НАЦІОНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

ТЕМА 5. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В

1. Поняття та зміст правового статусу людини і громадянина

Конституція України в преамбулі закріплює прагнення Українського народу розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу. Розвиток держави і суспільства в цьому напрямі визначають актуальність питання чіткої регламентації в праві меж можливої діяльності суб'єктів правовідносин. Серед питань співвідношення суб'єктів у праві є завдання держави окреслити становище і межі людини і громадянина стосовно інших індивідів, колективів та спільнот, тобто визначити правовий статус людини і громадянина^ Етимологічне розуміння поняття правового статусу (латинське status - означає становище). Для нас¹ це означає характеристику певного становища індивіда в суспільстві і державі. Воно може бути різним, регулюватися різними правовими нормами та мати різні характерні ознаки. Отже, залежно від типологічних або індивідуальних ознак, що мають індивіди, як суб'єкти права, нормативно-правових актів, якими передбачаються статуси, повноти правового статусу їх поділяють на певні види. До того ж розрізняють:

- загальний (конституційний) - це правовий статус, передбачений конституційним законодавством для будь-якої людини чи громадянина;

спеціальний (родовий, видовий) - це правовий статус, передбачений окремими нормативно-правовими актами для окремих категорій людей чи громадян (наприклад, суддів, прокурорів, викладачів, студентів);

- індивідуальний (персоніфікований) - це правовий статус, передбачений індивідуально-правовими актами (правозастосовчими) для конкретної особи.

Нас цікавить загальний (конституційний) правовий статус людини і громадянина. В юридичній літературі трапляються різні визначення загального правового статусу особи. Так, М. Матузов вважає, що правовий статус особи - це юридично закріплене становище особи в суспільстві. Інші вважають, що це поняття складається з соціально допустимих і необхідних можливостей особи не просто як індивіда, а як громадянина. М. Вітрук визначає правовий статус як систему юридичних прав, свобод, обов'язків і законних інтересів в їх єдності, основу чи ядро її правового становища. Він включає до структури правового статусу правосуб’єктність, як елемент його необхідної передумови. Хоча в доктринальних джерелах є інші погляди щодо цього елемента в. структурі правового статусу, нам здається, що правосуб'єктність є його підставою, тому що вона передбачає здатність суб'єкта мати права, обов'язки і можливість їх самостійно здійснювати. Враховуючи можливість вияву цієї категорії опосередковано, через правоздатність, дієздатність і деліктоздатність, стає зрозумілим неможливість існування правового статусу особи без цього елемента. Те саме можна сказати і про включення до елементів правового статусу гарантій реалізації прав, свобод та обов'язків, які пов'язані, як з правосуб'єктністю, так і з принципами правового статусу та громадянством. Отже, слід враховувати необхідність включення до структури правового статусу гарантій, як фактора, що забезпечує його реальність і викликає зацікавленість кожної особи в реалізації прав і законних інтересів, виконанні юридичних обов'язків, їх захисту. Враховуючи наведене, поняття правового статусу особи складається з таких елементів:

- правосуб'єктність;

- принцип правового статусу;

- громадянство;

- права, свободи, обов'язки та законні інтереси - основоположний елемент;

- гарантія їх реалізації, охорони, захисту та відтворення.

Таким чином, правовий статус особи - це юридично закріплене становище людини і громадянина в сучасному суспільстві та "державі, що закріплюється в нормативно-правових та індивідуально-правових актах.

Слід зазначити, що стосовно загального правового статусу у різних авторів немає єдиного розуміння щодо його структури. Найбільш повною вважається структура правового статусу, що містить такі елементи: а) статусні правові норми і правові відносини; б) суб'єктивні права, свободи і юридичні обов'язки; в) громадянство; г) правові принципи і юридичні гарантії; д) законні інтереси; є) правосуб'єктність; є) юридичну відповідальність.

Розглянемо ті елементи правового статусу, які не будуть предметом нашого подальшого аналізу. Законні інтереси особи - дозволені (але прямо не передбачені) нормативно-правовими актами прагнення особи до задоволення своїх потреб, до володіння тими чи іншими благами, соціальними цінностями, послугами.

Принципи правового статусу - основні, найбільш загальні, нормативно-регулятивні правила поведінки, що визначають положення людини і громадянина в сучасному суспільстві, демонструють його сутність та соціальне призначення. Конституція України починає регламентацію правового статусу людини і громадянина з закріплення загальних його принципів, а також порядку їх практичного здійснення. Ці принципи проголошуються у статтях 21 - 24 Конституції України. До них можна віднести: а) рівноправність громадян; б) невичерпність і неможливість скасування прав і свобод; в) вільний і всебічний розвиток особистості; г) єдність прав і обов'язків; д) неможливість позбавлення громадянства і права змінити громадянство; є) неможливість вигнання громадян за межі України і видачі іншій державі; є) найвища соціальна цінність¹ прав людини і громадянина; ж) користування іноземцями і особами без громадянства передбаченими законом правами і свободами; з) додержання конституції і законів, виконання іноземними громадянами і особами без громадянства інших обов'язків, передбачених законом; і) надання іноземцям права притулку.

Насамперед cm. 21 встановлює принцип свободи і рівності усіх людей у своїй гідності та правах і проголошує, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Рівність людей означає, що кожна людина дорівнює іншій в її особистісному, політичному, економічному, моральному й правовому становищі в суспільстві та державі. З огляду на це, а також враховуючи велику соціальну цінність для суспільства і держави кожної особистості держава захищає її гідність, права й свободи. Цей захист забезпечується насамперед за допомогою права, системи правових норм, що діють у суспільстві і державі. Звідси право повинно чітко регламентувати цей принцип, наприклад, порядок відносин між органами державного апарату і громадянином, громадськими організаціями тощо. Рівноправність громадян передбачає: а) рівність перед законом; б) рівність прав жінки і чоловіка; в) рівність громадян будь-якої національності. Конституція України (ст. 24) конкретизує гарантії рівності як громадян України, так і інших осіб. Ці гарантії вбачаються у забороні існування будь-яких привілеїв та обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та усіма іншими ознаками як фізичного, так і соціального характеру. Не може бути також привілеїв пов'язаних з посадою особи. Отже, рівність перед законом означає, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Далі Конституцією України закріплюється система встановлених правових і соціальних гарантій рівноправності жінки і чоловіка. До того ж йдеться не тільки про рівність прав і свобод, але й про рівність можливостей в їх практичному здійсненні, на що спрямовані конституційні гарантії, що формулюються цією частиною. Отже, рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: а) наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; б) спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; в) створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; г) правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, зокрема надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Рівність громадян будь-якої національності означає: а) народом України є її громадяни всіх національностей; б) незалежно від національного походження всі громадяни України мають рівні особисті, політичні, економічні, - соціальні та культурні права і свободи; в) держава підтримує розвиток самосвідомості й самовиявлення кожної національної меншини; г) будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод за національною ознакою забороняється і карається законом; д) Україна визнає пріоритет норм міжнародного права перед національним правом з питань національних меншин, за умови, якщо згоду на їх застосування дала Верховна Рада України та ін.

Аналогічно рівноправності слід розглядати й положення Конституції України, згідно-з яким права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Невідчужуваність прав і свобод людини насамперед поширюється на природні (основні) права й свободи. До таких прав і свобод належить право людини на повагу її гідності, на невтручання в приватне життя, на свободу думки, на здорове природне довкілля тощо. Непорушність прав людини означає, що це право людини має абсолютне значення. Йдеться про те, що порушення прав і свобод людини і громадянина завжди оцінюється суспільством негативно, завжди порушує принцип законності і справедливості, оскільки суперечить чинному законодавству.

У статті 22 Конституції України проголошений принцип, відповідно якого права й свободи людини і громадянина, що закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Вони гарантуються й не можуть бути скасовані, а у разі прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження їх змісту та обсягу; Перша частина цієї статті Конституції України встановлює, що система прав і свобод людини й громадянина не вичерпується тільки тими правами й свободами, які в ній закріплені, оскільки в Конституції не можливо назвати й дати відповідну характеристику всім правам і свободам. В Конституції зафіксовані основні права і свободи, саме конституційного рівня. Водночас всі інші, не перелічені в Конституції права й свободи, не можуть вважатися другорядними. Між конституційними та всіма іншими правами та свободами, що зафіксовані у чинному законодавстві, з точки зору їх обов'язковості та гарантування, забезпечення практичного здійснення не може бути ніякої різниці. Тим більше це стосується прав і свобод, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, після чого вони стають частиною національного законодавства України. Отже, невичерпність і неможливість скасування прав і свобод передбачає: а) конституційне регулювання прав і свобод може бути розширене при внесенні змін і доповнень до Конституції України; б) недопустимість прийняття конституційних законів, в яких передбачається скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина (ст. 157).

Конституція також у cm. 23 формулює принцип, відповідно до якого вільний розвиток кожною людиною своєї особистості не може бути необмеженим. Він можливий якщо людина не порушує права й свободи інших людей та виконує відповідні обов'язки перед суспільством, які встановлені Конституцією та чинним законодавством. Ці принципи Конституції України цілком відповідають системному викладенню прав і свобод людини і громадянина, їх єдності з її обов'язками. Отже, вільний і всебічний розвиток особистості передбачає: а) кожна людина народжується вільною; б) її свобода полягає у тому, щоб робити все, що не шкодить іншим людям і не заборонено законом; в) межею індивідуальної свободи людини є права і свободи інших людей; г) наявність обов'язків людини перед суспільством гарантує її вільний і всебічний розвиток.

Розглянуті принципи доповнені, у cm. 24 Конституції України принципом рівності громадян у своїх правах і обов'язках та загальної рівності перед законом, що повністю відповідає ст. 7 Загальної декларації прав людини в якій викладено: « Всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації». Єдність прав і свобод означає: а) кожна людина одночасно має права і обов'язки; б) багато конституційних прав вміщують і якості обов'язку; в) не існує прав без обов'язків так само як і обов'язків без прав.

"Неможливість позбавлення громадянства України і права змінити громадянство громадянина України передбачає: а) законодавство України не передбачає підстав припинення громадянства шляхом позбавлення людини права громадянства; б) громадянин України у будь-який час, якщо він виїхав на постійне проживання за кордон може вийти з громадянства України за власним клопотанням.

Неможливість вигнання громадянина України за межі України передбачає: а) громадянин України не може бути вигнаний за межі України; б) громадянин України не може бути виданий іншій державі.

Права людини і громадянина як найвища соціальна цінність означає: а), людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; б) права, свободи та гарантії людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави; в) утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави; г) держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3).

Користування іноземцями і особами без громадянства передбаченими законом правами означає: а) вони користуються тими ж правами і свободами, що і громадяни України за умови їхнього законного перебування на території України;.б) винятки встановлюються Конституцією, законами України і міжнародними договорами, які ратифіковані Україною.

Виконання іноземцями і особами без громадянства обов'язків, викладених у законах України, передбачає: а) вони несуть такі ж обов'язки, що і громадяни України; б) винятки встановлюються Конституцією, законами України та міжнародними договорами.

Надання іноземцям притулку означає: а) іноземцям і особам без громадянства в Україні може надаватися притулок; б) порядок надання притулку встановлюється законом.

Важливим елементом правового статусу людини і громадянина є правосуб'єктність, тобто здатність людини бути суб'єктом права. Вона передбачає в себе правоздатність і дієздатність. Правоздатність — це здатність суб'єкта бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Дієздатність — це здатність суб'єкта своїми діями реалізовувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки. її поділяють на угодоздатність і деліктоздатність. Угодоздатність — це здатність суб'єкта правовідносин особисто своїми діями здійснювати і укладати цивільно-правові угоди. Деліктоздатність - це здатність суб'єкта правовідносин нести юридичну відповідальність за вчинені ними правопорушення.

Таким чином, правовий статус людини і громадянина характеризується власним змістом і містить певні елементи. Правовий статус складають: правосуб'єктність; принципи правового статусу; громадянство; права, свободи, обов'язки та законні інтереси; гарантії їх реалізації, охорони, захисту та відтворення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принцип реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини та громадянина	\|	Громадянство України як елемент правового статусу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.