи, що регулює права власності, конкуренцію, соціальну сферу

На відміну від України, країни Західної Європи давно вступили на ринковий шлях розвитку, тому в них найвищого рівня досяг розвиток елементів інфраструктури ринку. Історичний досвід свідчить, що в країнах з ринковою економікою основною формою власності є приватна, забезпечена свобода підприємництва та вільний рух капіталів і товарів.

Ринкова організація економіки базується на використанні обмежених ресурсів. їх ефективне використання є одним з основних завдань ринку. Вирішення його повинно здійснюватись в умовах урахування інтересів усіх суб'єктів ринку. «Невидима рука» ринку А. Сміта якраз і є інструментом поєднання інтересів усіх.

Проте дискусія ведеться навколо питання про те, яка форма ринкової економіки є найбільш ефективною з економічної і соціальної точок зору. В Україні та інших країнах Центральної і Східної Європи, які перебувають у стані економічної та суспільної трансформації, відбуваються інтенсивні дискусії навколо німецької моделі ринкової економіки. В інших країнах також віднаходять сучасні форми ринкової економіки, які відрізняються між собою в основному ступенем впливу держави на економіку та розумінням соціального порядку. Отже, сьогодні існують конкуруючі уявлення і про різні форми ринкової економіки та демократії.

Сьогодні перед усіма ринковими порядками індустріальних країн і постає великий виклик: Екологічні проблеми, високий рівень безробіття, сповільнення економічного зростання, зумовлені технологічно структурні зміни, в окремих випадках висока інфляція та гіпертрофована соціальна система. Відмінність від минулих років полягає у тому, що цей виклик постає на тлі інтернаціоналізації ринків і виробництва. Досягнута свобода пересування товарів та послуг та мобільність капіталів і, частково, робочої сили (зокрема, в Країнах Європейського Союзу) вже більше не дозволяють розглядати економічну політику лише в суто національному аспекті.

В цьому змаганні соціальна ринкова економіка має ту перевагу, що вона не є закрита і догматична, а власне є відкрита система. Соціальна ринкова економіка є динамічною моделлю, в межах якої є можливість постійно знаходити нові рішення в полі напруги між забезпеченням якомога більшої свободи та необхідності соціальної компенсації.

Модель соціальної ринкової економіки можна розглядати як винахід в соціальних науках, оскільки вперше в якості економічної системи було запропоновано поєднання економічної конкуренції та соціальних гарантій. Була сформульована ідея економічного порядку, яка має на меті «на основі конкурентної економіки поєднати вільну ініціативу з гарантованим саме завдяки економічній ефективності соціальним поступом».

Концепція соціальної ринкової економіки є синтезом ринкової економіки та соціальних гарантій, що спирається на економічне вчення про вплив інституцій і правил на поведінку економічних суб'єктів. Теорія економічного порядку описує принципи і методи, згідно яких розробляються, координуються і реалізуються плани окремих економічних одиниць за умов економіки, що ґрунтується на розподілі праці.

Якщо застосовувати інституціональний критерій, а саме: хто є плануючою інстанцією при прийнятті економічних рішень, то можна прийти до двох елементарних форм економічного порядку. Якщо багато суб'єктів планують автономно, то це буде ринкова економіка; якщо планує одна інстанція, що ухвалює рішення, тоді мова йде про централізовану, керовану економіку. Сформульована таким чином дуалістична теорія порядку впродовж багатьох десятиріч визначала політико-економічну дискусію навколо ринкової та планової економіки.

Замість неминучої зміни одного економічного порядку іншим стверджується можливість створення та зміни економічного порядку шляхом політичних рішень. Економічний порядок є "встановленим" порядком; він являє собою творче досягнення правової держави. Мова не йде про те, що суспільство довільно може обирати для себе певний економічний порядок, проте існують можливості прийняття рішень в розумінні поєднання різних системних елементів ринкової та державної економіки.

Сучасна ринкова економіка вимагає активної економічної політики, яка відповідала б соціальним завданням вільного суспільства. Необхідно при цьому діяти у двох напрямах:

Перший напрям передбачає проведення економічної політики у формі політики порядку, яка створює і змінює довготермінові рамкові умови діяльності економічних суб'єктів (підприємств).

З іншого боку, необхідно також здійснення політики процесу, яка спрямована на управління економічним процесом. Мова йде про вплив на економіку через змінні економічні величини. Головними сферами є політика зростання та стабілізації, яка використовує інструменти грошової, фіскальної, валютної політики та політики заробітної плати. При цьому необхідно зважати на те, щоб забезпечувалася сумісність з ринком окремих економіко-політичних кроків, тобто ці кроки не повинні блокувати або ж спотворювати ринковий механізм, що ґрунтується на вільній пропозиції і вільному попиті та гнучких цінах.

Другий напрям передбачає врахування соціально-політичних орієнтацій. Вони розглядаються як рівноправні поряд з цілями економічної ефективності, що становить принципову, якісну відмінність від капіталістичної або ж вільної ринкової економіки.

Соціальна політика як частина економічної політики повинна свідомо використовувати досягнення ефективної ринкової системи задля перерозподілу доходів державою.

Окремі інституції і правила економічного порядку виникають і існують не ізольовано від норм, які є прийнятими в суспільстві, тобто вони залежать від ціннісних уявлень суспільства.

Суспільні уявлення, на які зорієнтована соціальна ринкова економіка, базуються на трьох принципах:

1. Визначальною є антропоцентрична орієнтація. В центрі уваги стоїть не колектив, держава чи абстрактне загальне благо, а людина як особистість, індивідуум. Отже, в якості ціннісної основи виступає принцип індивідуальності. Саме з перспективи такого розуміння людини, яке розглядає людину в її особистій гідності, необхідно створювати всі рамкові умови суспільного життя. Економічний порядок, як і будь-який інший окремий порядок суспільного життя, повинен забезпечувати свободу і право на самовизначення, самовідповідальність та індивідуальний розвиток.

Саме сьогодні, в умовах сучасного індустріального суспільства, коли праця все більше індивідуалізується, тобто види діяльності все більше відходять від колективного примусу і прямують до індивідуальної відповідальності, принцип індивідуальності набирає все більшої ваги.

2. До принципу індивідуальності додається принцип солідарності. Адже окрема людина, як істота соціальна, знаходиться у постійних зв'язках та взаємозалежності з суспільством. Солідарність передбачає, що люди перебувають у взаємозв'язку та взаємній відповідальності одне перед одним. Це вимагає загалом подолання соціальної несправедливості та вирішення існуючих конфліктів інтересів мирним шляхом.

3. Поєднання принципів індивідуальності та солідарності не є простим, воно вимагає відповідних зусиль. Для цього існує принцип субсидіарності, який може розглядатись інституціональним правилом, що допомагає одночасно реалізувати принципи індивідуальності і солідарності.

Одночасно принцип субсидіарності визнає необхідність та важливість посередницьких груп та інституцій в суспільстві, наприклад, солідарних співтовариств, груп самодопомоги, об'єднань і т. ін. Суспільна природа людини не вичерпується в державі, вона реалізується також у різноманітних проміжних суспільних групах, в менших суспільних осередках - родині, громаді, підприємстві та в групах за економічними, соціальними, політичними та культурними інтересами.

Структура моделі соціальної ринкової економіки виокремлює п'ять складових елементів, а саме:

Правова держава і приватна автономія. У ринкових системах окремі економічні одиниці (споживачі, або хатні господарства; підприємці, або виробничі одиниці) мають право на автономні рішення стосовно засадничих економічних питань. В правовій державі, яка покликана гарантувати свободи та забезпечувати справедливий порядок, приватні економічні суб'єкти надійно захищені від втручань держави у реалізацію своїх повноважень шляхом надання їм прав конституційної сили (основних прав). За допомогою положень публічного права відбувається відмежування приватної сфери від державних впливів. До приватної автономії в економічній сфері належать в першу чергу наступні інституції та правила:

ü приватна власність (захист приватної власності як конститутивного елементу ринкової економіки є передумовою п приватногосподарського використання та її застосування на користь загалу, так звана соціальна відповідальність власності);

ü свобода укладення договорів;

ü свобода пересування;

ü свобода вибору місця проживання, розміщення підприємства;

ü свобода вибору роду занять і професії, виду діяльності;

ü свобода об'єднань.

Конкурентний порядок. Існування та дієздатність ринкової економіки залежить від існування вільної та ефективної конкуренції на якомога більшій кількості ринків. Ця конкуренція повинна заохочуватися і захищатися державою. Це відбувається в основному завдяки проведенню відповідної конкурентної економічної політики (наприклад, скороченню дотацій, дерегуляцій, свободи зовнішньоекономічної діяльності) і, зокрема, через спеціальну конкурентну політику, що ґрунтується на обов'язкових правилах конкуренції.

антимонопольна політика

нагляд за недопущенням зловживань

контроль за об'єднанням (злиттям) підприємств

Першим важливим напрямком конкурентної політики є антимонопольна політика. Якщо два або більше юридично самостійних підприємства намагаються домовитися між собою про спільні параметри діяльності на одному економічному рівні, то мова йде про спробу перешкоджання вільній конкуренції. Тобто про заздалегідь свідомо скоординовану поведінку на певному конкретному ринку. Це відбувається у формі картелю, згідно угоди або рішень, або ж у формі спільно узгодженої поведінки (паралельна поведінка).

Наступним напрямком конкурентної політики є нагляд за недопущенням зловживань. Він стосується будь-яких обмежень Конкуренції з огляду на домінування на ринку тих чи інших підприємств. Домінування на ринку завжди стосується певного виду товарів, тобто відповідного ринку, і має предметну, територіальну і часову складову. Зловживання домінуючим становищем на ринку виявляється в експлуатації попередніх і наступних економічних ланцюжків та створенні перепон підприємствам однакового економічного ступеня. В обох випадках обмежується свобода прийняття рішень та діяльності іншими підприємствами, а отже, і вільна ефективна конкуренція.

Третій важливий напрямок конкурентної політики становить контроль за об'єднанням (злиттям) підприємств. Він покликаний встановити контроль над процесом концентрації на ринку. Необхідно уникнути створення ринкових структур, як з боку виробників, так і з боку споживачів, які б диктували свої умови на ринку. При цьому виходять з так званого структурного підходу, який дозволяє зробити висновки про відповідну поведінку на ринку та результати цієї поведінки з огляду на конкретну ринкову структуру. В центрі контролю над злиттям підприємств знаходиться концентрація підприємств шляхом зовнішнього розширення, тобто через придбання іншого підприємства і через скуповування акцій.

Грошовий порядок. Стабільність вартості грошей є необхідною умовою ефективності, а отже, і дієвої соціальності ринкової економіки. Значення стабільної вартості грошей стане зрозумілим, коли уявити собі негативні економічні і соціальні наслідки інфляції. Інфляція визначається як процес постійного знецінення грошей, що виявляє себе у зростанні загального рівня цін і у відповідному зниженні купівельної спроможності грошей. Як правило, індикатором зміни вартості грошей слугує індекс споживчих цін.

Інфляція виникає лише тоді, коли грошова маса зростає безвідносно до виробничого потенціалу національної економіки. Тому ключова роль у здійсненні стабілізаційної політики належить контролю над грошовою масою. Це має свій вияв у інституціональному рішенні, яке полягає в наступному. Хоча держава і зберігає повноваження видавати закони про валютну, грошову та казначейську системи і регулює платіжний обіг з іншими країнами, проте забезпечення економіки грошима є виключною компетенцією незалежного Національного банку. Вирішальне значення при цьому має його функціональна і кадрова незалежність, модель якої притаманна кожній країні.

Соціальний порядок. Важливим складником соціальної ринкової економіки є соціальний порядок. Маються на увазі законодавчі та інші інституціональні рамкові умови для спрямування на соціальні цілі діяльності приватних та державних чинників. Характер соціальних інституцій та заходів має відповідати цілям вільного суспільного устрою, який, поряд із забезпеченням економічної свободи в рамках правової держави, мусить створити гідний людини соціальний порядок.

Концепція соціальної ринкової економіки містить певні принципи побудови сучасного соціального порядку:

Ø успішна економічна політика є одночасно хорошою соціальною політикою. Зважаючи на взаємозалежність економічного та суспільного порядку, можна стверджувати, що економічна політика, яка спроможна забезпечити стабільність грошей, економічне зростання та повну зайнятість, є одночасно найкращою соціальною політикою в найширшому розумінні слова;

Ø коригування результатів ринку. Оскільки ефективний конкурентний та стабільний грошовий порядок самі по собі не вирішують усіх соціальних проблем суспільства, необхідні додаткові заходи соціальної компенсації, наприклад, перерозподіл доходів через податкову політику, соціальний захист (соціальне страхування). Функціонуючий ринковий механізм також не достатній для досягнення усіх соціальних цілей;

Ø соціальний захист від загальних життєвих ризиків. Соціальні інституції необхідні для економічного убезпечення кожного громадянина від таких загальних ризиків, як нещасний випадок, захворювання, інвалідність, похилий вік та безробіття. Стосовно конкретної форми соціального страхування існували і існують різні уявлення (наприклад, приватне чи державне страхування, частка приватного і державного фінансування соціального страхування тощо);

Ø принцип рівних можливостей. Сучасний соціальний порядок у вільному суспільстві був би неповним, якби він обмежувався лише соціальним страхуванням. Необхідно вживати заходів для створення рівних можливостей для кожного. Якщо в економіці має діяти і принцип кращого результату, то це вимагає створення рівних умов для економічної діяльності, щоб громадяни мали можливість вільного доступу до участі в економічному житті. Якщо ж в результаті індивідуальної діяльності і за умов чесної конкуренції результати виявляться різними, то суспільство може з цим погодитися лише у випадку, коли стартові умови дійсно були рівні для всіх (наприклад, рівні можливості освіти та підвищення кваліфікації). Доцільною політичною відповіддю на нерівність людей, яка існує об'єктивно, є створення рівних можливостей для усіх. Проте, щодо нерівності внаслідок хвороби, непрацездатності і безробіття вірною політичною відповіддю будуть заходи суспільної солідарності.

Ø соціальне партнерство в економіці. Соціальна компенсація в суспільстві була би обмеженою, якби стосунки між найманими працівниками та роботодавцями не розвивались у напрямку соціального партнерства. Попри існуючі розбіжності інтересів можливо віднайти процедури, які уможливлюють регульоване полагодження конфліктів.

Ринкова сумісність економічної політики. Будь-які економічні рішення повинні перевірятися і зважуватися відповідними державними органами стосовно їхнього впливу на всю економічну і політичну систему країни. Для прийняття адекватного рішення необхідні певні критерії або ж генеральна лінія. Для цього пропонується проаналізувати окремі заходи економічної політики на їхню сумісність з концепцією соціальної ринкової економіки та поставити їх в залежність від її центрального елементу, а саме - ринкової координації (узгодженості). Ринкова або ж системна сумісність економічної політики означає, що зберігається дієздатність ринкової координації.

Тема 5. Методологія і підходи до навчання зі спеціальності «Економіка підприємства»

5.1. Загальні вимоги до підготовки економіста у вищій школі

Економічна освіта стала потребою сьогодення. Вона покликана сформувати в громадян України не тільки знання, діловитість, підприємництво, а й найголовніше - економічну культуру. Економічна освіта сприяє розвитку загального економічного мислення на основі глибокого розуміння економічних процесів, що дає змогу аналізувати факти і явища економічного життя, фактори та способи вирішення економічних завдань, установлювати зв'язки й відношення між ними. Саме вона уможливлює створення та функціонування ефективного ринкового простору, який є важливою складовою суспільного життя країни.

Вища й середня загальноосвітня школи покликані в межах базової освіти формувати в молодих людей економічне мислення на основі глибокого розуміння явищ, процесів, відношень в економічній системі суспільства, а також факторів, способів і засобів вирішення економічних проблем. Ідеться передусім про економічну освіту, бо вона найтісніше пов'язана зі створенням власної високоефективної економіки, яка є важливою умовою соціальної та державної безпеки. Економіка є живою системою, особливим простором, в якому постійно перебуває кожен із нас. Саме це й зумовлює необхідність формування економічного мислення й культури, що, досягається в процесі здобування економічної квіти.

Людина, яка є носієм економічної культури, виявляє її і через вчинки. Економіка є творчою й поведінковою наукою, тому її вивчення сприяє розвитку вмінь осмислювати й систематизувати безліч економічних процесів, відношень, подій, фактів, явищ, спостережень економічного життя, а також приймати відповідні рішення.

Незалежно від профілю освіти кожна доросла людина протягом життя вирішує безліч економічних питань. Наслідки цих рішень відображаються в її повсякденному житті, роботі, участі в громадських організаціях, у соціальному аспекті, на її діяльності як суб'єкта економічних відносин. Вдумливе й осмислене ставлення до явищ економічного середовища передбачає не лише розуміння основних концепцій у даній економічній системі, а й здатність до самовираження й оволодіння соціальними ролями за розв'язання економічних завдань, уміння застосовувати в різних поєднаннях елементи економічних знань ДО конкретних життєвих ситуацій, розуміти економічний зміст власної праці, бачити своє місце в економічному середовищі.

На даному етапі розвитку українського суспільства економічна освіта сприяє формуванню особистості, яка свої дії може коригувати відповідно до існуючих ринкових законів. Головне завдання економічної освіти — формувати активних економічних суб'єктів (індивідів, здатних на макрорівні впливати на економічні процеси, і на макрорівні – адекватно оцінювати дії держави), а не тільки пасивних споживачів і виробників продукції.

Таблиця 5.1

Структура основних вимог до фахівця на сучасному ринку праці в Україіні.

Особистісні риси (задатки, здібності, навички, уміння)	Спеціальні професійні якості (компетентності)
Інтелектуальні риси	Навички міжособистісної комунікації	Ділові якості	Сприйняття корпоративної культури	Специфічні для певного виду діяльності	«вузлові» компетентності
Загальна освіченість, аналітичне мислення, наявність власної думки, ерудиція, гнучкість розуму, швидкість мислення, здатність до сприйняття нового, до навчання, винахідливість, уміння бачити проблему, новаторство, прагнення до самоудосконалення	Чіткий усний і письмовий виклад думок, моральність, уміння зрозуміло викласти інформацію, уважність у спілкуванні з клієнтами, уміння вислухати, уміння ставити запитання, повага до співрозмовника, готовність до взаємодії	Працьовитість, відповідальність, наполегливість, ентузіазм, захопленість, ініціативність, організованість, дисциплінованість, цілеспрямованість, пунктуальність, порядність, упевненість у собі, старанність, амбіційність, відданість, швидка реакція на проблеми, здатність до аналізу комплексних проблем, воля, самоконтроль	Визнання цінностей інших людей, терпимість до відмінностей, і знання, які потребують уміння постійного удосконалення в команді, визнання, здатність до компромісу, надійність, стриманість, неконфліктність, уміння підкорятися	Знання ринкової ситуації та тенденцій, спеціальні	Володіння комп'ютерною технікою, інформаційними технологіями, уміння рахувати, техніка персонального продажу, організація бізнесу, планування, техніка; прийняття рішень, допоміжні знання (наприклад, іноземна мова, водіння автомобіля)

Формування майбутнього економіста у вищій школі є важливим як для розвитку особистості кожного конкретного студента, так і для прогресу суспільства в цілому. Б. Г. Ананьєв, відомий радянський психолог, відзначав: «... у загальному процесі становлення особистості цей період у житті має важливе бачення як завершальний етап освіти та основна стадія спеціалізації (професіоналізації"), момент «старту» діяльності, засвоєння соціальних функцій та ролей». Ускладнення функцій економіста вимагає його постійного самовдосконалення, формування в нього таких професійних і особистісних якостей, які в майбутньому допоможуть здійснювати

Структурні зміни в національній економіці безпосередньо впливають на попит на кваліфікованих працівників на ринку праці. У зв'язку з цим зміст багатьох професій значно змінився. Чимало нових професій, пов'язаних із сучасними технологіями та функціонуванням ринкової системи, є дефіцитними. Серйозні проблеми стосуються підготовки працівників для малих і середніх підприємств, особливо не інструментального профілю. Завдяки економічним перетворенням попит на освіту й навчання змінився залежно від їхнього рівня, змісту, якості й спеціалізації. Багато професій застаріло, а нові користуються попитом.

Професійна освіта й підготовка реагують на ринкові зміни, напрями й потреби. У сучасних умовах реформування економіки України до фахівців висувають певні вимоги, оскільки за недосконалого законодавства робота підприємств та організацій дуже ускладнюється як об'єктивними економічними законами, так і недосконалістю роботи самого підприємства. Фірми функціонують для отримання прибутку, і тому від фахівця вимагають професійних дій, які базуються на чіткому розрахунку, глибоких знаннях та аналізі економічної ситуації.

Ринкові умови діяльності підприємств та організацій, з одного боку, і надлишок фахівців-економістів - з іншого, ставлять випускників відповідної професійної спеціалізації в жорсткі конкурентні умови на ринку праці. Щоб досягти успіху, вони повинні мати високу професійну підготовку та вміти виявляти свої, професійно важливі якості під час проходження виробничої практики, стажування чи випробування за вступ на роботу. Тільки в такий спосіб, викликавши зацікавлення з боку роботодавця до себе як до прекрасного майбутнього працівника, випускник може отримати хорошу роботу за спеціальністю.

В умовах конкуренції на ринку праці випускник вищої школи потребує не лише високого кваліфікаційного рівня. Сучасний молодий спеціаліст-економіст повинен творчо використовувати здобуті знання в роботі, повсякчас збагачувати їх, уміти самостійно розв'язувати будь-яку проблему. Конкурентоспроможність випускників значною мірою залежить від якості оволодіння сучасними економічними знаннями, ступеня економічної культури, уміння мислити й діяти в категоріальній системі ринкової економіки.

Роботодавці висувають певні вимоги до потенційних працівників, основними з яких є глибока теоретична підготовка, комунікабельність, здатність до швидкого «реагування», здатність мислити на перспективу, організованість, трудова дисциплінованість. У сучасному індустріально-інформаційному суспільстві актуальною лишається важливість основної (базової) освіти. Найпоширенішою ознакою певного рівня кваліфікації спеціалістів є диплом про вишу освіту, який свідчить про наявність необхідної суми знань для виконання тих чи інших обов'язків та про порівняні переваги випускника. Потенційний роботодавець визначає абсолютність переваг, достатність знань випускника за допомогою різних показників, зокрема й тих, які характеризують і роботу навчального закладу.

Для зростання ефективності організації відбувається удосконалення вимог до фахівця за критеріями «типові - екстремальні». Частковий аналіз вимог до спеціаліста на сучасному ринку праці в Україні наведено в табл. 5.1.

Безумовно, без глибокої базової освіти людина не зможе реалізувати себе як спеціаліст та отримати відповідну винагороду. Сьогодні роботодавця мало цікавить колір диплома та середній бал. Знати все неможливо, а вміти швидко розбиратись у проблемному питанні та вирішувати його - цілком реально. Але без глибоких теоретичних знань працювати складніше, оскільки в пізнанні теорії можна розвинути свої інтелектуальні здібності. Складові професійної компетентності сучасного економіста показана на рис. 5.1.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Засади раціонального формування ефективного ринкового середовища підприємства	\|	З персоналу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.