• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція №1

Лекційний матеріал

МОЛОДІ ТА СПОРТУ

Державний вищий навчальний заклад

«Дніпропетровський транспортно-економічний коледж»

з дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)»

для спеціальностей:

«Технічне обслуговування, ремонт та експлуатація рухомого складу»

«Обслуговування комп’ютерних систем і мереж»

«Правознавство»

Розроблено

викладачем української мови

Л.В.Тиміною

ДНІПРОПЕТРОВСЬК

2011р.

Тема: Державотворча роль мови. Мова як засіб пізнання, мислення, спілкування. Функції мови. Стилі і типи мовлення

Мета: Знати важливість вивчення курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» , особливості стилів та жанрів свчасної української літературної мови; сприяти утвердженню і розвитку державної української мови; визначати стилі різних текстів, користуватися державною мовою в усіх сферах життя

План заняття:

1. Державотворча роль мови

2. Мова як засіб пізнання, мислення, спілкування

3. Функції мови

4. Стилі і типи мовлення

5. Питання для закріплення розглянутого матеріалу

Будь-яка розвинена національна мова є системою систем, через які виявляється самобутність мовних ознак, характеристик. Кожна мова, крім того, складається з фонетичної, морфологічної, лексико-фразеологічної, синтаксичної та стилістичної систем.

Стилістичну систему мови, її функціональні стилі вивчає стилістика.

Термін стиль - (від лат. - загострена паличка для письма) - основне поняття стилістики. Воно входить до термінології багатьох наук, проте у кожній науці має своє значення.

Стилістика мовлення є продуктом історичного розвитку національ­ної мови і змінюється відповідно до поступу суспільства. За часів Київ­ської Русі було три стилі: писемно-діловий, слов'янський літературний і літературно-художній - на руській основі. До другої половини XVI ст. мова змінилась, утворивши різні стилі, що їх класифікував у своїй теорії М.Ломоносов. На кінець XX ст. розвинулося функціональне розмаїття української мови. Зрештою, ставши державною мовою суверенної Укра­їни, вона має добре розвинену стильову диференціацію і являє собою єдність функціональних мовних різновидів.

Деякі науковці, зазначає І.Мамчур, розглядають стиль як конкретну форму практичної діяльності мови, але ж стиль - це не розгалуження мови на її функціональні різновиди. Використання стилю у певній галузі людської діяльності може бути причиною для умовного вирізнення сти­лю, але не є важливою ознакою внутрішньої стильової характеристики.

Якщо мова - це засіб спілкування людей у всіх їх сферах діяльності, то стиль - це засіб спілкування у певній сфері суспільної діяльності: по­літиці, праві, справочинстві, науці, освіті тощо.

Словник лінгвістичних термінів дає визначення стилів мови як су­купності мовних прийомів і засобів, що їх мовець обирає залежно від мовної ситуації. Основною ознакою стилю є його функція, якою зумов­люється вживання, вибір і поєднання мовних засобів.

Тобто стиль мовлення - це різновид літературної мови, що характе­ризується системним об'єднанням мовних одиниць різних рівнів, функції яких зумовлені суспільною сферою використання мови, настановами та умовами спілкування.

Стиль мовлення - це доцільна організація мови з умілим вибором мовних засобів, з конкретною метою, за конкретних умов і обставин, що зумовлені функціями даного стилю. В основі класифікації стилів мов­лення має бути поділ мови на її функціональні різновиди та виявлення характерних для них мовних засобів і способів їх використання.

Функціональне розшарування української мови виявляється у тому, що в певних комунікативних ситуаціях активізуються різні мовні засо­би. Для кожної комунікативної сфери характерна сукупність мовних засобів, які вирізняються один від одного. Це стилістичні відмінності. Вони зумовлені не тим, що саме говориться і в якій ситуації, про що йдеться. При єдності теми повідомлення мовлення тих, хто говорить, в усіх випадках буде вирізнятися стилістично. Наприклад, про обставини одного й того самого злочину можуть розповідати:

- злочинець (вживатиме жаргонізми, арготизми, його синтаксис більш вільний, ніж у тому разі, коли йому необхідно відповідати на запитання слідчого, у розмові з яким він змушений підбирати інші слова);

- слідчий, обговорюючи уже розкритий злочин зі своїми колегами;

- очевидець злочину, який повідомляє родині чи друзям про факт злочину.

Характеризуючи функціональне розшарування мови, важливо вра­хувати екстралінгвістичні основи кожного стилю, ті позамовні явища, які визначають умови комунікації та вибір мовних засобів. До екстра­лінгвістичних основ стилів належать: форма суспільної свідомості (на­приклад, наука, політика чи право), тип мислення (логічне чи образне), призначення форми суспільної свідомості і завдання спілкування тощо.

Отже, вибір мовного засобу (слова, словосполучення, конструкції) ви­значається метою висловлювання (книжне, високе мовлення; офіційно-ділове, нейтральне, фамільярне, вульгарне тощо) та ситуацією спілкуван­ня. Комбінації цих засобів і утворюють функціональні стилі.

Функціональний стиль - це сукупність лексичних, фразеологічних, морфологічних, синтаксичних, орфоепічних та акцентуаційних засобів, що використовуються для реалізації функцій мови (спілкування, пові­домлення і впливу) у певній сфері та формі взаємин мовців.

Функціональні стилі не є замкнутими різновидами мови, тому що вони широко взаємодіють, впливають один на одного. Ознаки, характер­ні окремому стилю, що виражаються завдяки граматичним засобам, лек­сиці тощо, повторюються в інших стилях, причому переважна більшість мовних засобів є вільною для всіх стилів мови.

У сучасному мовознавстві є традиційна класифікація стилів, згід­но з якою вирізняють п'ять різновидів мовлення: розмовний, науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий, кожний з яких ділиться на підвиди залежно від мовленнєвої ситуації. Крім того, також прийнято вирізняти епістолярний (стиль приватного листування) та конфесійний (діє у сфері релігії та церкви, обслуговує релігійні потреби окремої лю­дини чи суспільства) стилі.

Кожний зі стилів має свої характерні особливості, сферу поширен­ня, призначення, систему мовних засобів і стилістичні норми. Будь-який функціональний стиль реалізується у мовних жанрах - конкретних видах текстів. Жанри - види вживаних у певній галузі людського життя текстів, що характеризуються певними структурними та мовними особливостя­ми. Вони мають специфічні риси, що відрізняють один від одного жанри функціонального стилю. Стилі мови у зв'язку з жанровою диференціацією функціонально-стильових єдностей розчленовуються на підстилі.

Варто звернути увагу на найважливіші стилі для ділової сфери: роз­мовний, науковий та офіційно-діловий, вирізнити їх підстилі, жанри та особливості.

Розмовний стиль, зазначають дослідники, у мові виник найпершим, основна його функція - спілкування, обмін думками. Цей стиль обслуговує невимушене спілкування у побуті, сім'ї, на виробицтві, в особистому та гро­мадському житті. Для нього характерні непідготовленість, невимушеність, спонтанність, безпосередня участь мовців; емоційність, експресивність, конкретне мислення, оцінний характер повідомлення; міміка, жести.

Існує два різновиди розмовного стилю: літературне (офіційне) і по­бутове мовлення. Перше додержується норм сучасної літературної мови, друге має діалектні особливості, позамовні елементи, жаргонну лексику. Основною формою є усна, хоч можлива і писемна (особисте листування, щоденники).

У розмовному стилі слід вирізняти неформальне і формальне спіл­кування. Перше (неформальне) - не регламентоване, його мета і харак­тер значною мірою визначається особистими стосунками мовців. Друге (формальне) - зумовлене соціальними функціями мовців, отже, воно регламентоване за формою і змістом.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов'язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування має здебільшого до­вільний інформативний характер.

Ділова розмова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв'язанню конкрет­них завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Розмовний стиль, як один із найдавніших стилів, відіграє надзви­чайно велику роль у формуванні мовленнєвих навичок. Мовлення лю­дини, особливо побутове, часто зазнає шкідливих впливів жаргонного, діалектного мовлення або іншої мови. Тому культура мовлення багато в чому залежатиме від опанування особливостями розмовного стилю та розуміння його функції у мові.

Отже, розмовний стиль - це окремий функціональний різновид мови, що має характерні функції, мовні засоби та підстилі, відіграє важ­ливу роль у житті кожної людини.

Науковий стиль займає вагоме місце як у писемному, так і в усному мовленні. Дослідження мовознавців дали змогу зробити висновок, що основна функція цього стилю - пізнавально-інформативна: добути зна­ння, з'ясувати і пізнати, повідомити про них, передати й аргументувати їх.

Науковий стиль представлений у підручниках, статтях, монографі­ях, фахових журналах.

Метою наукових праць цього стилю є точний, логічний, однознач­ний виклад думок автора. Необхідність аналізу для отримання синте­зу пояснює характерні риси цього стилю: логічність і точність викладу, абстрактність та узагальнення.

Основна форма мислення у науковій галузі - поняття і терміни. За­лежно від мети й адресата мовлення вчені вирізняють підстилі науково­го стилю:

- власне науковий - інформує про досягнення автора вузьке коло людей певної галузі науки чи техніки (автореферат, монографія, стаття тощо);

- науково-популярний - повідомляє, впливає, зацікавлює широке коло осіб досягненнями науки;

- науково-навчальний - дає систему знань на певному етапі роз­витку особистості.

Норми наукової мови зумовлюють вибір мовних засобів. Для наукового стилю характерні:

- терміни і поняття (юриспруденція, юридичний документ, юридич­на відповідальність, юридична сила); сталі словосполучення, що становлять одне поняття (аварійна обстановка, злісна непокора, дрібна крадіжка, адміністративний арешт, громадська думка, гро­мадський порядок, громадська безпека, відділ боротьби з нелега-лами тощо); слова у прямому значенні;

- слова суфіксального і префіксального способу творення, склад­ні та складноскорочені слова (під+закон+н+ий, закон+н+ість, КУпАП, КПК, ЗК, СК, Інтерпол, юрфак, нормативно-правовий акт, документознавство, діловодство, законотворчий тощо);

- іменний характер текстів, широке вживання прикметників (національний, юридичний, діловий, правовий, офіційний, кримі­нальний, справедливий); дієслова здебільшого недоконаного виду (нагадати, запросити, відвідати, перевірити, виявити, вжити заходів, надати допомогу, оголосити подяку) і мають позачасове значення; однина означає загальне поняття;

- частіше використовуються складні речення; односкладні прості речення, ускладнені різноманітними зворотами, речення розпо­відні, характерний складений присудок, наявні однорідні члени, речення мають прямий порядок слів.

Отже, науковий стиль - це чітко виражений функціональний різ­новид мови, який має своєрідну структуру на всіх рівнях, починаю­чи з фонемного і закінчуючи текстом. Кожний різновид цього стилю має особливий характер, але всі вони виконують основну функцію -пізнавально-інформаційну.

3. Офіційно-діловий стиль як один із функціональних стилів сучасної української літературної мови. Особливості офіційно-ділового стилю. Кліше

Офіційно-діловий стиль - це стиль, що задовольняє потреби суспіль­ства у документальному оформленні різних актів державного, суспіль­ного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між держава ми, організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування. Він використовується в офіційних документах (указах, законах) і ділових паперах (заявах, рапортах, довідках, протоколах, роз­писках, дорученнях), які й дали йому назву.

Історично цей стиль базується на документах доби Київської Русі та адміністрації Великого князівства Литовського, на юридичних актах міських урядів (XV * XVII ст.), на документах гетьманських канцелярій.

Офіційно-діловий стиль настановлює й інформує громадян і сус­пільство - у цьому і полягає його основна комунікативна функція, яка виражається у тому, що надає висловлюванню характер документа і відображення у цьому документі різним сторонам людських стосунків офіційно-ділового забарвлення.

Офіційно-діловий стиль реалізує дві мети: інформативну (пові­домлення) та волюнтативну (наказ).

Специфіка ділового спілкування полягає у тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа і кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація. Специфіка ОДС полягає й у певних стильових ри­сах, що притаманні лише йому:

- нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні, проте він може бути і підкреслено офіційним, і вимогливим, й урочисто піднесеним;

- точність та ясність мають поєднуватись з лаконічністю та послі­довністю викладу фактів;

- документальність (кожний офіційний папір повинен мати харак­тер документа), наявність реквізитів, які мають свою черговість, що дозволяє тривалий час зберігати традиційні стабільні форми;

- наявність усталених одноманітних мовних зворотів, які скоро­чують процес укладання текстів (кліше); висока стандартизація вислову;

- використання суспільно-політичної, дипломатичної, юридичної, військової, міліцейської, адміністративно-канцелярської термі­нології;

- широке використання запозиченої лексики, віддієслівних імен­ників (затримання, відображення, призупинення, відкликання, анулювання, позбавлення, вилучення, здійснення, поновлення, схва­лення, дорозслідування, доопрацювання, винесення тощо);

- сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділя­ється на параграфи, пункти, підпункти.

Ці риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання у текстах ділових документів.

У межах офіційно-ділового стилю вирізняють такі підстилі:

- законодавчий, що використовується у законотворчій сфері (конституція, закон, указ, постанова, статут, кодекс тощо), регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між при­ватними особами, державою і приватними та службовими осо­бами. Він є взірцем для відомчого листування й управлінської документації, впливає на їх форму і зміст, має офіційний харак­тер, адже використовується при виданні офіційних державних документів;

- дипломатичний підстиль використовується у сфері міждержав­них офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується у конвенціях (міжна­родних угодах), нотах (зверненнях), комюніке (повідомленнях), заявах, ультиматумах тощо;

- юридичний підстиль, зазначає М.Г. Зубков, використовується в юриспруденції, судочинстві, дізнанні, розслідуванні, обслуговує і регламентує правові та конфліктні стосунки. Реалізується в ак­тах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах тощо;

- адміністративно-канцелярський підстиль використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловод­стві. Він обслуговує і регламентує:

- службові стосунки між підприємствами одного і різного підпо­рядкування;

- службові стосунки між структурними підрозділами одного під­порядкування;

- службові стосунки між приватною особою та організацією, уста­новою, закладом і навпаки;

- приватні стосунки між окремими громадянами. Реалізується у наказах, рапортах, службових листах, довідках, характеристи­ках, актах, протоколах, заявах тощо. Кожен діловий папір має свої особливості.

Отже, офіційно-діловий стиль за своєю структурою, яка виявляєть­ся у всіх системах мови, є окремим і повноправним серед інших стилів українського літературного мовлення, сприяє формуванню високого ін­телекту ділової людини.

Офіційно-діловий стиль існує у двох формах: усній і писемній, які суттєво різняться між собою. Особливості писемної форми у порівнянні з усною такі:

- відсутність співрозмовника у момент висловлюваної думки, від­сутність мовної ситуації;

- не завжди відома кількість співрозмовників, якісний склад ауди­торії;

- письмова форма є вторинною щодо усної і спирається на усну як на своє джерело;

- наявність закріплення текстів за формами існування (не всі пись­мові тексти можуть озвучуватись (наприклад, паспорт, диплом про освіту, свідоцтво про народження тощо);

- монологічний характер письмових текстів, потенційно обмежена кількість копій;

- широке використання професійної термінології; наявність сис­теми графічних знаків, властивих тільки писемній формі, склад-носкорочених і складних слів, зокрема скорочених назв установ та організацій: РАЦС, МАУП, МВС, ДАІ, ОДС, КНУВС, МОЗ, МОН, гр-н, гр-ка, грн.,р-н, д-ва, сусп-во, обл., див., напр., укр., в/ч, о/с, рр. тощо;

- спілкування не пряме, а опосередковане, що, у свою чергу, зумов­лює ретельну роботу над добором засобів, їх уточнення, поліпшен­ня, а звідси й сувора регламентація засобів та структури тексту, традиційність і консерватизм у структуруванні, доборі засобів.

Офіційно-діловому стилю притаманне використання слів лише у тих значеннях, які визначає норма загальнолітературного слововживання, а також значення, традиційні для ділових документів, які не порушують їх стилістичної єдності й відповідають загальній тенденції стандартизації ділової мови.

Мова як засіб професійного спілкування

Усім відомо, що мова - це знакова система, за допомогою якої люди передають інформацію. Мова є універсальним засобом передавання ін­формації про природу та всі сторони буття людини і людського суспіль­ства, а також про саму себе. Мова є засобом зберігання та передавання інформації, одним із важелів керування. Вона є мірилом осмислення всього реального й абстрактного. У ній зафіксовано історичний досвід попередніх поколінь, неповторний менталітет етносу, його духовні над­бання. Мова допомагає краще зрозуміти людину в її минулому і сього­денні, є засобом її духовного зростання.

Мова - найкоштовніший скарб людей. Зникнення будь-якої мови є величезною втратою для всієї світової культури, адже втрачається один із засобів пізнання, один із аспектів світобачення. Тому слід зазначити, що мова є необхідною умовою як існування самого народу, так і його культури.

Мова - це система звукових, письмових знаків або символів, що слу­жать засобом людського спілкування, мислительної діяльності, способом вираження самосвідомості особистості.

Люди говорять не для того, щоб відтворювати мову і демонструвати свої мовленнєві здібності, а для того, щоб передати інформацію чи впли­нути на інших учасників комунікативного акту.

Мова - це система знаків, які виражають ідеї, а тому її можна порів­няти з письмом, з азбукою для глухонімих, із символічними обрядами, з формами ввічливості, з військовими сигналами тощо. Ці знаки - матері­альні. Вони виступають у процесі пізнання і спілкування у ролі замінни­ка (представника) іншого предмета і використовуються для одержання, зберігання, перетворення і передавання інформації.

Володіння мовою багато в чому визначає характер першого вражен­ня від особи та впливає на її авторитет у подальшому спілкуванні. Про те, наскільки людина володіє цим інструментом, свідчить зміст мови, її зрозумілість, виразність, дієвість.

Зміст мови визначається обсягом думок, що містяться у пові­домленні. Зрозумілість забезпечується добором матеріалу та доступною формою його передачі слухачеві. Виразність залежить від емоційної на­сиченості, інтонації, акцентів. Дієвість визначає вплив на думки, почут­тя, поведінку особи.

Життя людини - це спілкування. У свою чергу спілкування - це вза­ємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження й об'єднання зусиль з метою налагодження взаємин для досягнення загального ре­зультату. Без спілкування неможливе існування людського суспільства.

Люди, як правило, починають спілкуватися з будь-якого приводу. При цьому їхні дії пов'язані з предметом спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити спрямованість. Існує спілкування професійне, ділове, інтимне тощо. Змістом професійного спілкування є професійні інтереси, з приводу яких виникає і розвивається взаємодія.

Професійне спілкування - це усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання з'ясувати чи розв'язати конкретні проблеми.

Ефективність такого спілкування залежить від безперервності зв'язку між співрозмовниками, кожен з яких повинен не лише говори­ти, а й реагувати на повідомлення: кивком голови, короткою реплікою давати зрозуміти, що він говорить. Той, хто передає інформацію, не по­винен перенасичувати мову складними зворотами. Як нестача інфор­мації, так і її надлишок однаково небажані. Якщо слухач не отримує відповіді на своє запитання, він починає домислювати сам або шукати її в різних джерелах. Якщо інформації занадто багато, слухач може про­пустити головне.

У професійній діяльності працівники органів внутрішніх справ що­денно спілкуються з керівниками, співробітниками, підлеглими, грома­дянами, проводять допити, розглядають заяви, скарги, спілкуються по телефону. їм доводиться мати справу з людьми різних професій і різного рівня культури. Саме тому працівник у своєму професійному мовленні не повинен припускатися помилок. Він має володіти мовленням на ви­сокому професійному рівні, адже суспільна думка про рівень загальної і професійної культури кожного працівника формується залежно від того, чи дотримується він прийнятих норм спілкування, наскільки правильно складає тексти документів.

Отже, мова професійного спілкування вимагає однозначного тлума­чення основних ключових понять, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може привести до небажаних наслідків.

ПИТАННЯ для закріплення розглянутого матеріалу:

1. Роль мови у діловому спілкуванні

2. Основні вимоги до мовлення (7)

3. Скільки виділяють в українській літературній мові стилів? (5)

4. Назвіть основні ознаки кожного стилю (мета мовлення, сфера спілкування, форми реалізації, мовні особливості)

5. Назвіть основні вимоги до мовлення. Яке значення має їх дотримання у професійному спілкуванні?

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вступна лекція
7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
8. Клітинна селекція рослин.
9. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
10. ЛЕКЦІЯ (4): Мануфактурний період світової економіки
11. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені
12. Лекція 02.04.2013

Переглядів: 2246