Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Лекція №1

Лекційний матеріал

МОЛОДІ ТА СПОРТУ

Державний вищий навчальний заклад

«Дніпропетровський транспортно-економічний коледж»

з дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)»

для спеціальностей:

«Технічне обслуговування, ремонт та експлуатація рухомого складу»

«Обслуговування комп’ютерних систем і мереж»

«Правознавство»

Розроблено

викладачем української мови

Л.В.Тиміною

ДНІПРОПЕТРОВСЬК

2011р.

Тема: Державотворча роль мови. Мова як засіб пізнання, мислення, спілкування. Функції мови. Стилі і типи мовлення

Мета: Знати важливість вивчення курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» , особливості стилів та жанрів свчасної української літературної мови; сприяти утвердженню і розвитку державної української мови; визначати стилі різних текстів, користуватися державною мовою в усіх сферах життя

План заняття:

1. Державотворча роль мови

2. Мова як засіб пізнання, мислення, спілкування

3. Функції мови

4. Стилі і типи мовлення

5. Питання для закріплення розглянутого матеріалу

Будь-яка розвинена національна мова є системою систем, через які виявляється самобутність мовних ознак, характеристик. Кожна мова, крім того, складається з фонетичної, морфологічної, лексико-фразеологічної, синтаксичної та стилістичної систем.

Стилістичну систему мови, її функціональні стилі вивчає стилістика.

Термін стиль - (від лат. - загострена паличка для письма) - основне поняття стилістики. Воно входить до термінології багатьох наук, проте у кожній науці має своє значення.

Стилістика мовлення є продуктом історичного розвитку національної мови і змінюється відповідно до поступу суспільства. За часів Київської Русі було три стилі: писемно-діловий, слов'янський літературний і літературно-художній - на руській основі. До другої половини XVI ст. мова змінилась, утворивши різні стилі, що їх класифікував у своїй теорії М.Ломоносов. На кінець XX ст. розвинулося функціональне розмаїття української мови. Зрештою, ставши державною мовою суверенної України, вона має добре розвинену стильову диференціацію і являє собою єдність функціональних мовних різновидів.

Деякі науковці, зазначає І.Мамчур, розглядають стиль як конкретну форму практичної діяльності мови, але ж стиль - це не розгалуження мови на її функціональні різновиди. Використання стилю у певній галузі людської діяльності може бути причиною для умовного вирізнення стилю, але не є важливою ознакою внутрішньої стильової характеристики.

Якщо мова - це засіб спілкування людей у всіх їх сферах діяльності, то стиль - це засіб спілкування у певній сфері суспільної діяльності: політиці, праві, справочинстві, науці, освіті тощо.

Словник лінгвістичних термінів дає визначення стилів мови як сукупності мовних прийомів і засобів, що їх мовець обирає залежно від мовної ситуації. Основною ознакою стилю є його функція, якою зумовлюється вживання, вибір і поєднання мовних засобів.

Тобто стиль мовлення - це різновид літературної мови, що характеризується системним об'єднанням мовних одиниць різних рівнів, функції яких зумовлені суспільною сферою використання мови, настановами та умовами спілкування.

Стиль мовлення - це доцільна організація мови з умілим вибором мовних засобів, з конкретною метою, за конкретних умов і обставин, що зумовлені функціями даного стилю. В основі класифікації стилів мовлення має бути поділ мови на її функціональні різновиди та виявлення характерних для них мовних засобів і способів їх використання.

Функціональне розшарування української мови виявляється у тому, що в певних комунікативних ситуаціях активізуються різні мовні засоби. Для кожної комунікативної сфери характерна сукупність мовних засобів, які вирізняються один від одного. Це стилістичні відмінності. Вони зумовлені не тим, що саме говориться і в якій ситуації, про що йдеться. При єдності теми повідомлення мовлення тих, хто говорить, в усіх випадках буде вирізнятися стилістично. Наприклад, про обставини одного й того самого злочину можуть розповідати:

- злочинець (вживатиме жаргонізми, арготизми, його синтаксис більш вільний, ніж у тому разі, коли йому необхідно відповідати на запитання слідчого, у розмові з яким він змушений підбирати інші слова);

- слідчий, обговорюючи уже розкритий злочин зі своїми колегами;

- очевидець злочину, який повідомляє родині чи друзям про факт злочину.

Характеризуючи функціональне розшарування мови, важливо врахувати екстралінгвістичні основи кожного стилю, ті позамовні явища, які визначають умови комунікації та вибір мовних засобів. До екстралінгвістичних основ стилів належать: форма суспільної свідомості (наприклад, наука, політика чи право), тип мислення (логічне чи образне), призначення форми суспільної свідомості і завдання спілкування тощо.

Отже, вибір мовного засобу (слова, словосполучення, конструкції) визначається метою висловлювання (книжне, високе мовлення; офіційно-ділове, нейтральне, фамільярне, вульгарне тощо) та ситуацією спілкування. Комбінації цих засобів і утворюють функціональні стилі.

Функціональний стиль - це сукупність лексичних, фразеологічних, морфологічних, синтаксичних, орфоепічних та акцентуаційних засобів, що використовуються для реалізації функцій мови (спілкування, повідомлення і впливу) у певній сфері та формі взаємин мовців.

Функціональні стилі не є замкнутими різновидами мови, тому що вони широко взаємодіють, впливають один на одного. Ознаки, характерні окремому стилю, що виражаються завдяки граматичним засобам, лексиці тощо, повторюються в інших стилях, причому переважна більшість мовних засобів є вільною для всіх стилів мови.

У сучасному мовознавстві є традиційна класифікація стилів, згідно з якою вирізняють п'ять різновидів мовлення: розмовний, науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий, кожний з яких ділиться на підвиди залежно від мовленнєвої ситуації. Крім того, також прийнято вирізняти епістолярний (стиль приватного листування) та конфесійний (діє у сфері релігії та церкви, обслуговує релігійні потреби окремої людини чи суспільства) стилі.

Кожний зі стилів має свої характерні особливості, сферу поширення, призначення, систему мовних засобів і стилістичні норми. Будь-який функціональний стиль реалізується у мовних жанрах - конкретних видах текстів. Жанри - види вживаних у певній галузі людського життя текстів, що характеризуються певними структурними та мовними особливостями. Вони мають специфічні риси, що відрізняють один від одного жанри функціонального стилю. Стилі мови у зв'язку з жанровою диференціацією функціонально-стильових єдностей розчленовуються на підстилі.

Варто звернути увагу на найважливіші стилі для ділової сфери: розмовний, науковий та офіційно-діловий, вирізнити їх підстилі, жанри та особливості.

Розмовний стиль, зазначають дослідники, у мові виник найпершим, основна його функція - спілкування, обмін думками. Цей стиль обслуговує невимушене спілкування у побуті, сім'ї, на виробицтві, в особистому та громадському житті. Для нього характерні непідготовленість, невимушеність, спонтанність, безпосередня участь мовців; емоційність, експресивність, конкретне мислення, оцінний характер повідомлення; міміка, жести.

Існує два різновиди розмовного стилю: літературне (офіційне) і побутове мовлення. Перше додержується норм сучасної літературної мови, друге має діалектні особливості, позамовні елементи, жаргонну лексику. Основною формою є усна, хоч можлива і писемна (особисте листування, щоденники).

У розмовному стилі слід вирізняти неформальне і формальне спілкування. Перше (неформальне) - не регламентоване, його мета і характер значною мірою визначається особистими стосунками мовців. Друге (формальне) - зумовлене соціальними функціями мовців, отже, воно регламентоване за формою і змістом.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов'язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування має здебільшого довільний інформативний характер.

Ділова розмова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв'язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Розмовний стиль, як один із найдавніших стилів, відіграє надзвичайно велику роль у формуванні мовленнєвих навичок. Мовлення людини, особливо побутове, часто зазнає шкідливих впливів жаргонного, діалектного мовлення або іншої мови. Тому культура мовлення багато в чому залежатиме від опанування особливостями розмовного стилю та розуміння його функції у мові.

Отже, розмовний стиль - це окремий функціональний різновид мови, що має характерні функції, мовні засоби та підстилі, відіграє важливу роль у житті кожної людини.

Науковий стиль займає вагоме місце як у писемному, так і в усному мовленні. Дослідження мовознавців дали змогу зробити висновок, що основна функція цього стилю - пізнавально-інформативна: добути знання, з'ясувати і пізнати, повідомити про них, передати й аргументувати їх.

Науковий стиль представлений у підручниках, статтях, монографіях, фахових журналах.

Метою наукових праць цього стилю є точний, логічний, однозначний виклад думок автора. Необхідність аналізу для отримання синтезу пояснює характерні риси цього стилю: логічність і точність викладу, абстрактність та узагальнення.

Основна форма мислення у науковій галузі - поняття і терміни. Залежно від мети й адресата мовлення вчені вирізняють підстилі наукового стилю:

- власне науковий - інформує про досягнення автора вузьке коло людей певної галузі науки чи техніки (автореферат, монографія, стаття тощо);

- науково-популярний - повідомляє, впливає, зацікавлює широке коло осіб досягненнями науки;

- науково-навчальний - дає систему знань на певному етапі розвитку особистості.

Норми наукової мови зумовлюють вибір мовних засобів. Для наукового стилю характерні:

- терміни і поняття (юриспруденція, юридичний документ, юридична відповідальність, юридична сила); сталі словосполучення, що становлять одне поняття (аварійна обстановка, злісна непокора, дрібна крадіжка, адміністративний арешт, громадська думка, громадський порядок, громадська безпека, відділ боротьби з нелега-лами тощо); слова у прямому значенні;

- слова суфіксального і префіксального способу творення, складні та складноскорочені слова (під+закон+н+ий, закон+н+ість, КУпАП, КПК, ЗК, СК, Інтерпол, юрфак, нормативно-правовий акт, документознавство, діловодство, законотворчий тощо);

- іменний характер текстів, широке вживання прикметників (національний, юридичний, діловий, правовий, офіційний, кримінальний, справедливий); дієслова здебільшого недоконаного виду (нагадати, запросити, відвідати, перевірити, виявити, вжити заходів, надати допомогу, оголосити подяку) і мають позачасове значення; однина означає загальне поняття;

- частіше використовуються складні речення; односкладні прості речення, ускладнені різноманітними зворотами, речення розповідні, характерний складений присудок, наявні однорідні члени, речення мають прямий порядок слів.

Отже, науковий стиль - це чітко виражений функціональний різновид мови, який має своєрідну структуру на всіх рівнях, починаючи з фонемного і закінчуючи текстом. Кожний різновид цього стилю має особливий характер, але всі вони виконують основну функцію -пізнавально-інформаційну.

3. Офіційно-діловий стиль як один із функціональних стилів сучасної української літературної мови. Особливості офіційно-ділового стилю. Кліше

Офіційно-діловий стиль - це стиль, що задовольняє потреби суспільства у документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між держава ми, організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування. Він використовується в офіційних документах (указах, законах) і ділових паперах (заявах, рапортах, довідках, протоколах, розписках, дорученнях), які й дали йому назву.

Історично цей стиль базується на документах доби Київської Русі та адміністрації Великого князівства Литовського, на юридичних актах міських урядів (XV * XVII ст.), на документах гетьманських канцелярій.

Офіційно-діловий стиль настановлює й інформує громадян і суспільство - у цьому і полягає його основна комунікативна функція, яка виражається у тому, що надає висловлюванню характер документа і відображення у цьому документі різним сторонам людських стосунків офіційно-ділового забарвлення.

Офіційно-діловий стиль реалізує дві мети: інформативну (повідомлення) та волюнтативну (наказ).

Специфіка ділового спілкування полягає у тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа і кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація. Специфіка ОДС полягає й у певних стильових рисах, що притаманні лише йому:

- нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні, проте він може бути і підкреслено офіційним, і вимогливим, й урочисто піднесеним;

- точність та ясність мають поєднуватись з лаконічністю та послідовністю викладу фактів;

- документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, які мають свою черговість, що дозволяє тривалий час зберігати традиційні стабільні форми;

- наявність усталених одноманітних мовних зворотів, які скорочують процес укладання текстів (кліше); висока стандартизація вислову;

- використання суспільно-політичної, дипломатичної, юридичної, військової, міліцейської, адміністративно-канцелярської термінології;

- широке використання запозиченої лексики, віддієслівних іменників (затримання, відображення, призупинення, відкликання, анулювання, позбавлення, вилучення, здійснення, поновлення, схвалення, дорозслідування, доопрацювання, винесення тощо);

- сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

Ці риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання у текстах ділових документів.

У межах офіційно-ділового стилю вирізняють такі підстилі:

- законодавчий, що використовується у законотворчій сфері (конституція, закон, указ, постанова, статут, кодекс тощо), регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, державою і приватними та службовими особами. Він є взірцем для відомчого листування й управлінської документації, впливає на їх форму і зміст, має офіційний характер, адже використовується при виданні офіційних державних документів;

- дипломатичний підстиль використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується у конвенціях (міжнародних угодах), нотах (зверненнях), комюніке (повідомленнях), заявах, ультиматумах тощо;

- юридичний підстиль, зазначає М.Г. Зубков, використовується в юриспруденції, судочинстві, дізнанні, розслідуванні, обслуговує і регламентує правові та конфліктні стосунки. Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах тощо;

- адміністративно-канцелярський підстиль використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує і регламентує:

- службові стосунки між підприємствами одного і різного підпорядкування;

- службові стосунки між структурними підрозділами одного підпорядкування;

- службові стосунки між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;

- приватні стосунки між окремими громадянами. Реалізується у наказах, рапортах, службових листах, довідках, характеристиках, актах, протоколах, заявах тощо. Кожен діловий папір має свої особливості.

Отже, офіційно-діловий стиль за своєю структурою, яка виявляється у всіх системах мови, є окремим і повноправним серед інших стилів українського літературного мовлення, сприяє формуванню високого інтелекту ділової людини.

Офіційно-діловий стиль існує у двох формах: усній і писемній, які суттєво різняться між собою. Особливості писемної форми у порівнянні з усною такі:

- відсутність співрозмовника у момент висловлюваної думки, відсутність мовної ситуації;

- не завжди відома кількість співрозмовників, якісний склад аудиторії;

- письмова форма є вторинною щодо усної і спирається на усну як на своє джерело;

- наявність закріплення текстів за формами існування (не всі письмові тексти можуть озвучуватись (наприклад, паспорт, диплом про освіту, свідоцтво про народження тощо);

- монологічний характер письмових текстів, потенційно обмежена кількість копій;

- широке використання професійної термінології; наявність системи графічних знаків, властивих тільки писемній формі, склад-носкорочених і складних слів, зокрема скорочених назв установ та організацій: РАЦС, МАУП, МВС, ДАІ, ОДС, КНУВС, МОЗ, МОН, гр-н, гр-ка, грн.,р-н, д-ва, сусп-во, обл., див., напр., укр., в/ч, о/с, рр. тощо;

- спілкування не пряме, а опосередковане, що, у свою чергу, зумовлює ретельну роботу над добором засобів, їх уточнення, поліпшення, а звідси й сувора регламентація засобів та структури тексту, традиційність і консерватизм у структуруванні, доборі засобів.

Офіційно-діловому стилю притаманне використання слів лише у тих значеннях, які визначає норма загальнолітературного слововживання, а також значення, традиційні для ділових документів, які не порушують їх стилістичної єдності й відповідають загальній тенденції стандартизації ділової мови.

Мова як засіб професійного спілкування

Усім відомо, що мова - це знакова система, за допомогою якої люди передають інформацію. Мова є універсальним засобом передавання інформації про природу та всі сторони буття людини і людського суспільства, а також про саму себе. Мова є засобом зберігання та передавання інформації, одним із важелів керування. Вона є мірилом осмислення всього реального й абстрактного. У ній зафіксовано історичний досвід попередніх поколінь, неповторний менталітет етносу, його духовні надбання. Мова допомагає краще зрозуміти людину в її минулому і сьогоденні, є засобом її духовного зростання.

Мова - найкоштовніший скарб людей. Зникнення будь-якої мови є величезною втратою для всієї світової культури, адже втрачається один із засобів пізнання, один із аспектів світобачення. Тому слід зазначити, що мова є необхідною умовою як існування самого народу, так і його культури.

Мова - це система звукових, письмових знаків або символів, що служать засобом людського спілкування, мислительної діяльності, способом вираження самосвідомості особистості.

Люди говорять не для того, щоб відтворювати мову і демонструвати свої мовленнєві здібності, а для того, щоб передати інформацію чи вплинути на інших учасників комунікативного акту.

Мова - це система знаків, які виражають ідеї, а тому її можна порівняти з письмом, з азбукою для глухонімих, із символічними обрядами, з формами ввічливості, з військовими сигналами тощо. Ці знаки - матеріальні. Вони виступають у процесі пізнання і спілкування у ролі замінника (представника) іншого предмета і використовуються для одержання, зберігання, перетворення і передавання інформації.

Володіння мовою багато в чому визначає характер першого враження від особи та впливає на її авторитет у подальшому спілкуванні. Про те, наскільки людина володіє цим інструментом, свідчить зміст мови, її зрозумілість, виразність, дієвість.

Зміст мови визначається обсягом думок, що містяться у повідомленні. Зрозумілість забезпечується добором матеріалу та доступною формою його передачі слухачеві. Виразність залежить від емоційної насиченості, інтонації, акцентів. Дієвість визначає вплив на думки, почуття, поведінку особи.

Життя людини - це спілкування. У свою чергу спілкування - це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження й об'єднання зусиль з метою налагодження взаємин для досягнення загального результату. Без спілкування неможливе існування людського суспільства.

Люди, як правило, починають спілкуватися з будь-якого приводу. При цьому їхні дії пов'язані з предметом спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити спрямованість. Існує спілкування професійне, ділове, інтимне тощо. Змістом професійного спілкування є професійні інтереси, з приводу яких виникає і розвивається взаємодія.

Професійне спілкування - це усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання з'ясувати чи розв'язати конкретні проблеми.

Ефективність такого спілкування залежить від безперервності зв'язку між співрозмовниками, кожен з яких повинен не лише говорити, а й реагувати на повідомлення: кивком голови, короткою реплікою давати зрозуміти, що він говорить. Той, хто передає інформацію, не повинен перенасичувати мову складними зворотами. Як нестача інформації, так і її надлишок однаково небажані. Якщо слухач не отримує відповіді на своє запитання, він починає домислювати сам або шукати її в різних джерелах. Якщо інформації занадто багато, слухач може пропустити головне.

У професійній діяльності працівники органів внутрішніх справ щоденно спілкуються з керівниками, співробітниками, підлеглими, громадянами, проводять допити, розглядають заяви, скарги, спілкуються по телефону. їм доводиться мати справу з людьми різних професій і різного рівня культури. Саме тому працівник у своєму професійному мовленні не повинен припускатися помилок. Він має володіти мовленням на високому професійному рівні, адже суспільна думка про рівень загальної і професійної культури кожного працівника формується залежно від того, чи дотримується він прийнятих норм спілкування, наскільки правильно складає тексти документів.

Отже, мова професійного спілкування вимагає однозначного тлумачення основних ключових понять, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може привести до небажаних наслідків.

ПИТАННЯ для закріплення розглянутого матеріалу:

1. Роль мови у діловому спілкуванні

2. Основні вимоги до мовлення (7)

3. Скільки виділяють в українській літературній мові стилів? (5)

4. Назвіть основні ознаки кожного стилю (мета мовлення, сфера спілкування, форми реалізації, мовні особливості)

5. Назвіть основні вимоги до мовлення. Яке значення має їх дотримання у професійному спілкуванні?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Остаточне оформлення тоталітарного режиму, масові репресії в 1937- 1938 рр.	\|	Тема: Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.