• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ФОРМА ДЕРЖАВИ

ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН

1. Влада при первіснообщинному ладі. Характеристика соціальних норм первісного суспільства.

2. Причини та форми виникнення держави у різних народів.

3. Загальна характеристика основних теорій держави .

ОПОРНІ ПОНЯТТЯ:первісний лад, неолітична революція, мононорма, ритуал, обряд, міф, звичай, суспільна влада, публічна влада, потестарна влада, держава, звичаєве право, право.

1. Для кожного суспільства характерна визначена система підпорядкування між людьми (соціальна влада) і регулювання їхнього поводження за допомогою загальних правил (соціальних норм). Відмітною рисою суспільної влади і норм первіснообщинного ладу є те, що вони виражали і забезпечували єдність співтовариства людей, обумовлена суворою економічною необхідністю. Знаряддя праці були примітивні, продуктивність праці — низька, і для людей не було іншого виходу, як жити спільно — групами, родом, плем'ям, спільно мати і використовувати засобу виробництва. Це спричиняло необхідність суспільної власності на засоби виробництва і розподілу продуктів праці на засадах рівності.

Суспільна влада первісного суспільства характеризувалася низкою рис.

По-перше, основою організації суспільства був рід (родова громада) - об'єднання людей по дійсному чи умовному кровному спорідненню, а також спільності майна і праці. Кожен рід виступав у якості самостійної господарської одиниці. Роди поєднувалися в племена чи об‘єднання племен.

По-друге, соціальна влада будувалася на засадах первісної демократії, суспільного самоврядування і спиралася на авторитет, повагу, традиції. Органами влади виступали родові збори, тобто збори всіх дорослих членів роду, і старійшини. Деякі функції влади виконували воєначальники. Загальними справами племені керувала рада, утворена зі старійшин і воєначальників родів.

По-третє, соціальна влада була єдиною, тому що роду властива взаємодопомога; усередині родової організації не було груп із протилежними інтересами, і тому всі питання врівноважувалися порівняно легко, без конфліктів.

Правилами поводження людей у первісному суспільстві були звичаї - історично сформовані норми поводження, що ввійшли в звичку в результаті багаторазового застосування протягом тривалого часу. Вони регулювали працю, побут членів роду, сімейні відносини і т.д. Одночасно це були і норми організації громадського життя, і норми первісної моралі, і норми релігії, зв'язані з відправленням обрядів, ритуалів.

Для соціальних норм первіснообщинного ладу характерно те, що вони були продиктовані економічною необхідністю, виражали інтереси всіх членів первісного суспільства, існували у свідомості і поводженні людей, не передбачали чіткого розподілу на права й обов'язки, їхнє виконання забезпечувалося в основному звичкою.

2. Необхідність виникнення держави здебільш пов'язується з появою у суспільстві нерівності серед його членів, його диференціацією на певні соціальні верстви (класи, страти), зміною форми і характеру зв'язків між ними та суспільством, якісними перемінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо. Майже кожна з наведених причин відбиває свій підхід до державогенезу - класовий, теологічний, патріархальний, договірний, психологічний, насильницький і т.д.

Виникнення держави в кожному окремому суспільстві обумовлювалося своєрідним "набором" цих причин, в свою чергу, залежних від особливостей існування попереднього стану суспільства та його подальшого розвитку (географічних, кліматичних, етнічних, виробничих і т.д.). Крім того, виникнення і формування держави є суспільний процес який має свою історія та відповідні стадії, етапи становлення.

З цієї точки зору доцільно розподілити типовий і нетиповий державогенез (політогенез), розглядати виникнення держави і соціальне розшарування суспільства на верстви (класи, страти) як довготривалі, суперечливі та взаємообумовлюючі процеси (Сурілов О.В.).

3. Однією з найдавніших теорій є теологічна або теорія божест­венного походження держави. Другою теорією є договірна те­орія про походження держави, яка є складовою частиною теорії “природного права” (XVII—XVIII століття). Суть цієї концепції зводиться до того, що держава і право виникли із людських угод, що вони створені по волі людей шляхом суспільного договору для захисту власності, життя і свободи людей.

Третя — патріархальна теорія виводить походження держави від сім'ї, яка шляхом розвитку переходить в рід, від роду до пле­мені, до об'єднання племен і до виникнення народності, як со­юзу племен. Державна влада поступово виростає від влади батька в сім'ї до влади Ради старійшин племені і досягає влади кня­зя, короля або вождя.

Четвертою теорією є теорія “завоювання” або насильства. Її суть зводиться до того, що держава виникла в результаті на­сильства і завоювання одного племені іншим, одного народу іншим. Вона розглядається як панування сильного над слаб­ким. Ця теорія розкриває зовнішні, політичні фактори ви­никнення держави, але упускає соціальні причини виник­нення держави.

В останні десятиліття розробляється космічна теорія виникнення держави. Її суть зводиться до того, що держава виникла і була рекомендована іншими космічними цивілізаціями як вища організація управління суспільством.

Крім цього у сучасній науковій літературі виділяють теорії: психологічну, органічну, історико-матеріалістичну, сакральну, технократичну та ін.

Лекція № 3.

Тема:СУТНІСТЬ ТА ТИПОЛОГІЯ ДЕРЖАВИ

/2 години/

Мета лекції:

- освітня:формування у студентів (курсантів) знань про сутність держави,

ознайомлення з різними підходами до розуміння сутності держави.

- розвиваюча: поглиблення і систематизація їхніх уявлень про типологію

держави.

- виховна: формування у студентів (курсантів) переконань закономірності

історичного процесу.

Міжпредметні зв’язки: філософія, політологія, соціологія, історія

України, історія держави та права України, історія держави та права зарубіжних країн, історія політико-правових вчень, конституційне право України .

Актуалізація опорних знань:згадайте зі шкільного курсу основ

правознавства поняття: держава, державна влада.

ТЗН:контролююча комп’ютерна програма з першого модуль-

контролю, комп'ютерна презентація; схеми й таблиці.

1. Поняття й сутність держави.

2. Державна влада як особливий різновид соціальної влади.

3. Типологія держави.

4. Основні тенденції розвитку держави в сучасному свiтi.

ОПОРНІ ПОНЯТТЯ:держава, ознаки держави, суверенітет, державна влада, політична влада, типологія, історичний тип держави, цивілізація, демократія.

1. Держава – це особлива форма організації суспільства, що виникла внаслідок різнопланових причин розпаду первіс­нообщинного ладу. Це сукупність взаємопов’язаних органів, які здійснюють управління суспільством в інтересах певних соціальних спільнот, громадян держави. У буденному вжитку держава часто виступає синонімом поняття країна.

У вітчизняній літературі в теоретичному плані дер­жава трактується по-різному, однак найточніше її сут­ність розкриває таке визначення: держава – єдина полi­тико-територiальна організація суспільства, що забез­печує його цілісність та єдність, відбиває інтереси соціальних верств, які існують у суспільстві, i слу­жить універсальним засобом управління цим су­спільством.

Ознаки держави:

- єдина полiтико-територiальна організація влади та населення в масштабі всієї країни.

В окремих випадках держава може бути проголоше­на, але її органи реально територію держави не контро­люють;

- наявність особливого, виділеного з суспільства апа­рату управління й примусу, тобто публічної влади. Така організація влади означає, що вона не зливається з су­спільством, а стоїть над ним, але водночас виражає загальні інтереси його членів;

- суверенітет, що виражається в незалежності державної влади від будь-якої іншої всередині країни та на між­народній арені.

Суверенітет – це, насамперед, самостійність певної дер­жави, здатність без сторонньої допомоги вирішувати свої справи, верховенство держави в межах державної території, неподільність і непорушність її кордонів;

- здатність установлювати загальнообов’язкові норми поведінки (норми права) та забезпечувати їх застосування й дотримання рішеннями своїх органів.

Завдання на семінарське заняття:наведіть 2-3 визначення держави, які б відрізнялися від наведеного вище.

2. Соціальна влада властива будь-якій більш-менш стійкій спільноті людей. Під нею слід розуміти відносини па­нування та підлеглості, що існують у людському суспільст­ві. Соціальна влада може бути як державною, так і політич­ною.

Державна влада – це особливий різновид соціальної влади. Відповідно до однієї точки зору, державна влада – вужча категорія, ніж політична влада, оскільки останню здійснює не лише держава, але й інші ланки політичної системи суспільства: партії, громадські організації тощо. Згідно з іншою точкою зору, поняття "політична влада" тотожне поняттю "державна влада", тому що перша ви­ходить із держави й реалізується не інакше, як за її (безпосередньою чи опосередкованою) участю.

Державна влада – це публiчно-полiтичнi відносини панування й підлеглості між суб’єктами, що спираються на державний примус.

Характерні риси державної влади:

- поширюється на все суспільство;

- має публiчно-полiтичний характер;

- спирається на державний примус, систему податків;

- здійснюється спеціальними засобами.

Крім цього, державна влада:

- суверенна, тобто відокремлена від інших видів влади, незалежна від них i має виняткове, монопольне становище у сфері державних справ. У цьому розумінні влада в державі є "єдиною й неподільною";

- леґітимна, тобто юридично обґрунтована й визнана. Поняття "леґітимність" не слід плутати з поняттям "за­конність". Законність (стосовно державної влади) характе­ризує тільки вiдповiднiсть її існування, її актів вимогам конституційних та інших юридичних норм.

Леґітимність як поняття дає відповідь на запитання: чи обґрунтована ця влада з соціальної сторони та з точки зору права, прав i свобод людини?

3. Згідно з думкою, що існує в юридичній літературі, типологія, або класифікація держав за типами, являє собою процес пізнання закономірностей розвитку дер­жави, зміни одних історичних типів держави іншими. Історичний тип держави – це сукупність найбільш сут­тєвих рис, притаманних державам, система їх найваж­ливіших властивостей, що характеризується спільними ознаками.

Типологія держави – це її специфічна класифікація, що має два підходи: формаційний i цивiлiзацiйний.

У межах формаційного підходу головним критерієм виступають соцiально-економiчнi ознаки (суспільно-еко­номічна формація). Саме базис (тип виробничих відносин) є, на думку представників цього підходу (К. Маркса, Ф. Ен­ґельса), вирішальним чинником суспільного розвитку, який детермінує відповідний тип держави та права. Залежно від типів економічного базису виділяють такі типи держави: рабовласницький, феодальний, буржуазний, соціалістич­ний (останнім часом до них додають ще два: азіатський спосіб виробництва й дофеодалiзм).

У межах цивiлiзацiйного підходу, на думку О.Ф. Ска­кун, основними критеріями виступають духовні ознаки – культурні, релiгiйнi, національні, психологічні тощо.

На сьогодні в цивілізаційному підході переважає тех­нологічний напрям, відповідно до якого тип держави пов’язується з рівнем розвитку науково-технічного проґ­ресу. Однією з найхарактерніших для названого підходу є теорія стадій економічного зростання У. Ростоу.

Згідно з її положеннями все суспільство (у тому чис­лі й державу) за економічним розвитком можна віднести до однієї з п’яти стадій: традиційне суспільство; пере­хідне суспільство, у якому закладаються основи пере­творень; суспільство, що переживає процес зрушення; суспільство, що назріває, і суспільство, що досягло ви­сокого рівня споживання. Саме на п’ятій стадії, на дум­ку У. Ростоу, формується держава загального благоден­ства.

Згідно з іншим напрямом цивілізаційного підходу, історичний тип держави визначається типом людської цивілізації.

Зокрема, на думку одного з представників цього під­ходу, А. Тойнбi, цивiлiзацiя – замкнутий, локальний стан суспільства, що визначається спільністю релігійних, на­ціональних, географічних та інших ознак. Залежно від них в історії людства існували різні цивілізації, зокрема такі, як єгипетська, китайська, західна, православна тощо. На цій підставі виділяють відповідні типи держави: єгипетську, китайську, західну й інші.

Рішення проблеми: чи є вичерпними наведені підходи до типології держав?

4. Ключовим моментом у розвитку держави в наш час є співвідношення

держави й громадянського суспільства, взає­мовплив цих двох утворень. Громадянське суспільство – це сукупність моральних, сімейних, релігійних, національних, соціально-економічних відносин та інститутів, за допомогою яких задовольняються інтереси iндивiдiв та їх груп.

Це система суспiльних неполiтичних вiдносин, орга­нiзацiя сiм’ї, соцiальних груп, узагалi форми й способи життєдiяльностi суспiльства та людини.

Економiчною основою громадянського суспiльства є багатоукладна економiка з рiзноманiтними формами влас­ностi та реґульованими ринковими вiдносинами, що сприяє винахідливості, дiловiй активностi й економiчнiй незалежностi громадянина вiд держави.

У полiтичному життi громадянське суспiльство забез­печує всiм громадянам доступ до участi в державних i гро­мадських справах. У ньому держава та громадяни пов’я­занi взаємовiдповiдальнiстю за безумовного верховенства демократично прийнятого закону, де реалiзованi права людини на рiвнi мiжнародно визнаних норм.

Найважливiшою тенденцiєю розвитку держави є роз­ширення й зміцнення демократiї.

На кiнець ХIХ – початок ХХ ст. склалися елементи де­мократії, що знайшли втілення в чотирьох свободах (сво­бода особиста, свобода друку й слова, свобода зiбрань, свобода асоцiацiй) і трьох цiнностях (загальне виборче право, рiвновага влад, iдеологiчний плюралiзм).

У цих свободах i цінностях реалізуються такі елемен­ти демократії, як влада більшості, співучасть, обмеження та контроль, терпимість, основні права громадян; пра­вова й соціальна державність, поділ влад, загальні вибо­ри, гласність, конкуренція різних думок i позицій, плю­ралізм тощо.

Подальший розвиток демократії йде шляхом ствер­джування плюралізму, стирання суперечностей, соціаль­ної нерівності, перетворення різноманітних сил з не­примиренних ворогів на партнерів, співрозмовників. По­ступово прийшло розуміння того, що влада не заво­йовується раз i назавжди, що втрата влади тією чи іншою партією – не трагедія, а усвідомлення того, що той, хто програв, повинен переглянути свої позиції, відмовитися від помилкового судження. Демократія гарантує тому, хто програв сьогодні, можливість перемогти в майбутньому. Прагнення будь-якої партії утримати владу назавжди у своїх руках, перетворитися на "спрямовуючу й керівну" силу згубне як для суспільства, так i для самої партії.

Нарешті, характеризуючи розвиток сучасних держав, виділяють i таку, на перший погляд, протилежну тенден­цію, як утворення незалежних національних держав (Чехія, Словаччина) та їх злиття або зближення (Європейське Спів­товариство).

Лекція № 4

Тема: ФУНКЦІЇ, МЕХАНІЗМ ТА АПАРАТ ДЕРЖАВИ.

/2 години/

Мета лекції:

- освітня: формування та поглиблення знань студентів (курсантів) про

функції , механізм та апарат держави, різні критерії їхньої класифікації.

- розвиваюча: розвиток та закріплення уявлень про державний апарат, його

призначення і принципи його діяльності.

- виховна: виховання студентів (курсантів) у дусі поваги до законів та активної

правомірної поведінки.

Міжпредметні зв’язки: філософія, політологія, історія України, конституційне право України.

Актуалізація опорних знань:згадайте раніше вивчене визначення держави та зі шкільного курсу основ правознавства назву основних функцій держави.

ТЗН:контролююча комп’ютерна програма з другого модуль-контролю, комп'ютерна презентація; схеми й таблиці.

1. Поняття та класифікація функцій держави.

2. Механiзм та апарат держави: поняття i структура.

3. Державнi органи: поняття, принципи дiяльностi та класифікація.

4. Органи державної влади в Україні.

ОПОРНІ ПОНЯТТЯ:функції держави, механізм держави, апарат держави, орган держави, посадова особа, державний службовець, компетенція.

1. Своє призначення держава виконує, реалізуючи ті завдання, що стоять перед нею. Напрями діяльності дер­жави щодо здійснення цих завдань називаютьсяфунк­ціями держави.

Основні характеристики функцій держави:

- функції держави є засобами здійснення завдань дер­жави й об’єктивно визначаються їх метою;

- реалізація функцій вимагає певного способу органі­зації, правового закріплення та захисту;

- функції мають еволюційний характер, у своїй прак­тичній діяльності держава може відхилятися від прого­лошених функцій.

Класифікація функцій держави.Залежно від сфери вияву визначають функції внутрішні та зовнішні. У перших сутність держави розкривається всередині країни, а в дру­гих – поза її межами.

Основними внутрішніми функціями є: органiзацiйно-управлiнська, економічна, соціальна, нацiонально-iнтеґрацiй­на, демографічна, культурно-виховна тощо.

До основних зовнішніх функцій належать: диплома­тична (установлення широких стійких зв’язків з іншими державами) й оборонна.

Віднесення функцій до зовнішніх або внутрішніх знач­ною мірою умовне. Практично будь-яка функція держави несе внутрішнє й зовнішнє політичне навантаження.

Згідно з іншим підходом виділяють такі основні функ­ції держави:

- політична. Вона полягає в забезпеченні належних умов діяльності різноманітних інститутів суспільства. Реалізуючи цю функцію, державні органи прагнуть у межах закону запобігти проявам деструктивних суспіль­них явищ або максимально нейтралізувати їх наслідки. Ці явища можуть виступати як соціальний протест або захист групових інтересів (страйки, мітинґи тощо), як акти злочинного характеру, пов’язані з насильством i заподіян­ням шкоди інтересам громадян, держави та всього су­спільства (кримінальні злочини, тероризм тощо);

- економічна.Вона виступає у формі реґулювання еко­номічних відносин, нормального функціонування та роз­витку економіки, у тому числі шляхом забезпечення існу­вання різноманітних форм власності, але часом включає й структурні зміни (нацiоналiзацiю, приватизацію тощо).

- соціальна. У демократичних країнах реалізується ши­рока державна програма заходів із задоволення потреб громадян щодо розвитку освіти, охорони здоров’я, куль­тури тощо. Велику увагу держава приділяє реґулюванню відносин між трудом i капіталом, підтриманню необхід­ного рівня життя населення, забезпечення відповідних умов праці та її оплати;

- ідеологічна. Реалізується з метою виховання суспільства в дусі гуманних цінностей морально-етичного, культур­ного, громадянського характеру. Ця функція здійснюється як через систему державної освіти, так i через спеціальні пропагандистські служби.

Головними методами здійснення функцій держави є примус i переконання.

Як суверенна держава Україна виконує багато різнома­нітних функцій. До її внутрішніх функцій можна віднести такі, як:

- охорона прав i свобод людини та громадянина, забезпечення правопорядку (це діяльність держави, спря­мована на захист інтересів особи й суспільства, на дотри­мання статті 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її права та свободи є вищою соціальною цінністю);

- економічна (у її реалізації є дуже важливим питання про межі втручання держави в економічну сферу, про методи державного управління економічними відноси­нами. Якщо в умовах адміністративної системи управління економіка реґулюється переважно директивами, то в умовах ринкових відносин – насамперед економічними методами, тобто через податки, кредити, пільги тощо);

- оподаткування (у сучасних умовах податок стає голов­ним методом нової системи управління, універсальним реґу­лятором, що використовується не лише в економічній сфе­рі, але й у соціальній, юридичній i зовнiшньополiтичнiй);

- соціальний захист (передусім ідеться про забезпечення нормальних умов життя для тих категорій громадян, які через різні об’єктивні причини не можуть повноцінно жити та працювати);

- екологічна (за допомогою законодавства держава вста­новлює правовий режим природокористування, бере на себе обов’язок перед своїми громадянами щодо забезпе­чення нормального середовища проживання тощо);

- культурна (зміст її на сьогодні складає різнобічна діяльність у розвитку театру, кіно, музики, засобів масової інформації, науки, освіти тощо).

До зовнішніх функцій сучасної Української держави можна віднести такі:

- оборона країни (базується на принципі підтримки достатнього рівня обороноздатності держави, який відповідає вимогам її національної безпеки та захисту суверенітету й територіальної цiлiсностi, запобiгання збройним конфліктам, що загрожують життєво важливим інтересам України);

- забезпечення світового порядку (це діяльність із за­побiгання війні, роззброєння, скорочення зброї масового знищення, нерозповсюдження новітніх воєнних технологій, боротьби з тероризмом, уреґулювання міжнародних кон­фліктів);

- дипломатична (це різноманітна діяльність держави, спрямована на встановлення й розвиток економічних, політичних, культурних та інших відносин, що гармонійно поєднує інтереси України з інтересами інших держав);

- співробітництво з іншими державами у вирішенні глобальних проблем сучасності (енергетичної, демографічної тощо).

З розвитком країни розширюються напрямки державної діяльності, що впливає на зміст і значення функцій Укра­їнської держави.

Рішення проблеми: Зміст і еволюція функцій української держави в сучасних умовах.

2. У юридичній науці щодо співвідношення понять "ме­ханізм держави" й

"апарат держави" існує декілька точок зору:

- ці поняття вживаються як тотожні, тобто синонімічні.

- це різні поняття, що мають свій конкретний зміст.

Апарат держави – це система державних органів, які мають владні повноваження та покликані здійснювати за­вдання й функції держави (іноді апарат держави ототож­нюється з державною або публічною владою).

Механізм держави – це цілісна ієрархічна система всіх державних органів та організацій, за допомогою яких забез­печується організація державного управління й виконання внутрішніх і зовнішніх функцій держави. Інакше кажучи, поняття "механізм держави", крім державного апарату, охоп­лює державні підприємства, установи, які не мають владних повноважень, а також примусові сили (збройні сили, виправ­но-трудові установи тощо) та фінансові засоби, спираючись на які працює державний апарат.

Структура механізму держави:

- державні органи, які перебувають у тісному взаємо­зв’язку й підпорядкованості при здійсненні своїх безпосе­редніх функцій і наділені владними повноваженнями;

- державні установи та підприємства, що не мають владних повноважень (за винятком їх адмiнiстрацiй), а виконують загальносоцiальнi функцiї у сферi економiки, освiти, охорони здоров’я, культури, науки тощо;

- органiзацiйнi та фiнансовi засоби, а також примусова сила, які є необхiдними для забезпечення дiяльностi дер­жавного апарату.

Принципи функцiонування механiзму держави:

- демократизм (вiдбиває iнтереси бiльшостi населення країни);

- гуманiзм (визнає, здiйснює, охороняє та захищає ос­новнi права й свободи людини);

- законнiсть (функцiонує на пiдставi законiв i в по­рядку, установленому законами);

- сувереннiсть державної влади (формується на прин­ципi єдностi державної влади як єдиного носiя й виразника суверенiтету народу);

- подiл влади на законодавчу, виконавчу та судову.

3. Орган держави – це ланка державного апарату, що бере участь у

здiйсненнi певних функцiй держави й на­дiлена владними повноваженнями.

Ознаки органу держави:

- являє собою самостiйний елемент апарату держави;

- створений i дiє на основi нормативно-правових актiв (конституцiї та законiв);

- виконує властивi лише йому завдання й функцiї;

- надiлений у зв’язку з цим владними повноваженнями, у тому числi можливiстю застосування за необхiдностi примусу;

- має вiдповiдну структуру, матерiальну базу й фi­нансовi засоби, потрiбнi для здiйснення його компетенцiї.

Органи держави пов’язані загальними принципами органiзацiї та дiяльностi.

Принципи– це вихiднi iдеї, що визначають основнi пiдхо­ди до формування й функцiонування державних органiв.

Такими принципами організації та діяльності органів держави є:

- принцип прiоритету прав i свобод людини й гро­мадянина, що передбачає вiдповiднi обов’язки державних службовцiв визнавати, дотримувати та захищати їх;

- принцип демократизму, що виражається, насамперед, в участi громадян у формуваннi й органiзацiї дiяльностi державних органiв;

- принцип подiлу влади на законодавчу, виконавчу та судову, що створює механiзми, якi унеможливлюють сваволю з боку владних органiв i посадових осiб;

- принцип законностi, що означає обов’язковість дотри­мання всiма державними службовцями Конституцiї, законiв i пiдзаконних актiв;

- принцип гласностi, який передбачає iнформованiсть суб’єктів права про практичну дiяльнiсть конкретних держав­них органiв;

- принцип професiоналiзму, що створює сприятливi умови для використання найквалiфiкованіших працiвникiв у дiяльностi державного апарату, ґарантує високий рiвень вирiшення основних питань державного життя в iнтересах населення країни.

Усебiчне врахування цих принципів як при створеннi державних органiв, так i в процесi їх функцiонування дозволяє забезпечити максимальну ефективнiсть держав­ного управлiння суспiльством.

Органи держави можуть поділятися:

- за характером і змістом діяльності – на представницькi, виконавчо-розпорядчi, судовi, прокурорськi й iншi конт­рольно-наглядовi органи;

- за принципом подiлу влади – на законодавчi, виконавчi та судовi;

- за iєрархiєю – на центральні та мiсцевi;

- за термiнами повноважень – на постiйнi (створюються без обмеження термiну дiї) і тимчасовi (створюються для досягнення короткотермiнових цiлей);

- за порядком здiйснення компетенцiї – на колеґiальнi (пар­ламент), а також єдиноначальнi (президент);

- за характером компетенцiї – на органи загальної (уряд) і спецiальної компетенцiї (мiнiстерства) тощо;

- за правовими формами дiяльностi – на правотворчi, пра­вовиконавчі та правоохороннi.

Сукупність державних органів складає апарат держави.

4. Державні органи влади в Україні являють собою сис­тему, яка наділена

владними повноваженнями та здійс­нює функції держави. У зв’язку з тим, що Україна є уні­тарною державою, вони складаються з республіканських органів і органів влади на місцях. Єдність у діяльності державних органів забезпечується основами конститу­ційного устрою,щозакріплюють владу українського на­роду, принципи поділу влади, демократизму, органічно­го поєднання субординації та координації, законність і конституційність.

Слід відзначити, що згідно з Конституцією України єдиним носієм її

суверенітету і джерелом влади в країні є народ, а державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є пар­ламент – Верховна Рада України. Президент є главою держави, виступає від її імені. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Виконавчу владу на місцях здійснюють місцеві державні адміністрації, а судочинство – Конституційний Суд і суди загальної юрисдикції. При цьому законність, консти­туційність виступають як основний метод функціону­вання різних державних органів та організацій. Щодо їх діяльності законність і конституційність означають здійс­нення всіх повноважень державних органів і посадових осіб у суворій відповідності до чинної конституції, законів, підзаконних нормативно-правових актів, які й визначають у законодавчому порядку їх компетенцію. Принцип за­конності та конституційності означає також забезпечення неухильного здійснення підпорядкованих ним органами, організаціями й установами чинних нормативно-правових актів, дотримання та захист при цьому прав і свобод громадян.

Органічне поєднання субординації та координації ви­магає суворої

державної дисципліни, підпорядкування по вертикалі вищим органам і координації діяльності з органами, що виконують однотипні чи загальні завдання.

Рішення проблеми: особливості діяльності сучасного вітчизняного державного апарату.

Лекція № 5

/2 години/

Мета лекції:

- освітня: формування і поглиблення знань студентів (курсантів) про поняття «форма держави».

- розвиваюча: розвиток уявлень про сучасні прояви форми державного устрою, форми державного правління та політико-правового режиму.

- виховна: формування правової установки у студентів (курсантів) на погодження спрямованості та очікувань особи з інтересами та очікуваннями держави.

Міжпредметні зв’язки: філософія, політологія, соціологія, історія України, історія держави та права України, історія держави та права зарубіжних країн, конституційне право України.

Актуалізація опорних знань:з шкільного курсу основ правознавства згадати поняття: форма державного правління, форма державного устрою та форма політичного режиму.

ТЗН:контролююча комп’ютерна програма з першого модуль-контролю, комп'ютерна презентація; схеми й таблиці.

Читайте також:

1. II. Критерій найбільших лінійних деформацій
2. III.4 Форматування тексту.
3. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
4. IV. Виклад інформаційного матеріалу
5. IV. Виклад інформаційного матеріалу
6. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
7. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
8. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
9. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
10. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
11. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації
12. Абсолютизація формально-технічних пошуків у мистецтві ХХ ст.

Переглядів: 751