Тема 5. Тероризм: історія та сучасність

План

1. Класифікація війн, фактори, що їх породжують.

2. Уроки та результати війн ХХ ст.

1. Класифікація війн, фактори, що їх породжують

Війни супроводжують людство протягом тисячоліть, Особливого значення вони набувають у ХХ ст., оскільки виникає загроза його існуванню, а також через ті наслідки, які пов`язані із війнами як такими. Сучасне визначення цього поняття: Війна – соціально-політичне явище,крайня форма вирішення соціально-політичних, економічних, ідеологічних, а також національних,територіальних та інших суперечностей між державами, народами, націями, верствами і соціальними групами засобами збройного насильства.

Як свідчать соціологи і психологи, більшість людей відчувають відразу до війни, навіть боїться її. Людина – істота, яка погано пристосована до війни. ¾ спеціально підготовлених солдатів під час бою діють безглуздо, піддаються страху, паніці і втечі. Чисельні і добре організовані антимілітаристські, пацифістські, миролюбні рухи також є свідченням того, войовничість не є загальнолюдською якістю.

Здавна, від часів давньогрецького філософа Демосфена (ІУ ст. до н.е.), війни поділялися на справедливі і несправедливі. Перші, на думку філософа, ведуться заради захисту батьківщини від розорення і знищення ворогом, в ім.`я справедливості. Несправедливими є ті війни, які ведуться заради користі, вигоди, порушуючи принципи справедливості. Однак, що вважати справедливим, а що несправедливим, як правило, входило до прерогативи самих ініціаторів війни. Існують і інші підходи у класифікації війн, за тими чи іншими параметрами: за масштабом (локальні, регіональні, між цивілізаційні, світові); за мотивом (оборонні й агресивні); за юридичним оформленням (офіційні і «таємні», «неоголошені»); за складом учасників (двосторонні ті багатосторонні); за складом союзників або складом супротивників (односторонні і коаліційні); за типом ведення бойових дій (наступальні, оборонні, змішані – оборонно-наступальні, наступально-оборонні); за характером ведення бойових дій (позиційні, мобільні, змішані); за місцем ведення бойових дій (на своїй території, на чужій, змішані); за використанням техніки і технологій (зокрема, за засобами знищення і засобами пересування); за задіяними видами збройних сил; за стратегією і тактикою; за підсумками війни (перемога, поразка, співвідношення втрат і набутків).

Якщо виходити із історичних реалій, здається що війна – це невід`ємна, вроджена складова самої людської природи, так само, як потяг до гри, наприклад. Видатний німецький філософ І. Кант небезпідставно вказував, що історія в цілому аж ніяк не свідчить про людську мудрість, швидше вона є літописом людської недосконалості, безумства, марнославства і пороку. Можливо, слушним є аргумент, і тих авторів, які вважають притаманні людині від народження зле начало, ірраціональні і руйнівні потяги, агресивність, войовничість, почуття ворожнечі до чужих, схильність до непокори, заздрість, прагнення панувати, владарювати, підкорювати інших, гордощі, користолюбство не останніми за значенням мотивуючими факторами суспільно-історичного розвитку, важливим компонентом якого є війна.

Зрозуміло, що було б не вірним зводити всі фактори, що породжують війни, до одної лише людської агресивності, войовничості та почуття ворожнечі до чужих. Таких факторів набагато більше. Їх можна звести до кількох основних. Серед них найголовнішими можна вважати: експлуататорський спосіб виробництва, несправедливість, нерівність, насильство; екстремістські соціальні класи, групи, партії, владу; переважаючу військову могутність країни, або блоку (над достатні для оборони і підтримання миру військові потенціали); войовничі духовно-моральні настанови і норми; панування мілітаризму. Серед нових, найголовніших факторів, які будуть важливими вже у ХХІ ст., слід назвати боротьбу поклади сировини, енергоносії, водні ресурси, ліси, родючі землі, збереження власної екології і перетворення на звалища виробничих відходів території слабко розвинених країн.

Витоки війн активізуються діяльністю великих мас людей під цілеспрямованим керівництвом державно-політичних інститутів (урядів, партій, політичних і військових діячів та ін.). Їх зусиллями створюються вогнища воєн і військових конфліктів, умови і приводи для їх розв`язування. Кожна війна і воєнний конфлікт результат зацікавленості в них впливових і владних соціально-політичних груп і верств. Без налаштованості цих груп воювати не може бути воєнних зіткнень. У недалекому минулому ті, хто починав війни, діяли відкрито. Тепер, коли агресивна війна визнана світовим співтовариством найтяжчим злочином проти людства, ініціатори баталій діють, як правило, не так відверто, висуваючи «справедливі» аргументи на користь того, щоб покарати «лиходіїв» (проти Слободана Милошевича, Саддамма Хусейна).

Людина за своєю суттю прагне високої репутації, бо є істотою, наділеною гордістю та егоїстичним інтересом. Це є притаманним і народам і державам. Звідси – велике значення, яке у міжнародній політиці надається категорії «національна честь».

«Національна честь», яка втілюється у понятті «престиж», визначається насамперед економічними і політичними можливостями держави. Але часто престиж досягається за допомогою сили, особливо успішної, переможної війни, в результаті якої одна держава нав`язує свою волю іншій. Сила і могутність держави впродовж всієї історії оцінювалася за її можливостями вести і вигравати війни. З цього погляду одна з головних функцій війни полягає у тому, щоб визначити міжнародну ієрархію за шкалою престижу і таким чином з`ясувати, які саме держави є головними акторами міжнародної системи. Як правило, домінуючі актори стверджували свої права на панівне становище й нав`язували норми та правила гри слабкішим членам цієї системи. Так було після Першої світової війни, коли встановилася Версальсько-Вашингтонська система. У сучасному світі те, що зветься міжнародним правом, розроблено і затверджено західною цивілізацією і в цілому відбиває насамперед її інтереси і цінності.

Чимало дослідників вказують на позитивну роль війн.Війни є фактором прискорення суспільного розвитку, породження інститутів більш високого рівня, стимулювання здібностей людини і т.ін. Війни у всіх відношеннях були найважливішим фактором становлення класового суспільства. Без них перехід до цивілізації був би не можливим, вона була також фактором соціальної диференціації суспільства. Вона формувала розгалужену мережу нових соціальних структур, інститутів і відносин. Була також фактором згуртування, консолідації, асиміляції, посилення національного відокремлення суспільства. Багато мислителів розглядали війни як шлях і засіб до зближення й об`єднання рас, націй, народів, формування єдиної всесвітньої культури, умов для міцного миру, щоправда, у віддаленому майбутньому. Значення тієї чи іншої війни слід оцінювати конкретно-історично, кожного разу окремо. Дарма заперечувати, що окремі війни відігравали прогресивну роль, приносячи певну користь, допомагаючи зруйнувати шкідливі і реакційні установи, порядки і відносини, звільняючи народи і країни від соціального і колоніального гноблення. Загальновизнаним є позитивний вплив перемоги союзників над фашистською Німеччиною та Японією у Другій світовій війні. Але прогресивний вплив війни антифашистської коаліції – це один бік. Інший бік – це негативний вплив на життя суспільств з погляду людських, матеріальних і духовно-культурних втрат.

Негативний вплив воєннасамперед позначається на кількості і якості населення. Втрати людей у війнах постійно зростали, особливо у війнах нової і новітньої історії. У ХУІІІ ст. в них загинуло 4,4 млн. осіб, у ХІХ ст. – 8,3 млн., а у ХХ ст. – приблизно 140 млн. Як свідчить історичний досвід, війна косить життя найбільш здорових, талановитих, моральних. Це значно знижує творчий потенціал суспільства, особливо за значної кількості війн, які випадають на долю країни. (Україна 8 млн. осіб, 714 міст, 16,5 тис. підприємств, втратила 40% національного багатства, економіку відкинуто на 20 років назад).

Отже, ті війни, без яких був би неможливим прогрес, становлять вельми малу частку у загальній масі воєн за всю історію, шкода від усіх війн більша ніж користь.

Протягом ХХ ст. війна зазнала найбільш глибоких змін за соціально-політичним змістом,військово-технічним виглядом, характером зброї, що застосовувалася, масштабами, руйнівністю і впливами на життя суспільства. Насамперед слід підкреслити, що частота війн у ХХ ст. коливалася, але в цілому перевищила середню частоту війн за всю знану історію людства приблизно в 1,5 рази. Статистика: протягом останніх 5000 років кількість воєн і воєнних конфліктів становила приблизно 15 тис., тобто в середньому 3 війни на рік. Від початку 90-х років ХІХ ст., тобто за 100 років – 420, (4,2 на рік). Від кінця ХІХ ст. до Першої світової війни – за 20 років – 36 (2 на рік); Між двома світовими війнами 21 рік від 1918 до 1939 р. – 80 (приблизно 4 на рік). З 1945 до 1990 р. (45 років) – 300 (від 7,5 до 8 на рік). Від 1990 р. й донині у світі спалахують щорічно 60 війн і військових конфліктів.

Розширився зміст війн. Якщо сто і більше років тому він переважно вичерпувався збройною боротьбою, то у ХХ ст. все більше доповнювався дипломатичною, економічною, інформаційно-психологічною, розвідувально-диверсійною, терористичною та іншими формами боротьби, які підпорядковані єдиній меті і розгортаються не лише на території воюючих держав, а й на глобальному геополітичному просторі.

У війнах ХХ ст. перестав визнаватися принцип – не робити ворогові більше зла, ніж того вимагають цілі війни. Дослідники вказують, що 1914 рік відкрив шлях війнам нової епохи, у якій виявила себе небачена до того масова страшенна жорстокість після «відносно шляхетних» війн ХУІІІ і ХІХ ст., коли ще зберігали свою силу традиції лицарського благородства. Ще одна відмінність воєн ХХ ст. : небачено зросли жертви, бідування і страждання мирного населення у воєнні часи.

Світові війнивтягнення в орбіту війни не тільки більшості держав і їхніх армій, але й народів.

Локальна війна – воєнний конфлікт між державами або коаліціями держав з обмеженими цілями, для досягнення яких використовують звичайні засоби збройної боротьби з обмеженням масштабу та географічного району їхнього застосування.

Громадянська війна –найбільш гостра форма вирішення соціальних суперечностей у середині країни, збройне протистояння соціальних, етнічних, релігійних спільнот та груп за реалізацією своїх корінних економічних, політичних та інших інтересів.

«Холодна війна»- незвичайна, нетрадиційна війна, яка здійснювалася переважно в ідеологічній, політичній, економічній і технологічній сферах із використанням безпрецедентно жорстких невійськових і нетрадиційних засобів.

Інформаційна війна –починаючи з 90-х років ХХ ст. комплексний вплив (сукупність інформаційних операцій) на систему державного та військового управління протидіючої сторони, її військово-політичне керівництво, який би ще за мирних умов приводив до прийняття сприятливого для сторони-ініціатора інформаційного впливу рішення, а під час конфлікту повністю паралізував би функціонування інфраструктури управління противником. Неодмінною умовою є захист власної інформації і своїх інформаційних систем. Основні зусилля зосереджуються не на знищенні особового складу і військової техніки супротивника, а на виведенні з ладу його «нервової системи» - комп’ютерних мереж і мереж зв`язку головних штабів. Справжня інформаційна війна, таким чином, передбачає використання збройними силами комп’ютерних і телекомунікаційних технологій як засобу знищення супротивника у війні шляхом дезорганізації його управління, внесення хаосу в роботу обчислювальних центрів і мереж зв`язку, ліквідації пунктів військово-політичного керівництва і командування військ, дезінформації і морально-психологічного тиску на особовий склад його армії, а також населення. Кровопролиття при цьому зводиться лише до можливо мінімального рівня, особливо у своїх військах.

2. Уроки та результати війн ХХ ст.

Урок перший.Світові конфлікти ХХ ст. довели, наскільки згубним є відставання військово-політичної думки від закономірностей світу, що змінюється. Катастрофічною виявилася переконаність, що у ХХ ст. можна військовим насильством досягти чого завгодно. Обидві світові війни виникли і через некомпетентність лідерів, політична малограмотність, безпринципність і військова малограмотність. Країну і народ було підставлено як щит аби прикрити некомпетентне керівництво.

Другий урок.Протягом тривалого часу встановилися догмати : що кожна держава повинна готуватися до війни, а мир – це лише перепочинок між війнами, гонка озброєння вважалась законом, завоювання чужих територій, переділ володінь, кордонів, пограбування переможених, захват полонених як робочої сили, утвердження власної ідеології або догматів віри – усе це «нормальні» цілі застосування сили. Ці погляди склалися здавна. Але більшість із них в наш час припинили «працювати», стали шкідливими і небезпечними. Найважливіша умова миру – подолання цих поглядів, проте вони дуже живучі.

Третій урок.Історія свідчить, що політика сили завжди поєднувалася зі своєю протилежністю – прагнення людей до виживання і до тих чи інших форм обмеження сили. Процес обмеження політичних можливостей військової могутності поступово розвивався протягом усього ХХ ст., хоча с початку його не помічали через існуючі традиції. Протягом століття діяли дві тенденції. Перша полягала у стрімкому зростанні матеріальної могутності військової сили, яка зі створенням ядерної зброї досягла абсолютних величин. Друга – в обмеженні військової сили як найбільш дієвому засобі політики.

Четвертий урок.У ХХ ст. було дискредитовано імперську політику, ту, що сподівалася силою утримувати насильницькі структури, коли вони опинилися на межі розпаду. Тоталітарні режими довели до краю використання військових засобів для внутрішньополітичних завдань, прагнучи забезпечити своє існування. У декого було бажання зберегти свої колонії, розширювати території, не рахуючись із волею інших народів, нав`язувати чужі режими, ідеологію. Однак дві головні тенденції виявилися сильнішими, ніж військова сила: загальне прагнення у ХХ ст. демократії і національної незалежності. Вони винесли вирок імперіям. (Австро-Угорська монархія, Османська деспотія, фашистський режим в Європі, японський тоталітаризм, британська імперія, СРСР).

П`ятий урок.Майже всі війни ХХ ст. призводили до політичних глухих кутків у тому розумінні, що викликали наслідки, яких не чекали ані переможці, ані не переможені. Є приклади Першої і Другої світової війн. Ніхто й думки не мав, що їх результатами стануть у 1917 р. революції в Росії, в інших країнах, утворення соціалістичної супердержави, потім соціалістичного табору і початок «холодної війни». Інший приклад – підтримка американцями талібів у війні з СРСР. Ті самі ісламістські терористи потім спрямували свою зброю проти США.

Шостий урок.Історичний досвід показує, що демократія як така не є запорукою відвернення війн. Звичайно, недемократичні, диктаторські, тоталітарні, авторитарні, військові, надто централістські держави і режими значно частіше виступають ініціаторами війн. За таких режимів невелика купка агресивних правителів може бездумно кинути армію на придушення мирних демонстрацій і зворушень своїх громадян. Такі режими більш схильні до воєнних авантюр, вони легше можуть втягнути країну у війну, не рахуючись із громадською думкою, протестами політичних інститутів і народу. Особливо небезпечною є супервлада одної особи, яка спирається на невелику замкнену олігархію і розпоряджається долею країни. Підвищена агресивність авторитаризму є загальновизнаним фактом.

Часом стверджується, що саме демократія покликана здійснити революцію у військово-політичних відносинах між державами, позбавити людство військових потрясінь і мілітаризму. Але, якщо звернутися до історії ХХ ст. , то виявляється, що чимало великих воєн і військових конфліктів ініціювали західні демократії: США, Франція, Велика Британія та ін.

Із кінця ХХ ст.зі становленням постіндустріального суспільства на перший план почали виходити міжцивілізаційні війни. Це – зіткнення різних культур, релігій, менталітетів, хоч і тут можна знайти демографічні й економічні причини. Так, активність і агресивність мусульманської цивілізації багато в чому пояснюються високим рівнем народжуваності, необхідністю забезпечити життєвий простір і засоби існування для зростаючого населення. Ліквідація протистояння двох світових супердержав, які очолювали два протидіючі військові блоки, висунули на перший план між цивілізаційні суперечності та воєнні конфлікти, які відбувалися раніше. Ці війни спочатку відбувалися у межах окремих країн. Перше таке зіткнення - запеклий збройний конфлікт між християнською і мусульманською общинами у 80-ті роки ХХ ст. у Лівані – невеликій країні зі сприятливими природними умовами і середнім рівнем розвитку. Потім такі конфлікти стали повторюватися в інших місцях. Найбільш яскравий приклад – війна у Боснії і Герцеговині, де було розв`язано запеклу війну між представниками православної, католицької і мусульманської вір, у Закавказзі, Чечні. Періодично спалахує вогонь збройних конфліктів між індуїстською і мусульманською цивілізаціями в штаті Джемму і Кашмір. Війна в Перській затоці 1991 р. і проти Іраку 2003 р.

Книга американського аналітика С. Хантінгтона «Зіткнення цивілізацій» 1997 р.

На сучасному етапі діють певні фактори, які посилюють небезпеку між цивілізаційних воєн і зіткнень. Насамперед це демографічний фактор. Протягом наступних 50 років можна очікувати зменшення загальної чисельності населення західно-християнської і православної цивілізацій на декілька відсотків і кратне зростання чисельності населення в африканській цивілізації, у мусульманській, латиноамериканській, індуїстській, китайській. Тобто посилиться тиск у цивілізаціях з високими темпами зростання населення, що може збільшувати небезпеку конфліктів.

Ситуація також погіршується економічним фактором, збільшенням прірви між багатими і бідними цивілізаціями. За даними організації «Програма розвитку ООН», у 60-ті роки ХХ ст. багаті країни жили заможніше найбідніших у 30 разів, а на початку ХХІ ст. – вже у 72 рази. Голодний відчай найзлиденіших країн може призвести до глобального конфлікту, який загрожуватиме усьому людству.

Також небезпечним фактором виступає недалекоглядна політика Заходу, і особливо США, які намагаються нав`язати свої волю, інтереси (але не свій високий рівень життя) іншим цивілізаціям. Прагнення реалізувати свою монополію супердержави, нав`язати силою своє розуміння світового порядку іншим цивілізаціям невідворотно викликає протидію з їхнього боку, що може призвести до локальних війн, а в перспективі і до глобальної між цивілізаційної війни.

Із 11 вересня 2001 р. бере початок новий тип війни – асиметричної, глобальної і багатомірної. Для цього типу характерно, що визначеної лінії фронту немає, вона може проходити не тільки в точках цивілізаційних напружень, а і у будь-якому місці на території воюючих цивілізацій. Основною формою війни може бути тотальна партизанська терористична війна, яка буде відбуватися одночасно на всіх територіях держав Західного альянсу. Будуть активно використовуватися новітні технології інформаційної епохи: інформаційні війни, кібератаки і зараження комп’ютерів вірусами.

Акцент в цих війнах робиться на досягненні перемоги шляхом руйнування військової сили, військово-промислових об`єктів і систем управління противника з мінімальними жертвами серед цивільного населення і господарських об`єктів. Захоплення території у деяких випадках просто втрачає колишню важливість. Головним завданням стає примус супротивника втратити воєнно-стратегічний контроль з наступною капітуляцією. При цьому перемога все більш вимірюється успіхом у досягненні політичних цілей військової операції, що виборюються «малою кров`ю». (напр.. Війна США проти Іраку розпочалася 20 березня 2003 р. закінчилася 1 травня того ж року. Загинуло 125 американців, 28 британських вояків, 1500 осіб населення Іраку). Проте на початку ХХІ ст. залишається проблема ефективного ведення високотехнологічної війни з супротивниками, які грають зовсім за іншими «правилами».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 4. Війни: історичні ретроспекції і перспективи	\|	Тема 6. Глобальні тенденції розвитку сучасного світу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.