Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Речовини космічного походження (метеорити).

Розсіяні атоми.

Основні положення теорії В.І. Вернадського.

І. Вернадський («Біосфера», 1926) дав таке визначення біосфери.Біосфера - це оболонка Землі, склад, структура і енергетика якої значною мірою обумовлені сучасною та минулою життєдіяльністю живих організмів. За теорією В.І.Вернадського біосфера - це глобальна єдина система Землі, де існує або коли-небудь існувало життя і весь основний хід геохімічних та енергетичних перетворень визначається життям.

ІІ. Вернадський виділяв основні структурні компоненти (рівні речовин) біосфери. Кожна з цих складових характеризується специфічною, динамічною структурою та організацією.

1) Жива речовина - сукупність організмів різних видів. “Я називатиму живою речовиною сукупність живих організмів, виражену в вазі, хімічному складі, у мірах енергії та характері простору” (В.І.Вернадський).Жива речовина характеризується також різноманітністю видів і їх чисельністю, а також тенденцією росту їх кількості в процесі еволюції живої природи. Форми життя дуже різноманітні. Нараховується біля 500 тис видів рослин і біля 1,5млн видів тварин.

2) Біогенна речовина - органо-мінеральні та органічні продукти, створені організмами (всі форми дендриту, кам'яне вугілля, нафта, газ, вапняки тощо).

3) Нежива (косна, кістякова речовина)- неживі неорганічні сполуки, речовини, в утворенні яких живі організми участі не брали (гірські вивержені породи, мінерали).

4) Біокістякова речовина - неорганічні продукти, що утворюються в результаті взаємодії живої і кістякової речовин, (повітря, яке містить кисень, створений зеленими рослинами; основним видом біокістякової речовини є вода, а основним біокістяковим тілом - грунт; до суміші біогенних речовин з мінеральними породами небіогенного походження відносяться мул, природні води, газо- та нафтоносні сланці, частина осадових карбонатів, ландшафти); сама біосфера є біокістяковою системою.

5) Радіоактивні речовини.

IIІ. Космічна роль живих організмів. В.І. Вернадському висловив свою всесвітньовідому тезу: життя на Землі - явище космічне. На його думку, зародки життя заносяться з космосу на всі планети, які виникають у Всесвіті, а далі за сприятливих умов різні фор­ми життя можуть еволюціонувати залежно від конкретних умов даної планети.

Життя на Землі, з одного боку, безпосередньо залежить від низки ко­смічних факторів, найголовнішим з яких є випромінювання Сонця. Речовина біосфери приймає космічну енергію - енергію Сонця і стає активною. Організми трансформують променисту енергію Сонця в хімічну згідно із законами термодинаміки. З іншого боку, життя має значний перетворюючий вплив на одне з космічних тіл - планету Земля.

III. "Тиск життя". В. І. Вернадський відзначав, що участь кожного окремого організму в геологічній історії Землі дуже мала. Але живих істот на Землі нескінченно багато, вони мають величезний потенціал розмноження (для деяких бактерій достатньо 1,3 — 1,8 доби для заселення поверхні планети), вони різноманітні, майже повсюдно поширені, існують в історії Землі впродовж тривалого часу, характеризуються виключно високою хімічною активністю порівняно з іншими компонентами природи. Тому вони в гігантських масштабах впливають на поверхневі шари нашої планети.

IV. Геологічна роль живих організмів. В.І. Вернадський вперше відзначив геологічну роль живих організмів. Він одним із перших усвідомив величезний перетворюючий вплив живих організмів на усі три зовнішні оболонки Землі в планетарному масштабі.

Геологічна роль живих організмів виявляється в наступному:

- живі організми акумулюють сонячну енергію, трансформують її в енергію земних процесів (хімічну, механічну, теплову, електричну), наприклад, поклади кам’яного вугілля – це сонячна енергія, накопичена зеленими рослинами минулих геологічних епох;

- живі організми накопичують хімічні елементи у тканинах свого тіла: Fe, Cu, Mn, N, S, P тощо, а також у середовищі життя: земні рослини збагачують атмосферу і воду киснем; накопичують азот у ґрунті; багато мінералів і гірських порід мають біогенне походження (осадові родовища сірки, заліза, мангану та інших металів), осадові породи вапняків; в кінцевому рахунку жива речовина породила склад атмосфери, гідросфери, ґрунту;

- більшість хімічних елементів здійснюють кругообіг через біосферу;

- живі організми змінили рельєф земної поверхні, посиливши процеси осадонакопичення, вивітрювання та ерозії;

- впливають на мікроклімат та геофізичні умови свого існування.

V. Розподіл життя в біосфері. „Плівки життя”. Пристосовуваність живих організмів вражає. Живі бактерії виявлено в гарячих гейзерних джерелах з температурою води +100оС, а також в тріщинах антарктичних льодовиків, де температура рідко коли піднімається вище 0°. Бактерії живуть у глибинних водах Чорного моря, насичених сірководнем, деякі бактерії виявлено навіть в атомних реакторах. Живу спору бактерії було виявлено в одній із трубок американської космічної станції, яка три роки перебувала на поверхні Місяця - вона потрапила туди з Землі й зберегла життєздатність, незважаючи на перебування в умовах космічного вакууму, різких коливань температури й високого рівня радіації. Заселеними є найнеймовірніші місця існування: термальні джерела, вікові сніги Гімалаїв, безводні пустелі та надсолоні озера. На поверхні Землі у наш час повністю відсутнє життя лише в областях значних зледенінь та у кратерах діючих вулканів.

Зважаючи на ці факти, B.I. Вернадський підкреслював, з одного боку, повсюдність життя. А, з іншого боку, одну з основних особливостей живої речовини – це її нерівномірний розподіл у різних частинах біосфери. Життя слабо розвинене у пустелях, тундрах, на глибині океану, високо у горах, тоді як інших ділянках біосфери - дуже щільне і різноманітне.

Найбільш висока концентрація живої речовини знаходиться на межах розподілу головних середовищ - у ґрунті як граничному шарі між атмосферою та літосферою, у поверхневих шарах океану, на дні водойм і, особливо, в лиманах, на літоралі, де всі три середовища - грунт, вода та повітря знаходяться поряд. Місця найбільшої концентрації організмів називають «плівками життя».

VI. "Ноосфера". Вернадський особливо виділяє перетворюючий вплив на Землю однієї з форм життя - людини через її розумну діяльність. Він дійшов висновку, що масштаби людської діяльності зростають і їх можна порівняти з масштабами природних геологічних явищ. Уже в ранніх працях В. І. Вернадський писав, що технічна діяльність людства являє собою процес, накладений на природні процеси, тому він чужий їм і протиприродний. У пізніших працях мислитель стверджував, що еволюційна поява людини і розвиток наукової думки — це також природний процес, як усе в навколишньому світі. А звідси — його висновок про те, що наукова думка людства має розвиватися відповідно до законів природи, а не протиставляючи себе їм.

У праці «Автотрофність людства», вперше опублікованій 1925 р. у Парижі, учений вперше написав про те, що в біосфері існує велика геологічна, можливо навіть космічна, сила. Вона не є проявом енергії чи формою, проте вплив її на перебіг земних енергетичних явищ — «глибокий і сильний, і повинен мати відбиток, хоч і менш сильний, але, безперечно, і поза земною корою, в бутті самої планети». Ця сила — «розум людини, спрямована та організована воля як істоти суспільної»[3]. В. І. Вернадський не тільки підкреслював міць впливу людського суспільства на середовище, а й наголошував: «Воно одне змінює в новий спосіб і з наростаючою швидкістю структуру самих основ біосфери. Воно стає дедалі незалежнішим від інших форм життя та еволюціонує до нового життєвого прояву»[4].

В. І. Вернадський зазначав, що можливості людини з її розумом і технікою такі значні, що вона може втручатись в хід геолого-хімічних процесів Землі і навіть змінювати їх природний напрямок. Людство має усвідомити свою силу і роль у біосфері і тоді настане новий етап її розвитку. Вернадський передбачав перехід біосфери в новий стан, так звану сферу розуму – „ноосферу” (noos - в перекладі з грецької : розум, дух), в якій людина стане основною геологічною силою. Ноосфера - це етап розвитку біосфери, на якому людина, свідомо використовуючи свої знання, буде підтримувати існування біосфери та сприяти її розвитку.

За В. І. Вернадським, поняття «ноосфера — останній з багатьох етапів еволюції біосфери в геологічний історії — етап наших днів. Перебіг цього процесу тільки починає нам прояснюватися з вивчення її геологічного минулого у деяких своїх аспектах... Ноосфера — нове геологічне явище на нашій планеті. У ній людина вперше стає величезною геологічною силою. Вона може й повинна перебудувати своєю працею і думкою царину свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше»[5].

В. І. Вернадський підкреслював, що людство фізично являє собою надзвичайно малу масу речовини планети, але міць його пов’язана не з його матерією, а з роботою його свідомості, з його розумом і спрямованою цим розумом працею. Ноосферу Вернадський розумів як природне тіло, компонентами якого будуть літосфера, гідросфера, атмосфера та органічний світ, перетворений розумною діяльністю людини.

Вчений був переконаний у закономірному характері виникнення ноосфери: «Вибух наукової думки у ХХ ст. підготовлений усім минулим біосфери і має глибокі корені в її будові. Він не може зупинитися і піти назад. Він може хіба що сповільнитись у своєму темпі... Біосфера неминуче перейде так чи інакше, рано чи пізно, в ноосферу»[6]

Водночас В. І. Вернадський добре розумів, що людство знаходиться лише на підступах до ноосфери. Він неодноразово зазначав, що посилений вплив людини на біосферу призводить до зниження багатьох видів, до зміни кількісних співвідношень між іншими видами. Природні екосистеми замінюються культурними, а в тих, що залишилися, перебудовуються біотичні зв’язки, спрощується структура трофічних ланцюгів. Але фактори орга­нічної еволюції не перестають діяти, а проявляються на кожній території, де існує людина. При цьому процеси боротьби за існування і природного відбору набирають специфічних рис у культурних екосистемах. Та особливо великі зміни відбуваються в масштабі всієї планети, що характерно для нинішнього етапу розвитку біосфери напочатку ХХІ ст. «Людина вперше реально зрозуміла, що вона житель планети і може — повинна — мислити й діяти у новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім’ї, родини, держави чи їх спілок, а й у планетарному аспекті. Вона, як усе живе, може мислити й діяти у планетарному аспекті тільки в царині життя — в біосфері, в певній земній оболонці, з якою вона нерозривно закономірно зв’язана і вийти з якої не може. Її існування є її функція. Вона несе її повсюди. І вона її неминуче, закономірно, неперервно змінює»[7].

В. І. Вернадський вірив у те, що життя на Землі зникнути не може, а людство як могутня геологічна сила спроможеться перебудувати біосферу в інтересах людства як єдиного цілого.

Вчення Вернадського про ноосферу включає 4 основні положення:

1. Ноосфера - історично останній етап еволюції біосфери.

2. Ноосфера - сфера розуму і праці.

3. Зміни біосфери обумовлені як свідомою, так підсвідомою діяльністю людини.

4. Розвиток ноосфери пов’язаний з розвитком соціально-економічних факторів.


Читайте також:

  1. IV. Запасні речовини
  2. Агрегатні стани речовини
  3. Азот, фосфор, біогенні елементи та їх сполуки, органічні речовини
  4. Азотисті речовини
  5. Аморфний та кристалічний стан твердої речовини.
  6. Атомарний рівень будови речовини
  7. Атомно-молекулярна будова речовини.
  8. Барвні речовини
  9. Барвні речовини
  10. Біомаса - Кількість живої речовини на одиниці площі чи об'єму місцеперебування в момент спостереження. Визначається сумою біомаси усіх популяцій, що населяють дану екосистему.
  11. Бризантні вибухові речовини.
  12. Вибухові речовини




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Роль В. І. Вернадського у вивченні біосфери та ноосфери. | Характеристика живої речовини.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.