Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Соціалізація молоді.

Особливості молодіжного віку.

Молодь як специфічна соціально-демографічна складова суспільства.

Сутність соціології молоді, її об’єкт, предмет і завдання.

Лекція: Соціологія молоді

1. Сутність соціології молоді, її об’єкт, предмет і завдання.Соціологія молоді належить до спеціальних соціологічних теорій, які досліджують закономірності розвитку окремих соціальних спільнот, з яких утворюється суспільство.

Соціологія молоді в колишньому СРСР розвивалася ще з 1920-х років, але інтерес до цих досліджень швидко згас, оскільки молодь не входила до основних елементів соціальної структури радянського суспільства, на яких переважно зосереджувалась увага науковців. Молодь розглядали передусім як джерело поповнення робітничого класу, колгоспного селянства та радянської інтелігенції.

Сьогодні cоціологія молоді – одна з актуальних галузей сучасної соціології. Соціологія молоді – це галузь соціологічної науки, яка вивчає молодь як соціальну спільність, особливості соціалізації і виховання поколінь, які вступають у життя, процес соціального наступництва і успадкування молоддю знань і досвіду від старших поколінь, особливості способу життя молоді, формування її життєвих планів і ціннісних орієнтацій, виконання соціальних ролей різними групами молоді.

Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі в суспільному житті перебувають у центрі уваги соціологів.

Самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства. А проблема формування її свідомості — одна з провідних у соціології.

Для того щоб процес формування молоді відбувався адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль та місце в суспільстві, з'ясувати труднощі, проблеми, які стоять перед нею. Серед них є традиційні — кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім'ї тощо. Вирішення багатьох проблем залежить від факторів соціального життя. Йдеться про вибір професії, життєвого шляху, самовизначення, професійну мобільність тощо. Не менш актуальними є проблеми здоров'я, освіти молоді, спілкування її з дорослими й однолітками.

Як бачимо, соціологія молоді - розділ соціології, в якому розглядаються проблеми молоді як специфічної соціально-демографічної групи, її інтеграції у суспільстві, а також виховання, освіти та самоствердження в різних соціальних умовах. У сучасному суспільстві процес становлення, соціального дозрівання підростаючого покоління пов’язаний з величезними труднощами. У переломні моменти історичного розвитку ці труднощі загострюються, що нерідко супроводжується конфліктами між «батьками та дітьми».

Отже, соціологія молоді- галузь соціології, яка досліджує соціально-демографічну спільність суспільства, що перебуває в процесі переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації, засвоєння норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу. Цей процес виявляється у специфічно молодіжних формах поведінки й свідомості, в поняттях молодіжної субкультури, моди, музики, мови тощо. Активна роль молоді в процесі соціалізації зумовлена тим, що вона не лише копіює усталені взірці адаптивної поведінки і взаємодії, але й вносить у них новий зміст залежно від умов життя, що швидко змінюються.

Основними завданнями соціології молоді є:

· дослідження місця і ролі молоді в соціальному розвитку суспільства, тенденції зміни її соціального обличчя, норм, цінностей та інтересів;

· вивчення процесів, що відбуваються в молодіжному середовищі;

· виявлення і прогнозування на цій основі теоретичних засад соціальних проблем молоді;

· розробка соціальної політики щодо різних груп молоді.

Головна мета соціології молоді полягає у тому, щоб на підставі узагальнюючого аналізу тенденцій формування й розвитку соціального обличчя молоді, умов її життєдіяльності виробити науково обґрунтовані методи та форми діяльності державних, громадських установ, які повинні регулювати соціальні процеси у молодіжному середовищі та управляти ними. Кінцевим результатом цих розробок має стати державна молодіжна політика.

Об’єкт соціології молоді – молодь, тобто велика соціально-демографічна група, яку виділяють на підставі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану та соціально-психологічних особливостей.

Предмет соціології молоді охоплює такі аспекти:

· вироблення понятійно-категоріального апарату для визначення сутності молоді, специфіки її життєдіяльності у суспільстві;

· опис стану та виявлення динаміки ціннісних орієнтацій молоді;

· вивчення процесів формування політичних, моральних, професійних і естетичних інтересів та позицій;

· вивчення чинників, які впливають на формування свідомості та реальної поведінки різних груп молоді;

· визначення поняття «молодь» та встановлення її вікових меж;

· вивчення механізму формування свідомості молоді співвідношення біологічного та соціального, а також чинників, які впливають на свідомість і поведінку молодої людини;

· дослідження взаємодії поколінь та визначення ролі вікових етапів у структурі життєвого циклу особи;

· вивчення механізмів соціалізації та виховання молодого покоління, набуття соціальної зрілості та становлення молоді як суб'єкта історії.

Функції соціології молоді:

· методологічна – забезпечує розробку наукових засад для сучасної соціологічної молодіжної концепції та формування на цій основі державної молодіжної політики;

· теоретико-пізнавальна – полягає у виробленні специфічного понятійно-категоріального апарату, дослідженні сутнісної характеристики молоді як особливої соціально-демографічної спільноти;

· прогностична – полягає у дослідженні актуальних економічних, правових та соціальних проблем молоді, виробленні коротко- і довгострокових прогнозів їх розвитку;

· практична – пов’язана з виробленням сучасних методик комплексного вивчення молодіжних проблем;

· управлінська – реалізується через науково обґрунтовані форми та методи діяльності державних, громадських установ щодо регулювання соціальних процесів у молодіжному середовищі.

Вивчення молодіжних проблем відбувається за багатьма напрямами. Молодь досліджують у різноманітних сферах її життєдіяльності: праці, навчанні, сім'ї, неформальних організаціях, під час дозвілля, що передбачає активний обмін інформацією з іншими зацікавленими науками.

Демографія, скажімо, виявляє тенденції кількісних змін молоді у структурі населення, рівень народжуваності, смертності, співвідношення молодих чоловіків і жінок тощо.

Психологія досліджує вікові особливості свідомості та поведінки молоді, вікові зміни у структурі особистості, процес акселерації, динаміку інтелектуального, емоційного розвитку тощо.

Вік має істотний вплив на людську поведінку і є важливою підставою певних соціальних очікувань щодо його носія. Перехід від однієї вікової групи до іншої пов’язаний із серйозними змінами в системі міжособистісних та групових взаємодій, з новими нормами та умовами життя, зі зміною систем цінностей, соціальних відносин та форм діяльності.

У традиційному суспільстві люди старшого віку користувалися глибокою пошаною. До слів старійшин спільноти завжди дослухалися при вирішенні важливих питань. У патріархальних родинах авторитет як чоловіків, так і жінок із віком зростав.

В індустріальних суспільствах навпаки, старші люди здебільшого втрачають авторитет як у родині, так і в соціальних групах. Це зумовлено такими чинниками:

1) виходом на пенсію і раптовим припиненням соціальної активності, яка протягом довгих років становила сенс життя людини;

2) вихід на пенсію часто спричиняє обмеження фінансової спроможності людини, і це при тому, що у людей старшого віку видатки мали б зростати, адже вони вимагають більшої опіки, досить часто їм необхідні певні ліки;

3) старіння породжує проблему самотності. У сучасному суспільстві діти і батьки переважно живуть окремо, іноді далеко одні від одних, а з віком старші люди втрачають членів родини і близьких друзів, звужується коло їхніх знайомих.

Переконання в тому, що певні вікові категорії є гірші за інших лежить в основі вікової дискримінації, яка має назву «ейджизм». Від цього потерпають переважно старші люди. У сучасному суспільстві старшого покоління стало набагато більше, ніж у будь-яку попередню епоху. Іноді вікова дискримінація є непомітною, але вона є присутньою у суспільстві. Саме тому популярні особистості намагаються виглядати молодими, навіть коли їм вже давно за п’ятдесят. Старість в основному асоціюється із слабкістю. Тобто маємо своєрідний парадокс: усі хочуть жити до глибокої старості, але при цьому ніхто не хоче бути старим.

Розглядаючи підходи представників різних соціологічних напрямків щодо пояснення соціальної нерівності з огляду на вік: відомий американський політолог Френсіс Фукуяма у своїй найновішій книзі «Our Posthumen Future» («Наше після людське майбутнє») зазначає, що генна інженерія, клонування людських органів та інші досягнення біології призведуть до того, що розвинуті країни переповняться столітніми, але цілком дієздатними людьми, які притримуватимуться страшенно консервативних поглядів і не поступатимуться своїм високим місцем у соціальній ієрархії не тільки своїм дітям, але й онукам і правнукам. І це стане в майбутньому одним з найголовніших джерел соціальних конфліктів.

Іронічний погляд щодо того, у якому віці належить виходити на пенсію, запропонував Сиріл Паркінсон: «…Вік вимушеної відставки варіюється від 55 до 75 років. Там, де на пенсію звільняють у 65 років, поборники цієї системи завжди доведуть Вам, що розум і сила починають вичерпуватися в 62 роки. Що ж робити Вам самим, коли прийде пора відставки? Очевидно, що Ваш випадок особливий. Ви не претендуєте на велику цінність, але так уже сталося, що Вас цілком неможливо замінити. Як Вам не шкода, доведеться зачекати декілька років, тільки заради суспільства…»

Соціальна психологія розкриває специфіку механізмів спілкування, формування контактних груп, зміни соціальних ролей.

Педагогіка визначаєможливості та засоби виховання і навчання молодої людини, засвоєння нею необхідної інформації, залучення молоді до різноманітних видів діяльності.

Молодіжні аспекти вивчаютьсоціологія праці, соціологія освіти, соціологія сім'ї, соціологія виховання, соціологія девіантної поведінки. Ці галузі соціологічного знання досліджують молодь в окремих сферах її життєдіяльності, їх дані допомагають скласти повнішу картину молодіжних проблем, процесів, явищ. Соціологія молоді запозичує цю інформацію, надає їй цілісного характеру, визначає її місце в структурі свідомості та поведінки як молоді загалом, так і окремих її груп.

Молодь – це категорія населення, яка перебуває в стані формування та утвердження життєвих позицій, має свої інтереси, орієнтації та потреби, а тому потребує особливої уваги, опіки та підтримки з боку суспільства та держави. Ці обставини зумовлюють необхідність вивчення потреб і проблем молодіжної категорії населення та формування механізмів щодо її розв’язання.

Щодо вікових меж молодого покоління, то згідно з різними науковими підходами й класифікаціями їх визначали досить по-різному. Французький фізіолог Флуранс (ХІХ ст.) до молоді зараховував населення від 20 до 39 років, бельгійський статист і демограф А.Кетле (ХІХ ст.) – від 15 до 25 років, німецький фізіолог М.Рубнер (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.) – від 15 до 24 років, американський демограф Д.Боуг – від 9 до 17 років, радянський демограф Б.Урланіс (ХХ ст.) – від 16 до 24 років.

Професор статистики Харківського університету А.П.Рославський-Петровський ще в 40-х роках ХІХ ст. розробив класифікацію вікових груп населення, виділивши такі групи:

· малолітні – від народження до 15 років;

· дорослі – старші за 15 років.

Групу дорослого населення вчений поділяв на такі підгрупи:

· квітуче покоління – молодь 15-30 років;

· змужнілі – 30-45 років;

· похилі – 45-60 років;

· в’януче покоління – старші (60-75 років), довговічні (75-100 років), столітні і вище.

Слід зазначити, що наукові дискусії з питань визначення меж молодіжного чи юнацького віку тривають і в наш час.

Вивченням вікових особливостей та відмінностей людини займаються представники вікової психології. Це галузь психологічної науки, що вивчає закономірності етапів психічного розвитку і формування особистості протягом онтогенезу людини від народження до старості.

Юнацький вік у психології – це період життя і психічного розвитку людини в межах від 14 до 18 років. У юнацькому віці відбувається інтенсивний фізіологічний та психічний розвиток. Психічний розвиток особи в юнацькому віці тісно пов’язаний з навчанням, трудовою діяльністю й ускладненням спілкування з дорослими. У зв’язку з початком трудової діяльності відносини між особою і суспільством значно поглиблюються, що сприяє більш чіткому розумінню молодою людиною свого місця в житті.

Психологами також визначаються хронологічні межі юності: рання юність – 15-18 років, пізня юність – від 18 до 23 років (період фізіологічного дозрівання людини).

Соціологи порівняно пізніше від психологів звернулися до проблем молоді. Тільки в 50-х роках ХХ ст. у соціології склались окремі самостійні теоретичні концепції.

Першу соціологічну концепцію молоді представив німецький учений Г.Шельський у праці «Скептичне покоління». Юнацький вік, на думку Г.Шельського, починається з моменту закінчення школи, закінчується приблизно на 25-му році життя. Г.Шельський розглядає молодь під впливом теорії ролей, тобто як перехідний ступінь від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Виходячи із сімейного кола, підліток повинен пристосуватись до соціуму, а зробити це в сучасному індустріальному суспільстві набагато важче, ніж у патріархальному, організованому за типом сім’ї. Звідси і почуття невпевненості у собі, конфлікти тат інші проблеми сучасної молодої людини .

Упродовж багатьох років проведенню емпіричних і теоретичних досліджень молоді сприяв Л.Розенмайр, директор Віденського університету. Л.Розенмайр вважав, що закінчення школи, правове повноліття, право участі у виборах є більш важливими і значущими для молоді, ніж календарний і біологічний вік зрілості. Саме в юнацькому віці відбувається інтеграція молодої людини в соціальні прошарки суспільства.

Юнацький вік за Ф.Найдгартом, визначним авторитетом у галузі соціології молоді в Німеччині, закінчується вибором професії і вступом у шлюб. Вчений зазначає, що «кожен перестає бути юнаком, коли він набуває твердої професії або вступає в шлюб».

Радянська соціологія молоді заявила про своє існування у 1960-х роках.

Наприкінці 1970-х та з початку 1980-х років в СРСР соціологічні дослідження молоді значно активізувалися. У соціологічних дослідженнях та у формуванні соціології молоді беруть участь багато українських соціологів за такими головними напрямами:

· ставлення молоді до праці, формування молодого спеціаліста, професійна мобільність молоді (О.Вишняк, Є.Головаха, Ю.Пахомов, В.Урчукін);

· проблеми побуту та дозвілля молоді (О.Вишняк, В.Піча);

· соціальна зрілість молоді (І.Пустельник, Н.Черниш, О.Якуба).

Сьогодні в незалежній Україні центром соціологічних досліджень молоді є Державний інститут проблем сім’ї та молоді. Фахівці інституту проводять моніторингові опитування вітчизняної молоді щодо її соціально-економічного становища, ціннісних та політичних орієнтацій, настроїв та уподобань.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Отримання листа	\|	Молодь як специфічна соціально-демографічна складова суспільства.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.