Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Тема 6. Глобальні тенденції розвитку сучасного світу

План

1. Визначення поняття тероризму.

2. Рівні та різновиди тероризму.

3. Міжнародний тероризм як нова форма війн у світі.

 

1. Визначення поняття тероризму

Однією з проблем людства є терор і тероризм. Протягом останніх десятиліть тероризм перетворився в глобальну проблему і глобальну загрозу життю. З кожним роком збільшується число загиблих ні в чому не винних людей. Однак сучасні умови можуть створити катастрофічну перспективу загальної загибелі людства, якщо будуть задіяні новітні засоби масового знищення. Міжнародне товариство ще не може дати чіткого визначення феномену тероризму. Таке визначення складно зробити, оскільки заважає суб`єктивна оцінка тієї чи іншої події, яка є актом терору або тільки зовнішньо на нього схожим явищем, тобто диверсією, одним з видів військових операцій. Нині існує понад 100 визначень тероризму, десятки його класифікацій.

Термін «тероризм» походить від латинського слова terror – страх, жах. Сучасні дослідники виводять визначення тероризму від французького terroriser, що означає страхати насильством, тримати у стані постійного страху. Терор – це насильство. Тероризм – насильницькі дії (пересліду­вання, руйнування, захват заручників, вбивства тощо) з метою заляку­вання, придушення противників, конкурентів, нав`язування певної лінії поведінки. Деякі сучасні дослідники пропонують розрізняти «терор» - насильство сильних над слабкими і «тероризм» - насильство і залякування слабкими сильних. Нове антитерористичне законодавство Великої Британії, яке набрало чинності 19 лютого 2001 р., розуміє під тероризмом такі дії, які здійснюються з політичних, релігійних та ідеологічних мотивів і пов`язані з насильством проти особи, ризиком для здоров`я та безпеки населення, серйозним ушкодженням майна, порушенням роботи електронних систем і т. ін. Головна мета терористів – не безпосередні жертви їхніх акцій, не конкретні люди, яких вони холоднокровно прирікають на загибель, а ті, хто про це дізнається. Терористи прагнуть, аби ворожа спільнота «зрозуміла»: або вона піде на поступки на зустріч їхнім вимогам, або буде приречена вічно страждати, очікуючи у страху, що удари можуть влучити у будь-кого і в будь-який час. Сучасних терористів не хвилює, скільки невинних людей загине, будуть вони цивільними чи військовими, які матеріальні збитки будуть завдані суспільству. Головний об`єкт їхнього впливу – ті, у чиїх руках влада. Таке у загальному вигляді кредо тероризму. А природа тероризму у всі часи залишається незмінною: в її основі – симбіоз насильства і страху як насильницько-примусового методу досягнення бажаної мети.

Історія використання тероризму – давня, а географія – далекосяжна. Поняття «терор» запровадив ще Аристотель, для позначення особливого типу жаху, який оволодівав глядачами трагедії у давньогрецькому театрі. Ідея використання реального жаху у масовій свідомості задля завоювання і утримання влади – стара як світ.

Засновником теорії сучасного тероризму став німецький радикал К. Гейнцген. Ще у 1848 р. він доводив, що заборону вбивства не можна прикласти до політичної боротьби і що фізична ліквідація сотен і тисяч людей може бути виправданою, виходячи з «найвищих інтересів людства». Він вважав, що силі і дисципліні реакційних військ треба протиставити таку зброю, за допомогою якої невелика група людей може створити максимальний хаос. Це й є так звана «філософія бомби». Його теорія набула подальшого розвитку у «теорії руйнування» М. Бакуніна. Як засоби боротьби він пропонував отруту, ніж і мотузку. Революціонери, вважав він, повинні бути глухими до стогонів приречених і не повинні йти ні на які компроміси. У 70-ті роки ХІХ ст. анархісти висунули «пропаганду дією». Суть її полягала у тому, що не слова, а тільки терор може спонукати маси до тиску на уряд. Ця ж думка приходить пізніше і у П. Кропоткіна, який визначав анархізм як « постійне збудження за допомогою слова усного і письмового, ножа, гвинтівки і динаміту». Наприкінці ХІХ ст. особлива роль у пропаганді тероризму в Європі і США належить Й. Мосту, який проповідував «варварські засоби боротьби з варварською системою».

Тероризм (як систематичне залякування, провокування, дестабілізація суспільства насильством) стає постійним фактором суспільного життя з другої половини ХІХ ст. Його представники – російські народники, радикальні націоналісти в Ірландії, Македонії, Сербії, анархісти у Франції, Італії, Іспанії, США. До Першої світової війни тероризм вважався знаряддям лівих. Але, по суті, до нього вдавались не тільки вони. Прикладом може бути діяльність правої організації американського ку-клукс-клану. Із закінченням війни праві узяли терор на своє озброєння – націонал-сепаратисти і фашистські рухи в Німеччині, Франції та Угорщині, «залізна гвардія» у Румунії. Найбільшими терактами того часу були політичні вбивства К. Лібкнехта і Р. Люксембург у 1919 р., югославського короля Олександра і французького прем`єр-міністра Л. Барту в 1934 р.

У ХХ ст. спектр мотивів для використання методів терору суттєво розширився, Якщо російські народовольці, есери розглядали терор як самопожертву на благо суспільства, то для італійських «червоних бригад» він слугував способом і засобом самоутвердження. «Червоний» і «коричневий» терор фашистського типу стоять недалеко один від одного і не мають нічого спільного з тим, що робили народовольці, тим більше – з сучасним тероризмом, який аж ніяк не турбується про благо суспільства.

Тероризму, незалежно від його функціональних характеристик, притаманні такі атрибути (ознаки, без яких він просто не можливий):

- насильство, застосування сили, примус як основні методи впливу;

- залякування, акцентований страх, терор як основні цілі цього впливу;

- відсутність будь-яких моральних і юридичних обмежень;

- висування вимог до «третьої» сторони;

- випадковість, довільність вибору жертв, їхня невинність;

- таємний, конспіративний характер підготовки терактів поряд з публічністю їхнього здійснення;

- прагнення до одержання широкого розголосу;

- повторюваність, серійність терористичної діяльності.

2. Рівні та різновиди тероризму

Існують різні рівні та різновиди тероризму: державний, класовий, етнічний або націоналістичний, релігійний тероризм, економічний, агротероризм, кримінально-грабіжницький тероризм, екологічний тероризм, інформаційний. У ХХ ст. відбулося перенесення тероризму на державний рівень (тероризм «згори»). Найяскравіший приклад – фашизм у Німеччині. Радянський Союз – тоталітарно-терористична держава також з перших днів свого існування «душила» громадян беззаконням всередині країни, примушувала їх постійно відчувати безсилля і слабкість. В.І. Ленін стверджував, що диктатура пролетаріату «є війна, і набагато більш жорстока, більш тривала і запекла, ніж будь-яка з війн, що були до того». З перших днів після жовтня 1917 р. почався «червоний терор», потім на державному рівні «сталінські репресії». Після смерті Сталіна методи були дещо змінені. Зокрема широко використовувалися психіатричні лікарні, де людей катували і перетворювали на інвалідів за допомогою сильнодіючих засобів. Ініціатором таких методів вважають М. Хрущова. Влада не змінювала своєї поведінки і за межами кордонів. Спектр її дій був дуже широким: від спецоперацій з усунення політичних опонентів (напр.. вбивство Л. Троцького) до ведення відкритих війн проти народів, які не бажали коритися її ставленикам (Афганістан). Після розвалу СРСР тероризм залишився в деяких регіонах пострадянського простору – збройні конфлікти на території Грузії, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Таджикистану, Киргизії, Чечні. Сьогодні світу вже погрожують ядерним тероризмом і використанням отруйних речовин. Також викрадення людей з метою шантажу або одержання викупу.

Сучасний державний тероризм виявляється також у використанні деяких терористичних груп урядами певних держав для здійснення тих чи інших акцій. Яскравий приклад – використання Іраном у 1979 р. групи молодих бойовиків для захоплення заручників в американський амбасаді.

До Першої світової війни тероризм мав, як правило, класовий, або псевдо класовий, досить вузький політичний характер: наприклад російські народовольці та есери. Після Другої світової війни активізувалися «Червоні бригади» в Італії, «Фракція Червоної армії» у Німеччині та ін.. При цьому варто порівняти їхню тактику з тактикою їх попередників, наприклад російських терористів. Останні прагнули залякати правлячий клас шляхом замахів на членів царської родини, міністрів, губернаторів, генералів і примусити уряд піти на зміну державного ладу. Західноєвропейські «радикали» др. пол. ХХ ст. не мали таких ілюзій і тому стали на шлях провокуючого тероризму. Терористи замість замахів на державних діячів планували, а інколи і здійснювали акції, мета яких полягала у тому, щоб посіяти у населення жах і паніку, викликати у країні хаос, подолати який уряд міг, за їхніми розрахунками, тільки драконівськими заходами, щоб спровокувати уряд на широкомасштабні репресії, що у свою чергу мало викликати хвилю масового обурення діями влади, а в ідеалі навіть революцію. Вкрай далекі від реальності, не знаючи і не розуміючи настроїв людей, вони серйозно вірили в успіх своїх фантастичних планів. Зазнавши поразки, екстремісти «ультралівого» спрямування нині намагаються, і не без успіху, приєднатися до антиглобалістського руху.

Треба сказати, що з поразкою соціалізму закінчив і свою діяльність «класовий» тероризм Разом з тим сьогодні політичний тероризм зливається із кримінальною злочинністю. Їх можна часом розрізнити лише за цілями і мотивами, бо методи і форми у них ідентичні. Вони взаємодіють і надають один одному підтримку. Нерідко злочини кримінального характеру маскуються політичними цілями, а їх учасники, видаючи себе за терористів, після арешту вимагають до себе ставлення, як до політичних в`язнів. Часто складно зрозуміти, який характер – політичний чи кримінальний – мають такі акції, як вбивства непересічних діячів політики, бізнесу, журналістів та інших.

Після Першої світової війни на перший план вийшли етнічні мотиви тероризму. Етнічний, або націоналістичний, тероризм найчастіше не можна відокремити від партизанської війни, він є її складовою. Показові приклади таких країн як Шрі-Ланка (таміли проти сингалів), Індія і Пакистан (кашмірський конфлікт) та ін. У таких випадках разом із більш регулярними бойовими діями збройних угрупувань застосовуються типово терористичні методи боротьби:: вбивства окремих осіб в тилу ворога, як військових так і цивільних, захоплення заручників тощо. Найчастіше терористи цього типу мають за мету створення окремої держави тієї чи іншої етнічної групи. Північноірландські, баскські, корсиканські, курдські, кашмірські, ланкійські, філіппінські бойовики ,на відміну від «класових» терористів, впевнені у підтримці значної частини своїх етнічних спільнот, кожна з яких вбачає в них борців за свободу і незалежність народу.

Релігійний тероризм – активізувався в др. пол. ХХ ст. – поч. ХХІ ст. Представники цього напрямку належать і до невеликих конфесій, і до світових релігій. Терористичні організації використовують терор задля досягнення мети, «визначеної Богом». Ворогами таких людей виступають всі «невірні», тобто ті, хто не належить до їхньої віри. Часом боротьба ведеться на глобальному рівні. Це зокрема стосується ісламістського тероризму.

Набирає силу економічний тероризм – регулярне використання насильства у господарській формі. Яскравими прикладами можуть бути захоплення або «недружнє об`єднання» об`єктів підприємництва, фізичне усунення норовливих бізнесменів, залякування різними методами конкурентів у перерозподілі сфер діяльності, рекет. Економічний тероризм часто прямо змикається з кримінальним світом (наркоманією, работоргівлею тощо). Особливо це організована злочинність на пострадянському просторі, яка заробляє колосальні доходи від економічного тероризму. Факти використання тиску силових структур на тих чи інших представників бізнесу з політичними або корупційними цілями можна розглядати як економічний тероризм на державному рівні.

До кримінально-грабіжницького тероризму можна віднести і такі форми, як захват літаків і захоплення заручників з метою одержання великого викупу. Протягом останніх десятиріч ці форми набули значного поширення. Так в Італії тільки в першій половині 80-х років ХХ ст. було викрадено приблизно 350 осіб, за яких сплачено викуп у розмірі 185 доларів. У США з 1974-1984 рр. було захоплено з метою викупу у півтори рази більше людей (головним чином дітей), ніж у найгірші 30-ті роки.

Новим явищем став агротероризм. У 2005 р. в Канзас-Сіті відбувся перший Всесвітній конгрес з агротероризму. Відомості про нього не є широкодоступними. Можливо, це зумовлено недостатньою вивченістю явища або небажання певних кіл афішувати його можливості. Зокрема, будь-яка велика сільськогосподарська компанія може найняти вчених-дослідників, за допомогою яких виростити новий або «запустити» існуючий вірус у господарство конкурента. («курячий грип», атипова пневмонія і т.п.). За такими діями може бути прихована більш далекосяжна мета – дестабілізувати ситуацію у тій чи іншій країні.

Все більше активізується екологічний тероризм. Єдиного координуючого центру в нього немає. Координація дій відбувається через Інтернет. Дії екологічних терористів часом мають радикальний характер. Наприклад це вбивства представників влади, партій, парламенту, які в своїх програмах мають екологічні пункти.

Останнім часом набуває поширення інформаційний тероризм, націлений на злам банківських кодів, і не тільки на це. Нещодавно прийнятий у США закон прирівнює цей тип тероризму до «класичного». З іншого боку, здійснилося передбачення Наполеона, який казав: «Чотири газети зможуть скоїти більше зла, ніж стотисячна армія». Прикладом може бути скерована американцями діяльність засобів масової інформації під час агресії США проти Іраку. Частково під їхнім впливом населення країни відчуло деморалізацію. У свою чергу сучасні терористи зрозуміли особливості теперішніх часів, коли ЗМІ дійсно перетворилися на «четверту владу», владу над громадською думкою. Можна організувати ЗМІ на проведення акцій інформаційного терору проти керівників держав, лідерів партій і т. ін.

 

3. Міжнародний тероризм як нова форма війн у світі

Ще не так давно тероризм мав характер локального явища. Протягом 80-90-х років минулого століття він став універсальним явищем. З одного боку, тероризм зазнав впливу з боку нових реалій, зумовлених глобалізацією. З іншого, він сам глобалізувався або інтернаціоналізувався. На сучасному етапі людство зіткнулося з небезпекою міжнародного (транс-національного) тероризму.Термін «міжнародний тероризм» використовується з 70-х років ХХ ст. У Кодексі злочинів проти світу і безпеки людства ООН він визначається як «вчинення, організація, сприяння здійсненню чи фінансування заохочення агентами чи представниками однієї держави актів проти іншої держави чи потурання з їх боку здійсненню таких актів, що спрямовані проти осіб чи власності і які за своїм характером мають метою викликати страх у державних діячів, груп людей чи населення в цілому…»

Терористична діяльність у сучасних умовах характеризується такими ознаками:

- широким розмахом;

- відсутністю чітко виражених державних кордонів;

- наявністю зв`язку і взаємодія з міжнародними терористичними центрами та організаціями, а також встановленням зв’язків і взаємодії різних локальних терористичних груп;

- жорстокою організаційною структурою, яка складається з керівної і оперативної ланок, підрозділів розвідки і контррозвідки, матеріально-технічного забезпечення, бойових груп і прикриття;

- суворою конспірацією і ретельним підбором кадрів;

- наявністю агентури у правоохоронних і державних органах;

- якісним технічним оснащенням, яке конкурує, а то й перевершує оснащення урядових військ; наявністю розгалуженої мережі конспіративних сховищ, навчальних баз і полігонів.

Характерним є те, що одержуючи сучасні засоби ведення інформаційної війни, міжнародний тероризм нав`язує суспільству свої ідеї і свої оцінки ситуації, широко і небезуспішно вирішує мобілізаційні завдання із залучення до своїх лав молоді, не кажучи вже про професійних найманців. Міжнародний тероризм діє скрито, не має чітко виражених бойових порядків, не виявляє себе до самого моменту вчинення злочинних дій, використовує найнесподіваніші прийоми (прикладом може бути «поштовий тероризм», який розпочався 18 вересня 2001 р., коли чимало громадських організацій і приватних осіб у США почали одержувати листи з бацилами сибірської виразки), активно і цілеспрямовано спекулює на низьких почуттях і вадах людей, націлює свої удари переважно проти мирного населення і стратегічної інфраструктури, створює для себе бази й опорні пункти в усьому світі.

Транснаціональний тероризм є системним викликом світоустрою. Він акумулює і посилює небезпеку неконтрольованих загроз виживанню людства. Це не тільки використання різних засобів збройної боротьби, а й інших фактів, що знищують людський ресурс, зокрема, наркотрафік, організована міжнародна злочинність, торгівля людьми та інше.

Міжнародний тероризм став однією з форм ведення війни. На сьогодні – це вже не тільки і не стільки диверсанти-одинаки, викрадачі літаків і вбивці-камікадзе, це потужні структури з відповідним оснащенням. Сучасний тероризм здатен вести диверсійно-терористичну війну, брати участь у масштабних збройних конфліктах. В основі мотивації сучасних міжнародних терористів лежать насамперед антизахідні і антиамериканські настрої. Тому мова може йти про нову форму війни проти західної цивілізації. Антизахідні настрої є прямим наслідком і збереженням у новій формі того духу анти колоніалізму, яким були охоплені народи Азії і Африки як після Першої, так і особливо після Другої світової війни.

Акти тероризму створюють серйозну загрозу міжнародному світо порядку в цілому. Боротьбу з міжнародним тероризмом деякі аналітики розглядають як четверту світову війну. Ця війна невід`ємна від глобалізації світу, оскільки за великим рахунком вона – один із проявів кризи індустріальної фази розвитку.

Протидіяти міжнародному тероризму ефективно на основі міжнародного співтовариства. Одним з перших кроків у його організації стало затвердження Асамблеєю Ліги Націй у 1937 році проекту Міжнародної конвенції із запобігання і покарання актів тероризму. Також Декларація про заходи з ліквідації міжнародного тероризму, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1994 р., знову вказала на необхідність співробітництва в боротьбі з тероризмом і підтвердила обов`язок держав вживати всіх можливих заходів для його ліквідації. Серед міжнародних міжурядових організацій найбільш впливовими вважаються ООН, і НАТО, Організація з безпеки і співробітництва в Європі. Вони вдаються до визначних заходів. Однак до початку ХХІ ст. стало очевидним, що міжнародне співтовариство поки не може подолати транснаціональний тероризм.

Боротьба з тероризмом повинна бути спрямована перш за все на створення принципово нових міжнародних структур і вирішенню головної проблеми – пошуку шляхів глобальної зміни умов, що породжують тероризм.


Читайте також:

  1. III.Цілі розвитку особистості
  2. III.Цілі розвитку особистості
  3. III.Цілі розвитку особистості
  4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
  5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  6. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  7. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
  8. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
  9. Актуальні тенденції організації іншомовної освіти в контексті євроінтеграції.
  10. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
  11. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
  12. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ




Переглядів: 613

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема 5. Тероризм: історія та сучасність | Тема 7. Україна та її місце в сучасних умовах світу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.012 сек.