Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Фрейбурзька школа та теорія соціального ринкового господарства.

В 30-і роки ХХст.в Німеччині неолібералізм виникає у Фрейбурзькому університеті. Професор цього університету Вальтер Ойкен(1891-1950) заснував економічну школу, до якої належали такі учені як А. Мюллер-Армак, Ф.Бем, О.Рюстов, Л.Ерхард, швейцарський учений В.Репке. Концепцію Фрейбурзької школи Ойкен називав ордолібералізмом (від латинського оrdо - устрій, порядок).

Німецький неолібералізм сформувався на базі синтезу ідей молодої історичної школи (учення М.Вебера) і традиційного лібералізму за часів панування фашистського режиму. Будучи його супротивником, Ойкен розмірковував над тим, як перебудувати жорстко централізовану систему регулювання, коли буде знищена нацистська диктатура. Основні свої ідеї учений виклав у роботах "Основи національної економіки"(1940) і "Основні принципи економічної політики"(1950).

Перша робота присвячена обґрунтуванню теорії економічного порядку,який існує поряд с правовим і політичним порядком. Економічний порядок - це ті реальні форми, в яких відбувається діяльність фірм, організацій, окремих учасників. Учений виділяє два основних типи економічного порядку:ринкове (мінове) господарство і централізовано-кероване господарство.

Ідеальний тип ринкового господарства передбачає повну економічну свободу і повну децентралізацію: ніхто не може нічого диктувати.

Ідеальний тип централізовано-керованого господарства означає встановлення повного диктату вищих органів влади, відсутність будь-яких елементів спонтанності.

Однак, на думку Ойкена, ідеальних типів господарювання в реальній дійсності не існує. Будь-яка конкретна економіка складається з одного і того ж набору елементів (грошей, цін, праці, капіталу, прибутку, зарплати, процента і т.п.), але поєднуються вони у різних країнах по-різному, в залежності від пануючого принципу (централізації чи децентралізації) та національних особливостей: традицій, звичаїв, релігії, рівня культури, психології і т.п. Тому реальна економіка - це комбінація у різних варіантах обох типів господарювання. Ойкен порівнює морфологію з абеткою; букви слугують для складання слів. З 30 букв можна скласти велику кількість різних слів. Подібно цьому з двох ідеальних типів господарювання може утворитися безліч різних господарських порядків. Кожний з них індивідуальний і залежить від вибору народу. Таким чином, засновник фрейбурзької школи, на відміну від неокласиків, виділяє не один (ринковий), а два ідеальних типи господарства. Якщо неокласики вважали соціалістичну систему короткочасним збоченням історії, то неоліберали вважають централізовано-кероване господарство природним варіантом економіки, що має глибокі історічні коріння.

Централізовано-планове господарство поділяється на два підтипи.Перший з них представлений дрібними натуральними господарствами, у яких вся економічна діяльність здійснюється за диктату глави патріархальної сім'ї, рабовласника, поміщика і т.п. Другий підтип - це народне господарство, в якому економічна діяльність здійснюється за командами централізованого адміністративного апарату.

Ринкове господарство має п'ять форм організації: конкуренція, часткова олігополія, часткова монополія і монополія. Різні їх комбінації можуть утворити 25 чистих форм ринку.

В.Ойкен віддає перевагу ринковому господарюванню, оскільки за централізованої системи "центральна інстанція не має надійних засобів для того, щоб з'ясувати потреби членів суспільства". У цьому плані засновник німецького неолібералізму солідарний зпоглядами Л.Мізеса. Однак, на відміну від теоретиків нової австрійської школи, він визнає необхідність активного державного втручання в економіку.

У роботі "Основні принципи економічної політики" Ойкен виділяє дві сфери економічної політики:політику порядку і політику регулювання.

Політика порядку- це сфера створення і удосконалення господарського порядку, його організації.

Політика регулювання- це політика впливу на процес економічного

розвитку.

Найефективнішим, на думку Ойкена, є конкурентний порядок. Це така форма ринкового господарювання, за якої умови конкуренції активно створюються і підтримуються державою з метою досягнення максимального важливого ступеня інтенсивності конкуренції і обмеження деформуючих її факторів і тенденцій. В результаті найкращим чином реалізується ринкова форма повної конкуренції. Держава і суспільство повинні протидіяти усім іншим видам конкуренції.

Для встановлення конкурентного господарського порядку держава має здійснювати економічну політику, спрямовану на регулювання:

- конкуренції і монополії;

- співвідношення приватної і державної власності;

- співвідношення прямих і опосередкованих методів втручання держави в економіку.

Важливою функцією держави є встановлення правових норм господарювання. Таким чином, держава обмежується формуванням господарського порядку, господарської конституції, тоді як саме регулювання і хід економічного процесу відбувається спонтанно. Ордоліберали проголосили лозунг: "Державному плануванню форм господарювання - так; державному плануванню і регулюванню господарських процесів - ні!".

Відстоюючи цей лозунг, В.Ойкен вважав, що кейнсіанська ідея регулювання економіки шляхом дефіцитного фінансування помилкова. Держава не може контролювати інвестиції і гарантувати повну зайнятість. Не можна ставити і завдання щодо досягнення певних темпів економічного зростання і взагалі займатися конкретною господарською діяльністю. Тільки забезпечивши свободу конкуренції у межах певних господарських форм, стійкість грошового обігу, збалансованість бюджету і платіжного балансу, держава сприятиме досягненню "природних" для данної економічної структури темпів економічного росту.

Таким чином, економічний ідеал В.Ойкена - вільне ринкове господарство, у якому панують: свобода особистості, підприємництва, торгівлі, вільна конкуренція. Держава лише слідкує за правилами і законами гри ринкових сил.

Теоретичні погляди В.Ойкена відразу після другої світової війни активно були підтримані підприємницькими колами Західної Німеччини. Однак у повній мірі це учення використовувати вони не могли. По-перше, через об'єктивну необхідність більш глибокого, ніж допускали ордоліберали, державного впливу на економіку. По-друге, тому що порядок конкуренції не знаходив підтримки у широких верств населення країни. Вимоги насадження конкуренції, що фігурувала у лексиконі ордолібералів як "суперництво", мимоволі викликали у них асоціації з руйнівними кризами, безробіттям і іншими соціальними безладдями, характерними для капіталізму 20-30-х років ХХст. Ці обставини були враховані теоретиками соціального ринкового господарства.

Термін "соціальне ринкове господарство" уперше з'явився в 1947р.у роботі Альфреда Мюллер-Армака (1901-1978) "Регулювання економіки і ринкове господарство".Варто зазначити, що концепції порядку конкуренції і соціального ринкового господарства мають ряд загальних рис, обумовлених схилністю їхніх авторів до приватної власності, теорії двох типів економічного ладу і заявкою про третій шлях між капіталізмом і соціалізмом. Однак теоретики соціального ринкового господарства помітно модефікували ідеї Ойкена, пристосувавши їх до конкретних умов соціально-економічного розвитку Західної Німеччини в початковий період після другої світової війни. Ця модифікація знайшла відображення, насамперед, у неоднаковому підході до питань соціальної політики і регулювання монополії та конкуренції.

У В.Ойкена проблема соціальної політики не мала самостійного значення. Він вважав вінцем соціальної справедливості ринковий розподіл доходів в умовах досконалої конкуренції. Лише в окремих випадках, на думку вченого, "якщо самодопомога і страхування виявляться недостатніми", стануть необхідними "державні благодійні установи".

Мюллер-Армак проголошує активну соціальну політику, підпорядковану принципу "соціальної компенсації". Це основна, на його думку, відмінність соціального ринкового господарства від капіталізму. "Соціальним це ринкове господарство стає завдяки тому, що, витікаючий з процесу виробництва "функціональний" розподіл власності перетворюється за допомогою соціальної політики в суспільно бажаний "персональний" розподіл доходів" - зазначає німецький учений Р.Блюм.

Нічим не обмежене ринкове господарство, вважають послідовники Ойкена, породжує не тільки позитивні, але й негативні соціальні наслідки: надмірний розрив у доходах, незабезпеченість окремих соціально-демографічних груп, зростаюче за кон’юнктурних спадів безробіття і т.п. Звідси політична нестабільність, екстремістські рухи, революційні вибухи. Тому держава покликана здійснювати певний перерозподіл доходів на користь малозабезпечених.

Головними інструментами "соціальної компенсації” Мюллер-Армак вважав прогресивне оподаткування осіб, що мають високі доходи, і бюджетні дотації на забезпечення дітей, виплату квартплати, будівництво власного житла і т.п. До інших форм соціальної політики він відносив створення розвинутої системи соціального страхування (у разі безробіття, хвороби і т.д.) та гідної людини соціальної інфраструктури.

У плани В.Ойкена не входило ні одержавлення монополій, ні їхнє розукрупнення, ні будь-яке інше зазіхання на велику капіталістичну власність. "Ціль законодавства про монополії і нагляду за монополіями полягає в тому, щоб спонукати носіїв економічної влади до такої поведінки, щоб існувала вільна конкуренція". Однак історія капіталізму змушує серйозно сумніватися в тому, що держава, насаджуючи конкуренцію, може зупинити монополізацію економіки. Подібна модель явно нереальна. Тому представники теорії соціального ринкового господарства вважають, що держава повинна здійснювати певні заходи щодо недопущення монополій або у крайньому разі заходи по контролю за їхньою діяльністю. А Олександр Рюстов(1885-1963) допускав навіть націоналізацію монополій. Він же вважає за необхідне державне регулювання і конкуренції, оскільки нічим не обмежена конкуренція спричиняє розорення і бідність потерпівших поразку на ринку, негативно впливає на етичні правила, послаблює соціальні зв'язки між людьми.

Теоретики соціального ринкового господарства, відстоюючи необхідність бюджетного фінансування соціальної сфери, виступають проти дефіцитного фінансування, оскільки це призводить до інфляції, яку вони вважають головною загрозою для економіки. Тому, на думку Мюллера-Армака, найефективнішим інструментом державного регулювання є політика грошової стабілізації. Взагалі ж держава, як відзначав Репке, - це футбольний арбітр, який виходить на поле не для того, щоб самому грати або диктувати гравцям, куди бігти і куди бити, а щоб гарантувати дотримання гравцями усіх правил гри.

Однак у динамічній моделі соціального ринкового господарства, що виникла у 70-х роках ХХст., поле діяльності держави розширюється. Визнається за можливе і доцільне державне регулювання цін на окремі економічні і соціальні послуги: сільськогосподарську продукцію, електроенергію, послуги транспорту і т.п. Не виключаються і прямі державні інвестиції у галузі, які впливають на загальний рівень розвитку національної економіки, конкурентоспроможність вітчизняних товарів на світовому ринку.

Теорія соціального ринкового господарства практично була використана Л.Ерхардом(1897-1977) для післявоєнного економічного відродження Німеччини.За його ініціативи у 1948р.була проведена конфіскаційна грошова реформа, відновлено вільне ціноутворення, відмінено нормування споживання та централізований розподіл, прийнято закон проти монополізації виробництва, тобто проти обмеження конкуренції. Іноземна допомога, що надходила за планом Маршалла, ефективно використовувалася для структурної перебудови. Держава надавала інвестиційні податкові пільги для підтримки підприємництва, підтримувала вугільну, металургійну промисловість та електроенергетику. На початок 1950р.довоєнний рівень виробництва був перевищений.

Реформу Ерхарда розглядають як хрестоматійний приклад ефективної перебудови економіки. Однак, варто зазначити, що універсальних рецептів без урахування реальних умов і особливостей не існує. Сам учений-практик закликав відкидати нежиттєздатні схеми. Зокрема, він попереджав, що коли перехід від ринкової економіки до планової не має особливих проблем, оскільки "відійти від економіки збалансованих тенденцій легко", то, "навпаки, заміна планової економіки вільним ринковим господарством пов'язана з неймовірними труднощами", оскільки важко за економіки, що вийшла з природної рівноваги, одразу без переходу, дати простір вільному ринку.

 

 


Читайте також:

  1. Cплата єдиного соціального внеску - 2013
  2. E) теорія раціонального вибору.
  3. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
  4. II. Поняття соціального процесу.
  5. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
  6. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
  7. Австрійська школа маржиналізму.
  8. Австрійська школа.
  9. Американська школа.
  10. Б. Особливості диференціації навчання у школах Великобританії
  11. Багдадська школа книжкової мініатюри ( ХІІ – ХІІІ ст..).
  12. Баденська школа




Переглядів: 905

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Нова австрійська школа. | Монетаризм.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.